Господарський суд Запорізької області

14 березня 2023, 15:08

До відома сторін по справі № 908/364/22 (суддя Дроздова С.С.) Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ”. Запорізька область, м. Енергодар

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2023 Справа № 908/364/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ” (55000 Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Незалежності, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 37630670)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 38700172)

про стягнення 1 838 883 грн 43 коп.

представники сторін

від позивача: Безрукава С.О., ордер серія Ар № 1025149 від 03.02.2023

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

08.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ” 1 382 633 грн 78 коп. основної заборгованості за виконані роботи за договором № 0107/2019/СП від 01.07.2019, 141 131 грн 54 коп. 3 % річних, 315 118 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 08.02.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/364/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/364/22, присвоєно справі номер провадження 27/25/22.

Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження на 11.03.2022.

11.03.2022 судове засідання не відбулося з поважних причин.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану розгляд справи було відкладено.

Ухвалою суду від 12.12.2022 підготовче провадження на підставі ст. 185 ГПК України закрито, розгляд справи по суті призначено на 10.01.2023.

20.12.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.01.2023 від позивача надійшли письмові заперечення щодо відстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 10.01.2023 розгляд справи по суті відкладався на 06.02.2023.

Ухвалою суду від 06.02.2023 розгляд справи по суті відкладено на 20.02.2023.

Ухвалою суду від 20.02.2023 розгляд справи по суті відкладено на 01.03.2023.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

01.03.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 1 382 633 грн 78 коп. основної заборгованості за виконані роботи за договором 141 131 грн 54 коп. 3 % річних, 315 118 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 13.02.2023 від Поддубної І.В. надійшла заява про припинення повноважень як представника відповідача у справі № 908/364/22.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву вих. № 03/050 від 18.02.2022 (вх. № 4486/08-08/22 від 21.02.2022), відповідно до якого відповідач позовні вимоги визнав, просив суд вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

23.12.2022 в системі “Електронний суд” відповідач сформував клопотання (вх. № 16815/08-08/22 від 26.12.2022) про відстрочення виконання судового рішення на один рік з моменту надрання рішенням законної сили.

Позивач 08.01.2023 в системі “Електронний суд” сформував заперечення (вх. № 303/08-08/23 від 09.01.2023) на клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “Електропівденмонтаж” (підрядник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Южсервіселектромонтаж” (субпідрядник, позивач) укладено договір субпідряду № 0107/2019-СП.

Відповідно до п. 1.1 договору субпідрядник в межах договірної ціни виконує на свій ризик власними силами і засобами, якісно і у встановлений договором термін, роботи за темою: “Заміна обладнання уніфікованого комплексу технічних засобів (УКТЗ) на програмно-технічний комплекс системи нормальної експлуатації турбінного відділення (ПТК СНЕ ТВ). Енергоблок № 5. Будівельно-монтажні роботи”.

Згідно з п. 1.2 договору субпідрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи підряднику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Підрядник зобов’язується прийняти і сплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору визначено, що договірна ціна робіт, доручених до виконання субпідряднику орієнтовно складає 3 995 000 (три мільйона дев’ятсот дев’яносто п’ять тисяч грн 00 коп.), у т.ч. ПДВ 20% - 665 833 грн 33 коп.

Згідно з п. 4.1.1 договору оплата за виконані роботи здійснюється підрядником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника в термін 45 діб після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В.

На виконання договору позивач виконав на користь відповідача роботи на загальну суму 2 986 952 грн 28 коп. з ПДВ, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) за листопада 2019 року від 19.11.2019, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року на суму 2 986 952 грн 28 коп.

Отже, свої зобов'язання стосовно виконання будівельно-монтажних робіт за договором № 0107/2019-СП від 01.07.2019 на загальну суму 2 986 952 грн 28 коп. з ПДВ позивач виконав в повному обсязі.

Відповідачем було частково оплачені прийняті будівельно-монтажні роботи шляхом перерахування коштів, що підтверджується платіжними дорученнями: № 770 від 17.02.2021 на суму 104 318 грн 50 коп., № 776 від 19.02.2021 на суму 1 000 000 грн 00 коп., № 872 від 25.03.2021 на суму 500 000 грн 00 коп.

Відповідачем оплачені будівельно-монтажні роботи за договором на загальну суму 1 604 318 грн 50 коп.

Заборгованість в розмірі 1 382 633 грн 78 коп. залишилася відповідачем не сплаченою.

22.09.2021 позивачем була направлена на юридичну адресу відповідача претензія з вимогою про сплату заборгованості за договором № 0107/2019-СП від 01.07.2019 на суму 1 382 633 грн 78 коп.

Листом № 03/556 від 11.11.2021 відповідач заборгованість в сумі 1 382 633 грн 78 коп. визнав та запропоновував погодити графік погашення заборгованості. Графік погашення заборгованості позивачем не погоджено.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором № 0107/2019-СП від 01.07.2019, який за змістом закріплених у ньому прав та обов’язків сторін є договором будівельного підряду.

Статтею 875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідач не оплатив виконані роботи у встановлений строк, внаслідок чого з 16.02.2021 утворилась заборгованість у розмірі 1 382 633 грн 78 коп.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач не надав доказів оплати робіт на суму 1 382 633 грн 78 коп., суму заборгованості визнав.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за виконані роботи в розмірі 1 382 633 грн 78 коп.

Крім того, відповідач просив суд стягнути з відповідача 141 131 грн 54 коп. 3 % річних, 315 118 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано. Стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 141 131 грн 54 коп. та сума інфляційних втрат в розмірі 315 118 грн 11 коп. в межах суми заявлених позовних вимог в цій частині.

Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Дослідивши матеріали справи позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов’язань за договором в повному обсязі.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов’язання щодо його виконання, відповідачем не виконані зобов’язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості.

Позивач і відповідач є суб’єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи визнання позову відповідачем, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено 27 583 грн 25 коп. судового збору, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 13 791 грн 63 коп. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу, за наявності відповідного клопотанням позивача та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 13 791 грн 63 коп.

Відповідач просив відстрочити та розстрочити виконання судового рішення.

Позивач просив відмовити у задоволенні заявленого відповідачем клопотання щодо відстрочення виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відтак, відстрочення та розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов’язком суду, при цьому оцінка доказів, що підтверджують зазначені стороною обставини, повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Відстрочення та розстрочення виконання судового рішення має сприяти реальному його виконанню на користь стягувача та в найкоротший термін.

Тобто, вирішуючи питання відстрочення/розстрочення виконання судового рішення суд має оцінити надані заявником докази на предмет того, що запропонований ним строк відстрочення/розстрочення дійсно сприятиме виконанню судового рішення, буде ефективним та не призведе до безпідставного затягування виконання рішення суду.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення та розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.

За змістом ст. 2 ГПК України, суд при здійсненні судочинства зобов’язаний керуватися принципами верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Проаналізувавши доводи відповідача щодо відстрочення та розстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, з’ясувавши правову позицію позивача, який заперечив проти відстрочення та розстрочення судового рішення, суд не вбачає підстав для відстрочення та розстрочення виконання рішення суду за визначеною вимогою відповідача.

Зокрема, відповідачем не доведено наявності в нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідачем не подано належних та достатніх доказів на підтвердження скрутного фінансового стану комунального підприємства, фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів, та згідно якої має підтверджуватися збитковість підприємства, не подано. Відповідачем не наведено обставин реальної можливості виконання ним судового рішення в строк, який він просить.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮЖСЕРВІСЕЛЕКТРОМОНТАЖ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ” задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 38700172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство “ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 38700172) 1 382 633 (один мільйон триста вісімдесят дві тисячі шістсот тридцять три) грн 78 коп. основної заборгованості за виконані роботи за договором №0107/2019-СП від 01.07.2019, 141 131 (сто сорок одна тисяча сто тридцять одна) грн 54 коп. 3 % річних, 315 118 (триста п’ятнадцять тисяч сто вісімнадцять) грн 11 коп. інфляційних втрат, 13 791 (тринадцять тисяч сімсот дев’яносто одна) грн 25 коп. судового збору.

Рішення оформлено та підписано 13.03.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.