Господарський суд Запорізької області

20 березня 2024, 15:38

До відома приватного підприємства “Стан”, 70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Приходька, буд. 82 (справа №908/3871/23, с. Корсун В.Л.)

номер провадження справи 17/1/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

04.03.2024 справа № 908/3871/23

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/3871/23

за позовною заявою: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50

до відповідача: приватного підприємства “Стан”, 70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Приходька, буд. 82

про стягнення 31 977,00 грн

СУТЬ СПОРУ:

29.12.23 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 29.12.23 Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області) до приватного підприємства “Стан” (надалі ПП “Стан”) про стягнення шкоди, заподіяної, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 31 977,00 грн.

29.12.23 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3871/23 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 02.01.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/3871/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 04.03.24 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позові зазначає, що за результатом проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області виявлено факт самовільного зайняття ПП «Стан» земельної ділянки площею 8,5 га з кадастровим номером 2323910100:02:014:0002, яка знаходиться на території Оріхівської міської об’єднаної територіальної громади Пологівського району Запорізької області. Відповідно до змісту складеного державним інспектором акту обстеження вказана земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів, у зв’язку з чим наявні ознаки правопорушення, що кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки. За результатом проведеної перевірки державним інспектором складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом - земельної ділянки від 02.08.21 №386-ДК/359/АП/09/01/-21. За розрахунком, здійсненим на підставі п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007, розмір шкоди, заподіяної ПП «Стан» внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, становить 31 977,00 грн. Зазначену суму позивач просив стягнути з відповідача на користь держави.

У відзиві на позовну заяву, який відповідачем сформовано в системі «Електронний суд» 26.01.24, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що ПП «Стан» надавав дані по земельній ділянці в Державне статистичне спостереження (Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду), подавав Декларацію з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), де зазначено як річна сума оренди, так і щомісячний платіж. Своєчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою до бюджету Оріхівської міської ради.

02.02.24 позивачем у системі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив.

Наявні матеріали справи за № 908/3871/23 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 04.03.24.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Листом за вих. №0-8-0.45-996/90-21 від 21.07.21 управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області звернулось до Оріхівської міської ради з проханням надати копії договорів оренди, копії рішень щодо передачі земельних ділянок у власність (користування), зокрема, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323910100:02:014:0002.

Листом за вих. №03-05/1844 від 23.07.21 виконавчий комітет Оріхівської міської ради повідомив ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про те, що, зокрема щодо вказаної земельної ділянки договори оренди міською радою не укладались, рішення щодо її передачі у власність (користування) не приймалось, державний акт на земельну ділянку в міській раді відсутній.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №386-юк від 02.08.21 «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності», наказано здійснити державний контроль (нагляд) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки, як об’єкта перевірки, з кадастровим номером 2323910100:02:014:0002.

Перевіркою дотримання вимог земельного законодавства (акт обстеження земельної ділянки від 02.08.21 №386-ДК/324/АО/10/01/-21 щодо огляду земельної ділянки площею 8,5 га з кадастровим № 2323910100:02:014:0002, яка знаходиться на території Оріхівської міської об’єднаної територіальної громади Пологівського району Запорізької області), проведеної державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Запорізькій області Завірухою Т.В. та начальником відділу державного контролю за використанням та охороною земель №3 Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області Іваненко Т.О., встановлено, що при візуальному обстеженні вищезазначеної земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка піддається сільськогосподарській обробці ґрунту, наявні посіви жита.

За результатами перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об’єкту – земельної ділянки від 02.08.21 №386-ДК/359/АП/09/01/-21.

Відповідно до пояснень власника ПП «Стан» Страхова В.М. від 02.08.21, земельна ділянка площею 8,5 га з кадастровим номером 2323910100:02:014:0002 використовується ПП «Стан».

02.08.21 інспектором було складено протокол про адміністративне правопорушення № 386-ДК/0094П/07/01/-21. Згідно зі змістом згаданого протоколу особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, є Страхов В.М.

10.08.21 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області надіслано на адресу відповідача повідомлення про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу від 04.08.21 №386-ДК/0078ИК/11/01/-21 на суму 31 977,00 грн, а також розрахунок розміру заподіяної шкоди.

01.10.21 інспектором складено постанову про накладення адміністративного стягнення №386-ДК/0290По/08/01/-21, якою керівника ПП «Стан» Страхова В.М. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Постанову надіслано на адресу відповідача поштою.

Згідно зі змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.04.23 у справі №323/2861/21 (провадження №2-а/336/42/2023) відмовлено у задоволенні позову Страхова Віктора Михайловича до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №386-ДК/0290По/08/04/-21 від 01.10.21.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.08.23 у справі №323/2861/21 апеляційну скаргу Лобаченка О.В., подану в інтересах Страхова В.М. на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.04.23 у справі №323/2861/21 повернуто особі, яка її подала.

Як вже зазначалося, 04.08.21 інспектором було розраховано розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Відповідно до розрахунку розмір шкоди склав 31 977,00 грн.

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963.

В силу п. 7 названої Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держгеокадастром та його територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держгеокадастру на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 №1619.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України (або ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтями 1, 2 Земельного кодексу України та статтями 13, 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

З інформаційної довідки №357479683 від 07.12.23 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку загальною площею 13,821 га, кадастровий номер 2323910100:02:014:0002 належить територіальній громаді в особі Оріхівської міської ради.

Згідно із ст.ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

У відповідності із ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями ст. 56 ЗУ "Про охорону земель", згідно якої юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

В силу ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 цього ж кодексу, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Застосування вищенаведених норм матеріального права в їх сукупності дає змогу дійти переконливого висновку про те, що правопорушником було заподіяно шкоду державі як власнику майна, права якого порушені.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 386 ЦК України визначені засади захисту права власності. Так, однією зі згаданих засад є те, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 наведеної норми).

Крім того, в контексті наявності вищевикладених доказів та встановлених на їх підставі обставин, слід зазначити, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із ст. 3 цього ж Закону, основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України.

З положень ст. 14 Конституції України вбачається, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Відносно земельної ділянки, яка була об'єктом перевірки, відсутні будь-які рішення органу виконавчої влади про її передачу у власність, надання у користування (оренду) ПП «Стан». Натомість, факт використання зазначеної земельної ділянки відповідачем підтверджено в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 211 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) остання складова - вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Частина 2 ст. 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин).

За результатами дослідження наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення.

Розрахунок завданої шкоди виконано вірно.

Оскільки, при вирішенні даного спору слід виходити з презумпції вини правопорушника, то саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09.10.18 у справі № 908/4007/15, постанові від 12.10.18 у справі № 925/119/18, постанові від 12.09.19 у справі № 908/1092/18, постанові від 12.11.19 у справі № 914/2436/18.

Відповідач не подав доказів відсутності вини у вчиненні правопорушення.

Посилання відповідача на сплату ним орендної плати за використання земельної ділянки судом не приймаються до уваги виходячи з наступного.

В силу ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п. 14.1.136. Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

В п. 288.1. Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну, ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

З аналізу викладених норм слідує, що обов’язок сплачувати орендну плату виникає лише після укладання договору оренди землі, в якому визначається площа орендованої земельної ділянки, розмір орендної плати та інші істотні умови.

Відповідачем не надано доказів укладання договору оренди щодо спірної земельної ділянки.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.05.20 по справі № 910/1310/19 (дослівно): «У статті 125 ЗК України імперативно встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Позивачем, як встановлено судами, не надано жодного правовстановлюючого документу на підтвердження реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в установленому законом порядку, як не надано і правовстановлюючих документів на право користування (оренди) земельною ділянкою (в тому числі автостоянкою, розташованою на зазначеній ділянці).

При цьому, твердження позивача про сплату ним земельного податку, як правильно

зазначив суд першої інстанції, не може вважатися доказом правомірного користування земельною ділянкою або свідчити про виникнення права власності (користування) на землю.».

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене суд дійшов висновків про те, що спірна земельна ділянка не відводилась та не надавалась у користування відповідачеві; в матеріалах цієї справи відсутні (відповідачем не надані) докази належного оформлення права користування чи власності щодо земельної ділянки площею 8,5 га, а відтак відповідач самовільно використовував зазначену земельну ділянку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

За викладених обставин, позовна вимога Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про стягнення з ПП «Стан» на користь держави шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 31 977,00 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 13-15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 96, 123, 126, 129, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства «Стан» (70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Приходька, буд. 82, код ЄДРПОУ 31128316) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 31 977 (тридцять одна тисяча дев’ятсот сімдесят сім) грн 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з приватного підприємства «Стан» (70501, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Приходька, буд. 82, код ЄДРПОУ 31128316) на користь Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) - 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

У зв’язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію російської федерації проти України … повний текст рішення складено 19.03.24.

Суддя В.Л. Корсун