До уваги Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації по справі № 908/1840/24 (суддя Дроздова С.С.)

 

Г О С П О Д А Р С Ь К И Й    С У Д

З а п о р і з ь к о ї   о б л а с т і

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 

18.11.2024                                                                                  Справа № 908/1840/24

 

м. Запоріжжя Запорізької області

 

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С.,  розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”                          (вул. Василівська, 2, с. Мирне, Пологівський район, Запорізька область, 70560, ідентифікаційний код юридичної особи 23794250)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991, код 7707211418)

про стягнення грошових коштів

 

представники сторін

            від позивача:  Пономаренко О.О., адвокат, ордер серія АР № 1177234 від 28.05.2024, Столяр І.Ю., керівник, паспорт № 005759741виданий 19.02.2021

від відповідача: не з’явився

 

СУТЬ СПОРУ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” звернулося до суду з позовом про стягнення з Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації 1873673 доларів США збитків, з яких 1 081 625,00 доларів США реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” та 792 048,00 доларів США упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”.

            Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 позовні матеріали № 908/1840/24 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1840/24, присвоєно справі номер провадження 27/163/24. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 05.08.2024.

26.07.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” адвокатом Пономарено О.О. через підсистему “Електронний суд” подано клопотання, у якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Також, під час призначення наступної дати засідання просить суд врахувати перебування представника у відпустці з 29.07.2024 по 16.08.2024 та зайнятись в судових засіданнях 20.08.2024, 21.08.2024, 27.08.2024, 29.08.2024, 19.09.2024, 25.09.2024, 08.10.2024.

Ухвалою суду від 05.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження до 08.10.2024, відкладено підготовче засідання на 11.09.2024.

03.09.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” адвокатом Пономарено О.О. через підсистему “Електронний суд” подані клопотання у яких надані пояснення щодо суми позовних вимог та долучені копії звітів № 146-Д/23/1 та № 146-Д/23/2.

Ухвалою суду від 11.09.2024 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 07.10.2024.

Ухвалою суду від 07.10.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 05.11.2024.

            05.11.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” адвокатом Пономаренко О.О. подана до суду заява, у якій він просить суд не розпочинати розгляд справи по суті, у зв’язку із необхідністю надати до суду оригінали документів.

Розгляд справи по суті 05.11.2024 судом не розпочато, у зв’язку з неявкою учасників судового процесу.

Ухвалою суду від 05.11.2024 відкладено розгляд справи по суті. Засідання суду призначено на 18.11.2024.

 Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

18.11.2024 представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просили суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків в розмірі 1873673 доларів США, з яких 1 081 625,00 доларів США реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” та 792 048,00 доларів США упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 8  ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України,   іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1   статті 367 ГПК України   передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, всі процесуальні документи суду у справі № 908/1294/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно    Закону України "Про доступ до судових рішень" та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"    висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.            При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього  Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України  у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України,    Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022    в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені    Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

Відповідач належним чином був повідомлений про час розгляду справи, шляхом опублікування ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області.

В подальшому при розгляді справи суд виходив з «презумпції обізнаності» відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 908/1840/24 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направленням їх на електронну адресу відповідача.

При цьому відповідно до ч. 4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1840/24.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Положеннями ст.ст. 165, 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст.  178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники  справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши представника позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача, суд

 

УСТАНОВИВ:

 

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

Юридична та фактичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” є: с. Мирне, Пологівський район, Запорізька область, 70560.

Саме у Пологівському районі Запорізької області підприємство до початку війни здійснювало свою господарську діяльність.

 Основний вид економічної діяльності позивача - розведення великої рогатої худоби молочних порід. Інші, неосновні, види діяльності - вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур, розведення іншої великої рогатої худоби та допоміжна діяльність у рослинництві, оптова торгівля кормами для тварин.

Відповідно до Наказу Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 80 від 28.04.2022, в Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27.04.2022, перебуває, в тому числі, і Оріхівська міська територіальна громада, до якої відноситься с. Мирне.

У позовній заяві позивач зазначив, що селище Мирне, розташоване на території Оріхівської міської територіальної громади, з 03.03.2022 знаходиться на непідконтрольній території України. В результаті бойових дій, які продовжуються до теперішнього часу, все майно підприємства, яке було розташоване там, є повністю втраченим або доведеним до стану непридатності до ремонту і експлуатації.

Активна фаза військової агресії Російської Федерації триває і зараз.

Селище Мирне Оріхівської міської територіальної громади Запорізької області з березня 2022 року знаходиться у воєнній блокаді окупаційними військами відповідача. Разом з цим, з початку бойових дій позивач був позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані.

У зв’язку з викладеним позивач змушений був звернутися з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 1 081 625,00 доларів США реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” та 792 048,00 доларів США упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,  видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” є:

01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний)

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур

01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур

01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів

01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

У статті 3.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” зазначено, що предметом діяльності господарства є, зокрема: розведення великої рогатої худоби, інших тварин, оптова та роздрібна торгівля живини тваринами, молоком, молочними виробами, м’ясом та м'ясними продуктами; виробництво, вирощування, закупівля, переробка та реалізація зернових, технічних та решти сільськогосподарських культур і продукції; надання послуг у рослинництві; виробництво та реалізація товарів народного споживання і виробничо-технічного призначення, в тому числі з давальницької сировини; торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі продуктами харчування, промисловими товарами, зерном та кормами для тварин, предметами гігієни та санітарії, парфуммо-косметичними виробами, товарами побутової хімії, алкогольними та тютюновими виробами, побутовою технікою, товарами народного споживання, будівельними матеріалами, транспортними засобами та номерними агрегатами до них, промисловим обладнанням, лісоматеріалами, деревиною та іншими товарами.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і Указом Президента України від 06 травня 2024 року № 271/2024 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” у зв’язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (стаття 2 Закону).

Частиною 1 статті 1-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

З положень ч. 1 ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).

Відповідно до вказаного Переліку вся територія с. Мирне, Пологівського району (колишній Оріхівський район), Запорізької області Оріхівської міської територіальної громади тимчасово окупована Російською Федерацією з 03.03.2022.

Таким чином, Російська Федерація, як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності та одержання прибутку. Вказані вище події (збройна агресія, вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, вилучення (викрадення) врожаїв) позбавляють позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності, зокрема, відносно розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний), вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур, розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів, допоміжна діяльність у рослинництві, оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Вищевикладене є фактом підтвердження неможливості здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” своєї господарської діяльності, внаслідок чого позивач зазнав значних прямих фінансових збитків через повномасштабну військову агресію Російської Федерації.

Судом встановлено, що за зверненням позивача, було зареєстроване кримінальне провадження № 4202308208000053.

Відповідно до Витягу з ЄРДР від 26.12.2023 кримінальне провадження №4202308208000053: в період часу з 03.03.2022 по теперішній час, невстановлені військовослужбовці збройних формувань російської федерації викрали, пошкодили та знищили майно ТОВ «Татекс-СПФ», яке розташоване в с. Мирне, Пологівського району Запорізької області по вул. Василівській, 2, чим завдали останньому майнової шкоди.

До майна, яке постраждало від дій військовослужбовців агресора - Російської федерації, окрім будівель позивача як цілісного майнового комплексу, також належали: тварини, сировина й матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, готова сільськогосподарська продукція та інші об‘єкти майнових прав.

Відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326, оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт+» (суб'єкт оціночної діяльності) за завданням позивача була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф його майну, в т.ч. і упущеної вигоди.

Так, у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 зазначено, що Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 № 326,  визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

За змістом вказаного пп. 18 п. 2 Порядку, серед основних показників, які оцінюються, визначені зокрема наступні:

-  вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

-  вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

-  упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Порядку), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи… Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб’єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 “Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності” (далі – Методика).

Згідно з пунктом 1 Розділу 1 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.

Пунктом 1 розділу IV Методики № 3904/1223 встановлено, що визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, єдині майнові комплекси (надалі - ЄМК) підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об'єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об'єкти, асоційовані з бізнесом), тощо здійснюється відповідно до цього розділу.

Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.

Згідно пункту 2 розділу IV Методики № 3904/1223, під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії.

            В п. 9 розділу I Методики визначено, що для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог (їх розміру), позивачем додано до позову копії (оригінали для огляду) звіту про оцінку вартості реальних збитків, завданих основним засобам (товарно-матеріальним запасам та біологічним активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, внаслідок збройної агресії РФ № 146-Д/23/1 та звіту про оцінку вартості упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, власнику якого заподіяні реальні збитки внаслідок збройної агресії рф № 146-Д/23/2.

Об'єктом оцінки є: постраждале майно ТОВ «ТАТЕКС-СПФ» (код ЄДРПОУ23794250) (далі Підприємство) відносно якого встановлюється вартість розміру реальних збитків згідно до вимог «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затвердженою наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, що має місце у наслідок викрадення, пошкодження та знищення активів (товарно-матеріальних запасів та біологічних активів) підприємства, що знаходиться на балансі підприємства, і розташоване за адресами: Запорізька область, Пологівський р., Оріхівська МТГ, с. Мирне, вул. Василівська, 2 та Запорізька область, Пологівський р.. Оріхівська МТГ, с. Мирне, вул. Василівська, 27 (код території UА23100170030046021).

Місце розташування об’єкта оцінки належить до «Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» станом на дату оцінки та дату завершення складання Звіту.

Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27 квітня 2022 року Наказу Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 80 від 28 квітня 2022 року) входить і Оріхівська міська територіальна громада.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», територія с. Мирне, Пологівського району (колишній Оріхівський район), Запорізької області Оріхівської міської територіальної громади тимчасово окупована.

У відповідності до Звіту про оцінку вартості реальних збитків, завданих основним засобам Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ» внаслідок збройної агресії рф № 146-Д/23/1, складеному 03 січня - 20 травня 2024 року, розрахована ринкова вартість реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ», станом на 15.05.2024 становить 1081625 доларів США, що на 15.05.2024 становить 42807588 грн.

 Відповідно до Звіту про оцінку вартості упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ», власнику якого заподіяні реальні збитки внаслідок збройної агресії рф № 146-Д/23/2, складеному 12 квітня - 20 травня 2024 року, ринкова вартість упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ», власнику якого заподіяні реальні збитки внаслідок збройної агресії рф, для цілей подання позовів до судових інстанцій, станом на 15.05.2024 року без урахування ПДВ, склала 792048 доларів США, що на 15.05.2024 становить 31356974 грн.

В результаті злочинних дій військових відповідача, позивачу було завдано матеріальної шкоди (збитків), а саме пошкоджені, вкрадені та знищені активи (товарно-матеріальні запаси та біологічні активи): тварини, сировина та матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали, поточні біологічні активи, готова продукція, продукція сільськогосподарського призначення, запасні частини.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право” права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України слідує: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

            Таким чином, з положень  ст. 1166 Цивільного кодексу України слідує, що  відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Частинами 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

Тому,  обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.       Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Як встановлено у судовому засіданні, майно позивача, що знаходилось на тимчасово окупованій території не використовувалося у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

При цьому, майно Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ» знищене або пошкоджене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Суд вважає, що дослідженими обставинами справи, а також наявними у справі доказами позивачем доведено заподіяння шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ» діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою, а отже наявність складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності", що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих реальних збитків завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, який склав 1 081 625,00 доларів США реальних збитків (сума збитків у розмірі 1081625 доларів США розрахована станом на 15 травня 2024 року, станом на цю дату офіційний курс долара за даними НБУ складав 39,6799 грн. за 1 долар США, сума реальних збитків, завданих основним засобам позивача, у гривневому еквіваленті складає 42918771,84 грн. (1081625 доларів США х 39,6799 грн.) та 792 048,00 доларів США упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” (сума упущеної вигоди стосовно майна ТОВ "ТАТЕКС-СПФ" у розмірі 792048 доларів США розрахована станом на 15 травня 2024 року, станом на цю дату офіційний курс долара за даними НБУ складав 39,6799 грн. за 1 долар США, сума упущеної вигоди відносно майна позивача, у гривневому еквіваленті складає 31428385,43 грн. (792048 доларів США х 39,6799 грн.), згідно звіту про оцінку вартості реальних збитків, завданих основним засобам (товарно-матеріальним запасам та біологічним активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, внаслідок збройної агресії РФ № 146-Д/23/1 та звіту про оцінку вартості упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, власнику якого заподіяні реальні збитки внаслідок збройної агресії рф № 146-Д/23/2.

Суд вважає, що звіти про оцінку вартості реальних збитків, завданих основним засобам (товарно-матеріальним запасам та біологічним активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, внаслідок збройної агресії РФ № 146-Д/23/1 та про оцінку вартості упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, власнику якого заподіяні реальні збитки внаслідок збройної агресії рф № 146-Д/23/2 виконані суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 1873673 доларів США збитків, з яких 1 081 625,00 доларів США реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, що у гривневому еквіваленті складає 42918771,84 грн. та 792 048,00 доларів США упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, що у гривневому еквіваленті складає 31428385,43 грн.

До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків. Відтак, суд приймає подані позивачем експертні висновки як належний доказ у справі.

Факт викрадення, пошкодження (знищення) активів  позивача підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Відповідач своїми діями порушив право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” на майно, яке розташоване на зазначених тимчасово окупованих територіях,  оскільки у власника – Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування цим майном.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Позивачем у даній справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.

Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 “Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313” внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: “ 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку”.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі           № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу  України,  обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2  ст. 3 Господарського кодексу України       під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

За змістом ч. 1  ст. 133 Господарського кодексу України       основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1     ст. 321 ЦК України).

 Відповідно до  ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

            У частині 9 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

            Як зазначено судом вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,  видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” є:

01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний)

01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур

01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур

01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів

01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві

46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

У статті 3.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” зазначено, що предметом діяльності господарства є, зокрема: розведення великої рогатої худоби, інших тварин, оптова та роздрібна торгівля живини тваринами, молоком, молочними виробами, м’ясом та м'ясними продуктами; виробництво, вирощування, закупівля, переробка та реалізація зернових, технічних та решти сільськогосподарських культур і продукції; надання послуг у рослинництві; виробництво та реалізація товарів народного споживання і виробничо-технічного призначення, в тому числі з давальницької сировини; торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі продуктами харчування, промисловими товарами, зерном та кормами для тварин, предметами гігієни та санітарії, парфуммо-косметичними виробами, товарами побутової хімії, алкогольними та тютюновими виробами, побутовою технікою, товарами народного споживання, будівельними матеріалами, транспортними засобами та номерними агрегатами до них, промисловим обладнанням, лісоматеріалами, деревиною та іншими товарами.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 31.12.2021 втрачене майно обліковувалося на підприємстві позивача належним чином та використовувалося за функціональним  призначенням, розміру реальних збитків завданих постраждалому майну Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАТЕКС-СПФ» складає:

№	Рахунок	Найменування рахунку	Кількість од.виміру	Найменувань, од.	Балансова вартість станом на 31.12.2021 грн.	Балансова вартість станом на 31.12.2021 р. $	Вартість збитків станом на 15.05.2024р., грн.
1	107	Тварини	194	194	5 968 689,39	218 793,55	8681706,15
2	201	Сировина й матеріали	53340,3	527	1982473,42	72671,53	2883599,09
3	203	Паливо	5778,15	20	134587,82	4933,56	195763,16
4	205	Будівельні матеріали	36000,457	48	498742,05	18282,36	725442,21
5	207	Запасні частини	285	106	4678,55	171,50	6805,10
6	208	Матеріали сільськогосподарського призначення	11562,1	9	230784,65	8459,85	335686,01
7	209	Інші матеріали	4480	3	24979,17	915,67	36333,70
8	211	Поточні біологічні активи	254	254	5179450,00	189862,53	7533726,14
9	26	Готова продукція	8385	1	106156,41	3891,36	154408,78
10	27	Продукція сільськогосподарського призначення	5112,978	15	14474	530593,61	901,37
11	2071	Запаси (акумулятори)	39	17	75128,50	2753,96	109276,86
12	2072	Запаси (шини)	214	78	826463,45	30295,58	1202125,59
					29506 727,79	1081 625,06	42918 774,15

 

Згідно поданих позивачем доказів, вбачається, що саме внаслідок протиправних дій військових формувань рф, в результаті військової агресії, викрадення, пошкодження та знищення активів підприємства та тимчасової окупації територій на яких здійснювалась господарська діяльність позивача, позивач не мав можливості здійснювати господарську діяльність та одержувати дохід.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків чи не заподіяння ним шкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі              № 686/10520/15-ц.

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

            Суд дійшов до висновку, що позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу (зазначене відповідачем не спростовано/не доведено). Таким чином судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1  статті 5 Закону України "Про судовий збір"  - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Одночасно, за приписом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік"    установлено з 1 січня 2024 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн.

Беручи до уваги, що спір про відшкодування збитків у розмірі 1 873 673 доларів США, що еквівалентно 74 347 157 грн 27 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 059 800 грн 00 коп. (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Позивач зазначив, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде подана до суду протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду.

Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 126, 127, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд        

 

В И Р І Ш И В:

 

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації задовольнити.

 

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, код 7707211418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” (вул. Василівська, 2, с. Мирне, Пологівський район, Запорізька область, 70560, ідентифікаційний код юридичної особи 23794250) 1 081 625,00 (один мільйон вісімдесят одна тисяча шістсот двадцять п’ять) доларів США 00 центів реальних збитків, завданих основним засобам (активам) Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, що у гривневому еквіваленті складає 42 918 771 (сорок два мільйона дев’ятсот вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят одна) грн 84 коп., 792 048 (сімсот дев’яносто дві тисячі сорок вісім) доларів США 00 центів упущеної вигоди стосовно майна Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, що у гривневому еквіваленті складає 31 428 385 (тридцять один мільйон чотириста двадцять вісім тисяч триста вісімдесят п’ять) грн 43 коп.

 

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, Російська Федерація, Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, Russian federation код ISO ru/rus 643, код 7707211418) на користь Державного бюджету України, (отримувач коштів: ГУ ДКС України у Зап.обл./м.Зап.Вознес./22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37941997; банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: № UA768999980313131206083008513, код класифікації доходів бюджету: 22030101) 1059 800 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. судового збору. Стягувач – Державна судова адміністрація України (01021 м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795).

 

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

 

Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2024.            

 

 Суддя                                                                                              С.С. Дроздова

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.