Господарський суд Запорізької області

28 травня 2024, 14:05

До відома фермерського господарства “ЛАІР”, 70131, Запорізька область, Більмацький район, с. Шевченківське, вул. Космонавтів, буд. 10 (справа №908/488/24, с. Корсун В.Л.)

номер провадження справи 17/40/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2024 справа № 908/672/24

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи №908/672/24

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Бест Лізинг”, 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б

до відповідача: фермерського господарства “ЛАІР”, 70131, Запорізька область, Більмацький район, с. Шевченківське, вул. Космонавтів, буд. 10

про стягнення 39 620,77 грн

СУТЬ СПОРУ:

13.03.24 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 13.03.24 № 599 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю “Бест Лізинг” (далі ТОВ “Бест Лізинг”) до фермерського господарства “ЛАІР” (надалі ФГ “ЛАІР”) про стягнення заборгованості згідно договору фінансового лізингу від 24.06.20 № 200624-3/ФЛ-Ю-А у розмірі 39 620,77 грн, а саме: 8 574,70 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 3 544,66 грн пені, 6 960,94 грн відсотків річних, 1 664,47 грн інфляційного збільшення та 18 876,00 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.

14.03.24 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/672/24 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 19.03.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/672/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 116, ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 20.05.24 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позові зазначає, що в порушення умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №200624-З/ФЛ-Ю-А від 24.06.20 відповідач зобов’язання щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого з 17.03.22 по 17.05.22 за ним виникла заборгованість в розмірі 8 574,70 грн, а саме: з 16.03.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 850,04 грн; з 15.04.2022 року (застосовується п. 2.4. Загальних умов Договору лізингу, оскільки 16.04.2022 року – вихідний день (22 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 3 888,28 грн; з 16.05.2022 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 3 836,38 грн. У зв’язку із наявністю простроченої заборгованості більше 30 календарних днів за договором фінансового лізингу, позивачем було направлено відповідачу повідомлення про відмову від (розірвання) договору фінансового лізингу вих. № 1543 від 20.05.22. Крім того, на підставі п. 7.1.1 договору відповідачеві нараховано пеню у сумі 3 544,66 грн; на підставі п. 7.1.3 нараховано штраф у розмірі 18 876,00 грн; також нараховано 3% річних у сумі 6 960,94 грн та 1 664,47 грн інфляційних втрат.

Відзив на позов, або будь які заперечення від відповідача до суду не надійшли.

Місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, Більмацький район, с. Шевченківське, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ «Укрпошта». У зв’язку із вказаним відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали суду на сайті Господарського суду Запорізької області та надсилання примірника ухвали суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом, на електронну адресу відповідача (mv@buhgalter-militina.com) зазначену в позовній заяві та анкеті-заяві клієнта фізичної особи – підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність про приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

Про доставку ухвали до електронної скриньки відповідача свідчить відповідна довідка, наявна у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 12¹ Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 12¹ Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення ст. 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про: хід розгляду цієї господарської справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач у справі № 908/672/24 мав право та можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом України від 17.07.97), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.93), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

За приписами ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надходило.

Наявні матеріали справи за № 908/672/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення – 20.05.24.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.06.20 між ТОВ «Бест Лізинг» /лізингодавець/ та ФГ «ЛАІР» /лізингоодержувач/ укладено договір фінансового лізингу №200624-3/ФЛ-Ю-А (надалі – договір), за умовами якого предметом лізингу є вантажний автомобіль Fiat Doblo Cargo, вартістю 471 900,00 грн. Строк лізингу погоджено на 28 місяців. Максимальний термін передачі – 22.07.20. Мінімальний строк для дострокового придбання – 12 місяців. Гранична дата сплати авансового лізингового платежу – 30.06.20. Додатками до договору є специфікація та графік лізингових платежів.

Згідно з п. 1.1 Загальних умов договору фінансового лізингу, лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування новий предмет лізингу (надалі – предмет лізингу) найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладання договору наведені в додатку “Специфікація”, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов та на підставі цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

26.06.20 сторонами підписано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування лізингоодержувача.

У п. 1.2 Загальних умов договору фінансового лізингу визначено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених у додатку “Графік сплати лізингових платежів” до договору (надалі – Графік) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі відповідно до п. 2.1.7, згідно з яким число сплати – це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п.2.1.7.1 Загальних умов Договору.

Відповідно до п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору лізингу, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту. (Наприклад: Дата підписання Сторонами Акту - 25 липня 2017 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2017 року. Наступні чергові лізингові платежі – кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.

Згідно з п. 2.2 Загальних умов договору фінансового лізингу, усі платежі за договором зобов’язаний здійснювати у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.5, 2.6 Загальних умов), винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з урахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7 – 2.9, 3.5 Загальних умов (далі – Винагорода). При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором, і у сукупності є платою за користування предметом лізингу.

Відповідно до п. 2.3 Загальних умов договору фінансового лізингу, авансовий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), з урахуванням п. 2.6 Загальних умов, лізингоодержувач зобов’язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку лізингодавцем, але не пізніш ніж у дату, зазначену сторонами в пункті 5.6 цього договору, та в сумі авансового лізингового платежу, визначеного в Графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), незалежно від отримання рахунку.

Згідно з п. 2.4. Загальних умов договору лізингу, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Відповідно до п. 2.1.8. Загальних умов Договору лізингу, період лізингу – це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання Акту.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідачем зобов’язання щодо сплати лізингових платежів виконуються не в повному обсязі, внаслідок чого з 17.03.22 по 17.05.22 виникла заборгованість у сумі 8 574,70 грн, а саме:

з 16.03.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 850,04 грн;

з 15.04.2022 року (застосовується п. 2.4. Загальних умов договору лізингу, оскільки 16.04.2022 року – вихідний день (22 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 3 888,28 грн;

з 16.05.2022 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 3 836,38 грн.

У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань по договору позивачем надіслано на електронну адресу відповідача вимогу за вих. №1511 твід 18.05.22 щодо оплату заборгованості та штрафу, а також повідомлення за вих. №1543 від 20.05.22 про розірвання договору на підставі п. 6.6.1 та необхідність у строк до 27.05.22 повернути предмет лізингу.

Не виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати лізингових платежів на суму 8 574,70 грн та штрафних санкцій стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми заборгованості у примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Приписами статей 626 та 627 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли на підставі договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем у повному обсязі зобов`язань за договором фінансового лізингу, а саме: передання відповідачу предмету лізингу – автомобіля Fiat Doblo Cargo Maxi 1,6 16v 105 л.с./4000 об/хв., 3-місний, турбодизель ний 1598 см. куб., об’єм паливного баку 60 л., МКПП/6, 2019 року випуску, загальною вартістю 471 900,00 грн з ПДВ.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалося, додатком до договору є графік сплати лізингових платежів.

Відповідачем порушено строки внесення чергових лізингових платежів, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 8 574,70 грн, а саме:

з 16.03.2022 року (21 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 850,04 грн;

з 16.05.2022 року (23 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 3 836,38 грн.

Відповідач наявність заборгованості не заперечив. Доказів сплати заборгованості суду не надав.

За викладених обставин, враховуючи доведеність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 8 574,70 грн заборгованості з лізингових платежів, судом позовні вимоги в цій частині задовольняються.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3 544,66 грн, штраф у розмірі 18 876,00 грн, 3% річних у сумі 6 960,94 грн та 1 664,47 грн інфляційних втрат.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Факт прострочення здійснення оплати підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.6 Загальних умов договору фінансового лізингу встановлено, що в будь-якому випадку, незважаючи на те, вирішить лізингоодержувач скористатися можливістю здійснити викупний платіж, або не вирішить, лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати) договір та вилучити предмет лізингу у випадках, передбачених пунктами 6.1.1 – 6.1.4 загальних умов, зокрема відповідно до п. 6.1.1 Загальних умов договору фінансового лізингу – якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі.

У зв’язку з простроченням сплати відповідачем лізингових платежів більше 30 днів позивач надіслав відповідачу 20.05.22 на електронну адресу (передбачену сторонами в наведеному в тексті цього рішення договорі) повідомлення вих. №1543 від 20.05.22 про розірвання (відмову) від договору фінансового лізингу з вимогою у строк до 27.05.22 включно повернути позивачу предмет лізингу.

Вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.1.1 Загальних умов договору фінансового лізингу за порушення обов’язку зі своєчасної сплати платежів, передбачених даним Договором, та/або чинним законодавством України лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення.

Сторони погодили що нарахування такої пені припиняється через 12 місяців від дня, коли сплата мала відбутися.

Враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ЦК України та умови п. 7.1.1 договору, періодом нарахування пені є 16.05.22 по 16.05.23. Натомість, як вбачається з розрахунку, позивачем помилково визначено період нарахування пені з 06.03.23 по 06.03.24.

Судом здійснено перевірку нарахування пені за період з 06.03.23 по 16.05.23 (який входить в обумовлений договором та ЦК України період нарахування пені та за умови того, що суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог та самостійно застосовувати (збільшувати/змінювати) інший період нарахування пені, ніж визначений позивачем) та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 845,72 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені за період з 16.05.22 по 05.03.23 (який не охоплений позовними вимогами, проте є законодавчо обґрунтованим).

Крім того, за умовами п. 5.2.1 Загальних умов договору фінансового лізингу лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі, встановленої додатком “довідка” до договору.

Пунктом 7.1.3 Загальних умов договору фінансового лізингу передбачено за порушення умов п. 5.2 загальних умов договірну санкцію (штраф) у розмірі 1% остаточної вартості предмета лізингу за кожен випадок зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії договору та для зручності сторін визначається як 1% від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Відповідач не надав доказів виконання умовам п. 5.2.1 Загальних умов договору.

На підставі п. 7.1.3 Загальних умов договору позивачем нараховано штраф за неподання відповідачем відомостей про стан та місцезнаходження майна за 4 квартали в розмірі 1% від визначеної в договорі вартості предмета лізингу (471 900,00 грн), що склало 18 876,00 грн.

Розрахунок штрафу визнано судом обґрунтованим та вірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 2.7 Загальних умов договору сторони погодили, що в разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів на підставі ст. 625 ЦК України лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов’язується сплачувати проценти річних у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом усього періоду існування простроченої заборгованості.

За прострочення сплати лізингових платежів позивач нарахував на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти річних в розмірі подвійної облікової ставки НБУ окремо за кожним періодом заборгованості на загальну суму 6 960,94 грн.

Розрахунок процентів річних визнано судом обґрунтованим.

За прострочення сплати лізингових платежів позивачем нараховані на суму прострочених лізингових платежів інфляційні втрати окремо за кожним періодом заборгованості на загальну суму 1 664,47 грн.

Розрахунок інфляційних втрат визнано судом обґрунтованим.

Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Позивачем надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався, доказів сплати заборгованості або правомірності такої несплати не надав.

За викладених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судом враховано що з огляду на ціну позову (39 620,77 грн), сума судового збору складає 3028,00 грн, яка і сплачена позивачем за подання відповідної позовної заяви.

Пунктом 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі – застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява у справі №908/672/24 подана через систему «Електронний суд». Відповідно, позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, зайво сплачена сума судового збору у розмірі 605,60 грн підлягає поверненню позивачеві у випадку звернення останнього з відповідним клопотанням.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 126, 129, 130, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства «ЛАІР» (70131, Запорізька область, Більмацький район, с. Шевченківське, вул. Космонавтів, буд. 10, код ЄДРПОУ 33256326) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера Б, код ЄДРПОУ 33880354) – 8 574 (вісім тисяч п’ятсот сімдесят чотири) грн 70 коп. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 845 (вісімсот сорок п’ять) грн 72 коп. пені, 6 960 (шість тисяч дев’ятсот шістдесят) грн 94 коп. відсотків річних, 1 664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн 47 коп інфляційних втрат, 18 876 (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 00 коп. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна та 2 257 (дві тисячі двісті п’ятдесят сім) грн 40 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.05.2024.

Суддя В.Л. Корсун