Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
номер провадження справи 26/56/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2024 Справа № 908/1634/24(908/3009/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
до відповідача: ФО Вдовічінського Йосипа Станіславовича, РНОКПП 3111415113 (49041 Україна, м. Дніпро, ж/м Тополя-3, буд. 51, корп. 3, кв. 23)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором в розмірі 9 727 607, 10 грн.
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
кредитор – Некраса Максим Васильович, РНОКПП 2655319516 (49126 Україна, м. Дніпро, бульвар Слави, буд. 42, корпус 3, кв. 7)
розпорядник майна – арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
Представники сторін:
від позивача – Чміль Ю.В. (в режимі відеоконференції)
від відповідача – не з’явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ” код ЄДРПОУ: 40673981 в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Вдовічінського Йосипа Станіславовича, РНОКПП 3111415113 (49041 Україна, м. Дніпро, ж/м Тополя-3, буд. 51, корп. 3, кв. 23).
Ухвалою суду 29.11.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.12.2024р. о 12-00.
До суду надійшли наступні документи:
- 25.12.24 заява від Фесенко Світлани Вікторівни, РНОКПП 2596500205 про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні Відповідача;
- 26.12.24 заява третьої особи Венської О.О. про розгляд справи без її участі.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату час та місце повідомлений належними чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого Відповідача про розгляд справи за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
Заява Фесенко Світлани Вікторівни, РНОКПП 2596500205 про вступ у справу у якості третьої особи не підлягає задоволенню, оскільки предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за Кредитним договором №884410/ФЛ від 26 серпня 2008 року укладеним між Вдовічінським Йосипом Станіславовичем та Відкритим акціонерним товариством КБ “Надра” (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” на виконання вимог Закону України “Про акціонерні товариства”) і не стосується прав та інтересів Фесенко Світлани Вікторівни, РНОКПП 2596500205.
Крім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.02.2011 по цивільній справі №2-2172/10 (справа №2-1436/11) за позовом ВАТ КБ “Надра” до Терлецької С.Г., Вдовічінського Й.С. було встановлено факт наявності та розмір заборгованості.
Дослідивши матеріалами позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви, у зв`язку з наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2008 року між Вдовічінським Йосипом Станіславовичем та Відкритим акціонерним товариством КБ “Надра” (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” на виконання вимог Закону України “Про акціонерні товариства”) було укладено Кредитний договір №884410/ФЛ, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 199 903,84 дол. США строком до 12.06.2034 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 15,49 % річних.
Відповідно до умов укладеного договору ВАТ КБ “Надра” зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та платити проценти за користування ним.
П.п. 3.3.1. - 3.3.3. Кредитного договору встановлено, що Відповідач зобов’язується щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімально необхідний платіж у розмірі 2649,49 доларів США.
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ “Надра” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дніпрофінансгруп” був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК “Дніпрофінансгруп” набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №884410/ФЛ від 26.08.2008 року укладеним між Вдовічінським Й.С. та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
30 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дніпрофінансгруп” та Товариством з обмеженою відповідальністю “БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ” був укладений Договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ “БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ” набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №884410/ФЛ від 26.08.2008 року укладеним між Вдовічінським Й.С. та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
27.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Брайт Інвестмент” та Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ” було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №270524/1-М, відповідно до якого ТОВ “Брайт Інвестмент” відступило ТОВ “МЕНЕЛАЙ” право вимоги, за кредитним договором №884410/ФЛ від 26.08.2008 року укладеним між Вдовічінським Й.С. та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 74/П/05/2007-840 від 07.04.2007 року укладеним між Вдовічінським Й.С. та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
01.02.2011 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було винесено рішення по цивільній справі №2-2172/10 (справа №2-1436/11) за позовом ВАТ КБ “Надра” до Терлецької С.Г., Вдовічінського Й.С. про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким задоволено позовні вимоги та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №884410/ФЛ від 26.08.2008 року в розмірі 235 199,85 долари США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності Відповідачу.
Даним рішенням було встановлено, що Відповідач зобов’язання за кредитним договором не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 235 199,85 долари США.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, викладені в Конвенції, порушуються, має право на ефективний правовий захист у відповідному національному органі, навіть якщо порушення вчинили офіційні особи.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Горнсбі проти Греції” (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Статтею 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч.5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Доказів сплати вказаної суми а ні Позивачу, а ні первісному кредитору Відповідачем до суду не подано. Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших доказів, які підтверджують обставини, на яких би ґрунтувалися його заперечення, - до суду не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов’язання.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
ВАТ КБ “Надра” свої зобов’язання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Договором видав Відповідачу грошові кошти.
Відповідач належним чином взяті на себе зобов’язання за кредитним договором №884410/ФЛ від 26.08.2008 року не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням суду.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
12.09.2024 року на адресу Відповідача засобами поштового зв’язку з повідомленням про вручення ТОВ “Менелай” було направлено вимогу про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором №884410/ФЛ від 26.08.2008 року у тридцятиденний строк.
Відповідач був повідомлений про наявну заборгованість однак жодних дій щодо погашення не вчинив.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: “Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Верховний Суд зауважує, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належним виконанням зобов`язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).
Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність несплаченої Відповідачем кредитної заборгованості за кредитним договором №884410/ФЛ від 26.08.2008 року у розмірі 235 199 доларів США 85 центів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Повний текст рішення складено та підписано-31.01.25.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До уваги відповідача Вдовічінського Йосипа Станіславовича, РНОКПП 3111415113 та третьої особи у справі № 908/1634/24(908/3009/24) – рішення, позов задоволено
_03_03.png)
