Господарський суд Запорізької області

17 січня 2024, 14:58

ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” по справі № 908/2868/23 (910/9736/23). Суддя Черкаський В.І.

номер провадження справи 21/32/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2024 Справа № 908/2868/23 (910/9736/23)

м. Запоріжжя, Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2868/23 (910/9736/23)

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294, Е-mail: spasatis2020@gmail.com, yaroslavbulat13@gmail.com)

до відповідача - Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661, Е-mail: trk-rnpp@rnpp.atom.gov.ua, vp.zaes@atom.gov.ua)

про стягнення 4 344 252, 20 грн.

в межах справи № 908/2868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294, Е-mail: spasatis2020@gmail.com, yaroslavbulat13@gmail.com)

Розпорядник майна - Шестопалов О.В. (поштова адреса: пр. Соборний, б. 151А, кв. 52, м. Запоріжжя, 69035, Е-mail: arbitr@2003@gmail.com)

Суддя Черкаський В.І.

За участю представників сторін:

позивач - адвокат Богославський В.А., ордер АР № 1138448 від 29.08.2023;

відповідач - Балацький Я.А., витяг з ЄДР

СУТЬ СПОРУ:

09.11.2023 до суду за підсудністю з Господарського суду міста Києва надійшла справа № 910/9736/23.

Судом установлено, що ухвалою від 10.10.2023 матеріали справи № 910/9736/23 передано за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/2868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “АТОМТЕХІНТЕРСЕРВІС”.

За результатами автоматизованого розподілу, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.11.2023 матеріали справи № 910/9736/23 за вище зазначеним позовом визначено судді Черкаському В.І. в провадженні якого перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “АТОМТЕХІНТЕРСЕРВІС”.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського В.І. здійснює провадження у справі № 908/2868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс”.

У справі триває процедура розпорядження майна, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Шестопалов Олег Володимирович.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У відповідності до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про банкрутство.

Ухвалою від 16.11.2023 суд прийняв справу № 910/9736/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” до відповідача - Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” про стягнення 4 344 252, 20 грн. до розгляду в межах справи № 908/2868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс”. Ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи по суті призначив на 07.12.2023, 12 - 00.

Ухвалою від 07.12.2023 відкладено розгляд справи по суті на 10.01.2024, 11 - 00.

09.01.2024 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява від 09.01.2024 (вх. № 537/08-08/24 від 10.01.2024) про долучення до матеріалів справи документів. Заява підписана електронним цифровим підписом.

У судовому засіданні 10.01.2024 винесено та оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про те, що повний текст рішення буде виготовлено протягом 5-ти днів.

Позивач позовні вимоги підтримав, відповідач визнав позовні вимоги частково.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвалою від 09.11.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Наразі процедура розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” триває, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Шестопалов Олег Володимирович.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В обґрунтування заявлених вимог позивачем в позовній заяві зазначено, що 05 липня 2022 року між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (надалі за текстом - “Відповідач”) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (надалі -за текстом - “Позивач”) було укладено Договір № 0507/2022 на виконання робіт: “Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 33. Загальностанційні об’єкти. Заміна кабельних трас гідротехнічних споруд (бризкальних басейнів). Будівельно-монтажні роботи.” (надалі за текстом - “Договір”).

Згідно з п. п. 1.1, 2.1, 3.1 Договору Позивач (підрядник) зобов’язався за дорученням - Відповідача (замовника) виконати на свій ризик власними силами роботи за вказаною вище темою в строк з серпня по грудень 2022 року за вартістю, яка складає 4 249 409, 09 грн., крім того ПДВ 20 % - 849 881, 82 грн., разом 5 099 290, 91 грн.

Додатковою угодою № 1 від 30 грудня 2022 року до Договору, враховуючи тимчасову зміну податкового статусу Позивача в зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, сторони внесли зміни до пункту 2.1 Договору, встановивши, що ціна робіт за Договором є твердою та складає 4 215 007, 66 грн. без ПДВ. Решта умов Договору залишилася незмінною.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що Відповідач має оплатити виконані роботи на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3), оформленої в установленому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки Замовником.

Позивач виконав на користь Відповідача обумовлені Договором роботи. Цей факт підтверджується підписаними Позивачем та Відповідачем 30 грудня 2022 року довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) за грудень 2022 року, а також актом приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за грудень 2022 року на суму 4 215 007, 66 грн. як було наведено вище, повністю відповідає обумовленій вартості робіт згідно з пунктом 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1.

Таким чином, у строк до 28 лютого 2023 року Відповідач мав сплатити Позивачеві вартість виконаних ним робіт, однак ці зобов’язання дотепер не виконано.

Пунктом 11.2 Договору встановлений обов’язковий порядок досудового врегулювання спору. Позивач 08 червня 2023 року звернувся до Відповідача із претензією щодо оплати виконаних за Договором робіт, яку станом на дату складання цієї заяви Відповідачем не розглянуто і не задоволено.

Позивач вважає, що його право на звернення до суду із даним позовом не залежить від спливу встановленого частиною 6 статті 222 Господарського кодексу України місячного строку для розгляду претензії, адже згідно з частинами 1 і 2 вказаної статті учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення ним претензії чи звернення до суду, а безпосереднє врегулювання спору із порушником шляхом звернення до нього з письмовою претензією є правом, а не обов’язком учасника господарських відносин.

Норми Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом - “ГПК України”) у чинній його редакції також не передбачають таких наслідків недотримання позивачем передбаченого договором обов’язкового порядку досудового врегулювання, як повернення позовної заяви без розгляду, відмови у відкритті провадження тощо.

Конституційний Суд України у справі № 1-2/2002 (постанова від 09.07.2002 р.), досліджуючи питання обов’язкового досудового врегулювання спору, зазначив, що:

“Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист”.

Огляд практики Верховного Суду щодо обов’язковості досудового врегулювання також свідчить про те, що:

- чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов’язань контрагентом без попереднього пред’явлення йому претензії;

- обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Вказану позицію викладено, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 р. по справі № 914/2649/17, а також Постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2019 р. по справі № 922/1899/18, від 18.06.2019 р. по справі № 910/7476/18 тощо.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 854 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок оплати роботи, виконаної за договором підряду, встановлює обов’язок замовника сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника - достроково. Оплата робіт за договором будівельного підряду провадиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок не встановлений за погодженням сторін (частина 4 статті 879 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Станом на дату подання цієї позовної заяви розмір процентів (за період з 01 березня 2023 року по 12 червня 2023 року) складає: 4 215 007, 66 грн. х 3 %/365 днів х 104 дні = 36 029, 65 грн.

Інфляційні втрати Позивача в зв’язку з порушенням Відповідачем обумовлених Договором строків оплати складають: 4 215 007, 66 грн. х 1.022115 = 93 214, 89 грн.

Отже, загальна сума вимог Позивача до Відповідача складає:

- 4 215 007, 66 грн. - сума основного боргу (оплата виконаних за Договором робіт);

- 36 029, 65 грн. - 3 % річних за весь період прострочення розрахунку;

- 93 214, 89 грн. - інфляційні втрати Позивача за період невиконання Відповідачем грошового зобов’язання.

Отже, фактичні обставини справи свідчать, що зобов’язання відповідача щодо оплати виконаних позивачем робіт за Договором на виконання робіт № 0507/2022 від 05.07.2022 у розмірі 4 215 007, 66 грн. основного боргу залишилось невиконаним.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором на виконання робіт № 0507/2022 від 05.07.2022, який за змістом закріплених у ньому прав та обов’язків сторін є договором підряду.

Відповідно ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її та в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підряднику. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 1 ст. 853 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті й він підписується другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За вказаних обставин, приймаючи до уваги доводи позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” основного боргу у розмірі 4 215 007, 66 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 93 214 грн. 89 коп. інфляційних втрат, 36 029 грн. 65 коп. 3 % річних.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У зв’язку із простроченням Відповідачем терміну оплати за надані послуги Позивачем, згідно ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховано інфляційні втрати за період березень 2023 - травень 2023 у розмірі 93 214 грн. 89 коп. та три відсотка річних у період з 01.03.2023 по 12.06.2023 у розмірі 36 029 грн. 65 коп.

Сума втрат від інфляції, згідно розрахунку позивача становить 93 214 грн. 89 коп., який розрахований за період березень 2023 - травень 2023.

Наданий розрахунок інфляційних втрат судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунок позивачем виконаний вірно.

Таким чином, стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 93 214, 89 грн.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов’язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов’язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов’язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов’язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов’язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов’язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір 3 % річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України на 90 %, а саме, до суми 3 602 грн. 30 коп., оскільки, втрата Відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання Відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов’язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами та набуває особливого значення та вимагає пріоритетного захисту інтересів таких підприємств.

В частині стягнення 36 029, 65 грн. - 3 % річних слід відмовити.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду доказів належного виконання зобов’язання із повної та своєчасної оплати заборгованості, доводи позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим, доводи, наведені в позовній заяві, доведеними та такими, що відповідають чинному законодавству, а, відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661, Е-mail: trk-rnpp@rnpp.atom.gov.ua, vp.zaes@atom.gov.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294, Е-mail: spasatis2020@gmail.com, yaroslavbulat13@gmail.com) 4 215 007 (чотири мільйона двісті п’ятнадцять тисяч сім) грн. 66 коп. основного боргу, 3 602 (три тисячі шістсот дві) грн. 30 коп. 3 % річних, 93 214 (дев’яносто три тисячі двісті чотирнадцять) грн. 89 коп. втрат від інфляції, 65 163 (шістдесят п’ять тисяч сто шістдесят три) грн. 78 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна (електронною поштою/до електронного кабінету).

Розмістити повний текст рішення на сайті господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення, відповідно до ст. 233 ГПК України, складено 17.01.2024.

Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ

ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” по справі № 908/2868/23 (910/9736/23).