Господарський суд Запорізької області

07 березня 2024, 15:31

До відома Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ”? Рівненська область, Рівненський район, с. Великий Житин, Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний”? Запорізька область, м. Мелітополь по справі № 908/516/22 (суддя Дроздова С.С.)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 Справа № 908/516/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова С.С., при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали

за позовом: Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” (35340 Рівненська область, Рівненський район, с. Великий Житин, провулок Фермський, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 36182137)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний” (72312 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського, буд. 17, ідентифікаційний код юридичної особи 41816252)

про стягнення 116 520 грн. 00 коп.

представники сторін

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

УСТАНОВИВ:

22.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний” 116 520 грн. 00 коп. заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022, справу № 908/516/22 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 10.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/516/22, присвоєно справі номер провадження 27/40/22.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до довідки Укрпошти, ухвала суду про відкриття провадження у справі № 908/516/22 від 10.03.2022 повернулася на адресу суду з відміткою “інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення”.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено станом і на 29.12.2023.

Ухвалою суду від 10.05.2023, у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, належної підготовки справи до розгляду, суд ухвалив визначити дату та час судового засідання в даній справі ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров’ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. Сторонам роз’яснено, що про дату та час нового судового засідання буде повідомлено додатково ухвалою суду.

Ухвалою суду від 29.12.2023, враховуючи що Господарський суд Запорізької області не припинив свою роботу і продовжує здійснювати правосуддя, продовжено слухання справи № 908/516/22, призначено підготовче судове засідання на 23.01.2024.

11.01.2024 через підсистему “Електронний суд” від Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” надійшли пояснення щодо правової позиції відносно позову.

Ухвалою суду від 23.01.2024 відкладено підготовче провадження на 13.02.2024.

Ухвалою суду від 26.01.2024 виправлено описки в ухвалах суду від 29.12.2023 та 23.01.2024.

30.01.2024 через підсистему “Електронний суд” від Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” надійшло клопотання, у якому останній просить суд закрити підготовче провадження по справі № 908/516/22 та перейти до розгляду справи по суті, розглянути справу № 908/516/22 без участі представника Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ”, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 13.02.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 28.02.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Пунктом 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

28.02.2024 представники сторін у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами.

Клопотання прийнято судом.

Представник відповідача в судові засідання не з’явився, відзиву на позов або пояснень по суті спору не надав.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Так, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан 24 лютого 2022 року.

Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, м. Мелітополь, що є тимчасово окупованою територією.

Так, пунктом 21 розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” та “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції”.

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом надсилання на його електронну адресу відповідних ухвал та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що підтверджується матеріалами справи.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12 щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі №923/1432/15).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/516/22.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представника відповідача.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2018 між Приватним підприємством “ГАЛАФРУТ” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний” (Покупець) укладений договір поставки № 169.

Відповідно до п. 1.1 договору Продавець зобов'язується протягом всього строку дії цього договору передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати продукцію для харчової промисловості (далі за текстом “Товар”), виробником якої є Продавець, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 6.1 договору Покупець зобов'язується сплачувати Продавцю в повному обсязі вартість кожної окремої партії Товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати її отримання.

Матеріалами справи встановлено, що 17.02.2021 року позивачем було виставлено для оплати рахунок па оплату № 140 па суму 48 384 грн 00 коп.

17.02.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000141 відповідачу було поставлено позивачем товар на суму 48 384 грн 00 коп.

15.03.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 241 на суму 59 904 грн 00 коп.

15.03.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000245 відповідачу було поставлено товар на суму 59 904 грн 00 коп.

07.04.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 327 на суму 61 056 грн 00 коп.

07.04.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000336 відповідачу було поставлено товар на суму 61 056 грн 00 коп.

12.05.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 468 на суму 72 192 грн 00 коп.

12.05. 2021 згідно видаткової накладної № Б0000000478 відповідачу було поставлено товар на суму 72 192 грн 00 коп.

07.06.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 577 на суму 75 264 грн 00 коп.

07.06.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000592 відповідачу було поставлено товар на суму 75 264 грн 00 коп.

11.06.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 587 на суму 11 520 грн 00 коп.

11.06.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000604 відповідачу було поставлено товар на суму 11 520 грн 00 коп.

13.07.2021 позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату № 737 на суму 73 813 грн 20 коп.

13.07.2021 згідно видаткової накладної № Б0000000743 відповідачу було поставлено товар па суму 73 813 грн 20 коп.

Загальна вартість поставленого відповідачу товару склала 402 133 грн. 20 коп.

В порушення умов договору оплата за поставлений товар за вказаними видатковими накладними відповідачем була проведена не своєчасно та частково в сумі 285 613 грн 20 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 12933 від 03.03.2021, № 12970 від 09.03.2021, № 12991 від 10.03.2021, № 13071 від 15.03.2021, № 53 від 17.03.2021, № 13165 від 22.03.2021, № 13184 від 24.03.2021, № 13266 від 30.03.2021, № 13295 від 31.03.2021, № 13232 від 14.04.2021, № 13490 від 20.04.2021, № 13526 від 21.04.2021, № 13561 від 22.04.2021, № 13615 від 28.04.2021, № 13683 від 12.05.2021, № 13768 від 1305.2021, № 13868 від 24.05.2021, № 13925 від 25.05.2021, № 13983 від 02.06.2021, № 14282 від 23.06.2021, № 14503 від 21.07.2021, № 14582 від 27.07.2021, № 14608 від 29.07.2021, № 14670 від 03.08.2021, № 14794 від 13.08.2021, № 15222 від 15.03.2021, № 15285 від 23.09.2021.

Залишок заборгованості за договором склав 116 520 грн 00 коп.

Отже, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов’язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об’єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов’язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 116 520 грн 00 коп. не сплачені.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 169 від 20.07.2018.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача в повному обсязі.

Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт її прийняття відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 116 520 грн 00 коп. по договору № 169 від 20.07.2018 є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, позовні вимоги Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний” задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочно-жировий комбінат “Південний” (72312 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського, буд. 17, ідентифікаційний код юридичної особи 41816252) на користь Приватного підприємства “ГАЛАФРУТ” (35340 Рівненська область, Рівненський район, с. Великий Житин, провулок Фермський, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 36182137) 116 520 (сто шістнадцять тисяч п’ятсот двадцять) грн 00 коп. заборгованості, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 06.03.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.