Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
номер провадження справи 26/56/24
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.03.2025 Справа № 908/1634/24(908/2564/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
до відповідачів: 1/ ФО Кирилова Дмитра Ігоровича, РНОКПП 3037209558 (52061 Україна, Дніпропетровська область, с. Миколаївка, вул. Тиха, буд. 39);
2/ ФО Коршунової Ольги Михайлівни, РНОКПП 2110124467 (49000 Україна, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 100, кв. 131);
треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1/ Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162);
2/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Румянцев Антон Володимирович (49000 Україна, м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 84, кв. 48)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Центральна адміністрація Дніпровської міської ради (49006, місто Дніпро, проспект Лесі Українки, будинок 65)
про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
кредитор – Некраса Максим Васильович, РНОКПП 2655319516 (49126 Україна, м. Дніпро, бульвар Слави, буд. 42, корпус 3, кв. 7)
розпорядник майна – арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ” код ЄДРПОУ: 40673981 в
межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Кирилова Дмитра Ігоровича, РНОКПП 3037209558 (52061 Україна, Дніпропетровська область, с. Миколаївка, вул. Тиха, буд. 39) про стягнення 1 254 971, 11 грн.
Ухвалою суду 01.01.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.01.2025 о 12-30 год.
Відповідач 1 у судове засідання не з`явився.
Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, розгляд справи просив провести без його участі. Відповідача у судове засідання не з’явився, про дату час та місце повідомлений належними чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого Відповідача про розгляд справи за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
Дослідивши матеріалами позовної заяви, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви, у зв`язку з наступним.
За приписами ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є
боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду
спору суд ухвалює рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2007 року між Кириловим Дмитром Ігоровичем та Відкритим акціонерним товариством КБ “Надра” (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” на виконання вимог Закону України “Про акціонерні товариства”) було укладено Кредитний договір №8/2007/840-К/1419-Н, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у
розмірі 176426,95 доларів США, а Відповідач зобов'язався повернути кредит не пізніше 12 жовтня 2027 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,39 % річних.
Відповідачем зобов’язання за кредитним договором виконувались не належними чином у зв’язку з чим ПАТ КБ “НАДРА” звернулося до Шевченківського районного суду м.Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у справі №2-1879/11 заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра” до Відповідача частково задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.06.2011 року скасовано та ухвалено нове, а саме: стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Надра” заборгованість за кредитним договором № 8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року в сумі - 207530,39 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1660492,15 грн., а також судовий збір у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на ІТЗ. 05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ “Надра” та ТОВ ФК “Дніпрофінансгруп” був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги.
За умовами даного Договору ТОВ ФК “Дніпрофінансгруп” набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між Кириловим Дмитром Ігоровичем та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
27.05.2024 року між ТОВ ФК “Дніпрофінансгруп” та ТОВ “МЕНЕЛАЙ” було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №270524/10-Д, відповідно до якого ТОВ ФК “Дніпрофінансгруп” відступило ТОВ “МЕНЕЛАЙ” право вимоги, за кредитним договором №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між Кириловим Дмитром Ігоровичем та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’занні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов’занні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року укладеним між Кириловим Дмитром Ігоровичем та ВАТ КБ “Надра” та договорами забезпечення.
Позивачем було надано розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 207530,39 доларів США, відповідно до якого за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 розмір нарахованих 3% річних на суму боргу становить 30 003,78 доларів США.
Доказів сплати заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у справі №2-1879/11 а ні Позивачу, а ні первісному кредитору Відповідачем до суду не подано. Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших доказів, які підтверджують обставини, на яких би ґрунтувалися його заперечення, - до суду не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’зання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’зується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов’язання.
ВАТ КБ “Надра” свої зобов’зання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку, передбаченому Договором видав Відповідачу грошові кошти.
Відповідач належним чином взяті на себе зобов’занні за кредитним договором №8/2007/840-К/1419-Н від 15.10.2007 року не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року у справі №2-1879/11.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 №646/14523/15 Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’зання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’зання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов’зання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.
Таким чином позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати відповідачем відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати суми 207530,39 доларів США основного боргу, погашення якої не було здійснено відповідачем до теперішнього часу.
Разом з тим Позивач просить стягнути 3% річних за тривале невиконання рішення суду за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року. При цьому рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-1879/11 було винесено 07 серпня 2018 року. А отже 3% річних не може бути стягнуто за період з 01.05.2017 року по 06.08.2018 року.
Наданий позивачем разом з позовною заявою розрахунок 3 % річних відповідає формулі, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц: 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Верховний суд у своїй постанові від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 зазначив наступне: “з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язкуз порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.
З огляду на встановлені судом обставини справи з відповідача підлягає стягненню:
207 530,39 x 3 % x 512 : 365 : 100 = 8 733,33 доларів США, де: 207 530,39 - сума
простроченої заборгованості за договором, долари США; 512 кількість календарних днів з
07.08.2018 по 31.12.2019;
207 530,39 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 6 225,91 доларів США. де: 207 530,39 - сума
простроченої заборгованості за договором, долари США; 366 кількість календарних днів з
01.01.2020 до 31.12.2020;
207 530,39 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 7 147,01 доларів США, де: 207 530,39 - сума
простроченої заборгованості за договором, долари США; 419 кількість календарних днів з
01.01.2021 до 23.02.2022.
Отже 3% річних за період прострочення грошового зобов’язання за період з 07.08.2018
року по 23.02.2022 року становить 22 106,25 долари США.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.
Згідно з ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,
та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі “Дж. К. та інші проти Швеції” зазначив, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом” (“beyond reasonable doubt”). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри”.
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи Мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні
обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процессу перед законом і судом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: “Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність факту порушення Відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факту неналежного виконання грошового зобов`язання за період ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості до 23.02.2022 року.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано-28.03.2025.
Суддя О.О. Юлдашев
До уваги відповідачів у справі № 908/1634/24(908/2564/24) – рішення суду, позов задоволено частково
_03_03.png)
