Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги! Відповідача Релігійної громади Української православної церкви храму на ім’я праведного Іоанна Кронштадського (72300, м. Мелітополь, Запорізька область, вул.Корольова, буд. 133в, код ЄДРПОУ 25490689) по справі 908/1210/25 (суддя Лєскіна І.Є.)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
09.05.2025 Справа № 908/1210/25
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянувши без виклику учасників справи матеріали справи № 908/1210/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдінг” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача: Релігійної громади Української православної церкви храму на ім’я праведного Іоанна Кронштадського (72300, м. Мелітополь, Запорізька область, вул.Корольова, буд. 133в, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25490689)
про стягнення 31120,18 грн,
УСТАНОВИВ:
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (документ сформований в системі “Електронний суд” 30.04.2025, зареєстрований в канцелярії Господарського суду Запорізької області 30.04.2025 за вх. № 1319/08-07/25) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдінг” про стягнення з Релігійної громади Української православної церкви храму на ім’я праведного Іоанна Кронштадського 31120,18 грн заборгованості за договором про постачання природного газу № 7026/21-РО-Т від 11.01.2021, що складається з 19755,41 грн суми осевого боргу, 4872,38 грн пені, 1493,82 грн 3% річних, 4998,57 грн. інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 30.04.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1210/25 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1210/25 за правилами спрощеного позовного провадження; ухвалено справу розглядати без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
У системі “Електронний суд” 06.05.2025 позивачем сформовано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду справи № 908/1162/23 у касаційному порядку.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України наказом № 376 від 28.02.2025, зареєстрованим в у Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
Згідно з указаним Переліком (з урахуванням наступних змін і доповнень) Мелітопольська міська територіальна громада входить до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).
Як встановлено судом, предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача 31120,18грн заборгованості за договором про постачання природного газу № 7026/21-РО-Т від 11.01.2021, що складається з 19755,41 грн суми основого боргу, 4872,38 грн пені, 1493,82 грн 3% річних, 998,57 грн. інфляційних втрат.
Місцем знаходження Релігійної громади Української православної церкви храму на ім’я праведного Іоанна Кронштадського є 72300, м. Мелітополь, Запорізька область, вул.Корольова, буд. 133в, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Предметом розгляду у даній справі, в тому числі, є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ за договором постачання природного газу № 7026/21-РО-Т від 11.01.2022 у період з січня по липень 2022 року.
Природний газ постачався на територію (місцезнаходження відповідача – м.Мелітополь, Запорізької області), яка станом на момент вчинення спірних поставок (березень-липень 2022) перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19.02.2014. Окремі об’єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19.02.2014. Перелік таких об’єктів визначається Кабінетом Міністрів України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20.02.2014. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України. Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За статтею 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 3 для цілей Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1– 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
За частиною третьою статті 4 цього ж Закону, в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України;
Предметом дослідження в цій справі є факт постачання позивачем та споживання в спірний період саме відповідачем природного газу на об’єктах, що розташовані на тимчасово окупованій території: м. Мелітополь Запорізької області.
При цьому, відповідно ч. 2 статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду 07.03.2024 прийнято постанову у справі № 910/9680/23, в якій колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду виснувала, що з огляду на те, що місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області, загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022, то в силу положень ч. 2 ст. 13 і ч. 2 ст. 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов’язаних з їх недійсністю), подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.
Як встановлено судом, ухвалою від 27.03.2024 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справу № 908/1162/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Передача справи на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зумовлена тим, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Отже, зі змісту ухвали Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 908/1162/23 вбачається, що наразі на вирішенні об’єднаної палати Верховного Суду знаходиться питання щодо правової позиції по застосуванню положень статей 13 та 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” стосовно їх застосування до територій, окупованих після 24.02.2024.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 справу № 908/1162/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про існування виключної правової проблеми щодо застосування норм статей 13 та 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” до правовідносин, які виникли та існували на тимчасово окупованих після 24 лютого 2022 року територіях України, у питанні надання/оплати послуг, зокрема й електропостачання. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що у цій справі постало питання про співвідношення положень пунктів 1 та 3 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо визначення тимчасово окупованих територій для цілей застосування особливостей здійснення економічної діяльності та переміщення товарів, передбачених статтями 13 та 13-1 цього Закону.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2025 справу № 908/1162/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІМК” до Комунального некомерційного підприємства “Територіальне медичне об`єднання “Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги” Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення заборгованості у розмірі 1593623,84 грн. за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІМК” на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року в цій справі повернуто об`єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що окреслені правові проблеми не мають невизначеного законодавчого регулювання, оскільки регламентуються саме тими нормами Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, на які покликається об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. При цьому питання застосування норм матеріального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Відтак на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передано питання, які може вирішити об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду як належний суд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2021/19 конкретизувала власні правові висновки та правові висновки Верховного Суду України щодо критеріїв встановлення подібності правовідносин, визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об’єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов’язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об’єкта, стосовно якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність треба також визначати за суб’єктним і об’єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб’єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов’язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, вирішення Верховним Судом у справі № 908/1162/23 питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України).
З огляду на те, що у справі № 908/1162/23 вирішуються питання, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі № 908/1210/25, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача та зупинення провадження у справі № 908/1210/25 до закінчення перегляду справи № 908/1162/23 у касаційному порядку.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст.ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд –
УХВАЛИВ:
Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.ст. 255, 256 ГПК України.
Повний текст ухвали складений та підписаний 09.05.2025.
Суддя І.Є. Лєскіна
_03_03.png)
