До уваги Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, м. Москва по справі № 908/1294/23 (суддя Дроздова С.С.)

До уваги Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, м. Москва по справі № 908/1294/23 (суддя Дроздова С.С.)

 

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

               27.09.2023                                                                                Справа №  908/1294/23

 

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С.,  розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” (71223 Запорізька область, Чернігівський район, с. Хмельницьке, вул. Центральна, 64, електронна пошта: pspdom@meta.ua, ідентифікаційний номер юридичної особи 30072226)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119049, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житная, буд. 14, будівля 1)

            про стягнення суми

за участю

            представників  позивача: Тивоненко Д.Р., адвокат, ордер серія АР № 1012110 від 17.04.2023, Деркач П.О., директор (в режимі відеоконференцзв’язку)

            представник відповідача: не з’явився

 

СУТЬ СПОРУ:

 

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації 30   739 364 грн 00 коп. збитків, з яких 5   092 524 грн 16 коп. показники збитків по бухгалтерському обліку та 25   646 840 грн 00 коп. упущеної вигоди від недоотримання прибутку, що еквівалентно 840   594,50 доларів США або 771   860,99 Євро.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023, справу № 908/1294/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 21.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1294/23, присвоєно справі номер провадження 27/158/23. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження на 16.05.2023.

Ухвалою суду від 16.05.2023 підготовче провадження відкладено на 19.06.2023.

            Ухвалою суду від 19.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 01.08.2023.

Ухвалою суду від 01.08.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 28.08.2023.

Ухвалою суду від 28.08.2023 відкладено розгляд справи по суті на 27.09.2023.

             27.09.2023 судове засідання проводилось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

            Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

27.09.2023 представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просили суд задовольнити позовні вимоги, 5   092 524 грн 16 коп. показники збитків по бухгалтерському обліку та 25   646 840 грн 00 коп. упущеної вигоди від недоотримання прибутку, що еквівалентно 840   594,50 доларів США або 771   860,99 Євро.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 8    ст. 29 Господарського процесуального кодексу України,   для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1   ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”,   суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до   ст. 365 Господарського процесуального кодексу України,     іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1     статті 367 ГПК України     передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з   Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, всі процесуальні документи суду у справі № 908/1294/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно            Закону України "Про доступ до судових рішень" та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Позивачем вчинено дії направленні на повідомлення відповідача про хід судового процесу шляхом направлення на електронні адреси Міністерства юстиції Російської Федерації info@minjust.gov.ru, manistri@mid.ru позовної заяви з додатками.

При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6   ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"            висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

            Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.     При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та № 311/498/20.

            Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

            За приписами   ст. 3 Господарського процесуального кодексу України   судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до   Конституції України, цього      Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

            Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст.365 Господарського процесуального кодексу України   України).

            Згідно з ч. 1   ст. 367 Господарського процесуального кодексу України      у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт -   Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

            Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України,            Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022            в Україні введено воєнний стан.

            Відповідно до ч. 1   ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"   в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені            Конституцією України   та законами України.

            За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

            Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

            Відповідно до ч. 2   ст. 367 Господарського процесуального кодексу України             судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

            Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

            Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

            Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

            Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

            З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

            Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

            Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

            Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

            Господарським судом при розгляді справи № 905/741/23 використовувалися загальновідомі адреси електронної пошти уповноважених державних органів російської федерації, яка є відповідачем у справі із подальшим наданням доказів відправлення відповідного електронного повідомлення.

            В подальшому при розгляді справи суд виходив з “презумпції обізнаності” відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.

            Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 908/1294/23 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направленням їх на електронну адресу відповідача.

            При цьому відповідно до ч. 4   ст.122 Господарського процесуального кодексу України   відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

            Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1294/23.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Положеннями   ст.ст. 165, 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст.    178 Господарського процесуального кодексу України   за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1     статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України   зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1   статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми   ст. 81 Господарського процесуального кодексу України   щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями   ст. 236 ГПК України   законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники  справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Положеннями п. 3 ч. 2   ст. 129 Конституції України   однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши представників позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача, суд

 

УСТАНОВИВ:

 

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” - юридична та фактична адреса Запорізька область Бердянський район (колишній Чернігівський р-н) с. Хмельницьке, вул. Центральна 64.

Саме у Бердянському районі Запорізької області підприємство до початку війни здійснювало свою господарську діяльність.

Згідно з Наказом № 309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією” з 26.02.2022 і станом на дату складання позову на території с. Хмельницьке Чернігівської селищної територіальної громади (Бердянський район, Запорізька область) ведуться бойові дії, вказана громада знаходиться і досі в тимчасовій окупації військами Російської Федерації.

Відповідно до Довідки Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області № 01-02/10 від 06.01.2023 підтверджений факт знаходження Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” та всіх його активів на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, починаючи з 26.02.2022, та у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації, господарську діяльність не здійснює.

Відповідно до спільного рішення Запорізької обласної військової адміністрації “Щодо обставин непереборної сили у 2022 році у сільськогосподарських товаровиробників Запорізької області” від 14.03.2023 № 08-48/0726 та Запорізької обласної ради від 14.03.2023 № 01-27/0102, а також Витягу з Протоколу від 14.03.2023 № 7, Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” визнано таким, яке у 2022 році постраждало в наслідок обставин непереборної сили пов’язаної з військовою агресією Російської Федерації.

Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” починаючи з 1999 року здійснювало господарську діяльність на території України, за місцем своєї державної реєстрації, пов’язану з веденням сільськогосподарської діяльності КВЕД 01.11.0, вирощування зернових та технічних культур. Основними культурами господарської діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” є - насіння пшениці озимої, бобових культур, ріпаку озимого, багаторічних трав, ячменю озимого, насіння соняшника та ін.

Відповідно до технології вирощування культур озимих рослин, для отримання фінансового результату в 2022 році, Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” здійснило восени 2021 року ряд агротехнологічних дій: обробіток землі, посів, підживлення та захист рослин озимих культур, збирання та продаж яких за планом мало відбутися влітку 2022 року.

Однак,внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації 24.02.2022 позивач вимушений був негайно зупинити свою господарську діяльність, що підтверджується наказом директора Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” від 26.02.222.

Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” в рамках діючого податкового законодавства України звернулось до Головного Управління ДПС у Запорізькій області.

За результатами звернення було винесене рішення № 29562/6/08-01-04-05-03 від 25.11.2022, яким Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” визнано таким, що має обставини які свідчать про неможливість виконання податкових зобов’язань, визначених чинним податковим законодавством відносно останнього.

У подальшому в сукупності з усіма вищевказаними документами це стало підставою для звернення Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” до Запорізької Торгово-Промислової палати.

Позивачем отримано Сертифікат № 2300-23-0106 від 11.01.2023 № 03.3/27, який сертифікат засвідчує форс-мажорні обставини внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації щодо податкового обов’язку частки сільськогосподарського податку, яка становить менше 75% у попередньому податковому звітному році, а саме у 2022 році.

Вищевикладене є фактом підтвердження неможливості здійснення Приватним сільськогосподарським підприємством “Дом” своєї господарської діяльності, внаслідок чого позивач зазнав значних прямих фінансових збитків за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 через повномасштабну військову агресію Російської Федерації.

Позивач зазначив, що у складських приміщеннях Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” (місцерозташування: Запорізька область, Бердянський район, с. Хмельницьке, вул. Центральна 64, с. Балашівка) станом на 24.02.2022 знаходилось на зберіганні: насіння соняшника, насіння пшениці озимої, насіння ячменю озимого, коріандру, добрив, дизельного палива, запасних частин, засобів захисту рослин та техніка.

В перші дні широкомасштабної військової агресії, а саме з 26.02.2022 на території підприємства позивача та земельних ділянках, які знаходились в користуванні Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” вже перебували військовослужбовці збройних сил Російської Федерації, вчинення будь-яких можливих дії щодо захисту та збереження майна підприємства було неможливим.

16.06.2022 з території Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” військовослужбовцями Російської Федерації з використанням зброї було викрадено насіння соняшника на загальну суму 2 211   645 грн 00 коп., дані про що внесені в ЄРДР від 16.06.2022 р., КП № 22022080000000937 за ч. 1 ст. 438 КК України.

27.06.2022 військовослужбовцями Російської Федерації з використанням зброї було викрадено автотранспортний засіб Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” вартістю 4 320 000 грн 00 коп., дані про що внесені в ЄРДР 29.06.2022, КП № 12022082130000326 за ч. 1 ст. 438 ККУ.

02.09.2022 військовослужбовцями Російської Федерації було здійснено артилерійський обстріл с. Балашівка Бердянського району, де знаходиться місце зберігання сільськогосподарської продукції Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом”, внаслідок чого склади і вся продукція в них була знищена, загальна вартість якої становить 16 130 500 грн 00 коп.

Дані про ці злочини внесені до ЄРДР від 06.10.2022, КП № 22022080000001955, ч. 1 ст. 438 КК України. Розрив у часі між вчиненням обстрілу та реєстрацією провадження пов’язаний із збором доказів, що підтверджується Актом опису пошкоджень та руйнувань робочої групи Чернігівської селищної ради від 14.09.2022, показами свідків, фото/відео фіксацією з місця події, та картографічними даними.

 Позивачем також до позовної заяви надано відео та фото-докази, які були зроблені, як з камер зовнішнього спостереження Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом”, які знаходяться на території об’єктів господарства за місцем його реєстрації, так із особистих мобільних пристроїв працівників Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом”.

24.10.2022 між Приватним сільськогосподарським підприємством “Дом” та ПАФ “Лінара-аудит” року було укладено договір № 18 про проведення судово-економічної експертизи, надано експерту всі необхідні документи і дані, визначені чинним законодавством України.

У висновку № 22 від 12.03.2023 зазначено, що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправильного висновку, висновок підготовлений для подання до господарського суду.

За результатом проведеної судово-економічної експертизи судовим експертом було встановлено, що збитки по бухгалтерському обліку, що завдані позивачу внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації станом на 01.01.2023 року становлять 5 092 524, 16 (п’ять мільйонів дев’яносто дві тисячі п’ятсот двадцять чотири гривні 16 копійок), а також упущеної вигоди від недотримання прибутку станом на 01.01.2023 року в розмірі 25 646 840 (двадцять п’ять мільйонів шістсот сорок шість тисяч вісімсот сорок гривень), загалом 30 739 364,00 грн. без ПДВ. Грошовий еквівалент суми збитків в іноземній валюті станом на дату складання цього позову (11.04.2023) за офіційним курсом гривні до долару США складає 36,5686 грн. за 1 долар, а до ЄВРО - 39,825 грн., за 1 Євро, отже сума збитків дорівнює 840 594,50 доларів США або 771 860,99 Євро.

Враховуючи, що державою-агресором Російською Федерацією, позивачу заподіяно збитки внаслідок знищення його рухомого та нерухомого майна на території Запорізької області, Чернігівського району, с. Хмельницьке, Приватне сільськогосподарське підприємство “Дом” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з держави Російська Федерація 5   092 524 грн 16 коп. показники збитків по бухгалтерському обліку та 25   646 840 грн 00 коп. упущеної вигоди від недоотримання прибутку, що еквівалентно 840   594,50 доларів США або 771   860,99 Євро.

Згідно зі статтями   15,   16 ЦК України   кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини шостої   статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"   відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Частиною 1   статті 1166 ЦК України   встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до   ст. 41 Конституції України   та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст.321 Цивільного кодексу України   ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених   Конституцією   та законом. Частинами 1, 3   ст. 386 Цивільного кодексу України   передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2   ст. 22 Цивільного кодексу України   встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом   статті 22 ЦК України   під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами   ЦК України   відповідальність настає незалежно від вини.

Тому,      обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до   Конституції України   Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022   введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022

Преамбулою   Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"   встановлено, що Україна згідно з   Конституцією України   є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної   Конституцією   та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.       Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Як встановлено у судовому засіданні, складські приміщення позивача, земельні ділянки та інше рухоме майно позивача, що знаходилось на території комплексу є цивільними об`єктами, які не використовувалися у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

При цьому, майно Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом”, знищене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Суд вважає, що дослідженими обставинами справи, а також наявними у справі доказами позивачем доведено заподіяння шкоди Приватному сільськогосподарському підприємству “Дом” діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою, а отже наявність складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу.

Відповідно до положень частин першої та третьої   статті 22 ЦК України   особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої   статті 22 ЦК України   збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Суд враховує, що   Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326   затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2   Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326   Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією   постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до   Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими   Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"   (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності   наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності", що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, який станом на 01.01.2023 згідно висновку № 22 від 12.03.2023 судово-економічної експертизи становить 30   739   364 грн 00 коп. без ПДВ.

Суд вважає, що висновок № 22 від 12.03.2023 судово-економічної експертизи визначення обсягу збитків, завданих Приватному сільськогосподарському підприємству “Дом” та упущеної вигоди внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації виконаний суб`єктом оціночної діяльності відповідно до   Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 30   739 364 грн 00 коп., з яких 5   092 524 грн 16 коп. показники збитків по бухгалтерському обліку та 25   646 840 грн 00 коп. упущеної вигоди від недоотримання прибутку, що еквівалентно 840   594,50 доларів США або 771   860,99 Євро.

До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків. Відтак, суд приймає подані позивачем експертні висновки як належний доказ у справі.

Таким чином, суд констатує, що факт пошкодження майна позивача підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

На переконання суду, позивачем у даній справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.

Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до   статті 13 Господарського процесуального кодексу України   судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ч. 3   ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 частини 3   статті 129 Конституції України   та статями   73,   74,   77,   79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1      статті 5 Закону України "Про судовий збір"      - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2   ст. 129 Господарського процесуального кодексу України            судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Одночасно, за приписом ч. 9   ст. 129 Господарського процесуального кодексу України   якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно зі   статтею 4 Закону України "Про судовий збір"   судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік"            установлено з 1 січня 2023 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2684,00 грн.

Беручи до уваги, що спір про відшкодування збитків у розмірі 30   739   364 грн 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України судовий збір у сумі 461   090 грн 46 коп.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 140   000 грн 00 коп.

Дослідивши подану позивачем заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі та додані до неї документи, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою та третьої   статті 123 ГПК України   судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою   статті 124 ГПК України   встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2   ст. 161 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що зміст позовної заяви містить заяву Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” про стягнення з відповідача витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу, що складає 140 000 грн 00 коп.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8   ст. 129 цього Кодексу).

Як вбачається, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою.

Отже, у суду є підстави для розгляду цього питання згідно до   ст. 126 Господарського процесуального кодексу України   при вирішенні по суті спору у справі № 908/1294/23.

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав:

-  договір № 03/01 від 03.01.2022 про надання професійної правовничої  допомоги, укладений між позивачем як клієнтом та Адвокатським бюро “данила Тивоненка “Пріоритет”;

- додаток № 1 до цього Договору “Перелік та вартість послуг за договором” від 11.04.2023;

- акт № 1 надання послуг до Договору № 03/01 від 03.01.2022 року про надання правової допомоги на суму 140   000 грн. 00 коп;

- ордер серії АР № 1012110 від 17.04.2023;

- свідоцтво ЗП 001616 від 29.03.2018.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"   адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Пунктом 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу Клієнту усіма законними методами та способами для захисту та відновлення порушених, оспорюваних та/або невизнаних прав і законних Інтересів Клієнта, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати Адвокатського бюро.

Розмір гонорару Адвокатського бюро, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього Договору (п. 5.1 договору).

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками Сторін.

У Акті № 1 надання послуг до Договору № 03/01 від 03.01.2022 про надання правової допомоги на суму 140 000 грн. 00 коп., сторони погодили, що загальна сума гонорару за надані послуги складає 140 000 грн 00 коп.

У відповідності до п. 1 Акту надання послуг від 17.04.2023 по Договору № 03/01 від 03.01.2022 Адвокатське об’єднання надало позивачу наступні послуги: консультації щодо можливості та доцільності вирішення Справи у судовому порядку у судах всіх інстанцій, у тому числі: проведення чотирьох зустрічей з Клієнтом перед підготовкою позову, попереднє вивчення та аналіз наданих Клієнтом документі, представництво інтересів клієнта у правоохоронних органах з питані, складання заїв та надання свідчень в рамках порушених кримінальних справ по ст. 438 ККУ за заявами клієнта, добірка та аналіз норм чинного законодавства та законодавства міжнародного приватного права, вивчення сформованої судової практики та практики Верховного Суду, практики міжнародних судів, формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку, та виконання судового рішення за межами України – 30   000 грн 00 коп.;  складання позову (подасться в Господарський суд Запорізької області (далі - Суд), позивач - клієнт, відповідач - рф в особі уряду рф про: відшкодування збитків, завданих внаслідок воєнної  агресії рф на території України (далі — Позов) – 16   000 грн 00 коп.; складання заяв до правоохоронних органів, контроль руху матеріалів справ, підготовка клопотань, пошук надійного ліцензіата на проведення судово-економічиої експертизи, підготовка та перевірка необхідних документів та доказової бази для експерта, підготовка заяв та документів до: ТПП, ДПС, ЗОВА, ЗОР, Чернігівської ОТГ – 80   000 грн 00 коп.; підготовка до подачі позову до канцелярії Суду через підсистему “Електронний суд”, у тому числі: роздрукування позову, добірка та копіювання письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів, відправка позову з додатками поштою сторонам у справі – 4   000 грн 00 коп.;  представництво інтересів Клієнта у Суді в одному судовому засіданні, незалежно від тривалості засідання та його виду (підготовче засідання, судове засідання).

Дослідивши надані представником позивача докази, що згідно його доводів підтверджують понесені витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що акт надання послуг від 17.04.2023 до Договору № 03/01 від 03.01.2022 про надання правової допомоги підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками Сторін та містить конкретизованого переліку послуг, що були надані адвокатським бюро і яка вартість кожного виду наданих послуг.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень   ст. 126 Господарського процесуального кодексу України   має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, за   статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах “Ніколова проти Болгарії” та “Єчюс проти Литви”, пункти 79 і 112 відповідно).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, п.269).

У п. 5.42 постанови від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі “Іатрідіс проти Греції” (“Iatridis v. Greece”, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

У п. 5.43 вказаної постанови зауважувалось, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005р. у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (“Pakdemirli v. Turkey”, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6   статті 126 ГПК України   обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Разом з тим, поряд зі згаданим принципом змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.

Суд зауважує, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з   статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 5   ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей   3,   11,   15 ГПК України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права (висновок щодо застосування норм права, викладеній у додатковій постанові Верховного суду від 25.06.2019 у справі №909/371/19).

Крім того, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами   ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п.135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022. у справі № 922/1964/21).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).

Справа вирішена у розумний строк з огляду на обставини введення з 24.02.2022 на всій території України воєнного стану згідно   Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, неодноразовим продовженням воєнного стану Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, та, відповідно, продовженням особливого режиму роботи Господарського суду Донецької області, запровадженого розпорядчими актами керівництва суду (наказ від 28.02.2022 № 20, розпорядження від 15.04.2022 № 9-р та рішення зборів суддів Господарського суду Донецької області № 2 від 13.06.2022). На даний час воєнний стан у країні триває.

З урахуванням наведеного, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, наявність у матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на послуги адвоката у пред`явленому до стягнення розмірі, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є спів мірним, розумним та таким, що відповідає критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вже зазначалося, згідно приписів   ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"   при встановленні розміру врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 140   000 грн 00 коп. як співмірних, зокрема позовним вимогам, строку розгляду справи, наданими послугами адвокатом.

Позивач зазначив, що протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду буде подано заяву про стягнення витрат на за проведення судової експертизи з доказами сплати.

            Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд        

 

В И Р І Ш И В:

 

Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації задовольнити.

 

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва,  Російська Федерація, 119991) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Дом” (71223 Запорізька обл., Чернігівський район, с. Хмельницьке, вул. Центральна, 64, електронна пошта: pspdom@meta.ua, ідентифікаційний номер юридичної особи 30072226) 5   092 524 (п’ять мільйонів дев’яносто дві тисячі) грн 16 коп. показники збитків по бухгалтерському обліку та 25   646 840 (двадцять п’ять мільйонів шістсот сорок шість вісімсот сорок) грн 00 коп. упущеної вигоди від недоотримання прибутку, що еквівалентно 840   594 (вісімсот сорок тисяч п’ятсот дев’яносто чотири) доларів США 50 центів або 771   860 (сімсот сімдесят одна тисяча вісімсот шістдесят) Євро 99 Євро центів, 140 (сто сорок тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

 

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва,  Російська Федерація, 119991) на користь Державного бюджету України 461   090 (чотириста шістдесят одна тисяча дев’яносто) грн. 46 коп. судового збору.

 

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

 

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2023.            

 

 Суддя                                                                                              С.С. Дроздова

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.