До уваги учасників справи № 908/1139/23 (908/2009/23) про стягнення 910 594, 76 грн., що розглядається в межах справи № 908/1139/23 про банкрутство ТОВ “Інвест Корпорейшен”.

 

номер провадження справи 21/16/23

 а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

27.02.2024                                                          Справа № 908/1139/23 (908/2009/23)

м. Запоріжжя, Запорізька область

 

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/1139/23 (908/2009/23)

 

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшен” (вул. Незалежної України, буд. 51, кв. 147, м. Запоріжжя, 69019, код ЄДРПОУ 39766538, не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, ліквідатор - Бурцева І.Ю. (поштова адреса: а/с 83, м. Запоріжжя, 69019, e - mail: 3198712249@mail.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

до відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, Київ, 01001, поштова адреса: вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПРОУ 14360570, e - mail: sud@privatbank.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

про стягнення 910 594, 76 грн.

 

в межах справи № 908/1139/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшен” (вул. Незалежної України, буд. 51, кв. 147, м. Запоріжжя, 69019, код ЄДРПОУ 39766538)

Ліквідатор - Бурцева І.Ю. (поштова адреса: а/с 83, м. Запоріжжя, 69019, e - mail: 3198712249@mail.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

 

За участю представників сторін:

Позивач - адвокат Маміч Я.С., посвідчення адвоката № 4089 від 26.07.2022

 

СУТЬ СПОРУ:

 

До Господарського суду Запорізької області в рамках справи про банкрутство надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшн” (боржника у справі про банкрутство) до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об’єкта лізингу в розмірі 910 594,76 грн. згідно з договором фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016.

За результатами автоматизованого розподілу, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2023 розгляд справи (єдиний унікальний номер 908/2009/23) за вище зазначеним позовом визначено судді Черкаському В.І., в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ “Інвест Корпорейшен” (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2023).

Водночас, у зв’язку з перебуванням судді Черкаського В.І. у відпустці з 19.06.2023 по 28.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, за результатами якого розгляд справи № 908/2009/23 визначено судді Ніколаєнку Р.А. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2023).

Суд визнав матеріали позовної заяви ТОВ “Інвест Корпорейшен” достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.

Клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження Позивач не заявив.

Ухвалою суду від 26.06.2023 позовну заяву ТОВ “Інвест Корпорейшн” прийнято до розгляду в межах справи № 908/1139/23 про банкрутство ТОВ “Інвест Корпорейшен”, відкрито провадження за заявою, ухвалено розглядати заяву за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з ухвалою суду (суддя Ніколаєнко Р.А.) матеріали справи № 908/1139/22 (908/2009/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшн” до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об’єкта лізингу в розмірі 910 594, 76 грн. згідно з договором фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 передано до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/1139/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшен” (код ЄДРПОУ 39766538) яка перебуває в провадженні судді Черкаського В.І., відповідно до приписів ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.07.2023 справу 908/1139/23 (908/2009/23) передано на розгляд судді Черкаського В.І.

Ухвалою від 12.07.2023 прийнято до розгляду справу № 908/1139/23 (908/2009/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшн” до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об’єкта лізингу в розмірі 910 594, 76 грн. згідно з договором фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 в межах справи про банкрутство № 908/1139/23 про банкрутство ТОВ “Інвест Корпорейшен”. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства. Розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 14.11.2023 клопотання представника позивача розпорядника майна Бурцевої І.Ю. № 02-42/509 від 01.11.2023 (вх. № 23334/08-08/23 від 02.11.2023) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 28.11.2023, 11 - 00.

Ухвалою від 28.11.2023 підготовче засідання відкладене на 14.12.2023, 10 - 00.

Ухвалою від 14.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/1139/23 (908/2009/23) до судового розгляду по суті 15.01.2024, 14 - 00.

Ухвалою суду від 15.01.2024 відкладено розгляд справи по суті на 07.02.2024, 10 - 00.

06.02.2024 до системи “Електронний суд” від представника позивача адвоката Маміч Я.С. надійшли додаткові пояснення від 06.02.2024 (вх. № 2925/08-08/24 від 07.02.2024) до позовної заяви.

Вищезазначений документ приєднано до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.02.2024 без винесення ухвали оголошувалась перерва до 27.02.2024, 10 - 00.

22.02.2024 до системи “Електронний суд” від представника позивача адвоката Маміч Я.С. надійшли наступні документи:

- додаткові пояснення від 22.02.2024 (вх. № 4289/08-08/24 від 23.02.2024) до позовної заяви з додатками до них.

- додаткові пояснення від 22.02.2024 (вх. № 4290/08-08/24 від 23.02.2024) до позовної заяви з додатками до них.

Вищезазначений документ приєднано до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.02.2024 винесено та оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про те, що повний текст рішення буде виготовлено протягом 10-ти днів.

Відповідач у судове засідання 27.02.2024 не з’явився, представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, до відеоконференції не приєднався.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у попередніх судових засіданнях проти позовних вимог заперечив з підстав поданого відзиву. Просить застосувати строки позовної давності до позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши позивача, суд

 

УСТАНОВИВ:

 

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі за текстом - “Закон про банкрутство”).

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

У провадженні судді Черкаського В.І. знаходиться справа № 908/1139/23 про банкрутство ТОВ “Інвест Корпорейшен”.

Наразі процедура ліквідації ТОВ “Інвест Корпорейшен” триває, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Бурцева Ірина Юріївна.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.

02.07.2016 р. (в межах діючої на той час редакції Закону України “Про фінансовий лізинг”) між Публічним акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк”, новим найменуванням якого є Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (надалі - АТ КБ “Приватбанк”, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшен” (Лізингоодержувач) (надалі - ТОВ “Інвест Корпорейшен”) укладено Договір фінансового лізингу № 4И16047ЛИ (надалі - Договір лізингу).

Згідно умов цього договору Банк передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до умов Договору лізингу Лізингоодержувач зобов’язується сплатити за цим договором Банку: лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов’язані з цим договором.

Згідно Акту № 1 прийому-передачі майна від 02.07.2016 р., ПАТ КБ “Приватбанк” передав, а ТОВ “Інвест Корпорейшен” прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до Договору лізингу (надалі - об’єкт лізингу).

15.06.2017 р. у зв’язку з несвоєчасним виконання ТОВ “Інвест Корпорейшен” своїх зобов’язань за Договором лізингу АТ КБ “Приватбанк” в односторонньому порядку (за повідомленням № Є.Upr 1/3-67107 від 31.05.2017 р.) розірвав Договір лізингу, а Актами прийому-передачі майна від 15.06.2017 р. ТОВ “Інвест Корпорейшен” повернув АТ КБ “Приватбанк” об’єкт лізингу.

За час дії Договору лізингу, ТОВ “Інвест Корпорейшен”, як Лізингоодержувач за Договором, сплатив АТ КБ “Приватбанк”, як Лізингодавцю за Договором, лізингових платежів, як частину вартості об’єкту лізингу, на загальну суму 910 594, 76 грн., а саме: платіжним дорученням № 3 від 25.07.2016 р. у розмірі 87 712, 36 грн., платіжним дорученням № 18 від 23.08.2016 р. у розмірі 827 882, 40 грн.

Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з приписами ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець У повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Лізингові платежі на суму 910 594, 76 грн. сплачені ТОВ “Інвест Корпорейшен” як частина відшкодування вартості об’єкту лізингу за Договором лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі - продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов’язувався передати лізингоодержувачу у власність.

У свою чергу розірвання Договору лізингу та повернення об’єктів лізингу призводить до одночасного розірванням договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу, та надає ТОВ “Інвест Корпорейшен” право, на підставі ст. 693 ЦК України, на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об’єкту лізингу, як попередньої оплати.

Умовами цього договору також не передбачається трансформація цих видів лізингових платежів у інші види платежів за договором при настанні якихось подій (у тому числі таких, як розірвання договору), або перетворення їх у вид відповідальності за порушення лізингоодержувачем умов договору, що надавало б лізингодавцю додаткове право за договором лізингу на отримання (тримання) цих лізингових платежів при настанні таких подій (подібні правові позиції викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі № 904/5726/19, Постанові Верховного Суду від 15.01.2021р. у справі № 904/2357/20).

Таким чином, за фактом розірвання договору лізингу і повернення об’єктів лізингу у АТ КБ “Приватбанк” виникає заборгованість за договором лізингу на повернення ТОВ “Інвест Корпорейшен” сплачених останнім лізингових платежів у рахунок сплати вартості об’єкту лізингу на суму 910 594, 76 грн.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв’язку з тим, що Договір фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 р. не містить у собі строків повернення лізингових платежів (у разі розірвання Договору лізингу і повернення об’єкту лізингу), тому керуючись ч. 2 ст. 693 ЦК України ТОВ “Інвест Корпорейшен” направив АТ КБ “Приватбанк” Вимогу за вих. № 30 від 03.04.2023 р., в якій просило в семиденний строк з моменту отримання даного листа (Вимоги) повернути, шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ “Інвест Корпорейшен” сплачені ТОВ “Інвест Корпорейшен” лізингові платежі (як попередню оплату за неотримане ним у майбутньому майно (об’єкту лізингу) на суму 910 594, 76 грн.

Вимога за вих. № 30 від 03.04.2023 р. була надіслана ТОВ “Інвест Корпорейшен” на адресу АТ КБ “Приватбанк” Укрпоштою за його юридичною адресою.

Вимога відповідно до інформації з офіційного сайту АТ “Укрпошта” отримана 19.04.2023 р., перебіг 7-денного строку її виконання збіг 26.04.2023 р.

Згідно п. 7.9. Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 р. строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагороди, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за Договором встановлюється Сторонами тривалістю в 15 (п’ятнадцять) років.

За цим пунктом Договору лізингу, сторони договору не встановлювали обмежень щодо сторін договору, за вимогами яких можуть застосовуватися ці подовженні строки позовної давності. Таким чином, 15-ти річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення лізингових платежів застосовується як до вимог лізингодавця про стягнення таких лізингових платежів, так і до вимог лізингоотримувача про стягнення цих лізингових платежів. А вищенаведена практика Верховного суду доводить, що таке право на стягнення (повернення) лізингових платежів також виникає і у лізингоотримувача, у випадку розірвання такого договору лізингу і повернення ним об’єктів лізингу.

Таким чином, за Договором лізингу строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю є подовженим та становить 15 років. Цей строк на цей час ще не сплив.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, наголошував на тому, що у ТОВ “Інвест Корпорейшен” не виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів за Договором фінансового лізингу у сумі 910 594, 76 грн., а тому і підстави для задоволення позову про стягнення цих платежів у сумі 910 594, 76 грн. відсутні. Просить застосувати строки позовної давності до позову.

Відповідно до ч. 7 ст. 17 чинного на сьогодні Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об’єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв’язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

Норми Цивільного кодексу України та Закону України “Про фінансовий лізинг”, що були чинними на дату укладення та розірвання сторонами Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 й застосування до спірних правовідносин сторін, не передбачали припинення зобов’язань лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів, нарахованих до дати розірвання Договору лізингу, - при розірванні цього Договору.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” (в редакції станом на дату укладення Договору фінансового лізингу) встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” (в редакції станом на дату укладення Договору фінансового лізингу) лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

При цьому Законом України “Про фінансовий лізинг” не передбачено право лізінгоодержувача вимагати повернення лізингових платежів в випадку розірвання договору лізінгу за ініціативою лізінгодавця.

По даній справі не було здійснено відмови лізингоодержувача від договору, що виключає обов’язок лізингодавця з повернення платежів за договором.

Відповідно до п. 8.2.3. Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за Договором.

Порушення Договору фінансового лізингу з боку відповідача не відбувалось.

У зв’язку з тим, що ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, кредитором було направлено боржнику повідомлення від 31.05.2017 за вих. № Э.Upr 1/3-67107 про розірвання договору фінансового лізингу.

Зазначеним повідомленням АТ КБ “ПриватБанк” проінформував ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” про розірвання Договору з 15.06.2017 року, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.

15.06.2017 між АТ КБ “ПриватБанк” та ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” було підписано Акт прийому-передачі майна, відповідно до якого Лізингоодержувач передав, а Банк прийняв майно, яке було предметом Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016.

Відповідно до п.п. 6.2.4 Договору Лізінгоодержувач зобов’язався повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, у якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату,інших платежах за цим договором, а також відшкодувати заподіяні цим збитки, в строк не пізніше датирозірвання цього договору.

Лізінгоодержувач зобов’язаний усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати завданих йому збитків.

У Договорі фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 сторонами було погоджено обов’язок лізінгоодержувача зі сплати лізингових платежів до дати розірвання договору, що виключає можливість існування зустрічного обов’язку лізингоодавця з повернення сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів протягом строку дії Договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки сторони у п. п. 6.2.4 Договору передбачили обов’язок лізінгоодержувача зі сплати лізингових платежів до дати розірвання договору, - то Договором не встановлено іншого, ніж передбачено ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки, згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Після розірвання Договору майно було повернуто лізингодавцю, однак, повного погашення залишку заборгованості за Договором здійснено не було до сьогодні.

Нормативним обґрунтуванням позовних вимог є посилання на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (повернення попередньої оплати товару).

Однак, цю норму не можна вважати іншим випадком, встановленим законом, який є виключенням з норми, встановленої ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, ч. ч. 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначені правила продажу товару на умовах його попередньої оплати та наслідки порушення цих правил покупцем та продавцем відповідно.

Частиною 1 цієї статті встановлено обов’язок покупця, в залежності від умов договору, здійснити повну або часткову оплату товару у визначений договором або законом строк, та застосування до покупця, що не виконав цей обов’язок, передбачених статтею 538 цього Кодексу наслідків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначені наслідки невиконання продавцем обов’язку передати товар покупцеві, який виконав у відповідності до умов договору обов’язок щодо сплати суми попередньої оплати.

Ці наслідки полягають у набутті покупцем альтернативного права вибору вимоги до продавця - або передачі йому оплаченого товару, або ж повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, первісний обов’язок покупця - частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (часткова або повна попередня оплата встановлюється договором), а зустрічний обов’язок продавця - передати товар у власність покупця після отримання попередньої оплати товару.

Умовою застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю.

Виключно у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Щодо спірних правовідносин, застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України можливе лише за наступних умов:

- лізингоодержувач виконав свій визначений договором лізингу обов’язок оплатити товар до його передання продавцем у повному обсязі (договором лізингу встановлено обов’язок повної попередньої оплати товару, а не часткової);

- лізингодавець (Банк) не виконав свій зустрічний обов’язок за договором лізингу, який виникає після повної оплати Лізингоодержувачем предмету лізингу, - та не передав у власність Лізингодавця предмет лізингу,

- за умови повної попередньої оплати (як встановлено договором) та не виконання Банком своїх зобов’язань з передачі у власність предмету лізингу (як встановлено договором), Лізингоодержувач набув би право вимагати від Банку на свій вибір виконання наступного (альтернативна диспозиція):

- вимагати передання оплаченого товару від продавця;

- вимагати повернення суми попередньої оплати.

Однак, лізингоодержувач не виконав свій встановлений договором обов’язок повністю оплатити майно до його передання продавцем, що призвело до розірвання Договору.

А лізингодавець (Банк) виконав в повному обсязі свої зобов’язання за договором лізингу.

Через невиконання лізингоодержувачем своїх зобов’язань зі сплати лізингових платежів наступили юридичні наслідки - розірвання Договору лізингу та повернення майна, що передбачено як умовами Договору, так і нормами актів чинного законодавства.

Таким чином, зустрічний обов’язок Банку з передачі майна у власність Лізингодавця не виник - через порушення умов договору Лізингоодержувачем.

Внаслідок невиконання Лізингоодержувачем зобов’язань з повної попередньої оплати (як встановлено договором) та відсутності зі сторони Банку факту порушення своїх зобов’язань з передачі у власність предмету лізингу, Лізингоодержувач не набув права вимагати від Банку повернення суми попередньої оплати.

А отже, відсутня умова для застосування до спірних правовідносин ст. 693 Цивільного кодексу України: позивачем не було здійснено повної попередньої оплати за об’єкти лізингу й відсутнє право вимагати від продавця (Банку) виконання зустрічних дій (повернення коштів).

Диспозиція ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є альтернативною (надає суб’єкту декілька можливих варіантів поведінки) та не може застосовуватись як безальтернативна - тільки право вимагати повернення коштів без можливості вимагати повернення товару.

Гіпотеза ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України - неналежне виконання продавцем свого зобов’язання.

За умови неналежного виконання зобов’язань Лізингоодержувачем (покупцем) та відсутності порушення зобов’язання зі сторони Лізингодавця (продавця) підстави для застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України не наступають.

Покупець може розраховувати на застосування вказаного положення лише при додержанні ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України: виконання обов’язку частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (що встановлюється договором).

До спірних правовідносин мають застосовуватись саме положення ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, згідно яких сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, - оскільки особа, що порушила умови договору і саме внаслідок її дій було його розірвано, повинна розуміти неможливість повернення того, що було виконано.

Формулювання “якщо інше не встановлено ...законом” не свідчить про відсилання до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні умови її застосування.

Умовою застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю, остання не може бути застосована до спірних правовідносин, адже Банк свої зобов’язання виконав належним чином та у повному обсязі.

Це додатково підтверджується тим, що інший альтернативний спосіб захисту прав покупця визначений таким положенням - вимагати передання оплаченого товару від продавця - відповідач застосовувати не може, оскільки своє первісне зобов’язання із здійснення попередньої оплати не виконало.

Отже, позивач не набув права діяти альтернативно враховуючи диспозицію ч. 2 ст.693 Цивільного кодексу України, а саме вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, що свідчить про відсутність умов застосування вказаного положення Кодексу до спірних правовідносин.

Таким чином, відсутні правові підстави вимагати повернення сплачених лізингових платежів позивачем, та відповідно, покладати на Банк зобов’язання повернути ці платежі.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка йоого порушила.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Предметом позову, поданого ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” - лізиногоодержувачем за Договором фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 - є стягнення з лізингодавця - АТ КБ “ПриватБанк” - суми лізингових платежів в рахунок оплати вартості об’єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 в розмірі 910 594, 76 грн., що були сплачені лізингоодержувачем платіжним дорученням № 3 від 25.07.2016 та платіжним дорученням № 18 від 23.08.2016.

Тобто згідно з підставами позову фактично здійснюється повернення передплати за товар, а не стягнення лізингових платежів за умовами Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016.

При цьому умови Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 покладають обов’язок зі сплати лізингових платежів виключно на лізингоодержувача - п. п. 6.2.11 Договору.

Також умовами Договору не передбачено й обов’язок лізингодавця з повернення лізингових платежів.

Отже, не можна вважати, що сторони, встановивши в п. 7.9. Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів у 15 років, - визначили цей строк позовної давності для спорів про повернення передплати за товар.

А тому, для позовних вимог ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” має застосовуватися загальний строк позовної давності - три роки з дати, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, - тобто з дати здійснення ним лізингових платежів.

Таким чином, строки позовної давності за позовними вимоги спливли ще 25.07.2019 та 23.08.2019, а позов було подано у 2023 році.

А отже, до позовних вимог ТОВ “ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШЕН” підлягають застосуванню строки позовної давності, що у будь-якому разі є підставою для відмови в позові.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач, зважаючи на зміст статті 693 ЦК України, має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку повної попередньої оплати товару, а не часткової, як відбулось у даному випадку та посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 653 ЦК України про те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов’язаннями до моменту зміни або розірвання договору з огляду на таке.

За суттю договору лізингу, на підставі Закону України “Про фінансовий лізинг” та умов договору лізингу, лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.

Згідно з частиною другою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Таким чином, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, як складова частина змішаного договору лізингу. Внаслідок цього зобов’язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) з поставки об’єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) з оплати його вартості, тобто, з внесення попередньої оплати вартості об’єкту лізингу.

Господарський суд вважає, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у його власність товару.

Договір лізингу, укладений між сторонами, не містить положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об’єкту лізингу.

У договорі фінансового лізингу сторони узгодили строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагороди, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п’ятнадцять) років (п. 7.9. Договору фінансового лізингу № 4И16047ЛИ від 02.07.2016 р.). За цим пунктом Договору лізингу сторони договору не встановлювали обмежень щодо сторін договору, за вимогами яких можуть застосовуватися ці подовжені строки позовної давності. Ключовим у цьому пункті Договору лізингу є визначення видів вимог, за якими встановлювався подовжений строк позовної давності.

Таким чином, 15-ти річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення лізингових платежів застосовується як до вимог лізингодавця про стягнення таких лізингових платежів, так і до вимог лізингоодержувача про стягнення цих лізингових платежів.

Право на стягнення (повернення) лізингових платежів також виникає і у лізингоодержувача, у випадку розірвання такого договору лізингу і повернення ним об’єктів лізингу. Крім того, таке право виникає у лізингоодержувача і у відповідності до ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Передбачений Договором лізингу подовжений строк позовної давності (15-ть років) щодо стягнення лізингових платежів не має за цим Договором обмежень за стороною договору, на яку він розповсюджується, а вирішальним є лише вид вимоги, до яких цей подовжений строк застосовується.

За позовними вимогами ТОВ “Інвест Корпорейшен” до АТ КБ “ПРИВАТБАНК” про стягнення (повернення) сплачених ним лізингових платежів строк позовної давності становить 15-ть років і цей строк на цей час не сплив.

За таких обставин, судом не приймаються доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності до позовної заяви.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати у справі слід віднести на відповідача.

Керуючись статтями 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, Київ, 01001, поштова адреса: вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПРОУ 14360570, e - mail: sud@privatbank.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест Корпорейшен” (вул. Незалежної України, буд. 51, кв. 147, м. Запоріжжя, 69019, код ЄДРПОУ 39766538, ліквідатор - Бурцева І.Ю. (поштова адреса: а/с 83, м. Запоріжжя, 69019, e - mail: 3198712249@mail.gov.ua) 910 594 (дев’ятсот десять тисяч п’ятсот дев’яносто чотири) грн. 76 коп. - сплаченої вартості об’єкту лізингу, 13 658 (тринадцять тисяч шістсот п’ятдесят вісім) грн. 93 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Копію рішення направити сторонам (до електронного кабінету).

 

Розмістити повний текст рішення на сайті господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

 

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

 

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2024.

 

 

 

Суддя                                                                              Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ