До уваги Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про прийняття рішення у справі №908/2634/24 (суддя Корсун В.Л.)

До уваги Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про прийняття рішення у справі №908/2634/24 (суддя Корсун В.Л.)

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 19.02.2025                                                        Справа № 908/2634/24

 м.Запоріжжя Запорізької області  

 

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді                  Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши матеріали справи № 908/2634/24

 

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “КД ЕНЕРДЖІ 2”, 69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26А, офіс 8

представник: Гутнік Ірина Володимирівна (АО “АРЦІНГЕР”), 01010, м. Київ,        вул. Князів Острозьких, 32/2, поверх 10

до відповідача: Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації, 125993, ГСП-3, російська федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, будівля 1

про стягнення 31 175 725,00 доларів США

 

За участю представників сторін:

від позивача: Залізняк І.І., ордер серія АВ № 1130320 від 23.10.24 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з’явився

 

СУТЬ СПОРУ:

 

30.09.24 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 23.09.24 товариства з обмеженою відповідальністю “КД ЕНЕРДЖІ 2” (далі ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2”) до Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації (надалі Держава рф в особі Генеральної прокуратури рф) про стягнення збитків у розмірі 31 175 725,00 доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ становило 1 007 608 081,00 грн, з яких: реальні збитки – 29 280 204,00 доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ 938 291 548,00 грн; упущена вигода – 1 895 521,00 доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ 69 316 533,00 грн.

30.09.24 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/2634/24 між суддями яку передано на розгляд судді                Корсуну В.Л.

Ухвалою від 07.10.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2634/24, якій присвоєно № провадження 17/158/24. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 07.11.24 о/об 10 год. 00 хв.

24.10.24 до суду в системі “Електронний суд” надійшла заява, в якій представник ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” просить суд надати можливість Залізняку І.І. та Тищенку А.В. брати участь у судовому засіданні, призначеному на 07.11.24 о 10 год. 00 хв., а також в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів по справі № 908/2634/24.

28.10.24 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд приєднати до матеріалів справи № 908/2634/24 переклад ухвали Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі № 908/2634/24 від 07.10.24 разом з доказами її направлення відповідачу.

Ухвалою від 29.10.24 судом задоволено частково заяву представника ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” (сформовану в системі “Електронний суд” 24.10.24) про участь у судовому засіданні представників позивача Залізняка І.І. та Тищенка А.В., призначеному на 07.11.24 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції по справі № 908/2634/24, з підстав викладених в тексті такої ухвали.

В судовому засіданні 07.11.24 представник позивача надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в підготовчому засіданні.

Ухвалою від 07.11.24 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів – по 06.01.25 включно та відкладено підготовче засідання на 10.12.24 о 10 год. 00 хв. Крім того, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.11.24 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній просить суд приєднати до матеріалів справи №908/2634/24 пояснення разом з доказами.

В судовому засіданні 10.12.24 представник позивача надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в підготовчому засіданні.

Ухвалою від 10.12.24 судом відкладено підготовче засідання у справі № 908/2634/24 на 06.01.25 о 12 год. 00 хв. Крім того, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

30.12.24 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд приєднати до матеріалів господарської справи №908/2634/24 докази - переклад ухвали Господарського суду Запорізької області від 10.12.24 у справі № 908/2634/24 разом з доказами її направлення відповідачу.

У засіданні 06.01.25 судом задоволено вказані клопотання представника позивача (сформовані в системі “Електронний суд” 28.10.24 та 30.12.24) та долучено до матеріалів справи наведені вище докази, які були подані у відповідності до вимог ст. 172 ГПК України в частині направлення матеріалів позовної заяви і доданих до неї документів у цій справі відповідачу.

Крім того, в засіданні 06.01.25 судом прийнято до розгляду письмові пояснення позивача (сформовані в системі “Електронний суд” 22.11.24) з доданими до них додатками.

У засіданні 06.01.25 судом з’ясовано положення ст.ст. 182, 185 ГПК України та повноту виконання запропонованих вимог, викладених в ухвалі суду про відкриття провадження у даній справі.

Представником позивача повідомлено суду, що до матеріалів справи надані всі документи, необхідні для вирішення даної справи по суті спору.

Ухвалою від 06.01.25 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/2634/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 05.02.25 о 10 год. 30 хв. Крім того, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

20.01.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд приєднати до матеріалів цієї справи переклад ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.01.25 у справі № 908/2634/24 разом з доказами її направлення відповідачу.

В засіданні 05.02.25 судом задоволено клопотання представника позивача (сформоване в системі "Електронний суд" 20.01.25) про долучення доказів та долучено додані докази до матеріалів цієї справи. Судом розпочато розгляд справи по суті.

У вступному слові представник позивача в усній формі стисло виклав зміст та підстави своїх вимог щодо предмета позову. Суд перейшов до з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами.

В судовому засіданні 05.02.25 представник позивача надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в розгляді справи по суті та заявив усне клопотання про оголошення перерви на іншу дату.

Ухвалою від 05.02.25 судом оголошено перерву в розгляді справи № 908/2634/24 по суті на 19.02.25 о 10 год. 30 хв. Крім того, задоволено усне клопотання представника позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

17.02.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання від 13.02.25, в якому останній просить суд приєднати до матеріалів господарської справи № 908/2634/24 докази - переклад ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.02.25 у справі № 908/2634/24 разом з доказами її направлення відповідачу.

В засіданні 19.02.25 судом задоволено вказане клопотання представника позивача та долучено до матеріалів справи наведені вище докази.

В судовому засіданні 19.02.25 судом продовжено з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Суд перейшов до судових дебатів.

Крім того, в засіданні 19.02.25 представник позивача надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в розгляді справи по суті.

Позивач в особі уповноваженого представника заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та письмових поясненнях. Позовні вимоги вмотивовані тим, що умисні дії відповідача під час військової агресії російської федерації проти України призвели до прямих збитків позивача внаслідок позбавлення належного йому майна шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані та можливості безперешкодно продовжувати здійснювати господарську діяльність. До 24 лютого 2022 року Компанія здійснила значні інвестиції в будівництво, отримала необхідні дозволи (ліцензії) для здійснення господарської діяльності із виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання. Відповідні інвестиції були реалізовані в фотогальванічній електростанції (ФЕС) в Запорізькій області в селі Мала Білозерка Василівського району, яка складається з відповідних оборотних та необоротних активів. Зазначена фотогальванічна електрична станція була єдиним джерелом доходів Компанії, який спрямовувався як на погашення позик, одержаних для будівництва електричної станції, так і для розрахунку з контрагентами, працівниками компанії. Однак, в результаті збройної агресії російської федерації проти України російськими військами було окуповано частину території Запорізької області, зокрема село Мала Білозерка Василівського району. За доводами позивача, в діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення у вигляді заподіяння позивачу майнової шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими чинним законодавством. Внаслідок незаконної окупації рф частини території Запорізької області ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” втратило доступ до своїх активів, що призвело до: 29    280    204,00 доларів США - реальних збитків у вигляді втрати єдиного майнового комплексу - ФЕС (оборотних і необоротних активів, що складають ФЕС); 1    895    521,00 доларів США упущеної вигоди - доходів від експлуатації ФЕС, виробництва та продажу електричної енергії, які Компанія могла б отримати за період, протягом якого вона була позбавлена можливості здійснювати свою діяльність. Зазначені суми підтверджуються Звітом про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди від 31.05.24, виконаного сертифікованими оцінювачами ПП “Зорі України” Різник О.О. та Філіповим О.В., який складено на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємства. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 15, 16, 22, 386, 1166, 1192 ЦК України, Закону України “Про міжнародне приватне право” та практику Верховного Суду, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено витрати на правничу допомогу у розмірі 15    000,00 доларів США у гривневому еквіваленті на момент оплати, які він очікує понести. Також позивач зазначив, що поніс витрати на проведення оцінки завданої шкоди у розмірі 13    000,00 грн, докази понесення яких будуть надані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Відповідач відзив на позов не надав, представник відповідача в судові засідання жодного разу не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.92, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.92 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.22 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.22 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 24.02.22 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.22 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.22) 24.02.22 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, що підтверджується роздруківками з сайту Господарського суду Запорізької області від 08.10.24, від 11.11.24, від 17.12.24, від 06.01.25 та від 06.02.25.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про можливість розглянути спір за наявними у справі матеріалами. 

В засіданні 19.02.25, на підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представнику позивача повідомлено про дату складення повного тексту судового рішення. 

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

При цьому, судом враховано, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді; 

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю “КД ЕНЕРДЖІ 2” (позивач) є юридичною особою, зареєстрованою 05.11.18 у встановленому законодавством України порядку: ідентифікаційний код 42595282; місце реєстрації: місто Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26-А, офіс 8.

Відповідно до Статуту, Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10 червня 2020 року № 109, основним видом економічної діяльності ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” є виробництво електроенергії (зокрема, електричної енергії з енергії сонячного випромінювання).

Місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії Позивача є фотогальванічна електростанція (ФЕС) потужністю електрогенеруючого обладнання 25840,75 кВт за адресою: Запорізька обл., Василівський р-н, Малобілозерська сільська рада (кадастровий № земельної ділянки 2320983300:07:023:0021).

ФЕС належить ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ” на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.20 (реєстраційний номер об'єкта 2140874623209).

Фотогальванічна електростанція (надалі – нерухоме майно) складається з:

- розподільчого пункту 35 кВт літ. А - загальною площею 9,7 кв. м;

- комплектно-трансформаторних підстанцій літ. Б, В, Г, Д, Ж, И, К - кожна з яких загальною площею 53,0 кв. м;

- комплектно-трансформаторної підстанції літ. Л - загальної площею 93,8 кв. м;

- вежі охорони № 1 - 1 од.;

- воріт № 2 - 2 од.;

- огорожі № 3;

- фотоелектричного модуля (440 Вт) № 4 – 6526 од.;

- фотоелектричного модуля (450 Вт) № 5 - 19084 од.;

- фотоелектричного модуля (445 Вт) № 6 - 32 318 од.;

- покриття.

Вищезазначені будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці загальною площею 2,5836 га з кадастровим № 2320983300:07:023:0021, місце розташування – Запорізька область, Василівський район, Малобілозерська сільська рада.

Дана земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” (позивача) за Договором оренди земельної ділянки від 19.11.18 строком на 48 років. Право користування земельною ділянкою з кадастровим № 2320983300:07:023:0021 підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 146840259 від 26.11.18.

17.06.20 постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1142 ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” встановлено “зелений” тариф на електричну енергію до 01 січня 2030 року.

30.06.20 між позивачем та ТОВ “МК-Рітейл” укладено договір про експлуатацію та технічне обслуговування сонячної електрогенеруючої електричної станції ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” № 7/01-07/2020, відповідно до якого ТОВ “МК-Рітейл” надавало позивачу послуги щодо комплексного обслуговування ФЕС.

За даними проведеного 31 грудня 2021 року інвентаризаційного опису (на виконання вимог ст. 10 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та на підставі розпорядчого документа від 27 грудня 2021 року № 2-103), загальна вартість необоротних активів (які обліковуються на рахунках 103, 104) за даними бухгалтерського обліку (балансова вартість) становить 308    749    097,32 грн.

Відповідно до звіту про оцінку вартості основних засобів від 31 січня 2022 року, ринкова вартість основних засобів ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2”, що складають фотогальванічну електростанцію станом на 31 грудня 2021 року становить 545    072    447, 00 грн (без ПДВ).

З метою здійснення статутної діяльності, 26.09.19 між Позивачем та Державним підприємством “Гарантований покупець” укладено договір № 748/01 відповідно до умов якого (зі змінами) продавець за “зеленим” тарифом (позивач) зобов'язався продавати, а гарантований покупець зобов'язався купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за “зеленим” тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у т.ч. Порядку купівлі електричної енергії за “зеленим” тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.19 № 641.

Відповідно до зазначеного договору ФЕС ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” здійснювалась генерація та відпуск електричної енергії за “зеленим” тарифом в об’єднану енергетичну систему України, а ДП “Гарантований покупець” здійснювалась купівля такої електричної енергії, що підтверджується відповідними актами.

За поясненнями позивача, ДП “Гарантований покупець” здійснено повну чи часткову оплату і не заперечується необхідність оплати за електричну енергію, що поставлена до червня 2022 року (включно). Разом з тим, станом на дату подання позову ДП “Гарантований покупець” не визнає обсяги поставки електричної енергії з липня 2022 року і по травень 2023 року через обнуління ПрАТ “НЕК "УКРЕНЕРГО” даних комерційного обліку за цей період. Передумовою для таких дій стало те, що з липня 2022 року було втрачено можливість дистанційно зчитувати показники лічильників і ПрАТ “НЕК "УКРЕНЕРГО” не визнає (не сертифікує) показників, що одержані в інший спосіб.

російська федерація 24.02.22 розпочала широкомасштабний наступ на територію України. По всій території України розпочались масові авіаційні удари, ракетні та артилерійські обстріли військових, промислових та цивільних об'єктів.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 23.12.22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004 (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

До вказаного Переліку територій України, на яких ведуться бойові дії входить Малобілозерська сільська територіальна громада (з 26.02.22).

На офіційному сайті Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було опубліковано заяву комісії від 24.02.22 (посилання: https://www.nerc. gov.ua/news/zayava-iaigrekp-u-zvvazku-z-vijskovim-stanom) відповідно до якої енергетичні ринки, енергетична система, а також всі підприємства енергетичної та комунальної сфер працюють в штатному режимі, забезпечуючи усіх споживачів необхідними ресурсами.

Також, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 25.02.22 прийнято постанову за № 332 “Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду”, якою затверджені особливості здійснення діяльності на ринку. При цьому, останньою також не визначались жодні обмеження щодо проведення господарської діяльності, зокрема, виробниками електричної енергії, а також не було прийнято жодних рішень щодо анулювання, припинення чи зупинення діяльності за місцями провадження діяльності ліцензіата.

Після початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України, враховуючи загарбницькі наміри країни-агресора та поступову окупацію українських територій, а також з урахуванням заявленої інформації регулятором ринку електричної енергії, позивачем прийнято рішення про продовження постачання електричної енергії в адресу ДП “Гарантований покупець” у порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством України.

Маючи дистанційний зв'язок з сонячною електростанцією, розташованою за адресою: Запорізька обл., Василівський р-н, Малобілозерська сільська рада, позивач продовжив ведення господарської діяльності за вказаним місцем виробництва. Вказана сонячна електростанція в період з березня 2022 року по червень 2023 року включно продовжувала генерувати електроенергію та продавати останню ДП “Гарантований покупець” відповідно до умов Договору від 26.09.19 № 748/01.

З липня 2023 року обслуговуюча компанія ТОВ “МК-Рітейл” повідомила про неможливість з 01 липня 2023 року будь-якого подальшого виконання договору про експлуатацію та технічне обслуговування ФЕС через відсутність доступу до ФЕС, неможливість працівниками здійснювати будь-які дії щодо зняття показників лічильників, втрату будь-якого зв'язку з працівниками, які лишались на тимчасово окупованій території з 27 червня 2023 року.

Отже, збройне вторгнення військ російської федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України у лютому 2022 року стало причиною позбавлення можливості ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” здійснювати свою господарську діяльність з виробництва електричної енергії шляхом використання належного йому майна – фотогальванічної електростанції (ФЕС) потужністю електрогенеруючого обладнання 25840,75 кВт за адресою: Запорізька обл., Василівський р-н, Малобілозерська сільська рада, чим завдало позивачу майнову шкоду у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, спричиненої позбавленням належного позивачу майна шляхом окупації території його розміщення збройними силами рф та обмеження доступу до нього, позивач замовив оцінку розміру реальних збитків та упущеної вигоди через втрату єдиного майнового комплексу ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2”.

Згідно із Звітом про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди від 31.05.24, виконаного сертифікованими оцінювачами ПП “Зорі України” Різник О.О. та Філіповим О.В., за результатами визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, завданих ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” внаслідок втрати єдиного майнового комплексу у зв’язку із збройною агресією рф, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, розмір реальних збитків становить: 29    280    204,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) 938    291    548,00 грн; розмір упущеної вигоди становить: 1    895    521,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) 69    316    533,00 грн.

Згідно із договором № 17/05-02 на надання послуг з уцінки збитків від 22.05.24, вартість послуг з оцінки розміру завданих збитків складає 130    000,00 грн.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія російської федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, у т.ч. проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 р. та Додаткового протоколу І 1977 р. до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні”, визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутись до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Причиною збитків позивача у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди (не отриманого прибутку) від неможливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності є військова агресія російської федерації проти України. Заподіяння шкоди позивачу сталося внаслідок саме дій військами російської федерації (відповідача), а відтак, такі дії перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із втратою позивачем свого майна (єдиного майнового комплексу ФЕС) та неможливістю здійснювати господарську діяльність. Також наведене свідчить про наявність вини відповідача у формі умислу у заподіянні відповідної шкоди.

Рада федерації федеральних зборів рф 22.02.2022 надала дозвіл Президенту російської федерації на використання збройних сил російської федерації за межами росії. Наведена обставина підтверджується інформацією, оприлюдненою офіційним виданням ради федерації “Парламентська газета”. Також, загальновідомим є те, що 24.02.22 президент російської федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні. Наведене підтверджується інформаційними повідомленнями та записами відеотрансляції наведеного звернення, розміщеними як на офіційному веб-сайті президента рф, а також на веб-сайтах інформаційних ресурсів рф.

Факт здійснення російською федерацією проти України так званої “спеціальної воєнної операції” підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-1X, Резолюцією ГА ООН від 01.03.22 № А/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.22 № 182. Крім того, вказана обставина є загальновідомою.

За таких умов, дії відповідача щодо позбавлення доступу позивача до належного йому майна та позбавлення його можливості отримувати прибуток від ведення господарської діяльності вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої “спеціальної воєнної операції” та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоду у цій господарській справі слід надавати, у т.ч., в межах правової оцінки дії держави російська федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної “спеціальної воєнної операції”. Таким чином, відповідачем у цій справі визначено державу російська федерація в цілому, як специфічний суб'єкт правовідносин, оскільки здійснення “спеціальної воєнної операції” було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Протоколу № 1 містить три окремі правила. Перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном. Друге правило, яке міститься у другому реченні першого абзацу, стосується лише позбавлення “власності” та підпорядковує цей процес певним умовам. Третє правило, викладене у другому абзаці, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів (“Спорронг і Льоннрот проти Швеції” (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), 1982; Iatridis v. Greece, 1999; J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. the United Kingdom [BП], 2007; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal, 2007; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia; “Іммобіліаре Саффі проти Італії” (Immobiliare Saffi v. Italy), 1999; Broniowski v. Poland; i “Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії” (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Ці три норми не “окремі” в сенсі того, що вони не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити у світлі загального принципу, проголошеного в першому правилі (“Колишній король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece); Bruncrona v. Finland, 2004; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal, 2007).

Так, щоб вважатись сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, втручання має відповідати певним критеріям: воно має відповідати принципу законності та мати за законну мету за допомогою засобів, і пропорційних меті, якої прагнуть досягти (Beyeler v. Italy [BП], 2000, §§ 108-114). При цьому, Європейський суд з прав людини не раз наголошував, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння “майном” може бути виправданим лише якщо воно служить законним суспільним (або загальним) інтересам (Belane Nagy v. Hungary ; (Lekic v. Slovenia).

В свою чергу, вороже вторгнення на територію іншої суверенної держави, що призвело до окупації військами російської федерації частини території України та, як наслідок, призвело до позбавлення правом розпоряджатись, користуватись та мирно володіти своїм майном, апріорі не може мати жодної легітимної мети та служити законним інтересам українського суспільства. Такі дії однозначно та беззаперечно вважаються порушення з боку відповідача права власності позивача та фактично прирівнюються за своїми тривалими наслідкам до втрати майна позивача.

Вказане підтверджується й рішеннями Європейського суду з прав людини. У переважній більшості випадків, якщо Суд встановлює, що втручання не відповідало умовам, передбаченим законом, або не переслідувало суспільний інтерес чи законну мету, він визнає порушення Конвенції лише з цієї причини та не вважає за необхідне братися до аналізу пропорційності оскаржених заходів (“Сімонян проти Вірменії” (Simonyan v. Armenia); “Віятович проти Хорватії” (Vijatovic v. Croatia); “Губйов проти Росії” (Gubiyev v. Russia), 2011, § 83; “Дімітрові проти Болгарії” (Dimitrovi v. Bulgaria); і “Бок і Паладе проти Румунії” (Bock and Palade v. Romania); “Касілов проти Росії” (Kasilov v. Russia)).

У справі “Святі монастирі проти Греції” (The Holy Monasteries v. Greece), 1994, Суд постановив, що законодавче положення, яке автоматично передає користування та володіння визначеною власністю державі, призводить до передачі повного права власності на відповідну землю державі та становить позбавлення “володіння”.

Позбавлення “володіння” може виникнути також у ситуаціях, коли не було офіційного рішення про скасування особистих прав, але вплив на “володіння” заявника низки різноманітних заходів, застосованих органами державної влади, настільки глибокий, що робить ці заходи подібні до експропріації. Щоб визначити, чи відбулось позбавлення “володіння”, Суд не повинен обмежуватись перевіркою того, чи сталось позбавлення власності чи офіційна експропріація; він повинен дивитися глибше й досліджувати реальність ситуації, на яку подається скарга. Оскільки Конвенція має на меті гарантувати права, які є “практичними”, необхідно з'ясувати, чи становила така ситуація фактичну експропріацію, Sporrong and Lonnroth v. Sweden, 1982; “BacmecKy npoTH PyMymi” (Vasilescu v. Romania), 1998; “Шембрі та інші проти Мальти” (Schembri and Others v. Malta), 2009; “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania); Depalle v. France [ВП],). Дійсно, згідно з різними статтями Конвенції, практика Суду вказує на те, що може знадобитись дивитись глибше, читати уважніше і зосередитись на реаліях ситуації (наприклад, “Апап Болонья проти Мальти” (Apap Bologna v. Malta)). Наприклад, у справі, коли військово-морський флот заволодів землею заявників, заснував там військово-морську базу, а заявники згодом не змогли ні отримати доступ до свого майна, ні продати, заповісти, закласти чи подарувати його, можливість розпоряджатися відібраною землею разом із невдалими спробами виправити ситуацію призвело до достатньо серйозних фактичних наслідків для заявників, щоб Суд міг вважати, що землі були експропрійовані, навіть за відсутності будь-якого офіційного рішення про експропріацію (Papamichalopoulos v. Greece, 1993). Аналогічно, у справі “Сариджа і Ділавер проти Туреччини” (Sanca and Dilaver v. Turkey).

Отже, у своїй практиці Суд розробив гнучкий підхід до доказів, які повинні бути надані заявниками, які стверджують, що вони втратили своє майно та житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього військового конфлікту. Суд відзначає, що схожий підхід відображено в пункті 7 статті 15 Принципів Пінейру ООН.

Так, у справі “Чірагов та інші проти Вірменії” (Chiragov and Others v. Armenia) Європейський суд з прав людини зазначив, що мало місце втручання у права заявників за статтею 1 Протоколу № 1 в тому, що вони не мали можливості доступу до свого майна упродовж періоду часу, що триває, і через це втратили контроль над ним і будь-яку можливість користуватись і володіти ним. Це становить втручання у мирне володіння їхнім майном.

Таким чином, окупація частини Запорізької області, в т.ч. території Малобілозерської сільської ради, військами російської федерації позбавило позивача права володіти своїм майном, що може беззаперечно прирівнюватись до втрати майна, а саме сонячної електростанції, що розташована за адресою: Запорізька обл., Василівський р-н, Малобілозерська сільська рада (кадастровий № земельної ділянки 2320983300:07:023:0021).

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі ГК України), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як свідчить ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 ГК України, право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 ГК України, суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України (надалі по тесту ЦК України), товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність з виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання, в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів.

За таких умов, заволодіння окупаційними військами відповідача території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області унеможливило реалізацію господарської діяльності позивача на основі використання належного йому майна (єдиного майнового комплексу фотогальванічної електростанції потужністю електрогенеруючого обладнання 25    840,75 кВТ), а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За визначенням ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, заволодіння окупаційними військами відповідача майном позивача та позбавлення його можливості здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання доходу порушує відповідне право користування та право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За визначенням ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право”, пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як Україна, так і рф є учасницями міжнародних договорів, а саме:

Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; рф - постановою верховної ради рф від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу, громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 1 Угоди, ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди, компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди, справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у т.ч. росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди, будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, позбавлення позивача належного йому майна та можливості здійснювати підприємницьку діяльність є прямим актом агресії рф, не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватноправового так і публічно-правового характеру із жодним із органів росії, а отже ні належне, ні не належне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади росії перед позивачем не можливе. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом заволодіння майном, яке використовувалось ним в підприємницькій діяльності, та знищення майна такого суб’єкта господарювання під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави-учасниці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.22 у справі №428/11673.

Виходячи із наведеного, з урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Водночас, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.22 у справі № 308/9708/19, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ч. 3 статті 124 Конституції України).

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у наведеній справі Верховний Суд вказав на те, що у разі застосування “деліктного винятку” будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

За правовими посиланнями Верховного Суду, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету (“явно виражена відмова від імунітету” на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або “відмова від імунітету, яка передбачається”, коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі “Олєйніков проти росії” ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються “відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її”, і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі “Цудак проти Литви” (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Вирішуючи питання щодо застосовного матеріального права суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право”, права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. “ж” ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулась подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (обмеження доступу до належного позивачу майна та неможливість здійснення господарської діяльності) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 ЦК України, чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, Україна є моністичною державою, в якій міжнародне право не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до положень матеріального закону, залучення держави росія в якості відповідача у цій справі є обґрунтованим та відповідає законодавству України.

Частиною 1 статті 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.19 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

До функцій держави, належать, серед іншого: економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки); інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації); функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни).

Реалізація наведених функцій здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Так, згідно з пунктом 3.1. статті 1 федерального Закону “Про прокуратуру російської федерації” (мовою оригіналу): “Генеральная прокуратура российской Федерации в пределах своей компетенции обеспечивает представительство и защиту интересов российской федерации в межгосударственних органах, иностранных и международных (межгосударственных) судах, иностранных и международных третейских судах (арбитражах).”.

Відповідно до ч. 5 статті 39.1. Федерального Закону “Про прокуратуру російської федерації”: “В целях обеспечения представительства и защиты интересов российской федерации в межгосударственных органах, иностранных и международных (межгосударственных) судах, иностранных и международных третейских судах (арбитражах) Генеральная прокуратура российской федерации:

создает рабочие группы из представителей федеральных государственных органов, органов государственной власти субьектов российской федерации, органов местного самоуправления и организаций, а также привлекает (в том числе на договорной основе) к участию в обеспечении представительства и защиты интересов российской федерации в таких межгосударственных органах и судах российские и иностранные организации, адвокатов, экспертов и иных специалистов;

собирает и обобщает информацию о фактической и юридической стороне дела, запрашивает у федеральних государственных органов, органов государственной власти субьектов российской федерации и органов местного самоуправления информацию, необходимую для представления и защиты интересов российской федерации в межгосударственных органах, иностранных и международных (межгосударственных) судах, иностранных и международних третейских судах (арбитражах), в том числе копии всех необходимих документов, относящихся к делу;

формирует позицию российской федерации по делу, выступает в качестве представителя российской федерации при рассмотрении дела в межгосударственных органах, иностранных и международных (межгосударственных) судах, иностранных и международных третейских судах (арбитражах), а также согласовывает сформированную позицию с федеральним органом исполнительной власти, осуществляющим функции по выработке и реализации государственной политики и нормативно-правовому регулированию в сфере международных отношений российской федерации, если дело затрагивает политические аспекти международньїх отношений;

обеспечивает изучение правовых последствий решений межгосударственных органов, иностранных и международных (межгосударственных) судов, иностранных и международных третейских судов (арбитражей), принятие в установленном порядке мер, направленных на предотвращение нарушений, аналогичных нарушениям, в связи с которыми приняты указанные решения, а также подготовку рекомендаций по участию российской федерации в международных договорах и совершенствованию норм международного права, отвечающих интересам российской федерации.”.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище в тексті цього рішення, залучення генеральної прокуратури російської федерації, як відповідного органу державної влади, що діє від імені відповідача, суд вважає обґрунтованим, оскільки статус генеральної прокуратури російської федерації в якості особи, через яку діяв відповідач, відповідає функціям і завданням зазначеного органу в системі органів державної влади рф. В той же час, реалізація державної політики держави-агресора щодо агресивної війни проти України не обмежується діяльністю вказаного органу.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в т.ч. як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до російської федерації, як до держави в цілому, не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1166 ЦК України унормовано, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому, діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу майновою шкодою. Так само, є підтвердженою наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу.

Обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року (п. 2) російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у т.ч. відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватись від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.22 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.22 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні”, визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 р.

Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у т.ч. і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої “спеціальної воєнної операції” є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є заволодіння майном позивача та позбавлення його можливості вести господарську діяльність, здійснених в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

За таких умов, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди позивачу, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Суд враховує також положення статей 1173 та 1187 ЦК України у тій частині, в якій вони можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави. Згідно із п. 6 ст. 3 цього Кодексу справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

При цьому, у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦК України).

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ч. 1, п. 8 ч. 2 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (ст. 22 ЦК України).

Згідно із ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір завданої йому шкоди протиправними діями відповідача.

Так, зокрема, за висновками сертифікованих оцінювачів ПП “Зорі України” Різника О.О. та Філіпова О.В., викладеними у Звіті про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди від 31.05.24, за результатами визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, завданих ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” внаслідок втрати єдиного майнового комплексу у зв’язку із збройною агресією рф, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, розмір реальних збитків становить: 29    280    204,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) 938    291    548,00 грн; розмір упущеної вигоди становить: 1    895    521,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) 69    316    533,00 грн. Загальна величина збитків, завданих ТОВ “КД ЕНЕРДЖІ 2” в результаті повномасштабної агресії рф, розпочатої 24.02.22, внаслідок втрати єдиного майнового комплексу становить: 31    175    725,00 доларів США.

Частиною 2 статті 224 ГК України унормовано, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище в тексті цього рішення, збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrumcessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnumemergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

“Майном” може бути як “існуюче майно”, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні “легітимні сподівання” на реалізацію майнового права. “Легітимні сподівання” за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватись на законодавчому положенні або юридичному акті.

Адже до майна, у вигляді правомірних очікувань, ЄСПЛ, зокрема, відносить: ліцензії на право здійснення певних видів підприємницької діяльності ("TreTraktorerAktiebolag v. Sweden", рішення від 07.07.1989, серія A, № 159); дозволи, видані державними чи місцевими органами на вчинення певних дій. Наприклад, дозвіл на розвиток території, на забудову, на промислове освоєння землі ("PineValleyDevelopmentsLtdandOthers v. Ireland", заява № 12742/87), прибутки, що випливають із власності, наприклад, орендна плата ("MellacherandOthers v. Austria", заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19.12.1989 р.), судовий вердикт (рішення у справі “Копеський проти Словаччини”).

Одним із аналогів правомірних очікувань є упущена вигода (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Адже вона представляє собою доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, це актив, у вигляді законного обґрунтованого сподівання (очікування) щодо отримання управомоченою особою майнової вигоди (доходу) у майбутньому. Причому, цей актив може бути оціненим у грошах. За певних умов, і при відсутності правопорушення, очікувана вигода не стала б упущеною, а перетворилася б на існуюче благо (наявний об’єкт).

Відповідно до правового висновку висловленого Верховним Судом в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 918/36/19, задовольняючи чи відмовляючи в задоволенні позову суд не може виходити з припущень чи мотивувати своє рішення на підставі доказів, які містять недостовірну інформацію (зокрема щодо належності підпису в протоколі загальних зборів), адже обов`язком суду є всебічність та повнота розгляду справу. Саме дотримання цих правил дозволяє суду ухвалити обґрунтоване рішення у справі (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”). Висновок щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.21 у справі №910/21300/17, від 15.06.21 у справі № 910/5898/20, від 11.03.21 у справі № 923/188/20.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.22 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно із пп. 18 п. 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у т.ч. господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.22 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

З 16.12.22 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.22 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.22 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності".

За наведених обставин суд дійшов висновку, що Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди від 31.05.24 виконаний суб`єктами оціночної діяльності відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, а також відповідно до вищезазначеної Методики, а отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих позивачу збитків у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди (не отриманих прибутків) у розмірі 29    280    204,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) - 938    291    548,00 грн, та 1    895    521,00 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ станом на дату оцінки (01.07.23) -  69    316    533,00 грн., відповідно.

Як свідчить ст. 8 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно із положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.18 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.19 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.19 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.20 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.19 у справі №912/1856/16, від 14.05.19 у справі № 910/11511/18.

Судом у справі № 908/2634/24 також враховано, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу судів (зауважувала), що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.20 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулось та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України “Про валюту і валютні операції”, гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України “Про валюту і валютні операції”, як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону, валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. “ґ” п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону, у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.19), за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Таким чином, вимога позивача про стягнення шкоди в іноземній валюті (долари США) з визначенням грошового еквівалента у гривнях відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності позивача, а обраний ним спосіб судового захисту відповідає цивільному законодавству та є ефективним.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “КД ЕНЕРДЖІ 2” є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 3028,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 1    059    800,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Витрати позивача, пов’язані з проведення оцінки збитків, та витрати на професійну правничу допомогу судом не розподіляються, оскільки позивач зазначив про надання доказів їх понесення у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 11-15, 20, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації (125993, ГСП-3, російська федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, будівля 1, основний державний реєстраційний номер 1037739514196) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “КД ЕНЕРДЖІ 2” (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26А, офіс 8, ідентифікаційний код 42595282) - 31    175    725 (тридцять один мільйон сто сімдесят п’ять тисяч сімсот двадцять п’ять) доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ 1    007    608    081 (один мільярд сім мільйонів шістсот вісім тисяч вісімдесят одна) грн, з яких реальні збитки – 29    280    204 (двадцять дев’ять мільйонів двісті вісімдесят тисяч двісті чотири) доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ 938    291    548 (дев’ятсот тридцять вісім мільйонів двісті дев’яносто одна тисяча п’ятсот сорок вісім) грн; упущена вигода – 1    895    521 (один мільйон вісімсот дев’яносто п’ять тисяч п’ятсот двадцять один) доларів США, що станом на дату оцінки еквівалентно за курсом НБУ 69    316    533 (шістдесят дев’ять мільйонів триста шістнадцять тисяч п’ятсот тридцять три) грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації (125993, ГСП-3, російська федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, будівля 1, основний державний реєстраційний номер 1037739514196) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, стягувач - Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) 1    059    800 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч вісімсот) грн судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог            ст.ст. 253-285 ГПК України.

 

Повний текст рішення складено 03.03.2025.

 

Суддя                                                                 В.Л. Корсун