Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про зупинення провадження у справі №908/507/24 (суддя Левкут В.В.)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
14.06.2024 справа № 908/507/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/507/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)
до відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області (вул. Маяковського, буд. 165, село Костянтинівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72364)
про стягнення 1255285,50 грн.
Без повідомлення (участі) представників учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулось до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд” з позовною заявою до Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, в якій просить стягнути з відповідача 1255285,50 грн., з яких: 846901,65 грн. основного боргу по оплаті за природний газ, поставлений згідно договору постачання природного газу № 07-1015/21-БО-Т від 29.10.2021, 193847,86 грн. пені, 46682,31 грн. 3% річних та 167853,68 грн. інфляційних втрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 справу № 908/507/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 06.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/507/24, присвоєно справі номер провадження 18/17/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/507/24; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня опублікування тексту даної ухвали на офіційному веб-порталі судової влади України, але не пізніше 28.03.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.
Оскільки у позивача зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (підсистема “Електронний суд”), обмін документами з ним здійснювався в підсистемі “Електронний суд”.
У зв’язку з відсутністю у відповідача електронного кабінету в системі “Електронний суд” та зважаючи на те, що місцезнаходженням відповідача Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області є: вул. Маяковського, буд. 165, село Костянтинівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72364, що відноситься до Костянтинівської сільської територіальної громади Мелітопольського району, тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, повідомлення судом відповідача про розгляд справи здійснено шляхом розміщення оголошення 07.03.2024 на офіційному веб-сайті Судової влади України, а також направлення ухвали суду від 06.03.2024 на електронну пошту відповідача voksr43926442@meta.ua, повідомленою позивачем.
Згідно довідки про помилку доставки електронного листа документ в електронному вигляді – ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.03.2024 у справі №908/507/24 повернено (не доставлено) до електронного кабінету Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.
Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області 846901,65 грн. основного боргу по оплаті за природний газ, поставлений згідно договору постачання природного газу № 07-1015/21-БО-Т від 29.10.2021. З розрахунку позивача вбачається, що заборгованість відповідача виникла за період з лютого 2022 року по квітень 2022 року включно. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 193847,86 грн. пені, 46682,31 грн. 3% річних та 167853,68 грн. інфляційних втрат. Позивач в підтвердження заявлених позовних вимог зазначив, що порядок та умови передачі природного газу врегульовано розділом 3 договору постачання природного газу № 07-1015/21-БО-Т від 29.10.2021. Підпунктом 3.5.1. п. 3.5. договору встановлено обов'язок відповідача надати позивачу не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період. Відповідно до пп. 3.5.2 п. 3.5 договору на підставі отриманих від відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС позивач готує та надає відповідачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником позивача. Таким чином, позивач, на підставі даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, на виконання пп. 3.5.2 п. 3.5 договору, направляв відповідачу акти приймання-передачі природного газу за період постачання природного газу з листопада 2021 року по квітень 2022 року, але відповідач оплатив вартість спожитого природного газу за період листопад-грудень 2021 року в повному обсязі та за січень 2022 частково. За зобов'язаннями лютий-березень 2022 оплату відповідач не здійснив взагалі, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору. Позов обґрунтовано посиланням на приписи ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264-265 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.
Від відповідача відзив на адресу суду не надійшов.
Дослідивши матеріали справи № 908/507/24 суд зазначає, що загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно вказаного Переліку (з урахуванням наступних змін і доповнень) Костянтинівська сільська територіальна громада Мелітопольського району входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).
Як встановлено судом, як на час укладення договору постачання природного газу № 07-1015/21-БО-Т від 29.10.2021, так і на теперішній час податковою адресою Відділу освіти, молоді та спорту Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області є: вул. Маяковського, буд. 165, село Костянтинівка, Мелітопольський район, Запорізька область, 72364, що входить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19.02.2014.
Окремі об’єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19.02.2014. Перелік таких об’єктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20.02.2014.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За статтею 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 3 для цілей Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1– 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
За частиною четвертою статті 4 цього ж Закону, в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.
Частиною другою статті 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” унормовано, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
В пункті 6 Рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 вказано, що усім судам України рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Верховним Судом 04.03.2022 оприлюднено роз’яснення про особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Варто також ураховувати, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, держава, яка створює суди першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах.
Одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду прийнято постанову від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, в якій колегією суддів викладено такий правовий висновок: “З огляду на те, що місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області, загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022, то в силу положень ч. 2 ст. 13 і ч. 2 ст. 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов’язаних з їх недійсністю), подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року”.
Об’єднаною палатою Верховного Суду 19.04.2024 прийнято ухвалу у справі №908/1162/23 про прийняття до розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 за касаційною скаргою ТОВ “ВІМК” на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023; розгляд справи призначено на 07.06.2024; ухвалою від 07.06.2024 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 02.08.2024.
Зазначена ухвала про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, оскільки колегія суддів у справі №908/1162/23 вважає, що є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Отже, зі змісту ухвали Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 908/1162/23 вбачається, що наразі на вирішенні об’єднаної палати Верховного Суду знаходиться питання щодо правової позиції по застосуванню положень статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” стосовно їх застосування до територій, окупованих після 24.02.2024.
Частинами 5 і 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд враховує, що у справі № 908/507/24 як і у справі № 908/1162/23, йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про територію, окуповану з лютого 2022 року (м. Мелітополь та село Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області), за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
З наведеного вбачається, що на вирішенні об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №908/1162/23, в якій має бути сформований висновок щодо виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у спорах між постачальником та споживачем щодо стягнення заборгованості за поставлені обсяги електроенергії в період запровадженого воєнного стану в державі та знаходження споживача на тимчасово окупованій території. Відповідне питання стосується предмета спору у даній справі.
Отже, приймаючи до уваги, що в силу норм ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду, в цей же час наразі існує різний підхід суду касаційної інстанції при вирішенні питання щодо обставин постачання енергетичних ресурсів на окуповані території, суд визнав, що наразі існує необхідність у зупиненні провадження у справі №908/507/24 до перегляду судового рішення у справі №908/1162/23 об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та отримання остаточних висновків щодо застосування частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у контексті знаходження споживача на окупованій території.
При цьому зупинення провадження у справі № 908/507/24 є цілком виправданим, оскільки врахування висновків Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатом вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч.1 ст.228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Оскільки результати перегляду об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку справи № 908/1162/23 матимуть значення для вирішення справи № 908/507/24, суд вирішив зупинити провадження у справі №908/507/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №908/1162/23.
Також, враховуючи те, що початок розгляду справи по суті у передбачений ст. 248 ГПК України строк не відбувся у зв’язку із запровадженням воєнного стану на території України та веденням бойових дій на території Запорізької області, інтенсивними артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров’ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, суд визнав за необхідне поновити процесуальні строки розгляду справи по суті, визначивши кінцевий строк розгляду справи не більш тридцяти днів з моменту закінчення перегляду в касаційному порядку об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення цього судового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
На підставі викладеного, керуючись ст. 119, п. 7 ч. 1 ст. 228, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Повний текст ухвали складено та підписано 19.06.2024.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили (ст.ст. 235, 255, 256 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Левкут
_03_03.png)
