До уваги Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва по справі №908/943/24 (суддя Боєва О.С.)

До уваги Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва по справі №908/943/24 (суддя Боєва О.С.)

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

 05.06.2024                                                                                            Справа №  908/943/24

 м.Запоріжжя Запорізької області  

 

За позовом: Фермерського господарства “МРІЯ”, Запорізька область, Василівський район,   с. Водяне

до відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва

про стягнення збитків у розмірі 90   834 171,54 грн, що еквівалентно 2   522   169,57 доларів США

 

  Суддя  Боєва О.С.

 

при секретарі судового засідання Самойленко О.П.

 

За участю представників:

від позивача: Безух А.М.;

від відповідача: не з’явився

 

СУТЬ СПОРУ:

 

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фермерського господарства “МРІЯ” про стягнення з  відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації суми збитків від упущеної вигоди в розмірі 90   834 171,54 грн, що еквівалентно 2   522 169,57 доларів США.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 01.04.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/943/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/943/24, присвоєно справі номер провадження 9/61/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.05.2024. Ухвалою суду від 02.05.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/943/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.

05.06.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позові, зазначивши, зокрема, про наступне. Фермерське господарство “МРІЯ” є сільськогосподарським товаровиробником, основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових, бобових та олійних культур. Господарство розташовано у селі Водяне Василівського району Запорізької області. На сьогодні, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія вказаного населеного пункту з березня 2022 року тимчасово окупована Російською Федерацією. На час початку воєнних дій господарство мало посівну площу близько 4500 га, яка  була засіяна озимими та яровими культурами. Згідно з даними балансу Ф-1 господарство мало активів (основних та оборотних засобів) загальною вартістю 124 136,80 тис. гривень. На момент окупації у товариства на складах були залишки продукції 2021 року. Більшість залишків продукції врожаю 2021 року (окрім гороху) та вирощеного у 2022 році було відібрано (вилучено) окупантами, що принесло прямі збитки підприємству. У зв’язку з окупацією та вилученням продукції, ФГ “МРІЯ” не виконало зобов’язання за форвардними договорами по реалізації продукції 2022 року. Станом на сьогодні позивач позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані. Вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України також позбавляють позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності відносно реалізації продукції. Зазначеним позивачу спричинені  збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 90834171,54 грн, що еквівалентно 2   522   169,57 доларів США, що підтверджується висновком судового експерта №11/11-23 від 05.12.2023.  У судовому засіданні усно повідомив, що протягом п’яти днів з дня ухвалення судового рішення у справі надасть докази понесення судових витрат на проведення судової експертизи.

Відповідач в судові засідання не з’являвся, про причини неявки суду не повідомляв; своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов суду не подав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд  справи відповідач повідомлений належним чином.

Так, відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час і місце судових засідань було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал.

Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.  

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.  

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача,  суд

 

 

УСТАНОВИВ:

 

Фермерське господарство “МРІЯ” є юридичною особою, резидент України,     ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – 19268366, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі – 29.12.1995, дата запису – 10.03.2006, номер запису - 10861200000000226.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,  видами діяльності ФГ “МРІЯ”  є:

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових і насіння олійних культур (основний)

01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів

01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур

01.28 Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур

01.30 Відтворення рослин

01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві

01.63 Післяурожайна діяльність

01.64 Оброблення насіння для відтворення

10.41 Виробництво олії та тваринних жирів

10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості

10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах

10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин

46.22 Оптова торгівля квітами та рослинами

46.23 Оптова торгівля живими тваринами

46.24 Оптова торгівля шкірсировиною, шкурами та шкірою

46.32 Оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами

77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування

77.32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування

77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.

46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами

46.90 Неспеціалізована оптова торгівля

49.41 Вантажний автомобільний транспорт

52.10 Складське господарство

68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна

77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів

77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів

36.00 Забір, очищення та постачання води

У статті 2.2 Статуту ФГ “МРІЯ” зазначено, що предметом діяльності господарства є, зокрема: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування інших однорічних і дворічних культур; вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур.

Як вбачається зі Звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма №29-сг) та Звіту про основні економічні показники роботи сільськогосподарського підприємства ФР “МРІЯ” за 2021 рік, позивач здійснював діяльність по вирощуванню та виробництву продукції рослинництва, зокрема, зернових та зернобобових культур. Господарство було прибутковим, у 2021 році спостерігається значне зростання чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та відповідно прибутку. Так, відповідно до фінансової звітності ФГ “МРІЯ” (форма №1-м та форма №2-м) фінансовий результат до оподаткування складає прибуток у 2020 році у сумі                  13   966,2 тис. грн, у 2021 році у сумі 56   527,7 тис. грн.

Фермерське господарство “МРІЯ” станом на 31.12.2022 за даними балансу Ф-1 мало активів вартістю 124   136,8 тис. грн., у тому числі основних засобів вартістю 18979,6 тис. грн, оборотних засобів (товарів, запасів) 105   157,2 тис. грн.

Як зазначив позивач, на час початку воєнних дій господарство мало посівну площу близько 4500 га, з яких було засіяно озимими культурами - пшениця, ячмінь, ріпак і весною 2022 року – 2981 га і посіяно ярі культури - соняшник та горох (з насіння яке було на складах). В зв’язку з окупацією частина земель близько 1000 га не були засіяні. На момент окупації на складах були залишки продукції 2021 року. Також позивачем були укладені форвардні договори по реалізації продукції 2022р., які не були виконані у зв’язку із окупацією. Більшість залишків продукції 2021 року (окрім гороху) та вирощений врожай 2022 року було наприкінці 2022 відібрано (вилучено) окупантами, що принесло прями збитки підприємству.

У зв’язку із окупацією військовими частинами Російської Федерації, Наказом №03/к/тр від 01.03.2022 припинено господарську діяльність ФГ “МРІЯ” на території Водянської сільської територіальної громади, на якій знаходяться виробничі потужності та земельні ділянки підприємства.

3.9Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і Указом Президента України від 06 травня 2024 року № 271/2024 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” у зв’язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України    продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (стаття 2 Закону).

Частиною 1 статті 1-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

З положень ч. 1 ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).

Відповідно до вказаного Переліку вся територія Василівської міської територіальної громади (за винятком с. Кам’янське, с. Плавні) Василівського району Запорізької області,  Водянська сільська територіальна громада Василівського району Запорізької області зазначені як території України, тимчасово окуповані Російською Федерацією з 26/27.02.2022.

Таким чином, як зазначив позивач, Російська Федерація, як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності та одержання прибутку. Вказані вище події (збройна агресія, вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, вилучення (викрадення) врожаїв) позбавляють позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності, зокрема, відносно вирощування,  виробництва продукції рослинництва, в т.ч. зернових, бобових і олійних культур тощо, та її реалізації.

В обґрунтування заявлених позовних вимог (їх розміру), позивачем додана до позову копія Висновку експерта №11/11-23 за результатами проведення судової економічної експертизи від 05.12.2023, який виготовлений на замовлення ФГ “МРІЯ” судовим експертом Лисенко А.М., відповідно до якого розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) від неможливості провадження господарської діяльності у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, за період з 26.02.2022 по 24.11.2023 становить 90   834   171,54 грн (2   522   169,57 доларів США станом на дату оцінки).

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право” права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України слідує: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);   2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

При цьому, упущена вигода будучи складовою поняття збитків, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов’язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Відповідно до   статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, з положень    ст. 1166 Цивільного кодексу України слідує, що  відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії   або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Згідно з п. 1, п. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Отже, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Оскільки  держава може виступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.

Позивач визначив відповідачем Державу Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, посилаючись на п.п. 3.1) п. 3 Розділу І Указу президента РФ від 13.10.2004 року № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” відповідно до якого основними задачами Міністерства юстиції Російської Федерації є забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах (п. п. 3.1 введено в дію указом президента РФ від 28.05.2018 року № 271).

Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 “Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313” внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: “ 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку”.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі           № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу  України,  обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2   ст. 3 Господарського кодексу України   під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

За змістом ч. 1   ст. 133 Господарського кодексу України   основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно    до ст. 41 Конституції України,    кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1   ст. 317 Цивільного кодексу України,   власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1     ст. 321 ЦК України).

 Відповідно до  ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У частині 9 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Як зазначено судом вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФГ “МРІЯ”  є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових та насіння олійних культур.

Матеріалами справи підтверджується виробництво позивачем культур зернових і зернобобових (Звіт про площі та волові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду).

Згідно поданих позивачем доказів, вбачається, що саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації, в результаті військової агресії останньої та тимчасової окупації територій на яких здійснювалась господарська діяльність позивача з вирощування сільськогосподарських культур, позивач не мав можливості здійснювати господарську діяльність та одержувати дохід.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків чи не заподіяння ним шкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі              № 686/10520/15-ц.

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Суд дійшов до висновку, що позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу (зазначене відповідачем не спростовано/не доведено). Таким чином судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Позивачем на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків (упущеної вигоди) в сумі 90   834   171,54 грн надано в матеріали справи (додано до позову) копію Висновку експерта № 11/11-23 за результатами проведення судової економічної експертизи, підготовленого для подання до суду на  замовлення ФГ “МРІЯ” судовим експертом – Лисенко А.М., від 05.12.2023.

При цьому, суд зазначає, що при складанні висновку, як то вбачається з його змісту, експерт користувався, зокрема:

- Порядком визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326;

- Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.12.2022                  № 1522/38858 “Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності”  (далі – Методика).

Так, у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 зазначено, що Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 № 326,  визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

За змістом вказаного пп. 18 п. 2 Порядку, серед основних показників, які оцінюються, визначені зокрема наступні:

-  вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

-  вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

-  упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Порядку), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи… Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб’єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 “Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності” (далі – Методика).

Згідно з пунктом 1 Розділу 1 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.

Пунктом 1 розділу IV Методики № 3904/1223 встановлено, що визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, єдині майнові комплекси (надалі - ЄМК) підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об'єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об'єкти, асоційовані з бізнесом), тощо здійснюється відповідно до цього розділу.

Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.

Згідно пункту 2 розділу IV Методики № 3904/1223, під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії.

В п. 9 розділу I Методики визначено, що для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

З Висновку  експерта № 11/11-23 за результатами проведення судової економічної експертизи від 05.12.2023, також вбачається, що розмір упущеної вигоди був встановлений, в т.ч., на підставі досліджень Фінансової звітності малого підприємства ФГ “МРІЯ” за 2020 та 2021 роки, у складі балансів (форма № 1-м) та звітів про фінансові результати  (форма № 2-м).

Відповідно до вказаного Висновку експерта, розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ФГ “МРІЯ” від неможливості провадження господарської діяльності у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, за період з 26.02.2022 по 24.11.2023 становить 90   834   171,54 грн,  або 2   522   169,57 дол. США (за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки).

Таким чином, з усього наведеного вище вбачається, що військовою агресією відповідача та окупацією територій Василівської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області,  Водянської сільської територіальної громади Василівського району Запорізької області, ФГ “МРІЯ” заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди внаслідок неможливості здійснення ним господарської діяльності та позбавлення права на майно.

Відповідач своїми діями порушив право власності ФГ “МРІЯ” на майно, яке розташоване на зазначених тимчасово окупованих територіях,  оскільки у власника - ФГ “МРІЯ” немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування цим майном.

Згідно з частинами першою, третьою   статті 74 ГПК України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.                 

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей” (balance of probabilities) або “перевага доказів” (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів” (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності   Закон України № 132-IX від 20.09.2019 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні“, яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву   статті 79 ГПК   з “Достатність доказів” на нову - “Вірогідність доказів” і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів”.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “Brualla Gomez de La Torre v. Spain” від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до   статті 79 ГПК України   наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний стандарт доказування застосовано   Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц   (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції” (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN”) ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt”). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі “Бендерський проти України” (“BENDERSKIY v. Ukraine”), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до   балансу вірогідностей   вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України,   суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач відзив не подав,  позовні вимоги не спростував.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач спричинив позивачу збитки від упущеної вигоди у розмірі 90   834   171,54 грн, що є еквівалентом 2   522   169,57 дол. США, розмір яких документально підтверджено.

Таким чином, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Отже позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений.

Згідно з ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір” ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, оскільки позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору (подання позову) звільнений, тому судовий збір у розмірі 1059800,00 грн (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом день звернення з позовом до суду) підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 19991) на користь Фермерського господарства “МРІЯ”, код ЄДРПОУ 19268366 (71317, Запорізька область, Василівський район, село Водяне, пров. Партизанський, буд. 1 “А”) суму збитків від упущеної вигоди в розмірі 90   834   171 (дев’яносто мільйонів вісімсот тридцять чотири тисячі сто сімдесят одну) грн 54 коп., що за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки еквівалентно 2   522   169,57 доларам США  (два мільйони п’ятсот двадцять дві тисячі сто шістдесят дев’ять доларів 57 центів).

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 19991) в дохід Державного бюджету України суму 1059800 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

 

 

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.  

 

 

Суддя                                                                          О.С. Боєва