Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До відома!!! Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Рішення ГСЗО від 08.07.2024 по справі № 908/1088/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.07.2024 Справа № 908/1088/24
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
при секретареві судового засідання Концур Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/1088/24
за позовом: Акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”, ідентифікаційний код юридичної особи 00186542 (вул. Діагональна, 11, м. Запоріжжя, 69035)
до відповідача: Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, буд. 1)
про стягнення збитків у розмірі 93 149,90 євро
за участю уповноважених представників сторін:
від позивача: Маньчин О.О., адвокат, псвідчення №001180 від 28.10.2016, довіреність № 18-18 від 26.12.2023;
від відповідача: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
11.04.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 93 149,90 євро, оскільки право позивача на здійснення підприємницької діяльності порушене саме відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неможливості виконання умов Договору поставки № 1 від 10.12.2021, укладеного між АТ «ЗФЗ» та Elkem Carbon AS в частині доставки Товару до первинного місця поставки та його відвантаження, у зв'язку з неправомірними та незаконними діями відповідача через його збройні сили, що полягали у фактичній блокаді портів України, та як наслідок зміна місця поставки та відвантаження Товару на порти Польщі та укладення Договору перевезення з даних портів, позивачу були завдані збитки у розмірі 93 149,90 євро додаткових витрат на перевезення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 справу № 908/1088/24 передано на розгляд судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.04.2024 суд призначив підготовче засідання на 08.05.2024 о 11 год. 00 хв.
В судовому засіданні 08.05.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу “Акорд”.
Суд відкрив судове засідання. Суд з’ясував про відводи. Відводів не заявлено.
Відповідач в судове засідання не з’явився, відзиву до суду не надав.
Суд зазначає, що з метою доведення до відповідача про розгляд даної справи, ухвала про відкриття провадження по справі № 908/1088/24 від 16.04.2024 була розміщена на веб-сайті Судової влади України.
Жодних документів, відзиву чи пояснень від відповідача на адресу суду чи позивача не надходило.
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08.05.2024 суд відклав підготовче судове засідання на 17.06.2024 о 11 год. 20 хв.
В судовому засіданні 17.06.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу “Акорд”.
Суд відкрив судове засідання. Суд оголосив склад суду.
Відповідач в судове засідання не з’явився.
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що підтримує позовні вимоги по справі № 908/1088/24 в повному обсязі, оголосив, що станом на 17.06.2024 всі наявні докази були подані до матеріалів справи та клопотання процесуального характеру відсутні.
За таких обставин, суд проаналізувавши матеріали справи, заслухавши думку присутнього у судовому засіданні представника позивача про готовність справи до розгляду по суті, дійшов до висновку про можливість закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті на 08.07.2024 о 12 год. 00 хв.
Відповідач в судове засідання не з’явився. Сторона належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання.
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану” з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
У зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Позивачем, на виконання ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, направлено копії позовної заяви і доданих до неї документів на електронну пошту міністерства юстиції російської федерації pr@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті міністерства юстиції російської федерації https://minjust.gov.ru.
Відповідач в судове засідання не з’явився. Сторона належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання.
Пояснень від відповідача на адресу суду не надходило.
08.07.24 від позивача на виконання ухвали надійшли докази перекладу і направлення відповідачеві позовної заяви, ухвали суду, які долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні 08.07.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу “Акорд”.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи позовної заяви просив її задовольнити.
Відповідач своїм правом на участь в судовому процесі не скористався.
Ухвали суду від 16.04.2024, 08.05.2024, 17.06.2024 опубліковано на офіційному сайті Господарського суду Запорізької області.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 08.07.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
10.12.21 між АТ «ЗФЗ» (Покупець), Запоріжжя Україна, та Elkem Carbon AS (Продавець), Крістіансанд Норвегія, було укладено Договір поставки № 1 від 10.12.2021 (далі - Договір), відповідно до якого Покупець придбаває електродну масу (далі - Товар) у Продавця на умовах, що зазначені нижче.
Відповідно до Розділу 2 Договору (Опис товару) Товар являє собою брикет з електродної маси ELSEP@ЕРS у відповідності до специфікації, що приведена у Додатку 1. Брикети будуть мати температуру розм'якшення 90° С. Виробник товару Elkem Carbon AS.
Розділом 4 Договору визначена кількість, а саме 825 метричних тонн (+/- 5 %). Товар буде постачатися у вигляді брикетів у відповідності до погодженої специфікації.
Згідно із Розділом 5 Договору передбачено, що відвантаження Товару (з порту Крістіансанд) здійснюється після попередньої оплати, протягом 30 днів після передачі коштів на рахунок Продавця. Щомісячний обсяг може бути відвантажений декількома партіями. Узгоджена кількість переважно повинна бути рівномірно розподілена на період дії договору.
Розділом 6 Договору визначена ціна та загальна вартість поставки. Ціна 990 €/т фіксується для платежів в період 01.01.2022 - 31.03.2022. Первісний загальний обсяг за період 01.01.2022 - 31.03.2022 складає орієнтовно 825 метричних тонн. Загальна вартість по Договору на моменту підписання складає 816 750 євро (€ )(+/-5%). Умови поставки визначені у пункті 7 Договору, а саме: СIР Чорноморськ Україна (Інкотермс ®2020). Відвантаження товару (з порту Крістіансанд) виконується після попередньої оплати, протягом 30 днів після передачі грошових коштів на рахунок продавця. Поставки будуть включати 14 днів безоплатного демерджа і простою в порту відвантаження за рахунок продавця. Якщо демердж продовжуються більш ніж 14 днів з причини некоректного оформлення Продавцем документів на відвантаження, то всі витрати по демерджу відшкодовує Продавець. Датою відвантаження Товару при морських перевезеннях, далі «Дата відвантаження», буде вважатися дата, що вказана в коносаменті при морських перевезеннях в порту завантаження (Крістіансанд). «Датою поставки» вважається дата, що вказана в коносаменті при морських перевезеннях в порту відвантаження. Обов'язки Продавця у відношенні окремо взятої партії Товару будуть вважатися виконаними на Дату Поставки. Право власності на Товар переходить Покупцю в дату, що вказана в коносаменті при морських перевезеннях в порту відвантаження. Порт відвантаження - Чорноморськ Україна.
Відповідно до Розділу 8 Договору, умовами оплати є 100 % передоплати перед відправленням електродної маси. Покупець здійснює оплату за Товар на підставі оригіналу інвойсу, що виставляється Продавцем Покупцеві на обсяг партії Товару, що поставляється, із зазначенням ціни та суми поставки. Після відвантаження кожної партії Продавець виставляє корегуючий рахунок, що відображає різницю між сумою передоплати та кінцевою сумою, що базується на фактичному завантаженому тоннажі. Цей кінцевий корегуючий рахунок повинен бути сплаченим у встановлений строк.
Проте, відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє і на теперішній час.
Через повномасштабне вторгнення військ російської федерації в Україну з 27 лютого 2022 року всі українські порти були закриті для суднозаходів. Тоді ж на території Державного Підприємства «Морський Торговий Порт «Чорноморськ» припинилися усі навантажувально-розвантажувальні роботи.
Крім того, відповідно до оперативної інформації щодо російського вторгнення станом на 13-00 27-го лютого 2022 року, що було опубліковане Міністерством оборони України: «противник здійснював спроби висадки морського десанту в районі населеного пункту Чорноморськ Одеської області. Ворожий десант знищено.»
28 лютого 2022 року вхід-вихід суден з порту Чорноморськ (Україна), який був портом відвантаження, став неможливий через агресивні дії збройних сил російської федерації, що підтверджується даними із засобів масової інформації.
Адміністрація морських портів України, на своїй офіційній сторінці соціальної мережі «Facebook» 03.03.2022 повідомила, що згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 05:30 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. У зв'язку з нарощуванням з боку РФ політики ескалації, озброєної агресії та підвищенням загрози виникнення інцидентів, пов'язаних з охороною портових засобів та суден, на період введення воєнного стану Розпорядженням Кабміну України від 25 лютого 2022 № 183-р з 24.02.2022 у морських та річкових портах Україні встановлено 3-ій (вищий) рівень охорони портових засобів та суден.
Вхід/вихід до українських портів закрито ПРИПами 83-91/22. 96-97/22 ВМСУ у зв'язку з мінною небезпекою, 92/22 - Держгідрографія, 98-99/22 загроза піратства з бок\ суден ЧФ РФ в Чорному та Азовському морях. Вантажні операції практично призупинено.
На сьогоднішній день в портах України перебувають іноземні судна, які з вищезазначених причин не можуть покинути порти.
Загалом у портах України зараз перебуває 80 торгових суден під прапором різних держав.
З початку агресії РФ проти України сталися наступні злочини:
03.03.2022 - Теплоход "НЕLТ" (прапор Панама), був обстріляний отримав пробоїну нижче ватерлінії.
Останній доклад з судна - крен 70 градусів, сідаємо на плоти. 12:18 НЕLТ пропав з радарів
02.03.2022 - нанесено ракетний удар по т/х Banglar Samriddhi (прапор Бангладеш) на рейді порту Ольвія. Ракета влучила в надбудову. На судні пожежа, яку вдалось ліквідувати силами буксирів. Загинув один член екіпажу (громадян Бангладеш).
01.03.2022 на рейді Миколаївського порту дві ракети агресора потрапили в буксир компанії "Нібулон". Сталася пожежа, яку вдалось ліквідувати.
27.02.2022 агресором захоплено два українські судна танкер "Афіна" і суховантаж "'Принцеса Ніколь", які було конвойовано окупантами. На обох судах перебувають майже 50 мирних членів екіпажів.
26.02.2022 під час виконання гуманітарної місії в р-ні острова Зміїний російськими військовими кораблями було захоплене рятувальне судно "САПФІР"'.
25.02.2022 агресор обстріляв 2 іноземні судна поблизу порту Південний «NAMURA QUEEN» (прапор Панами) та бункеровщик MILLENIUM SPIRIT (прапор Молдови) на рейді перед портами Південний та Одеса. Сталося возгорання. яке у разі вибуху могло призвести до екологічної катастрофи.»
Враховуючи явну загрозу знищення вантажу Збройними силами відповідача, у разі спроби увійти до територіальних вод України та наблизитися до порчу поставки, Сторони були вимушені внести зміни до Договору в частині порту відвантаження.
Так, Сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 від 15.03.2022 до Договору, відповідно до Розділу 1 якої, вносилися зміни до першого абзацу Розділу 7 «Умови поставки» до Договору, виклавши його в наступній редакції: «Умови поставки: СIР - Гданськ, Польща».
Розділом 2 цієї Додаткової угоди було внесено зміни до абзацу 9 Розділу 7 «Умови поставки» до Договору, виклавши його в наступній редакції: «Умови відвантаження - Гданськ, Польща».
Окрім того, АТ «ЗФЗ» (Замовник) був фактично вимушений укласти договір № WZ-1-22 від 23.05.2022 (далі - Договір перевезення) з компанією WENGA Sp.z o.o. (Виконавець), яка повинна була здійснити перевезення Товару до станції Хрубешов/Ізов, що знаходиться на польсько-українському кордоні.
Відповідно до Розділу 1 Договору перевезення, предметом цього договору є послуги перевезення, що надаються Виконавцем Замовником в Польщі.
Згідно Розділу 2 Договору, у обов'язки Виконавця входить організація перевезення вантажу Замовника у відповідності з вимогами та на умовах доданих документів, які приймаються Замовником, висунутих Виконавцем Замовнику, та які є невід'ємною частиною даного Договору.
Як, зокрема, зазначено у абзаці 2 Розділу 3 до Договору перевезення, виконання послуг оформлюється актом виконаних робіт.
Виконавець зобов'язаний надати Замовнику поштою або іншим зручним способом всі необхідні оригінали документів, а саме: рахунок-фактуру на сплату; акт виконаних робіт.
До Договору перевезення, сторонами було укладено Додаток № 1 від 23.05.2022, відповідно положень якого, Виконавець повинен був здійснити перевезення Товару від порту Гданськ до станції Хрубешов/Ізов, що знаходиться на польсько-українському кордоні.
Вартість за перевезення Товару по маршруту термінал DCT в Гданську до Хрубешов ЛХС/Ізов ЛХС складає 100 євро/тонна.
Даним Додатком № 1 до Договору перевезення, також передбачена наявність додаткових витрат.
26.05.2022 Сторонами було укладено Доповнення № 1 до Договору перевезення, відповідно пункту 1 якого, у зв'язку з можливим прибуттям Товару в різні порти Республіки Польща, по всьому тексту Додатку № 1 від 23.05.2022 до Договору перевезення, слова DCT Гданськ слід читати як DСТ Гданськ/ВСТ Гдиня.
27.06.2022 Виконавцем було виставлено інвойс № WZ-1-22-1, відповідно до якого, вартість організації перевезення Товару, загальною вагою 404,173 гони, складає 40 417,30 євро.
До Договору перевезення, сторонами було укладено Додаток № 2 від 15.07.2022, відповідно положень якого. Виконавець повинен був здійснити перевезення Товару від порту Гданськ до станції Хрубешов/Ізов. що знаходиться на польсько-українському кордоні.
Вартість за перевезення Товару по маршруту від порту Гданськ до Хрубешов ЛХС/Ізов ЛХС складає 120 євро/тонна.
Даним Додатком № 2 до Договору перевезення, також передбачена наявність додаткових витрат.
19.09.2022 Виконавцем було виставлено інвойс № WZ-1-22-2, відповідно до якого, вартість організації перевезення Товару, загальною вагою 403,98 тони, складає 48 477,60 євро.
До Договору перевезення, сторонами було укладено Додаток № 3 від 13.02.2023, відповідно положень якого. Виконавець повинен був здійснити перевезення Товару від порту Гдиня до станції Хрубешов/Ізов. що знаходиться на польсько-українському кордоні.
Вартість за перевезення Товару по маршруту від порту Гданськ до Хрубешов ЛХС/Ізов ЛХС складає 4 255 євро.
Цим Додатком № 3 до Договору перевезення, також передбачена наявність додаткових витрат.
08.03.2023 Виконавцем було виставлено інвойс № WZ-1-22-3, відповідно до якою, вартість організації перевезення Товару, кількістю 28 біг-бегів та загальною вагою 23,407 тони, складає 4 255,00 євро.
У зв'язку з чим, загальна вартість організації перевезення Товару, загальною вагою 831,56 тони, складає 93 149,90 євро.
Між Виконавцем та Замовником було підписано акти виконаних робіт № 1 від 27.06.2022, № 2 від 19.09.2022, № 3 від 08.03.2023, що підтверджують виконання зобов'язань з організації перевезення Товару, в обсязі, що був визначений Договором поставки № 1 від 10.12.2021, укладеного між АТ «ЗФЗ» та Elkem Carbon AS, з портів Гданськ та Гдиня (Польща) до станції Хрубешов/Ізов, що знаходиться на польсько-українському кордоні.
Вказані витрати були сплачені АТ «ЗФЗ» в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями: № 382700 від 30.05.2022, № 384682 від 25.07.2022 та № 391159 від 16.02.2023.
Завдання збитків позивачу внаслідок такої протиправної поведінки є підставою для настання господарсько-правової відповідальності відповідача, у зв’язку з чим подано позов у цій справі.
Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 Високий Суд вказав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Згідно ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 встановлено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
24 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕS-12/1 якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:
- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФта ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;
- Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода).
Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-ХІІ; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави -учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (утому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб'єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання.
Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб'єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов'язків щодо суб'єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.
Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов'язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб'єкта господарювання, оскільки позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 14.04.2022 в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-Ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії російської федерації проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ЕТ5 N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов'язки Сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Рішення про вихід України з даної Угоди було прийнято Верховною Радою України. відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12.01.2023 № 2855-ІХ.
Тому на момент вчинення протиправних дій відповідачем, вищевказана Угода була чинною.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке Існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес Іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та Інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним Позивачем.
Також, пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка. наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення Відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
З метою відновлення свого порушення права, внаслідок неможливості виконання умов Договору поставки № 1 від 10.12.2021, укладеного між АТ «ЗФЗ» та Elkem Carbon AS в частині доставки Товару до місця поставки та його відвантаження, у зв'язку з неправомірними та незаконними діями відповідача через його збройні сили, що полягали у фактичній блокаді портів України, та як наслідок зміна місця поставки та відвантаження Товару на порти Польщі та укладення Договору перевезення з даних портів, Позивач був вимушений понести додаткові витрати в розмірі 93 149,90 євро.
Враховуючи вищевикладене, наявність усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, об'єктивної та суб'єктивної сторони спричинених Відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв'язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 93 149,90 євро, вини відповідача у заподіянні збитків, є підставою для притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування позовних вимог АТ «ЗФЗ» надано належні та допустимі докази у справі щодо понесення додаткових витрат на перевезення вантажу: Договір поставки № 1 від 10.12.2021, договір № WZ-1-22 від 23.05.2022, з документами щодо їх виконання, які наведені вище, та платіжні інструкції № 382700 від 30.05.2022, № 384682 від 25.07.2022 та № 391159 від 16.02.2023.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи вище викладені обставини, надані докази та норми чинного законодавства України, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 129, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 09.07.2024.
Суддя А.О. Науменко
_03_03.png)
