Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА”, Тамаркової Аліни Леонідівни, Верещаги Наталії Василівни, Верещаги Олексія Леонідовича у справі № 908/3075/24 суддя Дроздова С.С.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Запоріжжя Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства “СЕНС БАНК”
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА”
до відповідача-2: Тамаркової Аліни Леонідівни
до відповідача-3: Верещаги Наталії Василівни
до відповідача-4: Верещаги Олексія Леонідовича
про стягнення 4 305 941 грн 05 коп.
за участю представників
від позивача: Ременюк Т.О., довіреність № 023145/24 від 08.10.2024
від відповідача 1: Горбенко К.О., адвокат, ордер серія АА № 1547262 від 27.02.2025
від відповідачів-2,-3,-4: не з’явився
УСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство “СЕНС БАНК” звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА”, Тамаркової Аліни Леонідівни, Верещаги Наталії Василівни, Верещаги Олексія Леонідовича заборгованість за кредитним договором № PSMB2021029/579 від 15.06.2021 року в розмірі 4 305 941 грн 05 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом - 2 646 144 грн 00 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 659 797 грн 05 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 позовні матеріали № 908/3075/24 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.11.2024 позовну заяву залишено без руху. Надано Акціонерному товариству “СЕНС БАНК” строк протягом 5 днів (з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд”) суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі
03.12.2024 на адресу суду через систему “Електронний суд” надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3075/24, присвоєно справі номер провадження 27/240/24. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 09.01.2025.
08.01.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд” Акціонерним товариством “СЕНС БАНК” подано до суду клопотання, у якому останній просить суд провести підготовче засідання без участі представника позивача та призначити справу до розгляду по суті. Зауважив, що відзив на позов не отримував.
Ухвалою суду від 09.01.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 10.02.2025.
Ухвалою суду від 10.02.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 10.03.2025.
28.02.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд” представником Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” адвокатом Горбенко К.О. заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.
Ухвалою суду від 05.03.2025 задоволена заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” адвоката Горбенко К.О. про проведення судового засідання 10.03.2025 об 11 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/3075/24 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
10.03.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд” представником Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” адвокатом Горбенко К.О. поданий до суду відзив на позовну заяву (заперечення), у кому останній просить суд:
- визнати поважними причини пропуску відповідачем 1 строку на подання відзиву на позов (заперечень);
- долучити відзив на позов (заперечення) до матеріалів справи та врахувати їх зміст при вирішенні спору;
- в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 20.03.2025.
У судовому засіданні 20.03.2025 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання.
Судом оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представнику позивача, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
В засіданні суду 20.03.2025 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 20.03.2025 на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.
20.03.2025 представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив.
Відповідачі-2,-3,-4 у судове засідання не з’явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили,відзиви на позовну заяву не надали.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час продовжено.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі-1,-3,-4 зареєстровані у с. Плодородне, Михайлівський район, Запорізька область.
Згідно з переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) Плодородненська сільська територіальна громада відноситься до відповідних територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Станом на момент звернення до суду, не здійснюється відправка пошти на адресу відповідачів-1,-3,-4, оскільки зазначена територія перебуває в тимчасовій окупації.
Інформація про не функціонування відділень АТ “Укрпошта” на вказаній території підтверджується і інформацією з офіційного сайту АТ “Укрпошта”.
Згідно ч. 1 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення або вчинення відповідної процесуальної дії.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На підставі викладеного, ухвали суду розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на веб-сайті Судової влади України, з метою доведення до відповідачів змісту ухвал суду та направлено ухвал суду підписаних кваліфікованим електронним підписом на електронну адресу відповідача-1 – spp.lana93@gmail.com, відповідача-3 – sha2002@mail.ua, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронної скриньки відповідачів та доставлено до електронного кабінету відповідача-3 та представника відповідача-2.
Ухвали Господарського суду Запорізької області у справі направлялись судом на адресу місцезнаходження Тамаркової Аліни Леонідівни (вул. 12 Квітня, буд. 78, кв. 33, м. Запоріжжя, 69061), проте, конверти повернулись з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
З огляду на викладене, повідомлення відповідачів-1,-2,-3 через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідачів з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів-1,-2,-3 про час та місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів-2,-3,-4 до суду не надійшло.
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд
УСТАНОВИВ:
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.
Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
16.12.2021 між Акціонерним товариством “Альфа-Банк” (після зміни найменування Акціонерне товариство “Сенс Банк”) (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” (Клієнт, Позичальник) укладено додатковий договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLMB2021131 до договору на комплексне банківське обслуговування № 20476578 від 19.01.2021 (далі-Кредитний договір).
Згідно з п. 1.1 Кредитного договору банк в порядку та на умовах, визначених цим Кредитним договором та Договором, відкриває Клієнту відновлювальну кредитну лінію у національній валюті, та на підставі відповідних додаткових угод до цього Кредитного договору на видачу кредитних коштів окремими частинами – Траншами, надає Клієнту Кредит у порядку і на умовах, визначених цим Кредитним договором. Клієнт у свою чергу, зобов’язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, виконати інші умови цього кредитного договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим кредитним договором. Тип кредитного продукту – Кредит н розвиток бізнесу.
Відповідно до п. 2 Кредитного договору, Банк надає Клієнту Кредит на наступних умовах:
3.1 Розмір процентів за користування окремими Траншами встановлюється відповідними додатковими угодами про надання траншу до цього Кредитного договору, але не більше, ніж зазначена у підпункті 3 пункту 2 цього Кредитного договору;
Додатковою угодою № 1 до додаткового договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLMB2021131 до договору на комплексне банківське обслуговування № 20476578 від 19.01.2021, сторони уклали дану додаткову угоду в тому числі про наступне: на часткову зміну договору встановити, що тимчасово, строком на 60 календарних днів з 16 грудня 2021 року, Клієнт зобов’язаний сплачувати Банку проценти: за користування Кредитною лінією у розмірі 13,5 % річних (тип процентної ставки – фіксована); від простроченої суми Кредитної лінії (її частини) у розмірі 13,5 % річних.
Відповідно до п. 5 Кредитного договору, даний договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язань клієнта за цим кредитним договором.
12.08.2022 позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», при цьому код ЄДРПОУ: 23494714 залишився той самий що і раніше.
З метою забезпечення виконання відповідачем-1 (боржником) зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним товариством “Альфа-Банк” (після зміни найменування Акціонерне товариство “Сенс Банк”) було укладено договори поруки:
- з Тамарковою Аліною Леонідівною № CLMB2021131/1 від 16.12.2021;
- з Верещага Наталією Василівною № CLMB2021131/3 від 16.12.2021;
- з Верещага Олексієм Леонідовичем № CLMB2021131/2 від 16.12.2021 р (далі – Договори поруки).
За змістом пункту 1.1 Договорів поруки, Поручителі поручаються за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” зобов’язання, що виникло на підставі додаткового договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLMB2021131 до договору на комплексне банківське обслуговування № 20476578 від 19.01.2021, укладеного між Банком та Боржником 16 грудня 20212 року, з урахуванням всіх додаткових угод до нього, що укладені на дату набуття чинності цим Договором або будуть укладені у майбутньому, відповідно до якого Боржник повинен виконати наступні обов’язки:
- обов’язку повернути Банку наданий на підставі основного договору кредит у загальній сумі, що у будь-який момент не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий кредит, повинен бути повернутий у строк, визначений у заяві, на підставі якої цей транш надано, але не пізніше, ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії;
- обов’язку щомісяця сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лініє, у розмірі 25 % річних або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строку визначених в основному договорі;
- обов’язку сплачувати банку комісію у строки і розмірі, визначені в основному договорі;
- обов’язку у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути Банку кредит, платити проценти за користування ним і виконати інші обов’язки, що виникають із основного договору;
- обов’язку сплатити банку неустойку, пеню, штрафні санкції та понад суму неустойки, пені, штрафних санкцій відшкодувати збитки, заподіяні Банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань за основним договором;
- обов’язку сплачувати Банку проценти від простроченої суми кредиту (його частини), наданого за кредитною лінією у розмірі 25 % річних або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строки визначені в основному договорі.
Згідно з п. 3.1, п. 3.2 договорів поруки, Боржник та Поручитель відповідають перед Банком за порушення обов`язків, передбачених пунктом 1.1 цього договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і Боржник. Відповідальність Поручителя наступає у випадку, якщо Боржник допустить повне або часткове невиконання обов’язків у встановлені Основним договором та/або чинним законодавством України строки (надалі – Прострочення виконання обов’язку), зазначених у пункті 1.1 цього Договору.
В пункті 5.1 договорів поруки, зокрема, передбачено, що Поручитель підтверджує, що він повністю ознайомлений з умовами Основного договору та обов’язками Боржника за ним.
Факт видачі Банком кредиту відповідачу-1 підтверджується банківською випискою по особовим рахункам за період з 16.12.2021 по 10.10.2024, згідно з якою Банком на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” було перераховано кредитні кошти.
Проте, як зазначив позивач у позовній заяві, в порушення умов Кредитного договору позичальник свої зобов’язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 10.10.2024 має заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом 2 646 144 грн 00 коп., сума заборгованості за відсотками 1 659 797 грн 05 коп.
Несплата заборгованості за Кредитним договором стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів-1,-2,-3,-4 заборгованості за кредитом в розмірі 2 646 144 грн 00 коп. та заборгованості за відсотками в розмірі 1 659 797 грн 05 коп.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
З положень ст.ст. 11, 509 ЦК України слідує, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (“Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно частини 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем у повному обсязі зобов`язань за Договором, а саме: надання відповідачу-1 кредитних коштів у розмірі 2 646 144 грн 00 коп.
При вирішенні спору у даній справі суд вважає за необхідне врахувати, що згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Отже, за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Умовами укладеного додаткового договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № CLMB2021131 до договору на комплексне банківське обслуговування № 20476578 від 19.01.2021, датою закінчення строку дії Кредитної лінії – 15 грудня 2024 року (включно).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Нарахування відсотків (розмір і порядок) визначається договором та проценти сплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Відповідно до п. 2 Кредитного договору, дата закінчення строку дії Кредитної лінії – 15 грудня 2024 року (включно).
Суд звертає увагу на те, що що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями ЦКУ мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.
Поняття «строк виконання зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним (аналогічні висновки у постанові ВП ВС від 26.06.2018, постанові ВС від 22.06.2023).
Тобто, закінчення строку дії кредитної лінії не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, після закінчення строку дії укладеного між сторонами у цій справі кредитного договору невиконане договірне зобов`язання не припиняється.
Отже, закінчення строку кредиту не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) ним обов`язків під час дії договору.
Позивачем при розрахунку заборгованості не здійснювалось нарахування процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, це не є предметом позову.
Крім того, нарахування процентів після 23.02.2023 здійснено згідно умов договору, про що зазначено вище, оскільки строк дії Кредитного договору - до 15.12.2024 включно.
За час користування кредитними коштами позивачем відповідачам-1,-2,-3,-4 нарахована заборгованість за відсотками в розмірі 1 659 797 грн 05 коп. за період з 23.02.2023 по 09.10.2024, яка є не сплаченою.
Судом встановлено, що Позичальник порушив умови Кредитного договору щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків, тому Банк правомірно звернувся з вимогою про солідарне стягнення з Позичальника та Поручителів 2 646 144 грн 00 коп. заборгованості за кредитом, 1 659 797 грн 05 коп. заборгованості за відсотками.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідачами не надано, доводів позивача не спростовано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів 2 646 144 грн 00 коп. заборгованості за кредитом, 1 659 797 грн 05 коп. заборгованості за відсотками є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У п. 5.10 Договорів поруки погоджено, що банк у будь-який день, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за основним договором, має право стягнути заборгованість за основним договором будь-яким способом, без попередження поручителя та/або боржника та без надання для них будь-якого строку на добровільну сплату простроченої заборгованості за основним договором.
Пунктами 5.2 Договорів поруки встановлено, що договір поруки діє до повного виконання зобов’язань боржника за основним договором. Порука припиняється через три роки з дня настання строку (терміну) повного виконання зобов’язань боржника за основним договором.
Оскільки відповідачі-2,-3,-4 поручалися перед позивачем за виконання зобов’язань відповідачем-1 за окремими договорами поруки, вони відповідають перед позивачем солідарно з відповідачем-1 кожний.
Відповідачі не надали доказів оплати спірної заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову.
Суд відхиляє посилання відповідача на наявність сертифікату про форс-мажорні обставини, у зв’язку з чим строк повернення траншу та оплати процентів автоматично продовжився та ще не настав.
Суд критично ставиться до клопотання відповідача-1 про доручення до матеріалів справи сертифікату Запорізької торгово-промислової палати № 2300-25-0429 (№ 03.3/202 від 19.03.2025), оскільки даний сертифікат надано лише 20.03.2025.
Провадження у справі 908/3075/24 відкрито 09.12.2024, ухвалою суду від 09.01.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 10.02.2025. 10.02.2025 суд розпочав розгляд справи по суті. Ухвалою суду від 10.02.2025 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 10.03.2025. У судовому засіданні 10.03.2025 суд відповідно до ст. 208 ГПК України, заслухав вступне слово позивача та відповідача-1.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов`язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За приписами ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 177 ГПК України визначено завдання та строк підготовчого провадження.
Так, відповідно до частини 1 статті 177 ГПК України, завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до чч. 2, 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
ГПК України встановлено відповідні процесуальні строки на вчинення учасниками справи певних процесуальних дій, зокрема, на подання заяв по суті спору, подання заяв та клопотань, подання доказів.
При розгляді справи в порядку загального позовного провадження докази, заяви та клопотання подаються сторонами та вирішуються судом на стадії підготовчого провадження, у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
При цьому суд зауважує, що:
- докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.
- частина восьма статті 80 ГПК містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (постанова Верховного Суду у справі № 910/7381/21 від 11.10.2023).
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
З викладеного випливає, що вирішення питання про надання доказів по справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи.
Подання доказів на стадії підготовчого провадження є обґрунтованим, враховуючи необхідність надання права іншій стороні надати пояснення щодо таких доказів, тому подання доказів на стадії розгляду справи по суті позбавляє права іншої сторони на відповідні дії, що є порушенням принципу змагальності сторін.
Після закриття підготовчого провадження сторони не мають права подавати до суду жодних документів. Тобто, з призначення розгляду справи по суті в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.
Згідно зі ст. 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При цьому за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
У випадку прийняття судом додатково поданих доказів (при розгляді справи по суті на стадії дослідження доказів) без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття таких доказів, матиме наслідком порушення приписів ст. 80 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Відповідно до статей 113, 118 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 181 ГПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
За приписами ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд: у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Крім того, позовна заява надійшла до суду 25.11.2024, тобто у відповідача було достатньо часу для викладення своєї правової позиції за даним позовом.
Отже, нормами ГПК України передбачено можливість подання заяв, клопотань та доказів в обґрунтування до закінчення підготовчого засідання, а судом було надано відповідачу достатньо часу для реалізації процесуальних прав в підготовчому провадженні, зокрема, для подання заяв, клопотань, доказів,
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Так, відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК), а за умовами пункту 8.3 договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 ГК у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:
- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:
- ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;
- лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:
- лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;
- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.
Отже, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22.
Разом з цим, повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору
Такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22.
Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі.
Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 21.09.2022 у справі № 904/3469/21.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Також суд відзначає, що стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Так відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 Господарського кодексу України).
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тому відсутність коштів у відповідача, або відсутність фінансування відповідних видатків, не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за господарським договором.
Враховуючи викладене, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 № 910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити товариство тільки від відповідальності за невиконання зобов`язань за спірним договором, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання основних зобов`язань, що обумовлені договором, законом або стягнутої за рішенням суду.
Позивачем не застосовано до відповідачів відповідальності за порушення умов Кредитного договору, а саме не стягується будь-яких штрафних санкцій.
Таким чином, саме умовами кредитного договору сторони погодили порядок, розмір та строки сплати кредиту та процентів за користування кредитом, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентами є обґрунтованими.
Також суд звертає увагу, що, введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Акціонерне товариства “СЕНС БАНК”) також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Кредитним договором.
Враховуючи викладене, суд не вбачає правових та фактичних підстав для звільнення відповідача від виконання основних зобов`язань за кредитним договором у вигляді стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості по відсотках за користування кредитом.
Інші аргументи та посилання відповідача не мають істотного значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Відповідачі у справі не спростували доводи позивача, заперечення відповідача - спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Таким чином, з відповідача-1 солідарно з відповідачами-2,-3,-4 на користь позивача підлягає сума заборгованості за кредитом в розмірі 2 646 144 грн 00 коп., сума заборгованості за відсотками в розмірі 1 659 797 грн 05 коп.
Суд враховує, що згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
За таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподіленню порівну між відповідачами-1,-2,-3,-4.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” до Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА”, Тамаркової Аліни Леонідівни, Верещаги Наталії Василівни, Верещаги Олексія Леонідовича задовольнити.
Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА”, Тамаркової Аліни Леонідівни, Верещаги Наталії Василівни, Верещаги Олексія Леонідовича на користь Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” заборгованість за кредитом в сумі 2 646 144 (два мільйони шістсот сорок шість тисяч сто сорок чотири) грн 00 коп., заборгованість за відсотками у сумі 1 659 797 (один мільйон шістсот п’ятдесят дев’ять тисяч сімсот дев’яносто сім) грн 05 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПП ЛАНА” на користь Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” 12 917 (дванадцять тисяч дев’ятсот сімнадцять) грн 83 коп. судового збору.
Стягнути з Тамаркової Аліни Леонідівни на користь Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” 12 917 (дванадцять тисяч дев’ятсот сімнадцять) грн 83 коп. судового збору.
Стягнути з Верещаги Наталії Василівни на користь Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” 12 917 (дванадцять тисяч дев’ятсот сімнадцять) грн 83 коп. судового збору.
Стягнути з Верещаги Олексія Леонідовича на користь Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” 12 917 (дванадцять тисяч дев’ятсот сімнадцять) грн 83 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 31.03.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
_03_03.png)
