Господарський суд Запорізької області

02 січня 2024, 15:50

До відома сторони по справі № 908/3156/23: Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2023 Справа № 908/3156/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПТК-Естейт”, 69096, м. Запоріжжя, вул. Розваги, буд. 27

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про стягнення коштів

за участю секретаря судового засідання Кабак І.Ю.

за участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: Монько Є.М., адвокат ордер № 1144115 від 10.10.2023;

від відповідача: не з’явився;

суть спору

12.10.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ПТК-Естейт”, м. Запоріжжя до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків (шкоду) в розмірі 56 269 277,52 грн, що є еквівалентом 1 538 732,08 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023, справу № 908/3156/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 26.10.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ПТК-Естейт”, м. Запоріжжя до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення коштів. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.11.2023.

27.11.2023 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/3156/23 до судового розгляду по суті на 20.12.2023.

Ухвали суду від 26.10.2023, 27.11.2023 опубліковано на офіційному сайті суду.

Розгляд справи 20.12.2023 відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно – апаратного комплексу “Акорд”.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав зазначених позові, а саме: внаслідок ракетних обстрілів м. Запоріжжя збройними формуваннями Російської Федарції було зруйновано приміщення та споруди ресторанного комплексу “Monica Belluci”. Експертом із технічного обстеження будівель ів споруд проведено обстеження пошкоджених об’єктів комплексу будівель та споруд. Також суб’єктом оціночної діяльності Запорізької торгово-промислової палати здійснено оцінку розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заподіяні реальні збитки.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Відзив на позов та документи в обґрунтування відзиву не надав.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану” з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

У зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Позивачем, на виконання ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, направлено копії позовної заяви і доданих до неї документів до посольства Російської Федерації в Республіці Польща, за адресою: ul. Belwederska 49, 00-761 Warszawa.

Ухвали суду від 26.10.2023, 27.11.2023 опубліковано на офіційному сайті суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 20.12.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд установив.

Згідно із Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 125166578 від 24.05.2018 будівля кафе (літ. В1) заальною площею 524 кв.м. перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю “ПТК-Естейт”.

Згідно із Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 125160885 від 24.05.2018 будівля адміністративно-санітарноо комплексу (літ. Б1) загальною площею 58,1 кв.м., басейн № 10, технологічний приямок № 11 знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю “ПТК-Естейт”.

У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України було видано Указ № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, відповідно до якого з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” на 18 березня 2023 року вся територія Запорізького району (до якого входить Запорізька міська територіальна громада) віднесено до території можливих бойових дій.

18 березня 2023 року близько 04 год. 00 хв. невстановлені військовослужбовці збройних сил російської федерації, у порушення законів та звичаїв війни, із використанням боєприпасів 5а55 зрк с300 здійснили обстріл території м. Запоріжжя, зокрема: території і приміщення ресторанного комплексу “Monica Belluci”, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Розваги, буд. 27 в результаті якого зруйновано приміщення та споруди вказаного ресторану.

Вказаний ракетний обстріл м. Запоріжжя набув значного суспільного резонансу, і був освітлений в численних засобах масової інформації, у зв'язку з чим є загальновідомим. Вказані обставини також підтверджуються Постановою про залучення особи витягом з ЄРДР щодо кримінального провадження № 22023080000000468 від 18.03.2023; постановою Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області від 22.03.2023 та актами комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складеними комісією Запорізької міської ради від 20.03.2023.

19 травня 2023 року експертом із технічного обстеження будівель і споруд Редькиним Юрієм Миколайовичем було проведено обстеження пошкоджених об'єктів комплексу будівель та споруд, а саме: будівлі кафе (літ. В¹), будівлі адміністративно-санітарного корпусу (лі. Б¹), басейну № 10, технологічного приямку № 11 та складений звіт № 2023-88 від 19 травня 2023 року, який зареєстрований в Реєстрі будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за реєстровим номером ТО01:6891-7220-9375-7548.

На підставі Звіту № 2023-88 від 19 травня 2023 року та актів комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого в наслідок збройної агресії Російської Федерації від 20.03.2023 установлено, що зовнішня стіна будівлі кафе (літ. В¹) частково зруйнована, частково має пошкодження різного ступеню.

Покрівля будівлі частково зруйнована над допоміжними приміщеннями (приміщення № 2-14). Пошкоджені внутрішні стіни та перегородки, колони при вході в будівлю, зруйноване опорядження. Частково пошкоджена підлога з керамічної плитки в допоміжних приміщеннях та санвузлах. Зруйновано заповнення 24 віконних прорізів, зруйновано заповнення 3 дверних прорізів та одних вхідних з боку тильного фасаду. Повністю зруйновано інженерні мережі та обладнання, пошкоджене опорядження стелі, пошкоджені колони при вході в будівлю та при виході у двір ресторану.

До складу пошкодженого та знищеного майна входять обладнання підприємств торгівлі та громадського харчування, обчислювальна техніка, меблі, вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, виробничий і господарський інвентар та приладдя, інструмент.

Суб' єктом оціночної діяльності Запорізькою торгово-промисловою палатою виконано оцінку розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди Товариству з додатковою відповідальністю “ПТК-Естейт” - території і приміщення ресторанного комплексу “Мопіса Веііиссі”, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Розваги, буд. 27, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до звіту ОЦ-1606 про незалежну оцінку розміру реальних збитків від 21.07.2023, розмір збитків, завданих Товариству з додатковою відповідальністю “ПТК-Естейт” у зв'язку із знищенням належного позивачу майна станом на 18.03.2023 складає 56 269 277,52 грн, що є еквівалентом 1 538 732,08 доларів США (копія звіту додається).

Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 Високий Суд вказав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Приписами ГПК України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді, частина 1 статті 171 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

24 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу 11977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об' єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-Ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке Існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес Іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та Інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її

відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок ракетних обстрілів зі сторони російських військ міста Запоріжжя було зруйновано багато житлових та нежитлових будівель, об'єктів критичної інфраструктури. У тому числі, було зруйновано належні позивачеві території і приміщення ресторанного комплексу “Monica Belluci”, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Розваги, буд. 27.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вище викладені обставини, надані докази та норми чинного законодавства України, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю.

При зверненні з позовом позивачем не сплачено судовий збір, у зв'язку з тим, що він звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи те, що відповідач не звільнений від сплати судового збору, судовий збір підлягає присудженню з відповідача в дохід Державного бюджету України у розмірі 844 039,16 грн.

Розмір судових витрат пов’язаних з розглядом спору складаються з: витрат за договором на виконання робіт з обстеження будівель та споруд № 2023-88 від 26.04.2023; актом виконаних робіт про проведення обстеження від 19.05.2023р. на суму 25 000,00 грн; платіжною інструкцією № 499 від 05.05.2023 на суму 25 000,00 грн; договором про надання послуг з оцінки № 85/23 від 29.05.2023; актом прийому-передачі наданих послуг № ОЦ-1606 від 24.07.2023 на суму 55 743,60 грн; платіжною інструкцією № 507 від 17.08.2023; платіжною інструкцією № 502 від 13.06.2023 на суму 27 871,80 грн; договором про надання правничої допомоги № 010823 від 04.08.2023; квитанцією до прибуткового касового ордера від 26.09.2023р. на суму 20 000,00 грн.

Згідно з п. 1 договору про надання правничої допомоги № 010823 від 04.08.2023 безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання, яке надалі іменується доручення, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) клієнта в суді (та інших органах) у справі за позовною заявою про відшкодування завданої майнової шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України.

Пунктом 3 договору про надання правничої допомоги № 010823 від 04.08.2023 передбачено, що за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1договору, клієнт зобов'язаний виплатити адвокату гонорар у розмірі 20 000,00 грн та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Також з урахуванням п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати позивача пов’язані з проведення обстеження, наданя послуг з оцінки, та виплати адвокату гонорару в розмірі 20 000,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити повістю.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеежною відповідальністю “ПТК-Естейт” (вулиця Розваги, будинок 27, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69096, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 42021096) судові витрати пов’язані з розглядом спору, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп.), витрати за послуги з оцінки реальних збитків, внаслідок бойових дій згідно з рахунком № ОЦ-1606 від 25.05.2023 у розмірі 27 871,80 грн (двадцять сім тисяч вісімсот одну гривню 80 коп.), витрати за послуги з оцінки реальних збитків нерухомого майна, обладнання, ТМЦ, згідно із рахунком № ОЦ-1606/1 від 24.07.2023 у розмірі 27 871,80 грн (двадцять сім тисяч вісімсот сімдесят одну гривню 80 коп.), витрати за послуги проведення будівельно-технічного дослідження згідно із договором № 2023-88 від 26.04.2023 у розмірі 25 000,00 грн (двадцять п’ять тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 844 039,16 грн (вісімсот сорок чотири тисячі тридцять девять гривень 16 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2023 року.

Суддя І. С. Горохов

Електронна копія рішення Господарського суду Запорізької області № 908/3156/23 від 20.12.2023 міститься в мережі Інтернет за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Дата розміщення інформації на сторінці Господарського суду Запорізької області на офіційному веб-порталі «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет 02.01.2024.

До відома сторони по справі № 908/3156/23: Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації