Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги відповідача по справі № 908/2444/24 - Держава - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (електронна пошта: info@minjust.gov.ru; вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991; код 7707211418)
номер провадження справи 5/146/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2025 Справа № 908/2444/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Фермерського господарства “Таврія-Скіф” (електронна пошта: skift@ukr.net; вул. Новокузнецька, буд. 59, кв.209, м. Запоріжжя, Україна, 69015; код ЄДРПОУ 23878863)
До відповідача: Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (електронна пошта: info@minjust.gov.ru; вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991; код 7707211418)
про стягнення 601 072 101,87 грн. збитків
За участю представників сторін:
Від позивача: Пасько І.О., ордер серії АР №1196944 від 11.09.2024;
Від відповідача: не з’явився;
СУТНІСТЬ СПОРУ:
12.09.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фермерського господарства “Таврія-Скіф” до Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 601 072 101,87 грн. збитків, завданих внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.
12.09.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 17.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2444/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2024 о 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнати обов’язковою, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
09.10.2024 від Фермерського господарства “Таврія-Скіф” до суду надійшло клопотання про стягнення з Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації судових витрат у розмірів 73 224,00 грн. у вигляді витрат на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії.
Ухвалою суду від 09.10.2024 № 908/2444/24 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 11.11.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Вкотре запропоновано відповідачу надіслати на адреси суду та позивачу копію відзиву на позовну заяву та додані до нього документи. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.11.2024 № 908/2444/24 вирішено повернутись на стадію підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 03.12.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов’язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
03.12.2024 через систему “Електронний суд” від Фермерського господарства “Таврія-Скіф” надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 11.11.2024 року по справі № 908/2444/24.
Ухвалою суду від 03.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 15.01.2025 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою.
Ухвалою суду від 15.01.2025 № 908/2444/24 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 12.02.2025 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 12.02.2025 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК “Акорд”.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі зазначивши, що Фермерське господарство «Таврія-Скіф» (ФГ «Таврія-Скіф», позивач, Підприємство) здійснювало свою господарську діяльність з вирощування зернових культур та іншу сільгоспдіяльність на території Василівського та Михайлівського районів Запорізької області. В селах Роздол та Шевченка Василівського району Запорізької області була розміщена сільгосппродукція, земельні ділянки, посіви, обладнання, сільгосптехніка, насіннєвий матеріал, паливно-мастильні матеріали, тощо, належні Позивачу, а в смт. Михайлівка та селах Любимівка і Високе Михайлівського району Запорізької області – не завершення виробництво у рослинництві (озимі посіви пшениці, ячменю, рапсу і т.п.), оброблені земельні ділянки під посів у 2023 році. Через вторгнення на територію України військ Російської Федерації, з 01.03.2022 ворожим військом РФ була окупована територія Михайлівської громади Запорізької області, 03.03.2022 під контролем ворога опинилась смт. Василівка, а з 10.03.2022 вже була окупована військами Російської Федерації територія Василівського району Запорізької області разом з смт. Василівкою. Остаточний контроль за діяльністю підприємства та його активами було втрачено власниками 26.04.2022 після захоплення військами Відповідача головного офісу підприємства, що знаходиться за адресою: с. Роздол Василівського району Запорізької області, вул. Молодіжна, буд. 1. У зв’язку з цим, власник Підприємства через тиск вищевказаних невідомих осіб, дії яких безпосередньо підтримувались збройними формуваннями Російської Федерації, буд змушений виїхати за межі Запорізької області на вільну територію України. Будь-яка інформація щодо роботи Підприємства, в тому числі вся первинна документація, фінансова та податкова звітність законному керівництву та власниками Підприємства стала недоступною.
З метою встановлення причинно-наслідкового зв’язку спричинення матеріальної шкоди протиправних дій Відповідача та притягнення відповідальних осіб до кримінальної відповідальності, Позивач звернувся із відповідною заявою про порушення кримінального провадження до правоохоронних органів – Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в результаті чого матеріали 19.01.2023 зареєстровані в ЄРДР, та долучені до матеріалів кримінального провадження № 12023082190000039 від 19.01.2023, правова кваліфікація кримінального провадження (КК України 2001) ст. 438 ч. 1, що підтверджується відповідним витягом з ЄРДР. Внаслідок окупації військами Відповідача, господарська діяльність ФГ «Таврія-Скіф» фактично була припинена.
Відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326, оцінювачем Запорізької торгово-промислової палати (суб’єкт оціночної діяльності) за завданням Позивача була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації йому майна, в т.ч. і упущеної вигоди, в результаті проведення якої визначений розмір завданих позивачу збитків на загальну суму 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларам СШУ по курсу НБУ на дату проведення оцінки. Також в позовній заяві позивачем наведені доводи у підтвердження наявності об’єктивної та суб’єктивної сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідкового зв’язку між діями та понесеними позивачем збитками, вини відповідача. На підставі вищевикладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларам СШУ по курсу НБУ на дату проведення оцінки у якості збитків, завданих збройною агресією Відповідача, 73 224,00 грн. витрат за проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії та стягнути з Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь державного бюджету України витрати по сплаті судового збору.
Представник відповідача у жодне судове засідання як на стадії підготовчого провадження та і на стадії розгляду справи по суті не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення ухвал суду на електронну адресу відповідача та розміщенням тексту відповідних ухвал на офіційному веб-сайті “Судова влада України” в мережі Інтернет. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача або про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.
Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За наведених обставин, всі процесуальні документи суду у справі № 908/2444/24 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень" та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Позивачем вчинено дії направленні на повідомлення відповідача про хід судового процесу шляхом направлення на електронні адреси Міністерства юстиції Російської Федерації info@minjust.gov.ru позовної заяви з додатками.
При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст.365 Господарського процесуального кодексу України України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України, судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.
Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.
Відповідач належним чином був повідомлений про час розгляду справи, шляхом опублікування ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області.
В подальшому при розгляді справи суд виходив з «презумпції обізнаності» відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 908/2444/24 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направленням їх на електронну адресу відповідача.
При цьому відповідно до ч. 4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2444/24.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Положеннями ст.ст. 165, 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що супровідним листом від 13.11.2024 Господарський суд Запорізької області з метою виконання ухвали суду від 11.11.2024 у справі № 908/2444/24 щодо повідомлення відповідача про надходження до Господарського суду Запорізької області позовної заяви Фермерського господарства “Таврія-Скіф” до Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 601 072 101,87 грн. збитків, завданих внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, відкриття провадження у справі №908/2444/24 та призначення підготовчого засідання, направлено на поштову адресу посольства Російської Федерації в Польщі належним чином завірену копію ухвали Господарського суду Запорізької області від 11.11.2024 про повернення на стадію підготовчого провадження у справі № 908/2444/24.
05.12.2024 вказаний супровідний лист разом з належним чином завіреною копією ухвали Господарського суду Запорізької області від 11.11.2024 про повернення на стадію підготовчого провадження у справі №908/2444/24 надійшов на адресу суду з зазначенням АТ “Укрпошта” причини повернення – відмова від прийняття.
Станом на 12.02.2025 письмового відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 12.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Юридичною та фактичною адресою Фермерського господарства “Таврія-Скіф” (код ЄДРПОУ 23878863) є: вул. Новокузнецька, буд. 59, кв.209, м. Запоріжжя, Україна, 69015.
Фермерське господарство «Таврія-Скіф» здійснювало свою господарську діяльність з вирощування зернових культур та іншу сільгоспдіяльність на території Василівського та Михайлівського районів Запорізької області. Зокрема, в селах Роздол та Шевченка Василівського району Запорізької області булла розміщена сільгосппродукція, земельні ділянки, посіви, обладнання, сільгосптехніка, насіннєвий матеріал, паливно-мастильні матеріали, тощо, належні Позивачу, а в смт. Михайлівка та селах Любимівка і Високе Михайлівського району Запорізької області - незавершене виробництво у рослинництві (озимі посіви пшениці, ячменю, рапсу і т.п.), оброблені земельні ділянки під посів у 2023 році.
Через вторгнення на територію України військ Російської Федерації, з 01.03.2022 ворожим військом РФ була окупована територія Михайловської громади Запорізької області, 03.03.2022 під контролем ворога опинилось смт Василівка, а з 10.03.2022 вже була окупована військами Російської Федерації територія Василівського району Запорізької області разом з смт Василівкою, що призвело до обриву ланцюгів постачання, спроб окупантів підпорядкувати собі господарську діяльність Позивача з використанням тиску на його керівництво і працівників, що спричинило зупинку виробничого процесу і зробило неможливою подальше здійснення ФГ "Таврія-Скіф" господарської діяльності.
У позовній заяві позивач зазначив, що після окупації, на об'єкти, належні ФГ "Таврія-Скіф" почали прибувати невідомі люди в супроводі озброєних осіб у військовій формі (ймовірно військові РФ, оскільки вони мали нашивки з російським прапором, спілкувались російською мовою), та представляючись представниками "нової влади" вимагали від керівництва Позивача погодитись на співпрацю, яка полягає у подальшому виготовленні сільськогосподарської продукції з використанням наявного на Підприємстві обладнання, при цьому постачання продукції буде здійснюватись виключно на окуповані території та територію Російської Федерації, а отримані від продажу кошти Підприємство позивача має передавати представникам окупаційної "влади", та сплачувати податки в бюджет РФ. У випадку відмови, керівництву Підприємства позивача погрожували арештом, а працівникам - позбавленням роботи.
Остаточно контроль за діяльністю підприємства позивача та його активами було втрачено власниками 26.04.2022, після захоплення військами Відповідача головного офісу підприємства, що знаходився за адресою с. Роздол, Василівський район Запорізької обл, вул. Молодіжна, буд. 1.
У зв'язку з цим та з метою збереження власного життя та здоров'я і забезпеченням безпеки своїх рідних, власник Підприємства через тиск вищевказаних невідомих осіб, дії яких безпосередньо підтримувались збройними формуваннями Російської Федерації, був змушений виїхати за межі Запорізької області на вільну територію України, співпрацювати з окупантом категорично відмовився.
В подальшому зв'язок зі співробітниками Підприємства повністю припинився, оскільки невідомі особи під страхом фізичної розправи заборонили їм підтримувати зв'язок із законним керівництвом ФГ "Таврія-Скіф" та будь-ким із співробітників, які виїхали на підконтрольну територію України.
Будь-яка інформація щодо роботи Підприємства, в тому числі вся первинна документація, фінансова та податкова звітність законному керівництву та власникам Підприємства стала недоступною.
Таким чином, внаслідок вищезазначених протиправних дій невідомих осіб, які діяли при прямій підтримці військ Російської Федерації, власниками та керівництвом ФГ "Таврія-Скіф" з початку березня 2022 був фактично втрачений контроль за всіма активами Підприємства, та його матеріально-технічною базою (наявне обладнання та сільгосптехніка, автотранспорт, урожай зернових культур, посадковий матеріал, добрива, інші ТМЦ, земельні ділянки, тощо).
Факт окупації Михайлівського та Василівського районів Запорізької області, безпосередня участь в цьому військ РФ в цей період (березень 2022 р.) є загальновідомим фактом та широко висвітлювались в засобах масової інформації, зокрема за посиланням:https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-okupatsia-vasylivka-udary-rf-kamyanske-stepnohirske/32716593.html.
В результаті злочинних дій військових Відповідача, ФГ "Таврія-Скіф" завдано матеріальної шкоди ( збитків ):
1) втрачено колісні транспортні засоби та сільськогосподарську техніку на загальну суму 119 966 248, 91 грн. з ПДВ Наявність даного майна у власності Позивача станом на початок бойових дій повністю підтверджується листом ГУ Держпродспоживслужби у Запорізькій області від 24.01.2024. Місцезнаходження та стан даної техніки наразі Позивачу не відомий;
2) втрачені товарно-матеріальні цінності (сировина, паливо, будматеріали, запасні частини, малоцінні та швидкозношувальні предмети, продукція сільськогосподарського призначення, тощо) на загальну суму - 212 112 002, 90 грн. з ПДВ. Наявність даного майна у власності Позивача станом на початок бойових дій підтверджується даними інвентаризації станом на 01.12.2021 року;
3) вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ФГ "Таврія-Скіф" в наслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресію Російської Федерації, з урахуванням ПДВ станом на 31.07. 2024, склала: - 6 559 172,33 доларів США, або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (41,0291 гривень) - 268 993 850, 06 грн.
Розмір щомісячної упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ФГ "Таврія-Скіф" внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації з урахуванням ПДВ склав 226 074,91 доларів США.
Таким чином, загальна сума збитків спричинених Відповідачем шляхом захоплення та незаконного позбавлення Позивача права власності на майно складає 601 072 101,87 грн., в т.ч.: вартість втраченої сільгосптехніки на суму 119 966 248,91 грн., втрачені товарно-матеріальні цінності на суму 212 112 002,90 грн. та вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 268 993 850, 06 грн.
У зв’язку з вищевикладеним, Фермерське господарство “Таврія-Скіф” звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків, завданих збройною агресією відповідача у розмірі 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларів США на дату 31.07.2024 за офіційним курсом НБУ збитків, завданих збройною агресією відповідача.
Судом встановлено, що позивач 12.01.2023 звернувся до Головного управління національної поліції в Запорізькій області із заявою про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості по факту вчинення кримінального правопорушення і розпочати досудове розслідування; визнання Фермерського господарства “Таврія-Скіф” потерпілим від вчених дій згідно зі ст. ст. 185-189, 191 КК України.
19.01.2023 матеріали зареєстровані в ЄРДР та долучені до матеріалів кримінального провадження № 12023082190000039 від 19.01.2023, правова кваліфікація кримінального провадження (КК України 2001) ст. 438 ч. 1, що підтверджується відповідним витягом з ЄРДР.
Як вже було зазначено, в результаті злочинних дій військових відповідача, господарська діяльність ФГ «Таврія-Скіф» фактично була припинена та позивачу у період з 26.04.2022 по 15.08.2024 було завдано матеріальної шкоди (збитків), а саме: втрачено колісні транспортні засоби та сільськогосподарську техніку на загальну суму 119 966 248, 91 грн., втрачені ТМЦ на суму 212 112 002.90 грн. та вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ФІФГ "Таврія-Скіф" в наслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресію Російської Федерації, яка з урахуванням ПДВ станом на 31.07.2024 склала 6 556 172,33 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят шість тисяч сто сімдесят два долара США 33 цента), що в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (41,0291 гривень) складає 268 993 850,06 грн.
Наявність вищевказаного майна у власності позивача станом на початок бойових дій, підтверджується листом ГУ Держпродспоживслужби у Запорізькій області від 15.06.2023 № Вих-10-08.1-10/1867 та інвентаризаційними описами від 01.12.2021 № ТС000000040, № ТС000000067, № ТС000000068, № ТС000000084, № ТС000000051, № ТС000000054, № ТС000000053, № ТС000000052, № ТС000000033, № ТС000000052, № ТС000000041, № ТС000000092, № ТС000000069, № ТС000000070, № ТС000000071, № ТС000000072, № ТС000000030, № ТС000000031, № ТС000000088, № ТС000000045, № ТС000000081, № ТС000000079, № ТС000000080.
Місцезнаходження та стан даної техніки та майна наразі не відомий.
Наведеним підтверджується неможливість здійснення Фермерським господарством «Таврія-Скіф» своєї господарської діяльності, внаслідок чого позивач зазнав значних прямих фінансових збитків через повномасштабну військову агресію Російської Федерації.
Відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326, оцінювачем Запорізької торгово-промислової палати (суб'єкт оціночної діяльності) за завданням позивача була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації його майну, в т.ч. і упущеної вигоди, що підтверджується доданим до позовної заяви звітом № ОЦ-2484.
Відповідно до даного звіту про оцінку розмір реальних збитків Фермерському господарству «Таврія-Скіф» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, без урахування ПДВ станом на 31.07.2024 склав 332 078 251,81 грн., або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (41,0291 грн.) 8 093 724,99 доларів США.
Також згідно звіту оцінювача Запорізької торгово-промислової палати № ОЦ-2456 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди Фермерського господарства «Таврія-Скіф» у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації з урахуванням ПДВ станом на 31.07.2024 склав 6 556 172,33 доларів США, або в перерахунку по курсу НБУ на дату оцінки (41,0291 грн.) – 268 993 850,06 грн.
Розмір щомісячної упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) Фермерського господарства «Таврія-Скіф» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації з урахуванням ПДВ склав 226 074,91 доларів США.
З урахуванням викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Фермерського господарства “Таврія-Скіф” 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларів США на дату оцінки за офіційним курсом НБУ, в якості збитків, завданих внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Частинами 1 та 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом ст. 22 ЦК України, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.
Тому, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Як встановлено судом, рухоме майно позивача, що знаходилось на тимчасово окупованій території не використовувалося у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.
При цьому, майно Фермерського господарства «Таврія-Скіф» знищене або пошкоджене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Суд вважає, що дослідженими обставинами справи, а також наявними у справі доказами позивачем доведено заподіяння шкоди Фермерському господарству «Таврія-Скіф» діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою, а отже наявність складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу.
Відповідно до положень ч. 1 та 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності", що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації та упущеної вигоди, який склав 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларів США на дату 31.07.2024 за офіційним курсом НБУ, згідно висновку про вартість реальних збитків завданих Фермерському господарству «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та висновку про вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Фермерського господарства «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації.
Суд вважає, що висновки про вартість реальних збитків завданих Фермерському господарству «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та про вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Фермерського господарства «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації виконані суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 601 072 101,87 грн., що еквівалентно 14 649 897,32 доларів США станом на 31.07.2024 за офіційним курсом НБУ, з яких вартість реальних збитків склала 332 078 251,81 грн. що еквівалентно 14 649 897,32 доларів США, вартість упущеної вигоди (недоотриманого прибутку) склала 268 993 850,06 грн., що 6 559 172,33 доларів США.
До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків. Відтак, суд приймає подані позивачем експертні висновки як належний доказ у справі.
Таким чином, суд констатує, що факт пошкодження (знищення) майна позивача підтверджується наявними в матеріалах доказами.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Позивачем у даній справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.
Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Одночасно, за приписом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2024 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028,00 грн.
Беручи до уваги, що спір про відшкодування збитків у розмірі 601 072 101,87 грн. виник внаслідок неправильних дій відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 059 800,00 грн. (1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Позивач також просить суд стягнути з відповідача на користь Фермерського господарства «Таврія-Скіф» 73 224,00 грн. витрат на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Дослідивши подану позивачем заяву про розподіл витрат на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації та додані до неї документи, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Матеріали справи свідчать, що зміст позовної заяви містить заяву Фермерського господарства «Таврія-Скіф» про стягнення з відповідача витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що складає 73 224,00 грн.
Як вбачається, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації разом з позовною заявою.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 цього Кодексу).
Частиною 4 ст. 127 ГПК України встановлено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
У клопотанні від 09.10.2024 позивач просить суд стягнути з відповідача 73 224,00 грн. витрат за проведення експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Отже, у суду є підстави для розгляду цього питання згідно зі ст. 127 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні по суті спору у справі № 908/2444/24.
Позивачем до позовної заяви надано:
- звіт оцінювача Запорізької торгово-промислової палати № ОЦ-2484 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, завданих Фермерському господарству «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації;
- звіт оцінювача Запорізької торгово-промислової палати № ОЦ-2456 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Фермерського господарства «Таврія-Скіф» внаслідок втрати, знищення та пошкодження майна, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації.
Вказані звіти разом з висновками долучено до справи в якості доказу.
Наданими позивачем копіями платіжних інструкцій № 0.0.3794363453.1 від 31.07.2024 на суму 15 552,00 грн. № 118 від 15.08.2024 на суму 57 672,00 грн., а загалом – на 73 224,00 грн. підтверджується факт понесення Фермерським господарством «Таврія-Скіф» витрат на проведення експертної незалежної оцінки вартості майна на загальну суму 73 224,00 грн.
З огляду на наведене вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат пов’язаних з проведенням експертної незалежної оцінки вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації в розмірі 73 224,00 грн. є обґрунтованими, доведеними належними й допустимими доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтоують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності Сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 126, 127, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2025.
Суддя К.В.Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
