Господарський суд Запорізької області

09 листопада 2023, 15:41

До відома сторін по справі № 904/559/22 (суддя Дроздова С.С.) Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ”, м. Бердянськ, Запорізька область

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023 Справа № 904/559/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС” (вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1, м. Кам’янське, Дніпропетровська область, 51909)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ” (бульвар Героїв Сталінграду, буд. 3-“З”, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100)

про стягнення грошових коштів.

за участю представників:

від позивача: Короба Ю.А.,довіреність № 99-58/ЮР/Д від 07.09.2022

представник відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 позовну заяву Приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ” про стягнення 944 075 грн 38 коп., з яких: 880 282 грн 00 коп. збитки, 41 530 грн 02 коп. пеня, 15 028 грн 17 коп. інфляційні витрати та 7 235 грн 19 коп. 3% річних передано за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасного повернення товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 880.282,00 грн, які передані відповідачу на відповідальне зберігання за договором №6021/03-62/21 від 22.03.2021. У зв’язку з порушенням відповідачем умов договору позивач, враховуючи приписи діючого законодавства нарахував до стягнення пеню за період прострочення з 23.09.2021 по 31.12.2021 у розмірі 41.530,02 грн, 3% річних за вказаний період у розмірі 7.235,19 грн та інфляційні втрати у розмірі 15.028,17грн.

Супровідним листом від 12.04.2022 на підставі ст. 31 ГПК України позовні матеріали направлені до Господарського суду Запорізької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.04.2022 позовну заяву приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС” залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення виявлених недоліків. Копію ухвали направлено позивачу на електрону адресу, яка зазначена у позові.

17.05.2022 (в установлений законом строк) на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з відповідними доказами.

Ухвалою суду від 19.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/28/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023, в зв’язку з відрахуванням судді Федорової О.В. зі складу суду, судову справу № 904/559/22 визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 06.03.2023 прийнято справу № 904/559/22 до свого провадження, присвоєно справі номер провадження 28/28/22-27/87/23. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 09.06.2023 суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочати розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі. Призначити підготовче засідання на 11.07.2023.

Ухвалою суду від 11.07.2023 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 07.08.2023.

07.08.2023 через підсистему “Електронний суд” Приватним акціонерним товариством “ЮЖКОКС” подана до суду уточнювальна заява щодо стягнення збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ” за договором відповідального зберігання № 6021-03-62/21 від 22.03.2021 на користь Приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС”.

Суд прийняв вказану заяву позивача в рамках ст. 46 Господарського процесуального кодексу України

Судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача: 880 282 грн 00 коп. збитків, 312 240 грн 81 коп. інфляційні витрати та 49 054 грн 62 коп. 3% річних.

Ухвалою суду від 07.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження, відкласти підготовче провадження. Засідання суду призначено на 31.08.2023.

15.08.2023 через підсистему “Електронний суд” Приватним акціонерним товариством “ЮЖКОКС” подана заява щодо належного повідомлення відповідачів.

Ухвалою суду від 31.08.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 02.10.2023.

Ухвалою суду від 02.10.2023 відкладено розгляд справи по суті на 01.11.2023.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

01.11.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставі уточненої позовної заяви, яка надійшла 07.08.2023 через підсистему “Електронний суд”. Просив суд стягнути з відповідача збитки за договором відповідального зберігання № 6021-03-62/21 від 22.03.2021 у сумі 880 282 грн 00 коп., інфляційні витрати в сумі 312 240 грн 81 коп. та 3% річних у сумі 49 054 грн 62 коп.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з’явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду на електронну адресу відповідача: alkzp2002@gmail.com. Документи доставлені до електронної скриньки, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Ухвали суду були розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 06.03.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 23.03.2023.

Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийнято наказ № 309 “Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”.

Згідно вказаного наказу, вся територія м. Бердянська Запорізької області (місцезнаходження відповідача) тимчасово окупована Російською Федерацією.

Поштові відділення АТ Укрпошта, які розташовані на даній території, тимчасово не працюють, тому відповідачі були повідомлені про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідача з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

22.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовська ливарна компанія» (Зберігач) та Приватним акціонерним товариством «ЮЖКОКС» (Поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання № 6021-/03-62/21.

Відповідно до п. 1.1 договору Зберігач зобов'язується на умовах, встановлених цим договором за винагороду прийняти та зберігати товарно-матеріальні цінності (далі ТМЦ), що передаються йому Поклажодавцем у наступному асортименті:

- Лист г\к 6х1500х6000 1-3 сп\пс, 5 категорії, необроблена кромка 6,445т (ціна 22,688,33 грн без ПДВ);

- Кут 75х75х6 міра L-12000 мм, ст 1-3, сп\пс 5 категорії, 29,675т (ціна 19,792,50 грн без ПДВ).

Згідно п. 1.2 договору вартість даних ТМЦ складає 880 282,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 2.1 договору для здійснення зберігання, Зберігач надає власний склад, який знаходиться за адресою: вул. Переможців 3-з, м. Бердянськ Запорізької області, Україна.

Приписами пункту 2.2 договору зазначено, що доставка ТМЦ на зберігання та повернення після зберігання провадиться за рахунок Зберігача.

Зберігач вживає всіх заходів, обов'язковість яких передбачена законом, іншими правовими актами або в установленому ними порядку для забезпечення збереження ТМЦ, переданих на зберігання (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 2.5 договору Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути майно, прийняте на зберігання, навіть коли передбачений термін зберігання не минув. Після закінчення терміну дії договору Зберігач повертає довірені йому ТМЦ.

Згідно п. 2.6 договору якщо у разі пошкодження майна, за яке Зберігач несе відповідальність, його стан змінився, та воно не може бути використаним за первісним призначенням, то Поклажодавець має право вимагати від Зберігача відшкодування збитків або шкоди, завданої внаслідок неналежного стану майна, яке знаходилося на зберіганні.

Відповідно до п. 3.1 договору термін зберігання ТМЦ складає 6 місяців з моменту передачі ТМЦ за актами приймання-передачі до договору, з правом дострокового повернення.

23.03.2021 відповідно до умов договору, Сторонами був погодженим та підписаний Акт приймання-передачі, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська ливарна компанія» прийняла на відповідальне зберігання, згідно умов договору № 6021-/03-62/21 від 22.03.2021, наступні ТМЦ у кількості, які на праві власності належать Приватному акціонерному товариству «ЮЖКОКС»:

- Лист г\к 6х1500х6000 1-3 сп\пс, 5 категорії, необроблена кромка 6,48 тон

- Кут 75х75х6 міра L-12000 мм, ст 1-3, сп\пс 5 категорії, 29,75 тон.

Відповідно до п. 7.2 договору даний договір діє до 22.09.2021.

Отже, враховуючи умови даного договору, кінцевий строк повернення ТМЦ 22.09.2021.

Відповідач умови договору не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Відповідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно вимог ч. 7 ст. 193 ГК України законодавцем в імперативному порядку закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Між тим, як встановлено господарським судом, відповідач не повернув товарно-матеріальні цінності, у строк передбачений п. 3.1 договору.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, стосовно повернення ТМЦ зазначених як в договорі № 6021-/03-62/21 від 22.03.2021 так і в Акті приймання-передавання ТМЦ від 23.03.2021.

Відповіді на листи матеріали справи не містять.

В листі від 06.10.2021 за вих. № 22-0079, відносно негайного повернення ТМЦ, позивач зазначив, що у разі неповернення ТМЦ у строк до 11.10.2021, такі дії відповідача будуть розцінені, відповідно до ст. 951 ЦК України, як втрата вищезазначених ТМЦ, що відповідно до вимог чинного законодавства підлягає відшкодуванню у повному розмірі вартості втраченого ТМЦ, а саме в сумі 880 282 грн 00 коп. в т.ч. ПДВ.

22.11.2021 позивач надіслав на адресу відповідача претензію б/н щодо відшкодування у повному розмірі вартості втраченого ТМЦ, а саме в сумі 880 282 грн 00 коп. в т.ч. ПДВ (докази направлення містяться в матеріалах справи).

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані Поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, Поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З аналізу вищевикладеного слідує, що знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За приписом частини третьої статті 216 Господарського кодексу України потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, у тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

За встановленим частиною першою статті 116 Цивільного кодексу України загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно, під час судового дослідження правомірності заявленої вимоги позову про стягнення збитків предметом доказування є: 1) для позивача - факт порушення зобов`язання відповідачем, факт наявності негативних наслідків цього правопорушення та наявність причинно-наслідкового зв`язку; 2) для відповідача - відсутність вини у порушенні зобов`язання.

Судом встановлено, що неналежне виконання укладеного сторонами у справі господарсько-правового договору стало наслідком неналежного виконання своїх зобов`язань саме відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що за актом приймання-передачі на зберіганні у відповідача за договором відповідального зберігання № 6021/03-62/21 від 22.03.2021 знаходятьсь товарно-матеріальні цінності: лист г\к 6х1500х6000 1-3 сп\пс, 5 категорії, необроблена кромка 6,48 тон; кут 75х75х6 міра L-12000 мм, ст 1-3, сп\пс 5 категорії, 29,75 тон, належних позивачу на загальну суму 880 282 грн 00 коп. в т.ч. ПДВ.

Однак відповідач не повернув позивачу ТМЦ у зв’язку із закінчення терміну дії договору – 22.09.2021.

Відповідно до п. 2.6 договору якщо у разі пошкодження майна, за яке Зберігач несе відповідальність, його стан змінився, та воно не може бути використаним за первісним призначенням, то Поклажодавець має право вимагати від Зберігача відшкодування збитків або шкоди, завданої внаслідок неналежного стану майна, яке знаходилося на зберіганні.

Цей пункт договору кореспондується зі статтею 951 ЦК України, а саме: збитки, завдані Поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, Поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Викладене свідчить про втрату відповідачем товарно-матеріальних цінності: лист г\к 6х1500х6000 1-3 сп\пс, 5 категорії, необроблена кромка 6,48 тон; кут 75х75х6 міра L-12000 мм, ст 1-3, сп\пс 5 категорії, 29,75 тон (на загальну суму 880 282 грн 00 коп. в т.ч. ПДВ), які належали позивачу та передані на зберігання відповідачу за договором.

На підставі викладеного відповідач зобов`язаний відшкодувати вартість втрачених товарно-матеріальних цінностей в загальному розмірі 880 282 грн 00 коп.

Отже, виходячи з наведених договірних умов, а також невиконання відповідачем зобов`язань за договором стосовно повернення прийнятих на зберігання товарно-матеріальних цінностей позивачу, суд дійшов висновку, що вартість втрачених товарно-матеріальних цінностей складає прямі збитки, які завдані позивачу від невиконання зобов`язань.

За наслідками такого визначення відповідач повинен сплатити позивачу збитки, які складають вартість неповернутих товарно-матеріальних цінностей в розмірі 880 282 грн 00 коп.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 312 240 грн 81 коп. інфляційні витрати та 49 054 грн 62 коп. 3% річних.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем виконання зобов’язання за договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3 % річних та інфляційних витрат, судом встановлено, що розрахунок здійснено позивачем вірно.

Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційних витрат в розмірі 312 240 грн 81 коп., 3 % річних в розмірі 49 054 грн 62 коп.

За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання.

Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, позов задовольняється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 194, 195, 201, 208,233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС” до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ” задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ” (бульвар Героїв Сталінграду, буд. 3-“З”, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100) на користь Приватного акціонерного товариства “ЮЖКОКС” (вул. Вячеслава Чорновола, буд. 1, м. Кам’янське, Дніпропетровська область, 51909) 880 282 (вісімсот вісімдесят тисяч двісті вісімдесят дві) грн 00 коп. збитків, 312 240 (триста дванадцять тисяч двісті сорок) грн 81 коп. інфляційні витрати, 49 054 (сорок дев’ять тисяч п’ятдесят чотири) грн 62 коп. 3% річних, 18 623 (вісімнадцять тисяч шістсот двадцять три) грн 66 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 09.11.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

До відома сторін по справі № 904/559/22 (суддя Дроздова С.С.) Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВСЬКА ЛИВАРНА КОМПАНІЯ”, м. Бердянськ, Запорізька область