Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДО УВАГИ!!! Учасників у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” по справі № 908/3468/13 (335/1979/23). Суддя Черкаський В.І.
номер провадження справи 16/62/13-21/5/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2025 Справа № 908/3468/13 (335/1979/23)
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3468/13 (335/1979/23)
За позовною заявою - Міщанина Вадима Васильовича (не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, представник - адвокат Кравченко Я.І., має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
до відповідача 1 - Запорізької міської ради (пр. Соборний 206, м. Запоріжжя, 69061, код ЄДРПОУ 04053915, ел. пошта info@zp.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
до відповідача 2 - Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” (вул. Північне шосе, 20г, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 00191247, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, в особі керуючого санацією - Оберемка Р.А., вул. Політехнічна, 31-б, кв. 35, Київ, 03065, e-mail: arbitrober@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
до відповідача 3 - Фізичної особи Павлова Олександра Васильовича (не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
до відповідача 4 - Фізичної особо Павлової Василини Юріївни (не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “ПЕРЕМОГИ, 65” (вул. Перемоги, буд. 65, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 40624709, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2:
про визнання договору недійсним, визнання договору купівлі-продажу об’єкту нерухомого нежитлового майна дійсним та визнання права власності на таке майно
що розглядається в межах справи № 908/3468/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” (вул. Північне шосе, 20г, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 00191247, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
Керуючий санацією - Оберемко Роман Анатолійович (має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)
За участю представників сторін:
Позивач - Міщанин В.В., паспорт (зал 123);
Представник позивача Міщанина В.В. - адвокат Кравченко Я.І., свідоцтво КВ № 005547 від 04.12.2014, ордер АА № 1499572 від 20.11.2024 (зал 123);
Представник відповідача Павлової В.Ю. - адвокат Працевитий Г.О., ордер № 1220017 від 10.01.2025 (зал 123);
Представник відповідача Павлова О.В. - адвокат Працевитий Г.О., ордер № 1217746 від 10.01.2025 (зал 123);
Треті особи: фізична особа - підприємець Руденко А.П., Оніщенко В.В. (в режимі відеоконференції)
СУТЬ СПОРУ:
01.11.2024 до Господарського суду Запорізької області від Запорізького апеляційного суду надійшли матеріали справи № 335/1979/23.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17.10.2024 заяву Міщанина Вадима Васильовича в особі представника Кравченко Яніни Іванівни задоволено. Передано справу № 335/1979/23 за позовом Міщанина Вадима Васильовича до Запорізької міської ради, ПАТ “Запорізький сталепрокатний завод”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Перемоги 65” про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності до Господарського суду Запорізької області.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.11.2024 справу № 335/1979/23 передано на розгляд судді Черкаському В.І.
У провадженні судді Черкаського В.І. знаходиться справа № 908/3468/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод”. У справі триває процедура санації, повноваження керуючого санацією виконує арбітражний керуючий Оберемко Р.А.
Ухвалою від 07.11.2024 суд прийняв справу № 335/1979/23 за позовною заявою Міщанина Вадима Васильовича до відповідача 1 - Запорізької міської ради, відповідача 2 - ПАТ “Запорізький сталепрокатний завод”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Перемоги, 65” про визнання договору купівлі-продажу об’єкту нерухомого нежитлового майна дійсним та визнання права власності на таке майно до розгляду в межах провадження у справі № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ “Запорізький сталепрокатний завод”. Ухвалив розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначив на 09.12.2024, 15 - 00.
Ухвалою від 09.12.2024 суд залучив до участі у справі № 908/3468/13 (335/1979/23) у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2: Товариство з обмеженою відповідальністю “Запорізький Емальпосуд”, Приватне підприємство “Стасенко та партнери”, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Запоріжгаз”, Запорізький міський центр зайнятості, Концерн “Міські теплові мережі”, Головне управління ДПС у Запорізькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергомаш-Інвест”, Комунальне підприємство “Водоканал”, Оніщенка В.В., Товариство з обмеженою відповідальністю “Аско Пласт”, Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, Фізичну особу - підприємця Руденка А.П., Товариство з обмеженою відповідальністю “Метал Холдінг”, Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Метизи”, Фонд державного майна України, Фізичну особу Павлова Олександра Васильовича, Фізичну особу Павлову Василину Юріївну. Витребував у приватного нотаріуса Вовк Ірини Іванівни копію нотаріальної справи щодо реєстрації договору купівлі-продажу, реєстр. номер 2314 від 13.07.2023, предмет купівлі-продажу - гараж, РНОНМ 2758074423060. Відклав підготовче засідання на 26.12.2024, 10 - 00.
Ухвалою суду від 26.12.2024, зокрема, заяву представника позивача адвоката Кравченко Я.І. (вх. № 25298/08-08/24 від 26.12.2024) в частині збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Виключено у справі № 908/3468/13 (335/1979/23) зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2: 1. Фізичну особу Павлова Олександра Васильовича. 2. Фізичну особу Павлову Василину Юріївну. Залучено в якості відповідача 3 - Фізичну особу Павлова Олександра Васильовича та відповідача 4 - Фізичну особу Павлову Василину Юріївну. Повторно витребувано у приватного нотаріуса Вовк Ірини Іванівни копію нотаріальної справи щодо реєстрації договору купівлі-продажу, реєстр. номер 2314 від 13.07.2023, предмет купівлі-продажу - гараж, РНОНМ 2758074423060. Відкладене підготовче засідання на 15.01.2025, 14 - 00.
Судом розглядаються вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
Ухвалою від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/3468/13 (335/1979/23) до судового розгляду по суті на 05.02.2025, 12 - 00.
31.01.2025 до системи “Електронний суд” від представника відповідача 3 - ФО Павлова О.В. адвоката Працевитого Г.О. надійшло клопотання від 31.01.2025 (вх. № 2333/08-08/25 від 03.02.2025) про попереднє визначення суми судових витрат з додатками до нього.
05.02.2025 до системи “Електронний суд” від третьої особи Руденка А.П. клопотання від 05.02.2025 (вх. № 2612/08-08/25 від 05.02.2025) з додатками.
У засіданні вищезазначені документи приєднано до матеріалів справи.
Судове засідання 05.02.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції із застосування підсистеми відеоконференцзв’язку ЄСІКС. Трансляція судового розгляду здійснювалась на веб-сторінці суду веб-порталу “Судова влада України”.
У судовому засіданні 05.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про те, що повний текст рішення буде складено протягом 10-ти днів.
Відповідачі 1, 2, третя особа на стороні відповідача 1, треті особи 1 - 9, 10 - 12, 14 - 16 у судове засідання не з’явились, представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, до відеоконференції не приєднались.
Представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали.
Відповідачі 1 та 2 відзив на позов не надали.
Треті особи пояснення щодо позову або відзиву не надали.
Представник відповідачів 3, 4 проти позовних вимог заперечив з підстав, поданого відзиву, просить у задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні 05.02.2025 клопотання ФОП Руденка А.П. від 05.02.2025 (вх. № 2612/08-08/25 від 05.02.2025) повернуто без розгляду, оскільки подано без додержання вимог статті 170 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши учасників у справі, суд
УСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі за текстом - “Закон про банкрутство”).
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.03.2014 затверджено план санації ПАТ “Запорізький сталепрокатний завод”, який схвалено комітетом кредиторів (протокол засідання комітету кредиторів б/н від 25.02.2014).
Станом на 05.02.2025 у справі № 908/3468/13 продовжується процедура санації.
Таким чином, до правовідносин застосовуються норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.
Міщанин Вадим Васильович, 01.02.1991 року уклав Договір купівлі -продажу (за договором - Покупець) із Запорізьким метизним заводом (за договором - Продавець), відповідно до якого Запорізький метизний завод продав йому гараж № 2 по вул. Перемоги, 65 в м. Запоріжжя.
Відповідно до п. 2 Договору оплата вартості майна проводиться протягом 10 - ти днів з моменту підписання цього Договору шляхом внесення всієї суми вартості майна Покупцем в касу Продавця.
Відповідно до Квитанції до приходного касового ордеру № 736 від 05.02.1991 року, Міщанином В.В. сплачена сума у розмірі однієї тисячі шістдесят п’ять рублів, чим виконані умови п. 2 Договору.
Згідно п. 4 Договору, фактична передача майна, яке продається здійснюється в 10 денний строк з моменту підписання договору після виконання пункту 3 Договору.
05.02.1991 Міщанин В.В. виконав п. 3 Договору шляхом оплати вартості гаражу № 2 за Договором.
Умовами Договору не передбачалось оформлення акту прийому - передачі майна, а тому такий документ не складався сторонами за Договором.
Договір купівлі - продажу підписаний Міщанин В.В. зі сторони Покупця та Запорізьким метизним заводом - продавцем. Підпис продавця скріплений печаткою.
Після оплати вартості гаражу за Договором, Подавець передав Міщанину В.В. оригінал технічного паспорту виготовленого 06.12.1990 року Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації в якому визначена його вартість та гараж.
Отже, Сторони виконали свої зобов’язання за договором купівлі-продажу у повному обсязі.
Гараж, який придбав Міщанин В.В. у Запорізького метизного заводу є нежитловим приміщенням та розташований в житловому багатоповерховому будинку № 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжі.
Відповідно до технічного паспорту від 06.12.1990 року, який передано Продавцем Міщанину В.В., об’єкт за договором купівлі-продажу є гаражем № 2, літера А (що означає гараж), розташований по вул. Перемоги, 65 в м. Запоріжжі з дійсною вартістю 1 065 руб. Відповідно до оціночного акту вказаного гаражу останній має площу 20,7 м2, висоту 2,8 метрів. Гараж має оглядову яму 1,9 м2.
Правонаступником Продавця за договором купівлі-продажу є Публічне акціонерне товариство “ЗАПОРІЗЬКИЙ СТАЛЕПРОКАТНИЙ ЗАВОД” з 1995 року (порушено справу про банкрутство (санація).
Відповідно до Плану ЗМБТІ від 10.04.2006 підвалу, що позначається як літера А - 5, будинку 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя, гараж який придбано Міщанином В.В. на підставі договору купівлі-пролажу, зазначено під номером 46, як нежитлове приміщення. Крім того, відповідно до вказаного плану, окремо зазначено, що зміна призначення відбулась тільки приміщення номер 22; тобто інші нежитлові приміщення, які знаходяться в підвалі, в тому числі приміщення 46, не змінювали свого призначенні.
28.11.2007 рішенням ЗМР № 433 на підставі звернення Відкритого акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод”, прийнято до комунальної власності житлові будинки та автотранспорт від ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” згідно з додатками.
Відповідно до додатку рішення ЗМР № 433, до комунальної власності увійшов житловий багатоповерховий будинок № 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя в якому і розташований гараж № 2, який є предметом Договору купівлі-продажу.
На виконання вказаного рішення ЗМР, складено акт приймання - передачі відомчого житлового будинку по вул. Перемоги, 65 в комунальну власність, відповідно до якого комісія провела обстеження вказаного житлового будинку за адресою вул. Перемоги, 6, що знаходився у повному господарському віданні ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод”. Із вказаного акту приймання - передачі вбачається, що вся нежитлова площа будинку, яка становить 359, 3 кв. м., у тому числі викуплена, до комунальної власності не перейшла, оскільки вона викуплена.
Також відповідно до вказаного акту, ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” передав, а виконком ради прийняв житловий будинок та відповідну документацію до нього.
30.09.2016 відповідно до акту приймання - передачі житлового будинку по вул. Перемоги, 65 (Літ. А - 5) з господарського відання КП “Наше місто” ЗМР в управління ОСББ “Перемоги, 65” вбачається, що нежитлові приміщення будинку в кількості 7 шт., загальною площею 359, 2 кв. м. на момент складання цього акту, знаходились у приватній власності.
Крім того, актом обстеження технічного стану житлового будинку 65 по вул. Перемоги між МКП “Основаніє” та ОСББ “Перемоги, 65” складеного 04.08.2016, встановлено, що будинок прийнятий до комунальної власності від Запорізького метизного заводу. У цокольному поверсі розташовані нежитлові приміщення власників, серед яких зазначено і ПП Міщанина В.В. - 14, 10 кв. м.
Тобто, будинок 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя в якому знаходиться придбаний гараж Міщанин В.В. наразі перебуває у господарському віданні ОССБ “Перемоги 65”, а гараж який є нежитловим приміщенням 46 відповідно до документації від 2006 року, у приватні власності Міщанин В.В. відповідно до договору купівлі- продажу.
Однак, на даний час, право власності за Міщанином В.В. на гараж 2 (нежитлове приміщення 46) не зареєстроване у державному реєстрі нерухомого майна.
Міщанин В.В. у лютому 2023 року вирішив продати гараж, та звернувся до ЦНАП Орджонікідзевського району, де йому повідомили, що оскільки договір купівлі-продажу гаражу нотаріально не посвідчений, у реєстрації права власності на нього буде відмовлено та йому необхідно в такому випадку звертатися до суду про визнання права власності. У зв’язку з чим, заява про реєстрацію права власності була відкликана Міщанин ВВ.
Згідно зі статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Зі змісту договору купівлі - продажу гаражу між Міщанином В.В. та Запорізьким метизним заводом, слідує, що його сторонами дотримано вимог статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього повну його вартість.
Договір укладено простій письмовій формі між заводом та громадянином, відповідно до якого Міщанину В.В. продано нежитлове приміщення - гараж, а відповідно статті 227 Цивільного кодексу УРСР вимога про нотаріальне посвідчення договору наявна тільки до договору купівлі-продажу житлового будинку, а не до нежитлового приміщення.
Згідно з ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться зокрема на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; чи судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, рішення суду щодо визнання права власності на об’єкти нерухомого майна має юридичне значення, оскільки таке рішення набуває статусу право встановлювального документа і є підставою для державної реєстрації права власності позивача на такі об’єкти нерухомого майна.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.
Відповідач 1 у своїй заяві від 12.04.2023 заяву підтримав повністю.
Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав.
Відповідачі 3, 4 позовні вимоги визнають частково в частині визнання дійсним Договору купівлі-продажу гаражу № 2 у будинку № 65 по вулиці Перемоги у місті Запоріжжі, укладеного 01.02.1991 р. між Запорізьким метизним заводом та Міщаниним Вадимом Васильовичем (п. 2 заяви про зміну предмету позову).
Відповідачі 3, 4 заперечують проти задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу гаражу № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5) між Міщаниним Вадимом Васильовичем, Павловим Олександром Васильовичем та Павловою Василиною Юріївною; визнання за Міщаниним Вадимом Васильовичем права власності на гараж № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5) з огляду на наступне.
13.07.2023 між Міщаниним Вадимом Васильовичем та Павловим Олександром Васильовичем, Павловою Василиною Юріївною було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І., зареєстрований в реєстрі за № 2314, згідного якого позивач продав відповідачам належний йому на праві приватної власності на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2023 у справі № 335/1979/23 гараж № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5), загальною площею 14,10 кв. м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 65.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09.10.2024 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2023 у справі № 335/1979/23 скасовано.
Однак, на час укладення між сторонами у цій справі договору купівлі-продажу гаражу, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2023 у справі № 335/1979/23 було чинним, та право власності на гараж було зареєстровано за позивачем в реєстрі речових прав на нерухоме майно, покупці - відповідачі не знали і не могли знати, що в подальшому дане рішення може бути скасоване.
Отже, відповідачі Павлов Олександр Васильович, Павлова Василина Юріївна є добросовісними набувачами вказаного нерухомого майна.
Заявляючи позивні вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу гаражу № 2, укладеного 13.07.2023 між Міщаниним Вадимом Васильовичем, Павловим Олександром Васильовичем та Павловою Василиною Юріївною, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2314 (п. 1 заяви про зміну предмету позову) та визнання за Міщаниним Вадимом Васильовичем права власності на гараж № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5), загальною площею 14,10 кв. м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 65 (п. 3 заяви про зміну предмету позову), позивач фактично ставить питання про витребування вказаного майна у відповідачів, які є добросовісними набувачами.
Пунктами 23, 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” визначено, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.
Отже, оскільки подання зустрічного позову про визнання відповідачів добросовісними набувачами є неефективним способом захисту прав, відповідачі надають заперечення проти позовних вимог у даній справі.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Так, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 року у справі №760/3709/18 (провадження № 61-11880св20) зазначено наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов’язане з позбавленням його суб’єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга ст. 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з’ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Тлумачення ст. 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст.388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388, 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 року (провадження № 6-2776цс16), зроблено правовий висновок щодо застосування ст. 388 ЦК України, згідно з яким “втручання держави в право на мирне володіння своїм майном”, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.02.1986 року, “Щокін проти України” від 14.10.2010 року, “Сєрков проти України” від 07.07.2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23.11.2000 року, “Булвес” АД проти Болгарії” від 22.01.2009 року, “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 року, “East/West Alliance Limited” проти України” від 23.01.2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно “суспільний”, “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання “справедливого балансу” в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується”.
На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (п.51 постанови від 26.06.2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), п. 46.1 постанови від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Якщо спірне майно є об’єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, п. п. 37, 38), від 01.04.2020 року у справі № 10/1030/18 (провадження № 14-436цс19, п. п. 46.1, 46.2), від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, п. п. 7.15,7.16).
… на час укладення договору купівлі-продажу від 25.07.2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених ст.388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов’язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача. У цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв’язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку ст.ст.387,388 ЦК України, а права позивача в зв’язку з цим захисту не підлягають”.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Суди не врахували, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Суд першої інстанції обставин недобросовісності набуття права власності на спірну квартиру не встановлював, позивач на такі обставини не посилався.
За таких обставин презумпція правомірності набуття права власності на квартиру у цій справі не спростована.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “ПЕРЕМОГИ, 65” у поясненнях (від 05.04.2023) зазначила наступне.
На підставі рішення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя та інших документів, 04.07.2016 , зареєстроване ОСББ “Перемоги, 65”.
До створення ОСББ керуючою компанію багатоквартирного будинка 65, по вул. Перемоги в м. Запоріжжі була КП “Наше місто”.
30.09.2016 року, відповідно акту приймання -передачі житлового будинку по вул. Перемоги, 65 (Літ-А-5) з господарського відання КП “Наше місто” ЗМР в управління ОСББ “Перемоги, 65” на підставі рішення виконавчого комітету ЗМР від 23.09.2016 № 562/25 “Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ “Перемоги” з господарського відання КП “Наше місто” в управління ОСББ передано багатоквартирний будинок 65 по вул. Перемоги.
Згідно вказаного акту, будинок 65 складається з житлової площі, та нежитлових - приміщень в кількості 7 од. загальною площею 359, 2 кв. м. як вбачається, що нежитлові приміщення будинку в кількості 7 шт., загальною площею 359, 2 кв.м. та які на момент складання цього акту, знаходились у приватній власності.
Крім того, актом обстеження технічного стану житлового будинку 65 по вул. Перемоги між МКП “Основаніє” та ОСББ “Перемоги, 65” складеного 04.08.2016, встановлено, що будинок прийнятий до комунальної власності від Запорізького метизного заводу. У цокольному поверсі розташовані нежитлові приміщення власників, серед яких зазначено і ПП Міщанин - 14, 10 кв. м.
Міщанин Вадим Васильович надав до ОСББ “Перемоги, 65” договір купівлі - продажу із Запорізьким метизним заводом, відповідно до якого Запорізький метизний завод продав йому гараж № 2 по вул. Перемоги, 65 в м. Запоріжжя.
Відповідно до Плану ЗМБТІ від 10.04.2006, підвалу, що позначається як літера А- 5, будинку 65 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя, гараж, який придбано Міщанин В.В. на підставі договору купівлі-пролажу, зазначено під номером 46, як нежитлове приміщення.
Фактично, гараж № 2 це і є нежитлове приміщення 46 відповідно до Плану ЗМБТІ від 10.04.2006.
Міщанин В.В. - власник нежитлового приміщення № 46 - гараж (особовий рахунок ПМ046) регулярно сплачує внески на утримання будинку на рахунок ОСББ “Перемоги, 65” згідно Статуту та рішень Загальних зборів, як співвласник.
У судовому засіданні третя особа 9 - Оніщенко В.В. проти задоволення позову заперечив, просить відмовити у його задоволені.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 - 1 - 9, 11 - 16 відзив на позовну заяву не надали.
Частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України. Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ”), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.
Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб’єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
Стаття 3 ЦК України закріплює такі загальні засади цивільного законодавства, як принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, та виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності, тобто кожна сторона повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов’язків, яка б виключала необ’єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Разом з тим, суд дійшов до висновку, що оспорювані договори не направлені на реальне настання правових наслідків, а спрямовані на встановлення позивачу перешкод у розпорядженні спірним майном. Дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Приписами ст. 2 КзПБ, якими визначено законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство, не встановлено обмежень для застосування норм ЦК України під час розгляду справ про банкрутство.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Чинним законодавством не забороняється в межах справи про банкрутство обґрунтовувати недійсність правочину як спеціальними нормами, зокрема, підставами, передбаченими законодавством про банкрутство, так і загальними нормами законодавства зокрема, підставами, передбаченими ЦК чи Господарського Кодексу України. Не містить чинне законодавство і заборони об’єднувати, як спеціальні, так і загальні підстави в одному процесуальному документі (в одній позовній заяві). Більш того, в багатьох випадках відповідні підстави неможливо та недоцільно роз’єднувати через їх взаємопов’язаність, спільну аргументацію та доказову базу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.09.2020 року у справі № 923/1297/14 зазначив, що з огляду на сферу регулювання Кодексу з процедур банкрутства загалом і за змістом означеної норми ст. 42, є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
13 липня 2023 Міщанин Вадим Васильович на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. продав гараж № 2 ( нежитлове приміщення № 46) по вул. Перемоги, 65 в м. Запоріжжі, який належав йому на праві приватної власності на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2023 Павлову Олександру Васильовичу та Павловій Василині Юріївні.
На підставі вказаного договору купівлі - продажу Павлов Олександр Васильович та Павлова Василина Юріївна на даний час є співвласниками гаражу №2 ( нежитлового приміщення № 46) по вул. Перемоги, 65 в м. Запоріжжі.
09.10.2024 Запорізьким апеляційним судом скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2023 яким визнано договір купівлі-продажу гаражу № 2 укладеним 01.02.1991 між Міщанином В.В. та Запорізьким метизним заводом та визнано право власності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Спростування майнових дій виступає як заперечення, відхилення, оспорення фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Як встановлено ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки рішення суду, яким визнано право власності на гараж за Міщанином В.В., скасоване, договір купівлі - продажу укладений між Міщанином В.В., Павловим Олександром Васильовичем та Павловою Василиною Юріївною є недійсним.
З огляду на такі законодавчі приписи, визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу № 2 має наслідком припинення речових прав Павлова Олександра Васильовича та Павлової Василини Юріївни на гараж № 2, яке є предметом справи.
Враховуючи надані позивачем докази, а також відсутність їх спростування відповідачами під час розгляду позову, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволенню їх у повному обсязі. Слід визнати дійсним Договір купівлі-продажу гаражу № 2 у будинку № 65 по вул. Перемоги у місті Запоріжжя, укладений 01.02.1991 між Запорізьким метизним заводом та Міщанином Вадимом Васильовичем; визнати недійсним Договір купівлі-продажу між Міщанином Вадимом Васильовичем, Павловим Олександром Васильовичем та Павловою Василиною Юріївною від 13.07.2023, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І., серія та номер 2314; визнати за Міщанином Вадимом Васильовичем право власності на гараж № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5), загальною площею 14,1 кв. м., розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 65, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 2758074423060.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати дійсним Договір купівлі-продажу гаражу № 2 у будинку № 65 по вул. Перемоги у місті Запоріжжя, укладений 01.02.1991 між Запорізьким метизним заводом та Міщанином Вадимом Васильовичем.
Визнати недійсним Договір купівлі-продажу між Міщанином Вадимом Васильовичем та Павловим Олександром Васильовичем та Павловою Василиною Юріївною від 13.07.2023, зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І., серія та номер 2314.
Визнати за Міщанином Вадимом Васильовичем право власності на гараж № 2 (нежитлове приміщення № 46, літ. А-5), загальною площею 14,1 кв. м., розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 65, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 2758074423060.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” (вул. Північне шосе, 20г, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 00191247, керуючий санацією - Оберемко Р.А., вул. Політехнічна, 31-б, кв. 35, Київ, 03065, e-mail: arbitrober@gmail.com) на користь Міщанина Вадима Васильовича 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.
Стягнути з Запорізької міської ради (пр. Соборний 206, м. Запоріжжя, 69061, код ЄДРПОУ 04053915) на користь Міщанина Вадима Васильовича 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи Павлова Олександра Васильовича на користь Міщанина Вадима Васильовича 1 514 (одну тисячу п’ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи Павлової Василини Юріївни на користь Міщанина Вадима Васильовича 1 514 (одну тисячу п’ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Копію рішення надіслати сторонам, третім особам (до електронного кабінету/засобами поштового зв’язку).
Розмістити повний текст рішення на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2025.
Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ
ДО УВАГИ!!! Учасників у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Запорізький сталепрокатний завод” по справі № 908/3468/13 (335/1979/23).
_03_03.png)
