Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Державного підприємства “Артемвугілля” про постановлення ухвали у справі № 908/403/15-г за результатами розгляду скарги.
номер провадження справи 8/13/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
01.04.2024 Справа № 908/403/15-г
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
при секретареві судового засідання Концур Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” на рішення, дію та бездіяльність державного виконавця з виконання рішення суду у справі № 908/403/15-г
за позовом: Акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4)
до відповідача: Державного підприємства “Артемвугілля” (84130, Донецька область, м. Слов’янськ, м. Святогірськ, вул. Кільцева (Куйбишева), 66)
про стягнення суми
За участі: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городеського, 13, м. Київ, 01001).
За участю уповноважених представників сторін:
від позивача: Пашкова Н.В., адвокат, свідоцтво № ЗП001980 від 21.01.2019, довіреність від 19.12.2023 ( врежимі відеоконференції);
від відповідача: не з’явився;
від ВПВР: Єрмакова О.С., посвідчення № ЗП0320 від 10.04.2018, витяг.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Запорізької області (суддя Попова І.А.) від 24.03.2015 у справі № 908/403/15-г позовні вимоги ПуАТ “Перший Український Міжнародний Банк” задоволено та стягнуто на його користь з ДП “Артемвугілля” 7245512 грн. 07 коп. основного боргу, 402703 грн. 89 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1427004 грн. 30 коп. пені, 73080 грн. судового збору. На виконання вказаного рішення, яке набрало чинності, господарським судом Запорізької області 03.06.2015 р. видано відповідний наказ.
На виконання вказаного рішення, яке набрало чинності, господарським судом Запорізької області 03.06.2015 видано відповідний наказ, який перебував на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП № 48477124).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Оленою Грайровною, від 05.03.2024 наказ господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року у справі № 908/403/15-г повернуто Стягувачеві без подальшого виконання.
21.03.2024 до суду від позивача (стягувача) у справі надійшла скарга Акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” на рішення, дію та бездіяльність державного виконавця з виконання рішення суду у справі № 908/403/15-г.
У скарзі заявник просить:
Згідно з витягом з протоколу повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2024 вказану скаргу передано для розгляду судді Науменку А.О.
Відповідно до Господарського процесуального кодексу України:
Стаття 340. Подання скарги
Стаття 341. Строки для звернення із скаргою
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права;
б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Стаття 342. Розгляд скарги
Розглянувши матеріали скарги, суд прийняв скаргу до розгляду в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На підставі викладеного, повідомлення судом відповідача, боржника про розгляд справи здійснювався через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
26.03.2024 від ВПВР надійшли матеріали виконавчого провадження та заява по суті справи, в якій виконавчий орган просить відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена у відповідності до вимог законодавства.
01.04.2024 від позивача надійшли заперечення на заяву ВПВР.
В судовому засіданні здійснювалась відеконференція.
Присутні представники сторін відводи складу суду не заявили, підтримали раніше подані документи.
Представник заявника підтримала скаргу, просила суд скаргу задовольнити у повному обсязі.
Представник ВПВР заперечила проти скарги, просила суд у скарзі відмовити.
За наслідками судового засідання судом постановлено ухвалу, оголошено її вступну та резолютивну частини.
Питання порядку виконання судових рішень врегульоване статтею 129-1 Конституції України, у відповідності до якої суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Однією з засад судочинства є обов’язковість рішень суду.
Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Обов`язковість виконання судових рішень встановлена у статтях 18, 326 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Згідно ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, у визначеному законом порядку, утверджує авторитет держави як правової і, навпаки, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 по справі № 908/403/15-г позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” задоволені. Стягнуто з Державного підприємства "Артемвугілля" (84130, Донецька область, м.Слов'янськ, м. Святогірськ, вул. Куйбишева, 66, ЄДРПОУ 32270533) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, ЄДРПОУ 14282829) 7 245 512,07 грн. основного боргу, 402 703,89 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 427 004,30 грн. пені, 73080,00 грн. судового збору.
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
На примусове виконання рішення по справі № 908/403/15-г, 03.06.2015 Господарським судом Запорізької області був виданий відповідний наказ, який пред’явлено стягувачем до виконання.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2015 (ВП № 48477124).
За результатами отримання відомостей з Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління МВС України в Донецькій області про наявність транспортних засобів, що належать ДП “Артемвугілля” та знаходяться в м. Горлівка Донецької області, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в межах виконавчого провадження ВП № 47309580 при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу від 05.02.2015 Слов’янської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в сумі 9 188 784,14 грн., винесено постанову № ВП 47309580 від 14.08.2015 про розшук майна боржника, якою оголошено розшук транспортних засобів у кількості 140 шт згідно з додатком, що належать боржнику ДП “Артемвугілля”.
Постановою від 28.08.2015 об’єднано виконавче провадження № 48477124 примусового виконання з виконавчим провадженням № 47309580.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 26.09.2018, на виконання постанови директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, виконавче провадження № 48849392, боржником за яким є Державне підприємство “АРТЕМВУГІЛЛЯ”, передано з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України.
З 10.10.2018 виконавче провадження № 48477124 перебувало на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про що свідчить постанова державного виконавця від 10.10.2018 про прийняття виконавчого провадження.
Виконавче провадження зупинялось та поновлювалось.
05.03.2024 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Оленою Грайровною винесено постанову про повернення Стягувачу наказу № 908/403/15-г виданого Господарським судом Запорізької області 03.06.2015 на підставі п.7.ч.1.ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”.
Згідно зі ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” “Повернення виконавчого документа стягувачу”:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
При цьому, державний виконавець звертає увагу, що за боржником зареєстровано транспортні засоби (143 одиниці), які не розшукано органами Національної поліції України більше одного року, у зв’язку з чим, зазначене виконавче провадження підлягає завершенню саме на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”.
Згідно з ч.1 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У частинах 1, 5 статті 13 Закону визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та Законом.
Крім того, у відповідності до статті 18 Закону виконавець Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Відповідно до ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження” розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.
Постановами державних виконавців Відділу неодноразово накладено арешт на кошти боржника при організації примусового виконання зведеного виконавчого провадження.
Згідно інформації наданої АТ “Ощадбанк” та АБ”УКРГАЗБАНК” за результатами розгляду вимоги державного виконавця в порядку вимог статті 62 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, боржником відкрито рахунки в банківських установах , на рахунках відсутній залишок коштів та крім того на кошти боржника накладено арешти 12 постановами про арешт різних органів Державної виконавчої служби.
Згідно наявної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник не має відокремлених структурних підрозділів та не є засновником будь-яких юридичних осіб. Боржник зареєстрований за адресою: 84130, Донецька область, м. Слов’янськ, м. Святогірськ, вулиця Куйбишева, буд 66.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за боржником зареєстровано на праві господарського відання нерухоме майно, яке знаходиться на території Донецької області.
Відповідно інформації наданої Міністерством внутрішніх справ України в порядку електронного обміну за боржником зареєстровано транспортні засоби в кількості 143 одиниці.
Постановами від 23.04.2015, 18.05.2015 та 17.05.2017 державними виконавцями накладено арешт на все майно, що належить боржнику, в тому числі транспортні засоби.
У зв’язку з тим, що встановити місцезнаходження транспортних засобів не виявляється можливим, державним виконавцем постановами від 14.08.2015 та 28.12.2015 оголошено їх в розшук. Станом на 05.03.2024 органами Національної поліції України транспортні засоби, що належать боржнику не розшукано. Згідно інформації наданої реєструючими органами, боржник не володіє будь-яким іншим рухомим і нерухомим майном.
Листом № 12.11/2 від 12.11.2015 Боржник повідомив державного виконавця про те, що транспортні засоби та інше належне підприємству майно захоплене та утримується незаконними озброєними формуваннями та на даний час ДП “Артемвугілля” не має майна, на яке згідно з Законом України “Про виконавче провадження” може бути звернуто стягнення.
До того ж, згідно з поясненнями представника ДП “АРТЕМВУГІЛЛЯ” Ангеліна І.І., від 22.05.2017 року, всі автомобілі підприємства були викрадені незаконними озброєними формуваннями, які на даний час діють на території міста Горлівка Донецької області (місце реєстрації боржника до 2014 року). За фактом викрадення транспортних засобів ДП “АРТЕМВУГІЛЛЯ” звернулося до правоохоронних органів, якими відкрито кримінальне провадження, яке знаходиться у Слов’янському УП ГУ НП в Донецькій області.
Отже, вищевказані документи містять інформацію про фактичну втрату транспортних засобів ДП “АРТЕМВУГІЛЛЯ” з 2014 року на окупованій території України (м. Горлівка, Донецької області).
Державною виконавчою службою не прийнято до уваги зазначені обставини при постановленні оскаржуваної постанови.
Органом ДВС не надано доказів вчинення виконавцем належних та реальних дій, направлених на розшук майна боржника, що визначені наведеними вище положеннями законодавства.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
ВПРВР не надано достататньо доказів щодо вжиття ним заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”
З дня винесення постанов про розшук транспортних засобів Боржника минуло дев’ять років.
Застосування пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” для повернення наказу господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року є не достатньо обґрунтованим, з огляду не відсутність вчинення державним виконавцем всіх необхідних дій, направлених на розшук майна боржника та иконання наказу суду уданій справі за весь цей час.
Посилання виконавчого органу на не володіння боржником будь-яким іншим майном, неможливість провести відповідні дії за місцем знаходження майна боржника, а також на норми чинного законодавства, які обмежують проведення виконавчих дій у зв’язку окупацією частини Донецької області 2014 році, та введенням воєнного стану з лютого 2022 року, та пункт 9 частини 1 статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”, як на підставу неможливості виконання рішення суду на даних територіях, свідчить про можливість повернення виконавчого документа з інших підстав.
Доцільність та обгрунтованість повернення наказу суду саме за п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, а не іншими пунктами цієї норми закону, орган виконання також не довів.
З огляду на наведені норми законодавства та встановлені обставини суд дійшов висновку про обгрунтованість доводів заявника, незаконність та неправомірність дій державного виконавця з винесення постанови від 05.03.2024, внаслідок чого постанову про повернення наказу суду слід скасувати.
Згідно зі ст. 41 Закону України “Про виконавче провадження”:
Отже, наслідком скасування постанови про повернення виконавчого документа є відновлення виконавчого провадження з виконання наказу суду у даній справі.
Конституційним Судом України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липн 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
За положеннями статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі “Півень проти України” судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст. 6 Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004р. справа “Войтенко проти України”, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comi№gersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Щодо вимог скарги про зобов’язання начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в межах виконавчого провадження № 48477124, та на виконання Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Стягувачу коштів на погашення заборгованості Боржника згідно рішення Господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 по справі № 908/403/15-г, то господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов’язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, але може зобов’язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких він ухиляється.
Обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).
Отже, згідно з нормою ст. 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, на яку посилається заявник, саме п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” є однією з підстав для реалізації заходів, передбачених цим законом, які повинні виконати органи державної виконавчої служби щодо виконання рішення суду.
На даний час судом скасовано постанову державного виконавця, винесену на підставі п.7 ч.1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, і звернення заявника з вимогою про зобов’язання начальника ВПВР виконати норму Закону, яка застосовується при поверненні виконавчого документа за іншим пунктом ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, є безпідставним.
Керуючись ст. ст. 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1.Скаргу Акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” на рішення, дію та бездіяльність державного виконавця з виконання рішення суду у справі № 908/403/15-г задовольнити частково.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення – 01.04.2024 та може бути оскаржена протягом десяти днів до Центрального апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 02.04.2024.
Суддя А.О. Науменко
_03_03.png)
