Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” (вул. Доківська, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 31329313) по справі № 908/302/22 (908/2012/22). Справу розглядав суддя Черкаський В.І.
номер провадження справи 21/5/22
а
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2023 Справа № 908/302/22(908/2012/22)
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/302/22 (908/2012/22)
За позовною заявою - Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” (вул. Доківська, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 31329313)
до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Місто Банк” в стані припинення (вул. Січових Стрільців, буд. 17 (поверх 7 приміщення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 20966466, уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ “Місто Банк” Біла Ірина Володимирівна, fgvfo@fg.gov.ua)
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Екологія Інвест” (вул. Доківська, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 40344447)
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “МЕТПРОМСЕРВІС” (вул. Харчова, буд. 6, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 31094633)
про визнання недійсними додаткових угод
Заявник - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТОРГОВИЙ ДІМ “КАПІТОН” (вул. Діагональна, буд. 7, м. Запоріжжя, 69000, код ЄДРПОУ 40975146)
Кредитори:
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” (вул. Доківська, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 31329313)
банки, здійснюючі розрахунково-касове обслуговування боржника –
Розпорядник майна - Верещагін М.В. (вул. Незалежної України, б. 35, м. Запоріжжя, 69001, адреса для листування: а/с 7, м. Запоріжжя, 69019)
про банкрутство
Суддя Черкаський В.І.
За участю представників сторін:
представник відповідача - Погодін Володимир Олегович (в режимі відеоконференції), дов. № 7 від 27.03.2023;
арбітражний керуючий - Верещагін Максим Вікторович (в режимі відеоконференції);
представник третьої особи ТОВ “Метпромсервіс” - Дерев’янко Ліна Леонідівна, адвокат, ордер серія Р № 1086017 від 13.03.2023, посвідчення адвокату № 806 від 24.09.2010 (зал суду);
від кредитора ПАТ “Запоріжжяобленерго” - Краснокутська Д.О., адвокат, довіреність № 188 від 15.12.2022, посвідчення адвокату ЗП001472 від 29.11.2017 (зал суду);
від кредитора ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “АКЦЕНТ” - адвокат Сергій МУХА (в режимі відеоконференції)
СУТЬ СПОРУ:
05.10.2022 до Господарського суду Запорізької області від Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” надійшла позовна заява (вх. 2211/08-07/22 від 05.10.2022), в якій заявник просить суд визнати недійсними додаткові угоди від 24.01.2020 № 9, від 11.02.2020 № 10, № 11 від 18.09.2020 до договору від 20 вересня 2017 №31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії між Товариством з обмеженою відповідальністю “НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ’ЄДНАННЯ “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” та ПАТ “Місто Банк”.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.10.2022 відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника справу № 908/2012/22 передано на розгляд судді Черкаського В.І.
У провадженні судді Черкаського В.І. знаходиться справа № 908/302/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія”.
Згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Ухвалою від 10.10.2022 суд прийняв справу № 908/2012/22 до розгляду у межах провадження у справі № 908/302/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” та відкрив провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалив розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначив на 01.11.2022, 12 - 45.
Ухвалою від 01.11.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Залучено до участі у справі № 908/302/22 (908/2012/22) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “МЕТПРОМСЕРВІС” (вул. Харчова, буд. 6, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 31094633). Відкладено підготовче засідання суду на 22.11.2022, 11 - 30.
Ухвалою від 22.11.2022 відкладено підготовче засідання суду на 08.12.2022, 10 - 00.
Ухвалою суду від 08.12.2022 клопотання позивача (вих. від 08.12.2022) задоволено. Підготовче засідання суду відкладено на 22.12.2022, 11 - 00.
Ухвалою суду від 22.12.2022 у заяві ПАТ “Місто Банк” (вх. № 15590/08-08/22 від 06.12.2022) відмовлено. Підготовче засідання суду відкладено на 18.01.2023, 12 - 30.
Ухвалою суду від 18.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/302/22 (908/2012/22) до судового розгляду по суті на 22.02.2023, 10 - 00.
20.01.2023 до суду від ПАТ “Місто Банк” надійшло клопотання вих. № 22 від 13.01.2023 (вх. № 1265/08-08/23 від 20.01.2023) про розгляд справи без участі представника.
30.01.2023 до суду від ПАТ “Місто Банк” надійшло клопотання вих. № 72 від 27.01.2023 (вх. № 2027/08-08/23 від 30.01.2023) про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
21.02.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання від 21.02.2023 (вх. № 3614/08-08/23 від 21.02.2023) про відкладення розгляду справи. Клопотання підписане електронним цифровим підписом.
Ухвалою суду від 22.02.2023 клопотання ПАТ “Місто Банк” (вх. № 2027/08-08/23 від 30.01.2023) залишено без задоволення. Клопотання позивача (вх. № 3614/08-08/23 від 21.02.2023) задоволено. Відкладено розгляд справи по суті на 07.03.2023, 11 - 00.
03.03.2023 на електронну адресу суду від ПАТ “Місто Банк” надійшло клопотання від 03.03.2023 (вх. № 4478/08-08/23 від 03.03.2023) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Клопотання підписане електронним цифровим підписом.
Ухвалою суду від 07.03.2023 відкладено розгляд справи по суті на 14.03.2023, 09 - 15.
Ухвалою суду від 14.03.2023 продовжено строк розгляду справи по суті відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Відкладено розгляд справи по суті на 29.03.2023, 11 - 00.
21.03.2023 до системи “Електронний суд” від третьої особи ТОВ “Метпромсервіс” надійшли пояснення від 20.03.2023 (вх. № 5857/08-08/23 від 21.03.2023).
27.03.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 6327/08-08/23 від 27.02.2023) про розгляд справи без участі представника, зобов’язання третьої особи вжити передбачені ГПК України дії та відкладення розгляду справи. Клопотання підписане електронним цифровим підписом.
Ухвалою суду від 29.03.2023 відкладено розгляд справи по суті на 11.04.2023, 10 - 35.
10.04.2023 до суду від позивача надійшла заява від 10.04.2023 (вх. № 7532/08-08/23 від 10.04.2023) про розгляд справи без участі представника.
10.04.2023 на електронну адресу суду від ПАТ “Місто Банк” надійшов супровідний лист від 10.04.2023 (вх. № 7556/08-08/23 від 10.04.2023) з додатком до нього. Супровідний лист підписний електронним цифровим підписом.
11.04.2023 до суду від третьої особи ТОВ “Метпромсервіс” надано супровідний лист від 11.04.2023 (вх. № 7624/08-08/23 від 11.04.2023) до якого додано докази направлення пояснень третьої особи позивачу.
Представник позивача у судове засідання 11.04.2023 не з’явився, у попередніх засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач проти заявленого позову заперечив, вважає позовні вимоги безпідставними, просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа ТОВ “Екологія Інвест” не скористалася своїм процесуальним правом на подання письмових пояснень. Відзив на позов не надала.
Судовий розгляд 11.04.2023 здійснювався в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв’язку ЄСІТС.
У судовому засіданні 11.04.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено строк виготовлення повного тексту рішення та роз’яснено порядок і строк його оскарження.
Розглянувши у судовому засіданні 11.04.2023 матеріали справи, позовну заяву, заслухавши представників сторін, учасників справи про банкрутство, суд
УСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвалою від 11.02.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія”. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Верещагіна Максима Вікторовича. Оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія”.
Наразі триває процедура розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Верещагін Максим Вікторович.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.
20.09.2017 між АТ “МІСТО БАНК” (далі - банк або Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” (далі - Позичальник) укладено Договір № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії (далі - Кредитний договір).
У подальшому до Кредитного договору підписано додаткові угоди № 1 від 14.12.2017 року; № 2 від 09.01.2018 року; № 3 від 07.02.2018 року; № 4 від 06.07.2018 року; № 5 від 20.09.2018 року; № 6 від 16.10.2018 року; № 7 від 20.09.2019 року; № 8 від 04.10.2019 року; № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року.
Вказаними додатковими угодами змінювався Ліміт фінансування, порядок сплати відсотків та строк повернення кредитних коштів.
Так додатковою угодою № 11 від 18.09.2020 п. 1.1. Кредитного договору було викладено в наступній редакції: “Банк відкриває Позичальнику Невідновлювальну Кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику Кредит у розмірі що не перевищує ліміт фінансування, який складає 8 800 707 (вісім мільйонів вісімсот тисяч сімсот сім) гривень.
Відповідно до п. 9.5. статуту ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ”, затвердженого протоколом № 27/12 загальних зборів вказаного товариства від 27.12.2019, до компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про укладення та зміну договорів про надання та одержання будь-якої позики.
Також вказаним статутом визначено, що ТОВ “Екологія Інвест” є засновником ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ”.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В частині 2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, яким може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред’явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Саме на позивача покладений обов’язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та Інтересів позивача. який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством с загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язано діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору.
Отже, укладення директором ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОПЯ” додаткових угод від 24.01.2020, 11.02.2020 та 18.09.2020 року з ПАТ “Місто Банк” без згоди загальних зборів цього товариства, що призвело до заборгованості вказаного товариства перед банком та може спричинити звернення стягнення на майно товариства, що у свою чергу унеможливить забезпечення права ТОВ “ЕКОЛОГІЯ ІНВЕСТ” брати участь у розподілі прибутку ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” та як наслідок свідчить про порушення прав та інтересів ТОВ “ЕКОЛОГІЯ ІНВЕСТ”.
АТ “МІСТО БАНК” отримувало від ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” статути, на підставі яких діяв директор товариства, тому банк був обізнаний про те, що директор ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” не мав права без згоди загальних зборів укладати додаткові угоди до договору про надання невідновлювальної Кредитної лінії, змінюючи кредитний ліміт.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц та постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 910/24075/16.
Просить у суд визнати обґрунтованим звернення з позовною заявою про визнання недійсними додаткових угод від 24.01.2020 № 9, від 11.02.2020 № 10, № 11 від 18.09.2020 до договору від 20 вересня 2017 № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії з посиланням на те, що АТ “МІСТО БАНК” отримувало від ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” статути, на підставі яких діяв директор товариства, тому було обізнано про те, що директор ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” не мав права без згоди загальних зборів укладати додаткові угоди до договору про надання невідновлювальної Кредитної лінії, змінюючи кредитний ліміт.
Відповідачем витребуваних судом документів не надано.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
20.09.2017 між АТ “МІСТО БАНК” в особі Голови правління Демченка І.А. (надалі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” в особі директора Капустіна С.Б. (надалі - Позичальник) укладено Кредитний договір № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до розділу 1 п. 1.1 Кредитного договору Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну Кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику Кредит в розмірі, що не перевищує Ліміт фінансування, який складає 10 000 000, 00 (Десять мільйонів) гривень, а Позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути Банку Кредит, а також, сплатити відсотки (проценти) та виконати інші зобов’язання, встановлені у цьому Договорі.
Згідно розділу 1 п. 1.1.2 Кредитного договору сторони цим дійшли згоди, що заборгованість Позичальника за Кредитною лінією не може перевищувати 10 000 000, 00 (Десять мільйонів) гривень.
За розділом 1 пункту 1.3.2 Кредитного договору забезпеченням зобов’язань за цим договором є:
- обладнання та технологічні транспортні засоби, що належать Позичальнику та знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, ринковою вартістю згідно незалежної оцінки. Договір застави рухомого майна укласти у строк до 28 вересня 2017 р.;
- нерухоме майно - будівля головного корпусу інв. № 081013, насосна станція інв. № 081113, контрольно-пропускний пункт інв. № 081413, що знаходяться за адресою; Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, та належать Позичальнику на праві власності. Іпотечний договір укласти у строк до 25 жовтня 2017 р.;
- нерухоме майно: адміністративно-побутовий корпус. інв. № 081313а, загальною площею 906, 5 (1 009, 2) кв.м., літ. М-2, розташований за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Доківська. буд. 3.
Згідно розділу 3 п. 3.3. Кредитного договору Позичальник запевнює, що виконання умов п. 1.3.1 цього Договору, з метою набрання чинності цим Договором, Документами забезпечення та отримання Кредиту, було проведене шляхом надання Банку такої документації: Статут, первинно зареєстрований 05.02.2001 р. (затверджено Протоколом Загальних зборів учасників № 27/12 від 27 грудня 2016 р.).
Як свідчить розділ 3 ч. 3.3.1. Кредитного договору Позичальник зобов’язаний негайно інформувати Банк, з наданням відповідної документації, про зміну свого статусу, відповідно до п. 3.3. цього Договору.
Відповідно до розділу 7 п. 7. 2 Кредитного договору цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою Сторін шляхом укладення додаткової (го) угоди/договору/правочину до нього.
На момент укладання Кредитного договору № 31/Ю-17 від 20.09.2017 Позичальник діяв на підставі Статуту, первинно зареєстрованого 05.02.2001 р. (затверджено Протоколом Загальних зборів учасників № 27/12 від 27 грудня 2016 р.).
Згідно статті 10 п. 10.1. Статуту, затвердженого Протоколом Загальних зборів учасників № 27/12 від 27 грудня 2016 р. (надалі - Статут) виконавчим одноособовим органом Товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, є директор.
Відповідно ст. 10 п. 10.3. Статуту, Директор Товариства діє на підставі даного Статуту. Директор Товариства здійснює свої повноваження від імені Товариства без довіреності, має право першого підпису всіх фінансово-господарських документів, зберігає печатки та штампи Товариства.
Статтею 10 п. 10.9.17.4 Статуту до компетенції Директора належить отримання чи надання Товариством позик, позичок, кредитів, гарантій, поруки, в тому числі майнової.
У подальшому до Кредитного договору підписано додаткові угоди № 1 від 14.12.2017 року; № 2 від 09.01.2018 року; № 3 від 07.02.2018 року; № 4 від 06.07.2018 року; № 5 від 20.09.2018 року; № 6 від 16.10.2018 року; № 7 від 20.09.2019 року; № 8 від 04.10.2019 року; № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року.
Вказаними додатковими угодами змінювався Ліміт фінансування, порядок сплати відсотків та строк повернення кредитних коштів.
Відповідно до умов Кредитного договору і додаткових угод до нього, які не оспорюються позивачем, встановлено, зокрема, що строк повернення кредиту і процентів спливає 18.09.2020 (п.1.5., 1.4.5 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 8 від 04.10.2019), ліміт фінансування складає 8 800 707, 01 грн. (п. 1.1. Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 7 від 20.09.2019).
ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” в особі директора Капустіна С.Б. укладено з Банком додаткові угоди № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року.
На час підписання цих додаткових угод № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” діяло на підставі свого Статуту, але не відомо в якій редакції, оскільки в подальшому ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” було зареєстровано ще два Статути товариства (Статут, зареєстрований 12.03.2017 р. (затверджено Протоколом Загальних зборів учасників № 05/03 від 05 березня 2018 р., Статут, зареєстрований 27.12.2019 р. (затверджено Протоколом Загальних зборів учасників № 27/12 від 27 грудня 2019 р.).
В результаті підписання спірних додаткових угод № 9 від 24.01.2020, № 10 від 11.02.2020, № 11 від 18.09.2020 змін зазнала лише умова Кредитного договору, якою врегульовано строк повернення кредиту і процентів, а саме цей строк подовжено на рік до 17.09.2021. На момент підписання додаткової угоди № 11 від 18.09.2020, якою, власне і подовжено строк, позивач мав заборгованість за тілом кредиту і процентам, що підтверджується матеріалами господарської справи № 908/2580/21, яка є в провадженні Господарського суду Запорізької області за позовом ПАТ “Місто Банк” до ТОВ “НВО “Укрпромекологія”. Набуття кредитною заборгованістю статусу простроченої зазвичай має негативні наслідки для боржника, зокрема, надає кредитору право на примусове стягнення боргу і звернення стягнення на заставлене майно. Проте, оспорюваною додатковою угодою № 11 строк дії відновлювальної кредитної лінії і строк повернення заборгованості і процентів було подовжено, що і відтермінувало настання цих негативних наслідків.
При цьому, аналіз статті 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України дозволяє зробити висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
За правовими висновками Верховного Суду України у справах № 3-1125гс16, 3-43гс15, 3-4гс16, Верховного Суду у справах № 638/2304/17, № 405/986/18, №388/180/17, 910/9828/ у спорах про визнання недійсним договору має бути встановлено порушення прав позивача внаслідок укладення такого договору, а відсутність порушеного чи оспорюваного права позивача є самостійною підставою для відмови в позові; ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Доведення позивачем порушення його прав оспорюваним договором є необхідною умовою для визнання його недійсним.
З матеріалів справи та позовної заяви порушення прав позивача не вбачається.
Обґрунтовуючи порушення своїх прав, позивач в позові зазначив наступне: “укладання директором ТОВ “НВО “Укрпромекологія” додаткових угод від 24.01.2020, 11.02.2020 та 18.09.2020 року з ПАТ “Місто Банк” без згоди загальних зборів цього товариства, що призвело до заборгованості вказаного товариства перед банком та може спричинити звернення стягнення на майно товариства, що у свою чергу унеможливить забезпечення права ТОВ “Екологія Інвест” брати участь у розподілі прибутку ТОВ “НВО “Укрпромекологія” та як наслідок свідчить про порушення прав і інтересів ТОВ “Екологія Інвест”.
Позивач стверджує, що підписання спірних угод призвело до виникнення заборгованості, що повністю не відповідає фактичним обставинам, оскільки заборгованість виникла раніше на підставі Кредитного договору, а також йдеться про порушення прав ТОВ “Екологія Інвест” як учасника ТОВ “НВО “Укрпромекологія”.
Суд звертає увагу, що в провадженні Господарського суду Запорізької області знаходилась справа № 908/3700/21 за позовом ТОВ “Екологія Інвест» до ПАТ “Місто Банк”, предмет і підстави якого аналогічні заявленим у цій справі. На підставі заяви позивача ТОВ “Екологія Інвест” провадження у справі № 908/3700/21 припинено.
З предмету оскаржуваних додаткових угод не вбачається, що їх укладання якимось чином призвело до погіршення становища позивача, яке існувало до цього у відносинах з відповідачем.
Отже, ні позовна заява, ні фактичні обставини справи не свідчать про порушення прав позивача чи загрозу їх порушення в майбутньому. Позивачем таке порушення не обґрунтувано та не доведено.
На підставу позову позивач посилається на перевищення директором ТОВ “НВО “Укрпромекологія” наданих йому повноважень. Проте, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до правової позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 06.04.2016 року № 3-84гс16, законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки утвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Також, у постановах Верховного суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-38гс14 від 19.08.2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 ЦК України схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
Оспорювані додаткові угоди змінювали лише строк кредитування. З матеріалів справи не вбачається, що після підписання угод позивач звертався до відповідача з відкликанням згоди на укладання додаткових угод, або припинив користуватись відновлювальною кредитною лінією, право користування якою подовжувалось саме спірними угодами, і повернув кредит і відсотки за користування кредитом в строк, який діяв до підписання спірних угод тощо. Така поведінка позивача свідчить про те, що він погодився з умовами спірних угод і схвалив їх.
Крім того, немає жодних доказів, які б свідчили про існування корпоративного конфлікту між директором товариства, який підписав спірні угоди, та його засновниками чи з товариством, хоча такий інструмент наданий останнім Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”. Відмова позивача пред’явити у встановленому порядку претензії до директора, який діяв, як стверджує позивач з перевищенням повноважень, дає додаткову підставу вважати, що насправді спірні угоди погоджені позивачем.
За правовим висновком наведеним у постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 року у справі № 902/841/15 в подібних правовідносинах, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо сама ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.
Також Верховним Судом України в постанові по справі № 6-147цс17 була висловлена наступна правова позиція: “З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. Разом із тим, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно”.
Зі змісту постанови ВСУ у справі №6-147цс17 вбачається, що обмеження повноважень виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (позивач).
Отже, для визнання недійсним договору, укладеного директором з перевищенням повноважень, юридична особа, окрім доведення дефектності повноважень директора, повинна довести наявність недобросовісної поведінки з боку третьої особи (контрагента) та її обізнаності у дефекті повноважень директора (чи знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях директора), наявність обґрунтованих підстав для висновку, що участь третьої особи в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення юридичної особи майна (грошових коштів).
Застосовуючи ці приписи до обставин справи, можна стверджувати, що матеріали справи не містять не тільки доказів недобросовісної поведінки ПАТ “Місто Банк” при укладанні спірних додаткових угод, але немає і жодного посилання позивача на наявність ознак такої поведінки.
Єдине, на що посилається позивач, обґрунтовуючи позов в цій частині, так це на необачливість відповідача, який начебто мав можливість встановити обмеження повноважень директора, який підписав спірні угоди, але не перевірив їх наявність.
Позивач зазначає, що у розпорядженні відповідача був статут позивача, яким передбачено обмеження повноважень директора. При цьому позивач посилається на п. 9.5. Статуту ТОВ “НВО “Укрпромекологія” в редакції 27.12.2019 року.
З редакцій статуту вбачається, що на момент укладання Кредитного договору діяла редакція, затверджена загальними зборами учасників 27.12.2016, яка суттєво відрізняється від редакції, на яку посилається позивач. Так, редакція статуту від 27.12.2016 не містить розділу “Прийняття рішення про укладання, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів чи інших угод)”, яка з’явилась в редакції від 27.12.2019. Саме редакція Статуту від 27.12.2016 надавалась ПАТ “Місто Банк” перед підписанням Кредитного договору і ця ж редакція міститься у справі ТОВ “НВО “Укрпромекологія” як позичальника, яку веде банк.
Ні позовна заява, ні матеріали справи не містять доказів того, що після затвердження нової редакції Статуту від 27.12.2019 позивач повідомив банк про це і надав йому відповідну копію статуту для актуалізації інформації про позивальника.
Тобто, твердження позивача, що відповідач знав про нові редакції статуту ТОВ “НВО “Укрпромекологія” є припущенням і не доведене позивачем.
У суду також відсутні відомості на підставі якого саме Статуту діяв директор ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” Капустін С.Б. на момент укладення оспорюваних додаткових угод, оскільки у Додаткових угодах № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року Банком не зазначено в редакції якого саме Статуту діяло підприємство.
Отже, на виконання зазначених вище приписів позивач не довів не тільки наявність недобросовісної поведінки відповідача, що є необхідною умовою для визнання спірних угод недійсними, а й взагалі можливість обізнаності відповідача про зміни в статуті позивача в частині повноважень посадових осіб товариства.
Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п’ятою цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Також, в провадженні Господарського суду Запорізької області є справа 908/2580/21 за позовом ПАТ “Місто Банк” до ТОВ “НВО “Укрпромекологія” про стягнення заборгованості за Кредитним договором у сумі 13 732 088. 37 грн. Саме після відкриття провадження у цій справі ТОВ “Екологія Інвест” як єдиний учасник ТОВ “НВО “Укрпромекологія” звернулося до суду з позовом до ПАТ “Місто Банк”, ТОВ “НВО “Укрпромекологія”, предмет і підстави якого аналогічні тим, які заявлені по даній справі. Господарський суд Запорізької області відкрив за цим позовом справу № 908/3700/21.
У зв’язку з чим, на підставі клопотання ТОВ “НВО “Укрпромекологія” судом (суддя Азізбекян Т.А.) зупинено провадження по справі № 908/2580/21. У вересні 2022 року ТОВ “Екологія Інвест” подало заяву про залишення свого позову без розгляду, яка задоволена судом. Після цього до суду з підстав і з предметом, аналогічним тим, які мали місце по справі № 908/3700/21 звернулось ТОВ “НВО “Укрпромекологія”.
Поведінка позивача дає підстави вважати, що метою звернення до суду з позовом про визнання недійсним додаткових угод до Кредитного договору є не поновлення порушених прав позивача, а використання цього приватно-правового інструментарію для ухилення від виконання обов’язків, які випливають з Кредитного договору, що є зловживанням своїми правами.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з’ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб’єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб’єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб’єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання додаткових угод недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, між сторонами укладено кредитний договір від 20.09.2017 № 31/Ю-17 та додаткові угоди № 1 від 14.12.2017 року; № 2 від 09.01.2018 року; № 3 від 07.02.2018 року; № 4 від 06.07.2018 року; № 5 від 20.09.2018 року; № 6 від 16.10.2018 року; № 7 від 20.09.2019 року; № 8 від 04.10.2019 року; № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивач стверджує, що Додаткові угоди № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року до кредитного договору від 20.09.2017 № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії є нічим іншим як спричинення звернення стягнення на майно товариства, що у свою чергу унеможливить забезпечення права ТОВ “ЕКОЛОГІЯ ІНВЕСТ” брати участь у розподілі прибутку ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” та як наслідок свідчить про порушення прав та інтересів ТОВ “ЕКОЛОГІЯ ІНВЕСТ”.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Судом установлено, що при укладенні вищезазначеного договору та додаткових угод між ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” та ПАТ “Місто Банк”, було погоджено предмет, умови кредитування, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту відповідно до норм ч. 2 статті 345 Господарського кодексу України в редакції, які діяла під час укладання договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що сторони при укладенні Додаткових угод № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року до Кредитного договору від 20.09.2017 № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали дані правочини на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши ці додаткові угоди, а тому усі умови спірних Додаткових угод з моменту їх укладення стають однаково обов’язковими для виконання сторонами.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття “заінтересована особа” такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними додаткових угод.
Акцентував, що додаткові угоди до кредитного договору від 20.09.2017 № 31/Ю-17 про надання кредиту на умовах кредитної лінії суперечать правам та інтересам ТОВ “ЕКОЛОГІЯ ІНВЕСТ”.
Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.
Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов’язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов’язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов’язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” оспорюваних додаткових угод без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Отже, підписання директором ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” оспорюваних додаткових угод без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача.
Суд зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов’язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такої ж позиції дотримується Об’єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
Суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі “Трофимчук проти України” № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73,77 ГПК України).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування своєї правової позиції по наявним спорам, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах цього спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
У позовній заяві позивач не виконав покладений на нього процесуальний обов’язок довести наявність обставин, які є необхідними для визнання додаткових угод недійсними, а саме: порушення оскаржуваними угодами прав позивача, відсутність фактів подальшого схвалення спірних угод товариством, наявність недобросовісної і нерозумної поведінки відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ “Науково-виробниче об’єднання “УКРПРОМЕКОЛОГІЯ” про визнання недійсними Додаткових угод № 9 від 24.01.2020 року; № 10 від 11.02.2020 року; № 11 від 18.09.2020 року до Кредитного договору № 31/Ю-17 від 20.09.2017 про надання кредиту на умовах кредитної лінії задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76 - 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Копію рішення направити сторонам, третім особам, розпоряднику майна (електронною поштою).
Розмістити повний текст рішення на сайті господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).
Повне рішення буде складено протягом десяти днів.
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення, відповідно до ст. 233 ГПК України, складено 17.04.2023.
Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ
ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрпромекологія” (вул. Доківська, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037, код ЄДРПОУ 31329313) по справі № 908/302/22 (908/2012/22).
_03_03.png)
