До уваги Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, у справі № 908/423/23 (суддя Азізбекян Т.А.)!

До уваги Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, у справі № 908/423/23 (суддя Азізбекян Т.А.)!

номер провадження справи  24/48/23

      р

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2023                                                                                                      Справа №  908/423/23

 м.Запоріжжя Запорізької області  

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/423/23

за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312, ідентифікаційний код юридичної особи 05541114)

про стягнення 7532481,35 грн.

за участю представників:

від позивача: Верхацький І.В., адвокат, довіреність №14-114 від 26.12.2022 (приймають участь з використанням системи відеоконференцзв`язку “EASYCON”)

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” про стягнення основного боргу в сумі 3907739,17 грн, пені в сумі 677762,89 грн, трьох процентів річних у сумі 556772,37 грн, інфляційних витрат у сумі 2390206,92 грн за договором від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13 постачання природного газу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 6049/1718-КП-13 постачання природного газу від 12.09.2017 не оплатив спожитий у період з жовтня, листопада 2017 року та січня, лютого, березня 2018 року природний газ, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 3907739,17 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 677762,89 грн, 3% річних у сумі 556772,37 грн, інфляційних витрат у сумі 2390206,92 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/423/23 за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 24/48/23. Підготовче судове засідання призначено на 13.03.2023 об 11 год. 20 хв.

Ухвалою суду від 13.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 17.05.2023, відкладено підготовче засідання на 17.04.2023 о 12 год. 40 хв.

Ухвалою суду від 17.04.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/423/23. Призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2023 о 10 год. 00 хв.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 08.05.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Представник позивача приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку “EASYCON”.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

В засіданні 08.05.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз’яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

12.09.20170 між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (споживач) укладено Договір № 6049/1718-КП-13 постачання природного газу, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно з п. 3.7 Договору приймання-передачі газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань за договором в частині постачання природного газу у відповідному місяці (п. 3.11).

Ціна за 1000куб.м. газу за цим договором на дату його укладання становить 9488,64 грн разом з ПДВ (20%) (п.5.2. договору).

Згідно п.5.4. договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1, він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Згідно розділу 12 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до Договору, а саме: додаткова угода № 1 від 30.11.2017 та додаткова угода № 2 від 10.04.2018.

Додатковою угодою № 2 від 10.04.2018 сторони виклали розділ 12 у наступній редакції: договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6 447 644,75 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема:

акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2017 року, обсяг переданого газу: 21,662 тис.куб.м, вартістю: 205 542,92 грн;

акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2017 року, обсяг переданого газу: 127,682 тис.куб.м, вартістю: 1 211 528,53 грн;

акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2018 року, обсяг переданого газу: 198,523 тис.куб.м, вартістю: 1 883 713,28 грн;

акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2018 року, обсяг переданого газу: 167,565 тис.куб.м, вартістю: 1 589 963,96 грн;

акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2018 року, обсяг переданого газу: 164,080 тис.куб.м, вартістю: 1 556 896,06 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ.

Вирішуючи спір у цій справі по суті спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є сплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором складає 3 907 739,17 грн.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 3907739,17 грн підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як зазначалося вище, пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено позивачем у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 677 762,89 грн за період з 27.02.2018 по 25.10.2018.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача загальної суми пені у розмірі 677762,89 грн за спірний період.

Разом з тим суд зазначає, що 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, строк дії якого на даний час продовжено.

Введення воєнного стану в Україні вплинуло на всіх суб`єктів господарської діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проте, наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан обох сторін та соціальна значущість підприємств також мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Судом взято до уваги той факт, що підприємство відповідача знаходиться у м. Мелітополь, яке повністю окуповане.

Суд враховує, що вказані обставини існують на даний час, в той час, коли прострочення оплат сталося до початку війни та відповідачем не наведено даних, які б свідчили про наявність об`єктивних причин невиконання зобов`язань своєчасно.

Позивач також розраховує на отримання коштів від відповідача. Однак, при цьому у позивача більше можливостей для повноцінного ведення своєї господарської діяльності. Відповідач, обмежений в веденні своєї господарської діяльності, опинились на окупованій території. Суд вважає, що такі обставини не були передбачуваними, до того ж існують на даний час.

При цьому, суд приймає до уваги, що позивач також не навів доводів та доказів стосовно того, які ним отримані збитки, якщо такі були, або які він поніс інші втрати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань. З матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Оцінивши в сукупності вказані обставини, взявши до уваги те, що на даний час підприємство відповідача знаходиться на окупованій території, що обмежує ведення господарської діяльності, суд дійшов висновку про можливість зменшення нарахованого розміру пені на 50% до суми 338881,45 грн., таке зменшення суд вважає оптимальним балансом дотримання інтересів сторін у спорі.

Враховуючи вищезазначене, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, суд частково задовольняє позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Згідно розрахунку позивача сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 2 390 206,92 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 556 772,37 грн (період нарахування із 27.02.2018 по 31.12.2022 р.), згідно детального розрахунку. наданого позивачем.

Здійснивши перевірку розрахунків позивача по 3 % річних та індексу інфляції за спірний період, суд визнає їх такими, що виконані у відповідності до положень діючого законодавства, обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення нарахувань в указаних сумах підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України   Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 112987,22 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” задовольнити частково.

Зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” до суми 338881,45 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312, ідентифікаційний код юридичної особи 05541114) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) – 3907739 (три мільйона дев’ятсот сім тисяч сімсот тридцять дев’ять) грн. 17 коп основного боргу, 338881 (триста тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн. 45 коп. пені, 556772 (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 37 коп. 3% річних, 2390206 (два мільйона триста дев’яносто тисяч двісті шість) грн. 92 коп інфляції та 112987 (сто дванадцять тисяч дев’ятсот вісімдесят сім) грн. 22 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22.05.2023.

Суддя                                                                         Т.А. Азізбекян