Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги відповідача по справі № 908/2345/24 - Сейдалієву Ельвіру Абдурахманівну (01.01.1981р. народження; ідентифікаційний номер: 2958636923)
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.11.2024 Справа № 908/2345/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянув матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “Акцент-Банк” (електронна пошта: За позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (юридична адреса: вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570)
До відповідача: Сейдалієвої Ельвіри Абдурахманівни (вул. Ціолковського, буд. 6, м. Мелітополь, Запорізька область, 72318; 01.01.1981р. народження; ідентифікаційний номер: 2958636923)
про стягнення 47 988,72 грн.,
Без участі представників сторін
СУТНІСТЬ СПОРУ:
03.09.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” до Сейдалієвої Ельвіри Абдурахманівни про стягнення 47 988,72 грн.
03.09.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/2345/24 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 09.09.2024 вказану позовну заяву на підставі ч. 2, п. 2 ч. 3 ст. 162, ст. 174 ГПК України залишено без руху та надано Акціонерному товариству Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” строк для усунення недоліків.
16.09.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІКС до суду від АТ КБ “ПРИВАТБАНК” надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 16.09.2024.
Ухвалою суду від 17.09.2024 справу №908/2345/24 прийнято до свого провадження. Витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи: Сейдалієвої Ельвіри Абдурахманівни (ідентифікаційний номер: 2958636923).
19.09.2024 до суду від Міністерства соціальної політики України надійшов лист від 17.09.2024 за вих. №21496/0/2-24-3, в якому зазначено, що станом на 16.09.2024 в ЄІБД ВПО інформація про запитувану особу відсутня.
Ухвалою суду від 24.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2345/24 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 22.10.2024, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з кредитним договором №б/н від 15.12.2021 в загальній сумі 47 988,72 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 41 588,72 грн. та заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії в розмірі 6400,00 грн. Посилаючись на ст.ст. 526, 530, 610, 639, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
Також Позивач зазначив, що оскільки останнім відомим місцем реєстрації та знаходженням Відповідача є Запорізька обл. м. Мелітополь, вул. ЦІОЛКОВСЬКОГО, будинок 6 , яке відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, є окупованою територією та за розміщеною на офіційному веб-сайті поштового оператора АТ «Укрпошта» інформацією, відділення поштового зв'язку 72318 у місті Мелітополь тимчасово не функціонує, що підтверджується за посиланням у відкритому доступі, у відповідача відсутній зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд, виконати вимоги ст.162, 164 ГПК по направленню позовної заяви з додатками цінним листом з описом вкладення, позивач не має можливості.
Станом на 25.11.2024 відповідач відзив на позовну заяву, запропонований надати ухвалою від 24.09.2024 до суду не направив, клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Ухвали суду були направлені на електронні адреси відповідача розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач мав можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідачів з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч.2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
25.11.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що 15.12.2021р. Фізичною особою - підприємцем Сейдалієва Ельвіра Абдурахманівна (Відповідач, Клієнт) із використанням електронного цифрового підпису через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано Заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» від 14.12.2021р.
З підписанням цієї Заяви, на підставі ст.634 Цивільного кодексу України клієнт приєднався до розділу «1.1. Загальні положення» та підрозділу «3.2.2. Умови та правила надання послуги «КУБ» Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови), що розміщені на сайті АТ КБ «ПриватБанк» pb.ua на дату укладення Договору. Ця Заява та Умови разом складають кредитний договір між Банком та Клієнтом.
Частиною 1 ст. 634 ЦК України закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Факт підписання Відповідачем Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» електронним цифровим підписом підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Отже судом встановлено, що договір було підписано сторонами шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису відповідно до приписів Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” та Закону України “Про електронні довірчі послуги”.
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, 15.12.2021р. між ФОП Сейдалієва Е.А. та АТ КБ "ПриватБанк” було укладено кредитний договір № б/н від 15.12.2021р. (далі -Договір) який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» та Умов та Правил надання банківських послуг.
Згідно з ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати ) погоджені в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» та Додатку №1 до Заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» - «Графік погашення».
Так, сторони узгодили, що графік погашення кредиту є невід`ємною частиною Договору.
У відповідності до п.1.11 Договору підписанням заяви Клієнт підтверджує, що Банком надано йому інформацію, передбачену частиною другою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до п. 2 Договору, Клієнт підтверджує ознайомлення із розділом «1.1. Загальні положення», а також підрозділом «3.2.2. Умови та Правила надання кредиту «Кредит КУБ» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку за адресою https://privatbank.ua/terms, у редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, а саме:
Пунктом 3.2.2.1. укладеного договору, Умов та правила надання кредиту "Кредит КУБ" визначено, що Банк за наявності вільних грошових коштів зобов’язується надати Клієнту строковий «Кредит КУБ» (далі – Послуга) для фінансування поточної діяльності Клієнта та/або для придбання основних засобів в обмін на зобов’язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» (далі - Заява), а також в системі Приват24.
Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання кваліфікованим електронним підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі “Paperless” або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору
Отже, умовами договору визначено, що надання послуги здійснюється на наступних умовах: Банк за наявності вільних грошових коштів зобов’язується надати Клієнту терміновий кредит в обмін на зобов’язання Клієнта щодо повернення кредиту, сплати відсотків, комісій та винагород. Відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, їх кількість і дати їх здійснення вказуються в Заяві. Заява на приєднання до Послуги в системі Приват24 або у сервісі Папка24 або іншим шляхом підписується електронним підписом, є способом укладання кредитного договору в електронному вигляді.
15.12.2021р. на підставі укладеного договору, Позивачем було перераховано на поточний рахунок ФОП Сейдалієва Е.А. кредитні кошти у розмірі 50 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку 20632020205973, платіжним дорученням №HSAV5B35E6.
Проте, вже після отримання кредиту 07.07.2023р. на підставі власного рішення, Відповідачем була припинена господарська діяльність як ФОП, про що був внесений відповідний запис № 2001010060004010148 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа – підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, оскільки кредитні кошти за договором отримувалися відповідачем для ведення підприємницької діяльності і саме як фізичною-особою підприємцем, то позивач обґрунтовано звернувся з позовом у цій справі до господарського суду Запорізької області.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Зобов'язанням відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Пунктом 3.2.2.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. 3.2.2.3.1.4. Клієнт доручає Банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованності за Послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі.
У відповідності до пунктів 3.2.2.5.2. та 3.2.2.5.3. Умов Відповідач взяв на себе зобов’язання оплатити проценти за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії згідно з п. 3.2.2.3.2., а також повернути кредит у терміни і в сумах, які встановлено в пунктах 3.2.2.3.1., 3.2.2.5.14., 3.2.2.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.
Відповідно до п. 3.2.2.9.1 за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.2.1., 3.2.2.3. цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.3.2.
За змістом п. 3.2.2.9.7. розрахунок і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у терміни, вказані в Заяві, кожного місяця, на наступний день після дня отримання Клієнтом кредиту або дня погашення чергової частини боргу і проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на первісну суму кредиту.
При цьому, згідно зі ст. 212. 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначено в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Кредитом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (“Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, перерахувавши 15.12.2021р. на підставі укладеного договору поточний рахунок ФОП Сейдалієва Е.А. кредитні кошти у розмірі 50 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку 20632020205973, платіжним дорученням №HSAV5B35E6.
В порушення погодженим умов Договору від 15.12.2021р. та приписів законодавства позичальник не повернув отримані кредитні кошти у повному обсязі, не сплатила в повному обсязі відсотки у вигляді щомісячної комісії.
Відповідно до виписки з рахунку станом на 02.09.2024 року заборгованість Відповідача за договором становить 47 988,72 грн., яка складається з: 41588,72 грн. - заборгованість за кредитом; 6400 грн. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно пунктів 3.2.2.3.2. та 3.2.2.9. Умов та п.1.4. Анкети-заяви.
Приймаючи рішення суд враховує правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Статтями 610 та 611 ч. 1 ЦК України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Водночас, строк повернення кредиту, сплати процентів, відповідно до умов Кредитного договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов’язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів, своєчасної сплати відсотків (комісії) за користування кредитом суду не надав, проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку заявлених до стягнення сум не надав.
Приймаючи рішення суд також враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Перевіривши надані позивачем розрахунки заборгованості суд дійшов висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають умовам договору, вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
Також суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 статті 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд України за результатом аналізу практики застосування судами ст. 16 ЦК України зазначив, що спосіб захисту у вигляді примусового виконання обов’язку в натурі застосовується в зобов’язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов’язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов’язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов’язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов’язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Припинення терміну виконання зобов’язання або терміну дії договору не означає звільнення боржника від виконання обов’язку в натурі, тому підтримується думка про те, що кредитор повинен мати право вимагати виконання обов’язку в натурі впродовж того часу, коли існує зобов’язання, а не лише впродовж строку виконання зобов’язання або строку дії договору.
Враховуючи викладене та оскільки Відповідач належним чином не виконав свого обов’язку щодо повернення кредиту та сплати відсотків, передбачених умовами договору, Позивач правомірно та у спосіб визначений законом звернувся до суду із матеріально-правовою вимогою про стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 – 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2024.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
