Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
номер провадження справи 26/41/21
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.01.2024 Справа № 908/1960/21(908/3396/23)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
Грищенко Марини Володимирівни, 18.04.1962 року народження, РНОКПП 2275311968 (69095 Україна, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 146, кв. 13); e-mail: fedorov_brd@ukr.net; представник: адвокат Забарін Антон Федорович (адреса: 01054 Україна, м. Київ, а/с 214); e-mail: af.zabarin@ukr.net
до відповідачів 1/ Приватного акціонерного товариства “Завод Південгідромаш”, код ЄДР 00218012 (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 77)
2/ Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 40302133 (69036 Україна, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 20-А); e-mail: reception.drp@zp.gov.ua
про припинення трудових відносин та зобов’язання вчинити певні дії
в межах справи № 908/1960/21 про банкрутство - Приватного акціонерного товариства “Завод Південгідромаш”, код ЄДР 00218012 (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 77)
кредитори – 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю “СІТІПРОМЛАЙТ” (код ЄДРПОУ 43222581, 49034, м. Дніпро, вул. Любарського, 98)
2/ Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, код ЄДРПОУ 24584661 (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3)
3/ Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 20490012 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 158-Б)
4/ Головне управління ДПС у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 44118663 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
|
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі): |
|
|
Відповідач-2 |
Ветушко Максим Юрійович (в залі суду) |
|
Позивач |
Забарін Антон Федорович (в режимі відеоконференції) |
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області 09.11.2023 надійшла позовна заява Грищенко Марини Володимирівни до відповідачів - Приватного акціонерного товариства “Завод Південгідромаш” та Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про припинення трудових відносин та зобов’язання вчинити певні дії, для розгляду в межах справи № 908/1961/21 про банкрутство відповідача-1.
Ухвалою суду від 09.11.2023 у задоволенні клопотання заявника - Грищенко Марини Володимирівни, 18.04.1962 року народження, РНОКПП 2275311968 (69095 Україна, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 146, кв. 13) про відстрочення сплати судового збору – відмовлено; позовну заяву залишиено без руху; заявнику надано строк протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки заяви, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а саме: 2 684, 00 грн.
Заявником недоліки усунуті.
Ухвалою суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву Грищенко Марини Володимирівни до відповідачів - Приватного акціонерного товариства “Завод Південгідромаш” та Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про припинення трудових відносин та зобов’язання вчинити певні дії, для розгляду в межах справи № 908/1960/21 про банкрутство відповідача-1, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.01.2024 о/об 11-30 год, в режимі відеоконференції.
До суду надійшли наступні документи:
- 22.12.23 клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі частині позовних вимог до відповідача-2;
- 08.01.24 запереченя позивача на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі частині позовних вимог до відповідача-2.
Зазначені документи залучені судом до матеріалів справи.
Відповідач-1 не направив свого представника у судове засідання 16.01.2024. Про час і місце розгляду справи, позивач повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства” та від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, а й рішення Європейського суду з прав людини, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч.2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи положення ст.ст. 7, 13, 14, 42-46 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзиві), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для розгляду справи, суд вважає можливим здійснити розгляд позовної заяви за наявними матеріалами справи та за відсутності представника Відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.
Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого про розгляд справи відповідача-1, за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
У судовому засіданні 16.01.2024 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
За положеннями ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Відповідно до протоколу засідання наглядової ради ІІрАТ “Завод Південгідромаш” від 10.02.2015 Грищенко Марину Володимирівну обрано головою Правління ПАТ “Завод Південгідромаш”.
Відомості про Грищенко Марину Володимирівну як про керівника ПрАТ “Завод Південгідромаш” внесені до Єдиного державного реестру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідний запис про роботу було занесено і до трудової книжки позивачки.
Місце знаходження юридичної особи ПрАТ “Завод Південгідромаш” - Україна, 71101, Запорізька область, місто Бердянськ, МЕЛІТОПОЛЬСЬКЕ ШОСЕ, 77.
Відповідно до п. 1.2 Статуту ПрАТ “Завод Південгідромаш” в редакції від 2019 року Приватне акціонерне товариство “Завод Південгідромаш” відповідно до вимог Закону України “Про акціонерні товариства”, є новим найменуванням ПрАТ “Завод Південгідромаш”, яке в свою чергу було перейменовано з Відкритого акціонерного товариства “Завод Південгідромаш”.
Відповідно до п. 10.1.1 Статуту управління та контроль за діяльністю Товариства здійснюють:
- Загальні збори Товариства (Загальні збори) - Виший орган Товариства;
- Наглядова рада Товариства (Наглядова рада) - орган Товариства, який представляє інтереси Акціонерів у період між проведенням Загальних зборів і в межах повноважень, визначених цим Статутом, контролює і регулює діяльність Правління;
- Правління Товариства (Правління) - колегіальний виконавчий орган Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю;
- Ревізійна комісія Товариства (Ревізійна комісія) - орган Товариства, який здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Правління.
Відповідно до п. 10.5.1. Посадовими особами органів Товариства визнаються фізичні особи - Голова та члени Наглядової ради Товариства, Правління Товариства, Ревізійної комісії.
Згідно із п. 13.1.5 Статуту Головата члени Правління обираються (призначаються) Наглядовою радою на строк 3 (три) роки. У разі, якщо після закінчення строку, на який обрано Правління, з будь-яких причин не прийнято рішення про обрання або переобрання Правління, повноваження членів Правління продовжуються до моменту прийняття Наглядовою радою рішення про обрання або переобрання Правління (на найближчому засіданні Наглядової ради).
Наглядова рада вправі прийняти рішення щодо дострокового припинення (відкликання) повноважень Голови та (або) членів Правління Товариства, таке припинення (відкликання) здійснюється в порядку передбаченому чинним законодавством та трудовим договором, що укладений з Головою та (або) членом Правління Товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 Закону України “Про акціонерні товариства” повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення ю.іови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.
Згідно із п. 9 ч. 2 ст. 71 Закону України “Про акціонерні товариства” до виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу товариства.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами), якщо інше не передбачено законом. Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи (крім акціонерних товариств, громадських формувань та об’єднань співвласників багатоквартирного будинку) щодо зміни керівника юридичної особи у випадках, коли для прийняття такого рішення достатньо голосів не більше 10 осіб, підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами, які голосували за таке рішення та кількості голосів яких достатньо для прийняття рішення, якщо інше не передбачено статутом юридичної особи. Справжність підписів на рішенні уповноваженого органу управління юридичної особи нотаріально засвідчується з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, крім рішень, створених па порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та підписаних з використанням кваліфікованого електронного підпису, а також інших випадків, передбачених законом.
При цьому, через перебування членів наглядової ради на окупованій території - місто Бердянськ, Запорізької області, можливість скликання та проведення засідання Наглядової ради та можливість нотаріального посвідчення підписів на Протоколі Наглядової ради ГІрАТ “Завод Південгідромаш” від 19.06.2023 відсутня.
Крім того, поштове сполучення з містом Бердянськ Запорізької області наразі також відсутнє.
Грищенко М.В. наразі невідоме місце перебування членів Наглядової ради, будь-який зв’язок з ними відсутній.
У зв’язку із цим, у Грищенко М.В. відсутня можливість звільнитися з посади Голови Правління ПрАТ “Завод Південгідромаш” у визначеному Законом України “Про акціонерні товариства” та Статутом ПрАТ “Завод Південгідромаш” порядку.
Грищенко М.В. зазначає, що оригінали всіх установчих та бухгалтерських документів ПрАТ “Завод Південгідромаш”, документи особових справ працівників підприємства до моменту окупації Бердянська, перебували в адміністративній будівлі “Заводу Південгідромаш”, яку було незаконно захоплено групою озброєних осіб (рейдерське захоплення підприємства).
Вказане унеможливлює надання суду копії протоколу засідання наглядової ради ПрАТ “Завод Південгідромаш” від 10.02.2015, яким Грищенко М.В. було призначено на посаду голови Правління.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 N 75 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), в який увійшов населений пункт - Бердянська міська територіальна громада.
Враховуючи те, що місто Бердянськ Запорізької області починаючи з 27 лютого 2022 року перебуває в тимчасовій окупації збройних сил російської федерації, не видається можливим забезпечити скликання зборів наглядової ради, а також наступне нотаріальне посвідчення підписів на протоколі засідання наглядової ради ПраТ "Завод Південгідромаш” від 19.06.2023, що унеможливлює припинення трудових відносин Грищенко М.В. та порушує її трудові права.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року N014-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N0 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року N0 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Правовий статус голови Правління акціонерного товариства характеризується тим, що він поєднує в собі правовий статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права), а також правовий статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права, Статуту товариства).
При цьому, норми корпоративного права, а також положення Статуту товариства не повинні погіршувати становище особи та звужувати його трудові права, закріплені Конституцією України та КЗпП України.
За таких умов, голова правління акціонерного товариства має законне право на припинення трудових відносин на підставі ст.ст. 36, 38 КЗпП та припинення трудових відносин за власним бажанням.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц, від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Верховний Суд у своїй постанові від 03.07.2019р. по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св 18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов'язання вчинити певні дії, зазначив про таке: “Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є исвідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України”.
У зв’язку з викладеним, позовна вимога до відповідача-1 про визнання трудових відносин між Грищенко Мариною Володимирівною та Приватним акціонерним товариством “Завод Південгідромаш” припиненими – підлягає задоволенню судом.
Стосовно позовної вимоги до відповідача-2, а саме: внести запис до відомостей про юридичну особу - ПАТ “ЗАВОД ПІВДЕНГІДРОМАШ” (код ЄДРПОУ - 00218012), що містяться в Єдиному державному юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключивши Грищенко Марину Володимирівну (РНОКПП - 2275311968) із зазначеного реєстру як “керівника юридичної особи та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, ПАТ “ЗАВОД ПІВДЕНГІДРОМАШ” (код ЄДРПОУ - 00218012), додавши, що трудові відносини припинено на підставі рішення Господарського суду Запорізької області, суд зазначає про наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, регулюються Законом України №755-lV від 15.05.2003 “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (далі - Закон).
Відповідно до пункту 4 частини першої Закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об’єднання, професійної спілки, її організації або об’єднання, політичної партії, організації роботодавців, об’єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно частини першої статті 4 Закону, державна реєстрація базується на таких основних принципах:
- обов’язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;
- публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;
- врегулювання відносин, пов’язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом;
- державної реєстрації за заявницьким принципом;
- єдності методології державної реєстрації;
- об’єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;
- внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
- відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Пунктом 13 частини другої статті 9 Закону визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться зокрема на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”, серед іншого щодо зобов’язання вчинення реєстраційних дій.
Слід звернути увагу, що предметом спору даного провадження не є дії чи бездіяльність державного реєстратора, натомість наявний лише трудовий спір, де з боку Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради не було порушено права Позивача. Водночас позовна вимога щодо зобов’язання Департаменту вчинити певні дії, а саме: зобов’язати Департамент внести запис до відомостей про юридичну особу - ПАТ “ЗАВОД ПІВДЕНГІДРОМАШ” (код ЄДРПОУ - 00218012), що містяться в Єдиному державному юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключивши Грищенко Марину Володимирівну (РНОКПП - 2275311968) із зазначеного реєстру як “керівника юридичної особи та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, ПАТ “ЗАВОД ПІВДЕНГІДРОМАШ” (код ЄДРПОУ - 00218012), додавши, що трудові відносини припинено на підставі рішення Господарського суду Запорізької області суперечить нормам діючого законодавства.
Крім того, у судовому засіданні представник відповідача-2 не заперечив проти викладеного та зауважив, що відповідно до рішення суду державним реєстратором будуть внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру.
Отже, суд відмовляє Позивачу у позовній вимозі до Відповідача-2, як передчасно заявлена.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У зв’язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 19.02.24.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До уваги позивача, відповідачів у справі № 908/1960/21(908/3396/23) – рішення суду
_03_03.png)
