Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги сторін по справі № 908/95/24 - Фермерське господарство “ІТОГ” (код ЄДРПОУ 20492904), Клопов Юрій Петрович (РНОКПП: 2489605436; дата народження: 29.02.1968)
номер провадження справи 5/26/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2024 Справа № 908/95/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” (електронна пошта: wo.division@raiffeisen.ua; вул. Генерала Алмазова, буд. 4-А, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 14305909)
До відповідачів:
1 – Фермерського господарства “ІТОГ” (електронна пошта: fgitog@gmail.com; с. Братське, 2-Б, Михайлівський район, Запорізька область, 72040; код ЄДРПОУ 20492904)
2 – Клопова Юрія Петровича (електронна пошта: fgitog@gmail.com; с. Братське, 2-Б, Михайлівський район, Запорізька область, 72040; РНОКПП: 2489605436; дата народження: 29.02.1968)
про стягнення 5 081 945,90 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Хільчук О.П. (в режимі відеоконференції), довіреність № 355/21 від 02.07.2021, свідоцтво серії КС № 6869/10 від 05.09.2018, адвокат;
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився;
СУТНІСТЬ СПОРУ:
09.01.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” до відповідачів: 1) Приватного Фермерського господарства “ІТОГ”, 2) Клопова Юрія Петровича про стягнення 5 081 945,90 грн.
09.01.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
На виконання ст. 16 Закону України “Про захист персональних даних”, ухвалою Господарського суду Запорізької області № 908/95/24 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи – Клопова Юрія Петровича (РНОКПП: 2489605436; дата народження: 29.02.1968).
12.02.2024 від Міністерства соціальної політики України до суду надійшло повідомлення № 2909/0/2-24/3 від 07.02.2024 (вх. № 3277/08-08/24 від 12.02.2024), в якому зазначено що станом на 01.02.2024 в ЄІБД ВПО інформація про запитувану особу відсутня.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/95/24 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.03.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов’язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 08.03.2024 № 908/95/24 задоволено клопотання Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” про забезпечення проведення судового засідання призначеного на 18.03.2024 о 10:30 та подальших судових засідань в режимі відеоконференції та вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням підсистеми "Електронний суд”.
Ухвалою суду від 18.03.2024 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 17.04.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд” ЄСІТС.
26.03.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалою суду від 17.04.2024 № 908/95/24 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.05.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції. Запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
З метою повідомлення ТОВ «Агропромислове підприємство “ХЕЛІАНТУС-АЗОВ” та Іотова В.В. про призначення справи до судового розгляду по суті, текст вищевказаної ухвали суду оприлюднений на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.
Ухвалою суду від 20.05.2024 № 908/95/24 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 17.06.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою та призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд”.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 20.05.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у позовній заяві посилаючись на те, що 29.06.2021 між Акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є Акціонерне товариство “Райфайзен Банк” (Кредитор) та Фермерським господарством «ІТОГ» (Позичальник) укладений кредитний договір № 011/10892/01054904 (договір), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 5 000 000,00 грн., а позичальник зобов’язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов’язання визначені в договорі. Згідно з п. 1.3. договору, кінцевий термін погашення кредиту – 28.06.2026. Додатком № 1 до кредитного договору сторони визначили відповідний графік зниження ліміту. З метою забезпечення належного виконання зобов’язань за договором № 011/10892/01054904, 29.06.2021 між АТ “Райффайзен Банк” (Кредитор) та фізичною особою - Клоповим Юрієм Петровичем (Поручитель) укладений договір поруки № 011/10892/01054904/П1, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору. ФГ «ІТОГ» було порушено умови кредитного договору № 011/10892/01054904 від 29.06.2021 в частині своєчасного та належного виконання зобов’язань, у зв’язку з чим 24.11.2023 позивачем на адреси відповідачів-1 та 2 направлено вимогу № 188/2/824/1 про усунення порушень кредитних зобов’язань, дострокове виконання зобов’язань та погашення заборгованості за кредитним договором. Проте, вказані вимоги залишені ФГ «ІТОГ» та Клоповим Ю.П. без відповіді та задоволення. Станом на 24.11.2023 загальна заборгованість за кредитним договором № 011/10892/01054904 від 29.06.2021 становить 5 081 945,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4 268 197,32 грн. та заборгованість за відсотками – 813 748,58 грн. станом на 05.01.2024. На підставі викладеного, просить суд позов задовольнити.
Представники відповідачів – 1 та 2 у жодне судове засідання як на стадії підготовчого провадження так і під час розгляду справи по суті вкотре не з’явились, про причини неявки суд не повідомили. Станом на 17.06.2024 документи запропоновані ухвалами відповідачами – 1, 2 до суду не направлені. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлені належним чином шляхом направлення на електронні адреси та оприлюдненням на офіційному веб-сайті судової влади відповідних ухвал суду. Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Ухвали суду були розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі мали можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Місцезнаходження відповідачів є: с. Братське, Михайлівський район, Запорізька область, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому відповідачі були повідомлені про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, повідомлення відповідачів – 1, 2 через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідачів з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідачів – 1 та 2.
Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.
В судовому засіданні 17.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2021 між Акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль, правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є Акціонерне товариство “Райфайзен Банк” (Кредитор) та Фермерським господарством «ІТОГ» (Позичальник) укладений кредитний договір № 011/10892/01054904 (кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, кредитор зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 5 000 000,00 грн., а позичальник зобов’язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов’язання визначені договором.
Пунктом 1.3. кредитного договору встановлено кінцевий термін погашення кредиту – 28.06.2026, або інша дата, визначена відповідно до п. 5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов’язаний здійснити погашення заборгованості за договором в повному обсязі).
Згідно з п. 1.4.1. кредитного договору, кредит надається позичальнику на трактор New Holland, T8.410, 2021 року випуску. Договір купівлі-продажу № 41/54273 від 16.03.2021 «…»
Згідно з п. 2.1. кредитного договору, протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного п. 1.3. договору включно позичальник зобов’язаний щомісяця сплачувати кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12,5 % річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в т.ч. простроченої) з дня, наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту.
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору, у випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі 12,5% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в т.ч. простроченої) з дня, наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту.
Нарахування процентів за кредитом здійснюється виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості за кредитом/простроченої заборгованості за договором протягом усього строку користування кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту (траншу) та не враховується день погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі (п. 2.3. кредитного договору).
За умовами п. 5.1 кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснити погашення заборгованості в порядку, визначеному договором.
Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що протягом визначеного графіком періоду позичальник зобов’язаний привести розмір заборгованості за кредитом у відповідність до розміру, що не перевищує ліміт, встановлений графіком на відповідний період. Для цього позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитом у розмірі, що визначається як різниця між фактичною сумою заборгованості за кредитом та лімітом, встановленим на наступний період, не пізніше дня закінчення дії поточного періоду. Якщо останній день періоду не є банківським днем, позичальник зобов’язаний здійснити погашення заборгованості за кредитом не пізніше останнього банківського дня, що передує останньому дню періоду.
Додатком № 1 до кредитного договору сторони погодили відповідний графік зниження ліміту.
Відповідно до п. 2 додатку № 1 до кредитного договору, сума неповернутої заборгованості за кредитом, що не перевищує ліміт згідно з графіком зменшення ліміту вважається простроченою заборгованістю позичальника.
Пунктом 3 додатку № 1 до кредитного договору сторони встановили. Що нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється відповідно до статей 2, 5 Договору.
За умовами п. 5.3 кредитного договору, позичальник зобов’язався здійснювати сплату процентів у валюті кредиту щомісячно, кожного 27 числа (надалі – дата платежу) та при погашенні заборгованості за кредитом в повному обсязі, відповідно до умов договору, за такі періоди:
- в першому календарному місяці користування кредитом – за період з дня надання кредиту (траншу) по календарний день, що передує даті платежу поточного місяця;
- в наступних календарних місяцях користування кредитом – за період з дати платежу попереднього календарного місяця (включно) по календарний день, що передує даті платежу поточного місяця;
- в останній місяць користування кредитом – за період з дати платежу попереднього календарного місяця (включно) по календарний день, що передує дню погашення заборгованості за кредитом у повному обсязі.
Згідно з п. 5.4 кредитного договору, якщо дата платежу у місяці здійснення платежу відсутня, позичальник зобов’язаний здійснити погашення заборгованості за кредитом та сплатити проценти в останній календарний день поточного місяця «…».
Позичальник зобов’язаний з періодичністю, визначеною цією статтею договору та графіком, здійснювати погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів, пені шляхом перерахування грошових коштів на рахунок погашення (п. 5.5. кредитного договору).
Пунктом 5.9 кредитного договору встановлено, що вимоги кредитора щодо погашення заборгованості підлягають задоволенню в залежності від терміну виникнення заборгованості за договором у такій черговості:
- сплата пені, штрафу за договором;
- сплата прострочених нарахованих процентів;
- погашення простроченої заборгованості за кредитом;
- сплата нарахованих процентів;
- погашення простроченої заборгованості за кредитом;
- сплата нарахованих процентів;
- погашення поточної заборгованості за кредитом;
- сплата нарахованих процентів;
- погашення поточної заборгованості за кредитом;
- сплата інших платежів, передбачених договором та/або договорами забезпечення.
При цьому кредитор на власний розсуд має право направити грошові кошти, отримані від позичальника, для погашення заборгованості, зокрема на погашення простроченої заборгованості за договором у разі її наявності.
Позичальник надає кредитору право самостійно приймати рішення щодо встановлення іншої черговості погашення заборгованості. За запитом позичальника кредитор інформує позичальника про застосовану черговість погашення заборгованості.
Відповідно до п.п. 8.1.1 – 8.1.3 п. 8.1 кредитного договору, у разі настання обставин дефолту (невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань за договором та/або договором забезпечення, а також інші обставини, яка на думку кредитор свідчать про те, що зобов’язання позичальника за договором не будуть виконані), кредитор має безумовне право на власний розсуд, без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів:
8.1.1. відмовити в наданні кредиту або його частини за договором;
8.1.2. скасувати або встановити розмір ліміту в розмірі фактичної заборгованості позичальника за кредитом;
8.1.3. вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості.
Згідно з п.п. 8.2.1. п. 8.2. кредитного договору, кредитор має право скористатись правами, зазначеними в п. 8.1 договору та пред’явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин дефолту, зокрема у випадку порушення позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов’язань за договором.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, встановлених договором, сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України та положеннями договору. До врегулювання правовідносин, які неврегульовані договором, застосовуються відповідні норми законодавства України (п. 11.1. кредитного договору).
Пунктом 12.1 кредитного договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання ними прийнятих зобов’язань за договором «…».
Згідно з п. 12.3. кредитного договору, повідомлення та інша кореспонденція між сторонами за договором здійснюється у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів на всі адреси, зазначені в договорі, та/або вручення відповідних документів під особистий підпис уповноваженого представника іншої сторони/позичальника, або іншим способом, який дозволяє достовірно довести дату та зміст відправленого або врученого повідомлення.
Кредитор має право направити повідомлення засобами систем дистанційного обслуговування поточного рахунку, відповідно до умов укладеного сторонами договору щодо їх функціонування, або з використанням іншої системи електронної комунікації, погодженої сторонами «…».
29.06.2021, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № 011/10892/01054904, між АТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є Акціонерне товариство “Райфайзен Банк” (Кредитор), та гр. Клоповим Юрієм Петровичем (Поручитель, відповідач-2) укладений договір поруки № 011/10892/01054904/П1 (Договір поруки).
Згідно з п. 1.1. договору поруки, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору. Порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов’язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, погашення процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум, тощо.
Поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов’язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов’язань (п. 1.2. договору поруки).
Згідно з п. 1.3. договору, серед іншого сторони передбачили, що без додаткового отримання попередньої згоди поручителя (у тому числі без додаткового повідомлення поручителя та без укладання додаткових угод до договору), підписанням цього договору поручитель надає свою згоду на поширення поруки на будь-які зміни до основного договору, внаслідок яких може бути збільшено розмір його відповідальності перед кредитором, в тому числі внаслідок доповнення основного договору будь-якими зобов’язаннями позичальника, невиконання яких може призвести до направлення вимоги про дострокове погашення забезпечених зобов’язань.
Відповідно до п. 1.4. договору поруки, поручитель погоджується та зобов’язується солідарно відповідати за виконання забезпечених зобов’язань правонаступниками/спадкоємцями позичальника.
Згідно з п. 2.1. договору, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов’язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов’язаннями.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що поручитель зобов`язується здійснити виконання забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) календарних днів з дати відправлення кредитором відповідної вимоги та в обсязі, зазначеному в такій вимозі «…».
Як свідчать матеріали справи, у зв’язку з порушенням ФГ «ІТОГ» умов кредитного договору № 011/10892/01054904, 20.12.2023 позивачем на адресу відповідача-1 направлена вимога № 188/2/824/1 від 20.12.2023 про усунення порушень кредитних зобов’язань та погашення заборгованості за кредитним договором на суму 5 020 570,00 грн., з яких: заборгованість за тілом – 4 268 197,32 грн. та заборгованість за відсотками – 752 372,68 грн. у строк, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з дня направлення вказаної вимоги.
Також, 26.12.2023 позивачем на адресу відповідача-2 направлено вимогу № 188/2/874/1 від 26.12.2023 про усунення порушень кредитних зобов’язань та погашення заборгованості за кредитним договором на суму 5 020 570,00 грн., з яких: заборгованість за тілом – 4 268 197,32 грн. та заборгованість за відсотками – 752 372,68 грн. у строк, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з дня направлення вказаної вимоги.
Проте, вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.
З урахуванням вищевикладеного, позивач звернувся до суду з вказаним позовом про солідарне стягнення з відповідачів – 1 та 2 заборгованості за кредитним договором № 011/10892/01054904 від 29.06.2021 на загальну суму 5 081 945,90 грн., а саме:
- 4 268 197,32 грн. – заборгованість за кредитом;
- 813 748,58 грн. – заборгованість за відсотками станом на 05.01.2024 року.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представника, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Приписами статей 626 та 627 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу норми ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Правовідносини сторін врегульовані кредитним договором та договором поруки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (“Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Як встановлено судом, відповідачем-1 порушені строки погашення кредиту та процентів, передбачені у підписаному сторонами графіку, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту становить 4 268 197,32 грн., а тому вказані вимоги є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості по відсоткам за період з 05.07.2021 по 05.01.2024 в розмірі 813 748,58 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.3. кредитного договору, кінцевий термін погашення кредиту – 28.06.2026.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, керуючись п. 8.1. кредитного договору 20.12.2023 та 26.12.2023 позивачем на адреси відповідачів-1 та 2 направлені вимоги № 188/2/824/1 від 20.12.2023 та № 188/2/874/1 від 26.12.2023 про усунення порушень кредитних зобов’язань та погашення заборгованості за кредитним договором у строк, що не перевищує 10 (десяти) календарних днів з дня направлення вказаної вимоги.
Таким чином, позивач повідомив відповідачів-1 та 2 про дострокове розірвання кредитного договору - 26.12.2023.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 наведено ряд висновків, що стосується стягнення відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування.
Так, у п. 139-141 вищевказаної постанови, для вирішення виключної правової проблеми, Велика Палата зазначила наступне:
«139. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв’язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Подібні правові висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
У своїй постанові Велика Палата Верховного суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 доповнила аргументацію постанови від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 щодо припинення нарахування процентів після спливу строку кредитування, вказавши: якщо сторони кредитного договору домовилися про нарахування процентів до моменту повернення кредиту, такі проценти все одно не нараховуються.
За таких обставин, після закінчення строку кредитування, позивач міг нараховувати лише проценти за користування коштами, передбачені ст. 625 ЦК України, а не відсотки за користування кредитом.
Керуючись вищевикладеним та перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків за користування кредитом у період з 05.07.2021 по 05.01.2024 в розмірі 813 748,58 грн., суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування кредитом у період з 05.07.2021 по 26.12.2023 у розмірі 800 609,15 грн., з відмовою у стягненні 13 139,43 грн., оскільки згідно позовної заяви та розрахунку позивача, вимога про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України не заявлялась.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс 'Горіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N 303-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідачів – 1 та 2 у розмірі 60 825,69 грн.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 – 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2024.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
