До уваги товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” та Голуб Надії Василівни про прийняття рішення у справі №908/2660/24 (суддя Корсун В.Л.)

До уваги товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” та Голуб Надії Василівни про прийняття рішення у справі №908/2660/24 (суддя Корсун В.Л.)

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

06.12.2024                                                                                                      справа № 908/2660/24

 м. Запоріжжя Запорізької області

 

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/2660/24

за позовною заявою: акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, 01001, м. Київ, вул. Грушевського буд. 1Д

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ”, 71502, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Курчатова, буд. 12, кв. 73

до відповідача-2: Голуб Надії Василівни, 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, буд. 8, кв. 83

про стягнення 369 548,60 грн

 

СУТЬ СПОРУ:

 

01.10.24 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 01.10.24 з вимогами акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі АТ КБ “ПриватБанк”) до товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” (надалі ТОВ “ДВ-КОМ”, відповідач-1) та до Голуб Надії Василівни (далі Голуб Н.В., відповідач-2) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.08.20 № 30911835-КД-2 у розмірі 369 548,60 грн, а саме: 279 229,65 грн заборгованості за тілом кредиту та 90 318,95 грн заборгованості за процентами.

01.10.24 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/2660/24 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 07.10.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2660/24 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 06.12.24 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідачі суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем-1 кредитного договору №30911835-КП-2 від 26.08.20, за умовами якого відповідачу-1 надано кредит у розмірі 433 863,00 грн в обмін на зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Договору (з наступними змінами). За твердженням позивача, станом на 26.09.24 заборгованість відповідача-1 за договором становить 369 548,60 грн. та складається з: 279 229,65 грн заборгованості за тілом кредиту та 90 318,95 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. Посилаючись на приписи ст.ст. 16, 526, 530, 610, 1048, 1069 ЦК України позивач просив суд позов задовольнити.

Відзиви на позов, або будь які заперечення від відповідачів 1 та 2 до суду не надійшли.

Відповідач-1 та відповідач-2 зареєстрованих електронних кабінетів не мають.

Місцезнаходженням відповідачів є: Запорізька область, м. Енергодар, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ  “Укрпошта”. У зв’язку із вказаним відповідачі повідомлені про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали суду на сайті Господарського суду Запорізької області та надсилання примірника ухвали суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом, на електронну адресу відповідачів (APURINA1108@GMAIL.COM), зазначену в позовній заяві.

Згідно із довідками  про помилку доставки електронного листа (ухвалу суду від 07.10.24 про відкриття провадження у справі) повернуто (не доставлено) з повідомленням про помилку.

У відповідності до ч. 1 ст. 12¹ Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 12¹ Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення ст. 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідачі 1, 2 мали право та можливість ознайомитись з ухвалою суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на викладене, повідомлення відповідачів через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів 1, 2 про дату, час та місце розгляду справи.

Перебіг строків судового розгляду у … справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.93), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.05 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому визнає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

За приписами ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів до суду не надходило.

Наявні матеріали справи № 908/2660/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 06.12.24.

Суд відзначає, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді; 

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

 

ВСТАНОВИВ:

 

Між акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” (Банком, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” (Позичальник, відповідач-1 у справі) 26.08.20 укладено кредитний договір №30911835-КД-2 (надалі – Договір). 

Відповідно до п. А.1 Договору, вид кредиту – не відновлювальна кредитна лінія.

Згідно із п. А.2 Договору, ліміт цього договору: 438 418,56 грн, у т.ч. на наступні цілі: у розмірі 433 863,00 грн на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання; у розмірі 4 555,56 грн на сплату страхових платежів у випадку та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього договору.

Термін повернення кредиту 01.08.25 (п. А.3 Договору).

Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що Банк зобов’язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів, на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього Договору, а також за умови виконання Позичальником зобов’язань, передбачених п. 2.2.1, 2.2.12 цього договору.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2. 2.2.3 Договору, позичальник зобов’язується використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п. 1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2 цього Договору.

За визначенням п. 2.3.2 Договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення Позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених умовами цього договору, Банк, на свій розсуд, має право:

а) змінити умови цього договору – зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов’язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов’язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов’язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов’язання за цим договором;

або

г) згідно зі ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням Позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору Позичальник зобов’язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов’язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором.

Пунктом 3.2.8 Кредитного договору сторонами узгоджено, що Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов’язання Позичальником за цим договором, має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, при настанні умов, передбачених п. 2.3.2 цього договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п.п. А.6, А.6.1 цього Договору. У випадку встановлення Банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього Договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

Пунктом А.6 Договору визначено, що за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 13,27 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За умовами п. 4.3 Договору, сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 цього Договору, здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.8 цього договору.

Відповідно до п. А.8 Договору проценти, встановлені п.п. А.6, А.6.1 договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-у число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачене п.7.3 цього договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього договору згідно з п. 2.3.2 цього договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід’ємною частиною договору.

Згідно із п. 6.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

Пунктом 7.3 Договору передбачається можливість сплати процентів у режимі 24/7/365, тобто погашення що здійснюється у будь-яку годину, у будь-який календарний день, у тому числі у вихідні та святкові дні, починаючи з дати підписання цього договору.

Додатком № 1 до Договору є “Графік платежів”, яким Банк і Позичальник погодили, що з 1-ого місяця (починаючи з 01.10.20), до 01.08.25 Позичальник зобов’язаний щомісячно погашати 7 353,61 грн, останній місяць – 7 353,62 грн, основної суми кредиту (загальний розмір 433 863,00 грн), а також вносити суму страхового платежу (чотири платежі по 1 138,89 грн, загальна сума 4 555,56 грн).

Також, 26.08.20 Банком (позивачем) та Позичальником (відповідачем-1) укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до підпункту «а» пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. Кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Згідно із п. 2.1 Додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить на дату укладення цієї Додаткової угоди 13,27% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD + 5%;

де Індекс UIRD – український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Міністерства Фінансів України.

Дані про величину індексу UIRD є загальнодоступними в мережі інтернет на офіційному сайті Міністерства Фінансів України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що с останнім до цієї дати та опублікованим на сайті; Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в яшму банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

Відповідно до п. 2.2 Додаткової угоди у випадку прострочення понад 15 днів Позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2,3, 2.7 цієї Додаткової угоди, Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно – в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення – в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї Додаткової угоди + 5% річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість – в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7 Додаткової угоди визначено, що погашення кредиту Позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід’ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Згідно із п. 2.10 Додаткової угоди, у випадку порушення Позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.3 кредитного договору Позичальник зобов’язується сплатити Банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї додаткової угоди + 5% річних.

До Додаткової угоди № 1 сторонами укладено додаток № 1 “Графік платежів”, аналогічний Графіку платежів до Кредитного договору.  

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором між акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк” (Кредитором, позивачем) та громадянином України Голуб Надією Василівною (Поручителем, відповідачем-2) 26.08.20 укладено договір поруки № 30911835-ДП-2 (надалі – Договір поруки), за умовами п. 1.1. якого предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ “ДВ-КОМ” (Боржник, відповідач-1) зобов’язань за кредитним договором № 30911835-КД-2 від 26.08.20, невідновлювальної кредитної лінії на суму 438 418,56 грн з терміном дії до 01.08.25.

За умовами п. 1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Пунктом 4.1 Договору поруки сторони узгодили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання Боржником та/або Поручителем всіх зобов’язань за Кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання кредитного договору Банк 28.08.20 надав Позичальнику кредитні кошти в розмірі 433 863,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку № 20638040202875.

В період з 01.10.20 по 18.11.22 відповідачем-1 здійснено погашення кредиту в загальній сумі 154633,35 грн. Заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) складає 279 229,65 грн.

За період користування кредитом з 29.08.20 по 17.08.24 Банком нараховано проценти за користування кредитом, залишок заборгованості за якими, з урахуванням часткової сплати процентів Позичальником, складає 90 318,95 грн.

За поясненнями позивача, відповідач-1 порушив свої зобов’язання за Кредитним договором, не повернувши у визначений строк кредитні кошти в повному обсязі.

Відповідно до умов Кредитного договору, позивачем 17.07.24 шляхом відправлення повідомлення-вимоги на електронну пошту відповідачів, вказану у п. А.10 Кредитного договору та Договорі поруки, змінено термін повернення кредитних коштів, в разі непогашення простроченої заборгованості, на 17.08.24.

Згідно із наданим позивачем розрахунком, станом на 26.09.24 заборгованість відповідача-1 перед Банком складає 369 548,60 грн, з яких: 279 229,65 грн заборгованість за тілом кредиту за період з 29.08.20 по 26.09.24 та 90 318,95 грн заборгованість за процентами за період з 29.08.20 по 17.08.24.

Невиконання відповідачами взятих на себе зобов`язань за договором в частині погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами стало підставою звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір у цій справі по суті суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, які в силу ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” унормовано, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Згідно зі ст. 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом): Кредитний договір № 30911835-КД-2 від 26.08.20 з додатками, додаткову угоду № 1 від 26.08.20 до Кредитного договору з Графіком платежів, договір поруки №30911835-ДП-2 від 26.08.20, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Відповідачами Кредитний договір, Договір поруки та додатки до них підписано з використанням електронного цифрового підпису.

Факт укладання з позивачем договорів ТОВ “ДВ-КОМ” та Голуб Надією Василівною, яка є одночасно керівником юридичної особи, не заперечувався.

Отже, відповідачі (чи кожен з них окремо) не заперечили (докази зворотного у справі відсутні):

- факту укладення сторонами Кредитного договору з додатками та Договору поруки шляхом їх підписання 27.08.20 за допомогою свого ЕЦП через систему інтернет-клієнт-банкінгу позивача;

- факту отримання від позивача кредитних коштів (невідновлювальна кредитна лінія) ву розмірі 433 863,00 грн, а також наявність станом на час розгляду цієї справи в суді 279 22965 грн заборгованості за тілом кредиту та 90 318,95 грн заборгованості за процентами за користування кредитом (докази зворотного в матеріалах справи відсутні і суду не надано).

Також, судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, між сторонами виникли кредитні правовідносини, а для вирішення спору необхідно встановити умови та підстави виникнення спірних правовідносин, а також ступінь виконання сторонами зобов`язань.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (“Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Нормами ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас, вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до норм статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, укладений сторонами кредитний договір, як правочин, є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що свої зобов`язання за договором позивач виконав належним чином, тоді як відповідачем-1 обов`язок щодо погашення кредитної заборгованості згідно з умовами договору не виконано. Доказів зворотного відповідачем-1 не надано, а судом не встановлено.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором, станом на 26.09.24 по рахунку відповідача-1 заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) складає 279 229,65 грн. Також вказана сума заборгованості підтверджується Випискою по рахунку з 26.08.20 по 27.09.24.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача-1 за кредитом в сумі 279 229,65 грн є підтвердженим.

Позивачем 17.07.24 у зв’язку з невиконанням відповідачем-1 своїх зобов’язань за Кредитним договором на підставі п. 2.3.2 та 2.3.8 Кредитного договору та у відповідності до пунктів А.11 Кредитного договору та Договору поруки направлені відповідачам на електронну адресу повідомлення-вимогу про дострокове погашення кредиту в повному обсязі. У повідомленні-вимозі зазначено, що у разі непогашення простроченої заборгованості у термін до 17.08.24, строк, узгоджений в п. А.3 Кредитного договору буде вважатись таким що настав 17.08.24.

Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.12.2019 у справі №756/2996/17, відсутність або наявність письмової досудової вимоги про усунення порушень зобов’язання не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.12.2019 у справі №756/2996/17, відсутність або наявність письмової досудової вимоги про усунення порушень зобов’язання не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи підтвердження наданими доказами факту прострочення відповідачем-1 взятих на себе зобов’язань Договором щодо повернення наданих кредитних коштів та обов’язкових платежів, позивач цілком правомірно скористався правом на стягнення заборгованості у судовому порядку.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку та Виписки по рахунку, відповідно до умов Договору позивачем нараховувались відповідачу-1 проценти за користування кредитними коштами. Загалом, станом на 26.09.24 за відповідачем-1 рахується заборгованість за процентами, нарахованими на суму простроченого кредиту, за період з 29.08.20 по 17.08.24 в розмірі 90 318,95 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що нарахування процентів позивачем здійснено правильно, розрахунок відповідачами не спростований.

Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача-1 за кредитом станом на 26.09.24 в сумі 279 229,65 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 90 318,95 грн підтверджується матеріалами справи. Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом та комісії є обґрунтованими та задовольняються судом.

Також судом встановлено, що позивачем в забезпечення виконання відповідачем-1 зобов’язань за Кредитним договором укладений договір поруки з громадянкою України Голуб Надією Василівною (Поручителем, відповідачем-2).

За умовами Договору поруки Поручитель зобов’язується відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання зобов’язань в повному обсязі за Кредитним договором (сплати кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків).

Відповідно до статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов’язання, яке може виникнути в майбутньому.

З урахуванням абз. 1 ч. 2 статті 207, ч. 1 статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до статті 543 ЦК України, кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов’язок перед кредитором боржника за основним зобов’язанням і поручителя, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов’язаними з обов’язком належного виконання основного зобов’язання за кредитним договором. Тому, ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз’єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов’язання залежно від суб’єктного складу останнього.

Господарський процесуальний кодекс України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонам якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці (п. 1 частини першої статті 20 ГПК України).

З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб’єктний склад основного зобов’язання.

Основне зобов’язання в даній справі з надання кредитних коштів виникло між юридичними особами, наявність фізичної особи поручителя в даному випадку не є вирішальною для визначення суб’єктної юрисдикції справи у спорі. 

Даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

Щодо підстав припинення поруки необхідно зазначити, що відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодної з підстав для припинення дії договору поруки, визначених ст. 559 ЦК України, судом не встановлено.

Судом встановлено, що зобов’язання за Договором відповідачем-1 не виконані, у зв’язку з чим станом на день винесення рішення позичальник має заборгованість в загальному розмірі 369 548,60 грн (279 229,65 грн - заборгованість за кредитом; 90 318,95 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом). Отже, зобов’язання за основним договором не припинилися, а оскільки договір поруки укладено сторонами для забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, то не припинилася і дія договору поруки.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності із ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач-1 та відповідач-2 своїм правом на подання відзивів на позовну заяву не скористалися, проти позову не заперечили, належними доказами доводи позивача не спростували.

На підставі викладеного, позов задовольняється повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення порівну з відповідачів 1, 2 на користь позивача.

Згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Судовий збір за даним позовом, з урахуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22, складає 4 434,58 грн та підлягає розподіленню порівну між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” (71502, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Курчатова, буд. 12, кв. 731, код ЄДРПОУ 30911835) та Голуб Надії Василівни (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, буд. 8, кв. 83, РНОКПП 2652105904, 11.08.1972 року народження) на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором з якої: 279 229,65 (двісті сімдесят дев’ять тисяч двісті двадцять дев’ять) грн 65 коп. – заборгованість за кредитом та 90 318 (дев’яносто тисяч триста вісімнадцять) грн 95 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ДВ-КОМ” (71502, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Курчатова, буд. 12, кв. 731, код ЄДРПОУ 30911835) на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) – 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн 29 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Голуб Надії Василівни (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, буд. 8, кв. 83, РНОКПП 2652105904, 11.08.1972 року народження) на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) – 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн 29 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

 

Повний текст рішення складено 11.12.2024р.

 

Суддя                                                                              В.Л. Корсун