Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги сторін по справі № 908/530/23 - Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (код ЄДРПОУ 30334521), Фермерського господарства “ЗЕВС” (код ЄДРПОУ 25677494), Фєдіна Олександра Геннадійовича (ідентифікаційний номер 2730516177, 04.10.1974р.н.)
номер провадження справи 5/232/23
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2023 Справа № 908/530/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (електрона пошта: info@fuib.com; вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ 04070: поштова адреса: вул. Троїцька, буд. 10, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 14282829)
До відповідачів:
1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (електрона пошта: невідома; вул. Українська, буд. 33, кв. 53, м. Енергодар, Запорізька область, 71504; код ЄДРПОУ 30334521)
2 – Фермерського господарства “ЗЕВС” (електрона пошта: невідома; вул. Леніна, буд. 84, с. Корніївка, Веселівський район, Запорізька область, 72213; код ЄДРПОУ 25677494)
3 – Фєдіна Олександра Геннадійовича (електрона пошта: невідома; вул. Молодіжна (Комсомольська), буд. 101, кв. 28, м. Енергодар, Запорізька область, 71504; ідентифікаційний номер 2730516177, 04.10.1974р.н.)
про солідарне стягнення 1 588 196,57 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Ярохович Т.А. (в режимі відеоконференції), довіреність № 392 від 22.05.2023, свідоцтво серії ДП № 4558 від 07.11.2019, адвокат;
від відповідача-1: не з’явився;
від відповідача-2: не з’явився;
від відповідача-3: не з’явився;
СУТНІСТЬ СПОРУ:
20.02.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” від 23.01.2023 за вих. №КНО-61.1.3.2/15 до відповідачів: 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ”; 2 – Фермерського господарства “ЗЕВС”, 3 – Фєдіна Олександра Геннадійовича про солідарне стягнення 1 588 196,57 грн.
20.02.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Ухвалою суду від 27.02.2023 вказану позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 164, ст. 172 ГПК України залишено без руху до закінчення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні для можливості надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків шляхом направлення на адреси відповідачів копії позовної заяви від 23.01.2023 за вих. №КНО-61.1.3.2/15 з додатками та надати докази направлення (фіскальний чек, поштова накладна, опис вкладення у цінний лист – в оригіналі).
16.05.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви від 15.05.2023 за вих. №КНО-61.1.3.2/121, відповідно до якого просить суд розпочати розгляд справи та призначити дату підготовчого засідання у справі №908/530/23.
Відповідно до листа Національної соціальної сервісної служби України від 15.06.2023 за вих. №0000-030102, листи (ухвали, рішення, запити), що стосуються перебування на обліку (реєстрації) громадян України, як внутрішньо переміщених осіб, необхідно надсилати безпосередньо до Мінсоцполітики.
08.06.2023 судом направлено до Міністерства соціальної політики України лист-запит про надання відомостей щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи: Фєдіна Олександра Геннадійовича (ідентифікаційний номер 2730516177).
28.06.2023 до суду від Міністерства соціальної політики України надійшов лист-відповідь від 18.06.2023 за вих. №7934/0/2-23/19, в якому зазначено, що запит за змістом не відповідає вимогам законодавча, а отже у Мінсоцполітики відсутні правові підстави для надання запитуваної інформації. Також зазначено, що інформація з ЄІБД ВПО може бути надана у разі надходження відповідної ухвали суду.
Ухвалою суду від 04.07.2023 справу №908/530/23 прийнято до свого провадження, витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи: Фєдін Олександр Геннадійович (дата народження: 04.10.1974; ідентифікаційний номер: 2730516177; відома адреса проживання (реєстрації): вул. Молодіжна (Комсомольська), буд. 101, кв. 28, м. Енергодар, Запорізька область, 71504; дані паспорта: невідомі), питання щодо відкриття провадження у справі №908/530/23 буде вирішено після надходження до суду витребуваної інформації.
16.08.2023 від Міністерства соціальної політики України до суду надійшло повідомлення № 10813/0/2-23/19 від 03.08.2023, в якому зазначено що станом на 03.07.2023 в ЄІБД ВПО інформація про запитувану особу відсутня.
Ухвалою суду від 01.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/530/23 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження – 5/232/23 та підготовче засідання призначено на 03.10.2023 об 15 год. 15 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов’язковою.
15.09.2023 від Акціонерного товариства “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” до суду надійшли додаткові пояснення № КНО-61.1.3.2/247 від 14.09.2023 (вх. № 19766/08-08/23 від 15.09.2023) в обґрунтування підстав звернення до суду з вказаною позовною заявою про примусове стягнення заборгованості.
Ухвалою суду від 02.10.2023 № 908/530/23 частково задоволено заяву Акціонерного товариства “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” про участь в судових засіданнях при розгляді справи №908/530/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Судові засідання у підготовчому провадженні, в т.ч. призначене на 03.10.2023 о 15:15 год. вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою суду від 23.10.2023 № 908/530/23 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.11.2023 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою та запропоновано відповідачам - 1-3 здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 20.11.2023 № 908/530/23 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 18.12.2023 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд”.
З метою повідомлення відповідачів - 1-3 про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті, текст вищевказаної ухвали суду оприлюднений на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.
04.12.2023 від АТ «ПУМБ» до суду надійшли додаткові пояснення № б/н від 01.12.2023 (вх. № 25848/08-08/23 від 04.12.2023).
Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 18.12.2023 проводилось в режимі відеоконференцзв'язку і фіксувалось з використанням підсистеми "Електронний суд”.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у позовній заяві посилаючись на те, що 05.01.2018 між Акціонерним товариством “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (Позичальник) укладено кредитний договір № МБ-КЛ-ZАР-1365 (договір) зі змінами та доповненнями згідно з додатковими угодами, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 385 000,00 грн., а позичальник зобов’язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та строки, обумовлені цим договором згідно графіку не пізніше 25.09.2022. З метою забезпечення належного виконання зобов’язань за договором № МБ-КЛ-ZАР-1365, між АТ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (Банк) та Фермерським господарством «ЗЕВС» (Поручитель, відповідач-2) укладений договір поруки № МБ-П- ZАР-1364/1365/5 від 05.01.2018 зі змінами до доповненням до нього згідно з додатковими угодами. Крім цього, з метою забезпечення належного виконання зобов’язань за договором № МБ-КЛ-ZАР-1365, між АТ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (Банк) та Фєдіним Олександром Геннадійовичем (Поручитель, відповідач-3) укладений договір поруки № МБ-П- ZАР-1364/1365/4 від 05.01.2018 зі змінами до доповненням до нього згідно з додатковими угодами. Згідно вказаних договорів поруки, ФГ «ЗЕВС» та Фєдін О.Г. поручились перед Банком за виконання ТОВ «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” зобов’язань, передбачених кредитним договором № МБ-КЛ-ZАР-1365 від 05.01.2018. В порушення умов кредитного договору № МБ-КЛ-ZАР-1365 від 05.01.2018, ТОВ «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” кредитні кошти у строк до 25.09.2022 не повернуло, внаслідок чого станом на 16.01.2023 заборгованість відповідача-1 становить 1 385 000,00 грн. Проценти, нараховані по 24.01.2022 (включно) погашені в повному обсязі. Сума процентів, нарахована за користування кредитом у період з 25.01.2022 по 16.01.2023 (включно) склала 203 196,57 грн. Керуючись умовами кредитного договору № МБ-КЛ-ZАР-1365 віл 05.01.2018, п. 3.1. ст. 3 Договорів поруки, станом на 16.01.2023 включно заборгованість відповідачів – 1-3 становить 1 588 196,57 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту – 1 385 000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом – 203 196,57 грн. Просить суд позов задовольнити та стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів – 1-3.
Представники відповідачів – 1-3 у жодне судове засідання як на стадії підготовчого провадження так і під час розгляду справи по суті вкотре не з’явились, про причини неявки суд не повідомили. Станом на 18.12.2023 документи запропоновані ухвалами відповідачами – 1-3 до суду не направлені. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлені належним чином шляхом направлення на електрону адресу та оприлюдненням на офіційному веб-сайті судової влади відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Ухвали суду були розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі мали можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Місцезнаходження відповідачів є: Запорізька область, Приморський район, с. Мануйлівка, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому відповідачі були повідомлені про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, повідомлення відповідачів – 1, 2 через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідачів з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідачів – 1 та 2.
Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.
В судовому засіданні 18.12.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2018 між Акціонерним товариством “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (Позичальник) укладено кредитний договір № МБ-КЛ-ZАР-1365 зі змінами до доповненням до нього згідно з додатковими угодами (кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 12 від 26.11.2021), Банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі 1 385 000,00 грн., а позичальник зобов’язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та строки, обумовлені цим договором.
Пунктом 1.2. кредитного договору визначено, що кредит надається позичальнику траншами у вигляді не поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, який зменшується протягом дії цього договору у відповідну дату до відповідного розміру в порядку та на умовах, визначених в п. 6.1.1. цього договору.
Згідно з п. 6.1.1. ст.6 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 12 від 26.11.2021), кредит підлягає повернення частинами в розмірах та у строки, наведені у зазначеному в цьому пункті графіку. Графіком визначено, що позичальник зобов’язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом на пізніше 25.09.2022.
Відповідно до п. 7.2.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 9 від 30.03.2021), розмір процентної ставки становить 15% (п'ятнадцять процентів) річних (із розрахунку 365 днів на рік).
Проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом (п. 7.2.3. кредитного договору).
Пунктом 7.2.5. кредитного договору сторони визначили, що закінчення строку кредитування, встановленого цим договором, не звільняє позичальника від обов’язку сплачувати відповідно до умов цього договору на користь банку проценти за користування кредитом за весь час прострочення позичальником погашення заборгованості за основною сумою кредиту.
05.01.2018, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № МБ-КЛ-ZАР-1365, між АТ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (Банк) та Фермерським господарством «ЗЕВС» (Поручитель, відповідач-2) укладений договір поруки № МБ-П-ZАР-1364/1365/5 зі змінами до доповненням до нього згідно з додатковими угодами (договір поруки-1).
Пунктом 1.1. договору поруки-1 сторони визначили, що за цим договором поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов’язань, вказаних в ст. 2 цього договору.
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо (п. 1.2).
Згідно з п. 1.3. договору поруки-1, у разі порушення боржником зобов’язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
Відповідно до п. 2.1. договору поруки-1, порукою за цим договором забезпечується виконання зобов’язання боржника(ків) перед кредитором (зобов’язання), що випливає з наступних договорів: 2.1.1. кредитного договору № МБ-КЛ-ZАР-1365 від 05.01.2018 між кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (код ЄДРПОУ 30334521), який є боржником за договором, з усіма змінами та доповненнями до нього «…».
Пунктом 3.1. договору поруки-1 (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.03.2019) передбачено, що у разі порушення зобов’язання боржником (у тому числі невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов’язання у стоки, визначені договором(ами), з якого)их) випливає зобов’язання), поручитель зобов’язаний в перший день порушення боржником зобов’язання (або певної його частини) виконати таке зобов’язання (або певну його частину) (далі – «Строк виконання поручителем зобов’язань за цим договором») незалежно від факту направлення йому кредитором відповідної вимоги. При цьому, кредитор не зобов’язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення зобов’язання боржником. Порушення зобов’язання боржником буде достатньою для поручителя підставою виконати порушене зобов’язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання відповідної інформації чи документів.
Датою сплати суми заборгованості поручителя за цим договором є дата зарахування коштів на рахунок кредитора (п. 3.2.3).
Крім цього, 05.01.2018 з метою забезпечення належного виконання зобов’язань за договором № МБ-КЛ-ZАР-1365, між АТ “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” (Банк) та Фєдіним Олександром Геннадійовичем (Поручитель, відповідач-3) укладений договір поруки № МБ-П-ZАР-1364/1365/4 зі змінами до доповненням до нього згідно з додатковими угодами (договір поруки-2).
Пунктом 1.1. договору поруки-2 сторони визначили, що за цим договором поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов’язань, вказаних в ст. 2 цього договору.
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо (п. 1.2).
Згідно з п. 1.3. договору поруки-2, у разі порушення боржником зобов’язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
Відповідно до п. 2.1. договору поруки-2, порукою за цим договором забезпечується виконання зобов’язання боржника(ків) перед кредитором (зобов’язання), що випливає з наступних договорів: 2.1.1. кредитного договору № МБ-КЛ-ZАР-1365 від 05.01.2018 між кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” (код ЄДРПОУ 30334521), який є боржником за договором, з усіма змінами та доповненнями до нього «…».
Пунктом 3.1. договору поруки-2 (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.03.2019) передбачено, що у разі порушення зобов’язання боржником (у тому числі невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов’язання у стоки, визначені договором(ами), з якого)их) випливає зобов’язання), поручитель зобов’язаний в перший день порушення боржником зобов’язання (або певної його частини) виконати таке зобов’язання (або певну його частину) (далі – «Строк виконання поручителем зобов’язань за цим договором») незалежно від факту направлення йому кредитором відповідної вимоги. При цьому, кредитор не зобов’язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення зобов’язання боржником. Порушення зобов’язання боржником буде достатньою для поручителя підставою виконати порушене зобов’язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання відповідної інформації чи документів.
Датою сплати суми заборгованості поручителя за цим договором є дата зарахування коштів на рахунок кредитора (п. 3.2.3).
З матеріалів справи вбачається, що в порушення п. 6.1.1. ст.6 кредитного договору, ТОВ «СПЕЦАГРОПРОМТЕХНОЛОГІЯ” у строк до 25.09.2022 кредит Банку у повному обсязі не повернув, у зв’язку з чим станом на 26.09.2022 сума основної заборгованості з повернення кредиту становить 1 385 000,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, поручителі – 1 та 2 у передбачений кредитним договором та договорами поруки строк суму заборгованості за кредитом не повернули, у зв’язку з чим АТ «ПУМБ» звернулось до суду з вказаним позовом про солідарне стягнення заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 1 385 000,00 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у період з 25.01.2022 по 16.01.2023 включно на суму 203 196,57 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представника, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Приписами статей 626 та 627 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу норми ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Правовідносини сторін врегульовані кредитним договором та договором поруки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (“Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед Банком боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед Банком за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед Банком за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед Банком солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодекс України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) Банк має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Як встановлено судом, відповідачем-1 порушені строки погашення кредиту та процентів, передбачені у підписаному сторонами графіку, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту становить 1 385 000,00 грн., а тому вказані вимоги є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом у період з 25.01.2022 по 16.01.2023 включно на суму 203 196,57 грн. суд зазначає наступне.
Позов подано саме у зв’язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов’язання.
З огляду на зазначені норми закону та умови Кредитного договору, при прийнятті рішення суд враховує наступні правові висновки Верховного Суду щодо нарахування процентів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, а саме:
- Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, де чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", і відповідно до якого плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого Індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України:
- Постанова Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 913/377/17, відповідно до якої зазначено: «Зважаючи на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28,03.2018 у справі Ne444/9519/12 і від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, та виходячи з системного аналізу наведених вище статей ЦК України..., не позбавляє Банк права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, які (проценти) охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України»;
- Правові висновки, зроблені в Ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 5017/1987/2012, які полягають у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов’язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті Банком й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, та підтверджені Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2019 р. у справі 910/21449/17.
Таким чином, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та положень кредитного договору нараховано боржнику проценти за неправомірне користування кредитом, як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Отже, кредитним договором встановлено розмір процентів як за правомірне користування кредитом (на строкову заборгованість за кредитом), так і за неправомірне користування кредитом (на прострочену заборгованість за кредитом).
Відповідно, позивачем на підставі ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 625 ЦК України та положень кредитного договору нараховано відповідачам – 1-3 проценти за користування кредитом (як правомірне, так і не правомірне).
Згідно з п. 1.3. договорів поруки - 1 та 2, у разі порушення боржником зобов’язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
Пунктами 3.1. договорів поруки - 1 та 2 (в редакції додаткових угод № 4 від 29.03.2019) передбачено, що у разі порушення зобов’язання боржником (у тому числі невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов’язання у стоки, визначені договором(ами), з якого)их) випливає зобов’язання), поручитель зобов’язаний в перший день порушення боржником зобов’язання (або певної його частини) виконати таке зобов’язання (або певну його частину) (далі – «Строк виконання поручителем зобов’язань за цим договором») незалежно від факту направлення йому кредитором відповідної вимоги. При цьому, кредитор не зобов’язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення зобов’язання боржником. Порушення зобов’язання боржником буде достатньою для поручителя підставою виконати порушене зобов’язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання відповідної інформації чи документів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків за користування кредитом у період з 25.01.2022 по 16.01.2023 включно на суму 203 196,57 грн., враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам договору, чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідачів – 1 та 2.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс 'Горіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N 303-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів – 1-3.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 – 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2023.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
