До відома сторін по справі № 908/424/23: ТОВ “Мелітопольські теплові мережі”, Запорізька обл., м. Мелітополь

До відома сторін по справі № 908/424/23: ТОВ “Мелітопольські теплові мережі”, Запорізька обл., м. Мелітополь

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.08.2023                                                                                                     Справа №  908/424/23

м. Запоріжжя Запорізької області  

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі”, 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, буд. 61

про стягнення коштів

 

за участю секретаря судового засідання Кабак І.Ю.

за участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача – Верхацький І.В., адвокат, довіреність № 14-114 від 26.12.2022;

від відповідача – не з’явився;

 

суть спору

10.02.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі”, Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення 2   966   574,80 грн, з яких: 1   791   681,52 грн основний борг, 137   590,77 грн пеня, 197   115,37 грн 3% річних та 840   187,14 грн інфляційні втрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023, справу № 908/424/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

16.02.2023 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/424/23. Присвоєно справі номер провадження 15/34/23. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.03.2023.

18.02.2023 до суду від позивача надійшло клопотання з проханням призначити проведення судового засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. У випадку неможливості проведення судового засідання в режимі відео конференції, провести розгляд справи без участі представника позивача.

06.03.2023 судом відмолено в задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Національна акціонерне компанія “Нафтогаз України”, м. Київ про проведення судового засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення суду, оскільки на час проведення судового засідання зал відеоконференцзв`язку заброньовано.

Ухвалою суду 16.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Судове засідання відкладено на 17.04.2023. Сторонам запропоновано виконати вимоги ухвали від 16.02.2023.

23.03.2023 судом відмолено в задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Національна акціонерне компанія “Нафтогаз України”, м. Київ про проведення судового засідання в режимі відео конференції поза межами приміщення суду, оскільки на час проведення судового засідання зал відеоконференцзв`язку заброньовано.

Ухвалою суду 17.04.2023 відкладено підготовче засідання на 17.05.2023.

Ухвалою суду 16.05.2023 призначено проведення судового засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою суду 17.05.2023 відкладено підготовче засідання на 12.06.2023.

Ухвалою суду 12.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.07.2023. Судове засідання відкладалося.

Судове засідання 08.08.2023 проводилось в режимі відео конференції Підсистемі “Електронний суд” Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Судом перевірені повноваження присутнього у судовому засіданні представника позивача. Відводів складу суду не заявлено.

Представник відповідача у залу судового засідання не з`явився, клопотань та заяв не надходило.

Позов заявлено з тих підстав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу. На виконання умов договору позивач поставив на адресу відповідача природний газ на загальну суму 23   094   161,57 грн. Відповідач оплату природного газу здійснив частково. Позивач просить стягнути суму основного боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат. 

Відповідач до суду не з’явився. Відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування заперечень на позов не надав. 

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено:

Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 року № 2263-IX. 

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного  стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб – 21.11.2022.

Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/203, затвердженого Законом України від 07.02.2023 № 2915-ІХ “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного тану в Україні” продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

11 лютого 2023 року Президентом України підписано Закон України № 8419 (закон № 2915-IX) “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” та продовження строку дії воєнного стану та загальної мобілізації в Україні з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб (тобто до 20 травня). На час вирішення спору в суді продовжено строк дії воєнного стану в України до 15.11.2023.

Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 02.05.2023 № 3057-ІХ затверджено Указ Президента України від 1 травня 2023 року N 254/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб (до 18 серпня 2023 року). На час вирішення спору в суді продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, м. Мелітополь.

Станом на момент звернення до суду, не здійснюється відправка пошти на адресу відповідачів, оскільки зазначена територія перебуває в тимчасовій окупації.

Інформація про не функціонування відділень АТ “Укрпошта” на вказаній території підтверджується і інформацією з офіційного сайту АТ “Укрпошта”.

Крім того, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 23.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

До вказаного Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України входить Мелітопольський район.

Вказані обставини свідчать про неможливість позивача на момент звернення до суду з позовом виконати вимоги чинного   Господарського процесуального кодексу   щодо відправлення копії позовної заяви відповідачам.

Позовна заява з додатками була надіслана відповідачу на електронну адресу, зазначену в договорі постачання природного газу, а саме: mel.teploset@gmail.com.

Ухвали суду від 16.02.2023, 16.03.2023, 17.04.2023, 17.05.2023, 12.06.2023, 12.07.2023 надсилались на електронні адреси сторін у справі, а також були опубліковані на офіційному сайті суду.

Відповідно до п. 21 ч. 1 Розділу XI Перехідних положень ГПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції".

Учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному вебпорталі судової влади з посиланням на вебадресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному вебпорталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення (ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. Заяв про зміну відповідачами місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Заяв про зміну відповідачами місцезнаходження на адресу суду не надходило.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі № 908/424/23.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідачі могли дізнатись з офіційного вебпорталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr.court.gov.ua/. Названий вебпортал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа “Скопелліті проти Італії” від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа “Папахелас проти Греції” від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України”, від 02.12.2010 “Шульга проти України”, від 21.10.2010 “Білий проти України”).

Згідно з ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У судому засіданні 08.08.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Заслухавши доводи представника позивача та дослідивши надані сторонами докази, суд установив наступне.

05.10.2018 між Акціонерним товариством “Національна акціонерне компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (покупець) укладено договір № 6483/18-БО-13 постачання природного газу.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 23   094 161,57 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову, а саме:

- Акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2018 року, обсяг переданого газу: 525,420 тис.куб.м, вартістю: 3 931 513,99 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2018 року, обсяг переданого газу: 808,779 тис.куб.м, вартістю: 6 051 779,45 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2019 року, обсяг переданого газу: 660,720 тис.куб.м, вартістю: 4 943 911,40 грн;

- Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2019 року, обсяг переданого

газу: 585,520 тис.куб.м, вартістю: 4 381 218,98 грн;

            - Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2019 року, обсяг переданого

газу: 457,599 тис.куб.м, вартістю: 3 424 035,77 грн;

            - Акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2019 року, обсяг переданого

газу: 48,339 тис.куб.м, вартістю: 361 701,98 грн.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV, зі змінами та доповненнями (ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV, зі змінами та доповненнями (ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із нормами цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 1 791 681,52 грн, детальний розрахунок якого викладено у додатку до позову.

Позивач окрім суми основного боргу просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 137   590,77 грн за період з 26.04.2019 по 27.11.2019, розрахунок наведено в додатку до позову. 

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

Перевіривши розрахунок пені, суд вважає позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 197 115,37 грн за період 26.04.2019 по 31.12.2022 та інфляційні втрати у розмірі 840 187,14 грн за період 01.05.2019 по 31.12.2022, розрахунок наведено у додатку до позову.  

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Згідно із п. 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить п'ять років.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 2 966 574,80 грн.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 (Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 3 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачами не надано заперечень щодо позову та доказів в обґрунтування відсутності заборгованості за простроченими зобов’язаннями по договору постачання природного газу. 

З урахуванням наведених обставин, доказів та вимог чинного законодавства України, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 05541114) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерне компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького 6, м. Київ, 01601, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) суму основного боргу в розмірі 1   791   681,52 грн (один мільйон сімсот дев’яносто одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 52 коп.), пеню в розмірі 137   590,77 грн (сто тридцять сям тисяч п’ятсот дев’яносто гривень 77 коп.), 3% річних у сумі 197   115,37 грн (сто дев’яносто сім тисяч сто п'ятнадцять гривень 37 коп.), інфляційні втрати у розмірі 840   187,14 грн (вісімсот сорок тисяч сто вісімдесят сім гривень 14 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (вул. Покровська буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72312, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 05541114) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерне компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького 6, м. Київ, 01601, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) судовий збір у розмірі 44   498,62 грн (сорок чотири тисячі чотириста дев’яносто вісім гривень 62 коп.). Видати наказ.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 18 серпня 2023 року.

 

 

Суддя                                                                                               І. С. Горохов

 

Електронна копія рішенняГосподарського суду Запорізької області            № 908/424/23 від 08.08.2023 міститься в мережі Інтернет за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

 

Дата розміщення інформації на сторінці Господарського суду Запорізької області на офіційному веб-порталі «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет 21.08.2023.