до уваги відповідача: Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля, 1) - у справі № 908/1100/22(908/2455/22)

  номер провадження справи  26/19/22     

      р

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

 02.02.2023                                                                     Справа №  908/1100/22(908/2455/22)

 м.Запоріжжя Запорізької області  

 

Суддя Господарського суду Запорізької області Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали господарської справи, за участю секретаря Лісовик О.В.

за позовом: Фермерського господарства “СЮ Жнива” (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, каб 4, код ЄДРПОУ 42885568)

до відповідача: Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля, 1)

про стягнення 3       812       140       896,11 грн, що еквівалентно 130       307       773,95 доларів США

в межах справи № 908/1100/22

 

про банкрутство - Фермерського господарства “СЮ Жнива” (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, каб 4, код ЄДРПОУ 42885568)

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю “Аграрій України”, код ЄДРПОУ 40635710 (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63)

 

 

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

 

Представник позивача

адвокат Лєскін Микола Сергійович, посвідчення адвоката України № ЗП002793 від 20.05.2021 року

 

Перекладач

Кудров Роман Олексійович, паспорт громадянина України № 005076277 від 13.08.2020 року (дійсний до 13.08.2030 року); РНОКПП    2757012652

 

 

 УСТАНОВИВ:

 

      Фермерське господарство “СЮ ЖНИВА” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Держави РосійськаФедерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди у сумі 3   812   140 896,11 грн., що еквівалентно 130   307 773,95 доларів США.

         В обґрунтування заявлених вимог позивач посилаэться на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації, оточення та протиправних дій на території Запорізької та Херсонської областей, а саме викрадення військовими держави-агресора зі складських приміщень і зернотоків та знищення врожаю зернових, позивач зазнав збитків на загальну суму 3   812   140 896,11 грн., що еквівалентно 130   307 773,95 доларів США.

         За приписами ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

         Враховуючи наявність в провадженні Господарського суду Запорізької області справи про банкрутство Фермерського господарства “СЮ ЖНИВА” позовна заява розглядається в межах цієї справи№ 908/1100/22.

         Згідно з ч. 1   ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право”, пред’явлення  позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

       Відповідно до положень ст. 5 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 р. держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

         Згідно зі ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

         У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом до Російської Федерації   про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії та вчинення протиправних дій на тимчасово окупованих територіях зі сторони Російської Федерації на території України.

         У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

         У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

         У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об’єднаних Націй.

         Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об’єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

         У міжнародному праві, зокрема Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970, кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий “деліктний виняток” (англ. “tortexсeption”). Умовами, необхідними для застосування “деліктного винятку”, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв’язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

         Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у даній справі, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідокзбройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації, оточення та протиправних дій на захоплених територіях; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана РФ, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом “генерального делікту”).

         Крім того, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя   статті 124 Конституції України). Тобто, у разі застосування “деліктного винятку” будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

         Як Україна, так і РФ є учасницями міжнародних договорів, а саме:

         - Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

         - Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; РФ - постановою Верховної Ради РФ від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

         Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.      Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

         Відповідно до ч. 1, 3      ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

         Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб’єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

         Згідно із пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

         Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов’язків по відношенню до господарюючих субєктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

         Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди,      спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб’єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб’єкта господарювання.

         Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4      Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб’єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.

         Таким чином, спір щодо відшкодування збитків внаслідок позбавлення позивача належного йому майна прямим актом агресії РФ шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього та викрадення зі складів зберігання не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватно-правового так і публічно-правового характеру із жодним із органів Росії, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади Росії перед позивачем не можливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом знищення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом безпосереднього знищення майна суб`єкта господарювання під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави учасниці.

         Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресоромВерховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

         У Постановах від 18.05.2022 у справах у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

         Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 р. Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

         Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

         Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

         Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі
№ 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п’ята та дев’ята   статті 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”).

         Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

         Стосовно звернення з позовом до Російської Федерації саме в особі Міністерства юстиції Російської Федерації позивач правомірно посилається на п.п. 3.1) п. 3 Розділу І Указу президента РФ від 13.10.2004 року № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” відповідно до якого основними задачами Міністерства юстиції Російської Федерації є забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах (п. п. 3.1 введено в дію указом президента РФ від 28.05.2018 року № 271).

        Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 “Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313” внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: “ 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку”.

         За приписами частини 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

         Враховуючи наявність в провадженні Господарського суду Запорізької області провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства “СЮ ЖНИВА”, позов підлягає розгляду в межах цієї справи.

         На цій підставі ухвалою від 08.12.2022 р. позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.01.2023 р., визначено сторонам строк для подання заяв по суті та додаткових доказів.

         Відповідно до   статті 365 Господарського процесуального кодексу України   іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

         Частиною 1   статті 367 Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

         Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено – Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2   ст. 367 Господарського процесуального кодексу України).

         Ухвалою від 08.12.2022 р. суд, з метою дотримання процесуальних прав відповідача та належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, зобов`язав позивача надати суду переклад позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі  на російську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності, у двох примірниках, з метою подальшого звернення до Міністерства юстиції України із судовим дорученням про можливість вручення процесуальних документів відповідачу у справі – Російській Федерації дипломатичними каналами, зобов’язав позивача направити відповідачу вищевказану ухвалу суду та надати суду відповідні підтверджуючі документи, а також зупинив провадження у справі до виконання судового доручення про вручення судових документів чи повідомлення про неможливість такого вручення.

         08.12.2022 р. судом направлено до Міністерства юстиції України судове доручення про можливість вручення процесуальних документів відповідачу у справі – Російській Федерації.

         Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 12.12.2022 р. щодо можливості вручення судових документів на території Російської Федерації встановлено, що передача/отримання  будь-яких документів до/від компетентних органів Росії, у тому числі дипломатичними каналами, неможлива.

         З інформації на офіційному  веб-сайті АТ “Укрпошти” за посиланнями в мережі Інтернетhttps://www.ukrposhta.ua/ua/news/57561-ukrposhta-chastkovo-vidnovlju-robotu-viddilen-de-ce-bezpechno-dlja-klintiv-i-pracivnikiv та https://www.ukrposhta.ua/ua/news/57624-poshti-svitu-ogoloshujut-rosii-poshtovu-blokadu, відомо, що АТ “Укрпошта”, припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

         За інформацією, наданою Міністерством закордонних справ України, 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Росією у зв’язку з широкомасштабною  збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Росії та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

         Відтак, у зв’язку з військовою агресією суд позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв’язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Водночас, з метою дотримання процесуальних прав відповідача, суд обрав як додатковий спосіб повідомлення відповідача про розгляд справи – зобов’язання позивача направляти процесуальні документи на адресу відповідача з подальшим наданням доказів такого направлення.

         При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18.04.1961 р. посольство   – це найвище за статусом   дипломатичне представництво   держави   в столиці іншої, або при   міжнародній організації на яку покладено завдання підтримувати й розвивати офіційні стосунки з країною перебування, захищати в ній права та інтереси акредитуючої держави, її громадян і юридичних осіб.

         13.12.2022 р. через канцелярію суду представником позивача було подано докази направлення відповідачу нотаріально посвідченого перекладу ухвали суду про відкриття провадження у справі на російську мову, а саме шляхом направлення відповідного процесуального документа до Посольства РФ в Республіці Польща.

         З урахуванням положень Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18.04.1961 р. суд вважає таке повідомлення Відповідача таким, що здійснено належним чином.

         20.12.2022 р. від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема постанови слідчого СВ УСБУ в Херсонській області від 12.12.2022 р. у кримінальному провадженні № 12022230000002683 від 04.08.2022 р., нотаріально посвідченої заяви свідка Павленко Є.І. від 14.12.2022 р., посилання на публікації у засобах масової інформації в мережі Інтернет.         

         Суд долучив до матеріалів справи зазначені докази, оскільки вони були подані у визначений судом строк.

         22.12.2022 р. через канцелярію суду представником позивача було подано заяву про залучення перекладача у справі.

         Ухвалою від 05.01.2023 р. провадження у справі було поновлено, вирішено здійснювати повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та додатково шляхом зобов’язання позивача направляти процесуальні документи на адресу відповідача з подальшим наданням доказів такого направлення;для участі в провадженні залучено перекладача з української на російську мову та навпаки – Кудрова Романа Олексійовича, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.02.2023 р. о 10-15 год.

         09.01.2023 р. через канцелярію суду представником позивача було подано докази направлення відповідачу нотаріально посвідченого перекладу ухвали суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на російську мову.

         01.02.2023 р. через канцелярію суду позивачем надано докази отримання відповідачем ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, яке у аналогічний вище спосіб направлялось до Посольства Російської Федерації в Республіці Польща.(митна декларація поштового відправлення EMSUkraineтрек-номер EA690041965UA).

         Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

         Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.         

         Позивачем подано докази направлення та отримання відповідачем (відповідно до трек-номера JD014600010546407031 логістичної компанії DHL) нотаріально посвідченого перекладу на російську мову ухвали суду про відкриття провадження у справі, а також докази направленнята вручення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (митна декларація поштового відправлення EMSUkraineтрек-номер EA690041965UA).

         Про дату, час та місце судового засідання відповідача повідомлено шляхом опублікування оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Запорізької області веб-сайту “Судова влада” в порядку ч. 4   ст. 122 Господарського процесуального кодексу України   (відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи).

         Таким чином, при розгляді справи судом поряд з дотриманням основоположних процесуальних принципів -   права на доступ до суду, закріпленого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та   дотримання встановленої процесуальним законом процедури було вжито додаткових заходів щодо забезпечення процесуальних прав відповідача.

         Диспозитивність (від лат. Dispono   розпоряджаюся)   це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення   хто хоче здійснити свої права, має сам потурбуватися про це.

         Вказані принципи надають кожному учаснику процесу можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.

         Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі “Юніон Аліментаріа проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

         У судовому засіданні 02.02.2023 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

         Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. При цьому відповідач відзиву на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи про розгляд справи у письмовому провадженні не заявляв, маючи можливість брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, відповідних клопотань не заявляв, за відсутності заборони на в’їзд громадян РФ на територію України уповноваженого представника не направив, договір на представництво інтересів на території Українине уклав. Неявка відповідача в судове засідання та невикористання процесуальних прав є його волевиявленням, проявом дії принципу диспозитивності.

         У судовому засіданні 02.02.2023 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

         Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

         Як вбачається з матеріалів справи, господарство позивача, як юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур на підставі договорів складського зберігання зерна, а також на орендованих об’єктахзберігалопридбане та вирощене за договорами про спільну діяльність насіння зернових культур (пшениця, соняшник, кукурудза) на зернотоку “Запоріжжя 1” в  смт. Розівка Розівського району Запорізької області; зернотоку “Запоріжжя 2” в смт. Залізничне Гуляйпільського району Запорізької області; зернотоку Пологівського ОЕЗ в м. Пологи Запорізької області; зернотоку “Запоріжжя 3” в смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області;зернотоку Гуляйпільського КЗ в смт. Залізничне  Гуляйпільського району Запорізької області; зернотоку Михайлівського райагроснабу в смт. Пришиб Михайлівського району Запорізької області; зернотоку Михайлівського ПСП в смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області;  зернотоку “Херсон 1” в с.Червона Поляна Чаплинського р-ну Херсонської області; зернотоку “Херсон 2” в с.Преображенка Чаплинського району Херсонської області; зернотоку “Херсон 3” в с.Золота Балка Нововоронцовського району Херсонської області; зернотоку ООО “НЗК” вс. Качкарівка Бериславського району Херсонської області; зернотоку Чаплинського КЗ в с. Преображенка Чаплинського району Херсонської області; зернотоку КЗ Заготзерно-Високопілля в смт. Високопілля Бериславського району Херсонської області;  зернотоку Каланчакського КХП в с.Мирне Олешківського району Херсонської області; зернотоку Нікольського ХПП в с.Микільське Білозерського району Херсонської області; зернотоку Копанського ХПП в с.Посад-Покровський Білозерського району Херсонської області; зернотоку Качкарівського ПСП в с.КачкарівкаБериславського району Херсонської області; зернотоку Сірогозького ПСП в смт. Нижні Сірогози Генічеського району Херсонської області.

         У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 в України було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р. строком на 30 діб. Зазначений період дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на сьогодні його продовжено   до 19 лютого 2023 року   згідно з Указом Президента України   № 757/2022 від 07.11.2022 р., затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження воєнного стану в Україні” № 2738-ІХ від 16.11.2022 р.

         При поданні позовної заяви, як на підставу позову та один з доказів вини відповідача, позивач посилався на наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України “Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 жовтня 2022 року” від 25 квітня 2022 року № 75(наказ зі змінами та доповненнями) відповідно до якого територія здійснення господарської діяльності позивача була  віднесена до територіальних громад, які розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні. Проте на час розгляду справи по суті вищевказаний наказ від 25 квітня 2022 року № 75 втратив чинність  відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” від 22.12.2022 р.    № 309, тому суд застосовує до спірних правовідносин норми чинного нормативно-правового акту.

         Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” від 22.12.2022 р.    № 309,територія здійснення господарської діяльності Позивача, а саме Гуляйпільська та Пологівська міські, а також Розівська селищна територіальні громади Пологівського району Запорізької області, Якимівська селищна територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області, Михайлівська селищна територіальна громада Василівського району Запорізької області, Бериславська міська територіальна громадаБериславського району Херсонської області, Генічеська міська територіальна громада Генічеського району Херсонської області, Чаплинська селищна територіальна громада Каховського району Херсонської області, Олешківська міська та Білозерська селищна територіальні громади Херсонського району Херсонської області  віднесені до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Нововоронцовська селищна територіальна громадаБериславського району Херсонської області перебувала в тимчасовій окупації до 23.10.2022 р.

         Відповідно до заяви від 07.10.2022 р. свідка Скрипниченка Костянтина Вікторовича, викладеної в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України, зі слів працівників позивача Резник Віктора Олександровича,Захаренка Івана Миколайовича, Момот Сергія Васильовича, які перебувають (перебували) на тимчасово окупованих територіях, відомо, що у період з 10.04.2022 по 17.06.2022 з вищезазначених складських приміщень та зернотоків, невстановленими військовими (встановлені за ознаками військової форми, знаків відмінностей, а саме шевронів та нашивок, використання російської мови у спілкуванні) держави-агресора, відкрито, а також таємно було вивезено автотранспортом врожай української м’якої пшениці врожаю2021року 2класу укількості 100430,0 т.; врожай українського насіння соняшника врожаю 2021року у кількості 85333,0 т.; врожай українського зерна кукурудзи врожаю 2021 року 2 (другого) класу у кількості 119000,0 т., що належали ФГ “СЮ Жнива”.

         Відповідно до власних довідок ФГ “СЮ Жнива” від 30.06.2022 р. врожай зернових (пшениця, кукурудза, соняшник), переданий на вищевказані зернові склади через повномасштабну агресію РФ та окупацію є втраченим. Крім цього, через відсутність доступу до зернових складів немає можливості забезпечити належні умови зберігання переданої сільськогосподарської продукції.

         30.06.2022 р. позивач звернувся до зернових складів із запитами про можливість повернення ФГ “СЮ Жнива” зернових культур, переданих на зернотоки за договорами складського зберігання зерна.

         Згідно отриманих відповідей (лист ТОВ “Заготзерно Високопілля” від 05.07.2022 р., лист ПАТ “Каланчацький комбінат хлібопродуктів” від 08.07.2022 р., листи ТОВ “Новітня зернова компанія” від 06.07.2022 р., лист ПАТ “Михайлівський райагропостач” від 05.07.2022 р., листи ТОВ “ОптімусагроТрейд” від 08.07.2022 р., листи ТОВ “Сонячне насіння плюс” від 06.07.2022 р., листи ПАТ “Херсонський комбінат хлібопродуктів” від 07.07.2022 р., лист ТОВ “Чаплинський комбікормовий завод” від 07.07.2022 р.)позивача було повідомлено про неможливість передачі зерна через повномасштабну агресію РФ та окупацію територій розташування зернотоків. Відповідно через відсутність доступу до зернових складів передане зерно втрачено. Крім того повідомлено, що через відсутність доступу до зернових складів з 24.02.2022 р. останні були позбавлені можливості забезпечити належні умови зберігання переданої сільськогосподарської продукції.

         За фактом протиправного вивезення врожаю зернових Позивач звернувся з відповідними заявами про вчинення кримінального правопорушення до органів Національної поліції.

         02.08.2022 р. Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області порушено кримінальне провадження № 12022082320000542 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, яке передано на досудове розслідування до слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області. На теперішній час ведеться слідство та тривають слідчі дії. Постановою слідчого УСБУ в Запорізькій області від 06.09.2022 р. про визнання потерпілим та залучення представника потерпілого, ФГ “СЮ Жнива” визнано потерпілою юридичною особою у вказаному кримінальному провадженні.

         04.08.2022 р. Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області порушено кримінальне провадження № 12022230000002683 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, яке передано на досудове розслідування до слідчого відділу УСБУ в Херсонській області. На теперішній час ведеться слідство та тривають слідчі дії. Постановою старшого слідчого-криміналіста слідчого відділу УСБУ в Херсонській області від 14.09.2022 р. про залучення особи у провадженні як представника потерпілого, ФГ “СЮ Жнива” залучено як потерпілого у вказаному кримінальному провадженні.

         В рамках кримінального провадження № 12022230000002683 від 04.08.2022 р. постановою слідчого від 12.12.2022 р. встановлено відсутність доступу до приміщень зернотоків: “Херсон 1” (с. Червона Поляна, Чаплинського району), “Херсон 2” (с. Преображенка, Чаплинського району), Чаплинський КЗ (с. Преображенка, Чаплинського району), Сірогозького ПСП (смт. Нижні Сірогози, Генічеського району), Каланчацький КХП (с. Мирне, Олешківського району) внаслідок тимчасової окупації частини Херсонської області.

         Крім того встановлено, що населені пункти: Золота Балка, Качкарівка, Високопілля Бериславського району Херсонської області, Микільське, Посад-Покровське Херсонського району Херсонської області перебували під окупацією збройних сил РФ, вищезазначені зернотоки були захоплені останніми.

         Судом досліджено договори з супровідними до них документами, укладені позивачем: договір про спільну діяльність № 1-СД від 01.09.2020 р., укладений з ТОВ “Пан Апетит”, договір про спільну діяльність № 2-СД від 01.09.2020 р., укладений з ТОВ “Оллан-Агро”, договір про спільну діяльність № 3-СД від 01.09.2020 р., укладений з ПП “Алтай Агро”, договір про спільну діяльність № 4-СД від 01.09.2020 р., укладений з ТОВ “Вестрайс”, договір про спільну діяльність № 5-СД від 01.09.2020 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір про спільну діяльність № 6-СД від 03.05.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”,договір складського зберігання зерна від 01.11.2021 р., укладений з ТОВ “Сонячне насіння плюс”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ “Заготзерно-Високопілля”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ “Чаплинський комбікормовий завод”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ “ОптімусагроТрейд”, договір складського зберігання зерна від 01.12.2021 р., укладений з ТОВ “ОптімусагроТрейд”, договір складського зберігання зерна від 08.11.2021 р., укладений з ТОВ “Новітня зернова компанія”, договір складського зберігання зерна від 21.09.2021 р., укладений з ПАТ “Михайлівський Райагропостач”, договір складського зберігання зерна від 21.09.2021 р., укладений з ПАТ “Херсонський комбінат хлібопродуктів”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ “Сонячне насіння плюс”, договір складського зберігання зерна від 22.09.2021 р., укладений з ТОВ “ОптімусагроТрейд”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ПАТ “Херсонський комбінат хлібопродуктів”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ПАТ “Каланчацький комбінат хлібопродуктів”, договір складського зберігання зерна від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ “Новітня зернова компанія”, договір поставкиDAP № 11/01-22 від 20.01.2022 р., укладений з ТОВ “Аграрій України”, договір поставки DAP № 10/09-21 від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Оллан-Агро”, договір поставки DAP № 11/09-21 від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Оллан-Агро”, договір поставки DAP № 12/09-21 від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Пан Апетит”, договір поставки DAP № 13/09-21 від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Пан Апетит”, договір поставки DAP № 14/09-21 від 20.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Оллан-Агро”, договір поставки DAP № 16/09-21 від 21.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Алтай-Агро”, договір поставки DAP № 17/09-21 від 21.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Алтай-Агро”, договір поставки DAP № 18/09-21 від 21.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Пан Апетит”, договір поставки DAP № 22/10-21 від 01.10.2021 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір поставки DAP № 25/10-21 від 05.10.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 36/10-21 від 14.10.2021 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір поставки DAP № 70/11-21 від 14.02.2021 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір поставки DAP № 79/11-21 від 22.11.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 80/11-21 від 22.11.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 81/11-21 від 22.11.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 128/12-21 від 20.12.2021 р., укладений з ТОВ “Аграрій України”, договір поставки DAP № 19/09-21 від 21.09.2021 р., укладений з ТОВ НВФ “Алтай-Агро”, договір поставки DAP № 75/11-21 від 22.11.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 113/12-21 від 02.12.2021 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір поставки DAP № 114/12-21 від 02.12.2021 р., укладений з ФГ “Золота Руна”, договір поставки DAP № 121/12-21 від 06.12.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 121/12-21 від 06.12.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 122/12-21 від 06.12.2021 р., укладений з ФГ “Агровега Плюс”, договір поставки DAP № 127/12-21 від 20.12.2021 р., укладений з ТОВ “Аграрій України”, договір поставки DAP № 129/12-21 від 20.12.2021 р., укладений з ТОВ “Аграрій України”, договір поставки DAP № 130/12-21 від 20.12.2021 р., укладений з ТОВ “Аграрій України”, а також договір суборенди нерухомого майна № 1 від 01.07.2021 р., укладений з ПАТ Фірма “Будкомплект”, договір суборенди нерухомого майна № 2 від 01.07.2021 р., укладений з ТОВ Фірма “Агрогідромаш”, договір суборенди нерухомого майна № 3 від 01.07.2021 р., укладений з ТОВ “БіОл Резерв”, договір суборенди нерухомого майна № 4 від 01.07.2021 р., укладений з ТОВ “ЛпДевелопмент”,  договір суборенди нерухомого майна № 5 від 01.07.2021 р., укладений з ТОВ “ЛпДевелопмент”, договір суборенди нерухомого майна № 6 від 01.07.2021 р., укладений з ТОВ “ЛпДевелопмент”.

         Зазначені правочини та супровідні до них первинні документи підлягали експертному економічному дослідженню.

         Відповідно до висновку судового експерта ТОВ “Регіональне судово-експертне бюро” Давидової О.В від 24.11.2022 р. № 345  за результатами проведення економічного дослідження встановлено, що згідно наданих первинних документів та регістрівбухгалтерського обліку ФГ “СЮ Жнива”, документально підтверджується придбання (у т.ч. вирощування за договорами про спільну діяльність) та облік на балансі Фермерського господарства “СЮ Жнива”, код ЄДРПОУ 42885568 у період з 01.07.2021року по 24.02.2022 р. сільськогосподарської продукції: української м’якої пшениці врожаю 2021року 2 (другого) класу, українського насіння соняшника врожаю 2021 року та українського зерна кукурудзи врожаю 2021 року 2(другого) класу.

         Станом на 24.02.2022 р.залишки вказаної сільськогосподарської продукції складають: української м’якої пшениці врожаю 2021року 2(другого) класу у кількості 100430,0 т.; українського насіння соняшника врожаю 2021 року у кількості 85333,0 т.; українського зерна кукурудзи врожаю 2021 року 2 (другого) классу у кількості119000,0 т.

      Відповідно до даних бухгалтерського обліку та первинних документів Фермерського господарства “СЮ Жнива”, код ЄДРПОУ 42885568 сільськогосподарська продукція станом на 24.02.2022р. зберігалася на наступних складах: м. Пологи Пологівський район Запорізька область, смт. Нижні Сірогози Генічеський район Херсонська область, с.Микільське Бєлозерський район Херсонська область, смт.Якимівка Мелітопольський район Запорізька область, с.Червона Поляна Чаплинської СГ Каховський район Херсонська область, с.Качкарівка Бориславський район Херсонська область, смт.Пришиб Михайлівський район Запорізькаобласть, смт.Михайлівка Михайлівський район Запорізька область, смт.Залізничне Гуляйпільський район Запорізькаобласть, с.Качкарівка Бориславський район Херсонська область, смт.Залізничне Гуляйпільський район Запорізькаобласть, с.Преображенка Чаплинський район Херсонська область, смт.Розівка Пологівський район Запорізька область, с.Мирне Олешківський район Херсонська область, Заготзерно-Високопілля смт.Високопілля Бориславський район Херсонська область, с.Золота Балка Нововоронцовський район Херсонська область, с.Посад-Покровський Бєлозерський район Херсонська область, с.Преображенка Чаплинський район Херсонська область.

         Для визначення  розміру збитків позивач звернувся до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз з метою проведення експертного товарознавчого дослідження для встановлення ринкової вартості сільськогосподарської продукції, доступ до якої було втрачено позивачем з початком військового вторгнення Російської Федерації на територію України, а в подальшому було викрадено та знищено,  за результатами чого отримано  відповідний висновок експерта.

         З висновку експерта № 685-22 від 22.09.2022 р. вбачається наступне:

- ринкова вартість  сільськогосподарської продукції: українська м’яка пшениця врожаю 2021 року 2 (другого) класу вагою 100430,0 тон станом на 24.02.2022 р. складала 940275875,00 грн. з ПДВ, що за курсом НБУ дорівнює 32140799,49 доларів США;

- ринкова вартість  сільськогосподарської продукції: українське насіння соняшника  врожаю 2021 року  вагою 85333,0 тон станом на 24.02.2022 р. складала 1814748751,11 грн. з ПДВ, що за курсом НБУ дорівнює 62032300,61 доларів США;

- ринкова вартість  сільськогосподарської продукції: українське зерно кукурудзи врожаю 2021 року 2 (другого) класу вагою 119000,0 тон станом на 24.02.2022 р. складала 1057116270,00 грн. з ПДВ, що за курсом НБУ дорівнює 36134673,85 доларів США.

         Оскільки РФ, як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, позивач позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані, а відтак просить стягнути завдані збитки у розмірі 3   812   140 896,11 грн., що еквівалентно 130   307 773,95 доларів США.

         При розгляді справи суд враховує такі положення чинного законодавства.

         Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі-   ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

         Згідно зі   статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

         Відповідно до   статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

         Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

         Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

         Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

         Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

         Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

         Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

         Відповідно до   Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні”” визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав.Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

         У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі
№ 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

         Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

      Відповідно до частини 3   статті 85 Господарського процесуального кодексу України   обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

         Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3   статті 85 Господарського процесуального кодексу України   є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

         Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

         Так, за змістом положень   статті 74 Господарського процесуального кодексу України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

         Згідно зі   статтею 86 Господарського процесуального кодексу України   суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а   також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

         Відповідно до частини першої   статті 74 Господарського процесуального кодексу України   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

         Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

         Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі
№ 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

         При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

         Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

         Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

         Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

         Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

         Крім того, відповідно до   статті 79 Господарського процесуального кодексу України   наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

         Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.           Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

         Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

         В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах №921/319/17-г та №908/1581/17.

         Судом також приймається до уваги той факт, що викрадення, псування та знищення майна військовими РФ носили масовий характер, що висвітлено зокрема у непоодиноких публікаціях в засобах масової інформації  в мережі Інтернет, зокрема за посиланнями:

https://chas.news/news/cnn-opublikuvav-suputnikovi-foto-yak-rosiiski-korabli-vivozyat-ukrainske-zerno;

https://edition.cnn.com/2022/05/23/politics/satellite-images-grain-crimea/index.html?utm_medium=social&utm_term=link&utm_source=twCNNi&utm_content=2022-05-23T23%3A15%3A07;

https://suspilne.media/259216-okupanti-stvorili-specialnu-kompaniu-dla-kradizok-zerna-na-timcasovo-okupovanij-teritorii-zaporizkoi-oblasti/;

https://www.bbc.com/russian/news-61763999;

https://suspilne.media/246196-rf-vivezla-do-sirii-vkradene-ukrainske-zerno/

https://www.slovoidilo.ua/2022/05/26/novyna/suspilstvo/rosiyany-prodovzhuyut-vyvozyty-ukrayinske-zerno-ombudsmen

https://tsn.ua/svit/yak-rf-tayemno-vivozit-i-prodaye-ukrayinske-zerno-rozsliduvannya-financial-times-2190910.html.

         В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що під час перебування окремих територій Запорізької та Херсонської областей  під окупацією, російськими окупаційними військами було викрадено зі складських приміщень та зернотоків врожай зернових.

         Крім того, судом враховано зміст заяви від 14.12.2022 р. свідка Павленка Євгена Івановича, викладеної в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України, який є особою, що володіє спеціальними знаннями в галузі рослинництва, організації технологічного процесу вирощування, збору та подальшого зберігання сільськогосподарської продукції. Відповідно до заяви, свідком зроблено висновок, що відсутність доступу до складських приміщень на окупованих територіях та незабезпечення належних умов зберігання зерна упродовж 9 місяців гарантовано призвело до повного його псування, приведення у непридатний для застосування стан. При цьому псування однозначно відбулося внаслідок одного з чинників: злежування, підвищення вологості, ураження пліснявою чи грибковими хворобами, ураження шкідниками тощо.

         З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що саме внаслідок окупації та здійснення неконтрольованих протиправних дій зі сторони російських військ на окремих територіях Запорізької та Херсонської областей, відсутності доступу до складських приміщень, захоплення зернотоків, відсутності можливості забезпечити належні умови зберігання зернових, сільськогосподарські культури за будь-яких обставин втратили свої якості, стали абсолютно непридатними для їх подальшого використання за призначенням, тобто фактично знищеними.

         Підсумовуючи викладене, враховуючи надані Позивачем докази, показання свідків, окупацію територій розміщення зернових складів внаслідок військової агресії, суд вважає доведеним факт викраденнявище переліченої сільськогосподарської продукції саме представниками окупаційних військ.

         Одночасно суд враховує, що за час окупації внаслідок позбавлення Позивача можливості забезпечити належні технологічні умови зберігання належної йому сільгосппродукції, відбулось би гарантоване знищення (псування) усього масиву зернових, що також призвело б до спричинення збитків у тому ж доведеному розмірі. 

         При цьому, факт викрадення окупаційними військами зернових та позбавлення доступу Позивача до складських приміщень внаслідок військової агресії РФ та окупації окремих територій України перебуває у  причинно-наслідковому зв`язкузвтратою Позивачем можливості здійснювати реалізацію свого права власності та завдання йому збитків.

         Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

         Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на  державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

         Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

         Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

         За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

         Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

         За таких умов, пред’явлення позовних вимогих до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

         Щодо суми збитків, то суд враховує, що   Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326   затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі   Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

        Згідно з п. 2   Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326   Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбаченіПорядком, затвердженим цією   постановою.

         Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

         Основні показники, які оцінюються (зокрема):

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.

         Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна за погодженням з Мінреінтеграції.

         Відповідальними за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є:

- міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління, - в частині державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що належать до сфери їх управління;

- обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації) - в частині підприємств недержавної форми власності, господарських товариств (крім тих, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), які розміщуються на території відповідних областей та м. Києва.

         Згідно з п. 5 Порядку під час підготовки проєктів методик, передбачених підпунктами 3,4,6-8,10,15-21 пункту 2 цього Порядку, а також визначення шкоди та збитків відповідно до зазначених методик відповідальні за визначення шкоди та збитків центральні та місцеві органи виконавчої влади зобов`язані керуватися Загальними засадами оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, згідно здодатком.

         До Порядку доданий Додаток   “Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації” (далі   Загальні засади).

         Оскільки станом на день подання позову і станом на час розгляду справи Мінекономіки разом з Фондом державного майна за погодженням з Мінреінтеграції не розробило методику відшкодування збитків, суд враховує норми Загальних засад при визначенні розміру завданих збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

         Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

         Позивач надав суду висновок експерта за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження № 685-22 від 22.09.2022 р.

         Отже, позивачем визначено розмір збитків шляхом проведення експертизи зі встановлення ринкової вартості втраченого майна, що відповідає вимогам Загальних засад.

         Товарознавча експертиза виконана судовим експертом Гудзікевич Ганною Сергіївною, судовим експертом відділу економічних, товарознавчих та інших видів  досліджень Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, свідоцтво видане  експертно-кваліфікаційною комісією Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про присвоєння кваліфікації № 95-Дн від 27.09.2018 р. дійсне до 27.09.2023 р.

         Відтак позивачем належними доказами доведено суму завданих збитків.

         Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

         Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

         У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

         Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

         З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

         Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

         На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі.

         Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

         Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

         На підтвердження понесених судових витрат позивачем було додано до позовної заяви: акт № 685-22 від 08.09.2022 р. попереднього розрахунку вартості експертного товарознавчого дослідження на суму 7   248,77 грн.; рахунок на оплату № 395 від 08.09.2022 р. за проведення експертного товарознавчого дослідження на суму 7   248,77 грн.; рахунок № 1409/1 від 14.09.2022 р. за проведення економічного дослідження на суму 18   000,00 грн.; квитанцію № 0.0.2696350899.1 від 05.10.2022 р. на суму 18   000,00 грн. за проведення економічного дослідження; квитанцію № 0.0.2668105266.1 від 09.09.2022 р. на суму 7   248,77 грн. за проведення експертного товарознавчого дослідження; довідку приватного нотаріуса від 02.12.2022 р. про оплату нотаріальних послуг у розмірі 20   000,00 грн. за засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі на російську мову позовної заяви; акт наданих послуг № 1 від 28.11.2022 р. на суму 420   000,00 грн. з переліком наданих послуг адвокатом.

         01.02.2022 р. через канцелярію суду представником позивача було подано додаткові докази понесених в процесі розгляду справи судових витрат: акт наданих послуг № 1 від 01.02.2023 р. на суму 102   546,70 грн., що містить перелік наданих послуг з правничої допомоги, а також серед іншого зазначено про витрати на здійснення відправки відповідачу процесуальних документів, витрати на оплату послуг нотаріуса з посвідчення перекладу процесуальних документів на російську мову та витрати на оплату послуг перекладача.

         Згідно з частинами 1,3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

         За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

         Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

         Таким чином, позивачем у встановлений процесуальним законом строк та спосіб було заявлено про понесення ним судових витрат.

         Суд вважає обґрунтованими та доведеними витрати позивача на проведення експертних економічного та товарознавчого досліджень, оскільки встановлені за результатами  їх проведення факти є предметом доказування у даній справі, а також витрати за вчинення нотаріальних дій, які були обов’язковими з огляду на необхідність здійснення перекладу процесуальних документів на російську мову та понесення поштових витрат.

         Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим, послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених в процесі вироблення правової позиції  та поданих до суду адвокатом документів, збору доказів, їх значення для спору та те, що адвокатом здійснювалося представництво інтересів позивача в судових засіданнях, про що свідчать наявні у матеріалах справи протоколи судових засідань.

         За змістом пункту 1 частини 2 статті   126, частини 8 статті   129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

         Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2   ст. 126 цього Кодексу).

         Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 04.06.2020 у справі №906/598/19, від 15.04.2021 у справі №905/717/20.

         У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

         За приписами частини 6   статті 126 Господарського процесуального кодексу України    обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

         Заперечень стосовно наданих позивачем доказів із заявою про розподіл судових витрат від відповідача не надходило.

         Таким чином, з урахуванням складності справи та наданих адвокатом послуг, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг суд вважає докази такими, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу.

         Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

         При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1   статті 5 Закону України “Про судовий збір”   - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

         Відповідно до частини 2   статті 129 Господарського процесуального кодексу України   судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

         Згідно зі   статтею 4 Закону України “Про судовий збір”   судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

         Оскільки 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму – 868   350,00 грн.

         Так як позов задоволено повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України у повному обсязі.

         Крім того, судом помилково було оголошено, що стягненню підлягає сума у розмірі 3   812   140 896,11 грн. (три мільярди вісімсот дванадцять мільйонів сто сорок тисяч вісімсот дев’яносто шість гривень 11 коп.), що еквівалентно 130   307 773,95 доларів США (сто тридцять мільйонів триста сім тисяч сімсот сімдесят три долари 95 центів США).

         Відповідно до ст. 243 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне виправити допущену помилку у скороченому судовому рішенні, зазначивши, що до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 3   812   140 896,11 грн. (три мільярди вісімсот дванадцять мільйонів сто сорок тисяч вісімсот дев’яносто шість гривень 11 коп.).

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст.  46, 74, 80, 123, 129, 238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

 

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Фермерського господарства “СЮ ЖНИВА” (65042, м. Одеса, Балтська дорога, 15, каб. 4, код ЄДРПОУ 42885568) в рахунок відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 3  812  140 896,11 грн. (три мільярди вісімсот дванадцять мільйонів сто сорок тисяч вісімсот дев’яносто шість гривень 11 коп.) та витрати, пов’язані з розглядом справи у розмірі 567   795,47 грн. (п’ятсот шістдесят сім тисяч сімсот дев’яносто п’ять гривень 47 коп.).
3. Стягнути з держави Російська Федерація особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап.Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) судовий збір у розмірі 868 350,00 грн (вісімсот шістдесят вісім тисяч триста п’ятдесят гривень 00 копійок).
4. Видати накази.
5. Виправити допущену помилку у скороченому судовому рішенні, зазначивши, що до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 3  812   140 896,11 грн. (три мільярди вісімсот дванадцять мільйонів сто сорок тисяч вісімсот дев’яносто шість гривень 11 коп.).

 

Повний текст судового рішення складено та підписано-08.02.2023.

 

 

                        Суддя                                                                           О.О. Юлдашев

 

 

 

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до   ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

 

 

 

 

 

 

 

до уваги відповідача: Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля, 1) - у справі № 908/1100/22(908/2455/22)