flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

До відома ФОП Петріч Лілію Анатоліївну (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Набережна, буд. 6, кв. 3) про винесення рішення по справі № 908/2853/24

10 січня 2025, 12:52

До відома ФОП Петріч Лілію Анатоліївну (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Набережна, буд. 6, кв. 3) про винесення рішення по справі № 908/2853/24

 

Номер провадження справи 17/162/24                                                                                       

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

03.01.2025                                                                                  Справа № 908/2853/24

м. Запоріжжя

 

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/2853/24

 

за позовною заявою: акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, 01001, м. Київ, вул. Грушевського буд. 1Д

до відповідача: фізичної особи-підприємця Петріч Лілії Анатоліївни, 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Набережна, буд. 6, кв. 3

про стягнення 520 770,55 грн

СУТЬ СПОРУ:

 

25.10.24 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 25.10.24 з вимогами акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі АТ КБ “ПриватБанк”) до фізичної особи-підприємця Петріч Лілії Анатоліївни (надалі ФОП Петріч Л.А.) про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.02.21 № 2449116782-КД-1 у розмірі 520 770,55 грн, а саме: 392 455,12 грн заборгованості за тілом кредиту та 128 315,43 грн заборговані за відсотками.

28.10.24 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено розподіл судової справи № 908/2853/24 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 04.11.24 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2853/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ч. 1, 4 ст. 116, ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 03.01.25  включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні і суду не надано.

Позивач в обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві за вих. від 25.10.24, посилається на порушення відповідачем умов кредитного договору від 12.02.21 № 2449116782-КД-1 зазначивши, що у зв’язку з таким порушенням, станом на 23.10.24, виникла заборгованість у сумі 520 770,55 грн, з яких: 392 455,12 грн – заборгованість за тілом кредиту та 128 315,43 грн – заборгованість за відсотками. Також, позивач вказує, що 12.02.21 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Петріч Лілією Анатоліївною було укладено договір поруки № 2449116782-ДП-1/1, предметом якого є надання поруки за виконання зобов’язань відповідача, які випливають із кредитного договору від 12.02.21 № 2449116782-КД-1.  

Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем суду не надано.

Місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, м. Енергодар, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ «Укрпошта». У зв’язку із вказаним суд виходить з того, що відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали суду від 04.11.24 про відкриття провадження у справі № 908/2853/24 на офіційному веб-порталі Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/ в мережі інтернет у розділі «Громадянам. Оголошення про виклик» сторінки Господарського суду Запорізької області.

Згідно із ч. 1 ст. 121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач (чі) вважається (ються) повідомленим (ними) про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення ст. 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі учасники справи могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/  мережі інтернет у розділі «Громадянам. Оголошення про виклик» сторінки Господарського суду Запорізької області.

Названий веб-портал  Судової влади України згідно із Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень”, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що:

- відповідач мав право й  можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі на офіційному веб-порталі Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/ мережі інтернет у розділі «Громадянам. Оголошення про виклик» сторінки Господарського суду Запорізької області;

- та, як наслідок, відповідач мав право вчиняти дії визначені чинним ГПК України щодо судового захисту у цій справі своїх прав чи інтересів шляхом … (але не виключно) надання відзиву з доказами правомірності своїх дій чи бездіяльності щодо відсутності правових підстав для погашення заявленої до стягнення у цій справі суми заборгованості, або спростування доводів сторони позивача щодо наявності правових підстав для задоволення такого позову.

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/ мережі інтернет у розділі «Громадянам. Оголошення про виклик» сторінки Господарського суду Запорізької області з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом України від 17.07.97), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.93), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.99).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.05 у справі «Смірнова проти України»).

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України  (далі ГПК України) зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми ст. ст. 182, 183 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним (господарським судом), в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

За приписами ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надходило.

Наявні матеріали справи № 908/2853/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір  у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення –  03.01.25.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

Слід також зазначити, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді; 

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

 

ВСТАНОВИВ:

 

12.02.21 між акціонерним товариством комерційний банк “Приватбанк” /банк/ та фізичною особою-підприємцем Петріч Лілією Анатоліївною /позичальник/ укладено кредитний договір № 2449116782-КД-1 (далі – кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. вказаного кредитного договору, банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1. цього договору з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2. цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Не відновлювальна кредитна лінія (далі кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов’язаних з його господарською діяльністю,  шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.

За умовами п. п. А.1., А.2. договору, вид кредиту -  не відновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту; ліміт цього договору: 798 204,00 грн, у т.ч. на наступні цілі: у розмірі 494 250,00 грн на придбання нерухомості; у розмірі 3 954,0 грн на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п. 2.1.5., 2.2.12 цього договору.

Термін повернення кредиту: 11.02.26 (п. А.3. договору).

Згідно із п. 4.1. кредитного договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. п. А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.   

В п. А.6. договору сторонами обумовлено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 13 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. А.6.1. договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов’язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 18 % річних. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави – порушення зобов’язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до цього договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов’язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в п. А.6. цього договору. При цьому, банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі, зазначеному в п. А.6. цього договору та дати початку її нарахування.

Згідно із п. 6.1., цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

Додатком до кредитного договору від 12.02.21 № 2449116782-КД-1 є графік платежів, згідно з яким остання дата погашення заборгованості є 11.02.26.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» /кредитор/ та Петріч Лілією Анатоліївною /поручитель/ 12.02.21 шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів укладено Договір поруки № 2449116782-ДП-1/1 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки, предметом договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов’язань фізичною особою-підприємцем Петріч Лілією Анатоліївною /Боржник/, зобов’язань за кредитним договором № 2449116782-КД-1 від 12.02.21, з не відновлювальної кредитної лінії на суму 498 204,00 грн, з терміном дії до 11.02.26.

Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки (відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України) правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як свідчать матеріали цієї господарської справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме: 22.02.21 на виконання кредитного договору № 2449116782-КД-1 позивачем перераховано на рахунок ФОП Петріч Л.А. кредитні кошти у розмірі 494 250,00 грн та 15.02.21 - 4 942,50 грн на сплату страхових платежів, що підтверджується випискою по рахунку № 20631030202581 за період з 12.02.21 по 23.10.24.

Відповідно до підпункту "г" п. 2.3.2. Кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, банк має право згідно зі ст. 651 ЦК України та от. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому, в останні день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором.

16.07.24 позивач направив на електронну адресу відповідача повідомлення-вимогу за вих. від 16.07.24 № 10212ZPА0S1КЕ, в якій вимагає здійснити наступні дії:

- сплатити прострочену заборгованість, на умовах та порядку, що встановлені кредитним договором, що призведе до втрати чинності цієї вимоги;

- достроково повернути кредит разом із нарахованими відсотками за кредит за користування кредитом та неустойкою.

Крім того, у вказаній повідомленні-вимозі позивач зазначив, що у випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 16.08.24 – строк (11.02.26), що узгоджений п. А.3. кредитного договору № 2449116782-КД-1 від 12.02.21, буде вважатись таким, що настав 16.08.24.

У позовній заяві позивач вказує, що відповідач порушив свої зобов’язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти в строк визначений кредитним договором № 2449116782-КД-1.

Не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості у примусовому порядку.

Вирішуючи спір по цій справі по суті спору суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, які в силу ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України “Про електронний цифровий підпис” унормовано, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”).

Згідно із ст. 8 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом): кредитний договір № 2449116782-КД-1 від 12.02.21, договір поруки № 2449116782-ДП-1/1 від 12.02.21, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у т.ч. в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Відповідачем не надано суду заперечень щодо факту укладення між сторонами кредитного договору та Додатку до нього шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.

Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.

Також судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи суд дійшов висновку, що Кредитний договір є укладеним, чинним, дійсним та таким, що підлягає виконанню сторонами відповідно до його умов.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис закріплено частинами 1, 7 ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, сторонами було погоджено графік погашення кредиту. При цьому, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем цього графіку.

Відповідач доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором у повному обсязі суду не надав як і не надав суду доказів правомірності своїх дій чи бездіяльності щодо такої не сплати (не повернення).      

Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включно зі сплатою основного боргу, процентів, неустойки, від шкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 ЦК України).

Отже, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителем, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодної з підстав для припинення дії договору поруки, визначених  ст. 559 ЦК України, судом не встановлено.

Відповідачем доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором № 2449116782-КД-1 від 12.02.21 в повному обсязі суду не надано.     

Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним,   змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред'явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке (ка) направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом 3 років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України).

16.07.24 позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу за вих. від 16.07.24 № 10212ZPА0S1КЕ, в якій вимагає здійснити наступні дії:

- сплатити прострочену заборгованість, на умовах та порядку, що встановлені кредитним договором, що призведе до втрати чинності цієї вимоги;

- достроково повернути кредит разом із нарахованими відсотками за кредит за користування кредитом та неустойкою.

Крім того, у вказаному повідомленні-вимозі позивач зазначив, що у випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 16.08.24 – строк (11.02.26), що узгоджений п. А.3. кредитного договору № 2449116782-КД-1 від 12.02.21 буде вважатися таким, що настав 16.08.24.  

Відповідно до умов п. 2.3.2. кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій - порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, Банк, на свій розсуд, має право:

а) змінити умови цього Договору – зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно із ст. 212, 611, 651 ЦК України, за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Договором.

У вказаному повідомленні-вимозі позивач зазначив, що у випадку непогашення простроченої заборгованості у термін до 16.08.24 – строк (11.02.26), що узгоджений п. А.3. кредитного договору № 2449116782-КД-1 від 12.02.21 буде вважатися таким, що настав 16.08.24.

З урахуванням викладеного, оскільки загальний залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у т.ч. залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом в сумі 392 455,12 грн станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 392 455,12 грн заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню та задовольняється судом.       

Що стосується наступної позовної вимоги, то згідно із п. А.6 кредитного договору сторонами обумовлено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 13 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.20 у справі № 912/1120/16 викладено такий правовий висновок: “Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2  ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Позивачем відповідачу нараховані відсотки, за якими на час вирішення спору судом рахується заборгованість у сумі 128 315,43 грн.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок судом встановлено, що нарахування відсотків позивачем здійснено вірно.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у сумі 128 315,43 грн заявлені до стягнення обґрунтовано і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався,  належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.     

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 42, 46, 73, 74, 75, 76-79, 86, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

 ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Петріч Лілії Анатоліївни (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Набережна, буд. 6, кв. 3, ідентифікаційний номер 2449116782, 20.01.1967 року народження) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором  № 2449116782-КД-1 від 12.02.21, з якої: 392 455 (триста дев’яносто дві тисячі чотириста п’ятдесят п’ять) грн 12 коп. – заборгованості за тілом кредиту, 128 315 (сто двадцять вісім тисяч триста п’ятнадцять) грн 43 коп. – заборгованості за відсотками та 6 249 (шість тисяч двісті сорок дев’ять) грн 25 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

 

Повний текст рішення складено 09.01.2025.

 

Суддя                                                                В.Л. Корсун