До уваги кредиторів, боржника, заявників у справі № 908/70/22 – відмовлено в задоволенні заяви.

номер провадження справи  26/1/22

      р

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 08.06.2023                                                                                                   Справа № 908/70/22

 м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали господарської справи

кредитори – 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Куликівське хлібоприймальне підприємство”, код ЄДРПОУ 42222884 (14000, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Шевченка, 5)

2/  Приватне сільськогосподарське підприємство “Прогрес” 

3/  Товариство з обмеженою відповідальністю “Придонецьке” 

4/  Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮПЛ Україна

5/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси” 

6/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство Агрофірма “Солодководне” 

7/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Алоінс-Агро” 

8/ Акціонерне товариство “Креді Агріколь Банк”

9/ Акціонерне товариство “ОТП Банк”

10/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЮПОН УКРАЇНА”

11/ Головне управління ДПС у Запорізькій області

12/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Лімагрейн Україна”

13/ Товариство з обмеженою відповідальністю “ФМС УКРАЇНА”

14/ Акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України”

15/ Акціонерне товариство “Банк Альянс”

16/ Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП

17/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Нуфарм Україна”

18/ Товариство з обмеженою відповідальністю “Байєр”

боржник – Приватне підприємство “Бізон-Тех 2006”, код ЄДРПОУ 34216986 (70605, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Лесі Українки, 162, кв.11)

УСТАНОВИВ:

          Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022р., зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006”, код ЄДРПОУ 34216986 (70605, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Лесі Українки, 162, кв.11). Визнано грошові вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю “Куликівське хлібоприймальне підприємство”  до боржника у розмірі 47     442 326,54 грн основного боргу. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Клименка Олександра Юрійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1965 від 06.10.2020; адреса: пр. Соборний, 44, офіс 33, м. Запоріжжя, 69063).  

         На офіційному веб-порталі судової влади України здійснено публікацію повідомлення за № 68209 від 04.02.2022р.  

       13.04.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю   “Фінансова компанія   “Інтенсивні фінанси”   про визнання недійсним укладенх між Приватним підприємством “Бізон-Тех 2006” і Товариством з обмеженою відповідальністю “ФМС Україна” договору купівлі-продажу №09-19/БІЗОН від 28.02.2019р, договору купівлі-продажу №14-20/БІЗОН від 06.05.2020р і договору від 02.04.2021р про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя, для розгляду в межах справи № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства   “Бізон-Тех 2006”.

         Ухвалою суду від 19.04.2023 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси”, до розгляду в межах справи № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006”. Судове засідання призначено на 08.06.2023р. об 11-00.

           Технічна фіксація судового процесу здійснювалась на комплексі “Акорд”.

         До суду надійшли відзиви ПП “Бізон-Тех 2006”   та ТОВ “ФМС Україна” в яких просять суд відмовити заявнику у задоволенні поданої заяви.

           Зазначені документи приймаються судом до уваги.

     У судовому засіданні 08.06.2023р., суд визнав наявні документи достатніми для об`єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, судом установлено наступне:

         28.02.2019 року між ПП “Бізон-Тех 2006” і ТОВ “ФМС Україна” укладено договір купівлі-продажу № 09-19/БІЗОН за яким, ТОВ “ФМС Україна” на визначених вказаним договором умовах поставило ПП “Бізон-Тех 2006” засоби захисту рослин. ПП “Бізон-Тех 2006” виконало зобов’язання з оплати поставленого товару частково, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка з урахуванням нарахувань, у зв’язку з порушенням зобов’язань з оплати товару становить 8 501 230,01 грн. Спір щодо розміру грошових зобов’язань за вказаним договором відсутній.

         06.05.2020 року між ПП “Бізон-Тех 2006” і ТОВ “ФМС Україна” укладено договір купівлі-продажу № 14-20/БІЗОН за яким, ТОВ “ФМС Україна” на визначенх вказаним договором умовах поставило ПП “Бізон-Тех 2006” засоби захисту рослин, а ПП “Бізон-Тех 2006” виконало зобов’язання з оплати поставленого товару частково, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка з урахуванням нарахувань у зв’язку з порушенням зобов’язань з оплати товару становить 1 272 930,76 грн. Спір щодо розміру грошових зобов’язань за вказаним договором відсутній.

          02.04.2021 року між ПП “Бізон-Тех 2006” і ТОВ “ФМС Україна” укладено договір про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя. У преамбулі договору зазначено, що на виконання    умов договору купівлі-продажу № 09-19/БІЗОН від 28.02.2019р ПП   “Бізон-Тех 2006” зобов’язувалось розрахуватись за поставлений товар передачею ТОВ “ФМС Україна” простого векселя АА 2827770 на загальну суму 131   859   542,53 грн (А). Станом на 31.03.2021р заборгованість за векселем становила 81   819   401,53 грн, а крайній строк оплати за векселем є 05.04.2021р (В). У зв’язку з фінансовими труднощами ПП “Бізон-Тех 2006” сторони визначили новий порядок розрахунків (D), визначивши у пункті 1.1. договору графік платежів розподіливши їх на 6 платежів, строк останнього припадає на 30.09.2021р. ПП “Бізон-Тех 2006” порушило зобов’язання за договором, у зв’язку з чим враховуючи нарахування через порушення грошових зобов’язань утворилась заборгованість в сумі 86 460 256,11 грн. Спір щодо розміру грошових зобов’язань за вказаним договором відсутній.

         Факти порушення ПП “Бізон-Тех 2006” зобов’язань за вказаними договорами не заперечується ПП “Бізон-Тех 2006” і ТОВ “ФМС Україна”.   

           Долученими до цієї справи доказами підтверджується, що загальна сума вимог ТОВ “ФМС Україна” до ПП “Бізон-Тех 2006” становить 96 239 378,88 грн, що визнані у цій справі ухвалою 12.05.2022р кредиторськими вимогами до ПП “Бізон-Тех 2006”.

         Відповідно до ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)    за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, а предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

         У ст.692 ЦК України зазначено, що покупець зобов’язаний оплатити продавцеві повну ціну після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

         Ст. 3 ЦК України свободу договору визначено загальною засадою цивільного законодавства. Ст. 627 ЦК України визначено свободу договору що реалізується свободою сторін (сторони вільні) в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Ст.28 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються Законом України "Про обіг векселів в Україні".

         У ст. 33 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який становить Додаток I до Конвенції якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі “Переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред’явленням; у визначений строк від пред’явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

         У ст. 3 Закону України “Про обіг векселів в Україні” “Зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи”.

        У ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

          Згідно зі   ст. 193 Господарського кодексу України   (далі - ГК України), ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.   Ст. 610 ЦК України   визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).   Ст. 611 ЦК України   передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

           Статтями   525,   526 ЦК України   встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1   статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А згідно зі   статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання.

          У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: “стаття 204   ЦК України   закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочип вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права її обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили”.

         Судом установлено, що укладення двох договорів купівлі-продажу засобів захисту рослин та договір про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя простого здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, а сам факт укладання їх у підозрілий період (за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство боржника) не зумовлює їх недійсності.

          Заявник стверджує, що внаслідок вчинення вказаних правочинів ПП “Бізон-Тех 2006” стало зобов’язаним перед ТОВ “ФМС Україна” на суму 96   239   378,88 грн і зменшило свої активи на 112   769   211,32 грн.

          Однак, суд вважає, що дане твердження є хибним з урахуванням таких обставин.

          Відповідно до оспорюваних договорів купівлі-продажу ПП “Бізон-Тех 2006” отримало товар, що зумовлює збільшення, а не зменшення його активів. Згідно з договором про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя від 02.04.2021 року, ПП “Бізон-Тех 2006” отримало розтермінування сплати суми за векселем, виданого ПП “Бізон-Тех 2006” на виконання зобов’язань за договором № 09-19/БІЗОН від 28.02.2019р, що не тільки не могло зашкодити, а навпаки сприяло інтересам ПП “Бізон-Тех 2006”, який у зв’язку зі своїм фінансовим станом не міг забезпечити своєчасність сплати виданого ТОВ “ФМС Україна” векселя.

       Вказані правочини вчинені сторонами при досягнені згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

          Згідно з договорами купівлі-продажу ПП “Бізон-Тех 2006” взяло на себе зобов`язання своєчасно та у повному обсязі оплачувати отриманий від ТОВ “ФМС Україна” товар.

          Верховний Суд України у Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зробив висновок, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те. щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

          Заявник стверджує, що укладання ПП “Бізон-Тех 2006” вказаних договорів відбулось у період його критичної неплатоспроможності і внаслідок їх вчинення він став неплатоспроможним і виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що суперечливим самому собі твердженням, адже неплатоспроможність боржника мала місце до укладання вказаних правочинів і не могла бути зумовлена їх укладанням.

          Відповідно до Звіту про фінансові результати за 2020 рік фінансові витрати, що включають в себе сплачені ПП “Бізон-Тех 2006”    проценти по кредитах, становили 213 810 тис.грн., що на 12 064 тис.грн. менше, аніж за 2019 рік, які становили 225 874 тис.грн.

          Крім того, фінансові витрати ПП “Бізон-Тех 2006” за 2021 рік складали 122 096 тис.грн, що на 91 714 тис.грн. менше ніж у 2020 році, та на 103 778 тис.грн. менше, ніж у 2019 році. Отже, фінансове навантаження на ПП “Бізон-Тех 2006”    у зазначені періоди зменшувалося, що мало б мати позитивний вплив на платоспроможність Боржника.

          Заявник в заяві зазначає, що ПП “Бізон-Тех 2006” взяло на себе зобов’язання за вказаними договорами, зменшило свої активи шляхом сплати коштів за ним, коли він вже знаходився у стані критичної неплатоспроможності. Відповідно до звіту розпорядника майна Боржника станом на 31.12.2020 поточна заборгованість Боржника становила мінус 2 339   670,00 грн. Проте зазначена сума є “Показником поточної платоспроможності”, як зазначено у звіті розпорядника майна ПП “Бізон-Тех 2006”, а не “Поточною заборгованістю”.

         Також, Заявник в своїй заяві зазначає: “Недійсні договори були укладені Боржником на шкоду своїм кредиторам, з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань перед ними, внаслідок його виконання зменшились активи Боржника і його платоспроможність, отже, він не відповідає критеріям розумності та добросовісності”.

         Дане твердження є помилковим з наступних підстав.

         Суд звертає увагу, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

          Відповідно до положень статей   14,74 ГПК   України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений па заявника цих вимог. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 1_5,   16   Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину. що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

       Суд зауважує, що заявником не наведено жодної обставини та не вказано безпосередньо, які права та інтереси ТОВ ФК “Інтенсивні фінанси” як кредитора в процедурі банкрутства ПП “Бізон-Тех 2006” були порушені внаслідок укладання оспорюваних правочинів. На дату укладення оскаржуваного договору заявник не був кредитором ПП “Бізон-Тех 2006”, а тому оскаржуваний договір не міг завдати шкоди правам заявника.

       Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті   13, частина третя статті   16 ЦК України   не суперечать частині другій   статті 58 Конституції України   та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої   статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також   міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа мас враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

          Згідно із пунктом 6 частини першої   статті 3 ЦК України   однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

       Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

         Частиною третьою   статті 13 ЦК України   визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

         Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

         Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

         Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні маги певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

         Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

          Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

          Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

        Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оилатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

            Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного є, зокрема:

- відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;

- відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);

- майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціпа за оплатним договором занижена тощо);

- майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або па користь власної юридичної особи);

- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

           Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

          Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/1 8.

    Відповідно до частини першої   статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства   правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

           Верховним судом у Постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 вказано: “ ... категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга   статті 96 ЦК України   вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник мас усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов’язання.

       Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв`язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов`язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.”

            Договори купівлі-продажу були укладені і товар одержаний з метою отримання ПП “Бізон-Тех 2006” прибутку від їх подальшої реалізації, а необхідність укладання договору про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя зумовлено неможливістю своєчасної оплати ПП “Бізон-Тех 2006” векселя, виданого на виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу засобів захисту рослин.      

           Тому договір купівлі-продажу №09-19/БІЗОН від 28.02.2019р, договір купівлі-продажу №14-20/БІЗОН від 06.05.2020р і договір від 02.04.2021р про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя не підпадають під визначення фраудаторного правочину - вчиненого на шкоду інших кредиторів.

       Суд приходить до висновку, що подача ТОВ   “Фінансова компанія   “Інтенсивні фінанси”   заяви, що розглядається у цій справі, є його спробою виключити із числа кредиторів ПП “Бізон-Тех 2006” ТОВ “ФМС Україна”, посилаючись на ті самі обставини, з яких ТОВ “Дюпон Україна” просить визнати недійсними правочини ПП “Бізон-Тех 2006” з ТОВ “Амбар Експорт БКВ” і ТОВ “Фінансова компанія   “Інтенсивні фінанси”, а ТОВ “ФМС Україна” підтримує ці вимоги. Заява, що розглядається у цій справі, є відповіддю на такі ж самі вимоги ТОВ “Дюпон Україна” про визнання недійсними правочинів, що заявлені без доведення існування обставини, що свідчать про фраудаторність оспорюваних правочинів.   

        Відповідно до ч., ч. 1-4   ст.13 ГПК України   судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

           Статтею 73 ГПК України   встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

           Згідно з   ст. 74 ГПК України   обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, з викладених вище підстав.

           У відповідності до пункту 4 частини 2   статті 129 Конституції України   основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

           Згідно із ч. 2-3   ст. 13 ГПК України   учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

       Згідно з   ст. 76 ГПК України   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

     Частиною 1   статті 77 ГПК України   передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

         У відповідності до   ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

           Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

       Відповідно до   ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

      Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси”.

          Керуючись ст. ст. 7, 9, 42 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 123, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

         У задоволенні  заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси” про визнання недійсними Договору купівлі-продажу   №09-19/БІЗОН від 28.02.2019р., Договору купівлі-продажу №14-20/БІЗОН від 06.05.2020р., Договору від 02.04.2021р про порядок розрахунків зі сплати (погашення) векселя - відмовити.

        Розмістити повний текст ухвали на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

Звернути увагу учасників справи, що у разі необхідності отримання копії цього процесуального документу у паперовій формі, слід звернутись з відповідною заявою у справі до канцелярії суду.      

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

               У зв’язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст ухвали складено 27.07.2023.

Суддя                                                                                                      О.О. Юлдашев

До уваги кредиторів, боржника, заявників у справі № 908/70/22 – відмовлено в задоволенні заяви.