Господарський суд Запорізької області

06 жовтня 2023, 10:34

До уваги Курочки Леоніда Леонідовича у справі № 908/1077/23 (суддя Дроздова С.С.)!

номер провадження справи 27/137/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2023 Справа № 908/1077/23

м. Запоріжжя Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570)

до відповідача: Курочки Леоніда Леонідовича (70301 Запорізька область, Пологівський район, смт. Розівка, вул. Вільна, буд. 46, ІПН 2937221137)

про стягнення 360 670 грн 84 коп.

за участю представників:

від позивача: Якушев С.О., адвокат, довіреність № 7756-К-Н-0 від 07.09.2021 (в режимі відеоконференцзв’язку)

від відповідача: Дерев’янко Л.Л., адвокат, ордер серія АР № 1141883 від 25.09.2023

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” звернулося до суду з позовом про стягнення з Курочки Леоніда Леонідовича 307 496 грн 66 коп. заборгованості за кредитом, 53 174 грн. 18 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023, справу № 908/1077/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 10.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1077/23, присвоєно справі номер провадження 27/137/23 розгляд справи по суті призначено на 10.05.2023.

Справа № 908/1077/23 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.05.2023 відкладено розгляд справи на 06.06.2023.

Ухвалою суду від 06.06.2023 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/1077/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 10.07.2023.

30.06.2023 на електронну пошту суду від Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” надійшла заява про долучення до матеріалів справи оригіналів електронних доказів від 30.06.2023 № б/н (з КЕП).

30.06.2023 на електронну адрес адресу суду від представника Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” адвоката Якушева С.О. надійшла заява від 30.06.2023 (з КЕП), у якій останній просить суд надати можливість присутності представника Банку у судових засіданнях, зокрема 10.07.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 30.06.2023 задоволена заява представника Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” адвоката Якушева С.О. про участь в судового засідання 10.07.2023 об 11 год. 40 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/1077/23 поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

10.07.2023 на електронну пошту суду від Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” надійшла заява про надання документу до матеріалів справи (в порядку ст. 42 ГПК України) від 10.07.2023 № б/н (з КЕП).

Ухвалою суду від 10.07.2023 підготовче провадження відкладено на 09.08.2023.

Ухвалою суду від 09.08.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 30.08.2023.

29.08.2023 через підсистему електронний суд від Курочки Леоніда Леонідовича надійшла заява про відкладення розгляду справи, у якій останній повідомляє, що у зв’язку з тим, що він зареєстрований на території Розівської селищної територіальної громади, яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією з 03.03.2022, не отримував позовні матеріали. Зазначає, що перебуває за межами міста Запоріжжя і тільки 29.08.2023 дізнався про призначення судового засідання, це унеможливлює мою участь у справі 30.08.2023. Просить суд визнати причини його неявки об’єктивними та поважними і відкласти розгляд справи, надавши його можливість ознайомитись з заявленим до нього позовом, сформувати свою позицію, скориставшись професійною правничою допомогою і прийняти участь у наступному засіданні з дотриманням гарантій моїх прав на участь у розгляді моєї справи.

30.08.2023 в порядку статті 208 ГПК України, суд заслухав вступне слово позивача.

30.08.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 307 496 грн 66 коп заборгованості за кредитним договором б/н від 24.11.2021, 53 174 грн. 18 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Ухвалою суду від 30.08.2023 відкладено розгляд справи по суті на 25.09.2023 в порядку статті 216 ГПК України, у зв’язку з неявкою відповідача у справі.

25.09.2023 через підсистему електронний суд від представника Курочки Леоніда Леонідовича адвоката Дерев’янко Л.Л. надійшов відзив на позовну заяву.

Також, 25.09.2023 через підсистему електронний суд від представника Курочки Леоніда Леонідовича адвоката Дерев’янко Л.Л. надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду.

25.09.2023 судове засідання здійснювалося в режимі відеоконференції. Повноваження представника позивача для участі в режимі відеоконференції перевірені.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В порядку статті 208 ГПК України, суд заслухав вступне слово відповідача (повноважний представник).

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. Зазначив, що на час отримання кредиту у листопаді 2021 року відповідач вже мав десятирічний досвід підприємницької діяльності, яку провадив у смт Розівка Пологівського району. Основним видом діяльності відповідача була роздрібна торгівля будівельними матеріалами, господарчими товарами, побутовою технікою, а також діяльність у сфері громадського харчування, роздрібна торгівля здійснювалась через магазини “Техносіті” та “Стройсіті”, розташовані у смт. Розівка. Обсяг реалізації за 2021 рік склав 2455761,11 грн. Повідомляє, що кошти, отримані в якості кредиту, були направлені відповідачем в грудні 2021 року – січні, лютому 2022 року на закупівлю товарів для продажу через роздрібні магазини. На виконання кредитного договору в грудні 2021 року, січні і лютому 2022 року відповідачем своєчасно виконано зобов’язання щодо сплаті щомісячних платежів з тіла кредиту і нарахованих процентів. Проте, 24.02.2022 в зв’язку з військовою агресією Російської Федерації в безпосередній близькості до смт. Розівка розпочались бойові дії. 04.03.2022 до смт. Розівка зайшли окупаційні війська. Магазини, через які відповідач здійснював роздрібну торгівлю, були захоплені в той же день, товари пограбовані і вивезені. Повідомляє. що відповідач повністю втратив контроль над своїм майном і був вимушений разом з трьома дітьми залишити територію смт. Розівка. Зазначає, що з березень 2022 року по вересень 2023 року відповідач продовжував виконувати свої зобов’язання з сплати податків і виплати заробітної плати працівникам, проте не мав жодних доходів, які б дозволили йому виконати свої обов’язки з повернення кредиту. Повідомляє, що оскільки припинення підприємницької відбулось з незалежних від відповідача причин і за відсутності його вини, 18.05.2022 він звернувся до позивача з листом, яким повідомив про знищення майна, придбаного згідно кредитної програми КУБ, посилаючись на непереборні обставини, відповідач просив зважити на неспроможність виконання своїх зобов'язань за договором. Вказує, що від розгляду цього листа, надісланого через інтернет-банкінг “Приват 24”, позивач ухилився, відповіді не надав. Представник відповідача зазначає, що порушення відповідачем умов кредитного договору відбулось внаслідок форс-мажорних обставин, що сталися в наслідок військової агресії Російської Федерації проти України, визначених у тому числі у листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Крім того, звертає увагу на те, що в розрахунку заборгованості за кредитом, доданим до позову, позивачем не відображено суми, списані з рахунку відповідача у березні 2022 року, що підтверджується відповідною випискою про рух коштів.

В обґрунтування заперечень представник відповідача посилається на інформацію, що міститься у податкових деклараціях платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за 2021 та 2022 роки, заяві про знищення, пошкодження, втрату об’єкту майна, придбаного згідно кредитної програми КУБ, виписках по рахунку на періоди з 01.04.2022 по 22.09.09.2023 та з 01.03.2022 по 22.09.2023, платіжних дорученнях на придбання товару.

Також, представник оголосив заяву про відстрочення виконання рішення суду, у якій останній посилається на Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, Статуту ТПП України, безпосередній вплив військової агресії Російської Федерації проти України на можливість виконання відповідачем зобов’язань з повернення кредиту, а саме: 1) місце провадження підприємницької діяльності відповідача знаходиться на території, тимчасово окупованій Російською Федерацією, що виключає можливість здійснення такої діяльності після 04.03.2022; 2) в результаті військових дій і окупації майно відповідача, як особисте, так і те, що використовувалось для підприємницької діяльності, втрачено, що виключає можливість релокації бізнесу і продовження господарської діяльності на іншій території; 3) кредитні кошти були витрачені для придбання товарів, які пізніше були захоплені російськими військами. Зазначає, що під впливом зазначених чинників відповідач втратив єдине джерело доходів, а саме доходів від господарської діяльності, що і стало причиною для невиконання зобов’язань з повернення кредиту. Вказує, що жодного фактору, який би свідчив про наявність вини відповідача у такому невиконанні, немає в наявності. Просить суд у разі задоволення позову відстрочити виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення такого рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 25.09.2023 заперечував проти відстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення такого рішення.

Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

24.11.2021 між Акціонерним товариством Комерційним банком “Приватбанк” (позивач, Банк за договором) та Фізична особа-підприємець Курочкою Леонідом Леонідовичем (відповідач, Клієнт за договором) укладено кредитний договір (далі – Кредитний договір), шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг “КУБ”.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту строковий кредит для фінансування поточної діяльності Клієнта та/або для придбання основних засобів в обмін на зобов’язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів та ін.. винагород в обумовлені цим Договором терміни.

Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що розмір кредиту: 410000,00 грн.

Згідно із п. 1.3 Кредитного договору строк кредиту: 12 місяців з дати видачі кредитних коштів.

Приписами п. п. 1.4 та 1.5 Кредитного договору у період з дати підписання Заяви процентна ставка за користування кредитом перші 6 місяців дії кредиту становить 1.6 % в місяць від початкового розміру кредиту, починаючи з 7-го місяця користування кредитом - 1.4 % в місяць від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту). Проценти за користування кредитом у разі виникнення простроченнях зобов'язань за кредитним договором: 4% в місяць від суми простроченої заборгованості.

Відповідно до п. 1.6 Кредитного договору порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом; погашення процентів щомісяця до календарного числа місяця, в яке було надано кредит, включно із цим числом. Порядок дострокового погашення кредиту: якщо в звітному місяці дата дострокового погашення кредиту передує даті сплати щомісячного платежу. Клієнт сплачує залишок заборгованості та проценти поточного періоду в повному розмірі; якщо дата дострокового погашення слідує за датою погашення щомісячного платежу. Клієнт також оплачує залишок заборгованості та проценти поточного періоду в повному розмірі. Сторони узгодили, що графік погашення кредиту (Додаток 1) є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 1.7. Кредитного договору сторони узгодили, що в разі: порушення строку повернення кредиту, визначеного п.1.3. цієї Заяви, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку; настання обставин, передбачених п.3.2.2.3.1.3. Умов, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку повернення кредиту, визначеного у повідомленні Банку; настання обставин, передбачених п.3.2.2.6.2., п.3.2.2.6.6. Умов, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку повернення кредиту. Клієнт зобов’язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до 4.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у розмірі 4 % в місяць від простроченої суми заборгованості.

Згідно п. 2 Кредитного договору Клієнт підтверджує ознайомлення із розділом “ 1.1. Загальні положення”, а також підрозділом “ 3.2.2, Умови та Правила надання кредиту “Кредит КУБ” Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку за адресою https://privatbank.ua/terms, у редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви.

Пунктом 3.1.2.1 Кредитного договору передбачено, що Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Клієнту строковий “Кредит КУБ” (далі - Послуга) для фінансування поточної діяльності Клієнта та/або для придбання основних засобів в обмін на зобов’язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги “КУБ” (далі - Заява), а також в системі Приват24. Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання кваліфікованим електронним підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі “Paperless” або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги. Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам Національного Банку України (далі - НБУ), які регулюють кредитні відносини.

Відповідно до п. п. 3.2.2.3.1, 3.2.2.3.2 Кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. За користування Послугою Клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно Графіку, визначених в Заяві та Тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений Графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання Договору згідно з п. 3.2.2.6.2.).

Згідно з п. 3.2.2.4.1 Кредитного договору Банк зобов'язується:, зокрема, надати Клієнту кредит за умови погодження можливості надання кредиту у відповідності до внутрішньобанківських методик оцінки фінансового стану та методик оцінки ризиків з подальшим перерахуванням, коштів відповідно до Заяви на поточний рахунок Клієнта або шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги.

Рахунком Курочки Леоніда Леонідовича є UA40 3133 9900 0002 6002 0609 4572 0.

Приписами п. п. 3.2.2.5.1, 3.2.5.2, 3.2.2.5.3 Кредитного договору визначено, що Клієнт зобов'язується, зокрема, використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 3.2.2.1. Оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.2.3.2. Повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені Договором, у терміни і в сумах, як встановлено в п.п. 3.2.2.3:1., 3.2.2.3.2., 3.2.2.5.14., 3.2.2.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Відповідно до п. 3.2.2.6.6 Кредитного договору Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов'язань Клієнтом за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів при порушення Клієнтом вимог у частині цільового використання кредитних коштів, або у разі зменшення розміру активів Клієнта на 30 і більше відсотків у порівнянні з розміром його активів, зазначених у відповідній річній звітності за попередній рік.

Згідно з п. п. 3.2.2.9.1, 3.2.2.9.2, 3.2.2.9.3, 3.2.2.9.7 Кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.2.1., 3.2.2.3. цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.3.2. Нарахування процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на початковий розмір кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві (п. 3.2.2.3.1). Розрахунок і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у терміни, вказані в Заяві, кожного місяця, на наступний день після дня отримання Клієнтом кредиту або дня погашення чергової частини боргу і проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на первісну суму кредиту.

Пунктом п. 3.2.2.11 Кредитного договору, визначено Договір є чинним з моменту підписання Клієнтом Заяви про приєднання. Строк дії Договору встановлюється з дня його укладання і до повного виконання Сторонами зобов’язань за Договором.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, що підтверджується випискою по рахунку №20636010202175.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідач порушив свої зобов’язання за кредитним договором та припинив здійснювати щомісячні платежі.

Заборгованість відповідача перед позивач за Кредитним договором станом на 08.02.2023 становить 360670,84 грн, з яких 307496,66 грн заборгованості за кредитом та 53174,18 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно п. п. 3.2.2.3.2 та 3.2.2.9 Кредитного договору.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, далі ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не сплата відповідачем заборгованості за кредитним договором від 26.01.2022 стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Згідно зі ст. 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом): кредитним договором від 24.11.2021, протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, довідка Банку про надання послуг КЕП від 30.06.2023.

Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Відповідач не заперечує щодо факту укладення між сторонами кредитного договору.

Також судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, суд дійшов висновку, що Кредитний договір є укладеним, чинним, дійсним та підлягає виконанню сторонами відповідно до його умов.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором від 24.11.2021 в повному обсязі суду не надав.

Таким чином, позивач правомірно пред`явив до відповідача вимоги про стягнення з простроченої заборгованості за кредитним договором на свою користь в сумі 307 496,66 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладений такий правовий висновок: Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Відповідно до п. 3.2.2.3.2 Кредитного договору за користування Послугою Клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно Графіку, визначених в Заяві та Тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений Графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання Договору згідно з п. 3.2.2.6.2.).

Згідно з п. п. 3.2.2.9.1, 3.2.2.9.2, 3.2.2.9.3 Кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.2.1., 3.2.2.3. цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.3.2. Нарахування процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на початковий розмір кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві (п. 3.2.2.3.1).

Позивачем відповідачу нараховані відсотки, за якими на час вирішення спору судом рахується заборгованість в розмірі 53 174,18 грн.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок, судом встановлено, що нарахування відсотків позивачем здійснено правильно, розрахунок відповідачем не спростований.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 53 174,18 грн. заявлені до стягнення обґрунтовано і підлягають задоволенню судом.

11.09.2022, тобто після дати укладення кредитного договору від 24.11.2021, стосовно боржника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, на час подання позивачем позову боржник не мав статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Разом із тим, відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зі змісту зазначених норм убачається, що основне зобов`язання за договором, укладеним з відповідачем, не припинилося, тому немає підстав для припинення (закриття) провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 915/1056/16.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, господарські суди на даний час мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Проте, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 11.04.2023 про проведення державної реєстрації Курочки Леоніда Леонідовича як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи позивач довів суду документально порушення з боку відповідача своїх зобов’язань за договором в повному обсязі.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов’язання щодо його виконання, відповідачами не виконані зобов’язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Відповідач не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем за кредитним договором від 24.11.2021.

Відповідач у запереченнях посилається на дію форс-мажорних обставин, пов’язаних з широкомасштабною російською агресією проти держави Україна, яка станом на дату винесення рішення триває, що призвели до зупинення підприємницької діяльності відповідача, втрату товару придбаного на кредитні кошти, та вимушеного переїзду на підконтрольну Україні територію.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Згідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”.

В подальшому Указом Президента України неодноразово було продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов’язання.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

На час вирішення даного спору, сторонами не надано доказів належного виконання відповідачем умов договору та погашення заборгованості за кредитом та заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії за кредитним договором від 24.11.2021.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 307 496 грн 66 коп. заборгованості за кредитом, 53 174 грн. 18 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії по кредитному договору від 24.11.2021 є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, позов задовольняється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Також, відповідачем надано заяву про відстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення такого рішення.

В обґрунтування відстрочення виконання рішення суду відповідач посилається на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, Статуту ТПП України, безпосередній вплив військової агресії Російської Федерації проти України на можливість виконання відповідачем зобов’язань з повернення кредиту, а саме: 1) місце провадження підприємницької діяльності відповідача знаходиться на території, тимчасово окупованій Російською Федерацією, що виключає можливість здійснення такої діяльності після 04.03.2022; 2) в результаті військових дій і окупації майно відповідача, як особисте, так і те, що використовувалось для підприємницької діяльності, втрачено, що виключає можливість релокації бізнесу і продовження господарської діяльності на іншій території; 3) кредитні кошти були витрачені для придбання товарів, які пізніше були захоплені російськими військами. Зазначає, що під впливом зазначених чинників відповідач втратив єдине джерело доходів, а саме доходів від господарської діяльності, що і стало причиною для невиконання зобов’язань з повернення кредиту. Вказує, що жодного фактору, який би свідчив про наявність вини відповідача у такому невиконанні, немає в наявності.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною четвертою даної статті визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами з дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання судового рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тобто, вирішуючи питання відстрочення виконання судового рішення суд має оцінити надані заявником докази на предмет того, що запропонований ним строк відстрочення/розстрочення дійсно сприятиме виконанню судового рішення, буде ефективним та не призведе до безпідставного затягування виконання рішення суду.

Відповідно ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Згідно ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження винятковості обставин неможливості виконання рішення суду.

Суд відмовляє в заяві і порядку статті 331 ГПК України щодо відстрочення виконання судового рішення, з урахуванням думки представника позивача у справі, який заперечив проти відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до Курочки Леоніда Леонідовича задовольнити.

Стягнути з Курочки Леоніда Леонідовича, 01.06.1980 року народження (70301 Запорізька область, Пологівський район, смт. Розівка, вул. Вільна, буд. 46, ІПН 2937221137) на користь Акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) 307 496 (триста сім тисяч чотириста дев’яносто шість) грн 66 коп. заборгованості за кредитом, 53 174 (п’ятдесят три тисячі сто сімдесят чотири) грн 18 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 5 410 (п’ять тисяч чотириста десять) грн 06 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви Курочки Леоніда Леонідовича про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Повний текст рішення оформлено та підписано 05.10.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.