Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги сторін по справі № 908/679/24 - Приватного сільськогосподарського підприємства “Гурт” (код ЄДРПОУ 30611830) Дергаля Анатолія Петровича (70651; РНОКПП 2545813858)
номер провадження справи 5/74/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2024 Справа № 908/679/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” (електронна пошта: sud@privatbank.ua; viktorija.ivanchenko@privatbank.ua; вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570)
До відповідачів:
1) Приватного сільськогосподарського підприємства “Гурт” (електронна пошта: невідома; вул. Миру, буд. 95, с. Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область, 71135; код ЄДРПОУ 30611830)
2) Дергаля Анатолія Петровича (електронна пошта: margaritka16035@gmail.com; dergaltola@gmail.com; адреса фактичного проживання та листування: Дніпровська набережна, буд. 26, кв. 99, Дарницький район, м. Київ, 01001; адреса реєстрації: вул. Весела, буд. 28А, с. Кінські Роздори, Пологівський район, Запорізька область, 70651; РНОКПП 2545813858; дата народження:13.09.1969)
про солідарне стягнення 44 034,58 грн.
Без участі представників сторін
СУТЬ СПОРУ:
14.03.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” до відповідачів: 1) Приватного сільськогосподарського підприємства “Гурт”, 2) Дергаля Анатолія Петровича про солідарне стягнення 44 034,58 грн.
14.03.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Згідно з ч. 6 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Приписами ч. 7 ст. 176 ГПК України закріплено, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Відповідно до листа Національної соціальної сервісної служби України № 7937/0/2-23/19 від 18.06.2023, листи (ухвали, рішення, запити), що стосуються перебування на обліку (реєстрації) громадян України, як внутрішньо переміщених осіб, необхідно надсилати безпосередньо до Мінсоцполітики.
З урахуванням викладеного, ухвалою суду від 18.03.2024 № 908/679/24 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи – Дергаля Анатолія Петровича (РНОКПП 2545813858; дата народження:13.09.1969)
15.04.2024 від Міністерства соціальної політики України до суду надійшло повідомлення № 8859/0/2-24/3 від 12.04.2024 (вх. № 8196/08-08/24 від 15.04.2024), в якому зазначено що станом на 27.03.2024 в ЄІБД ВПО про запитувану особу наявна наступна інформація:
Дергаль Анатолій Петрович (громадянин України, чоловік);
особа булла зареєстрована: с. Кінські Роздори, вул. Весела, буд. 28а;
особа фактично проживала: с. Кінські Роздори, вул. Весела, буд. 28а;
фактично проживає: м. Київ, р-н Дарницький, Дніпровська набережна, буд. 26, кв. 99 з 04.06.2022;
адреса для листування: м. Київ, р-н Дарницький, Дніпровська набережна, буд. 26, кв. 99;
телефон: 380507463912;
електронна адреса: margaritka16035@gmail.com.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/679/24 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 17.05.2024, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
17.06.2024 судом прийнято рішення.
Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 15.07.2019 Приватним сільськогосподарським підприємством “Гурт” підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно якої Відповідач-1 приєднався до “Умов та правил надання банківських послуг” (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 15.07.2019 (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору. Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн. В забезпечення виконання умов кредитного договору, 27.05.2021 року між АТ КБ «Приватбанк» та Дергалем Анатолієм Петровичем укладено договір поруки № Р1622102309633213916. В порушення відповідних умов Договору Відповідач-1 не повернув кредитні кошти у передбачений Договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії. У зв’язку з чим Відповідач-1 станом на 29.02.2024 року має заборгованість – 44 034,58 грн., яка складається з наступного: 33 876,63 грн. - заборгованість за кредитом; 8 011,82 грн. - заборгованість за відсотками з користування кредитом; 2 146,13 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 553, 554, 610, 625, 1048 – 1050 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів загальну заборгованість в сумі 44 034,58 грн.
Станом на 17.06.2024 відзивів на позовну заяву та письмових пояснень по суті спору від відповідачів – 1 та 2 до суду не надійшло.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який наразі триває.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до бази даних “Діловодство спеціалізованого суду” Господарського суду Запорізької області у Приватного сільськогосподарського підприємства “Гурт” (код ЄДРПОУ 30611830) відсутній електронний кабінет у підсистемі “Електронний суд” ЄСІКС.
Згідно роздруківки з офіційного сайту “Опендатабот”: https://opendatabot.ua/ місцезнаходженням Приватного сільськогосподарського підприємства “Гурт” (код ЄДРПОУ 30611830) є: вул. Миру, буд. 95, с. Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область, 71135.
Відповідно до частини першої статті 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З метою повідомлення відповідачів про розгляд справи судом та про їх права подати відзиви на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, текст ухвали суду від 17.04.2024 про відкриття провадження у справі № 908/679/24 розміщено на офіційному веб-сайті “Судова влада України” в мережі Інтернет, що підтверджується відповідними роздруківками з сайту, які містяться в матеріалах справи.
Крім цього, копія ухвали суду від 17.04.2024 про відкриття провадження у справі № 908/679/24 направлена згідно повідомлення Міністерства соціальної політики України № 8859/0/2-24/3 від 12.04.2024 на адресу фактичного місця проживання та адреси для листування відповідача-2 – Дергаля А.П.: м. Київ, р-н Дарницький, Дніпровська набережна, буд. 26, кв. 99.
Вищевказаний примірник ухвали від 17.04.2024 № 908/679/24 повернувся до суду 06.05.2024 з поштовою відміткою на довідці Укрпошти “за закінченням терміну зберігання”.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З урахуванням вищевикладеного, відповідачі належним чином повідомлені про розгляд цієї справи в суді.
Однак, запропонованих ухвалами суду письмових відзивів на позовну заяву та додані до них документи, відповідачі на адресу суду не надіслали, як і доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористалися.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2019 Приватним сільськогосподарським підприємством “Гурт” (Відповідач-1) підписано заяву про відкриття поточного рахунку (Заява).
Згідно цієї Заяви Відповідач-1 приєднався до “Умов та правил надання банківських послуг” (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 15.07.2019 (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Відповідно до Договору, Відповідачу-1 встановлено кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн. на поточний рахунок 26000055763748, в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано “Умовами та правилами надання банківських послуг”.
Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до “Умов і правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов - кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта.
Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов - кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті відсотків та винагороди.
Відповідно до 3.2.1.1.8. Умов - Проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до “Умов і правил надання банківських послуг” (або у формі “Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки” або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - “Угода”).
Згідно п. 3.2.1.1.6. Умов зазначає, що Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).
Пунктом 3.2.1.4.4.Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.
Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. Умов - Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого “Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Судом встановлено, що заява про відкриття поточного рахунку підписано Відповідачем – 1 електронним підписом.
Позивачем свої зобов’язання за вказаним договором виконано в повному обсязі, надавши Відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн.
27.05.2021 року між АТ КБ “Приватбанк” та Дергалем Анатолієм Петровичем (далі — Поручитель, Відповідач-2) укладено договір поруки № Р1622102309633213916 (далі — Договір поруки), згідно п.1.1. якого Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання Позичальником зобов’язань, які випливають з Кредитного договору.
Згідно з п. 1.2. договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов’язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Позичальник, включаючи плату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
У пункті 1.4. договору поруки визначено, що при укладанні цього договору Поручитель дає свою згоду на збільшення зобов’язань за кредитним договором в розмірі таких збільшень.
Вказаний договір поруки підписаний сторонами за допомогою електронного кваліфікованого підпису.
Також до позову додано Довідку про розміри встановлених кредитних лімітів від 11.03.2024 за вих. № 60805КІР0S299.
Відповідач-1 порушив свої зобов’язання перед позивачем за договором банківського обслуговування № б/н від 15.07.2019 та припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені договором банківського обслуговування.
Також, в матеріалах справи міститься Виписка по рахунку ПСГП «Гурт» за період з 15.07.2019 по 27.02.2024 та розрахунок заборгованості за Договором № б/н від 15.07.2019, в якому відображено загальний залишок заборгованості за наданим кредитом у розмірі 44 034,58 грн., який складається із заборгованості за кредитом сумі 33 876,63 грн., заборгованості за відсотками з користування кредитом в розмірі 8 011,82 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом на суму 2 146,13 грн.
Невиконання відповідачем-1 взятих на себе зобов`язань за договором банківського обслуговування № б/н від 15.07.2019, а відповідачем-2 за Договором поруки № P1622102309633213916від 27.05.2021 стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про солідарне стягнення з відповідачів -1, 2 заборгованості в примусовому порядку.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, які в силу ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Положеннями ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).
Згідно зі ст. 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів: анкета-заяви клієнта юридичної особа-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 11.07.2019, анкета-заяви клієнта юридичної особа-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 28.01.2020, договір поруки № Р1622102309633213916 від 27.05.2021, заявка на отримання послуг від 27.05.2021, Протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).
Отже, вищевказані документи мають правовий статус електронних документів, оскільки підписані сторонами шляхом накладання кваліфікованих електронних підписів (скорочено - КЕП) та електронних печаток.
До позовної заяви позивачем в підтвердження укладання та підписання вказаних правочинів надані згідно Закону України „Про електронні довірчі послуги” файли – протоколи перевірки накладання кваліфікованих електронних підписів (за цим Законом „перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними”).
Відповідачами не надано суду заперечень щодо факту укладення між сторонами договору кредитного обслуговування № б/н від 15.07.2019 та договору поруки № P1622102309633213916 від 27.05.2021 шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.
Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах справи відсутні та суду не надано.
Також судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що договір кредитного обслуговування № б/н від 15.07.2019 та договір поруки № P1622102309633213916 від 27.05.2021 укладені між сторонами в електронній формі шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів, що підтверджується відповідними Протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису до кожного документу.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п. 1, 7 ст.193 ГК України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).
Відповідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 2. ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладений такий правовий висновок: “Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання”.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ГК України).
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем-1 порушені строки погашення кредиту, комісії та процентів, передбачені договором.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед Банком боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед Банком за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед Банком за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед Банком солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) Банк має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до п. 1.1 договору поруки, поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання позичальником зобов’язань у повному обсязі за кредитним договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок загальної суми заборгованості у розмірі 44 034,58 грн., який складається із заборгованості за кредитом сумі 33 876,63 грн., заборгованості за відсотками з користування кредитом в розмірі 8 011,82 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом на суму 2 146,13 грн., суд зазначає що розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, перевірений судом, а тому вказані вимоги про солідарне стягнення з відповідачів – 1-2 є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідачі – 1-2 проти арифметичних розрахунків не заперечили, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надали.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати за кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс 'Горіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N 303-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів – 1-1 у рівних частинах, а саме по 1 211,20 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
