Господарський суд Запорізької області

23 січня 2025, 16:02

ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” по справі № 908/2868/23 (908/2915/24). Суддя Черкаський В.І.

номер провадження справи 21/32/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 Справа № 908/2868/23 (908/2915/24)

м. Запоріжжя, Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, розглянувши матеріали

За позовною заявою - Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294, Е-mail: spasatis2020@gmail.com, yaroslavbulat13@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, в особі керуючого санацією Шестопалова О.В., поштова адреса: пр. Соборний, б. 151А, кв. 52, м. Запоріжжя, 69035, Е-mail: arbitr2003@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТ ТЕХНО К” (пр. 40 - річчя Перемоги, буд. 57-а, кв. 119, м. Запоріжжя, 69118, код ЄДРПОУ 41413762, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

про стягнення 300 000, 00 грн.

що розглядається в межах справи № 908/2868/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294, Е-mail: spasatis2020@gmail.com, yaroslavbulat13@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

Ліквідатор - Шестопалов О.В. (поштова адреса: пр. Соборний, б. 151А, кв. 52, м. Запоріжжя, 69035, Е-mail: arbitr@2003@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

04.11.2024 до системи “Електронний суд” від ТОВ “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” в особі керуючого санацією Шестопалова О.В. надійшла позовна заява від 04.11.2024 (вх. № 3212/08-07/24 від 05.11.2024) до відповідача - ТОВ “ЗАХИСТ ТЕХНО К” в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТ ТЕХНО К” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” 300 000, 00 грн. заборгованості, а також судові витрати у складі судового збору в розмірі 3 600, 00 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі, який на дату пред’явлення позову складає 13 000, 00 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.11.2024 позовну заяву ТОВ “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” в особі керуючого санацією Шестопалова О.В. передано на розгляд судді Черкаського В.І.

Ухвалою від 11.11.2024 позовну заяву ТОВ “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” в особі керуючого санацією Шестопалова О.В. від 04.11.2024 (вх. № 3212/08-07/24 від 05.11.2024) до відповідача - ТОВ “ЗАХИСТ ТЕХНО К” про стягнення 300 000, 00 грн. прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 908/2686/23 про банкрутство ТОВ “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” та відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов’язки.

Запропоновано відповідачу подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 02.12.2024. Також, у разі незгоди з розрахунком позивача надати контррозрахунок та докази в його обґрунтування; докази повної/часткової оплати суми заборгованості (платіжні доручення, банківські виписки) - за наявності.

Запропоновано позивачу у строк до 20.12.2024 у разі отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 251 ГПК України направити на адресу відповідача та суду письмову відповідь (пояснення, заперечення) щодо відзиву на позовну заяву, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, докази направлення надати суду.

Позов обґрунтовано тим, що позивач сплатив на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТ ТЕХНО К” грошові кошти у розмірі 300 000, 00 грн. з призначенням платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ (платіжне дорученням № 328 від 01.04.2022). Позивач просить позов задовольнити.

Копію ухвали суду від 11.11.2024 про відкриття провадження у справі № 908/2868/23 (908/2915/24) направлено до електронного кабінету відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТ ТЕХНО К”.

Згідно із наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 11.11.2024 про відкриття провадження у справі № 908/2868/23 (908/2915/24)) в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача доставлено 11.11.2024.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання, як відзиву на позовну заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п’яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 26.02.2024 у справі № 908/2868/23 введено процедуру санації Позивача, керуючим санацією призначено Шестопалова Олега Володимировича.

Згідно з частиною 4 статті 50 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту постановлення ухвали про введення процедуру санації члени виконавчого органу (керівник) боржника звільняються з посади в порядку, визначеному законодавством; управління боржником переходить до керуючого санацією; зупиняються повноваження органів управління боржника – юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, крім повноважень, передбачених планом санації.

Частина 6 статті 50 Кодексу України з процедур банкрутства зобов’язує керуючого санацією, зокрема, здійснювати заходи щодо стягнення на користь боржника дебіторської заборгованості, а також стягнення заборгованості з осіб, які відповідно до закону або договору несуть з боржником субсідіарну чи солідарну відповідальність.

Так, в процесі реалізації керуючим санацією Позивача вказаних вище повноважень було з’ясовано, що платіжним дорученням № 328 від 01 квітня 2022 року Позивач сплатив на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Захист Техно К”, грошові кошти в сумі 300 000, 00 грн. з призначенням платежу: Перераховується поворотна фiнансова допомога згiдно дог. № 01/03/2022 вiд 28.03.2022 року. Без ПДВ.

В той же час, серед документів фінансово-господарської діяльності Позивача, переданих керуючому санацією керівником Позивача перед звільненням, договір 01/03/2022 від 28.03.2022 р. щодо надання поворотної фінансової допомоги Відповідачу відсутній.

Згідно зі статтею 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В той же час за приписами статті 218 Цивільного кодексу України недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Вже згаданою вище статтею 1047 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оскільки Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти з призначенням платежу “поворотна фінансова допомога”, а Відповідач, зі свого боку, отримавши вказані кошти, не повернув їх одразу як помилково сплачені, між сторонами фактично укладено договір поворотної фінансової допомоги.

Стаття 1049 Цивільного кодексу України зобов’язує позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позивач 20 серпня 2024 року звернувся до відповідача з вимогою вих. № 20.08/1 в строк не пізніше 30 днів з моменту її отримання повернути позивачу 300 000, 00 грн. поворотної фінансової допомоги, отриманої 01.04.2022 р., або надати належні докази (письмовий договір тощо), які підтверджують, що сторонами було узгоджено конкретний строк повернення вказаних грошових коштів, і цей строк натепер не настав.

Згідно з трекінгом відправлень Укрпошти вимога позивача отримана відповідачем 27 вересня 2024 року, отже, суму позики Відповідач був зобов’язаний повернути позивачеві не пізніше 28 жовтня 2024 року (перший робочий день після останнього дня тридцяти денного строку, що припадає на неділю - частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).

Однак, на даний момент вимогу Позивача Відповідачем залишено без відповіді, обґрунтованість вказаної вимоги не спростовано, позику не повернуто, що змушує керуючого санацією звернутися до господарського суду за захистом майнових прав позивача.

За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором, за змістом статті 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Стаття 16 Цивільного кодексу України гарантує кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а частина 2 цієї статті передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов’язку в натурі.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності позовних вимог є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

З урахуванням наведених обставин справи та наданих сторонами доказів, відповідачем не спростовано обґрунтованої позиції позивача щодо правомірності заявленого позову, та не доведено обставини на які посилаються відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов.

За результатами з’ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв’язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75 - 79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частин 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката у розмірі 13 000, 00 грн., позивачем додано до матеріалів справи, в т.ч.: копію договору про надання професійної правничої допомоги № 03/08 від 05.08.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (надалі - Замовник) та Адвокатським об’єднанням “Фінанси і право” в особі адвоката Ференця Олександра Євгеновича (надалі - Адвокат), копію актів № 1 від 20.08.2024 та № 2 від 01.11.2024 р. надання-прийому професійних правничих послуг по Договору № 03/08 від 05.08.2024 р. про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1.2. Договору про надання професійної правничої допомоги № 03/08 від 05.08.2024, Адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень надає Замовнику консультаційні та юридичні послуги, пов’язані із врегулюванням в досудовому, позасудовому або судовому порядку спору між Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю “Захист Техно К” (надалі - Боржник) щодо повернення поворотної фінансової допомоги.

Між Позивачем та адвокатом Ференець О.Є. було складено та підписано акти надання-прийому професійних правничих послуг по Договору № 03/08 від 05.08.2024 р. про надання професійної правничої допомоги № 1 від 20.08.2024 та № 2 від 01.11.2024 р., які підтверджують факт надання Позивачу адвокатом Ференець О.Є. професійної правничої допомоги у розмірі 13 000, 00 грн.

Акти надання-прийому професійних правничих послуг по Договору № 03/08 від 05.08.2024 р. про надання професійної правничої допомоги № 1 від 20.08.2024 та № 2 від 01.11.2024 р. є детальним описом робіт (наданих послуг) в розумінні ГПК України, так як містить перелік наданих послуг.

Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі “East/WestAllianceLimited проти України” від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов’язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Об’єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21 зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Господарський суд враховує, що заявлена позивачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість та добросовісність; принципів співмірності та розумності судових витрат, ціни позову, складності справи № 908/2868/23 (910/9737/23), витраченого адвокатом часу на надання послуг у даній справі.

Розмір судових витрат у даній справі, який складається з суми 13 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідно до положень статті 74 ГПК України доведений та документально підтверджений. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту позивачем своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів, внаслідок їх порушення з боку відповідача та, відповідно, звернення з позовом до суду.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 126, 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТ ТЕХНО К” (пр. 40 - річчя Перемоги, буд. 57-а, кв. 119, м. Запоріжжя, 69118, код ЄДРПОУ 41413762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” (вул. Леоніда Жаботинського, б. 25, прим. 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43797294) 300 000 (триста тисяч) грн. 00 ко. поворотної фінансової допомоги, 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 00 коп. судового збору, 13 000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам (до електронного кабінету).

Розмістити повний текст рішення на сайті господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2025.

Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ

ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз підрядників атомних станцій “Атомтехінтерсервіс” по справі № 908/2868/23 (908/2915/24).