Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДО ВІДОМА!!! Держави російської федерації в особі міністерства юстиції, Ухвала ГСЗО від 29.02.2024 по справі № 910/19113/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
29.02.2024 Справа № 910/19113/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
при секретареві судового засідання Концур Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали № 910/19113/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНГУ», ідентифікаційний код юридичної особи 44265542 (вул. Мічуріна, буд. 43А, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область 23227)
до відповідача: держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (9119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, буд. 1)
про стягнення збитків у розмірі 1082823,00 дол США
за участю уповноважених представників сторін:
від позивача: Плецька Ю.В., адвокат, свідоцтво № 720 від 26.12.2008, ордер Ар № 116072 від 28.02.2024 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з’явився
ВСТАНОВИВ:
15.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНГУ» з вимогами до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 1082823,00 дол США.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку передати її за підсудністю до Господарського суду Запорізької області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступні обставини.
Як вказує позивач у позовній заяві, 15.06.2021 ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі №908/720/21 було затверджено план санації ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» та введено процедуру санації.
20.01.2022 Постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/720/21 було скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.06.2021 та направлено матеріали справи до суду першої інстанції на стадію розпорядження майном.
02.08.2022 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі №908/720/21 було припинено процедуру розпорядження майном боржника, припинені повноваження розпорядника майна, затверджено план санації ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство», схвалений зборами кредиторів відповідно до протокольного рішення №4 від 01.07.2022, введено процедуру санації.
Позивач зазначає, що він виступив в якості «інвестора» в межах справи №908/720/21 про банкрутство ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» та перерахував грошові кошти на спеціальний рахунок боржника, відкритий керуючим санацією для проведення санації боржника та розрахунків з кредиторами, у розмірі 29000000,00 грн, відповідно до платіжних доручень: №4 від 30.07.2021 на суму 8000000,00 грн; №7 від 13.08.2021 на суму 7000000,00 грн; №9 від 27.08.2021 на суму 7000000,00 грн; №10 від 01.09.2021 на суму 6000000,00 грн; №12 від 02.09.2021 на суму 400000,00 грн; №16 від 08.09.2021 на суму 600000,00 грн.
13.12.2022 ухвалою Господарського суду Запорізької області було затверджено Звіт керуючого санацією ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство», припинено повноваження керуючого санацією, закрито провадження у справі у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника.
Як вказує позивач, частка його корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» складає 98,31% або 27795700 грн.
Головним активом ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» був Куйбишевський гранітний кар'єр (Драгунське родовище монцонітів), який представляє собою земельну ділянку площею 4,8 га, що призначена для розробки та добування граніту (монцонітів). Зазначену земельну ділянку передано ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» у 1993 році на праві постійного користування на виконання Розпорядження представника президента України по Куйбишевському району від 27.08.1993 №319.
ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» до військової агресії рф також володіло на праві власності нерухомим майном (нежилими та складськими приміщеннями), які розташовані на території гранітного кар'єру, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Згідно «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004 встановлено, що з 03.03.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територія Смирновської селищної територіальної громади Пологівського району Запорізької області (UA23100250000073490) до складу якої входить населений пункт - село Діброва (ІUA23100250040076760).
Враховуючи, що всі виробничі активи та майно ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» знаходяться на тимчасово окупованій території, і власник не може ними користуватись через очевидну загрозу щодо своєї безпеки та безпеки своїх робітників, його право на мирне володіння майном, передбачене першою статтею першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право власності, передбачене двадцять третьою главою Цивільного кодексу України, є порушеним.
Як вказує позивач, окупація території Смирновської селищної територіальної громади Пологівського району Запорізької області і незаконне заволодіння майном, в якому частка корпоративних прав позивача складає 98,31% статутного капіталу, було здійснене військовими силами відповідача, що призвело до втрати позивачем вартості вкладених фінансових інвестицій, а тому, саме відповідач порушив охоронюване національним законодавством України та гарантоване приписами Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 р. - право позивача, як юридичної особи, на мирне володіння своїми активами та одержання від використання даних активів прибутків.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Позов пред’являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено, що на дату подання позивачем даного позову відповідач взагалі не мав в Україні місцезнаходження, оскільки з 24.02.2022 дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією розірвано у зв`язку з повномасштабною збройною агресією останньої. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено.
У ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Суд зазначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.
У постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №905/1732/18 викладено правову позицію про те, що до позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 Цивільного кодексу України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц судом зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм Верховний Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №760/6693/17-ц висловив правову позицію, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що у частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 дійшла висновку, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
Таким чином, оскільки спір у даній справі виник, в тому числі і з приводу нерухомого майна, суд дійшов висновку, що такий спір повинен розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна (відповідно до ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред’являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Оскільки на дату подання позивачем даного позову відповідач взагалі не мав в Україні місцезнаходження, та даний позов слід подавати за місцем заподіяння шкоди, тобто до Господарського суду Запорізької області.
Також, відповідно до ч. 6 ст. 30 Господарського суду Запорізької області спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
Оскільки позивач у даній справі є учасником ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство», частка корпоративних прав позивача у статутному капіталі ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство» складає 98,31% або 27795700 грн., а позивач обґрунтовує позовні вимоги втратою своїх фінансових інвестицій в корпоративні права ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство», суд дійшов висновку, що спір у справі виник, в тому числі, з корпоративних відносин, з огляду на що підлягає розгляду Господарським судом Запорізької області (за місцезнаходженням ТОВ «Виробнича багатопрофільна фірма «Будівельно-шляхове підприємство»).
Згідно з ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
У ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п’яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п’яти днів після залишення її без задоволення.
Зважаючи на те, що спір у даній справі належить розглядати суду за місцезнаходженням нерухомого майна, суд дійшов висновку передати матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНГУ» до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 1082823,00 дол США на розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024 справу № 910/19113/23 передано на розгляд судді Науменку А.О.
Розглянувши матеріали справи, суд ухвалив прийняти справу № 910/19113/23 до розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження.
У ч. 3 ст. 12 ГПК України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За приписами п. 8 ч. 4 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року визначено в розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи те, що сума стягнення за позовною заявою перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позовна заява у даній справі підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Відповідно до ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 суд призначив підготовче судове засідання на 29.02.2024 о 09 год. 40 хв., явку учасників справи в судове засідання визнано обов’язковою.
В судовому засіданні 29.02.2024 відбувалась відео конференція.
Суд відкрив судове засідання. Оголосив склад суду.
Суд з’ясував про відводи. Відводів не заявлено.
Відповідач в судове засідання не з’явився. Сторона належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання.
Позивач в судовому засіданні зазначила що відзиву та документів від відповідача на адресу позивача не надходило. Підтвердила, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього кодексу, не можуть бути розглянуті в даному підготовчому засіданні.
За наслідками судового засідання, судом відкладено підготовче засідання на 22.03.2024 о 12 год. 20 хв.
Керуючись ст.ст. 182, 183, 197, 222, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Позивачеві – надати суду пояснення стосовно дат і ставок курсу долара США, за яким проведено розрахунок позовних вимог та дату цього розрахунку. Актуальну судову практику.
Відповідачеві – виконати ухвалу від 05.02.2024 в повному обсязі.
Ухвалу складено та підписано 29.02.2024
Суддя А.О. Науменко
_03_03.png)
