Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
номер провадження справи 26/43/21
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2022 Справа № 908/1957/21(908/2829/21)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, код ЄДРПОУ 40001366 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 54, офіс 41А)
до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Тегра Лоджистікс” (01030, м. Київ, вул. Рейтарська, 6А, код ЄДРПОУ 41277885)
про стягнення 918 445,60 грн
в межах справи № 908/1957/21
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль”, код ЄДРПОУ 40001366 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 54, офіс 41А)
|
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі): |
|
Представник позивача |
адвокат Іванченко А.Ю., ордер серія ЗП № 022880 від 24.01.2022р.; додаткова угода № 9 від 29.06.2021р. до Договору-доручення про надання правової допомоги від 29.06.2021р. |
|
Представник відповідача |
адвокат Приятеленко Т.В., посвідчення адвоката України № 5683/10 від 03.06.2016р. |
УСТАНОВИВ:
30.09.2021 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тегра Лоджистікс” про стягнення 918 445,60 грн, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство позивача.
Ухвалою суду від 08.10.2021 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тегра Лоджистікс” про стягнення 918 445,60 грн, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Ухвалою від 14.12.2021 призначено справу №908/1957/21(908/2829/21) до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 25.01.2022 об 11 год 15 хв.
В судовому засіданні 25.01.2022 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Заслухавши доводи представників сторін, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд установив наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача про стягнення 803 957,90 грн. боргу з повернення невикористаної передоплати (авансу) з орендної плати, 33 127,25 грн. 3% річних від простроченої суми, 81 360,45 грн. збитків від інфляції.
Позицією Позивача є те, що після закінчення 30.04.2020 р. строку дії Договору №563 від 02.04.2018 р. оренди вагонів та повернення вагонів з оренди, Відповідач був зобов’язаний повернути грошові кошти сплачені Позивачем передоплатою (авансом) в якості орендної плати, оскільки після припинення оренди відпала підстава для їх утримання Відповідачем. Однак, цього зобов’язання Відповідач не виконав ні самостійно, ні на вимогу Позивача, чим допустив порушення і повинен повернути суму боргуз урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Відповідач надіслав суду відзив від 29.10.2021 р. на позовну заяву в якому повністю заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволені позову повністю.
Позицією Відповідача у відзиві є те, що він визнає отримання від Позивача всіх спірних коштів, як гарантійного платежу, під час дії Договору №563 від 02.04.2018 р. оренди вагонів. Однак Відповідач уважає, що спірні кошти належать Відповідачу та не підлягають поверненню Позивачу, оскільки Відповідачем здійснено їх повне одностороннє зарахування в оплату орендної плати за останній місяць (період) оренди.
Також Відповідач заперечує 30.04.2020 р. як дату закінчення припинення оренди згідно Договору №563 від 02.04.2018 р. оренди вагонів.
Крім того, Відповідач надіслав суду письмові пояснення від 24.12.2021 р. в яких також додатково заявив позицію, що частина спірних коштів була ним самостійно односторонньо зарахована у відшкодування збитків (пені) нарахованої Відповідачем згідно Договору №563 від 02.04.2018 р. оренди вагонів.
Виклад обставин справи встановлених судом.
02.04.2018 р. між Позивачем-ТОВ "ТЕП "ВЕРТИКАЛЬ" (орендар) та Відповідачем-"ТОВ ТЕГРА ЛОДЖИСТІКС" (орендодавець) було укладено Договір № 563оренди вагонів (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов’язувався передати, а орендар зобов’язувався прийняти у в тимчасове платне користування рухомий склад – залізничні вагони-хопери моделі 19-752, які належать орендодавцю на праві власності.
Також сторонами укладено Додаткові угоди (без номерів) до Договору від 03.04.2018 р., від 28.09.2018 р., від 15.01.2019 р., від 19.08.2019 р., від 29.11.2019 р., від 31.01.2020 р., від 28.02.2020 р.
В п. 10.1. Договору його сторони домовились, що цей Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2020 року.
В п. 10.2. Договору його сторони домовились, що цей Договір може бути продовжений на будь-який строк за взаємною згодою сторін з обов’язковим укладення додаткової угоди.
В додатках до Договору, що викладені у виді Специфікацій №1 від 25.04.2018 р., №2 від 27.04.2018 р., №3 від 27.04.2018 р., №4 від 30.04.2018 р.,№5 від 12.05.2018 р., №6 від 21.05.2018 р., №7 від 23.05.2018 р., №8 від 26.05.2018 р., №9 від 29.05.2018 р., №10 від 31.05.2018 р., №11 від 05.06.2018 р., №12 від 06.06.2018 р., №13 від 07.06.2018 р., №14 від 08.06.2018 р., №15 від 11.06.2018 р., №16 від 13.06.2018 р., №17 від 14.06.2018 р., №18 від 15.06.2018 р., №19 від 17.06.2018 р., сторони вказали індивідуальні номери вагонів, що мають бути передані в оренду, а також прогнозовані строки їх передачі в оренду та прогнозовані строки їх оренди. В Специфікаціях відсутні умови, які змінюють строк дії самого Договору або змінюють умови пункту 10.1. Договору.
Вагони були передані в оренду згідно підписаних сторонами по Договору Актів прийому-передачі в оренду залізничних вагонів-хопперів №1 від 29.04.2018 р., №2 від 03.05.2018 р., №3 від 06.05.2018 р., №4 від 28.05.2018 р., №5 від 30.05.2018 р., №6 від 02.06.2018 р., №7 від 03.06.2018 р., №8 від 04.06.2018 р., №9 від 08.06.2018 р., №10 від 12.06.2018 р., №11 від 14.06.2018 р., №12 від 14.06.2018 р., №13 від 15.06.2018 р., №14 від 19.06.2018 р., №15 від 20.06.2018 р., №16 від 21.06.2018 р..
Вагони були повернуті з оренди та передані Відповідачу-орендодавцю згідно підписаних сторонами по Договору Актів прийому-передачі з оренди залізничних вагонів-хопперів №1 від 03.05.2020 р., №2 від 04.05.2020 р., №3 від 06.05.2020 р., №4 від 07.05.2020 р., №5 від 07.05.2020 р., №6 від 08.05.2020 р., №7 від 09.05.2020 р., №8 від 14.05.2020 р., №9 від 18.05.2020 р., №10 від 25.05.2020 р., №10 від 22.05.2020 р.
Позивач та Відповідач визнали (підтвердили) повернення всіх вагонів з оренди, дати їх передачу Відповідачу-орендодавцю та припинення оренди всіх вагонів.
Під час виконання Договору, на виконання п. 5.1.6., його сторонами було погоджено та підписано Акти надання послуг на оренду залізничних вагонів-хоперів №3 від 30.04.2018 р., №3 від 31.05.2018 р., №5 від 30.06.2018 р., №6 від 31.08.2018 р., №7 від 31.08.2018 р., №10 від 30.09.2018 р., №13 від 31.10.2018 р., №20 від 30.11.2018 р., №26 від 31.12.3018 р., №1 від 31.01.2019 р., №19 від 28.02.2019 р., №31 від 31.03.2019 р., №67 від 30.04.2019 р., №79 від 31.05.2019 р., №80 від 30.06.2019 р., №103 від 31.07.2019 р., №112 від 31.08.2019 р., №122 від 30.09.2019 р., №131 від 31.10.2019 р., №147 від 30.11.2019 р., №157 від 31.12.2019 р., №2 від 11.01.2020 р., №9 від 31.01.2020 р., №20 від 29.02.2020 р., №34 від 31.03.2020 р., №52 від 30.04.2020 р., а також акт наданих послуг №2 від 11.01.2020 р. щодо компенсації витрат на страхування вагонів.
Загальна сума послуг оренди та компенсації витрат на страхування вагонів складає 57 214 364,86, що визнається Позивачем та Відповідачем.
В п. 4.4. Договору його сторони домовились, що орендна плата сплачується Позивачем-орендарем на умовах передоплати.
Відповідачем-орендодавцем готувались та надавались Позивачу-орендарю рахунки на оплату №1 від 22.04.2018 р., №3 від 18.07.2018 р., №4 від 08.08.2018 р., №6 від 31.08.2018 р., №16 від 01.10.2018 р., №26 від 01.11.2018 р., №6 від 01.02.2019 р., №21 від 01.03.2019 р., №29 від 01.04.2019 р., №41 від 02.05.2019 р., №55 від 30.05.2019 р. №65 від 01.07.2019 р., №82 від 29.07.2019 р., №95 від 30.08.2019 р., №116 від 30.09.2019 р., №122 від 01.11.2019 р., №146 від 02.12.2019 р., №157 від 27.12.2019 р., №13 від 04.02.2020 р. в яких найменуванням “товару (роботи/послуги)” вказано, як “оренда залізничних вагонів…”, а також рахунок № 160 від 27.12.2019 р. – як “компенсація витрат зі страхування залізничних вагонів”.
Загалом на виконання Договору в якості передоплати орендної плати та компенсації витрат на страхування вагонів Позивачем сплачено Відповідачу 58 018 322,76 грн., що визнається Позивачем та Відповідачем.
23.03.2020 р. Позивач своїм листом вих. 169 надіслав Відповідачу повідомлення, в якому зазначив, що оскільки згідно п. 10.1. Договору його строк дії закінчується 30.04.2020 р., то Відповідачу-орендодавцю необхідно виконати своє договірне зобов’язання передбачене п. 6.1.6. Договору щодо направлення Позивачу-орендарю транспортних інструкцій щодо повернення вагонів з оренди. В цьому повідомлені Позивач-орендар вказав, що такі транспортні інструкції Відповідача-орендодавця є необхідними для виконання Позивачем-орендарем свого обов’язку з своєчасного повернення вагонів із оренди. Такі транспортні інструкції мали містити вказівку Відповідача-орендодавця про залізничну станцію повернення вагонів із оренди.
У відповідь на вказане повідомлення Позивача, Відповідач надіслав лист вих. № 183-24/03-20 від 24.03.2020 р. в якому підтвердив, що “дійсно, в 10.1 Договору зазначено, що Договір діє до 30 квітня 2020 року”. Однак, Відповідач вважає, що строк оренди кожного вагону зазначено в Специфікаціях до Договору, який становить 2 роки з моменту приймання-передачі відповідних вагонів в оренду. Також, в цьому ж листі-відповіді Відповідач вказав, що приймає повідомлення Позивача про відмову від пролонгації терміну оренди.
Позивач не погодився з такою позицією Відповідача та надіслав йому лист-повідомлення вих. № 208 від 16.04.2020 р. в якому вказав про недопустимість ототожнення понять “строк дії договору” та “строк оренди/користування”. І що сторонами визнається, що згідно п. 10.1 Договору він діє до 30.04.2020 р., а це відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України припиняє договір оренди, він припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Також, Позивач наполягав, що строк дії Договору закінчується та він припиняється 30.04.2020 р., а також вказав Відповідачу про прострочення ним свого зобов’язання з надання транспортних інструкцій для повернення вагонів із оренди.
30.04.2020 р. за вих. №264-30/04-20 Відповідач надіслав Позивачу “Відповідь з інструкцією на лист вих. №208 від 16.04.2020 р.”. В цій відповіді Відповідач часткова повторив раніше надані заперечення та надав транспортні інструкції на повернення вагонів із оренди, вказавши місця їх повернення і передачі залізничні станції призначення: ст. Розівка (код станції 486700) отримувач сам Відповідач та ст. Нові Санжари (код станції 447405) отримувач ТОВ “ЮТА-АГРО”.
Позивач повернув всі вагони із оренди згідно вказівок Відповідача зазначених в транспортних інструкціях і вагони були передані на Відповідачу на вказаних ним залізничних станціях. Про повернення всіх вагонів із оренди сторони склали та підписали Акти прийому-передачі з оренди залізничних вагонів-хопперів №1 від 03.05.2020 р., №2 від 04.05.2020 р., №3 від 06.05.2020 р., №4 від 07.05.2020 р., №5 від 07.05.2020 р., №6 від 08.05.2020 р., №7 від 09.05.2020 р., №8 від 14.05.2020 р., №9 від 18.05.2020 р., №10 від 25.05.2020 р., №10 від 22.05.2020 р.
Після повернення вагонів із оренди Відповідач-орендодавець склав та надіслав Позивачу-орендарю для погодження та підписання Акт надання послуг №93 від 22.05.2020 р. з додатком №1 (розрахунок) на оренду залізничних вагонів-за період із 01 по 22 травня 2020 р.
Позивач з Актом надання послуг № 93 від 22.05.2020 р. не погодився та 19.06.2020 р. за вих. № 316 надав на нього “Заперечення до проекту Акту наданих послуг №93 від 22.05.2020 р.”.
Заперечуючи проти вказаного акту наданих послуг Позивач зазначив, що він складений без належної правової підстави, оскільки на дату складення цього акту Договір був припинений (відповідно до п. 10.1 Договору – 30 квітня 2020 р.), а отже, припинилися будь-які договірні відносини між сторонами, в тому числі і орендні.
Також Позивач зазначив, що орендна плата, яка нарахована після закінчення строку дії Договору, є неправомірною і не підлягає сплаті, оскільки припинилися орендні правовідносини. Сплата орендної плати за користування вагонами повинна здійснюватися до закінчення строку дії Договору або до дати складення Акту прийому-передачі вагонів з оренди, якщо повернення орендованого майна здійснювалось до закінчення строку дії Договору.
Додатково Позивач зазначив, що Відповідач-орендодавець не виконав своєчасно своє зобов’язання, передбачене п. 6.1.6. Договору, щодо надсилання Позивачу-орендарю транспортних інструкцій на виведення рухомого складу з оренди не пізніше 30 днів до закінчення строку дії Договору. Транспортні інструкції було надано аж 30.04.2020 р., в останні день строку дії Договору. Тобто, Відповідач-орендодавець прострочив виконання свого зобов’язання і в зв’язку з цим Позивач-орендар не мав можливості виконати своє зобов’язання з повернення вагонів з оренди відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України чи п. 2.4. Договору протягом 5 (п’яти) календарних днів з моменту закінчення строку оренди.
В подальшому Акт надання послуг № 93 від 22.05.2020 р. так і не був погоджений та підписаний Позивачем.
Під час виконання Договору Позивачем здійснювались передоплати орендної плати. Після припинення Договору встановлено, що Позивачем здійснено передоплати орендної плати на 803 957,90 грн. більше, ніж надано послуг оренди згідно погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг. Оскільки Договір був припинений, то залишок передоплати підлягає поверненню. В зв’язку з припиненням Договору грошові кошти (майно) підлягають поверненню Позивачу-орендарю, так як відпала правова підстава їх набуття чи збереження Відповідачем-орендарем.
Оскільки Відповідач самостійно не виконав свого зобов’язання з повернення коштів, то Позивач надіслав Відповідачу Вимогу про повернення коштів залишку передоплати від 09.07.2021 р. вих. № 287. Ця вимога Позивача була надіслана реєстровим листом АТ “Укрпошти” № 0408403148325 з оголошеною цінністю та описом вкладення та отримана Відповідачем.
У відповідь на вказану вимогу Позивача, Відповідач надіслав лист-відповідь вих. №337-23/07-21 від 23.07.2021 р. в якій визнав і не заперечував загальну суму коштів надлишково сплачених Позивачем на виконання Договору, однак відмовився їх повертати та повідомив, що за власним рішенням Відповідача суму коштів в 803 957,90 грн. ним було самостійно зараховано в якості оплати за останній місяць оренди.
Позивач вважає, що відмовою Відповідача повертати грошові кошти, майнове право Позивача порушено Відповідачем та звернувся до господарського суду за судовим захистом.
Відповідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно пунктів 1 та 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. ст. 174, 175 Господарського кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (господарські договори) та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, особа може відмовитися від свого майнового права, нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 13 ЦК України встановлено межі здійснення цивільних прав.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 49 ГК України підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання та за завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право на захист та право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право. Одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд, нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених 11 ЦК України. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
Згідно ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.
Також відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України часники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.
Відповідно до ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частини 1, 2 та 4 ст. 202 та ст. 626 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, та, що договір (господарський договір) також є правочином.
Відповідно до ст. ст. 3, 6, 627, 628, 638 ЦК України та ст. ст. 179, 180, 184 Господарського кодексу України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов (свобода договору).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 1, 3, 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Загальні положення закону, що регулюють правовідносини з оренди майна містяться, зокрема у параграфі 5 “Оренда майна та лізинг” глави 30 ГК України та у главі 58 “Найм (Оренда)” ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. ст. 284, 286 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата умови повернення орендованого майна. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Отже після закінчення строку дії договору оренди припиняються зобов’язання з правомірного користування орендарем орендованим майном та виникає обов’язок повернути майно орендодавцю. Подальше користування орендарем орендованим майном не може бути правомірним та не відповідатиме умовам договору оренди (ч. 1 ст. 773 ЦК України).
Орендна плата може бути нарахована і вимагатися орендодавцем лише за правомірне користування орендованим майном. Відповідно у орендаря існує обов’язок оплачувати оренду лише за правомірне користування орендованим майном.
Поведінка орендаря (чи сторони договору) не може бути одночасно і правомірною і неправомірною.
Позивач та Відповідач визнали, що в п. 10.1. Договору вони погодили про строк його дії до 30 квітня 2020 року і вони не продовжували строк його дії. Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України Договір є припиненим 30.04.2020 р. у зв’язку з закінчення строку, на який його було укладено.
Суд не погоджується з аргументом Відповідача (наведений в п. 1.1 відзиву) про продовження Позивачем користування орендованими вагонами після 30.04.2020 р., що продовжує строк дії самого Договору, оскільки для поновлення строку його дії згідно ст. 764 ЦК України є необхідним, щоб користування майном тривало більше одного місяця. В той же час, всі вагони були повернуті до 22.05.2020 р. включно, Позивач-орендар однозначно виразив свою волю щодо небажання продовжувати строк дії Договору і Відповідачем вже було надано транспортні інструкції на повернення вагонів із оренди, тобто вчинено дії на припинення оренди та виконання своїх зобов’язань з цим пов’язаних.
Також, суд не погоджується з аргументом Відповідача (наведений в п. 1.1 відзиву) про необхідність керуватись більш тривалими строками оренди окремих вагонів зазначених в Специфікаціях до Договору, як строками правомірного та оплатного користування орендованими вагонами. Так, строк дії договору є істотною умовою будь-якого договору. Сторони чітко і однозначно встановили строк дії укладеного ними Договору. Будь-які договори, в тому числі і договори оренди, можуть містити в собі різні зобов’язання та строки і терміни щодо їх початку, виконання, існування та припинення. Зокрема договори оренди можуть містити строки передачі майна в оренду, строки повернення майна з оренди, строки користування майном, строки оплат (розрахунків) тощо.
В той, же час відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 291 ГК України та ст. 781, 782, 783, 784 ЦК України договір оренди може бути припинений та розірваний достроково, що має наслідком припинення користування майном та обов’язок його негайного повернення орендодавцю. Тобто, в зв’язку припиненням дії договору оренди, строк користування (оренди) майном також припиняється і воно підлягає негайному поверненню незалежно від вказаного, прогнозованого чи бажаного строку користування майном раніше визначеного сторонами. Строк оренди за Договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення Договору. Це також відповідає і пунктам 10.4.-10.5. Договору.
Є не вірним ототожнення категорій “строк дії договору оренди” та “строк користування орендованим майном”.
Відповідно до ч. 4 ст. 291 ГК України та ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору оренди (найму) орендар (наймач) зобов`язаний негайно повернути орендодавцю (наймодавцеві) річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже зазначена норма зобов`язує наймача у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ. Крім того, ця норма визначає строк для повернення речі: таке повернення має бути здійснене "негайно", тобто одразу після припинення договору. Разом з тим, застосувавши принцип свободи договору наймодавець та наймач можуть передбачити у договорі інші строки для повернення речі наймодавцеві після припинення договору найму, а також визначити умови повернення речі.
Після закінчення строку дії договору оренди у дату, визначену у договорі, нових зобов`язань у орендаря зі сплати орендної плати виникнути не може, адже договір оренди припинився. Тобто, орендодавець може мати правомірних та дійсних вимог до орендаря щодо сплати орендної плати нарахованої після припинення договору оренди. Орендодавець може мати правомірні та дійсні вимоги до орендаря щодо сплати заборгованості по орендній платі лише у випадку, якщо така заборгованість орендаря перед орендодавцем виникла у період дії договору оренди.
Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі 910/11131/19. У зазначеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховний Суд відступила від попередньої позиції Верховного Суду, викладеної в постановах у справах № 924/195/16 та № 926/2119/17 (яка полягала у тому, що зобов`язання орендаря оплачувати орендну плату за весь час користування майном не припиняється зі спливом строку дії договору оренди) і зазначила про те, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди).
Суд погоджується з аргументами Позивача про відсутність правових підстав для нарахування Відповідачем сум орендної плати за період після припинення Договору, тобто після 30.04.2020 р., а саме в травні 2020 р. - розмір якої відображено в Акті надання послуг № 93 від 22.05.2020 р.
Таким чином, відсутня правомірна та дійсна вимога Відповідача щодо сплати Позивачем орендної плати за травень 2020 р. в розмірі 957125,00 грн.
Відповідно суд відхиляє аргументи Відповідача про правомірність нарахування орендної плати після 30.04.2020 р. та існування заборгованості Позивача зі спати орендної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Відповідач не нараховував та не вимагав сплати неустойки за несвоєчасне повернення за користування вагонами за час прострочення їх повернення з оренди.
При цьому одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того неустойка, стягнення якої передбачене ч. 2 ст. 785 ЦК України, є особливим самостійним видом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин.
Для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Такі правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України підтверджуються численною усталеною судовою практикою та викладені, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 910/12949/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17, від 17 грудня 2018 у справі № 906/1037/16, та у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17 та від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19.
Орендовані вагони є рухомим майном, відповідно ст. 526 ЦК України в договорі оренди може бути визначено місце виконання зобов’язання орендаря з їх повернення із оренди та передачі орендодавцю.
Відповідно п. 2.4. Договору Позивач-орендар мав повернути вагони із оренди Відповідачу-орендодавцю на залізничній станції вказаній останнім в його транспортні інструкції.
Відповідно п. 6.1.6. Договору відповідні транспортні інструкції Відповідач-орендодавець був зобов’язаний направити Позивачу-орендарю не пізніше 30 днів до закінчення строку дії Договору. Тобто, не пізніше 31.03.2020 р.
Відповідач-орендодавець не виконав своєчасно своє зобов’язання, передбачене п. 6.1.6. Договору, щодо надсилання Позивачу-орендарю транспортних інструкцій на виведення рухомого складу з оренди, і не надав відповідних інструкцій не пізніше 30 днів до закінчення строку дії Договору.
Відповідно до законодавства та до Договору зобов’язанням Позивача-орендаря є повернути орендовані вагони Відповідачу-орендодавцю. Договір оренди має двосторонній характер, тобто певні обов’язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов’язані кожна із сторін є одночасно боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов’язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов’язку однією із сторін обумовлює виконання другою стороною свого обов’язку. Виконання зустрічних зобов’язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов’язку у порядку, встановленому в даному випадку договором оренди.
Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Тобто, обов’язком Відповідача-орендодавця було вказати Позивачу-орендарю місце виконання ним свого зобов’язання з повернення вагонів з оренди, а саме своєчасно надати йому транспортні інструкції із вказівкою залізничних станції до яких Позивач має за власний рахунок транспортувати вагони та там їх передати Відповідачу. Відповідно до п. 2.14. Договору зобов’язанням Позивача було за власний рахунок сплатити залізничний тариф (провізну плату) за транспортування вагонів із оренди.
Позивач не мав можливості виконати своє зобов’язання з повернення вагонів із оренди відповідно до п. 2.4. та п. 2.5. Договору без з надання Відповідачем транспортних інструкцій для повернення вагонів, що було обов’язковою передумовою, для можливості Позивача виконати власне зобов’язання з повернення майна з оренди.
Це обумовлено і умовами самого Договору щодо порядку (черговості) виконання сторонами своїх зобов'язань так і властивостями самого орендованого майна – залізничних вагонів, як несамохідних рейкових транспортних засобів, транспортування яких можливе виключно шляхом укладення договору перевезення із залізницею. Укладення договору перевезення із залізницею вимагає оформлення залізничної накладної відповідно до ст. ст. 908, 909, 915 ЦК України, ст. ст. 306, 307 ГК України, Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (далі – Правил).
Згідно Правил для можливості перевезення є необхідним внесення у відповідні графи залізничної накладної інформації про залізничну станцію призначення, одержувача вантажу тощо. Лише в листі вих. №264-30/04-20 від 30.04.2020 р. Відповідач надав необхідні транспортні інструкції та вказав інформацію для заповнення граф 4, 5, 10, 12 залізничної накладної. Таким чином, Відповідачу було відомо, що Позивач не зможе належним чином повернути вагони з оренди, до надання транспортних інструкцій Відповідача із залізничними реквізитами (інформацією) необхідними для заповнення залізничної накладної (укладення договору перевезення із залізницею). Відповідачем не надавались необхідні транспортні інструкції незважаючи на нагадування (вимоги) Позивача про це. Відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов’язання.
Після отримання транспортних інструкцій Відповідача на повернення вагонів із оренди, Позивач невідкладно приступив до виконання свого зобов’язання із їх повернення Відповідачу та виконав їх в розумний строк (враховуючи, що сторонами в п. 6.1.6. Договору було передбачено очікуваний строк виконання не менше 30 днів). Відповідно відсутня вина Позивача в неповерненні вагонів із оренди в строк встановлений в Договорі.
Правові засади припинення зобов`язання визначені Главою 50 ЦК кодексу України .
Частинами 1 та 2 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках установлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути правомірними, дійсними, зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.
Таким чином, зарахування можливе за наявності таких умов: правомірність та дійсність вимог, їх зустрічність, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою (правочином), яка оформляється заявою однією з сторін. Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з моменту, коли є у наявності всі умови для зарахування.
Заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, а якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду.
Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов`язань (наприклад, недопустимість зарахування зустрічних вимог згідно з статтею 203 ГК України та статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про примусове виконання зобов`язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний суд у постанові від 05.02.2020 у справі 910/7570/19.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.
Таким чином зобов`язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених ст. 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.
При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.11.19 у справі № 920/240/18.
У своєму відзиві (в п. 1.2. відзиву) Відповідач вказав про здійснення ним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог в якості заперечення проти позову. Відповідач вказує, що грошові кошти залишку передоплати орендної плати в сумі 803957,90 грн. були ним самостійно односторонньо повністю зараховано для погашення заборгованості Позивача з орендної плати в сумі 957125,00 грн. за травень 2020 р., нарахованої та відображеної згідно Акту надання послуг №93 від 22.05.2020 р. Також, Відповідач вказує, що Позивач ще має непогашену заборгованість зі сплати орендної плати за травень 2020 р. в розмірі 153167,10 грн.
Суд не погоджується з таким аргументом Відповідача, оскільки для здійснення зустрічних однорідних вимог є необхідним існування правомірних і дійсних вимог.
Нарахування ж орендної плати після припинення Договору внаслідок закінчення строку на який його було укладено, виключає правомірне та оплатне користування орендованими вагонами після припинення дії Договору, і виключає правомірне нарахування орендної плати та правомірність та дійсність вимог щодо її сплати.
Таким чином, не існує та не може існувати правомірної та дійсної вимоги Відповідача до Позивач щодо оплати орендної плати за травень 2020 р. Відповідні підстави та право нарахування та вимоги сплати орендної плати по Договору припинились 30.04.2020 р. в зв’язку з припиненням Договору. Також не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню.
Відповідно вимога яка не є дійсною, не може бути зарахована при зустрічному зарахування вимог. Відповідачу було відомо, що Позивач не визнає підстави та правомірність нарахування орендної плати за травень 2020 р. і повністю заперечує проти неї.
Також, Відповідач у свої поясненнях від 24.12.2021 р. (в п. 3 пояснень) додатково зазначив про ще одне здійснене ним самостійне одностороннє зарахування зустрічних грошових вимог. А саме, Відповідач вказує, що під час дії Договору ним було нарахована пеня в сумі 541547,46 грн. за порушення Позивачем строків оплати орендної плати (Відповідач посилається на Повідомлення про нарахування пені від 30.04.2020 р.вих. № 30-04/20-1). І ним було здійснено зарахування із 803957,90 грн., як коштів гарантійного платежу, 541547,46 грн. в відшкодування збитків Відповідача у виді пені, і відповідно сума гарантійного платежу не підлягає поверненню в частині нарахованої пені. При цьому, Відповідач не вказав свого ставлення щодо повернення частини гарантійного платежу, що перевищує розмір нарахованої пені (803957,90 грн.- 541547,46 грн.= 262 410,44 грн.).
Такий новий аргумент Відповідача суперечить його позиції та аргументу заявленому ним у власному відзиві і цієї суперчності та невизначеності Відповідач не пояснив.
Суд не погоджується з таким аргументом Відповідача, оскільки для здійснення зустрічних однорідних вимог є необхідним існування правомірних і дійсних вимог, а також їх прозорість. Для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є необхідними дійсність та прозорість (ясність та безспірність) вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.
Зустрічні вимоги із сплати пені і сплати повернення невикористаного залишку передоплати хоча і є однорідними (мають грошовий характер), але за своєю правовою природою зобов`язання за цими вимогами є різними, оскільки зобов`язання зі сплати пені та/чи штрафу у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення основного зобов`язання.
Крім того, Відповідачем не надано доказів, що ним було заявлено до Позивача претензію чи інші вимоги щодо сплати пені та строків її сплати або, що Позивачем визнавались підстави нарахування пені чи її розмір.
Також, згідно пункту 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. Якщо наприклад взяти до уваги вказане Відповідачем Повідомлення про нарахування пені від 30.04.2020 р. вих. № 30-04/20-1, то в ньому нарахування пені розпочате з 04.01.2019 р. Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Тобто, станом на 30.04.2020 р. Спливла позовна давність, щодо части пені.
Крім того, Відповідач не вказав та не надав жодного доказу про дійсне вчинення ним одностороннього правочину – заяви (заяв) про одностороннє зарахування зустрічних однорідних вимог, а також часу вчинення відповідного правочину (правочинів) та/чи інших необхідних дій. Відповідачем не надано письмових доказів (документів) в яких в письмовому виді зафіксовано здійснення відповідних односторонніх зарахувань зустрічних однорідних вимог, часу зарахування (моменту, дати), підстав, виду та розміру вимог, які зараховуються та які вимоги (зобов’язання) припиняються зарахуванням та в який час. Відповідачем не надано доказів про належне повідомлення ним Позивача про здійсненні зустрічні зарахування та про припиненні зобов’язання, тощо. Є неможливим встановити та підтвердити коли і які зобов’язання припинились внаслідок зустрічного зарахування та в якому розмірі.
Таким чином, Відповідачем не надано доказів та не доведено правомірного набуття права власності на неповернутий залишок передоплати Позивача з орендної плати в розмірі 803957,90 грн., та відсутності його обов’язку їх повернення Позивачу.
Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, оскільки правова підстава набуття та збереження грошових коштів у сумі 803 957,90 грн відпала у зв’язку з закінченням строку дії Договору (оренди) і поверненням орендованого майна, то такі кошти є безпідставно збереженими Відповідачем і мають бути повернуті Позивачу.
Відповідач не виконав грошове зобов’язання із повернення залишку невикористаної передоплати (авансу) у розмірі 803 957,90 грн і починаючи з 01.05.2020 року відбулось прострочення виконання грошового зобов’язання Відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Грошові кошти передоплати орендної плати (в т.ч. гарантійного платежу) сплачені Позивачем не є власністю Відповідача, право власності Позивача-орендаря на такі кошти не припиняється, такі кошти тимчасово зберігаються у Відповідача-орендодавця і за наявності правомірних підстав та умов вони (або їх частина) можуть перейти у власність Відповідача-орендодавця або мають бути повернуті Позивачу-орендарю.
Відповідачем-орендодавцем не вказано та не доведено правомірної підстави та моменту набуття права власності на грошові кошти передоплати орендної плати (в т.ч. гарантійного платежу).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 зауважив, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
В зв’язку з припиненням Договору у Відповідача відпали правові підстави на буття чи збереження у себе грошових коштів Позивача. Відповідно до вимог ст. 1212 та ч. 1 ст. 1213 ЦК України з моменту припинення Договору (і відповідного припинення підстав правомірного володіння коштами) у Відповідача відразу виникає передбачене законом зобов’язання повернути Позивачу в натурі всі грошові кошти. Свого обов’язку з повернення грошових коштів Відповідач не виконав чим порушив майнові права Позивача. Весь строк володіння Відповідачем грошовими коштами Позивача після припинення Договору, є часом (строком) неправомірного користування ними та порушення майнових прав Позивача.
Таким чином, Відповідачем було порушено майнове право Позивача. Відповідно позовна вимога Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості з повернення грошових коштів у розмірі 803 957,90 грн. підлягає задоволенню.
Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача 33127,25 грн. 3 % річних від простроченої суми за користування коштами та 81360,45 грн. збитків від інфляції (інфляційних втрат). Відповідні обґрунтовані розрахунки Позивачем наведено в позовній заяві.
Відповідач не навів аргументів чи заперечень щодо правильності розрахунків 3 % річних від простроченої суми та збитків від інфляції (інфляційних втрат) наданих Позивачем та не надавались власні розрахунки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно вимоги Позивача про стягнення 3 % річних від простроченої суми за користування коштами та збитків від інфляції (інфляційних втрат) є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.
Судом перевірено надані Позивачем розрахунки 3 % річних від простроченої суми за користування коштами та збитків від інфляції (інфляційних втрат) та визнано їх вірними.
Враховуючи наведене, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з Відповідача 3 % річних від простроченої суми за користування коштами нарахованих за період з 01.05.2020 р. по 14.09.2021 р.. в розмірі 33127,25 грн. та 81360,45 грн. збитків від інфляції (інфляційних втрат) нарахованої за період з 01.05.2020 р. по 31.07.2021 р.
Обраний Позивачем спосіб судового захисту передбачено законом, а саме п. 5 ч. 2 ст. 16, ст. 625, ч. 1 ст 1213 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані можуть встановлюватися письмовими доказами які відповідають вимогам передбаченим ст. 91 ГПК України..
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Вірогідними (та достатніми) є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Позивачем сплачено 13776,70 грн. судового збору.
Відповідно до підпункту 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем зазначено ціну позову - 918445,60 грн.
Тобто судовий збір має становити 13776,68 грн. (918445,60 грн. Х 1,5% = 13776,68 грн.) і в цьому розмірі покладається на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Повний текст судового рішення складено “16” лютого 2022р.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ДО УВАГИ СТОРІН У СПРАВІ № 908/1957/21(908/2829/21)
РІШЕННЯ СУДУ СУДДЯ Юлдашев О.О.
_03_03.png)
