Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕНДА» про прийняте рішення від 06.04.2023 у справі № 908/363/23!
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2023 Справа № 908/363/23
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні, без виклику представників сторін, справу № 908/363/23
за позовом: Концерну «Міські теплові мережі», ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091; фактична адреса: вул. Святого Миколая, 79а, м. Запоріжжя, 69002)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕНДА», ідентифікаційний код юридичної особи 43466905 (вул. Базарна, буд. 14-А, м. Запоріжжя, 69063)
про стягнення 3 739 грн 75 коп.
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області звернувся Концерн «Міські теплові мережі» з позовною заявою № 11юр від 26.01.2023 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕНДА» 3 739 грн 75 коп. основного боргу за спожиту теплову енергію за період лютий 2020 - квітень 2021 згідно особового рахунку № 680247.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2023 вказану справу у передано для розгляду судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.02.2023 у справі № 908/363/23 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/363/23. Вирішено розглядати справу в письмовому провадженні без виклику учасників справи. Розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з позначкою пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи вищевикладене, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення сторін, у т.ч. відповідача про відкриття провадження у даній справі. Суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165, 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
УСТАНОВИВ:
Концерн «Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут, та інше.
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією».
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об’єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
З 01.05.2019 введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - закон), згідно із статтею 5 якого комунальною послугою є послуга з постачання теплової енергії.
Незважаючи на вимоги Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією відповідачем не укладено з Концерном «МТМ» договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 680247. Об'єкт теплопостачання - нежитлове приміщення, V підвалу літ. А-4-5, загальною площею 202,6 кв.м., розташоване у житловому будинку № 14а по вул. Базарна у м. Запоріжжі. Система теплоспоживання нежитлового приміщення - об'єкту теплопостачання є спільною із системою теплопостачання житлового будинку.
Відповідач займає вказане приміщення на праві приватної власності, юридична адреса споживача: 69063, м. Запоріжжя, вул. Базарна, буд. 14а.
На житловому будинку по вул. Базарна, 14а встановлено прилад обліку теплової енергії. Розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщення.
Згідно з розрахунком позивача за період з лютого 2020 по квітень 2021 загальна сума заборгованості за послуги з теплопостачання, наданих Концерном «МТМ» споживачу за вищевказаним об’єктом склала 3 739,75 грн.
Вимогою від 05.12.2022 № 6049/22 позивач звертався до відповідача із рахунком та актом приймання-передачі теплової енергії від 30.11.2022 на суму 3 739 грн 75 коп. за період з лютого 2020 по квітень 2021 за особовим рахунком № 680247.
Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача не надав, належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії за спірний період не повернув.
Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕНДА» на користь Концерну «Міські теплові мережі» 3 739 грн 75 коп. основного боргу за спожиту теплову енергію за період лютий 2020 - квітень 2021 згідно особового рахунку № 680247, було предметом судового розгляду у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Правові відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про теплопостачання” від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;
- споживач теплової енергії – фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з п. 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач – Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".
Отже навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Як встановлено судом, відповідач – ТОВ «АЛЕНДА» має на праві приватної власності, придбане за договором купівлі-продажу нежитлове приміщення, V підвалу літ. А-4-5, загальною площею 202,6 кв.м., розташоване у житловому будинку № 14а по вул. Базарна у м. Запоріжжі.
Нарахування за теплову енергію, поставлену до належного споживачу приміщенню за період з лютого 2020 по квітень 2021 Концерном «Міські теплові мережі» проводились за тарифами, визначеними Постановою НКРЕКП про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб інших споживачів (крім населення).
Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією визначено два способи розрахунків за спожиту теплову енергію, а саме:
- розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
- у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи.
На житловому будинку по вул. Базарна, 14а м. Запоріжжя встановлено прилад обліку теплової енергії. Тобто, розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщення.
Система опалення нежитлового приміщення єдина з будинковою. На житловому будинку встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії. Нарахування за теплову енергію по особовому рахунку № 680247 здійснюються на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку у відсотковому співвідношенні від теплового навантаження всіх споживачів житлового будинку.
З лютого 2020 по квітень 2021 нарахування за спожиту теплову енергію по особовому рахунку № 680247 проводилися згідно Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - тариф за спожиту теплову енергію для госпрозрахункових організацій, розрахунок наведений у наданій позивачеві Методіці нарахувань від 26.01.2023.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 317, ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.
Системи опалення приміщення відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку в якому воно розташоване, тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, власником якого є відповідач. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
При цьому суд враховує, що теплопостачання – це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо).
Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціонування" опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.
Згідно п. 2 «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.2018 № 315 підвальні приміщення є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлове приміщення, яке знаходяться у власності відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.
В зв`язку з тим, що об`єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2019-2020 та 2020-2021 років, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок за спірний період, які містяться в матеріалах справи, які надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується реєстром відправленої кореспонденції (рахунку та акту за спірний період).
У зв`язку з тим, що нежитлове приміщення, V підвалу літ. А-4-5, загальною площею 202,6 кв.м., розташоване у житловому будинку № 14а по вул. Базарна у м. Запоріжжі приєднане до внутрішньобудинкової системи житлового будинку, тобто є єдиною з будинком, то правовідносини між сторонами підпадають під регулювання “Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”, затверждженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила №630).
Відповідно до пункту 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (стаття 14 Закону України "Про теплопостачання").
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
За приписами пунктом 3 частини другої статті 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.
Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17, від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов`язаний їх оплатити.
Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов`язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України “Про теплопостачання”).
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
В даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідно до доданих до позовної заяви розрахунку боргу по особовому рахунку № 680247 позивача, копій акту приймання-передачі теплової енергії та рахунку заявлена до стягнення з відповідача заборгованість за період лютий 2020 – квітень 2020 та листопад 2020 - квітень 2021 складає 3 739 грн 75 коп.
Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 05.12.2022 за вих.№6049/44 щодо погашення заборгованості за теплову енергію у розмірі 3 739 грн 75 коп.
Відповідач зобов`язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період у розмірі 3 739 грн 75 коп. Доказів на спростування заявлених позивачем вимог суду не надано, доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.
З огляду на викладене позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3 739 грн 75 коп.основного боргу є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, позові вимоги задоволено судом повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за позовом відноситься на відповідача.
Керуючись 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу, суд
ВИРІШИВ:
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 06.04.2023.
Суддя А.О. Науменко
_03_03.png)
