До уваги відповідачів 1 / ПАТ “Газпром” 2/ТОВ “Газпром Капітал” 3/ Міжнародна Компанія товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Держава

  номер провадження справи  26/30/22         

      р

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

 15.08.2024                                                                 Справа №  908/1955/22(908/1534/24)

 м.Запоріжжя Запорізької області  

 

Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева О.О., при секретарі Лісовик О.В., розглянувши матеріали господарської справи

 

за позовом: Приватного акціонерного товариства “КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ “СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ”, що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу “ФІНАНСОВІ СТРАТЕГІЇ” (код у Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування: 2331692), місцезнаходження: Бульвар Центральний, 21, місто Запоріжжя, поштовий індекс: 69000, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23848885,

 

до відповідачів:

відповідач 1 - Публічне акціонерне товариство “Газпром”, (поштовий індекс: 197229, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1, Основний державний реєстраційний номер: 1027700070518);

відповідач 2: - Товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром Капітал” (поштовий індекс: 195277, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера “д”, приміщення 43-н, примищення 58, Основний державний реєстраційний номер: 1087746212388);

відповідач 3: Міжнародна Компанія товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” (поштовий індекс: 236006, Російська Федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4, Основний державний реєстраційний номер: 1223900013952),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (поштовий індекс: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1),

 

про стягнення 439 642 487,99 грн. (чотириста тридцять дев'ять мільйонів шістсот сорок дві тисячі чотириста вісімдесят сім гривень 99 копійок),

 

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивача: адвокат Нечипоренко Л.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП № 003101 від 23 квітня 2024 року.

 

Перекладач: Кудров Роман Олексійович, паспорт громадянина України № 005076277 від 13 серпня 2020 року (дійсний до 13 серпня 2030 року); реєстраційний номер облікової картки платника податків: 2757012652

 

Представники відповідачів та третьої особи: не з’явились.

 

ВСТАНОВИВ наступне:

 

ЗМІСТ:

1. ВСТУП

 

1. Інформація про Позивача
2. Позов Позивача проти Росії у Попередній справі
3. Позов Позивача у цій справі
4. Обставини, встановлені у Попередній справі, які не потребують доказування у даній справі на підставі преюдиційності

 

1. ПІДСУДІСТЬ ТА ПІДВІДОМЧІСТЬ

 

1. Підсудність
2. Закон України “Про міжнародне приватне право”
3. Конвенція про правову допомогу
4. Угода про вирішення спорів
5. Підвідомчість
6. Позиції сторін щодо підсудності та підвідомчості

 

III. РУХ СПРАВИ

 

1. ОБСТАВИНИ СПРИЧИНЕННЯ ПОЗИВАЧУ ШКОДИ

 

1. ВІДПОВІДАЧІ Є ALTER EGO РФ, А ТОМУ НЕСУТЬ СОЛІДАРНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПОЗИВАЧУ

 

1. Тест на визначення компанії як alter ego держави та визначення alter ego, таким, що несе солідарну відповідальність з державою
2. Доктрина alter ego та її застосування для притягнення до відповідальності за борги один одного
3. Судова практика Європейського Суду з прав людини
4. Українське законодавство та правозастосування
5. Коротке викладення тесту, який застосовується у даній справі

 

1. Відповідачі відповідають критеріям alter ego Російської Федерації

 

1. Короткий огляд застосування тесту на alter ego до Відповідачів

 

2. Правовий статус Відповідачів за національним (російським) законодавством: Група “Газпром”, до складу якої входять з окремою метою “Газпром”, “Газпром капітал”, та “Газпром Інтернешнл”, створена державою як корпоративна група, яка контролюється державою, наділена очевидними суспільними функціями, діє під особливим правовим режимом, відмінним від законодавства загального застосування, контрольний пакет акцій якої постійно перебуває у постійній власності держави.
3. “Газпром” і група “Газпром” була створена державою для виконання публічних функцій
4. Організаційно-правова форма за національним (російським) правом
5. Особливий правовий статус “Газпрому”
6. Висновки

 

3. Відсутність інституційної незалежності (частка держави у акціонерному капіталі)
4. Російська держава є власником контрольного пакета акцій (або часток) у структурі власності “Газпрому”, “Газпром капіталу”, та “Газпром Інтернешнл”
5. Призначення органів корпоративного управління Відповідачів контролюється виключно Російською державою
6. Через те, що Група “Газпром” розкриває у фінансовій звітності контроль за дочірніми товариствами, цим прямо визнається існування такого контролю
7. Висновки щодо (відсутності) інституційної залежності

 

4. Характер і контекст діяльності Групи “Газпром” за своєю суттю є публічними. Група “Газпром” послідовно використовується російським політичним керівництвом для досягнення внутрішніх і зовнішніх геополітичних цілей Росії, визначених російським політичним крівництвом, і в цій діяльності Група “Газпром” знаходиться під суворим контролем і управлінням з боку Російської держави

 

1. Група “Газпром” історично була створена для досягнення внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей Росії під суворим контролем і наглядом Російського уряду

 

1. Як встановив ЄСПЛ, у 2009 році (на той час) Прем’єр-міністр Росії Путін В.В., а не корпоративне керівництво Групи “Газпром”, погодив з Україною умови постачання газу в Україну, зокрема ціноутворення та визначення безпосереднього постачальника в рамках Грпи “Газпром”, залишивши за “Газпромом” лише “формалізувати” контракти.

 

1. 27 жовтня 2021 року: після того, як Росія спровокувала загострення світової енергетичної кризи для Європи, для досягнення геополітичних цілей, президент Росії Володимир Путін доручив “Газпрому” почати закачувати природній газ у європейські газові сховища

 

1. У квітні 2022 року президент Росії Путін В.В. (а не “Газпром” як постачальник) погодив нові поставки газу до Сербії (яка зайняла прокремлівську позицію у війні Росії проти України), зокрема конкретні обсяги та умови ціноутворення

 

1. 21 липня 2022 року міністр закордонних справ Росії (а не “Газпром” як постачальник газу) вів переговори про збільшення поставок російського газу до Угорщини, на фоні спротиву з боку Угорщини запровадженню загальноєвропейських санкцій проти Росії, які обговорювались в ЄС, у зв'язку з військовою агресією Росії проти України

 

1. 7 вересня 2022 року Володимир Путін попередив про прийняття “політичного рішення”, згідно з яким юридично обов'язкові контракти на постачання газу, за якими “Газпром” був стороною договорів, “не будуть виконані” “Газпромом”

 

1. 9 вересня 2022 року, через сім місяців після того, як Білорусь дозволила російським військам і ракетам атакувати Україну з території Білорусії, президент Росії Путін В.В. (а не “Газпром”, як постачальник газу) домовився з президентом Білорусії про те, щоціни на газ, що поставляється “Газпромом” для Білорусії у 2022 році залишаться на низькому, некомерційному рівні 2021 року
2. 23 березня 2023 року, на фоні відходу Європи від поставок російського газу, віцепрем'єр-міністр РФ оголосив, що “Газпрому” доручено якнайшвидше досягти домовленостей щодо постачання газу до Китаю через запланований газопровід “Сила Сибіру-2”

 

1. У березні 2022 року, після запровадження європейськими країнами санкцій у відповідь на російську агресію проти України, президент Путін В.В. наказав “Газпрому” перевести платежі за постачання газу на російський рубль

 

1. Російський Президент систематично видає розпорядження “Газпрому” щодо конкретних виробничих питань для досягнення суспільно – економічних та соціальних цілей на території Росії

 

1. Росія систематично зловживає формальною юридичною самостійністю своїх компаній, у тому числі Групи “Газпром”, зокрема, з метою забезпечення недосяжності російських активів для міжнародних кредиторів Російської Федерації та ухилення від виконання Росією гошових зобов'язань

 

1. Висновки Суду щодо характеру/контексту діяльності Групи “Газпром” та (відсутності) її операційної незалежності

 

5. Відокремлення майна компанії від власності держави: незважаючи на формальне відокремлення активів, Російська Федерація фактично оперує активами Групи “Газпром” так, ніби вони належать безпосередньо Російській Федерації, а “Газпром” аналогічно вчиняє з акивами своїх (юридично відокремлених) дочірніх компаній.

 

1. У той час як майно “Газпрому” формально відокремлене від державної власності, російська держава розпоряджається цим майном на свій розсуд, диктуючи “Газпрому” комерційні та операційні рішення
2. У самій Групі “Газпром”, незважаючи на де-юре розподіл активів між різними компаніями, керівництво “Газпрому” ставиться до активів дочірніх компаній “Газпрому” як до власних і регулярно переміщує та розпоряджається ними на свій розсуд
3. Висновки про відокремлення майна підприємства від власності держави

 

6. Висновок – Відповідачі є alter ego Російської Федерації

 

1. Висновки Суду щодо солідарної відповідальності Відповідачів з Російською Федерацією за заподіяну Позивачу шкоду

 

1. Чи несуть Відповідачі відповідальність у зв'язку з деліктом, вчиненим Російською Федерацією, в силу того, що вони є alter ego Російської Федерації?

 

2. Який вид відповідальності слід застосовувати до Відповідачів?

 

1. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

 

VII. ДИСПОЗИТИВНА ЧАСТИНА РІШЕННЯ СУДУ

 

 

 

 

 

1. ВСТУП
2. Інформація про Позивача

 

1. Позивачем у даній (і в попередній пов'язаній) справі є Приватне акціонерне товариство “КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ “СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ”, що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу “Фінансові стратегії” (далі – “Славутич” або “Позивач”).

 

2. “Славутич” є українською компанією. “Славутич” володів вісьмома земельними ділянками загальною площею близько 15 гектарів (далі – “Ділянки”) у Мелітопольському районі Запорізької області України (далі – “Територія”), яку Російська Федерація (далі – “Російська Федерація”, “РФ” або “Росія”) окупувала з лютого 2022 року під час військової агресії проти України. Росія офіційно анексувала цю Територію в жовтні 2022 року разом із кількома іншими територіями України.

 

1. Позов Позивача проти Росії у Попередній справі

 

3. Позивач 31 січня 2023 року звернувся до Господарського суду Запорізької області (далі – “Суд”) з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої тим, що в період вищезазначеної окупації, Російська Федерація позбавила “Славутича” права власності, доступу, користування та володіння земельними ділянками, як зазначено нижче.

 

4. Позов Позивача розглядався Судом у справі № 908/1955/22 (908/747/23) (далі – “Попередня справа”). Позов у Попередній справі був поданий проти Держави Російської Федерації.

 

5. Суд 04 травня 2023 року ухвалив рішення у Попередній справі (далі – “Рішення щодо попереднього питання”), в якому встановив, що Російська Федерація спричинила Позивачу майнову шкоду своїми протиправними діями:

            “(...) своїми діями Російська Федерація порушила право власності Позивача (...) на земельні ділянки, розташовані в зоні тимчасової окупації території України, оскільки Позивач (...) не має доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіти та користуватися земельними ділянками та фактично призводить до неможливості розпоряджатися ними (...).”

 

6. У Рішенні щодо попереднього питання Суд застосував загальні положення Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини із завдання шкоди, до вищезазначених обставин. Суд постановив наступне:

 

“Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу [України] особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування”.

 

“Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу [України] майнова шкода, завдана неправомірними … діями (...) правам (...) юридичної особи, (...) відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (…)”.

 

7. Експертними висновками від 12 та 30 грудня 2022 року збитки “Славутичу” у зв'язку з втратою Ділянок були оцінені за ринковою вартістю 439 243 988,76 гривень. Відповідно, у Рішенні щодо попереднього питання Суд стягнув з Російської Федерації в якості відшкодування збитків 439 243 988,76 гривень.

 

8. Крім цього, у Рішенні щодо попереднього питання Суд зобов’язав Російську Федерацію відшкодувати судові витрати Позивача в розмірі 398 499,23 гривень.

 

9. Відповідно, Суд зобов'язав Російську Федерацію виплатити Позивачу загальну суму 439 642 487,99 гривень.

 

10. Повний текст Рішення щодо попереднього питання було складено та підписано 09 травня 2023 року, а потім направлено до Російської Федерації. Копії Рішення щодо попереднього питання (разом з нотаріально завіреним перекладом на російську мову) були отримані посольствами Російської Федерації в: Республіці Польща - 7 червня 2023 року; Сполучених Штатах Америки - 1 грудня 2023 року; Королівстві Швеція- 8 листопада 2023 року; Республіці Фінляндія - 6 листопада 2023 року; та Італійській Республіці - 27 листопада 2023 року.

 

11. Статтями 241 та 256 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII (далі – “ГПК”) передбачено, що судові рішення можуть бути оскаржені протягом 20 днів з дня їх проголошення. Водночас вказані статті додатково передбачають право сторін заявити про продовження строку для подання апеляційної скарги залежно від того, коли їм фактично було вручено повний текст судового рішення. У випадку, якщо рішення не оскаржується у встановлений термін, то воно набирає законної сили.[1] У визначений законом термін Російська Федерація не оскаржила Рішення щодо попереднього питання, а також не подала заяву про продовження строку для подання апеляції. Таким чином, Рішення щодо попереднього питання набрало законної сили з 30 травня 2023 року.

 

1. Позов Позивача у цій справі

 

12. Позивач 22 травня 2024 року звернувся до Суду з позовом у цій справі до трьох осіб:

 

      12.1 Публічного акціонерного товариства “Газпром” (далі - “Газпром” або ПАТ “Газпром”);

 

      12.2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Капітал” (далі - “Газпром Капітал”); та

 

      12.3 Міжнародної компанії товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” (далі – “Газпром Інтернешнл”, а разом з ПАТ “Газпром” та “Газпром Капітал” – “Відповідачі”).

 

13. В позові у цій справі Позивач просить визнати Відповідачів alter ego Російської Федерації а отже, покласти на них солідарну відповідальність за шкоду, заподіяну Позивачу Російською Федерацією, яка була встановлена Судом в Рішенні щодо попереднього питання. (У цій справі Позивач вказав відповідача у Попередній справі, тобто Російську Федерацію, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову).

 

1. Обставини, встановлені у Попередній справі, які не потребують доказування у даній справі на підставі преюдиційності

 

14. Як зазначено вище, у Рішенні щодо попереднього питання Суд встановив, окрім іншого: (i) що позивачу заподіяна шкода; (ii) обставини заподіяння шкоди; (iii) що шкода була заподіяна протиправними діями Російської Федерації; та (iv) розмір шкоди, якої зазнав Позивач.
15. Частиною 4 статті 75 ГПК передбачено, що:

 

“Стаття 75. Підстави для звільнення від доказування

…

 

4. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській … справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом”.

 

16. Рішення щодо попереднього питання набрало законної сили. Сторонами, щодо яких вищезазначені обставини були встановлені в Рішенні щодо попереднього питання, були Позивач і Російська Федерація. Обидві вони є учасниками у цій справі.

 

17. При цьому, Відповідачі у цій справі не були сторонами у Попередній справі. Відповідачі могли не знати про Рішення щодо попереднього питання, коли воно було винесене. Однак, після отримання ними Позову Позивача у цій справі, Відповідачам було б ясно, що Рішення суду щодо попереднього питання торкається їх прав, інтересів та обов’язків. У цих обставинах Відповідачі у цій справі мали можливість подати апеляційну скаргу на Рішення щодо попереднього питання як особи, питання про права, інтереси та обов’язки яких вирішив Суд у Попередній справі[2]. При цьому у строк, встановлений законом, Відповідачі у цій справі не подали ні такої апеляції, ні клопотання про продовження строку на подання апеляції.

 

18. Внаслідок цього, вищевказані обставини не потребують повторного доказування у даній справі.

 

19. Крім того, після отримання Позову у цій справі із доказами, що підтверджують позицію Позивача, в рамках цієї справи Відповідачі у цій справі все ж таки мали право у своїх запереченнях у цієї справі подати свої аргументи та докази, які б спростовували (заперечували) обставини, що були встановлені Рішенням щодо попереднього питання. Однак, як встановлено Судом нижче, Відповідачі у цій справі цього не зробили ані у своїх запереченнях (які так і не були подані ані у встановлений судом строк, ані взагалі), ані будь-яким іншим чином.

 

1. ПІДСУДІСТЬ ТА ПІДВІДОМЧІСТЬ

 

20. Відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, в тому числі договорів, чинних на момент заподіяння шкоди, сторонами яких є Україна та Російська Федерація:

 

        20.1  цей спір належить до підсудності судів України на тій підставі, що дія або обставини, які стали підставою для подання цього позову про заподіяння шкоди, мали місце на території України; і

 

          20.2  цей спір підсудний цьому конкретному Суду, оскільки дії, які стали підставою для цього позову, тобто місцем заподіяння шкоди, є Запорізька область України.

 

1. Підсудність

 

21. Цей спір підсудний судам України, оскільки дії та обставини, які стали підставою для подання цього позову про стягнення збитків, сталися на території України. Цей принцип закріплений як у внутрішньому законодавстві України, так і в міжнародних договорах, учасниками яких є Україна та Російська Федерація.

 

1. Закон України “Про міжнародне приватне право”

 

22. Дана справа стосується позову про відшкодування шкоди, заподіяної на території України внаслідок протиправних дій Російської Федерації, вчинених на території України. Зокрема, відповідно до Позовної заяви “Славутича”, а також Рішення щодо попереднього питання, дії Російської Федерації полягали у порушенні прав “Славутича” щодо доступу, користування або розпорядження Ділянками, розташованими на території України.

 

23. Відповідно до Закону України “Про міжнародне приватне право” № 2709-IV від 23 червня 2005 року (далі – “Закон про МПП”) однією з підстав юрисдикції українських судів у справах з іноземним елементом є заподіяння шкоди на території України. Закон про МПП передбачає:

 

“Стаття 76. Підстави визначення підсудності справ судам України

 

                   Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

…

 

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

…

 

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;” (Виділено Судом).

 

24. Оскільки шкода була заподіяна Позивачу на території України, а дії Російської Федерації та обставини незаконної окупації частини України, які стали підставою для подання цього позову, мали місце на території України, дана справа належить до юрисдикції судів України.

 

2. Конвенція про правову допомогу

 

25. На момент заподіяння шкоди Україна та Російська Федерація були сторонами Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі – “Конвенція про правову допомогу”).[3] Стаття 42 Конвенції про правову допомогу, яка містить угоду Договірних Держав про матеріальне право, що застосовується, та підсудність щодо деліктних позовів, передбачає:

 

        “Стаття 42. Відшкодування шкоди.

 

1. Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

...

3. У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що стало підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред’явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач”. (Виділено Судом).

 

26. Оскільки дії Російської Федерації та шкода, заподіяна Позивачу в результаті таких протиправних дій, мали місце на території України, компетентними судами України для розгляду цієї справи є суди України.

 

3. Угода про вирішення спорів

 

27. На момент заподіяння шкоди Україна та Російська Федерація також були учасниками Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року (далі – “Угода про вирішення спорів”).[4]

 

28. Угода про вирішення спорів містить положення, аналогічні положенням Конвенції про правову допомогу, і передбачає наступне:

 

          “Стаття 1. Ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з     договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб’єктами, з їхніх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень у [у таких випадках].

...

 

          Стаття 4. Компетентний суд держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав... мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги щодо відшкодування шкоди”. (Виділено Судом).

 

29. Оскільки дії Російської Федерації, які стали підставою для подання цього позову про відшкодування збитків, були вчинені на території України, відповідно до статті 4 Угоди про вирішення спорів, компетентними судами України для розгляду цього позову є суди України.

 

1. Підвідомчість

 

30. Підвідомчість, тобто питання про те, який саме український суд є компетентним у цій справі, має визначатися відповідно до законодавства України.

 

31. Статтею 29 ГПК передбачено наступне:

 

“Стаття 29. Юрисдикція у справах за вибором позивача

 

1. Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

…

8. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди”.

 

32. У цій справі шкода була заподіяна на території Запорізької області. Тому цей Суд (Господарський суд Запорізької області) має підвідомчість у цій справі.

 

1. Позиції сторін щодо підсудності та підвідомчості

 

33. Позивач послався та детально описав вищевказані положення щодо підсудності та підвідомчості цієї справи у своїй Позовній заяві.

 

34. Як встановлено Судом [розділ (III - Рух справи) нижче], Відповідачі мали достатньо можливостей надати свої контр-аргументи та оскаржити підсудність цього Суду у своїх запереченнях у цій справі. При цьому, Відповідачі цього не зробили - вони не подали своїх заперечень ні в строк, встановлений Судом, ні будь-яким іншим чином.

 

  III.  РУХ СПРАВИ

 

35. Позовна заява подана Позивачем 22 травня 2024 року. Суд встановив, що Позовна заява подана з дотриманням вимог статей 164, 172 ГПК.[5]

 

36. У додатках до своєї Позовної заяви Позивач надав докази відправлення на відомі офіційні адреси кожного з Відповідачів та РФ копій Позовної заяви та доданих до неї документів (доказів у справі) із засвідченим перекладом на російську мову[6] рекомендованим листом на адресу Відповідачів та Російської Федерації 22 травня 2024 року.

 

37. Що стосується отримання Позовної заяви та доданих до неї доказів у справі Відповідачами у справі та Російської Федерацією, то Суд встановив, що:

 

    37.1 “Газпром Інтернешнл” отримав ці документи 7 червня 2024 року у своєму представництві в Узбекистані за адресою: 100084, Республіка Узбекистан, місто Ташкент, проспект Аміра Темура, будинок 107-В (далі “Представництво Газпром Інтернешнл в Узбекистані”) та 22 червня 2024 року за своєю юридичною адресою: 236006, Російська Федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4 (далі “Юридична адреса Газпром Інтернешнл”);

 

      37.2 “Газпром” прийняв поштове відправлення 10 червня 2024 року за своєю юридичною адресою: 197229, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1 (далі “Юридична адреса Газпрому”);

 

    37.3 “Газпром Капітал” прийняло поштове відправлення 13 червня 2024 року за своєю юридичною адресою: 195277, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Великий Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера “д”, приміщення 43-н, приміщення 58 (далі “Юридична адреса Газпром Капітал”);

 

    37.4 Російська Федерація прийняла Позов із доказами 29 травня 2024 року у своєму Посольстві в Португалії за адресою: 1000-286, Португалія, місто Лісабон, Руа Вісконде де Сантаем, 57; 1 червня 2024 року у своєму Посольстві в США за адресою: 20007, Сполучені Штати Америки, місто Вашингтон, Вісконсін Авеню, 2650; та 21 червня 2024 року у своєму Міністерстві юстиції в Москві за адресою: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1.[7]

 

38. Суд також встановив, що на додаток до вищезазначеного, 23 та 27 травня 2024 року Позивач також надіслав копії Позовної заяви та доданих до неї доказів у справі із перекладом на російську мову на електронні адреси “Газпром” і “Газпром капітал” та “Газпром Інтернешнл” і Міністерства юстиції РФ відповідно. Зокрема Відповідачі та Міністерство юстиції РФ отримали електронні листи через кілька хвилин на їх електронні адреси: gazprom@gazprom.ru; info.gazprom_capital@adm.gazprom.ru; info@gazprom-international.com, info@minjust.gov.ru, відповідно (далі – “Електронні адреси”).[8]

 

39. Таким чином, окрім того, що Позивач виконав вимоги українського законодавства щодо надсилання копій Позову та доказів усім сторонам з метою їх подання, 23 і 27 травня 2024 року Відповідачі та РФ фактично отримали – з перекладом на російську мову - інформацію про детальний зміст позовних вимог Позивача та докази, на які Позивач мав намір посилатися в українському судовому провадженні.

 

40. Ухвалою про відкриття провадження від 27 травня 2024 року № 908/1955/22(908/1534/24) (далі – “Ухвала про відкриття провадження”) Суд:

 

      40.1 з огляду на відсутність судового імунітету Російської Федерації, що встановлено Судом у Рішенні щодо попереднього питання, залучив до участі у справі РФ як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів;

 

      40.2 встановив терміни подання відзиву та заперечень Відповідачам та РФ протягом 15 днів з дати отримання Ухвали про відкриття;

 

      40.3 призначив підготовче засідання на 04 липня 2024 року;

 

    40.4 повідомив учасникам справи про можливість участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції;

 

    40.5 зобов'язав Позивача направити Відповідачам та РФ копії Ухвали про відкриття провадження з нотаріально посвідченим перекладом на російську мову.

 

41. Судом 28 травня 2024 направлено до Міністерства юстиції України судове доручення про можливість вручення процесуальних документів Відповідачам та Російській Федерації. Листом Міністерства юстиції України від 10 червня 2024 щодо можливості вручення судових документів на території Російської Федерації повідомлено, що передача/отримання будь-яких документів до/від компетентних органів Росії, у тому числі дипломатичними каналами, неможлива.

 

42. Ухвалу про відкриття провадження із перекладом на російську мову Позивачем направлено на адреси Відповідачів та РФ 29 та 30 травня 2024 року з урахуванням вимог частини 5 статті 242 ГПК[9], частини 4 статті 120 ГПК[10] та Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів, укладеної 15 листопада 1965 року[11].

 

43. Ухвалу про відкриття провадження отримали:

 

      43.1 “Газпром Інтернешнл” - 14 червня 2024 року у Представництві Газпром Інтернешнл в Узбекистані та 22 червня 2024 року за Юридичною адресою Газпром Інтернешнл;

 

     43.2 “Газпром” - 17 червня 2024 року за Юридичною адресою Газпрома;

 

     43.3 “Газпром Капітал” - 18 червня 2024 року за Юридичною Газпром Капітал;

 

     43.4 Російська Федерація - 12 червня 2024 року у своєму Посольстві в Португалії, 12 червня 2024 року у своєму Посольстві в США та 21 червня 2024 року у своєму Міністерстві юстиції в Москві.

 

44. Позивач 25 червня 2024 року через підсистему Електронний суд подав клопотання про надання можливості участі у судовому засідання в режимі відеоконференції. Також 02 липня 2024 року Позивач подав заяву про залучення перекладача з української на російську мову і навпаки у справі.

 

45. Ухвалою про відкриття провадження Суд встановив терміни подання відзиву та заперечень Відповідачам та РФ протягом 15 днів з дати отримання Ухвали про відкриття провадження. З урахуванням вищезазначеного, терміни подання відзиву та заперечень Газпромом Інтернешнл закінчилися 01 липня 2024 року, Газпромом – 2 липня 2024 року, Газпром Капітал – 3 липня 2024 року, і Російською Федерацією – 27 червня 2024 року.

 

46. Суд провів підготовче засідання 04 липня 2024, де прийняв участь представник Позивача в режимі відеоконференції. Відповідачі та РФ були повідомлені про дату та місце проведення підготовчого засідання в отриманій ними Ухвалі про відкриття провадження, але не з’явились.

 

47. За результатами підготовчого засідання Суд постановив Ухвалу від 04 липня 2024 (далі - “Ухвала щодо результатів підготовчого засідання”, якою, зокрема: (а) допустив до участі у справі перекладача з української на російську мову і навпаки [Кудрова Романа Олексійовича]; (b) призначив справу до розгляду по суті на 15 серпня 2024; (с) зобов'язав Позивача направити Відповідачам та РФ копії Ухвали від 04 липня 2024 з нотаріально посвідченим перекладом на російську мову.

 

48. Ухвалу щодо результатів підготовчого засідання було направлено учасникам справи 16 та 26 липня 2024 року  поштовим відправленням.   Крім того, Ухвала щодо результатів підготовчого засідання   17   липня 2024 року направлена Позивачем всім іншим учасникам справи електронною поштою на Електронні адреси. Всі Відповідачі та РФ отримали Ухвалу щодо результатів підготовчого засідання електронною поштою протягом кількох хвилин після відправлення. Ухвалу щодо результатів підготовчого засідання було вручено “Газпром Інтернешнл” 30 липня 2024 року у Представництві Газпром Інтернешнл в Узбекистані, Російській Федерації у Посольстві в США 30 липня 2024 року, в Посольстві в Португалії 31 липня 2024 року, у Посольстві у Фінляндії 25 липня 2024 року.[12]

 

49. Позивач 23 липня 2024 надав Суду пояснення до Позовної заяви щодо деяких обставин спричинення шкоди Позивачу (далі – “Пояснення Позивача від 23 липня 2024”). Відповідно до Пояснень Позивача, приводом для їх подачі стали деякі заяви Газпром Інтернешнл, зроблені останнім у судовому провадженні у суді Нідерландів в рамках справи про арешт майна Газпром Інтернешнл для забезпечення можливого виконання в Нідерландах майбутнього рішення у цій справі (далі - “Голландське провадження”). Пункт 3 частини 1 статті 42 ГПК передбачає, що “ 1. учасники справи мають право: ... 3) ... давати пояснення суду ...;”. Ні цій підставі, Суд долучив Пояснення Позивача від 23 липня 2024 до матеріалів цієї справи. Суд також встановив, що 23 липня 2024 року Пояснення Позивача від 23 липня 2024 були направлені Позивачем всім іншим учасникам справи поштовим відправленням та електронною поштою. На підставі наданих Позивачем доказів, Суд встановив, що всі Відповідачі та РФ отримали Пояснення Позивача від 23 липня 2024 електронною поштою протягом кількох хвилин після відправлення, а поштові відправлення у наступні дати[13]:

 

        49.1 “Газпром Інтернешнл” - 02 серпня 2024 року у Представництві Газпром Інтернешнл в Узбекистані;

 

             49.2 Російська Федерація - 01 серпня 2024 року у своєму Посольстві в США.

 

50. Додатковим клопотанням від 14 серпня 2024 Позивач надав Суду докази відправлення та отримання відповідачами та РФ Ухвали від 04 липня 2024 року, Пояснення Позивача від 23 липня 2024 року, а також просив Суд приєднати до матеріалів справи додаткові докази, а саме Консолідовану фінансову звітність Газпром Капітала за 2023 рік та інформація щодо товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром ЕРЦ” та рішення Єврокомісії від 2013 року.

 

51. У судовому засіданні 15 серпня 2024 року прийняв участь представник Позивача в режимі відеоконференції, де позов підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволенні, а також перекладач. Також представник Позивача надав Суду додаткові пояснення щодо суті цієї справи.

 

52. Відповідачі та РФ в судове засідання з розгляду справи по суті не з’явились. Частина 1 статті 202 ГПК встановлює, що “неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею”. Виключення, зазначені у статті 202 ГПК, не відносяться до цієї справи. Відповідно, неявка Відповідачів та РФ є підставою для розгляду справи за їх відсутності.

 

53. Ні у строк, встановлений Судом, ні станом на дату розгляду справи по суті, Відповідачі та РФ не подали відзивів та заперечень. Стаття 119 частина 2 ГПК передбачає, що “Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду”. При цьому, клопотань про продовження термінів подачі відзиву та заперечень від Відповідачів та РФ до Суду не надходило.

 

54. У судовому засіданні 15 серпня 2024 року, Позивач повідомив Суд про те, що в Голландському провадженні Газпром Інтернешнл заявив про те, що Газпром Інтернешнл є російською юридичною особою та що він начебто не зміг знайти українського адвоката для представництва своїх інтересів у цій справі, і тому не мав можливості прийняти участь у провадженні у цій справі, і тому провадження у цій справі начебто порушує основоположні права Газпром Інтернешнл на захист. Якщо Газпром Інтернешнл (як і будь-який інший учасник справи) не зміг вчасно знайти адвокатів для представлення своїх інтересів, йому слід було звернутися до Суду до закінчення відповідних процесуальних строків, із заявою про це, доказами відповідних обставин, і клопотати про продовження відповідних процесуальних строків і перенесення слухань у справі, як це передбачено статтею 119 ГПК. У такому разі, у Суду були б підстави для продовження процесуальних строків і відкладення слухань. Однак, жодних подібних заяв та клопотань у цій справі до Суду не надходило. Крім того, судові рішення судів України знаходяться у відкритому доступі на сайті, і свідчать про те, що українські адвокати продовжують представляти російські сторони в судах України. Зважаючи на це, Суд знаходить заяву нібито зроблену Газпром Інтернешнл у Голландському судочинстві та не підкріплену жодними доказами, такою, що не заслуговує на довіру. У будь-якому випадку, як зазначено вище, жодних клопотань від Газпром Інтернешнл (а також від інших Відповідачів і третьої особи) щодо подовження процесуальних строків або перенесення дат слухань, Суд не отримував. Позивач також повідомив про заяви Газпром Інтернешнл лише як інформацію, без подання будь-яких доказів, і не заявляючи будь-якого клопотання про відкладення розгляду справи. У цій ситуації у Суду немає жодних підстав для відкладення розгляду цієї справи, особливо у ситуації, коли жодна із сторін не подала до Суду клопотання про це.

 

55. Враховуючи положення статті 13 ГПК,[14] якою у господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, Суд вважає, що у межах наданих йому повноважень, створено належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та вчинено всі необхідні дії для забезпечення сторонам реалізації своїх процесуальних прав, а тому Суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ньому матеріалами та документами без явки в судове засідання Відповідачів та третьої особи - РФ.
56. Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

 

1. ОБСТАВИНИ СПРИЧИНЕННЯ ПОЗИВАЧУ ШКОДИ

 

57. Як зазначено у Рішенні щодо попереднього питання, Російська Федерація вторглася на значну частину території України, порушивши міжнародне право. Вищезазначені військові дії та вторгнення важливі як передумови того, що сталося далі.

 

58. Суд встановив, що після військових дій Росії невійськові особи, які отримали відповідні інструкції або можливість від Російської Федерації, завдали шкоди українським компаніям, що працюють на нині окупованих територіях, у тому числі й на території діяльності “Славутича”.

 

59. Доповідь ООН “Ситуація з правами людини під час російської окупації території України та її наслідків, 24 лютого 2022 р. - 31 грудня 2023 р.”[15] (далі – “Доповідь ООН”), в якій викладено такі фактичні дані, які були загальновідомі в Україні:

 

                “ 81. Російська Федерація зробила три основні кроки, щоб нав'язати свою систему управління та адміністрування на окупованій території. По-перше, вона використовувала насильство і залякування, щоб змусити державних службовців продовжувати працювати на ключових посадах в органах управління територією. По-друге, до і після незаконної анексії окупованої території вона застосовувала російське законодавство та адміністративні системи в усіх сферах політичного, соціального, культурного та економічного життя. Нарешті, вона зобов'язала населення демонструвати лояльність до нових російських інституцій шляхом отримання російських паспортів. Порушення МГП [міжнародного гуманітарного права] та МППЛ [міжнародного права прав людини] відбувалися на кожному етапі.

 

82. Оскільки МГП вимагає від держави-окупанта управляти територією на користь місцевого населення і дозволяти йому жити "настільки нормальним життям, наскільки це можливо", воно передбачає безперервність надання державних послуг і продовження служби державних службовців (...). Однак державним службовцям має бути дозволено працювати в рамках існуючих систем (...). Підхід Російської Федерації порушив ці положення. Вона змінила систему державної служби, щоб привести її у відповідність до російських стандартів, використовувала примус для тиску на державних службовців, щоб вони продовжували працювати на ключових посадах, і змушувала їх демонструвати лояльність до російських інституцій.

 

             (...)

 

112. Російська Федерація запровадила свою систему регулювання господарської діяльності та власності. Власники бізнесу на окупованій території були зобов'язані перереєструвати свій бізнес відповідно до російського законодавства, сплачувати податки та отримувати дозволи на ведення своєї діяльності. Для завершення процедури перереєстрації вони також повинні були мати російське громадянство або посвідку на проживання. Ті, хто відмовлявся виконувати ці вимоги, стикалися з ризиками, включаючи затримання та насильство. (...)

 

113. Землевласники стикалися з подібним тиском. Російська окупаційна влада вимагала від людей перереєструвати право власності на землю відповідно до російського законодавства. Мешканець Запорізької області повідомив УВКПЛ, що населення попередили, що у тих, хто не перереєструє право власності, земля буде конфіскована.

 

114. Ці далекосяжні зміни у законодавстві та адміністративному устрої окупованої території порушують зобов'язання Російської Федерації поважати існуючі закони та інститути на окупованій території. Ці зміни мають значні наслідки для повсякденного життя мешканців і продовжуватимуть впливати на них у майбутньому.

 

115. Після незаконної анексії території України Російська Федерація посилила тиск на місцеве населення з метою отримання російського громадянства та паспортів, що передбачає присягу на вірність державі-окупанту. Ті, хто не має російських паспортів, стикаються з дискримінацією у працевлаштуванні, правах власності, свободі пересування, соціальному забезпеченні, доступі до медичної та гуманітарної допомоги, що є порушенням зобов'язань держави-окупанта за МГП та МППЛ. Багато мешканців повідомляли, що відчували себе вимушеними підкорятися в умовах сильного страху, який посилювався значним економічним тиском. Російська окупаційна влада використовувала різні підходи, щоб змусити людей отримати російські паспорти.

 

(...)

 

123. Отримання російського громадянства мало серйозні наслідки для молодих чоловіків, які проживають на окупованій території. Після отримання російського паспорта вони були зобов'язані з'явитися до військкомату для оцінки придатності до служби в російських збройних силах”.

 

60. В дійсності у своїй Доповіді ООН констатувала фактичні обставини, які є загальновідомими в Україні.

 

61. Суд встановив, що умови, які виникли на окупованих територіях, мали негативні наслідки для діяльності “Славутича” та його контролю над Ділянками, якими він володів на окупованій частині Запорізької області.

 

62. Їх суть полягає у тому, що з 2022 року Російська Федерація надала повноваження проросійським органам влади на окупованих територіях. Ці проросійські органи влади розпочали процес фактичної експропріації майна українських громадян та компаній, які не підтримали Російську Федерацію. Зокрема, з літа 2022 року ці місцеві окупаційні органи влади публікували на своєму веб-сайті - на прогресивній основі - списки так званих “виявлених об'єктів безхазяйного майна”[16]. При цьому від власників нерухомості в окупованих частинах Запорізької області вимагали ідентифікувати своє майно та подати підтвердження реєстрації власника в російських податкових органах (як в копії, так і в оригіналі), і все це під прямою погрозою, що невиконання цих (незаконних) вимог протягом трьох днів з моменту оголошення призведе до того, що майно вважатиметься “безхазяйним нерухомим майном”[17], а отже, буде передано у власність місцевої влади.

 

63. Інформація про об'єкти нерухомості, які підозрювалися в тому, що не мають власника (більше), оприлюднювалася пакетами. Власникам було зрозуміло, що для застосування цієї процедури до їхніх об'єктів питання не в тому, чи відбудеться це, а в тому, коли це станеться. Такий порядок дій був загальновідомим як на окупованій, так і на неокупованій частині України. Він фактично виключав будь-яку можливість продажу на розумних умовах, забудови або іншого розумного використання майна. Хоча цей процес був дещо змінений у 2024 році, основні вимоги залишилися тими самими, включаючи, зокрема, той факт, що власники майна повинні були зареєструватися в російських податкових органах, щоб довести своє право власності, для чого фізичні особи або керівники компаній спочатку повинні були отримати російське громадянство (що могло, серед іншого, призвести до (незаконної) примусової мобілізації в окупаційну армію).

 

64. Окрім цього, сама лише реєстрація в російських податкових органах діяльності або майна на (незаконно) окупованих територіях була б кримінальним злочином відповідно до частини 4 статті 111 Кримінального кодексу України як “здійснення економічної діяльності у співпраці з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в тому числі з окупаційною адміністрацією держави-агресора”. Ці обставини, кожна окремо і в сукупності, призвели до того, що багато власників дійшли висновку, що у них немає іншого вибору, окрім як відмовитися від свого майна.

 

65. Для Позивача та Ділянок ці заходи означають, що Позивач фактично більше не може продавати, здавати в оренду чи заставляти Ділянки. На Ділянках могли б бути побудовані готелі, квартири тощо. Але навіть ці плани не можуть бути реалізовані, оскільки місцеві будівельні компанії не можуть виконувати будь-які роботи, поки “Славутич” не доведе, що він є законним власником Ділянок. Те ж саме стосується отримання дозволів від місцевих органів влади на проведення будь-яких робіт на Ділянках. Працівники “Славутича” на практиці не мають доступу до Ділянок.

 

66. Оскільки законне право власності “Славутича” на Ділянки не визнається окупаційною владою, яка фактично контролює територію, або потенційними контрагентами (такими як орендодавці, покупці, підрядники, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), “Славутич” втратив своє бенефіціарне право власності, володіння та користування Ділянками. Як і інші власники нерухомості на окупованих територіях, Позивач був позбавлений можливості продавати, забудовувати та/або використовувати земельні ділянки на власний розсуд.

 

67. Зазначені дії Російської Федерації призвели до фактичної експропріації Ділянок, в результаті чого “Славутич” позбавлений права власності, доступу, користування та володіння земельними ділянками.

 

1. ВІДПОВІДАЧІ Є ALTER EGO РФ, А ТОМУ НЕСУТЬ СОЛІДАРНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПОЗИВАЧУ

 

68. У Рішенні щодо попереднього питання Суд встановив, що суб'єктом, протиправні дії якого завдали шкоди Позивачу, є Російська Федерація. Позивач не заявляв ні в Попередній справі, ні в цій справі, що шкода була завдана діями Відповідачів у цій справі (тобто “Газпромом”, “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл”).

 

69. Проте, у цій справі Позивач заявляє, що Відповідачі у цій справі (тобто “Газпром”, “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл”), мають бути визнані відповідальними за заподіяну шкоду, оскільки вони були alter ego заподіювача шкоди (Російській Федерації), та просить стягнути з Відповідачів солідарно з Російською Федерацією майнову шкоду.

 

70. Оцінивши наявні у цій справі докази, Суд дійшов висновку про те, що як загалом так і кожен із Відповідачів окремо є alter ego Російської Федерації, і що вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну Позивачу шкоду, на підставах, викладених нижче.

 

 

1. Тест на визначення компанії як alter ego держави та визначення alter ego, таким, що несе солідарну відповідальність з державою

 

1. Доктрина alter ego та її застосування для притягнення до відповідальності за борги один одного

 

71. Доктрина alter ego, зокрема у випадках її застосування до правовідносин між державою та контрольованою нею компанією, широко визнана як в міжнародній, так і в українській судовій практиці.

 

72. Критерії, що застосовуються національними та міжнародними судами (зокрема українськими судами) для визначення того, чи є суб'єкт господарювання alter ego держави, а отже, чи повинні вони нести відповідальність за борги один одного, є загалом подібними.[18]

 

73. З моменту появи цієї доктрини кілька десятиліть тому суди (як національні, так і міжнародні) перевіряли її на практиці в різних сценаріях, включаючи, головним чином, випадки, коли сторона домоглася винесення судового рішення проти інструменту держави і прагне стягнути кошти з цієї держави; якщо сторона відшкодувала збитки, завдані державою і намагається здійснити стягнення з органу або інструменту держави; і якщо сторона отримала задоволення вимог до органу або інструменту держави і прагне стягнути кошти з її дочірнього підприємства.

 

2. Судова практика Європейського Суду з прав людини

 

74. У низці справ з цього питання ЄСПЛ (судова практика якого є обов'язковою для українських судів[19]) постановив, що “ключовими критеріями, які використовувалися для визначення того, чи дійсно держава несе відповідальність за [борги своєї компанії], були такі: [1] правовий статус компанії (згідно з публічним чи приватним правом); [2] характер її діяльності (публічна функція або звичайне комерційне підприємство); [3] контекст її функціонування (наприклад, монополія або суворо регульований бізнес); [4] її інституційна незалежність (ступінь державної власності); та [5] її операційна незалежність (ступінь державного нагляду та контролю).[20] Застосовуючи кожен з критеріїв вищезазначеного тесту, ЄСПЛ зазначив наступне:

 

        74.1 “Що стосується юридичного статусу компанії згідно з національним законодавством [тобто пункт [1] тесту], [ЄСПЛ] послідовно підходив до того, що цей статус, яким би важливим він не був, не є вирішальним для визначення відповідальності держави ... Справді, кілька разів [ЄСПЛ] визнавав державу відповідальною за борги компаній незалежно від їх формальної класифікації за національним законодавством”.[21]

 

        74.2 Що стосується характеру діяльності компанії та контексту діяльності [тобто пункти [2] та [3] тесту], ЄСПЛ зазначив, що “Фактори, які беруться до уваги Судом, включають права, надані компанії, тобто те, чи ці права, як правило, зберігаються за державними органами..., характер її діяльності, тобто чи здійснює юридична особа публічну функцію або є типовим бізнесом, а також контекст, в якому вона здійснюється. Наприклад, Суд встановив, що юридичні особи можуть вважатися “урядовими організаціями”, якщо вони виконують певні державні обов'язки під наглядом державних органів...”.[22]

 

        74.3 Крім того ЄСПЛ “також бере до уваги ступінь державної власності, а також ступінь державного нагляду та контролю, а також контроль над активами компанії [тобто пункти [4] і [5] тесту] У низці українських справ [ЄСПЛ] розглядав питання про те, чи належали державі більшість акцій, чи всі акції, таким чином, щоб підприємство повністю залежало від держави, контролювалося та управлялося ним. У справі Р. Качапора та інших [ЄСПЛ] встановив, що компанія-боржник належала холдинговій компанії, яка переважно складалася з соціального капіталу, і що вона відповідно перебувала під пильним контролем Агентства приватизації, яке є державним органом, а також уряду”.[23]

 

            74.4 Що стосується відокремлення майна компанії від власності держави, то ЄСПЛ включив це питання в операційну незалежність компанії [тобто пункт [5] тесту], зазначивши, що “в справі Cooperativa Agricola ... [ЄСПЛ] зазначив, що держава здійснювала значний контроль над активами компанії”.[24]

 

3. Українське законодавство та правозастосування

 

75. Українські суди застосовують доктрину alter ego щодо приватних компаній з середини 2010-х років.[25] У кількох таких справах суди підняли корпоративну завісу, чим визначили зміст терміну “особа” у відповідних правовідносинах (наприклад, з особи, що спричинила шкоду, за позовом про спричинення шкоди або з боржника за рішенням суду під час виконання судового рішення), щоб визнати його alter ego, ігноруючи формально незалежну правосуб'єктність останнього та формальне відокремлення його власних активів від активів його акціонера. Однак, особливості застосування доктрини до юридичних осіб, створених іноземною державою, не порушувалися в українському суді до розгляду у 2020 році справи № 910/4210/20 (далі – “Справа Промінвестбанку”), рішення Верховного Суду в якій стало основоположним з цього питання.

 

76. У Справі Промінвестбанку низка інвесторів намагалися виконати міжнародне арбітражне рішення, винесене проти Росії, щодо акцій українського банку ПАТ “Промінвестбанк”, частка якого належала ВЕБ, на тій підставі, що ВЕБ є alter ego Російської Федерації. ВЕБ оскаржив спроби інвесторів в українському суді. Суд першої інстанції відхилив заперечення ВЕБ, постановивши, що, виходячи з наявних доказів, ВЕБ фактично є alter ego Росії, що суд повинен ігнорувати формальне відокремлення активів ВЕБ від активів Російської держави, і що борг Російської Федерації може бути стягнутий з активів ВЕБ. Зрештою рішення було оскаржено до Верховного Суду України.

 

77. Постановою від 20 липня 2022 року Верховний Суд погодився з судом першої інстанції, хоча й з дещо відмінним мотивуванням. Загалом, тест, встановлений Верховним Судом у Справі Промінвестбанку, відповідав судовій практиці ЄСПЛ у цьому питанні.

 

           77.1 Щодо юридичного статусу компанії за національним законодавством Верховний Суд зазначив, що “Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії державних органів, [і що] її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії”.[26] Застосовуючи цей критерій тесту у Справі Промінвестбанку, Верховний Суд визнав достатнім лише зазначити, що ВЕБ є “державною корпорацією, створеною Російською Федерацією”.[27]

 

              77.2 Що стосується характеру діяльності компанії, то Верховний Суд постановив, що “якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego (“другим я”) такої держави, то на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд не приймає до уваги формальну відокремленість майна цієї юридичної особи від майна держави)”.[28] Верховний Суд зазначив, що “зокрема, враховуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави”.[29] Застосувавши вищезазначені критерії до ВЕБ, Верховний Суд постановив наступне:

 

          77.2.1  виходячи з формулювань закону, згідно з яким ВЕБ було створено та функціонувало, ВЕБ переслідував цілі, поставлені Російською Федерацією щодо забезпечення соціально-економічного розвитку Росії;

 

               77.2.2  ВЕБ мав право займатися комерційною діяльністю лише тією мірою, якою вона служила цим цілям;

 

            77.2.3  ВЕБ діяв як виключний агент уряду щодо зовнішнього боргу Росії, і його функції включали ті, що, як правило, виконувалися міністерством фінансів або центральним банком;

 

           77.2.4  відповідно, функції ВЕБ були аналогічні функціям, які виконували державні органи, а тому ВЕБ слід вважати органом Російської Федерації.[30]

 

      77.3 Що стосується обсягу державної власності, а також обсягу державного нагляду та контролю, Верховний Суд зазначив, що питання “який ступінь контролю з боку держави” є одним із “критеріїв, [які] слід враховувати”, хоча й не уточнив далі цю частину тесту.[31] Застосовуючи цей критерій, Верховний Суд зазначив, що виходячи виключно з положень закону, за яким створено та функціонує ВЕБ, “уряд РФ фактично розглядає [ВЕБ] як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю”.[32]

 

      77.4 Аналогічно щодо відокремлення майна товариства від майна держави, Верховний Суд зазначив, що питання “чи відокремлюється майно товариства від майна держави” є ще одним критерієм, який слід враховувати, хоча й не деталізував його.[33] Незважаючи на те, що активи ВЕБ були юридично відокремлені від російських державних активів, застосовуючи цей критерій, Верховний Суд зазначив, що “держава розпоряджається [майном ВЕБ] як своїм”, а тому “майно Російської Федерації і [ВЕБ] змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майно майном юридичної особи, а не Російської Федерації.”[34]

 

78. На підставі вищенаведеного застосування тесту до обставин справи Верховний Суд постановив, що ВЕБ “по суті є органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego (“другим я”), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно...на майно [ВЕБ], яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами Російської Федерації.”[35]

 

79. Як зазначив ЄСПЛ у своїй правозастосовній практиці, та як ілюструє аналіз рішення Верховного Суду у Справі Промінвестбанку, не існує єдиного визначального критерію, який би визначав наявність відносини alter ego, і що всі відповідні обставини слід розглядати в комплексі.
80. Судова практика Верховного Суду щодо застосування права є обов'язковою для судів нижчих інстанцій. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” “Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права”.

 

4. Коротке викладення тесту, який застосовується у даній справі

 

81. Таким чином, розглядаючи дану справу Суд повинен встановити чи є Відповідачі alter ego Російської Федерації, і якщо так, то

 

           81.1  яку відповідальність потрібно на них покласти за шкоду, заподіяну Російською Федерацією, шляхом застосування наступних критеріїв:

 

        81.2  правовий статус Відповідачів згідно з національним законодавством, зокрема спеціальний порядок створення та функціонування, хоча цей критерій не є визначальним;

 

         81.3  інституційна незалежність Відповідачів (у тому числі ступінь державної власності);

 

          81.4  характер діяльності Відповідачів та контекст її діяльності, зокрема, чи створені вони з комерційною метою та чи виконують конкретні державні функції під наглядом державних органів;

 

        81.5  операційна незалежність Відповідачів, тобто ступінь державного нагляду і контролю при виконанні вищезазначених функцій, а також контроль держави над їх активами;

 

         81.6 відокремлення майна компанії від власності держави. При цьому Суд має врахувати позицію Верховного Суду щодо необхідності ігнорування формального відокремлення майна, якщо встановить, що фактично “держава розпоряджається [майном компанії] як своїм” або “суттєво контролює” його.

 

82. При цьому, як ЄСПЛ так і Верховний Суд при застосуванні вищезазначених критеріїв встановили, що жоден з них не є “визначальним” сам по собі.[36]

 

1. Відповідачі відповідають критеріям alter ego Російської Федерації

 

1. Короткий огляд застосування тесту на alter ego до Відповідачів

 

83. Як встановлено Судом на підставі доказів, розглянутих у наступних розділах, застосовуючи вищезазначені критерії до обставин даної справи, Відповідачі як Група загалом так і кожен із них окремо є alter ego Російської Федерації.

 

        83.1 Відносно юридичного статусу слід зазначити наступне.

 

              83.1.1 ПАТ “Газпром” - головна компанія Групи “Газпром” - створене державою, мало конкретну публічну мету (експлуатувати єдину систему газопостачання Росії та забезпечувати стабільність внутрішніх і зовнішніх поставок газу), контрольний пакет акцій належить Російській державі і, згідно з російським законодавством, завжди буде мажоритарною власністю Російської держави. До “Газпрому” застосовується спеціальний правовий режим (наприклад, “Газпром” не може розпоряджатися значною частиною активів, якими володіє, і на нього не поширюються загальнозастосовне законодавство про банкрутство).

                         83.1.2 “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл” - засновані “Газпромом”, що діє під контролем Росії. При цьому, “Газпром Капітал” створене як фінансовий та холдинговий механізм “Газпрому”, що повністю та безпосередньо належить “Газпрому”. В свою чергу “Газпром Інтернешнл” існує як додаткова холдингова компанія “Газпрому”, яка повністю належить і контролюється “Газпромом” через 100% володіння ним “Газпром Капітал”.

 

                   83.1.3 Незважаючи на те, що за національним законодавством “Газпром”, “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл” формально є окремими юридичними особами, фактична та економічна реальність полягає в тому, що всі три Відповідачі належать Російській державі, контролюються нею та діють як одне ціле, як описано в розділах нижче.

 

         83.2  Що стосується інституційної незалежності (тобто ступеня державної власності), то, як уже зазначалося, контрольний пакет акцій “Газпрому” належить державі, і за законом державні акції “Газпрому” не можуть бути відчужені, тим самим забезпечено постійний контроль держави над “Газпромом”. У свою чергу, “Газпром” повністю володіє “Газпром капіталом”, а останній повністю володіє “Газпром Інтернешнл”. Крім того, структура корпоративного управління всіх трьох компаній є такою, що забезпечує суворий контроль з боку Російської Федерації. Отже, “Газпром”, “Газпром капітал”, та “Газпром Інтернешнл” мають незначну інституційну незалежність від політичного керівництва Російської Федерації або взагалі не мають такої незалежності.

 

     83.3 Наступні критерії тесту – характер та контекст діяльності та операційної незалежності (тобто обсягу державного нагляду та контролю, а також контролю за активами компанії), для зручності розглядаються разом у наступних розділах. Група “Газпром” створена та існує як інструментарій Російської Федерації, та використовується російським політичним керівництвом для реалізації визначених ним внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей. Корпоративне управління Групи “Газпром” контролюється політичним керівництвом Росії в цілому і президентом Росії Путіним В.В. зокрема. Незважаючи на те, що президент Путін В.В. і російські міністри не займають жодних керівних посад у Групі “Газпрому”, вони систематично здійснюють повний контроль над оперативними та комерційними рішеннями Групи “Газпром”, з метою досягнення геополітичних цілей. Попри те, що такі рішення часто приймаються на шкоду комерційним та юридичним інтересам вцілому названої вище Групи, у тому числі “Газпром”, “Газпром капітал”, та “Газпром Інтернешнл”. До таких рішень належать зокрема: якому замовнику має постачатися газ, якою з компаній Групи “Газпром”, за якою ціною, на який період і в якій валюті мають проводитися розрахунки. Ці умови визначаються, перш за все, не в комерційних чи юридичних інтересах “Газпрому”, а для досягнення геополітичної мети, визначеної політичним керівництвом Росії.

 

     83.4  Що стосується відокремлення майна Групи “Газпром” від державного майна, то приймаючи вищезазначені операційні рішення за компанії Групи “Газпром”, з метою досягнення геополітичних цілей і всупереч комерційним інтересам Групи “Газпром”, Російська Федерація фактично поводиться з активами Групи “Газпром”, у тому числі кожного з Відповідачів, так, ніби вони належать безпосередньо Російській Федерації. Таким чином, Група “Газпром” очевидно не має фактичної економічної незалежності у відносинах з Російською державою. З цієї причини Суд не бере до уваги формальне відокремлення майна між “Газпром”, “Газпром капітал”, та “Газпром Інтернешнл”, з одного боку, та Російською державою, з іншого.

 

84. З наведених вище причин, як більш детально викладено нижче, Відповідачі є alter ego Російської Федерації.

 

2. Правовий статус Відповідачів за національним (російським) законодавством: Група “Газпром”, до складу якої входять з окремою метою “Газпром”, “Газпром капітал”, та “Газпром Інтернешнл”, створена державою як корпоративна група, яка контролюється державою, наділена очевидними суспільними функціями, діє під особливим правовим режимом, відмінним від законодавства загального застосування, контрольний пакет акцій якої постійно перебуває у постійній власності держави

 

1. “Газпром” і група “Газпром” була створена державою для виконання публічних функцій

 

85. ПАТ “Газпром” і Група компаній “Газпром” (далі - “Група “Газпром”) були створені Постановою Ради Міністрів СРСР від 8 серпня 1989 р. № 619 “Про утворення Державного газового концерну “Газпром” (далі - “Постанова №619”). Постанова № 619 також передбачала, що “управління діяльністю концерну “Газпром” здійснює Бюро Ради Міністрів СРСР з питань паливно-енергетичного комплексу”.[37]

 

86. “Газпром” був створений як “Концерн”, тобто[38] група компаній, “які безпосередньо підтримують роботу Єдиної системи газопостачання СРСР”.[39] У постанові №619 зазначалося: “До складу “Газпрому” входять підприємства, які безпосередньо забезпечують функціонування Єдиної системи газопостачання СРСР, в тому числі виробничі об'єднання з видобутку, переробки, транспортування газу, виробничі об'єднання з транспортування і постачання газу, а також відділ газового нагляду, трудового забезпечення і сільського господарства, диспетчерські та інші підприємства і організації”.

 

87. Як зазначено в цьому та наступних розділах, до цього часу Група “Газпром” продовжує працювати як інтегрована група компаній, включаючи до свого складу у тому числі трьох Відповідачів (“Газпром”, “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл”), яка перебуває під суворим контролем Російської держави:

 

       87.1 “Газпром”, який діє як основна холдингова компанія Групи “Газпром”, оператор ЄСГ, а іноді і як постачальник за міжнародними контрактами на постачання газу, продовжує на більш ніж 50 % належати Російській державі;[40]

 

     87.2 “Газпром Капітал”, який діє як фінансова та холдингова структура, на 100% належить “Газпрому”;[41] і

 

     87.3 “Газпром Інтернешнл”, ще одна холдингова компанія Групи “Газпром”, на 100% належить “Газпром Капіталу”.[42]

 

1. Організаційно-правова форма за національним (російським) правом

 

88. Напочатку “Газпром” створювався як “юридична особа, що діє на підставі Закону СРСР “Про державне підприємство (об'єднання)”.[43] Указом Президента РФ №1333 від 5 листопада 1992 року (далі - “Указ про реорганізацію “Газпрому” 1992 року”) ПАТ “Газпром” був реорганізований в “Російське акціонерне товариство”.[44] Термін “російський” як частина корпоративної форми ПАТ “Газпром” в його повній юридичній назві вказував на те, що Російська Федерація є контролюючим акціонером ПАТ “Газпром”.

 

89. Два інших Відповідача – “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл” – зареєстровані за російським законодавством як товариства з обмеженою відповідальністю.
90. Незважаючи на те, що вони створені згідно з національним законодавством як формально окремі юридичні особи, фактично та практично всі Відповідачі діють як інтегрована корпоративна група, контрольована Російською державою, як описано в розділах нижче.

 

1. Особливий правовий статус “Газпрому”

 

91. Багато в чому “Газпром” веде діяльність в умовах особливого правового режиму, який відрізняється від режиму, в межах якого ведуть діяльність звичайні комерційні компанії в Росії.

 

      91.1 Федеральний закон 1999 року “Про постачання газу в Російській Федерації” (далі – “Закон про газопостачання”), який спеціально “був спрямований на забезпечення задоволення потреб держави у стратегічних енергетичних ресурсах”, визначає обов'язки “Газпрому” як власника Єдиної системи газопостачання Росії (“ЄСГ”).[45]

 

    91.2 “Газпром” не підпадає під дію російського законодавства про банкрутство та ліквідацію корпорацій за загальним правилом. Відповідно до Закону про газопостачання, ліквідація “Газпрому” можлива лише на підставі спеціального федерального закону. Стаття 14 Закону про газопостачання передбачає: “Організація, що володіє єдиною системою газопостачання [тобто “Газпром”], може бути ліквідована тільки федеральним законом”.[46] Фактично без згоди Російської Федерації Група “Газпром” не може бути оголошена банкрутом, навіть якщо вона є неплатоспроможною.

 

     91.3 Як зазначалося вище, Закон про газопостачання також передбачає, що Російська Федерація завжди буде власником контрольного пакета акцій “Газпрому”.[47]

 

1. Висновки

 

92. У Справі Промінвестбанку щодо критерія юридичного статусу компанії Верховний Суд визнав достатнім те, що ВЕБ є “державною корпорацією, створеною Російською Федерацією”.[48] ЄСПЛ зазначив, що правовий статус за національним законодавством “не є вирішальним для визначення відповідальності держави... Справді, кілька разів [ЄСПЛ] визнавав державу відповідальною за борги компаній незалежно від їх формальної класифікації за національним законодавством”.[49]

 

93. Що стосується цієї справи ПАТ “Газпром” та Група “Газпром”, включно з двома іншими Відповідачами – “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл”:

 

        93.1  створені державою як корпоративна група;

 

       93.2  постійно перебувають у власності держави;

   

      93.3 контрольована державою група компаній;

 

    93.4  створена та використовується для виконання за своєю суттю публічної функції (володіння та експлуатація ЄСГ та забезпечення стабільності внутрішніх та зовнішніх поставок газу);

 

  93.5  функціонує за спеціальним правовим режимом, який відрізняється від загальнозастосовного законодавства Російської Федерації.

 

94. Суд вважає встановленим, що за критерієм тесту, що стосується юридичного статусу, кожен з Відповідачів повністю підпадає під поняття alter ego.

 

3. Відсутність інституційної незалежності (частка держави у акціонерному капіталі)

 

95. Як зазначалося вище, з моменту створення групи “Газпром” у 1989 році Постановою №619 було передбачено, що “Управління діяльністю Концерну “Газпром” здійснює Бюро Ради Міністрів СРСР з питань паливно-енергетичного комплексу”.[50] Незважаючи на те, що в 1992 році “Газпром” був перетворений на відкрите акціонерне товариство,[51] Російська держава продовжує володіти повним контролем на “Газпромом” та іншими компаніями Групи “Газпром”. Російська Федерація є, і за законом завжди має бути, мажоритарним акціонером “Газпрому”. У свою чергу “Газпром” є власником 100 відсотків статутного капіталу “Газпром Капітал”, а останній повністю володіє “Газпром Інтернешнл”. Вказана гарантована національним законом структура власності надає Російській Федерації повноваження призначати керівництво в “Газпромі”, а через “Газпром” - керівництво “Газпром Капітал” та “Газпром Інтернешнл”, а також контролювати діяльність кожного з Відповідачів.

 

1. Російська держава є власником контрольного пакета акцій (або часток) у структурі власності “Газпрому”, “Газпром капіталу”, та “Газпром Інтернешнл”

 

96. Російська Федерація є власником контрольного пакета акцій “Газпрому”. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті “Газпрому”, Російська Федерація володіє 50,23% акцій “Газпрому” через: (i) Федеральне агентство з управління державним майном (державне агентство) - 38,37%, (ii) АТ “Роснефтегаз”, яке за даними того ж сайту “контролюється Російською Федерацією”, - 10,97%; та (і) АТ “Росгазіфікація”, яке також, згідно з тим самим сайтом, “контролюється Російською Федерацією”, – 0,89%.[52]

 

97. Закон про газопостачання, який спеціально “був спрямований на забезпечення задоволення потреб держави в стратегічних енергоресурсах” і встановлює обов'язки “Газпрому” як власника ЄСГ Росії,[53] передбачає, що Російська Федерація завжди буде мажоритарним акціонером “Газпрому”,[54] чим забезпечує та гарантує постійний контроль держави над “Газпромом”.

 

98. У свою чергу Російська Федерація, як мажоритарний власник та контролер, через “Газпром” володіє 100 відсотками часток у статутному капіталі “Газпром капіталі”,[55] а останній володіє всією часткою у статутному капіталі “Газпром Інтернешнл”.[56] Відповідно Російська держава прямо та опосередковано володіє акціонерними (статутними) капіталами Відповідачів, що гарантує їй повний контроль за їх діяльністю.

 

99. У відповідь на західні економічні санкції 5 серпня 2022 року Указом №520 президент Путін В.В. запровадив заборону на передачу акцій або часток в російських енергетичних компаніях, визначених як “стратегічні” (а також у їхніх дочірніх компаніях), акції яких належали іноземним інвесторам з країн, внесених до “Списку іноземних держав і територій, які здійснюють недружні дії проти Російської Федерації”. “Газпром”, “Газпром капітал” і “Газпром Інтернешнл” були визнані такими, що підпадають під обмеження. Вищевказані правочини можуть вчинятися виключно за згодою Президента РФ, в іншому випадку вони вважаються нікчемними. Ці заходи запровадили ще більше обмежень у структурі власності Групи “Газпром”.[57]

 

1. Призначення органів корпоративного управління Відповідачів контролюється виключно Російською державою
2. ПАТ “Газпром” за організаційно-правовою формою є публічним акціонерним товариством, створеним відповідно до законодавства Російської Федерації.[58] Структура корпоративного управління ПАТ “Газпром” виглядає наступним чином:

 

       100.1 Російським законодавством і Статутом ПАТ “Газпром” передбачено, що управління “Газпромом” здійснює колегіальний орган - рада директорів, що обирається Загальними зборами акціонерів.[59] Фактично це означає, що Російська держава, яка контролює більшість голосів на загальних зборах, має право обирати всю раду директорів “Газпрому”. Загальні збори (де Російська держава володіє більшістю голосів) також мають право звільняти членів Ради директорів як за наявності причини, так і за відсутності такої.[60]

 

         100.2 Рада директорів ПАТ “Газпром” (призначається на розсуд держави) має право призначати колективний орган, який керує повсякденними справами ПАТ “Газпром” - Правління.[61]

 

       100.3 Правління (яке з описаних вище причин фактично контролюється Російською державою) надалі призначає Голову Правління, тобто Генерального директора ПАТ “Газпром”.[62] З 2001 року, тобто по суті весь той час, поки Президент Володимир Путін перебуває при владі, цю посаду обіймає Олексій Міллер. Останній давній союзник президента Путіна В.В., в період з 1991 по 1996 роки працював у Комітеті із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга за часів Володимира Путіна (який став президентом Росії у 2000 році).[63]

 

101. Двоє інших Відповідачів організовані як товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до законодавства РФ. Кожним з них керує одноосібний директор, який призначається загальними зборами “учасників”.[64] ПАТ “Газпром” є єдиним власником “Газпром Капіталу”, а “Газпром Капітал” - єдиним власником “Газпром Інтернешнл”.

 

102. Отже, корпоративне управління Групи “Газпром” повністю контролюється Російською Державою.

 

1. Через те, що Група “Газпром” розкриває у фінансовій звітності контроль за дочірніми товариствами, цим прямо визнається існування такого контролю

 

103. Зокрема, у своїх річних звітах, які ПАТ “Газпром” зобов'язане публікувати як публічне акціонерне товариство, ПАТ “Газпром” прямо підтверджує, що воно “контролює” “Газпром Капітал”.

 

104. Так, ПАТ “Газпром” включив “Газпром Капітал” виходячи з власної оцінки усіх відповідних фактів та обставин до своєї консолідованої фінансової звітності у останньому аудійованому звіті за 2022 рік, опублікованому 30 червня 2023 року, зокрема на тій підставі, що “Газпром” контролює “Газпром Капітал”.[65] Вимога такого включення викладена в російському Законі “Про консолідовану фінансову звітність”, який,[66] в свою чергу, включає в себе Міжнародний стандарт фінансової звітності (далі - “МСФЗ”/ “IFRS”). МСФЗ (IFRS)10 вимагає, щоб “інвестор [тут – “Газпром”], незалежно від характеру його участі в суб'єкті господарювання (об'єкті інвестування) [тут – “Газпром капітал”], визначав, чи є він материнським підприємством, оцінюючи, чи контролює він об'єкт інвестування”[67] та “інвестор повинен враховувати всі факти та обставини при оцінці того, чи контролює він об'єкт інвестування”.[68] Критерії, за якими материнська компанія визначає, чи володіє вона “контролем” відповідно до МСФЗ (IFRS) 10 – значною мірою є високими. Вони встановлюють, що “... Інвестор контролює об'єкт інвестування тоді і тільки тоді, коли інвестор має все перелічене далі: (а) владні повноваження щодо об'єкта інвестування ... ; (b) зазнає ризиків або має права щодо змінних результатів діяльності об'єкта інвестування ...; та (c) здатність використовувати свої владні повноваження щодо об'єкта інвестування з метою впливу на результати інвестора...”.[69] Відповідно, виходячи з власної оцінки “Газпрому”, який “врахував усі факти та обставини при оцінці того, чи контролює він об'єкт інвестування”, не може виникати жодних обґрунтованих сумнівів у тому, що ПАТ “Газпром” контролює “Газпром Капітал”.

 

105. Аналогічно, відповідно до МСФЗ (IFRS)10 “Газпром Капітал” включив до консолідованої фінансової звітності за 2023 рік відомості про діяльність “Газпром Інтернешнл”. Тим самим підтвердив, що “Газпром Капітал”, як єдиний власник 100 відсотків часток статутного капіталу “Газпром Інтернешнл”, здійснює контроль щодо останнього.[70]

 

1. Висновки щодо (відсутності) інституційної залежності

 

106. Стосовно цієї частини тесту ЄСПЛ зазначив, що “[ЄСПЛ] ... враховує ступінь державної власності, а також ступінь державного нагляду і контролю, а також контроль за активами компанії. У низці українських справ [ЄСПЛ] розглядав питання про те, чи належали державі більшість, чи всі акції, таким чином, щоб суб'єкти господарювання повністю залежали від держави, контролювалися та управлялися нею. У справі Р. Качапора та ін. [ЄСПЛ] встановив, що компанія-боржник належала холдинговій компанії, яка переважно складалася з соціального капіталу, і що вона перебувала під пильним контролем Агентства приватизації, що є державним органом, а також уряду”.[71]

 

107. Згідно з вищезазначеними доказами, Російська Федерація є єдиним контролером ПАТ “Газпром”, а в особі ПАТ “Газпром” - “Газпром Капіталу” і “Газпром Інтернешнл”. Таким чином, фактично жоден з Відповідачів не має інституційної незалежності від політичного керівництва Російської Федерації. Як детально засвідчено в розділі V(В)(4) нижче, це дозволяє Російській Федерації мати повний контроль над компаніями Групи “Газпром”, зокрема по суті приймати оперативні рішення, часто на шкоду інтересам Групи “Газпром”.

 

4. Характер і контекст діяльності Групи “Газпром” за своєю суттю є публічними. Група “Газпром” послідовно використовується російським політичним керівництвом для досягнення внутрішніх і зовнішніх геополітичних цілей Росії, визначених російським політичним керівництвом, і в цій діяльності Група “Газпром” знаходиться під суворим контролем і управлінням з боку Російської держави

 

1. Група “Газпром” історично була створена для досягнення внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей Росії під суворим контролем і наглядом Російського уряду

 

108. Як уже зазначалося, з моменту свого заснування і до теперішнього часу в характері та контексті діяльності Групи “Газпром” домінує публічна функція, яка переслідує геополітичні цілі Російської Федерації як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях, і в цій діяльності Група “Газпром” знаходиться під наглядом і контролем Російської держави.

 

109. Починаючи з 1989 року “Газпром” поглинув всю сукупність суб'єктів СРСР, “які безпосередньо підтримували функціонування Єдиної системи газопостачання СРСР”;[72] і “на момент створення [Концерн “Газпром”, як його тоді називали] складав: 100% капіталу підприємств, що складалися з майна Єдиної системи газопостачання, яка [тоді перебувала у федеральній власності”].[73]
110. На момент реорганізації “Газпрому” в 1992 році Указ Президента Росії наказує “визначити…. [що] “Газпром” відповідає за забезпечення: надійного газопостачання споживачів Російської Федерації, а також поставок газу за межі Росії відповідно до міждержавних і міжурядових угод...”.[74]

 

111. Закон про газопостачання [який залишається чинним досі] також передбачає, що “Газпром” як єдиний власник ЄСГ несе відповідальність за експлуатацію та обслуговування ЄСГ. Ці обов'язки та відповідальність були покладені на “Газпром” конкретно “з метою забезпечення надійного постачання газу та дотримання міжнародних договорів Російської Федерації та угод про постачання газу”,[75] тобто для досягнення внутрішніх та зовнішніх державних цілей. “Газпром” повинен був виконувати ці обов'язки і нести відповідальність незалежно від того, отримує “Газпром” прибуток або збиток від такої діяльності. Наприклад, якби через ЄСГ проводилась недостатня кількість поставок, що призвело б до чистих збитків Групи “Газпром”, остання все одно несла б “відповідальність за забезпечення: надійного постачання газу споживачам Російської Федерації, а також поставок газу за межі Росії за міждержавними та міжурядовими угодами...”. При цьому, навіть якщо б така діяльність призвела до неплатоспроможності “Газпрому”, “Газпром” не може бути визнано банкрутом через особливий правовий режим, в межах якого він діє. Очевидно, що такі функції, для таких цілей і на таких умовах, як правило, передбачені для державних органів, а не для комерційних компаній, звичайною метою яких є досягнення прибутковості для своїх акціонерів.

 

112. З метою забезпечення ефективного контролю за діяльністю “Газпрому” з боку Російської Федерації, без втручання сторонніх приватних акціонерів, в Законі про газопостачання передбачено вимогу про те, що Російська Федерація завжди повинна бути мажоритарним акціонером “Газпрому”.[76]

 

1. Як встановив ЄСПЛ, у 2009 році (на той час) Прем’єр-міністр Росії Путін В.В., а не корпоративне керівництво Групи “Газпром”, погодив з Україною умови постачання газу в Україну, зокрема ціноутворення та визначення безпосереднього постачальника в рамках Групи “Газпром”, залишивши за “Газпромом” лише “формалізувати” контракти

 

113. ЄСПЛ встановив вказане у справі “Макаренко проти України”. У справі ЄСПЛ йшлося про те, чи були порушені права людини пана Макаренка, колишнього голови митної служби України, у зв'язку з його тривалим триманням під вартою в рамках українського кримінального провадження щодо контрактів на постачання газу, укладених з компаніями Групи “Газпром”.

 

114. В рамках своєї справи ЄСПЛ встановлено відповідні факти:

 

      “ 6. Кінець 2008 року та початок 2009 року були ознаменовані конфліктом між Україною та Росією щодо умов постачання газу, у тому числі ціни, яку сплачувала Україна ...

 

7. 18 січня 2009 року Прем'єр-міністри України та Росії Юлія Тимошенко та Володимир Путін дійшли згоди з метою вирішення конфлікту.

 

8. 19 січня 2009 року Голови Правлінь газових компаній відповідних країн, НАК “Нафтогаз України” та ПАТ “Газпром” Росії, оформили умови угоди, підписавши контракт на поставку газу на 2009-2019 роки. Зокрема, ним передбачався новий підхід до ціноутворення на газ та перехід до прямих договірних відносин (раніше ВАТ “Газпром” постачав газ до України через посередника – АТ “РосУкрЕнерго”, спільне підприємство, зареєстроване в Швейцарії, 50 % якого належало самому ВАТ “Газпром” а інші 50% - двом українським бізнесменам через приватну компанію, також зареєстровану в Швейцарії).”[77]

 

115. Як встановлено Судом, Росія перетворила постачання газу на зброю і спрямовувала дії Групи “Газпром” на досягнення міжнародних геополітичних цілей Росії, зокрема, на агресивну війну проти України, що триває в даний час.

 

1. 27 жовтня 2021 року: після того, як Росія спровокувала загострення світової енергетичної кризи для Європи, для досягнення геополітичних цілей, президент Росії Володимир Путін доручив “Газпрому” почати закачувати природній газ у європейські газові сховища

 

116. Наприкінці 2021 року та на початку 2022 року Росія спробувала посилити вплив на Європу, спровокувавши глобальну енергетичну кризу, що тривала на той час. Очевидно, що мета вказаного була подвійною:

 

        116.1 По-перше, чинити тиск на європейські країни, щоб досягти сертифікації газопроводу “Північний потік-2”, що збільшило б залежність Європи від російського газу, поставку якого Росія може штучно обмежити або припинити, якщо буде потрібно для досягнення своїх геополітичних цілей; і

 

         116.2 По-друге, в якості однієї з таких геополітичних цілей - утримати Європу від підтримки України у (тоді запланованому) вторгненні Росії в Україну у 2022 році.

 

117. У 2010-х роках “Газпром” у консорціумі з кількома європейськими енергетичними компаніями будував газопровід “Північний потік-2” дном Балтійського моря для постачання газу з Росії до Європи. Багато хто в Європі був стурбований тим, що “Північний потік-2” ще більше збільшить залежність Європи від російського газу, тим самим погрожуючи європейській енергетичній безпеці та забезпечить Росії геополітичну перевагу над Європою та Україною. “Північний потік-2” був завершений до початку осені 2021 року, але так і не запрацював, оскільки його сертифікація Німеччиною спочатку була відкладена, а потім призупинена в лютому 2022 року, після офіційного визнання Росією Донецької та Луганської народних республік безпосередньо напередодні російського вторгнення в Україну.

 

118. Одночасно з вищезазначеними подіями, з березня 2021 року (тобто за 11 місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну) Росія накопичувала свої війська та техніку вздовж кордону з Україною, включно з бронетехнікою, ракетами та важким озброєнням.[78] Частина військ була виведена до червня 2021 року, але лише для того, щоб з жовтня 2021 року кількість була збільшена та розміщена вздовж трьох сторін України, включаючи лише українсько-білоруський кордон.[79] При цьому, на той момент Російські офіційні особи продовжували заперечувати, що Росія мала плани на вторгнення на територію України.

 

119. В той же час, у 2021 році світ переживав глобальну енергетичну кризу. Ціни на енергоносії зростали з початку 2021 року через: (i) швидке відновлення економіки після пандемії Covid-19, коли поставки не відразу наздогнали попит, (ii) погодні умови в різних частинах світу та (iii) роботи з технічного обслуговування, які були відкладені у зв’язку з пандемією.[80]

 

120. Саме на цьому фоні Росія, очевидно, прагнула чинити тиск на європейські країни, з метою сертифікації газопроводу “Північний потік-2”, даючи Європі зрозуміти те, що буде, якщо “Газпром” скоротить поставки газу до Європи.
121. До липня 2021 року “Газпром” спустошив свої газові сховища в Західній Європі до незвично низького рівня, що напередодні зими посилило стурбованість в дефіциті постачання. При тому, що рівень газу у сховищах у Європі загалом був низьким, аналіз даних європейської газової промисловості показав, що найбільший дефіцит спостерігався на європейських об’єктах, які належать або контролюються “Газпромом”, що, за словами критиків, дедалі більше вказувало на спробу скоротити поставки енергоносіїв до Європи.[81]

 

122. Згодом, у липні 2021 року, “Газпром” скоротив постачання газу трубоводом “Північний потік-1” (своїм основним газопроводом до Європи) до 20%, спочатку звинувативши німецького виробника турбін Siemens Energy у затримці із поверненням трубопровідної турбіни після її обслуговування в Канаді. Але Siemens Energy заявила, що саме “Газпром” повинен був надати необхідні митні документи для повернення турбіни.[82]

 

123. На початку вересня 2021 року “Газпром” оголосив, що він все ще не може збільшити поставки до попереднього рівня через “Північний потік-1”, цього разу через те, що нібито виявив витік моторного масла в останній турбіні, що залишилася та працює на компресорній станції “Портова”. У відповідь Siemens Energy вказала, що передбачуваний витік масла не є технічною причиною для зупинки роботи. “Такі витоки зазвичай не впливають на роботу турбіни і можуть бути загерметизовані на місці. Це рутинна процедура в рамках робіт з технічного обслуговування”, - заявили в Siemens.[83]

 

124. Нарешті, 27 жовтня 2021 року агентство Reuters повідомило, що президент Володимир Путін “наказав голові контрольованого Кремлем енергетичного гіганта “Газпром...” Олексію Міллеру почати закачувати природний газ у європейські газові сховища, як тільки Росія закінчить поповнювати власні запаси, що може статися до 8 листопада. Російський президент заявив, що це покращить ситуацію на європейському енергетичному ринку.[84]

 

125. Релевантність вищевказаних подій для цієї справи полягає в наступному:

 

             125.1 По-перше, було очевидно, що виправданням “Газпрому” не вистачає довіри, і що справжньою причиною перебоїв із постачанням газу до Європи в той час було те, що Росія спробувала продемонструвати Європі напередодні зими, що Європа зіштовхнеться із дефіцитом газу та дуже завищеними цінами на газ, якщо не поступиться геополітичним інтересам Росії. “Газпром” використовувався Росією як інструмент у цьому процесі.

 

         125.2 По-друге, Президент Росії, який не обіймав керівної посади в “Газпромі”, мав фактичні повноваження давати вказівки “Газпрому” з суто операційних питань компанії.

 

1. У квітні 2022 року президент Росії Путін В.В. (а не “Газпром” як постачальник) погодив нові поставки газу до Сербії (яка зайняла прокремлівську позицію у війні Росії проти України), зокрема конкретні обсяги та умови ціноутворення

 

126. Навіть після того, як Росія заповнила свої внутрішні сховища в листопаді 2021 року, відсутніх змін на європейському боці не відбулося. Про це заявило Агентство ЄС із співробітництва регуляторів енергетики. Крім того, Європейська комісія зазначила, що вивчає поведінку “Газпрому”, оскільки аналітики висловили занепокоєння, що дії Росії можуть бути спрямовані на здійснення тиску на Європу, щоб вона дала зелене світло новому газопроводу “Північний потік-2”.[85]

 

127. 29 травня 2022 року, через три місяці після вторгнення Росії в Україну, агентство Reuters повідомило, що в той час, як “ 10-річний контракт Сербії на постачання газу з “Газпромом” (GZAVI. MM), термін дії якого закінчувався 31 травня 2022 року”, “Президент Сербії Александар Вучич заявив у неділю, що під час телефонної розмови з президентом Росії Володимиром Путіним погодив новий трирічний контракт на постачання газу”.[86]

 

128. Того ж дня, 29 травня 2022 року, державна радіо- та телекомпанія Сербії RTS надала значно детальніший звіт про телефонну розмову між Путіним В. та Вучичем А. Згідно із заявою самого Вучича А.:

 

“Александар Вучич сказав, що сьогодні вранці у нього була гарна розмова з президентом Росії, і що вони обговорили кілька різних тем, і що найважливішим для Сербії є те, що основні елементи нової газової угоди, яка буде підписана терміном на три роки, були узгоджені.

Він каже, що ці умови дуже вигідні для Сербії, і що це буде формула, яка досі залишалася незмінною, тобто ціна буде дуже вигідною.

“Ціна на газ буде 100 відсотків за нафтовою формулою, тобто від 310 до 408 доларів за тисячу кубометрів газу, тобто ціна за 2,2 мільярда кубометрів газу - це, безумовно, найкраща ціна в Європі... Залишається питання про ціну додаткових обсягів у 800 млн кубометрів газу, тому що наше споживання зросло”.

“Після розмови він направив листа директору “Газпрому” Олексію Міллеру, щоб наступного дня обговорити нові обсяги газу”. [тобто ціна за додаткові 800 млн кубометрів газу].

“Якщо ми реалізуємо все з домовленості з Путіним, у нас буде безпечна зима з точки зору поставок газу, а після переговорів з “Газпромом” про обсяги, ми зможемо точно сказати, у скільки нам обійдеться середній кубометр. На даний момент це буде втричі менше, а взимку в 10-12 разів менше, ніж заплатить решта Європи”.[87]

 

129. Заяви Вучича А. свідчать про те, що російський президент (а не “Газпром” як постачальник) може приймати і фактично приймає рішення про те, кому “Газпром” буде постачати газ, в яких обсягах і на яких умовах, включаючи ціну на газ, і що такі рішення приймаються для досягнення геополітичних цілей Росії, а не комерційних інтересів “Газпрому”.

 

130. Аналізуючи висловлювання Вучича А. покроково (виділено Судом):

 

     130.1 По-перше, “Президент Сербії Александар Вучич сказав “... що погодив новий трирічний контракт на постачання газу в телефонній розмові з президентом Росії Володимиром Путіним”; “Основні елементи нової газової угоди... були узгоджені” між Вучичем і Путіним – показово, що ще до того, як Сербія встановила зв'язок з стороною договору поставки – “Газпромом” (Вучич А. пізніше сказав, що лише “після розмови [з Путіним В.] він надіслав листа директору “Газпрому” Олексію Міллеру, щоб обговорити нові умови”), і той факт, що “нова газова угода... буде підписана ... строком на три роки”. Таким чином, Путін В.В., не обіймаючи жодних керівних посад в “Газпромі”, мав можливість домовлятися з покупцями “Газпрому”, визначати, що “Газпром” робитиме чи не робитиме і на яких умовах.

 

       130.2 По-друге, заяви Вучича А. демонструють, що умови, погоджені Путіним – до будь-якого прямого контакту між Сербією та “Газпромом” – були вельми конкретними. Путін погодив: а) термін контракту на поставку - три роки; (б) обсяг поставок – 2,2 млрд кубометрів, як у контракті, термін дії якого на той момент закінчувався, плюс додаткові 800 млн кубометрів; в) ціноутворення:

 

              130.2.1 для поставок 2,2 млрд кубометрів ціни на газ будуть безпосередньо пов'язані з цінами на нафту і становитимуть від 310 до 408 доларів США за 1000 кубометрів газу: “Ціна газу становитиме 100 відсотків за нафтовою формулою, тобто від 310 до 408 доларів за тисячу кубометрів газу, тобто ціна за 2,2 млрд кубометрів газу, безумовно, є найкращою ціною в Європі...”;

 

          130.2.2 за додаткові 800 млн кубометрів ціни були б у межах узгодженого з Володимиром Путіним діапазону: “У Сербії буде дуже вигідна ціна на газ, і контракт буде підписано на три роки”, “це буде втричі менше, а взимку це в 10-12 разів менше, ніж заплатить решта Європи”.

 

       130.3 По-третє, лише після того, як Путін В.В. досягне домовленості з Вучичем А. про ці дуже конкретні умови, Вучич А. налагодить контакт із “Газпромом”: “Після розмови [з Путіним] він надіслав листа директору “Газпрому” Олексію Міллеру, щоб наступного дня обговорити нові умови. Отже, роль “Газпрому” в подальших переговорах щодо контракту зводилась до простого узгодження його деталей, як то конкретних цін в межах вже визначеного Путіним коридору: “Після переговорів з “Газпромом” щодо обсягів ми зможемо точно сказати, у скільки нам обійдеться середній кубометр. На даний момент це буде втричі менше, а взимку в 10-12 разів менше, ніж заплатить решта Європи”.

 

     130.4 По-четверте, на фоні агресії Росії проти України та зближення Сербії з Росією, описану Вучичем А. диспропорцію цін – “на даний момент вона [ціна] буде втричі меншою, а взимку в 10-12 разів меншою, ніж заплатить решта Європи” – можна пояснити лише тим, що Росія винагороджує Сербію за її геополітичну лояльність на користь Росії, за рахунок комерційних інтересів “Газпрому”.

 

     130.5 По-пʼяте, Вучич А. прямо визнав, що укладення Сербією контракту на постачання газу з “Газпромом”, а також “умови постачання газу” повністю залежатимуть від дотримання Сербією угоди, яку Вучич А. уклав з Путіним В.В., а не від комерційних інтересів чи волі “Газпрому”, як комерційного постачальника: “Якщо ми реалізуємо все, що випливає з угоди з Путіним, у нас буде безпечна зима з точки зору постачання газу”. Повний зміст угоди між Вучичем А. і Путіним В. так і не був оприлюднений. Однак наведене вище посилання на нього як на умову постачання газу “Газпромом” є показовим. Якщо угода стосувалася виключно поставок газу, це лише підтверджує, що Путін В.В. ухвалював комерційні рішення за “Газпром”. Якщо вищезгадана угода стосувалася також інших питань, то Володимир Путін підпорядковував цим іншим мотивам комерційні інтереси “Газпрому”.

 

131. Таким чином, Суд встановив, що заяви Вучича А. чітко свідчать про те, що російський президент мав операційний контроль над “Газпромом”. Він міг вирішувати, і фактично вирішував кому “Газпром” постачає газ, в яких обсягах, на який термін і на яких комерційних умовах. Визначаючи ці умови, президент Росії В. Путін свідомо використовував “Газпром” як інструмент для досягнення геополітичних цілей Росії, свідомо на шкоду комерційним інтересам “Газпрому”.

 

1. 21 липня 2022 року міністр закордонних справ Росії (а не “Газпром” як постачальник газу) вів переговори про збільшення поставок російського газу до Угорщини, на фоні спротиву з боку Угорщини запровадженню загальноєвропейських санкцій проти Росії, які обговорювались в ЄС, у зв'язку з військовою агресією Росії проти України

 

132. У той час як лідери інших країн більш стримано говорили про специфіку своїх відносин з російським урядом щодо газу, який постачається “Газпромом”, ніж сербський президент А. Вучич, загальнодоступна офіційна інформація свідчить про те, що перемовини з іншими країнами, що проявили лояльність геополітичним інтересам Росії, вели схожі переговори про постачання газу “Газпромом”.
133. На фоні триваючої війни в Україні Угорщина чинила опір запропонованим ЄС санкціям проти Росії у відповідь на російську військову агресію. Агентство Reuters 21 липня 2021 року повідомило, що “Росія розгляне запит Угорщини на закупівлю більшої кількості російського газу”, заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у четвер після зустрічі зі своїм угорським колегою в Москві”. Як пише Reuters, “член Європейського Союзу Угорщина підтримувала те, що вона називає прагматичними відносинами з Москвою після вторгнення Росії в Україну, створюючи напруженість у відносинах з деякими союзниками по ЄС, які прагнуть зайняти більш жорстку позицію. Угорщина, яка приблизно на 85% залежить від російського газу, виступає категорично проти ідеї будь-яких санкцій ЄС щодо імпорту російського газу.”[88]

 

1. 7 вересня 2022 року Володимир Путін попередив про прийняття “політичного рішення”, згідно з яким юридично обов'язкові контракти на постачання газу, за якими “Газпром” був стороною договорів, “не будуть виконані” “Газпромом”

 

134. Міністри фінансів заможних демократичних країн групи G7 з метою зменшення здатності Росії фінансувати свою агресію проти України 2 вересня 2022 року погодили плани обмеження цін на експорт російської нафти та нафтопродуктів [89].

 

135. Агентство Reuters 7 вересня 2022 року повідомило, що, говорячи про плани групи G7 у своїй промові на економічному форумі в російському тихоокеанському місті Владивосток, президент Путін В.В. “попередив про можливість припинення постачання енергоносіїв, якщо будуть запроваджені обмеження цін на російський експорт нафти та газу, зазначивши, що вони будуть “заморожені”, як вовчий хвіст у відомій російській казці”. “Росія відмовиться від своїх контрактів на постачання, якщо Захід продовжить реалізацію своїх планів. ... Чи будуть якісь політичні рішення, які суперечать контрактам? Так, ми їх просто не виконаємо”, - цитує Путіна В.В. Reuters.[90]

 

136. Підприємства Групи “Газпром” були постачальниками за контрактами на постачання газу російського видобутку. Показові висловлювання Путіна В.В. про те, що він прийме “політичне рішення” щодо невиконання юридично обов'язкових газових контрактів компаніями Групи “Газпром”. Це ще раз свідчить про те, що російський президент, а не корпоративне керівництво відповідних компаній Групи “Газпром”, мав можливість приймати рішення з операційних та юридичних питань для компаній Групи “Газпром”, і що при їх вирішенні визначальним є геополітичні мотиви Росії, а не юридичний чи комерційний інтереси Групи “Газпром”.

 

1. 9 вересня 2022 року, через сім місяців після того, як Білорусь дозволила російським військам і ракетам атакувати Україну з території Білорусії, президент Росії Путін В.В. (а не “Газпром”, як постачальник газу) домовився з президентом Білорусії про те, що ціни на газ, що поставляється “Газпромом” для Білорусії у 2022 році залишаться на низькому, некомерційному рівні 2021 року

 

137. Білорусь відіграла важливу роль для Росії в її військовій агресії проти України. У перший день війни, 24 лютого 2022 року, на додаток до того, що російські війська атакували Україну з власної території Росії, приблизно 30 000 російських військ перетнули кордон України зі сторони Білорусії, підійшли до Києва, захопили Чорнобильську АЕС і атакували Чернігів (невелике місто на північному сході від Києва).[91]

 

138. Із 480 російських ракет, націлених на Україну на початку війни, 70 були запущені з Білорусії.[92] За даними білоруських державних ЗМІ, президент Білорусії Олександр Лукашенко провів телефонну розмову з президентом Росії Володимиром Путіним о 5 ранку за місцевим часом, лише через кілька годин після початку вторгнення Росії в Україну. Лідери країн обговорювали питання про посилення західного флангу Білорусії військовою технікою, такою як “Іскандер” і ракетними системами С-400.[93]

 

139. З самого початку російського вторгнення колони військових машин швидкої допомоги перевозили поранених російських солдатів через кордон до лікарень Білорусії для лікування.[94]

 

140. ЄС, США та Велика Британія (серед інших країн) запровадили економічні санкції проти Білорусії у відповідь на її участь у російській військовій агресії проти України, зокрема, завдавши удару по білоруському експорту та економіці.[95]

 

141. Через сім місяців після того, як Білорусь надала можливість Росії атакувати Україну з території Білорусії, 9 вересня 2024 року, головне державне інформаційне агентство Росії ТАСС повідомило, що за підсумками переговорів у Москві між президентом РФ Путіним В. і президентом Білорусії Лукашенком О. вони домовилися, що ціни на російський газ для Білорусії на 2022 рік залишаться на рівні 2021 року, тобто по 128,5 доларів США за тисячу кубометрів, і навіть не будуть індексовані із урахуванням інфляції. У звіті ТАСС з посиланням на Путіна В.В. у відповідній частині йдеться:

 

Путін: ціна російського газу для Білорусії у 2022 році залишиться на рівні 2021 року. Російський лідер наголосив, що ціни на газ для Білорусії у 2022 році навіть не індексуватимуться на інфляцію. ... Як заявив у четвер президент Росії Володимир Путін, така домовленість була досягнута під час переговорів з президентом Білорусії Олександром Лукашенком. ... В результаті тривалої дискусії вдалося виробити взаємоприйнятні підходи з газових питань, зазначив російський лідер.

“Ціна для Білорусії на російський природний газ на 2022 рік залишиться на рівні поточного року”, - заявив Путін. Він наголосив, що ціни на газ для Білорусії у 2022 році навіть не індексуватимуться на інфляцію. “Таку ж ціну ми залишимо для Білорусії в наступному році. На 2022 рік ціна для Білорусії становить $128,5 за тисячу кубометрів”, - сказав Путін на прес-конференції за підсумками переговорів з президентом республіки Олександром Лукашенком. “Ми навіть не індексуємо ціну для Білорусії відповідно до доларової інфляції, але там вона пристойна”, - додав російський президент.

Він уточнив, що інфляція планувалася на рівні 2%, але насправді вона становить понад 5%. “Ми не індексуємо [ціну на газ для Мінська] ні на російську інфляцію, ні на доларову інфляцію. Ми залишаємо її протягом поточного року”, - наголосив президент РФ.[96]

 

142. У порівнянні з узгодженими між Путіним та Лукашенко 128,5 доларами США за 1000 кубометрів, європейські ціни на газ у 2022 році коливались від 816,5 до 3800 доларів США.[97]

 

143. Отже, Путін В.В., який не обіймав жодних управлінських посад в Групі “Газпром”, в дійсності міг погоджувати та в реальності узгоджував ціни на газ із клієнтом Групи “Газпром” – Білоруссю. З точки зору комерційних інтересів Групи “Газпром” узгоджена ціна була значною мірою на шкоду “Газпрому” і могла виступати лише як винагорода для Білорусії за її допомогу російському вторгненню в Україну.

 

1. 23 березня 2023 року, на фоні відходу Європи від поставок російського газу, віцепрем'єр-міністр РФ оголосив, що “Газпрому” доручено якнайшвидше досягти домовленостей щодо постачання газу до Китаю через запланований газопровід “Сила Сибіру-2”

 

144. “Сила Сибіру-2” (також відомий як Алтайський газопровід) - газопровід для експорту природного газу з Західного Сибіру Алтайського регіону Росії до Північно-Східного Китаю.

 

145. Через два місяці після того, як у 2014 році Росія вторглася до Криму та окупувала його, а європейські країни запровадили у зв’язку з цим санкції проти Росії (хоча на той час вони продовжували експортувати російські енергоносії), “Газпром” та Китайська національна нафтова корпорація (CNPC) підписали 30-річний національний контракт на постачання газу на суму 400 мільярдів доларів США. У 2015 році проект “Сила Сибіру 2” був призупинений на невизначений термін.

 

146. Проєкт був відроджений за кілька місяців до вторгнення Росії в Україну у 2022 році, коли “Газпром” та уряд Монголії обговорили техніко-економічне обґрунтування проєкту в жовтні 2021 року.

 

147. “Газпром” 25 липня 2022 року заявив своїм європейським клієнтам, що не може гарантувати майбутні поставки газу до Європи через “надзвичайні” обставини. Зіткнувшись з енергетичною кризою, ЄС з тих пір все частіше звертається до американського зрідженого природного газу і вивчає альтернативні варіанти постачання газу.

 

148. Саме на цьому фоні, очевидно, прискорився процес відновлення проєкту газопроводу “Сила Сибіру-2”. Російське державне інформаційне агентство ТАСС 23 березня 2023 року заявило, що Росія сподівається, що угода про постачання газу до Китаю через запланований газопровід “Сила Сибіру-2” може бути досягнута до кінця 2023 року. Про вказане повідомив віце-прем'єр-міністр Росії Олександр Новак. Агентство Reuters повідомило, що Москва розглядає трубопровід “Сила Сибіру-2”, який матиме потужність 50 мільярдів кубометрів газу на рік, як спосіб компенсації втраченого експорту до Європи. Агентство Reuters також повідомило, що президент Володимир Путін одночасно обговорював план із президентом Китаю Сі Цзіньпіном на саміті в Москві, та – що особливо важливо - 23 березня 2023 року Новак заявив, що “газовій компанії “Газпром” було дано вказівки... якнайшвидше домовитись”.[98]

 

149. Знову ж таки, російський уряд дав “Газпрому” розпорядження з питань, які є суто операційними та комерційними для “Газпрому” питаннями та водночас переслідують геополітичні цілі Росії.

 

1. У березні 2022 року, після запровадження європейськими країнами санкцій у відповідь на російську агресію проти України, президент Путін В.В. наказав “Газпрому” перевести платежі за постачання газу на російський рубль

 

150. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ЄС, США, Велика Британія та інші країни запровадили низку економічних санкцій проти Російської Федерації, кількох російських компаній та громадян за сприяння російській агресивній війні проти України.

 

151. Президент Путін В.В. 22 березня 2022 року видав розпорядження російському Уряду, російському Центральному банку та “Газпрому” змінити валюту платежів у контрактах, за якими “Газпром” та його дочірні компанії постачали газ, з іноземної валюти на рублі.[99]

 

152. Відтоді іноземні покупці газу з “недружніх” до Росії країн могли купувати газ у Групи “Газпром” та її дочірніх компаній лише за умови відкриття банківського рахунку в рублях у російському банку та здійснення платежу з цього рахунку на російський рахунок відповідної компанії Групи “Газпром”. Це призвело до того, що Група “Газпром” втратила багатьох клієнтів на шкоду своєму комерційному становищу.[100]

 

153. Геополітичне рішення, прийняте президентом Росії Путіним В.В., вкотре зачепило комерційні інтереси Групи “Газпром”.

 

1. Російський Президент систематично видає розпорядження “Газпрому” щодо конкретних виробничих питань для досягнення суспільно – економічних та соціальних цілей на території Росії

 

154. Лише в період з грудня 2016 року по квітень 2024 року у своїх дорученнях Президент Путін В.В. видав щонайменше 46 (загальнодоступних) розпоряджень “Газпрому” щодо здійснення конкретних операційних заходів для досягнення внутрішніх соціально-економічних цілей Росії.[101] При цьому невідомо, скільки подібних розпоряджень не було оприлюднено. Як приклад, президент Путін В.В. розпорядився:

 

         154.1  Уряду РФ спільно з ПАТ “Газпром” затвердити дорожню карту переведення Нерюнгринської ГЕС на Далекому Сході з вугілля на споживання газу та своєчасно доповісти про це президенту РФ;[102]

 

      154.2  Уряду РФ спільно з ПАТ “Газпром” визначити постачальника газу для гарантування поставок газу в Хабаровський край на Далекому Сході РФ за довгостроковими контрактами на постачання газу, починаючи з жовтня 2025 року, і своєчасно доповісти про це президенту РФ;[103]

 

       154.3  Уряду РФ спільно з ПАТ “Газпром” розробити, затвердити та забезпечити виконання дорожньої карти газифікації Камчатського регіону на Далекому Сході Росії терміном до 2025 року, в тому числі будівництво до 2024 року терміналу зрідженого природного газу та пов'язаної з ним інфраструктури, а також своєчасно доповісти про це Президенту РФ;[104]

 

      154.4  Уряду Санкт-Петербурга спільно з ПАТ “Газпром” розробити плани розвитку території, прилеглої до аеропорту Левашово поблизу Санкт-Петербурга, і своєчасно доповісти про це президенту;[105]

 

        154.5  Уряду РФ спільно з ПАТ “Газпром” забезпечити, “не вдаючись до фінансування з боку громадян”, підключення газопостачання до дач, розташованих у містах з існуючими газомережами, і звітувати перед Президентом РФ у визначений термін і раз на півроку в подальшому;[106]

 

       154.6  Уряду Російської Федерації разом з ПАТ “Газпром” забезпечити постачання та встановлення газового обладнання у спосіб, який надає пріоритет соціальним цілям, зокрема шляхом надання пріоритету ветеранам того, що Російська Федерація називає “Спеціальною військовою операцією” [тобто нинішньої військової агресії Росії проти України], та їхнім сім'ям, а також своєчасно доповісти про це Президенту Росії;[107]

 

         154.7  “Газпрому” спільно з Урядом РФ завершити заходи з газифікації міста Красноярськ у Сибіру до 2028 року, а також щорічно звітувати перед президентом РФ;[108]

 

        154.8  Уряду РФ спільно з ПАТ “Газпромом” розглянути питання про виробництво авіаційного гасу, бензину і дизельного палива з газового конденсату в (відносно слаборозвиненому) далекосхідному російському регіоні Сахалін і своєчасно доповісти Президенту Російської Федерації;[109] і

         154.9  Навіть Міністерству культури РФ та “Газпрому” - подати пропозиції щодо створення в Санкт-Петербурзі історико-археологічного музею.[110]

 

155. Суд встановив, що наведені вище обставини демонструють, що політичне керівництво Росії регулярно використовує “Газпром” та його дочірні компанії для досягнення внутрішніх державних цілей економічного та соціального розвитку, надаючи “Газпрому” чисто операційні вказівки.

 

1. Росія систематично зловживає формальною юридичною самостійністю своїх компаній, у тому числі Групи “Газпром”, зокрема, з метою забезпечення недосяжності російських активів для міжнародних кредиторів Російської Федерації та ухилення від виконання Росією грошових зобов'язань

 

156. З кінця 1980-х років, перебуваючи в процесі трансформації в бік демократичного суспільства та ринкової економіки, інтегрованої у світову економіку, Росія (спочатку як СРСР, а потім як Російська Федерація) уклала десятки угод про заохочення та захист іноземних інвестицій (далі – “УЗЗІ”).[111] Ці договори передбачали різноманітні гарантії іноземним інвесторам, зокрема на справедливе та рівноправне ставлення, повний захист та безпеку, недискримінацію та заборону експропріації, а також виплату швидкої, адекватної та ефективної компенсації у разі націоналізації або експропріації таких інвестицій. Згідно з цими договорами, Росія прямо погодилася вирішувати свої спори з іноземними інвесторами в міжнародному арбітражі, і що такі арбітражні рішення будуть обов'язковими для Росії.[112]

 

157. Відтоді, як визнано рішеннями відповідних міжнародних арбітражів, Росія порушила ці зобов'язання щодо захисту інвесторів, експропріюючи або іншим чином неправомірно поводячись з іноземними інвестиціями. Відтоді інвестори подали позови проти Росії на сотні мільярдів доларів, а переважна більшість арбітражних трибуналів винесли рішення на користь інвесторів. Росія добровільно не виконала жодне з них. Арбітражне рішення у розмірі 57 мільярдів доларів США, винесене проти Росії за експропріацію нафтової компанії ЮКОС, є, мабуть, найвідомішим рішенням, від виконання якого Росія наполегливо ухиляється,[113] але воно є лише одним із багатьох.[114] Незважаючи на те, що невиконання Росією арбітражних рішень зазвичай залишається нерозголошеним, Росія оголосила про арбітражне рішення на суму 1,3 мільярда доларів США у 2018 році на користь українського комерційного банку Ощадбанк, активи якого, як встановив арбітражний трибунал, Росія експропріювала після військового захоплення Криму в 2014 році. Міністерство юстиції Росії заявило, що воно не визнає це рішення, оскільки арбітражний суд нібито не має юрисдикції.[115]

 

158. За межами своїх кордонів Російська Федерація цілеспрямовано не тримає жодних активів, які, на її думку, можуть бути вразливими до стягнення або арешту з боку міжнародних кредиторів. Але Російська Федерація продовжує здійснювати транзакції на сотні мільярдів доларів щорічно, використовуючи мережу державних компаній.

 

159. Не є виключенням Група “Газпром”. Її корпоративна мета - якщо не збігається, то, принаймні, повністю підпорядкована геополітичним інтересам Росії, визначеним російським політичним керівництвом. Зокрема, як зазначено вище, Російська держава прямо та опосередковано володіє акціонерними (статутними) капіталами Відповідачів. Як контрольний акціонер Групи “Газпром” Росія, як в особі її політичного керівництва загалом так і президента Путіна зокрема, повністю контролює Керівництво Групи “Газпром”.

 

160. Крім того, Росія здійснює остаточний контроль над активами Групи “Газпром”. Її політичне керівництво зобов'язує “Газпром” або інші компанії, що входять до Групи “Газпром”, здійснювати операції, які часто прямо суперечать комерційним інтересам “Газпрому” і слугують лише геополітичним цілям, визначеним політичним керівництвом Російської держави. З фактичної та економічної точки зору, Російська Федерація використовує активи Групи “Газпром” так, ніби вони належать самій Російській Федерації.

 

161. Таким чином, Групі “Газпром” явно бракує фактичної економічної незалежності у відносинах з Російською державою, в тому сенсі, що юридичні особи Групи “Газпром” не можуть покладатися на свою формальну юридичну незалежність від Російської Федерації для проведення власної політики і досягнення комерційних цілей, які відрізняються від цілей політичного керівництва Російської Федерації.

 

162. Хоча мережа державних компаній, заснованих Російською Федерацією (включно з групою “Газпром”), можливо, і не була створена з такою конкретною метою, фактичний поточний ефект постійного і довгострокового використання цих компаній (таких як група “Газпром” та її дочірні компанії) Російською державою полягає в спробі утримати її активи поза досяжністю міжнародних кредиторів і ухилятися від виконання міжнародних фінансових зобов'язань Росії.

 

1. Висновки Суду щодо характеру/контексту діяльності Групи “Газпром” та (відсутності) її операційної незалежності

 

163. ЄСПЛ постановив, що фактори, які мають бути прийняті до уваги під час застосування цієї частини тесту, включають “характер діяльності [компанії], тобто чи виконує юридична особа публічну функцію або є типовим бізнесом, а також контекст, в якому вона здійснюється. Наприклад, [ЄСПЛ] встановив, що юридичні особи можуть вважатися “урядовими організаціями”, якщо вони виконують певні державні обов'язки під наглядом державних органів...”.[116]

 

164. Верховний Суд України у Справі Промінвестбанку постановив, що “якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego (“другим я”) такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави)”.[117] Верховний Суд постановив, що фактори, які необхідно враховувати, включають “чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб)”.[118] Верховний Суд визнав ВЕБ alter ego, виходячи з того, що ВЕБ переслідував публічну мету, встановлену Російською Федерацією, і що його функції включали функції, подібні до функцій державного органу.[119]

 

165. Таким чином, у цій справі, виходячи з наведених доказів, Судом встановлено наступне.

 

        165.1  Група “Газпром” включно з ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл” була створена для виконання публічної функції (експлуатація ЄСГ та забезпечення стабільності внутрішніх і міжнародних поставок газу) під наглядом російської державної влади.

 

          165.2  Забезпечивши повний контроль та інституційну залежність Відповідачів, останні послідовно використовувалися російським політичним керівництвом як інструмент для досягнення внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей Росії, визначених цим керівництвом, які часто йдуть на шкоду їх комерційним і юридичним інтересам.

 

       165.3  Російські державні посадовці, які не мають жодних посад у ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл”, зокрема президент Путін В.В., (а не органи корпоративного управління) регулярно приймають рішення щодо суто комерційних та операційних питань господарської діяльності Відповідачів. Зокрема Судом встановлено, що політичне керівництво російської держави вирішує, яким споживачам постачати, а яким не постачати газ, яка конкретно компанія Групи “Газпром” має виступати в якості контрагента за договором, за якою ціною мають здійснюватися поставки, в якій валюті мають здійснюватися платежі, строк дії контрактів на поставку газу тощо, після чого відповідна компанія Групи “Газпром” просто “формалізує” (за формулюванням ЄСПЛ) відповідні контракти.

 

5. Відокремлення майна компанії від власності держави: незважаючи на формальне відокремлення активів, Російська Федерація фактично оперує активами Групи “Газпром” так, ніби вони належать безпосередньо Російській Федерації, а “Газпром” аналогічно вчиняє з активами своїх (юридично відокремлених) дочірніх компаній

 

1. У той час як майно “Газпрому” формально відокремлене від державної власності, російська держава розпоряджається цим майном на свій розсуд, диктуючи “Газпрому” комерційні та операційні рішення

 

166. Формально активи “Газпрому” відокремлені від активів російської держави. Згідно зі статутом компанії, “Газпром” є власником її активів і має власний баланс.[120] Однак фактична та економічна реальність в корені відрізняється від формальної.

 

167. По-перше, приймаючи операційні рішення відносно компаній Групи “Газпром”, як описано в Розділі V(B)(4) вище, і роблячи це для досягнення геополітичних цілей, визначених політичним керівництвом Росії, які часто суперечать комерційним інтересам Групи “Газпром”, Російська Федерація фактично керує активами будь-якої компанії з Групи “Газпром”, включаючи власність Відповідачів, так, ніби вони належать самій Російській Федерації.

 

168. По-друге, як зазначалося раніше, при своєму створенні “Газпром” був виділений в окрему компанію і володіє ЄСГ. Остання є основною системою газопостачання в Російській Федерації. До складу ЄСГ входить комплекс технологічно, організаційно та економічно взаємопов'язаних промислових активів, задіяних у видобутку, транспортуванні, зберіганні та постачанні природного газу.[121] Зовсім інший правовий режим застосовується до майна Групи “Газпром”, що входить до складу ЄСГ, порівняно з його (більш “комерційними”) активами. Законом “Про газопостачання” передбачено, що з метою “забезпечення надійного газопостачання, безпечної та стабільної роботи об'єктів” обʼєкти ЄСГ є неподільним.[122] Крім того, “Газпром” може лише володіти та управляти ЄСГ, але не може ним розпоряджатися.[123]

 

169. Таким чином, Суд встановлює, що “Газпром”, “Газпром капітал” “Газпром Інтернешнл”, як і загалом Група “Газпром” явно не мають фактичної економічної незалежності у своїх відносинах з Російською державою. З цієї причини Суд не враховує формальний поділ майна між активами Відповідачів з одного боку, та Російської держави, з іншого.

 

1. У самій Групі “Газпром”, незважаючи на де-юре розподіл активів між різними компаніями, керівництво “Газпрому” ставиться до активів дочірніх компаній “Газпрому” як до власних і регулярно переміщує та розпоряджається ними на свій розсуд

 

170. Зокрема, про це дав свідчення у Високому суді Англії партнер міжнародної юридичної фірми DLA Piper Лінос Чу, під час представництва інтересів саме “Газпрому” у провадженні, в якому “Газпром” намагався довести, що відчуження активів дочірніх компаній “Газпрому” за наказом керівництва “Газпрому” було здійснено в ході звичайної діяльності Групи “Газпром” і - на тій підставі, що активи залишалися у складі Групи “Газпром” - не є відчуженням таких активів.

 

171. Як встановлено Судом, у 2010 році публічне акціонерне товариство “Нафтогаз України” (“Нафтогаз”) отримало рішення міжнародного арбітражу проти “Газпрому”, і за ним “Газпром” був зобов’язаний виплатити певну суму грошей Нафтогазу. У 2018 році Нафтогаз отримав наказ Високого суду Англії про замороження активів “Газпрому”, стверджуючи, що існує ризик відчуження активів “Газпрому”. Такий ризик Нафтогаз намагався довести, посилаючись на продаж “Газпромом” частки в проектній компанії “Південний потік”, запланованого на той час проекту трубопроводу для транспортування російського природного газу через Чорне море до Європи. (Ризик розпорошення активів є одним із критеріїв англійського права для видачі та продовження наказу про замороження активів). Коли Нафтогаз подав заяву про продовження дії наказу про заморожування активів, “Газпром” виступив проти, стверджуючи, що продаж акцій “Південного потоку” було лише внутрішньогруповою передачею активів, за наказом “Газпрому” у ході звичайної господарської діяльності, в рамках реструктуризації Групи “Газпром”, яку керівництво “Газпрому” здійснює регулярно. Тому, як стверджував “Газпром”, цей продаж активів не слід розглядати як спробу “Газпрому” відчуження власних активів.

 

172. Так, адвокат і свідок “Газпрому” пан Чу надав Високому суду Англії багаторічні звіти та повідомлення “Газпрому” в засобах масової інформації, які продемонстрували, що:

 

           172.1  “Газпром” регулярно, в ході звичайної діяльності, переміщує і розпоряджається активами своїх дочірніх компаній в рамках Групи “Газпром” так, як вважає за потрібне: “внутрішньогрупова передача пакетів акцій в рамках Групи “Газпром”... є частиною звичайної господарської діяльності та спрямована, серед іншого, на: посилення корпоративного управління, оптимізацію операційних витрат і потоків доходів”;[124]

 

       172.2  Рішення щодо таких внутрішньогрупових переводів активів, а також зовнішнє відчуження активів, що належать дочірнім товариствам ПАТ “Газпром”, приймаються керівництвом ПАТ “Газпром”, зокрема, Радою директорів та Правлінням ПАТ “Газпром”, наприклад:

 

                172.2.1  “Рада директорів [ПАТ “Газпром”] розглянула питання управління майном та іншими активами ПАТ “Газпром” та його дочірніх компаній”;[125]

 

        172.2.2  “Рада директорів [ПАТ “Газпром”] доручила Голові Правління [ПАТ “Газпром”] розробити програму продажу непрофільних активів і винести її на розгляд Ради директорів [ПАТ “Газпром”]”;[126]

 

            172.2.3  “Рада директорів [“Газпрому”] погодила... рішення по угодах та управлінню майном та іншими активами Групи “Газпром” та її дочірніх товариств”;[127]

 

            172.2.4  “Заступник голови правління [“Газпрому”] заявив: “Правління [“Газпрому”] затвердило загальну мету (реструктуризації європейських активів - Ред.), і як це буде виглядати - ми [тобто керівництво “Газпрому”] вирішимо пізніше”;[128] та

 

       172.3  “Газпром” не розглядає внутрішньогрупову передачу активів та акцій як справжнє вибуття, оскільки активи залишаються у складі Групи “Газпром”. 63. ... внутрішня передача акцій в рамках компаній Групи “Газпром”, ... не можна розглядатись як відчуження активів [оскільки]: [63.1] Ці акції як і раніше залишаються в групі “Газпром”.[129]

 

1. Висновки про відокремлення майна підприємства від власності держави

 

173. Правило, розроблене ЄСПЛ щодо цієї частини тесту, полягає в тому, що компанія, швидше за все, є alter ego, коли “держава здійснює значний контроль над активами компанії”.[130] Верховний Суд України у Справі Промінвестбанку постановив щодо ВЭБа, що “держава розпоряджається [майном ВЭБа] як своїм власним”, а тому “майно Російської Федерації та ВЭБа змішане до такої міри, що немає підстав вважати його власністю юридичної особи, а не Російської Федерації”.[131]

 

174. У цій справі, незважаючи на формальне розмежування власності між власністю держави і кожної з компаній, що входять до складу Групи “Газпром”, зокрема “Газпром”, “Газпром капітал” та “Газпром Інтернешнл” такого розмежування у фактичній та економічній реальності не існує. Російська держава регулярно поводиться з активами Групи “Газпром” так, ніби вони належать самій Російській Федерації, та у свою чергу, якщо держава вимагає іншого, “Газпром” поводиться з активами своїх дочірніх компаній так, ніби вони належать “Газпрому”.

 

175. Як приклад, у 2013 році “Газпром” за підсумками переговорів із BASF домовився про обмін активами, в рамках якого німецький концерн отримував економічний еквівалент 25,01% блоків IV і V в ачимовській формації Уренгойського родовища природного газу і конденсату в Західному Сибіру.

 

176. Відповідно до заяви про заплановану концентрацію, розглянутої та погодженої Європейською Комісією, саме “Газпром” набував у одноосібне володіння компанії Wingas GmbH (Німеччина) та Wintershall Erdgas Handelhaus GmbH & Co.KG (“WIEN”, Німеччина), а також спільний із Wintershall Holding GmbH (“Wintershall”, Німеччина) контроль над Wintershall Noordzee B.V.[132]

 

177. На практиці ж формальним власником 100 % Gazprom International UK Ltd та 50 % Wintershall Noordzee B.V. став “Газпром Інтернешнл”, який взагалі не був стороною переговорів, а виконав лише формальну функцію утримувача активу в інтересах “Газпрому” та його власника – Російської Федерації.

 

178. У 2015 році на виконання директив Уряду Російської Федерації від 08 серпня 2014 №5110п-П13 та рішення Ради директорів “Газпром” від 06.10.2014 № 2425 “Про створення єдиного казначейства Товариства, його дочірніх і залежних товариств” з метою забезпечення централізації платіжної функції Групи “Газпром” та інших супутніх бізнес-процесів засновано товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром ЕРЦ” (далі - “Газпром ЕРЦ”). Його мажоритарним власником є “Газпром капітал”, із долею в статутному капітал 99,9999 відсотків[133].

 

179. З моменту заснування у “Газпром ЕРЦ” зосереджено повний контроль за транзакціями всієї Групи “Газпром”, включаючи централізоване формування платіжних документів та їх передача на виконання до обслуговуючих банків.[134] Вказане свідчить про те, що як “Газпром” так і дочірні компанії Групи “Газпром” позбавлені самостійності у використанні фінансових ресурсів.
180. Таким чином, активи, що належать “Газпрому” та його дочірнім компаніям, явно не мають фактичного економічного відокремлення.

 

6. Висновок – Відповідачі є alter ego Російської Федерації

 

181. Узагальнивши вищезазначене, Суд дійшов висновку про те, що Відповідачі є alter ego Російської Федерації. Зокрема, Судом враховано наступне.

 

182. Що стосується юридичного статусу:

 

          182.1  ПАТ “Газпром” створене державою, є головною компанією Групи “Газпром”, мажоритарний пакет акцій якого постійно належить державі і яке перебуває під її постійним контролем, для виконання суто публічної функції та здійснення діяльності в рамках особливого правового режиму, відмінного від російського законодавства загального застосування.

 

     182.2  “Газпром Капітал” створене та діє у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належить ПАТ “Газпром”, перебуває під постійним контролем держави та використовується для залучення фінансування шляхом розміщення цінних паперів.

 

       182.3  “Газпром Інтернешнл” 100 відсотків належить “Газпром капітал”, створене з метою пошуку та придбанню іноземних активів, їх реалізації та управління в інтересах держави та контрольованої нею Групи “Газпром”.

 

      182.4  Хоча Відповідачі формально існують як окремі юридичні особи, це формальне відокремлення від держави зводиться нанівець іншими факторами, розглянутими вище і підсумованими нижче.

 

183. Очевидна явна відсутність інституційної незалежності Відповідачів від російської держави.

 

      183.1  Російська Федерація за національним законодавством є єдиним мажоритарним власником та контролером ПАТ “Газпром”.

 

        183.2  Через ПАТ “Газпром” російська держава є єдиним власником “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл”.

 

      183.3  Із урахування сформованої структури корпоративної власності Російська Федерація приймає рішення про формування органів управління Відповідачів, та здійснює контроль за їх діяльністю.

 

        183.4  Отже, ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл” на практиці не мають інституційної незалежності від Російської Федерації та її політичного керівництва.

 

184. Стосовно характеру/контексту діяльності та операційної незалежності, Судом встановлено наступне.

 

         184.1  Група “Газпром” включно з ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл” була створена для виконання публічної функції (експлуатація ЄСГ та забезпечення стабільності внутрішніх і міжнародних поставок газу) під наглядом російської державної влади.

         184.2  Забезпечивши повний контроль та інституційну залежність Відповідачів, останні послідовно використовувалися російським політичним керівництвом як інструмент для досягнення внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей Росії, визначених цим керівництвом, які часто йдуть на шкоду їх комерційним і юридичним інтересам.

 

      184.3  Російські державні посадовці, які не мають жодних посад у ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл”, зокрема президент Путін В.В., (а не органи корпоративного управління) регулярно приймають рішення щодо суто комерційних та операційних питань господарської діяльності Відповідачів. Зокрема Судом встановлено, що політичне керівництво російської держави вирішує, яким споживачам постачати, а яким не постачати газ, яка конкретно компанія Групи “Газпром” має виступати в якості контрагента за договором, за якою ціною мають здійснюватися поставки, в якій валюті мають здійснюватися платежі, строк дії контрактів на поставку газу тощо, після чого відповідна компанія Групи “Газпром” просто “формалізує” (за формулюванням ЄСПЛ) відповідні контракти.

 

         184.4  Таким чином, ПАТ “Газпром”, “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл” діють як інструмент російської держави.

 

185. Незважаючи на формальне розмежування власності між власністю держави і кожної компанії, що входить до складу Групи “Газпром”, у фактичній та економічній реальності такого розмежування не існує.

 

          185.1  Як встановлено Судом, Російська держава регулярно поводиться з активами ПАТ “Газпром” так, ніби вони належать самій Російській Федерації.

 

         185.2  У свою чергу (якщо російська держава не вимагає іншого) ПАТ “Газпром” поводиться з активами “Газпром Капітал” і “Газпром Інтернешнл” так, як якщо б вони належали “Газпрому”.

 

186. З наведених вище причин, виходячи із застосовних юридичних критеріїв, Суд встановив, що “Газпром”, “Газпром капітал” та “Газпром Інтернешнл”” є alter ego Російської Федерації.

 

1. Висновки Суду щодо солідарної відповідальності Відповідачів з Російською Федерацією за заподіяну Позивачу шкоду

 

187. Встановивши, що Відповідачі є alter ego Російської Федерації, перед Судом постає ще два питання:

 

           187.1  чи несуть Відповідачі відповідальність у зв'язку з деліктом, вчиненим Російською Федерацією, в силу того, що вони є alter ego Російської Федерації, та

 

                  187.2  якщо так, то який вид відповідальності застосовується до Відповідачів?

 

1. Чи несуть Відповідачі відповідальність у зв'язку з деліктом, вчиненим Російською Федерацією, в силу того, що вони є alter ego Російської Федерації?

 

188. Загальновизнаним правовим принципом є те, що будь-яка держава здійснює свої функції через різні органи, такі як міністерства, урядові установи та, за певних обставин, компанії, що контролюються державою. Інакше кажучи, поняття або ідентичність “держави” включає в себе її різні органи та інструменти.
189. Вищезазначений принцип був прийнятий в українському законодавстві - наприклад, згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України, “держава набуває цивільних прав та обов'язків від імені держави через органи державної влади”. Цей же принцип прийнятий і на міжнародному рівні.[135]

 

190. Доктрина alter ego, прийнята в багатьох юрисдикціях світу, в тому числі і в Україні, допомагає визначити, чи слід розглядати певний суб'єкт як орган або інструмент держави, або, іншими словами, як частину держави чи як такий, що ототожнюється з державою.

 

191. У багатьох випадках доктрина alter ego застосовується для визначення того, чи породжує діяння такого органу або інструменту відповідальність держави за діяння такого органу або інструменту.

 

192. Ця ж доктрина допомагає визначити, чи є такий орган частиною правосуб'єктності “держави” в більш широкому сенсі. Серед іншого, у випадку делікту, вчиненого державою, які органи, інструменти чи суб'єкти слід ідентифікувати як частину правосуб'єктності “держави”, і, відповідно, які з них повинні нести відповідальність за делікт, вчинений “державою” - незалежно від того, чи брав кожен з таких органів, інструментів чи суб'єктів активну - чи будь-яку іншу- участь у вчиненні цього конкретного делікту.

 

193. Ця ж доктрина допомагає визначити, чи є такий орган частиною правосуб'єктності “держави” в більш широкому сенсі. Серед іншого, у випадку делікту, вчиненого державою, які органи, інструменти чи суб'єкти слід ідентифікувати як частину правосуб'єктності “держави”, і, відповідно, які з них повинні нести відповідальність за делікт, вчинений “державою” - незалежно від того, чи брав кожен з таких органів, інструментів чи суб'єктів активну - чи будь-яку - участь у вчиненні цього конкретного делікту.

 

194. У цій справі висновок про те, що Відповідачі є alter ego Російської держави, означає, що вони не тільки несуть відповідальність за борг Російської держави, що виник за Рішенням у попередній справі, але й те, що в силу того, що вони є частиною Російської держави, Відповідачі також є частиною особи заподіювача шкоди згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу. Для цих цілей абсолютно неважливо, чи брали Відповідачі активну - або будь-яку іншу - участь у вчиненні делікту, про який йде мова, чи ні. (Так само, як якщо б делінквент був фізичною особою, не мало б значення, чи було скоєно делікт лівою або правою рукою цієї особи). Важливим є те, що на момент вчинення делікту Відповідачі були частиною Російської держави, яка (як було визначено в Рішенні з попереднього питання) вчинила делікт.

 

195. Суд визначив, що Відповідачі були alter ego на момент вчинення Російською Федерацією делікту проти власності Позивача (як це визначено у Рішенні щодо попереднього питання). Виходячи з вищевикладеного, Суд визначає, що Відповідачі несуть відповідальність за це правопорушення в тій же мірі, що і Російська Федерація.

 

2. Який вид відповідальності слід застосовувати до Відповідачів?

 

196. Суд визначає, що застосовною формою такої відповідальності є солідарна відповідальність.

 

197. Цивільний кодекс України визначає солідарну відповідальність боржників наступним чином:

 

          “Стаття 543. Солідарний обов'язок боржників

        У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі”.

 

198. Відповідно до Цивільного кодексу України солідарний обов'язок виникає у боржників у випадках, передбачених договором або законом:

 

                “Стаття 541. Солідарне зобов'язання

 

          Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання”.

 

199. Як встановлено Судом, між Позивачем та Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) відносини. При цьому, не існує жодного закону чи нормативно-правового акта, який би регулював, який вид відповідальності застосовується до відповідальності Відповідачів. Зокрема, відсутній закон, який би прямо регулював солідарну відповідальність первинного боржника та його alter ego в рамках положення про загальну деліктну відповідальність українського законодавства, тобто статті 1166 ЦК. І це не дивно, адже юридичне поняття alter ego було введено в українську правову систему і в виконавчу практику лише кілька років тому.

 

200. Разом з тим, Цивільний кодекс прямо передбачає можливість застосування права за юридичною аналогією у випадку, якщо правовідносини прямо не регулюються ЦК. Стаття 8 Цивільного кодексу говорить:

 

              “Стаття 8. Аналогія

 

1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права)”.

 

201. Виходячи з вищевикладеного, Суд дійшов до висновку про те, що Російська Федерація, “Газпром”, “Газпром капітал” та “Газпром Інтернешнл” як alter ego Російської Федерації, за юридичною аналогією, у деліктних правовідносинах мають розглядатися як єдиний заподіювач шкоди і нести солідарну відповідальність за статтею 543 ЦК.

 

1. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

 

202. Щодо розподілу судових витрат Суд відзначає наступне.

 

203. Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

 

204. За приписами частини 8 статті 129 ГПК: “Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву”.

 

205. Позивач подав до Суду докази понесених у процесі розгляду справи судових витрат на загальну суму 461 200,00 грн. (чотириста шістдесят одна тисяча двісті гривень 00 копійок) відповідно до Акту наданих послуг від 14 серпня 2024 року.

 

206. Таким чином, позивачем у встановлений процесуальним законом термін та спосіб було заявлено про судові витрати.

 

207. Суд вважає обґрунтованими та доведеними вищезазначені витрати Позивача на поштові витрати.

 

208. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у цій справі в заявленому розмірі, судом враховано, що розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом та є фіксованим, послуги адвоката були реально надані позивачу і це підтверджується матеріалами справи, також судом враховано рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених у процесі вироблення правової позиції та поданих до суду адвокатом документів, збору доказів, їх значення для спору та те, що адвокатом здійснювалося представництво інтересів позивача у судових засіданнях, про що свідчать наявні матеріалах справи протоколи судових засідань.

 

209. За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється та розподіляється судом відповідно до умов договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів про обсяг наданих послуг та виконаних робіт та їхню вартість, як уже сплаченої, так і такої, яка тільки підлягає сплаті (буде сплачена в майбутньому) відповідною стороною або третьою особою.

 

210. Отже, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, їх вартість вже фактично сплачена стороною/третьою особою або має бути сплачена (п. 1 ч.2 ст.126 ГПК).

 

211. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримані вимоги щодо пропорційності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу за власною ініціативою.

 

212. Таким чином, з урахуванням складності справи та наданих адвокатом послуг, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих послуг, суд вважає докази такими, які підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу.

 

213. За приписами частини 6 статті 126 ГПК, обов'язок доведення невідповідності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому заперечень щодо наданих позивачем доказів із заявою про розподіл судових витрат від відповідача не надходило.

 

214. При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу положень Закону України “Про судовий збір”.[136]

 

215. Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

 

216. Згідно зі статтею 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 

217. Оскільки 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму 1 059 800,00 грн. (один мільйон п’ятдесят девʼять тисяч вісімсот гривень 00 копійок) гривень.

 

218. Так як позов задоволено повністю, то зазначений розмір судового збору підлягає стягненню з Відповідачів до Державного бюджету України у повному обсязі та в рівних частинах розподілено між Відповідачами, із урахуванням постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”.[137]

 

VII.  ДИСПОЗИТИВНА ЧАСТИНА РІШЕННЯ СУДУ

 

219. Керуючись ст. 74, 76-77, 123, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд

ВИРІШИВ:

 

219.1   Позов задовольнити у повному обсязі.

 

219.2   Стягнути на користь Позивача, Приватного акціонерного товариства “КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ “СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ”, що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу “ФІНАНСОВІ СТРАТЕГІЇ” (код у Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування: 2331692), місцезнаходження: Бульвар Центральний, 21, місто Запоріжжя, поштовий індекс: 69000, код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 23848885:

 

(а) 439 642 487,99 гривень (чотириста тридцять дев'ять мільйонів шістсот сорок дві тисячі чотириста вісімдесят сім гривень дев'яносто дев'ять копійок) за шкоду, заподіяну майну, відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 04 травня 2023 року у справі № 908/1955/22 (908/747/23) солідарно з Російської Федерації, та:

 

1. Публічного акціонерного товариства “Газпром” (197229, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1, Основний державний реєстраційний номер: 1027700070518),

 

1.   Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Капітал” (195277, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера “д”, приміщення 43-н, примищення 58, Основний державний реєстраційний номер: 1087746212388), та

 

                        iii.  Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” (236006, Російська Федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4, Основний державний реєстраційний номер: 1223900013952).

 

(b) судові витрати Позивача, пов'язані з розглядом цієї справи з:

 

1. Публічного акціонерного товариства “Газпром” (197229, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1, Основний державний реєстраційний номер: 1027700070518) у сумі 153 733,34 гривень (сто п'ятдесят три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять чотири копійки),

 

1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Капітал” (195277, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера “д”, приміщення 43-н, примищення 58, Основний державний реєстраційний номер: 1087746212388), у сумі 153 733,33 гривень (сто п'ятдесят три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять три копійки), та

 

                        iii.  Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” (236006, Російська Федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4, Основний державний реєстраційний номер: 1223900013952) у сумі 153 733,33 гривень  (сто п'ятдесят три тисячі сімсот тридцять три гривні тридцять три копійки).

 

219.3  Стягнути в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап.Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) судовий збір з:

 

1. Публічного акціонерного товариства “Газпром” (197229, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1, Основний державний реєстраційний номер: 1027700070518) у сумі 353 266,67 грн (триста п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок),

 

1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Капітал” (195277, Російська Федерація, місто Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера “д”, приміщення 43-н, примищення 58, Основний державний реєстраційний номер: 1087746212388) у сумі 353 266,66 гривень (триста п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят шість гривень шістдесят шість копійок) , та

 

                   iii.  Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” (236006, Російська Федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4, Основний державний реєстраційний номер: 1223900013952) у сумі 353 266,66 гривень(триста п'ятдесят три тисячі двісті шістдесят шість гривень шістдесят шість копійок).

 

219.4   Накази видати після набрання рішенням законної сили.

 

 

                   Суддя                                                                              О.О. Юлдашев

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

 

 

[1] Стаття 241 ГПК передбачає: “Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано”. Стаття 256 ГПК також передбачає: “ 1. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів ... з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або у разі розгляду справи ... без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 2. Учасник справи, якому повне рішення … суду не були вручені у день його … проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; … 3. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу”.

 

[2] Стаття 254 ГПК передбачає: “ 1. … особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції”.

[3] Конвенція про правову допомогу ратифікована Україною відповідно до Закону України “Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року та ратифікована Російською Федерацією відповідно до Федерального закону Російської Федерації “Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правовідносини у цивільних, Сімейні та кримінальні справи” №16-ФЗ від 4 серпня 1994 року. Законом України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року” № 2783-IX від 1 грудня 2022 року Україна призупинила дію Конвенції про правову допомогу щодо Російської Федерації. Однак Конвенція про правову допомогу залишається такою, що застосовується до цього спору, оскільки, шкода була завдана під час дії Конвенції про правову допомогу. Таким чином, Конвенція про правову допомогу застосовується до позовів, пов'язаних із заподіяною шкодою, під час її дії. У справі про зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів (зокрема, частини першої статті 58 Конституції України) Конституційний Суд України постановив: “За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце”. У цій справі дії, обставини та шкода були заподіяні, починаючи з 6 березня 2022 року, до зупинення Україною дії Конвенції про правову допомогу. Відповідно, Конвенція про правову допомогу продовжує визначати компетенцію українських судів у цій справі, незважаючи на її подальше зупинення або вихід України з неї.

 

[4] Угода про порядок вирішення спорів ратифікована Україною відповідно до постанови Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” № 2889-XII від 19 грудня 1992 року та Російською Федерацією відповідно до Постанови Верховної Ради Російської Федерації “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” № 3620-1 від 9 жовтня 1992 року. Примітка: відповідно до Закону України “Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” № 2855-IX від 12 січня 2023 року Україна вийшла з Угоди про вирішення спорів. Однак, оскільки Угода про вирішення спорів була чинною на момент вчинення Російською Федерацією протиправних дій, які є предметом спору, Угода про вирішення спорів застосовується до питання судочинства українських судів у цій справі, незважаючи на подальший вихід України з Угоди про вирішення спорів.

 

[5] Стаття 164 ГПК встановлює: “ 1. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1)направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу; … 2. Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів)…”. Частина 1 статті 172 ГПК передбачає: “ 1. Позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов’язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення …”.

 

[6] Аркуші судової справи 1-29 (в тому числі літерні аркуші: 29 “а-є”), том 2, митні декларації поштової служби EMS.

 

[7] Аркуші судової справи 103-108, том 2, докази отримання копій Позову з доданими до нього документами Відповідачами та Російською Федерацією.

 

[8] Аркуші судової справи 190-193, том 2, електронний звіт про отримання електронного листа Позивача від 23 та 27 травня 2024 року “Газпром Інтернешнл”, “Газпром Капітал”, “Газпром” та Міністерство юстиції РФ.

 

[9] Частина 5 статті 242 ГПК визначає, що “…якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання [що має місце у разі ухвал про відкриття провадження] …, копія судового рішення надсилається … у разі відсутності електронного кабінету [в Українській державній електронній системі, які у Відповідачів та РФ були відсутні] - рекомендованим листом з повідомленням про вручення”.

 

[10] Частина 4 статті 120 ГПК встановлює, що “Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії”.

 

[11] Стаття 10 Гаазької конвенції закріплює, окрім іншого, “свободу пересилання судових документів поштою безпосередньо особам за кордон”, “якщо держава призначення не заперечує” про це. Враховуючи розірвання дипломатичних відносини між РФ та Україною, єдиним можливим способом вручення судових документів у справі залишалося їх вручення Російській Федерації - за адресами її Посольств у третіх країнах, Відповідачам - за адресами їх представництв, електронною поштою, а також шляхом направлення копій судових документів з території третіх країн, які мають поштові зв’язки з РФ.

 

[12] Аркуші судової справи 129-146, 173, том 2, митні декларації поштової служби EMS; аркуші судової справи 181-187, том 2, інформація щодо результатів відстеження поштових відправлень за трек-номерами, аркуші справи 174-175, том 2, електронний звіт про отримання електронних листів Позивача від 17 липня 2024 року “Газпром Інтернешнл”, “Газпром Капітал”, “Газпром” та Міністерством юстиції РФ.

 

[13] Аркуш судової справи 178, том 2, митні декларації поштової служби EMS; аркуші справи 179-180, том 2, інформація щодо результатів відстеження поштових відправлень за трек-номерами; аркуші справи 176-177, том 2, електронний звіт про отримання електронного листа Позивача від 23 липня 2024 року Відповідачами та Міністерством юстиції РФ.

 

[14] Стаття 13 ГПК передбачає: “ 1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. 2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. 3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. …”.

 

[15] Аркуші судової справи 153-154, том 2, додаток до Позову GZ-66 - Доповідь ООН “Ситуація з правами людини під час російської окупації території України та її наслідків, 24 лютого 2022 року - 31 грудня 2023 року”, пункти 81-82, 112-115, 123 за посиланням:

(https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ukraine/2023/2024-03-20-OHCHR-Report-Occupation-Aftermath-UKR.pdf).

 

[16] Аркуші судової справи 155-157, том 2, додаток до Позову GZ-67 - скріншот веб-сайту “Официальный сайт правительства Запорожской области” з електронною адресою: (https://zo.gov.ru/news/show_group/vyyavlennoe_besxozyajnoe_imushhestvo/all/2022).

 

[17] Аркуш судової справи 152, том 2, додаток до Позову GZ-68 - скріншот веб-сайту “Официальный сайт правительства Запорожской области”, Публікація про виявлення обʼєктів безхозяйного майна від 19 серпня 2022 року (https://zo.gov.ru/news/show/vyyavlennye_obekty_besxozyajnogo_imushhestva).

 

[18] Наприклад, у США в 1983 році у справі First National City Bank v Banco Para el Comercio Exterior de Cuba (Bancec) Верховний суд США визначив фактори, що дозволяють судовому кредитору за судовим рішенням припідняти корпоративну завісу між іноземним сувереном (у цьому випадку Кубою) та його органом (у цій справі, Banco para el Comercio Exterior de Cuba (“Bancec”)), з метою накладення арешту на іноземні суверенні активи, що зберігаються в США. Суд також встановив, що солідарна відповідальність може існувати там, де “агентство або орган” є “alter ego” іноземного уряду, коли відносини принципал-агент існують між іноземним урядом та агентством або органом, і коли розгляд їх як окремих утворень породжує шахрайство або несправедливість. Верховний суд США визначив такі ключові ознаки “інструментарій” (або орган) держави: (i) він створюється законом, який визначає його повноваження та обов'язки; (ii) його рада директорів обирається іноземною державою; (ii) він має повноваження утримувати та продавати майно; (iii) він може виступати позивачем та відповідачем у суді; (iv) він несе основну відповідальність за власні фінанси; (v) вона управляється як окреме економічне підприємство. First National City Bank v Banco Para el Comercio Exterior de Cuba (Bancec), 462, U.S. 611 (1983). У Росії рішенням від 29 листопада 2023 року у справі № A40-170819/2023-83-967 Московський арбітражний суд постановив, що три іноземні корпоративні відповідача, які належать до однієї корпоративної групи, несуть солідарну відповідальність на тій підставі, що: (a) між відповідачами існували відносини як між материнською та дочірньою компанією; (b) діяльність групи суворо регулювалася відповідно до політики та інструкцій материнської компанії; (c) самопозиціонування материнської компанії та її дочірніх компаній як корпоративної групи (у тому числі в її звітності, офіційних заявах та діях); г) загальний характер діяльності відповідачів. У зв'язку з відсутністю в законодавстві Російської Федерації прямої норми права, яка б передбачала вказане, судова практика ввела поняття "відповіальність господарського підприємства", згідно з яким компанії корпоративної групи розглядаються як єдине ціле, незважаючи на те, що юридично є відокремленими суб'єктами.

 

[19] Див.: (i) Господарський процесуальний кодекс України № 1798-XII від 6 листопада 1991 року, пункт 4 статті 11: “[Господарський] суд [України] застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права”; (ii) Закон України “Про виконання судових рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23 лютого 2006 року, стаття 17, §1: “При розгляді справ [українські] суди застосовують Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] і практику [Європейського] суду [з прав людини] як джерело права”.

 

[20] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви 39483/05 та 40527/10, §187, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, яке посилається на рішення ЄСПЛ у попередній справі, Alisic and Others v Bosnia and Herzegovyna, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia [GC], № 60642/08, §114, 16 липня 2014 року. (Виділено Судом).

 

[21] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 9483/05 та 40527/10, п. 188, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, з посиланням, зокрема, на рішення у справі “Михайленький та інші проти України” (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), заява №18389/03, п. 45, від 15 травня 2008 року. (Виділено Судом).

 

[22] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 39483/05 та 40527/10, §189, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, та справи, наведені в ньому. (Виділено Судом).

 

[23] Див. там само, §190. (Виділено Судом).

 

[24] Див. там само, §190. (Виділено Судом).

 

[25] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, пункт 100: “Верховний Суд вже застосував доктрину зняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб'єктності юридичної особи, відокремлення її майна від майна учасників), зокрема, вирішення питання відповідальності за завдану шкоду (див. ухвали Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 826/11415/16, від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20, від 04 серпня 2021 у справі № 910/10900/19, від 15.06.2022 у справі № 905/671/19). При цьому застосування цього правила до юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку”.

 

[26] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §101

 

[27] Див. там само, §112: “ 112. Суд першої інстанції встановив, що позивач є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Закону про ДКР “ВЕБ. РФ”)”.

 

[28] Див. там само, §111. (Виділено Судом).

 

[29] Див. там само, §111. (Виділено Судом).

 

[30] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §113-118: “ 113. У частині 1 статті 3 Закону про [ВЕБ] визначені цілі та завдання [ВЕБ], а саме: [ВЕБ] діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку російської федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення е енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим Законом діяльності. 114. [ВЕБ] вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч.1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток [ВЕБ] отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів [ВЕБ] і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених частини 1 цієї статті (частина 2 статті 3 Закону про [ВЕБ]). 115. Тобто головною метою існування [ВЕБ] є сталий соціально-економічний розвиток російської федерації. При цьому підприємницька діяльність є додатковим видом діяльності і здійснюється лише для досягнення основної мети. 116. [ВЕБ] частиною 1 статті 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду російської федерації відповідно до бюджетного законодавства російської федерації, в тому числі щодо представництва інтересів російської федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом. 117. [ВЕБ]б є ексклюзивним агентом російської федерації щодо зовнішнього боргу країни, а до його функцій належать ті, що за загаьним правилом притаманні міністерствам фінансів або центральним банкам країн. 111 [ВЕБ] виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, його потрібно вважати держаним органом Російської Федерації”.

 

[31] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §111.

 

[32] Див. там само, §119: “ 119. З відповідних положень Закону про [Державну корпорацію розвитку] “ВЕБ. РФ”, вбачається, що уряд РФ фактично розглядає [ВЕБ] як підвідомчий уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка займається підприємницькою діяльністю на власний розсуд і ризик, тому зазначене і здійснення урядом РФ контролю за діяльністю [ВЕБ] призвели до формування агентсько-принципальних відносин”.

 

[33] Див. там само, §111.

 

[34] Див. там само, §119: “ 119. ... Майно Російської Федерації і ДКР “ВЕБ.РФ” змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації”.

[35] Див. там само, §120: “ 120. Це означає, що ВЕБ по суті є органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego (“другим я”), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно [ВЕБ], яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами Російської Федерації”.

 

[36] Див.: Посібник зі статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, параграф 331 п. 1 58, (https://www.echr.com.ua/wp-content/uploads/2019/07/Guide_Art_1_Protocol_1_RUS_-2019.pdf), рішення “Радіо Франс проти Франції” (Radio France v. France) від 23.09.2003 р.; “Liseytseva and Maslov v. Росія” (“Лісейцева і Маслов проти Росії”) від 01.09.2015; “Хачатрян проти Вірменії” від 01.12.2009 р.; “Михайленки та інші проти України” від 30 листопада 2004 року.

 

[37] Аркуші судової справи 54-56, том 1, Додаток до Позову GZ -02 - Постанова Ради Міністрів СРСР від 08 серпня 1989 № 619 “Про утворення Державного газового концерну “Газпром”, §1

 

[38] Див. там само, §1(1)

 

[39] Див. там само, §1(2)

 

[40] Аркуш судової справи 57, том 1, додаток до Позову GZ-03 – роздруківка веб-сторінки “Газпрому”, (https://www.gazprom.ru/investors/stock/structure/).

 

[41] Аркуші судової справи 57-59, том 1, додаток до Позову GZ-04 – Статут ТОВ “Газпром Капітал”, пункт 2.4: “[Компанія] є дочірньою компанією [Публічного акціонерного товариства] “Газпром”. [Публічне акціонерне товариство] “Газпром” є єдиним учасником ...”. Пункт 4.2 передбачає: “Єдиним учасником [товариства] є [публічне акціонерне товариство] “Газпром”...”.

 

[42] Аркуші судової справи 59-64, том 1, додаток до Позову GZ-05 – Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації станом на 6 грудня 2023 року, сторінка 3, розділ “Відомості про учасників/засновників юридичної особи”, в якому зазначено: “Повне найменування – Товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром капітал”, розмір частки (%) – 100”.

 

[43] Аркуші судової справи 54-56, том 1, додаток до Позову GZ-02 - Постанова Ради Міністрів СРСР від 08 серпня 1989 року № 619 “Про утворення Державного газового концерну “Газпром”, §1(1).

 

[44] Аркуші судової справи 65-67, том 1, додаток до Позову GZ-06 - Указ Президента Російської Федерації від 5 листопада 1992 року № 1333 “Про перетворення державного газового концерну “Газпром” в російське акціонерне товариство “Газпром”, §1.

 

[45] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 1: “Цей Федеральний закон... спрямований на забезпечення задоволення потреб держави у стратегічних енергетичних ресурсах”.

 

[46] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 14.

 

[47] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 15 (в редакції 2005 року): “Загальна частка простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання, які належать Російській Федерації і належать акціонерним товариствам, більше 50 відсотків акцій яких належать Російській Федерації, не може бути менше 50 відсотків плюс одна частка від загальної кількості простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання. Продаж та інші способи відчуження таких простих акцій можуть здійснюватися на підставі федерального закону”.

 

[48] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §112: “ 112. Суд першої інстанції встановив, що позивач є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Закону про ДКР “ВЕБ. РФ”)”.

 

[49] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 39483/05 та 40527/10, п. 188, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, з посиланням, зокрема, на рішення у справі “Михайленький та інші проти України” (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), заява №18389/03, п. 45, від 15 травня 2008 року. (Виділено Судом).

 

[50] Аркуші судової справи 54-56, том 1, додаток до Позову GZ-02 - Постанова Ради Міністрів СРСР від 08 серпня 1989 № 619 “Про утворення Державного газового концерну “Газпром”, §1.

 

[51] Аркуші судової справи 65-67, том 1, додаток до Позову GZ-06 - Указ Президента Російської Федерації від 5 листопада 1992 року № 1333 “Про перетворення державного газового концерну “Газпром” в російське акціонерне товариство “Газпром”, §1.

 

[52] Аркуш судової справи 57, том 1, додаток до Позову GZ-03 – роздруківка веб-сторінки “Газпрому” (https://www.gazprom.ru/investors/stock/structure/).

 

[53] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 1: “Цей Федеральний закон... спрямований на забезпечення задоволення потреб держави у стратегічних енергетичних ресурсах”.

 

[54] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 15 (в редакції 2005 року): “Загальна частка простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання, які належать Російській Федерації і належать акціонерним товариствам, більше 50 відсотків акцій яких належать Російській Федерації, не може бути менше 50 відсотків плюс одна частка від загальної кількості простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання. Продаж та інші способи відчуження таких простих акцій можуть здійснюватися на підставі федерального закону”.

 

[55] Аркуші судової справи 57-59, том 1, додаток до Позову GZ-04 – Статут ТОВ “Газпром Капітал”, пункт 2.4: “[Компанія] є дочірньою компанією [Публічного акціонерного товариства] “Газпром”. [Публічне акціонерне товариство] “Газпром” є єдиним учасником ...”. Пункт 4.2 передбачає: “Єдиним учасником [товариства] є [публічне акціонерне товариство] “Газпром”...”.

 

[56] Аркуші судової справи 59-64, том 1, додаток до Позову GZ-05 – Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації станом на 6 грудня 2023 року, сторінка 3, розділ “Відомості про учасників/засновників юридичної особи”, в якому зазначено: “Повне найменування – Товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром капітал”, розмір частки (%) – 100”.

 

[57] Аркуші судової справи 69-70, том 1, додаток до Позову GZ-08 - Указ Президента РФ від 5 серпня 1992 року № 520 “Про застосування спеціальних економічних заходів у фінансовій, паливно-енергетичній сферах у зв'язку з недружніми діями деяких іноземних держав і міжнародних організацій”, §5: “Операції (операції), заборонені цим Указом, можуть здійснюватися на підставі спеціального рішення Президента РФ”.

 

[58] Аркуш судової справи 71, том 1, додаток до Позову GZ -09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1, стаття 1.1: “Акціонерне товариство “Газпром” ... є публічним акціонерним товариством”.

 

[59] Аркуші судової справи 71-73, том 1, додатки до Позову: GZ -10 - Федеральний закон РФ “Про акціонерні товариства”, стаття 66.1: “Члени Ради директорів (наглядової ради) товариства обираються загальними зборами акціонерів в порядку, передбаченому цим Федеральним законом і статутом товариства на термін до наступних річних загальних зборів акціонерів”; GZ-09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1, стаття 35.1: “Члени Ради директорів компанії обираються загальними зборами акціонерів у порядку, передбаченому цим Федеральним законом та статутом товариства на строк до наступних річних загальних зборів акціонерів”.

 

[60] Аркуші судової справи 71-73, том 1, додатки до Позову: GZ-10 - Федеральний закон РФ “Про акціонерні товариства”, стаття 66.1.3: “З дозволу загальних зборів акціонерів повноваження всіх членів ради директорів (наглядової ради) товариства можуть бути припинені до закінчення терміну.”; GZ -09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1, стаття 35.2: “За рішенням загальних зборів акціонерів повноваження всіх членів ради директорів компанії можуть бути припинені до закінчення строку”.

 

[61] Аркуші судової справи 71-73, том 1, додатки до Позову: GZ-10 - Федеральний закон РФ “Про акціонерні товариства”, стаття 69.1: “Управління поточною діяльністю товариства здійснюється одноосібним виконавчим органом товариства (директором, генеральним директором) або одноосібним виконавчим органом товариства (директором, генеральним директором) і колегіальним виконавчим органом товариства (правлінням, дирекції). Виконавчі органи підзвітні раді директорів (наглядовій раді) товариства та загальним зборам акціонерів.”; GZ-09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1, стаття 38.1 “Виконавчими органами Компанії є: голова правління Товариства (одноосібний виконавчий орган) та правління Товариства (колегіальний виконавчий орган)”. Стаття 38.2: “До повноважень виконавчих органів Товариства належать усі питання управління поточною діяльністю Товариства, за винятком питань, що належать до повноважень Загальних зборів акціонерів або Ради директорів Товариства”.

 

[62] Аркуші судової справи 71-73, том 1, додатки до Позову: GZ-10 - Федеральний закон РФ “Про акціонерні товариства”, стаття 69.3: “Утворення виконавчих органів товариства і дострокове припинення їх повноважень здійснюється за рішенням загальних зборів акціонерів, якщо статут товариства не містить вирішення цих питань, що належать до повноважень ради директорів (наглядової ради) товариства”; GZ-09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1, стаття 38.5: “Голова Правління та члени Правління Компанії обираються Радою директорів Компанії строком на 5 років”.

 

[63] Аркуші судової справи 74-75, том 1, додаток до Позову GZ-11 – Бойз, Роджер “Коментар: “Газпром” - це не гравець ринку, це політична зброя”, The Times, Лондон. Завантажено 25 квітня 2024 року, (https://www.thetimes.co.uk/article/comment-gazprom-is-№t-a-market-player-its-a-political-weapon-nhj35gckkj3).

 

[64] Аркуші судової справи 75-76, том 1, додаток до Позову GZ-12 - Федеральний закон Російської Федерації від 8 лютого 1998 № 14-ФЗ “Про товариства з обмеженою відповідальністю” (зі змінами), стаття 40: “Одноосібний виконавчий орган товариства (генеральний директор, президент та інші) обирається загальними зборами учасників товариства на термін, визначений статутом товариства...”.

 

[65] Аркуші судової справи 76-79, том 1, додаток до Позову GZ-13 – Річний звіт “Газпрому” за 2022 рік від 30 червня 2023 року, завантажено 25 квітня 2024 року, (https://www.gazprom.ru/f/posts/56/691615/gazprom-annual-report-2022-ru.pdf).

 

[66] Аркуші судової справи 79-80, том 1, додаток до Позову GZ-14 - Федеральний закон РФ “Про консолідовану фінансову звітність” від 27 липня 2010 № 208-ФЗ передбачає: “консолідована фінансова звітність повинна бути складена відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності”.

 

[67] Аркуші судової справи 80-82, том 1, додаток до Позову GZ-15 – Міжнародні стандарти фінансової звітності, МСФЗ 10, §5. (Виділено Судом). (https://www.ifrs.org/issued-standards/list-of-standards/ifrs-10-consolidated-financial-statements/).

 

[68] Див. там само, ч. 10, §8

 

[69] Див. там само, ч. 10, §7. (Виділено Судом).

 

[70] Аркуші судової справи 200-205, том 2, додаток до Позову GZ-62- Консолідована фінансова звітність, що розкривається, підготовлена у відповідності до Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) за рік, що закінчився 31 грудня 2023 року ТОВ “Газпром капітал”, завантажено 19 червня 2024 року, (https://www.gazpromcapital.ru/reports/).

 

[71] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 39483/05 та 40527/10, §190, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, та справи, наведені в ньому. (Виділено Судом).

 

[72] Аркуші судової справи 54-56, том 1, додаток до Позову GZ-02 - Постанова Ради Міністрів СРСР від 08 серпня 1989 № 619 “Про утворення Державного газового концерну “Газпром”, §1(2).

 

[73] Див. там само, §3

 

[74] Аркуші судової справи 65-67, том 1, додаток до Позову GZ-06 - Указ Президента РФ від 5 листопада 1992 № 1333 “Про перетворення Державного газового концерну “Газпром” в російське акціонерне товариство “Газпром”, §2 (1). (Виділено Судом).

 

[75] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ -07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21.03.1999 № 69-ФЗ, ст. 13: “З метою забезпечення надійного газопостачання та дотримання міжнародних договорів Російської Федерації та угод про постачання газу організація, що володіє Єдиною системою газопостачання: - забезпечує будівництво, експлуатацію, реконструкцію та розвиток об'єктів Єдиної системи газопостачання; - забезпечує безперервний диспетчерський контроль за функціонуванням об'єктів Єдиної системи газопостачання, а також підключених до неї об'єктів газопостачання в точках їх приєднання; - керує функціонуванням Єдиної системи газопостачання; - забезпечує використання енергозберігаючого та екологічно чистого обладнання і технологічних процесів на об'єктах Єдиної системи газопостачання; - здійснює заходи, спрямовані на забезпечення промислової та екологічної безпеки об'єктів Єдиної системи газопостачання та охорони навколишнього природного середовища; (в редакції Федерального закону від 30 грудня 2008 року № 309-ФЗ); - здійснює заходи, спрямовані на запобігання потенційним аваріям і катастрофам та ліквідацію їх наслідків на об'єктах Єдиної системи газопостачання”. (Виділено Судом).

 

[76] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21.03.1999 № 69-ФЗ, ст. 15 (в редакції 2005 року): “Загальна частка простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання, які належать Російській Федерації і належать акціонерним товариствам, більше 50 відсотків акцій яких належать Російській Федерації, не може бути менше 50 відсотків плюс одна частка від загальної кількості простих акцій організації - власника Єдиної системи газопостачання. Продаж та інші способи відчуження таких простих акцій можуть здійснюватися на підставі федерального закону”.

 

[77] Див.: справу “Макаренко проти України” (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11 від 30 квітня 2018 року, пункти 6-8. (Виділено Судом).

 

[78] Аркуш судової справи 82, том 1, додаток до Позову GZ-16 – Стаття Reuters під назвою “Російські сили на кордоні з Україною більші, ніж будь-коли з 2014 року, кажуть США” від 8 квітня 2021 року, завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/article/us-ukraine-crisis-usa-idUSKBN2BV2Z3/).

 

[79] Аркуші судової справи 83-86, том 1, додаток до Позову GZ-17 – Стаття New York Times під назвою “Росія створює тонкі загрози, більш далекосяжні, ніж вторгнення в Україну”, 16 січня 2022 р., завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.nytimes.com/2022/01/16/world/europe/russia-ukraine-invasion.html).

 

[80] Аркуші судової справи 86-88, том 1, додаток до Позову GZ-18 – Звіт Міжнародного енергетичного агентства під назвою “Глобальна енергетична криза”, (https://www.iea.org/topics/global-energy-crisis).

 

[81] Аркуші судової справи 88-90, том 1, додаток до Позову GZ-19 - Стаття Financial Times “Низький рівень зберігання газу “Газпромом” підживлює питання щодо поставок Росії до Європи - Путін каже, що він сказав компанії закачувати більше газу на свої об'єкти в Німеччині та Австрії” від 27 жовтня 2021 року, завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.ft.com/content/576a96f7-e41d-4068-a61b-f74f2b2d3b81).

 

[82] Аркуш судової справи 91, том 1, додаток до Позову GZ-20 – Стаття Reuters “Російський “Газпром” і “Siemens Energy мають розбіжності через затримку турбіни” від 27 липня 2021 року, завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/business/energy/gazprom-says-it-hasn't-received-№rd-stream-1-turbine-blames-siemens-energy-2022-07-27/).

 

[83] Аркуш судової справи 92, том 1, додаток до Позову GZ-21 – Стаття Reuters “Siemens Energy: витік моторного масла не є причиною зупиняти турбіну “Північного потоку”“ від 2 вересня 2022 року, завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/business/energy/siemens-energy-engine-oil-leak-№-reason-stop-№rd-stream-turbine-2022-09-02/).

 

[84] Аркуш судової справи 93, том 1, додаток до Позову GZ-22 – Стаття Reuters “Видно, що Росія починає заповнювати газові сховища Європи після 8 листопада” від 27 жовтня 2021 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (Виділено Судом). (https://www.reuters.com/world/europe/russia-pump-gas-into-european-storage-once-domestic-stocks-filled-putin-2021-10-27/).

 

[85] Аркуші судової справи 93-95, том 1, додаток до Позову GZ-23 – Стаття Euronews під назвою “Енергетична криза в Європі: Чи змінила ситуацію пропозиція Путіна щодо збільшення обсягів газу?”, датована 14 січня 2022 року, завантажено 21 квітня 2024 року, (https://www.euronews.com/my-europe/2022/01/14/europe-s-energy-crisis-did-putin-s-suggestion-of-more-gas-make-any-difference).

 

[86] Аркуш судової справи 96, том 1, додаток до Позову GZ-24 – Стаття Reuters під назвою “Сербський Вучич каже, що погодив трирічний контракт на постачання газу з Путіним”, 29 травня 2022 року, (https://www.reuters.com/world/europe/serbias-vucic-says-agreed-3-year-gas-supply-contract-with-putin-2022-05-29/#:~:text=Saved-,Serbia's%20Vucic%20says%20he%20agreed%20a%20three,gas%20supply%20contract%20with%20Putin&text=BELGRADE%2C%20May%2029%20(Reuters),with%20Russian%20President%20Vladimir%20Putin).

 

[87] Аркуші судової справи 96-98, том 1, додаток до Позову GZ-25 – Стаття RTS під назвою “Сербський Вучич каже, що погодив трирічний контракт на постачання газу з Путіним”, 29 травня 2022 року, (https://www.rts.rs/vesti/politika/4831485/vucic-o-razgovoru-s-puti№m-imacemo-veoma-povoljnu-cenu-gasa-ugovor-na-tri-godine.html).

 

[88] Аркуші судової справи 98-99, том 1, додаток до Позову GZ-26 — Стаття Reuters під назвою “Угорщина веде переговори з Росією про купівлю більшої кількості газу”, 21 липня 2022 року, завантажена 19 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/world/europe/hungary-talks-with-russia-about-buying-more-gas-2022-07-21/).

 

[89] Аркуші судової справи 99-100, том 1, додаток до Позову GZ-27 – Стаття CNN під назвою “Країни G7 домовилися обмежити ціну на російську нафту” від 2 вересня 2022 року, завантажена 20 квітня 2024 року, (https://edition.cnn.com/2022/09/02/business/russia-oil-price-cap-g7-intl-hnk/index.html).

 

[90] Аркуш судової справи 101,том 1, додаток до Позову GZ-28 – Стаття Reuters під назвою “Путін каже, що Росія припинить постачання енергоносіїв, якщо західні обмеження цін” від 7 вересня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/business/energy/putin-blames-germany-west-№rd-stream-1-shutdown-2022-09-07/).

 

[91] Аркуші судової справи 102-103, том 1, додаток до Позову GZ-29 – Витяг зі Звіту ОБСЄ “Доповідь про порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в Україні з 24 лютого 2022 року” від 12 квітня 2022 року.

 

[92] Аркуші судової справи 103-110, том 1, додаток до Позову GZ-30 – Стенограма брифінгу Пентагону від 3 березня 2024 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://www.defense.gov/News/Transcripts/Transcript/Article/2954139/senior-defense-official-holds-a-background-briefing/).

 

[93] Аркуші судової справи 111-112, том 1, додаток до Позову GZ-31 – Стаття Foreign Policy під назвою “Лукашенко дозволяє Путіну використати Білорусь для нападу на Україну” від 24 лютого 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://foreignpolicy.com/2022/02/24/russia-ukraine-war-belarus-cher№byl-lukashenko/).

 

[94] Аркуші судової справи 112-113, том 1, додаток до Позову GZ-32 – Репортаж Wall Street Journal під назвою “Росія евакуює поранених солдатів до Білорусії, оскільки її втрати у війні в Україні зростають – колони машин швидкої допомоги в прикордонній зоні; “Був постійний потік” від 2 березня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://www.wsj.com/articles/russia-evacuates-wounded-soldiers-to-belarus-as-its-casualties-in-ukraine-war-rise-11646239336).

 

[95] Див. (i) аркуш судової справи 113, том 1, додаток до Позову GZ-33 – стаття Reuters під назвою “Велика Британія запроваджує санкції проти білоруських діячів через вторгнення в Україну” від 1 березня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року (https://www.reuters.com/world/uk/uk-imposes-sanctions-belarusian-figures-over-ukraine-invasion-2022-03-01/); (ii) аркуш судової справи 114, том 1, додаток до Позову GZ-34 – повідомлення Європейської комісії “Санкції ЄС у відповідь на участь Білорусії у військовій агресії Росії проти України” від 8 квітня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://trade.ec.europa.eu/access-to-markets/en/news/eu-sanctions-response-involvement-belarus-russian-military-aggression-against-ukraine); (iii) аркуш судової справи 114, том 1, додаток до Позову GZ-35 — повідомлення Міністерства торгівлі США під назвою “Торгівля накладає широкі експортні обмеження на Білорусь за сприяння подальшому вторгненню Росії в Україну” від 3 травня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://www.commerce.gov/news/press-releases/2022/03/commerce-imposes-sweeping-export-restrictions-belarus-enabling-russias).

 

[96] Аркуш судової справи 115, том 1, додаток до Позову GZ-36 - стаття ТАСС під назвою “Путін: ціна російського газу для Білорусії у 2022 році залишиться на рівні 2021 року”, датована 9 вересня 2024 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://tass.ru/eko№mika/12347373); аркуші судової справи 115-116, том 1, додаток до Позову GZ-37 - Стаття Reuters під назвою “Росія та Білорусь домовляються про тіснішу енергетичну та економічну інтеграцію” від 9 вересня 2022 року, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/world/russia-belarus-agree-closer-energy-eco№mic-integration-2021-09-09/).

 

[97] Аркуш судової справи 116, том 1, додаток до Позову GZ-38 – Статистика цін на природний газ у Європі TTF, завантажено 20 квітня 2024 року, (https://tradingeco№mics.com/commodity/eu-natural-gas).

 

[98] Аркуш судової справи 117, том 1, додаток до Позову GZ-39 – Стаття Reuters під назвою “Росія сподівається укласти угоду “Сила Сибіру 2” з Китаєм цього року – ТАСС” від 23 березня 2023 року, завантажено 22 квітня 2024 року, (https://www.reuters.com/business/energy/russia-hopes-seal-power-siberia-2-deal-with-china-this-year-tass-2023-03-23/).

 

[99] Аркуш судової справи 118, том 1, додаток до Позову GZ-40 – Доручення Президента РФ Пр-547 від 26 березня 2022 року, Перелік заходів, §1: “ 1. Уряду Російської Федерації спільно з Банком Росія і публічного акціонерного товариства “Газпром” здійснити комплекс заходів щодо зміни валют платежу на поставки природного газу до країн Європейського Союзу та інших країн, які запровадили обмежувальні заходи щодо громадян Російської Федерації та російських юридичних осіб, до російських рублів”, і до “звіт від 31 березня 2022 року, потім щомісяця”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/68072#assignment-0).

 

[100] Аркуш судової справи 134, том 1, додаток до Позову GZ-54 – Стаття S&P Global Commodities Insight під назвою ““Газпром” відключає ще більше європейських клієнтів через відмову платити за російський газ у рублях” від 31 травня 2022 року, завантажена 15 травня 2024 року, (https://www.spglobal.com/commodityinsights/en/market-insights/latest-news/natural-gas/053122-gazprom-cuts-off-more-european-customers-on-refusal-to-pay-for-russian-gas-in-rubles).

 

[101] Аркуші судової справи 118-121, том 1, додаток до Позову GZ-41 – WEB-сторінка Президента Російської Федерації (http://kremlin.ru/acts/assignments/items/person/149/desc).

 

[102] Аркуш судової справи 122, том 1, додаток до Позову GZ-42 – Доручення Президента РФ Пр-2217 від 7 листопада 2023 р., Перелік заходів, §19: “ 19. Уряду Російської Федерації спільно з органами виконавчої влади Республіки Саха (Якутія), публічними акціонерними товариствами “Газпром”, Федеральною гідрогенеруючою компанією - “РусГідро” і затвердити графік (“дорожню карту”) переведення енергоблоків Нерюнгрі ГДА на природний газ, а також забезпечити виконання цього графіка до 2028 року”, та “звітувати до 1 липня 2024 року”. (Виділено Судом) (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/72690).

 

[103] Аркуш судової справи 122, том 1, додаток до Позову GZ-42 – Доручення Президента Російської Федерації Пр-2217 від 7 листопада 2023 р., Перелік заходів, §21: “ 21. Уряду Російської Федерації спільно з публічними акціонерними товариствами “Газпром” і нафтовою компанією “Роснефть” прийняти рішення про визначення постачальника, який би гарантував постачання природного газу в Хабаровському краї, і про укладення довгострокових контрактів на постачання газу починаючи з жовтня 2025 року”, а також “відзвітувати до 1 липня 2024 року”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/72690).

 

[104] Аркуш судової справи 122, том 1, додаток до Позову GZ-43 – Доручення Президента Російської Федерації Пр-1883 від 7 жовтня 2022 р., Перелік заходів, §§3а і 3б: “ 3. Уряду Російської Федерації розробити спільно з органами виконавчої влади Камчатського регіону публічні акціонерні товариства “Газпром” і “НОВАТЕК”, затвердити і забезпечити виконання графіка (“дорожньої карти”) газифікації Камчатського регіону терміном до 2025 року, в тому числі: а) будівництва до 2024 року, що фінансується з федерального бюджету, прибережної інфраструктури, необхідної для функціонування об'єкта прийому зрідженого природного газу в Рачинській затоці Авачинського гирла; б) будівництво за рахунок коштів публічного акціонерного товариства “НОВАТЕК” морської компанії частини об'єкта з прийому скрапленого природного газу в Рачинській затоці Авачинського гирла, що включає плавучу регазифікаційну установку і судна човникових газовозів;”, та “звітувати до 1 лютого 2023 року”. (Виділено Судом), (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/69556#as ignment -5).

 

[105] Аркуш судової справи 123, том 1, додаток до Позову GZ -44 – Доручення Президента Російської Федерації Пр-681 від 6 квітня 2024 р., Перелік заходів, §8: “ 8. Уряду Санкт-Петербурга підготувати спільно з Міністерством оборони Росії та публічним акціонерним товариством “Газпром” та представити пропозиції щодо розвитку території, прилеглої до аеровокзального комплексу “Левашово”, з урахуванням необхідностістворення поясу навколо аеродрому”, а також “доповісти до 15 липня 2024 року”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/73832#assignment-15).

 

[106] Аркуш судової справи 123, том 1, додаток до Позову GZ-45 – Доручення Президента Російської Федерації Пр - 616 від 30 березня 2024 року, Перелік заходів, §22: “ 22. Уряду Російської Федерації спільно з органами виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації, публічним акціонерним товариством “Газпром” та за участю інших газопостачальних організацій забезпечити, не звертаючись до коштів громадян, дотримання заходів приєднання до газорозподільних мереж домогосподарств, розташованих на землях, виділених під садівничі некомерційні товариства в газифікованих населених пунктах, забезпечивши поширення цих заходів на межі земельних ділянок, що перебувають у власності заявників (за умови подання відповідних заяв про приєднання), та визначивши критерії та умови такого приєднання (технологічного приєднання)”, а також “звітувати до 15 липня 2024 року та раз на півроку в подальшому”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/73759#assignment-151).

 

[107] Аркуш судової справи 124, том 1, додаток до Позову GZ -46 – Доручення Президента Російської Федерації № Пр-2477 від 18 грудня 2023 року, Перелік заходів, §§1a, 1b та 1c: “ 1. Уряду Російської Федерації спільно з органами виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації та ПАТ “Газпром” з урахуванням прийнятих рішень про створення соціально орієнтованих систем газифікації та газопостачання населення країн забезпечити: а) встановлення пріоритетів у постачанні газу пільговим категоріям споживачів, особливо учасників спеціальних військових дій та членів їх сімей, а також для підтримки малозабезпечених громадян та малозабезпечених осіб у придбанні та встановленні газового обладнання; б) розроблення комплексу заходів щодо підвищення кадрових і технічних можливостей газорозподільних організацій з метою досягнення показників, які були встановлені, у встановлені терміни; в) організація роботи по усуненню недоліків, виявлених Управлінням контролю Президента РФ, в тому числі шляхом внесення необхідних змін в плани і програмну документацію.”, та “відзвітувати до 15 березня 2024 року”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/73062#assignment- 0 ).

 

[108] Аркуш судової справи 125, том 1, додаток до Позову GZ-47 – Доручення Президента Російської Федерації № Пр-2056 від 11 жовтня 2023 р., Перелік заходів, §5: “ 5. Публічному акціонерному товариству “Газпром” спільно з Урядом Російської Федерації та Урядом Красноярського краю з урахуванням раніше виданих доручень забезпечити виконання заходів з газифікації м. Красноярська до 2028 року”, а також “звітувати до 1 березня 2024 року, надалі – один раз на рік”. “ 5. Публічному акціонерному товариству “Газпром” спільно з Урядом Російської Федерації та Урядом Красноярського краю з урахуванням раніше виданих доручень забезпечити виконання заходів з газифікації м. Красноярська до 2028 року” та “звітувати до 1 березня 2024 року, а надалі щорічно”. (Виділено Судом), (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/72493#assignment-6 ).

 

[109] Аркуш судової справи 125, том 1, додаток до Позову GZ-48 – Доручення Президента Російської Федерації № Пр-1970 від 16 жовтня 2021 року, Перелік заходів, §3: на території Сахалінської області, в тому числі з використанням газового конденсату як сировини “ 3. Уряду Російської Федерації спільно з Урядом Сахалінської області та публічним акціонерним товариством “Газпром” розглянути питання про доцільність організації виробництва авіаційного гасу, бензину і дизельного палива на території Сахалінської області, в тому числі з використанням газового конденсату в якості сировини” і “відзвітувати до 1 листопада 2021 року”. (Виділено Судом). (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/66957#assign м ент-12 ).

 

[110] Аркуш судової справи 126, том 1, додаток до Позову GZ-49 – Доручення Президента Російської Федерації Пр-133 від 28 січня 2021 року, Перелік заходів, §7: “ 7. Міністерству культури Російської Федерації розглянути разом з Урядом Санкт-Петербурга і ПАТ “Газпром” питання про створення історико-археологічного музею-заповідника в Охтинському мисі, і внести відповідні пропозиції” і “доповісти до 1 травня 2021 року”, (http://kremlin.ru/acts/assignments/orders/64952 # завдання-8).

 

[111] Росія уклала (безпосередньо або спочатку як СРСР, а потім приєдналася до) договорів з: Україною (27 листопада 1998 року), Чеською Республікою ( 05 квітня 1994 року), Словаччиною (30 листопада 1993 року), Німеччиною (13 червня 1989 року), Францією (04 липня 1989 року, з продовженням строку застосування 6 лютого 1992 року), Великою Британією (6 квітня 1989 року); США (3 квітня 1992 року), Сінгапур (27 вересня 2010 року), Японія (13 листопада 1998 року), Швейцарія (1 грудня 1990 року), Швеція (19 квітня 1995 року), Південний Африка (23 листопада 1998 року), Норвегія (4 жовтня 1995 року), Польща (02 жовтня 1992 року), Люксембург (09 лютого 1989 року), Литва (29 липня 1999 року), Нідерланди (5 жовтня 1989 року).

 

[112] Наприклад, див.: Нідерландсько-російський УЗЗІ, який передбачав наступне: “Стаття 9. 1) Усі спори між однією Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони щодо інвестицій останньої вирішуються, якщо це можливо, мирним шляхом. 2) Спори щодо розміру або порядку виплати компенсації відповідно до статті 6 цієї Угоди або щодо безоплатної передачі, як визначено в статті 4 цієї Угоди, які не можуть бути врегульовані мирним шляхом протягом шести місяців з дати, коли будь-яка зі сторін спору звернулася з проханням про мирне врегулювання, можуть бути передані інвестором до міжнародного арбітражу або примирення. 3) Кожна Договірна Сторона цим погоджується на передачу спорів, зазначених у пункті 2 цієї статті, до міжнародного арбітражу або примирення. ...”.

 

[113] Аркуші судової справи 126-127, том 1, додаток до Позову GZ-50 – Назва статті “Росія програла заявку на скасування рішення у розмірі 50 мільярдів доларів у справі ЮКОСа”, Bloomberg, дата 20 лютого 2024 року, (https://www.bloomberg.com/news/articles/2024-02-20/russia-loses-bid-to-overturn-50-billion-award-in-yukos-case).

 

[114] Аркуші судової справи 128-130, том 1, додаток до Позову GZ-51 – Список публічно оприлюднених міжнародних арбітражних рішень, винесених проти Росії, опублікований Центром публічної політики ЮНКТАД, завантажено 25 квітня 2024 року (https://investmentpolicy.unctad.org/investment-dispute-settlement/country/175/russian-federation/investor).

 

[115] Аркуш судової справи 131, том 1, додаток до Позову GZ-52 – Стаття під назвою “Мін'юст РФ не визнає рішення про відшкодування збитків Ощадбанку в розмірі 1,3 млрд доларів США”, Інтерфакс, 27 листопада 2018, (https://www.interfax.ru/business/639581).

 

[116] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 39483/05 та 40527/10, §189, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, та справи, наведені в ньому.

 

[117] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §111. (Виділено Судом).

 

[118] Див. там само, §111. (Виділено Судом).

 

[119] Див. там само, §113-118.

 

[120] Аркуш судової справи 71, том 1, додаток до Позову GZ-09 – Статут ПАТ “Газпром”, затверджений рішенням річних загальних зборів акціонерів “Газпрому” від 30 червня 2023 року, протокол № 1 ст. 4.2: “Компанія володіє майном, яке обліковується на її самостійному балансі (балансі Компанії). Товариство є власником майна, переданого його акціонерами, в тому числі Російською Федерацією, в якості внесків до його статутного капіталу, майна, отриманого в результаті його господарської діяльності, а також придбаного на інших підставах, дозволених законом. Компанія також є власником коштів, отриманих від продажу цінних паперів, що належать компанії”.

 

[121] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 14: “Для забезпечення надійного газопостачання, безпечного і стабільного функціонування об'єктів Єдиної системи газопостачання, пов'язаних загальним технологічним режимом видобутку, транспортування і доставки газу, поділ Єдиної системи газопостачання не допускається”.

 

[122] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 6: “Єдина система газопостачання - це активно-виробничий комплекс, який складається з виробничих та інших об'єктів, технологічно, організаційно та економічно взаємопов'язаних, централізовано керованих і призначених для видобутку, транспортування, зберігання і доставки газу, і який належить організації, створеній за формою і наказом, встановлені цивільним законодавством і яка отримала об'єкти зазначеного комплексу у власність в процесі приватизації або створила їх або придбала на інших підставах, передбачених законодавством РФ. Єдина система газопостачання є головною системою газопостачання в Російській Федерації і її діяльність регулюється державою в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації”.

 

[123] Аркуш судової справи 68, том 1, додаток до Позову GZ-07 - Федеральний закон “Про газопостачання в Російській Федерації” від 21 березня 1999 року № 69-ФЗ, ст. 6: “Єдина система газопостачання - це активно-виробничий комплекс, який складається з виробничих та інших об'єктів, технологічно, організаційно та економічно взаємопов'язаних, централізовано керованих і призначених для видобутку, транспортування, зберігання і доставки газу, і який належить організації, створеній за формою і наказом, встановлені цивільним законодавством і яка отримала об'єкти зазначеного комплексу у власність в процесі приватизації або створила їх або придбала на інших підставах, передбачених законодавством РФ. Єдина система газопостачання є головною системою газопостачання в Російській Федерації і її діяльність регулюється державою в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації”.

 

[124] Аркуші судової справи 132-133, том 1, додаток до Позову GZ-53 – Заява свідка Ліноса Дімітріоса Чу від 13 липня 2018 року, подана до Високого суду Англії у справі Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” проти публічного акціонерного товариства “Газпром”, позов № CL-2018-0000345, §62.1 (https://jusmundi.com/fr/document/other/en-national-joint-stock-company-naftogaz-of-ukraine-v-public-joint-stock-company-gazprom-ii-witness-statement-of-li№s-dimitrios-choo-friday-13th-july-2018#other_document_18079).

 

[125] Див. там само, §62.4.

 

[126] Див. там само, §62.6.

 

[127] Див. там само, §62.6.

 

[128] Див. там само, §62.8.

 

[129] Див. там само, §63.

 

[130] Див.: Liseytseva and Maslov v. Russia (dec.), заяви № 39483/05 та 40527/10, §190, ЄСПЛ, від 09 січня 2015 року, та справи, наведені в ньому. (Виділено Судом).

 

[131] Аркуші судової справи 52-54, том 1, додаток до Позову GZ-01 - Постанова Верховного Суду України від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20, §119: “ 119. ... Майно РФ і ВЕБ змішано до такої міри, що немає підстав вважати його власністю юридичної особи, а не РФ”.

 

[132] Аркуші судової справи 198-199, том 2, додаток до Позову GZ-63-Рішення Комісії відповідно до статті 6(1)(b) Регламенту Ради № 139/2004/Case № COMP/M.6910-GAZPROM/WINTERSHALL/TARGET COMPANIES, від 03/12/2013, § (1) “…. Європейська Комісія отримала повідомлення про заплановану концентрацію……, згідно з якою (i) ПАТ “Газпром” (“Газпром”, Російська Федерація) набуває …… у одноосібне володіння та контроль над усіма компаніями Wingas GmbH (“Wingas”, Німеччина) та Wintershall Erdgas Handelhaus GmbH & Co. KG (“WIEN”, Німеччина), та (ii) Газпром і Wintershall Holding GmbH (“Wintershall”, Німеччина) набувають спільний контроль над Wintershall Noordzee B.V. (“WINZ”) і Wintershall Services B.V. (…….) шляхом обміну активами. Наразі компанії Wingas та WIEH перебувають під спільним контролем Газпрому та Wintershall, тоді як WINZ та Wintershall Services наразі контролюються виключно Wintershall (далі Газпром та Wintershall іменуються як “сторони, що повідомляють” або “сторони запропонованої трансакції”)”, завантажене 12 липня 2024 року, (https://ec.europa.eu/competition/mergers/cases/decisions/m6910_1109_2.pdf).

 

[133] Аркуші судової справи 195-196, том 2, додаток до Позову GZ-64 (і) – Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації щодо товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром ЕРЦ” станом на 9 липня 2024 року, сторінка 3, пункт 2 розділ “Відомості про учасників/засновників юридичної особи”, в якому зазначено: “Повне найменування – Товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром капітал”, розмір частки (%) – 99,99999”.

 

[134] Аркуш судової справи 197, том 2, додаток до Позову GZ-64 (іі) – роздруківка з офіційної Інтернет-сторінки товариства з обмеженою відповідальністю “Газпром ЕРЦ”, (https://ercenter.gazprom.ru/about/tseli-sozdaniya-kompanii/), “Мета створення компанії”, завантажена 15 липня 2024 року.

 

[135] Наприклад, цей принцип знайшов своє відображення у Проекті статей “Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння”, схваленому Резолюцією 56/83 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 2001 року (далі – “Проект статей”). Стаття 5 Проекту статей передбачає, що “Поведінка фізичної або юридичної особи, яка не є органом держави ... але яка за законом цієї держави уповноважена здійснювати елементи державної влади, розглядається як діяння держави за міжнародним правом за умови, що ця фізична або юридична особа виступає в цій якості в даному конкретному випадку”.

 

[136] Див.: Закон України “Про судовий збір”, ст.5 ч. 1 “п.22 від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до … Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, …, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно”.

 

[137] Див.: постанову пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, п. 4.1 “… у разі, коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено”.

 

 

 

 

До уваги відповідачів 1 / ПАТ “Газпром” 2/ТОВ “Газпром Капітал” 3/ Міжнародна Компанія товариство з обмеженою відповідальністю “Газпром Інтернешнл Лімітед” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (поштовий індекс: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1) у справі № 908/1955/22 (908/1534/24)