Господарський суд Запорізької області

07 березня 2024, 15:32

До уваги Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” у справі № 908/3761/23 (суддя Дроздова С.С.)!

номер провадження справи 27/330/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2024 Справа № 908/3761/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” (вул. Бородинська, буд. 5, кв. 49, ідентифікаційний код юридичної особи 35147463)

до відповідача: Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” (вул. Глісерна, 8, м. Запоріжжя, 69063, ідентифікаційний код юридичної особи 13607944)

про стягнення 167 820 грн 90 коп.

без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” про стягнення 64 497 грн 50 коп. основного боргу, 32 248 грн 75 коп. штрафу, 50 304 грн 11 коп. пені, 3 497 грн 10 коп. 3 % річних, 17 273 грн 44 коп. інфляційного збільшення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2023 позовні матеріали № 908/3761/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Оскільки, предметом спору є стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 167 820 грн 90 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3761/23, присвоєно номер провадження 27/330/23. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п’яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 26.12.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 19.01.2024.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Ухвала Господарського суду Запорізької області від 26.12.2023 про відкриття провадження була направлена за юридичною адресою відповідача – 69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 8, однак не була вручена та повернулася до суду з відміткою поштової установи “за закінченням встановленого терміну зберігання”.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 908/3761/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3761/23.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв’язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 04.03.2024.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” (далі Постачальник, позивач) та Приватним підприємством “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” (далі Покупець, відповідач) укладений Договір поставки товару № 01/083 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця Товар – металопродукцію (металопрокат), а Покупець прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного Договору.

Згідно п. п. 2.1, 2.3 Договору поставка Товару, здійснюється партіями у терміни узгоджені сторонами, за заявкою Покупця переданого Постачальнику за допомогою телефонного або факсимільного зв’язку. Поставка товару здійснюється шліхом відвантаження замовленої партії металопрокату, в транспорт Покупця за адресою: м. Запоріжжя, вул. Північне шосе,4.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.4 Договору сторони узгодили, що кількість та асортимент партії товару визначається в специфікації або накладній на поставку кожної партії товару. Якщо в період дії цього Договору між сторонами відбудеться поставка товару, але не буде підписана Специфікація на нього, то накладна на такий товар, підписана представником Покупця, прирівнюється до Специфікації, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається Покупцю. Усі Специфікації та накладні з поставки (відпуску) Покупцю металопрокату, підписані представниками сторін у період дії даного Договору, є невід’ємними частинами цього Договору, навіть якщо в них немає посилання на реквізити цього Договору. Умови поставок, оплати товару за ними та відповідальність Покупця за прострочення оплати товару регулюється цим Договором. Підписання Покупцем накладної засвідчує факт передачі товару по кількості та асортименту, а також усієї необхідної документації, що його стосується, у тому документів про якість товару, Датою поставки (передачі) товару є дата, яка вказана в накладній.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 Договору ціна Товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо і зазначається в специфікації або накладній, які є невід’ємною частиною договору. Загальна Договірна ціна по договору визначається із суми вартості партій товарів поставлених Постачальником за весь період дії договору.|

Приписами п. п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 Договору сторони узгодили, що Покупець бере на себе зобов’язання сплатити 100 % від вартості товару, шляхом передплати замовленої партії товару, але в будь якому разі не пізніше дати отримання замовлення замовленої партії товару. За погодженням сторін допускається відстрочка оплати або оплата частинами. Форма сплати – безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Датою плати товару вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених Покупцем, на поточний рахунок Постачальника. При наявності заборгованості за поставлений товар або нарахованої пені та штрафних санкцій, сторони узгодили, що не залежно від призначення платежу зазначеному в платіжному дорученні, сплачена Покупцем сума, зараховується в рахунок погашення заборгованості Покупця, яка виникла раніше.

Згідно із п. п. 8.1, 8.2, 8.4, 8.5, 8.6 Договору за порушення умов даного Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої , на момент існування заборгованості. При простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного Договору, більш ніж на 20 (двадцять) днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 (п’ятдесяти) відсотків від суми заборгованості з указаним терміном. Нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов’язання здійснюється протягом трьох років з моменту, коли відповідне зобов’язання повинно було виконано зобов’язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України). Сплата штрафних санкцій та пені не звільняє покупця від належного виконання взятих на себе зобов’язань.

Пунктами 9.1, 9.2 Договору сторони узгодили, що договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31.12.2022. Строк дії цього Договору вважається автоматично подовженим ще на один рік у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про його припинення. Зазначена заява направляється за 20 днів до закінчення строку дії Договору.

Відповідно до п. 10.5 Договору у випадах, не передбачених даних Договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством. Суперечки між сторонами вирішуються шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди спір вирішується через господарський суд.

Згідно інформації зазначеної у видатковій накладній № ВТ-022120 від 22.02.2022 Покупця було відвантажено товар “Лист г/к 3,0х 1250х2500 мм” у кількості 0,525 т. на суму 16 902,81 грн, “Лист г/к 2,0х 1250х2500 мм” у кількості 0,25 т. на суму 7 517,71 грн, “Лист х/к 1,0х 1250х2500 мм, ст. 08 КП га суму 2 492,81 грн” у кількості 0,075 т., “Кутник рівно поличний 50х50х 4,8 мм, 12 м, імпорт” у кількості 0,14 т. на суму 3 690,75 грн, на загальну суму 36724,90 грн.

Відповідальна особа Покупця вантаж прийняла, про що свідчить підпис відповідальної особи та печатка підприємства на видатковій накладній № ВТ-022120 від 22.02.2022.

Оскільки видаткова накладна № ВТ-022120 від 22.02.2022 підписана з обох сторін, то сума, яка підлягає сплаті за поставлену продукцію у розмірі 36 724, 90 грн. є узгодженою.

Згідно інформації зазначеної у видатковій накладній № ВТ-022306 від 23.02.2022 Покупця було відвантажено товар “Лист г/к 2,0х 1250х2500 мм” у кількості 0,25 т. на суму 7 517,71 грн, “Труба ДУ 20х 2,8 мм” у кількості 0,4 т. на суму 12 754,00 грн, на загальну суму 24 326,05 грн.

Відповідальна особа Покупця вантаж прийняла, про що свідчить підпис відповідальної особи та печатка підприємства на видатковій накладній № ВТ-022306 від 23.02.2022.

Оскільки видаткова накладна № ВТ-022306 від 23.02.2022 підписана з обох сторін, то сума, яка підлягає сплаті за поставлену продукцію у розмірі 24 326,05 грн. є узгодженою.

Згідно інформації зазначеної у видатковій накладній № ВТ-012014 від 20.01.2023 Покупця було відвантажено товар “Труба проф. 80х80х 6мм, міра 12м” у кількості 0,085 т. на суму 3 533,67 грн, “Труба проф. 40х40х 2мм, міра” у кількості 0,005 т. на суму 208,00 грн, “Труба ДУ 40х 3,5 мм” у кількості 0,1 т. на суму 400,00 грн, на загальну суму 4 970,00 грн.

Відповідальна особа Покупця вантаж прийняла, про що свідчить особистий підпис відповідальної особи підприємства на видатковій накладній № ВТ-012014 від 20.01.2023.

Оскільки видаткова накладна № ВТ-012014 від 20.01.2023 підписана з обох сторін, то сума, яка підлягає сплаті за поставлену продукцію у розмірі 4 970,00 грн є узгодженою.

Згідно інформації зазначеної у видатковій накладній № ВТ-031503 від 15.03.2023 Покупця було відвантажено товар “Прокат г/к круглий 18 мм S235JR, імпорт” у кількості 0,085 т. на суму 3 527,50 грн, на загальну суму 3 527,50 грн.

Відповідальна особа Покупця вантаж прийняла, про що свідчить підпис відповідальної особи та печатка підприємства на видатковій накладній № ВТ-031503 від 15.03.2023.

Оскільки видаткова накладна № ВТ-031503 від 15.03.2023 підписана з обох сторін, то сума, яка підлягає сплаті за поставлену продукцію у розмірі 3 527,50 є узгодженою.

Також, для оплати поставленого Постачальником товару, Покупцю було надано рахунки на оплату :

- по замовленню № ВТ-022201 від 22.02.2022 на загальну суму 61 050,95 грн;

- по замовленню № ВТ-012011 від 20.01.2023 на загальну суму 4 970,00 грн;

- по замовленню № ВТ-031501 від 15.03.2023 на загальну суму 3 527,50 грн.

З урахуванням п. 6.1 договору граничним строком для здійснення оплати за поставлений товар згідно вищезазначених видаткових накладних є

- за видатковою накладною № ВТ-022120 від 22.02.2022 – 23.02.2022;

- за видатковою накладною № ВТ-022306 від 23.02.2022 – 24.02.2022;

- за видатковою накладною № ВТ-012014 від 20.01.2023 – 21.01.2023;

- за видатковою накладною № ВТ-031503 від 15.03.2023 – 16.03.2023.

Як свідчить виписка по рахунку позивача станом на 25.08.2023, Приватним підприємством “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” 23.08.2023 була здійснена оплата за металопрокат згідно з рахункам № 022120 від 22.02.2022 на суму 5 050,95 грн.

Таким чином, станом на 18.12.2023 (дату звернення позивача із позовом до суду) оплату за поставлений Товар у загальному розмірі 64 497,50 грн не здійснено.

06.12.2023, Товариством з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” на адресу відповідача була надіслана претензія вих. № 04/12/1 від 04.12.2023 з вимогою на протязі семи календарних днів з дня отримання вимоги сплатити заборгованість за поставлений товар по Договору поставки товару № 01/083 від 01.10.2021 в сумі 64 497,50 грн, інфляційні збільшення в сумі 16913,89 грн, три процента річних в сумі 3422,89 грн, пеню в усім 49 526,60 грн, штраф в сумі 32248,75 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору в частині розрахунків.

Таким чином, з причини не бажання відповідача добровільно здійснити розрахунок за поставлений товар по договору, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” змушене звернутися до Господарського суду Запорізької області із даною позовною заявою для захисту свого порушеного права.

На день розгляду справи в суді позивач просить суд стягнути з відповідача 64 497,50 грн заборгованості за поставлений товар.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов’язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об’єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов’язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 64 497,50грн заборгованість залишилось невиконаним.

Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору поставки товару № 01/083 від 01.10.2021.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача в повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 64 497,50 грн по договору поставки товару № 01/083 від 01.10.2021 є обґрунтованими та доведеними.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати за поставлений товар позивач нарахував та заявив до стягнення 17 273,44 грн інфляційних збільшень та 3 497,10 грн 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат судом з власної ініціативи здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за допомогою програми “Законодавство”, в наслідок чого сума інфляційних витрат складає 17 778,40 грн, а саме:

- за період з березня 2022 року по серпень 2023 року від суми 36 724,90 грн інфляційні витрати складають 9 578,83 грн;

- за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року від суми 31 673,83 грн інфляційні витрати складають 799,20 грн;

- за період з березня 2022 року по грудень 2023 року від суми 24 326,05 грн інфляційні витрати складають 7 118,77 грн;

- за період з лютого 2023 року по грудень 2023 року від суми 4 970,00 грн інфляційні витрати складають 211,22 грн;

- за період з квітень 2023 року по грудень 2023 року від суми 3 527,50 грн інфляційні витрати складають 70,38 грн.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в сумі 17 273,44 грн., господарський суд не наділений правом виходити за межі заявленої до стягнення суми.

Оскільки при складанні сум за кожний період (9578,83+573,46+6900,18+175,20+45,37) позивачем була допущена арифметична помилка, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню в сумі 17 273,04 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 50304,11 грн пені.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до п. 8.2 Договору у разі порушення термінів оплати поставленого товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ діючої , на момент існування заборгованості.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.5 Договору нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов’язання здійснюється протягом трьох років з моменту, коли відповідне зобов’язання повинно було виконано зобов’язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

Наданий позивачем розрахунок пені суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, відповідно до умов п. 8.4 Договору позивачем нарахований штраф в сумі 32 248,75 грн. при простроченні оплати за поставлений товар по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на двадцять днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості з указаним терміном.

Наданий позивачем розрахунок штрафу суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач у позовній заяві зазначив, що орієнтований розрахунок судових витрат становить 2 684,00 грн сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн, обсяг яких буде уточнено під час судового розгляду.

Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.

За таких обставин, позов задовольняється частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” до Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Промінь” (вул. Глісерна, 8, м. Запоріжжя, 69063, ідентифікаційний код юридичної особи 13607944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВТ Стандарт” (вул. Бородинська, буд. 5, кв. 49, ідентифікаційний код юридичної особи 35147463) 64 497 (шістдесят чотири тисячі чотириста дев’яносто сім) грн. 50 коп. основного боргу, 32 248 (тридцять дві тисячі двісті сорок вісім) грн 75 коп. штрафу, 50 304 (п’ятдесят тисяч триста чотири) грн 11 коп. пені, 3 497 (три тисячі чотириста дев’яносто сім) грн 10 коп. 3% річних, 17 273 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят три) грн 04 коп. інфляційних витрат, 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 99 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 07.03.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.