Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До відома відповідача: Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області, (72002, смт Михайлівка, Василівський район, Запорізька область, вул. Центральна, буд. 36, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25214512)
Суддя Лєскіна І.Є. справа № 908/3376/24
номер провадження справи 7/11/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
про відкриття провадження у справі
30.12.2024 Справа № 908/3376/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача: Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області, (72002, смт Михайлівка, Василівський район, Запорізька область, вул. Центральна, буд. 36, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25214512)
про стягнення 9 708,46 грн,
УСТАНОВИВ:
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (сформована в системі “Електронний суд” 26.12.2024, зареєстрована в канцелярії суду вх № 3720/08-07/24 від 26.12.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (надалі – ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”) про стягнення з Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області заборгованості в розмірі 9 708,46 грн, яка складається з: 5 739,51 грн основного боргу, 1 954,17 грн пені, 509,36 грн 3% річних та 1505,42 грн інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Лєскіній І.Є.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов’язання за договором постачання природного газу № 07-1160/210БО-Т від 24.11.2021. На виконання умов договору № 07-1160/210БО-Т від 24.11.2021 позивач протягом листопада-грудня 2021 року, січня-квітня 2022 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 91 577,61 грн. Відповідач частково виконав взяті на себе зобов’язання, розрахувавшись за поставлений природний газ у листопаді-грудні 2021 року, січні-лютому 2022 року та частково 21.04.2022 оплатив вартість природного газу, спожитого у березні 2022 року. Неналежне виконання договірних зобов’язань з боку відповідача стало підставою звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 5739,51 грн за березень – квітень 2022 року та нарахування на суму основного боргу суми пені, 3% річних, індексу інфляції.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 11, 16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України.
Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження судом не встановлені. У зв’язку з цим суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік – 302 800,00 грн); 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік – 1 514 000,00 грн).
Справа за поданою позовною заявою є малозначною та не відноситься до визначеного у ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Відтак, має розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
У силу приписів ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а справа може бути розглянута на підставі поданих сторонами заяв по суті спору та доказів, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. У зв’язку з цим суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Суд звертає увагу відповідача на право подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк. Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Дослідивши матеріали справи № 908/3376/24, суд зазначає, що загальновідомим є факт, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно з указаним Переліком (з урахуванням наступних змін і доповнень) Михайліська селищна територіальна громада Василівського району Запорізької області входить до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України (з 28.02.2022 по теперішній час).
Як встановлено судом, як на час укладення договору постачання природного газу №07-1160/21-БО-Т від 24.11.2021, так і на теперішній час зареєстрованою адресою Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області є: 72002, смт. Михайлівка, Василівський район, Запорізька область, вул. Центральна, буд. 36, що входить до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Міністерство юстиції України 19.12.2024 повідомило про масштабну кібератаку на державні реєстри у зв’язку з чим тимчасово обмежено доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1445 від 2012.2024 зупинено строки адміністративного провадження, надання публічних (електронних публічних) послуг, що відповідно до законодавства надаються з використанням єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, до відновлення доступу до зазначених реєстрів. Установлено, що датою відновлення доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, є перший робочий день, що настає за днем оприлюднення відповідного повідомлення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції.
Станом на 30.12.2024 відсутній доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), а тому суд позбавлений можливості перевірити актуальні відомості щодо зареєстрованого місцезнаходження Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області за правилами ст. 27 ГПК України.
З метою дотримання процесуальних строків суд через відкриті джерела в мережі Інтернет на веб-сайті “https://clarity-project.info/” встановив, що Михайлівська селищна рада Василівського району Запорізької області (ЄДРПОУ 25214512) зареєстрована за зазначеною вище адресою, тобто на тимчасово окупованій території.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19.02.2014.
Окремі об’єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19.02.2014. Перелік таких об’єктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20.02.2014.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За статтею 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 3 для цілей Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1– 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
За частиною четвертою статті 4 цього ж Закону, в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.
Частиною другою статті 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” унормовано, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
В пункті 6 Рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 вказано, що усім судам України рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Верховним Судом 04.03.2022 оприлюднено роз’яснення про особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Варто також ураховувати, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, держава, яка створює суди першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах.
Одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду прийнято постанову від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, в якій колегією суддів викладено такий правовий висновок: “З огляду на те, що місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області, загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022, то в силу положень ч. 2 ст. 13 і ч. 2 ст. 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов’язаних з їх недійсністю), подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року”.
Об’єднаною палатою Верховного Суду 19.04.2024 прийнято ухвалу у справі №908/1162/23 про прийняття до розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 за касаційною скаргою ТОВ “ВІМК” на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023; розгляд справи призначено на 07.06.2024; ухвалою від 07.06.2024 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 02.08.2024, ухвалою від 22.10.2024 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 20.12.2024, ухвалою суду від 20.12.2024 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 17.01.2025.
Зазначена ухвала про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, оскільки колегія суддів у справі №908/1162/23 вважає, що є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Отже, зі змісту ухвали Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 908/1162/23 вбачається, що наразі на вирішенні об’єднаної палати Верховного Суду знаходиться питання щодо правової позиції по застосуванню положень статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” стосовно їх застосування до територій, окупованих після 24.02.2024.
Частинами 5 і 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд враховує, що у справі № 908/3376/24 як і у справі № 908/1162/23, йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про територію, окуповану з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
З наведеного вбачається, що на вирішенні об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №908/1162/23, в якій має бути сформований висновок щодо виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у спорах між постачальником та споживачем в період запровадженого воєнного стану в державі та знаходження споживача на тимчасово окупованій території. Відповідне питання стосується предмета спору у даній справі.
Отже, приймаючи до уваги, що в силу норм ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду, в цей же час наразі існує різний підхід суду касаційної інстанції при вирішенні питання щодо обставин постачання ресурсів на окуповані території, суд визнав, що наразі існує необхідність у зупиненні провадження у справі №908/3376/24 до перегляду судового рішення у справі №908/1162/23 об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та отримання остаточних висновків щодо застосування частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у контексті знаходження споживача на окупованій території.
При цьому зупинення провадження у справі № 908/3376/24 є цілком виправданим, оскільки врахування висновків Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатом вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч.1 ст.228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Оскільки результати перегляду об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку справи № 908/1162/23 матимуть значення для вирішення справи № 908/3376/24, суд вирішив зупинити провадження у справі №908/3376/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №908/1162/23.
Також суд зауважує, що за приписами ч. 6 ст. 6 ГПК України юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов’язковому порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов’язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов’язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов’язку надсилання копій документів такому учаснику справи. Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов’язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Згідно з даними підсистеми Електронний суд ЄСІТС відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету.
У зв’язку з цим суд ухвалив роз’яснити відповідачу обов’язок реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (ч. 7 ст. 6 ГПК України).
Згідно з положеннями п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Керуючись статтями 12, 176, 228, 229, 234, 235, 247, 250, 251, 252, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Запропонувати учасникам справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі № 908/3376/24.
Зауважити, що зміни до процесуального закону передбачають негативні наслідки для осіб, які зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, але не зробили цього.
Заяви по суті спору та докази мають бути направлені до суду з таким розрахунком, щоб вони були отримані судом у встановлені строки.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1 ст. 118 ГПК України).
Учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (ч. 2 ст. 42 ГПК України). Копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи, крім випадків, передбачених ч. 9 ст.80 ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за адресою: http://court.gov.ua/fair/sud5009.
Адреса Господарського суду Запорізької області: м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4.
Електронна адреса Господарського суду Запорізької області: inbох@zp.arbitr.gov.ua.
Єдиний Контакт-центр судової влади України: (044) 207-35-46. “Гаряча” телефонна лінія господарського суду функціонує за номером (061) 764-89-30.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та в частині зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 30.12.2024.
Екземпляр ухвали надіслати сторонам у цій справі.
Суддя І.Є. Лєскіна
_03_03.png)
