До уваги! Відповідача Фізичної особи – підприємця Шермінського Валерія Олеговича (69076, м.Запоріжжя, вул. Козака Бабури, буд. 14, кв. 184) по справі 908/704/25 (суддя Лєскіна І.Є.)

16 травня 2025, 11:29

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2025 Справа № 908/704/25

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику представників сторін справу № 908/704/25

за позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв Полку “Азов”, 137, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 32121458)

до відповідача: Фізичної особи – підприємця Шермінського Валерія Олеговича (69076, м.Запоріжжя, вул. Козака Бабури, буд. 14, кв. 184, РНОКПП 2233910273)

про стягнення 5901,35 грн.

Без повідомлення (виклику) представників сторін

Процесуальні дії у справі.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (сформована в системі “Електронний суд” 31.03.2025, зареєстрована в канцелярії суду вх. № 770/08-07/25 від 21.03.2025) Концерну “Міські теплові мережі” (надалі – Концерн “МТМ”) до Фізичної особи – підприємця Шермінського Валерія Олеговича (надалі – ФОП Шермінського В.О.) про стягнення 5901,35 грн заборгованості за договором про надання послуг з постачання теплової енергії № 74204381 від 01.11.2021 у період з 01.11.2021 по 30.06.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Лєскіній І.Є. та присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 908/704/25.

Ухвалою суду від 26.03.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №908/704/25, яке суд ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Установлено відповідачеві строк для надання суду відзиву на позовну заяву – протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 69076, м.Запоріжжя, вул. Козака Бабури (колишня вул. Жукова), буд. 14, кв. 184.

Ухвала суду від 26.03.2025 надіслана відповідачу поштовим відправленням за адресою місцезнаходження відповідача. Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 26.03.2025 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ “Укрпошта” форми 20 “За закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Також суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Запорізької області по даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа “Скопелліті проти Італії” від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа “Папахелас проти Греції” від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України”, від 02.12.2010 “Шульга проти України”, від 21.10.2010 “Білий проти України”).

Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, граничним строком розгляду цієї справи судом є 25.05.2025.

Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.

Рішення у справі ухвалено судом 14.05.2025.

Стислий виклад позицій учасників страви.

Позивач Концерн “МТМ” звернувся до Господарського суду Запорізької області з вимогою про стягнення ФОП Шермінського В.О. 5901,35 грн заборгованості за договором про надання послуг з постачання теплової енергії № 74204381 від 01.11.2021 у період з 01.11.2021 по 30.06.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином своїх договірних зобов’язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг з постачання теплової енергії за договором № 74204381 від 01.11.2021 у період з 01.11.2021 по 30.06.2024, що стало підставою звернення Концерн “МТМ” до суду з вимогами про стягнення 5901,35грн заборгованості з ФОП Шермінського В.О.

Позов заявлено на підставі норм Цивільного кодексу України, Законом України “Про житлово-комунальні послуги”,Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 830, Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315.

Відповідач правами, наданими процесуальним законом, зокрема, ст.ст. 42, 165, 169 ГПК України, не скористався, відзив на позов, жодних доказів суду не надав, позицію щодо предмету спору не висловив, участі у судових засіданнях не брав.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі “Осіпов проти України”, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позові, не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи процесуальні строки, встановлені для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують.

Фізична особа - підприємець Шермінський Валерій Олегович на підставі договору оренди № 1225/6 від 25.03.2005 (з урахуванням додаткової угоди від 11.05.2021) є орендарем нежитлового приміщення № 365 першого поверху (літ.А-9) загальною площею 17,10 кв.м за адресою: вул. Василя Сергієнка, буд. 11 у м. Запоріжжя.

Згідно із додатковою угодою від 11.05.2021 строк дії договору оренди нежитлового приміщення № 1225/6 від 25.03.2005 продовжено до 10.05.2026.

Доказів припинення дії договору оренди нежитлового приміщення та повернення з користування орендарем об`єкту оренди станом на дату подачі позову в матеріали справи не надано.

Позивач – Концерн “МТМ” є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України “Про природні монополії” та за приписами статті 19 Закону України “Про теплопостачання” як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Концерн “МТМ” діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну “МТМ” є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

На виконання вимог Закону України “Про житлово-комунальні послуги” 02.10.2021 Концерн “МТМ” розмістив на офіційному вебсайті індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua, вкладка “Споживачам”).

Відповідне повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну “МТМ” публічних договорів опубліковано також на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування – Запорізької міської ради (https://zp.gov.ua/uk, вкладка Новини, Всі новини, Місто, у вільному доступі в мережі Інтернет)

Указані договори є публічними договорами приєднання і вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

Відповідно до наведеного вище станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір №74204381 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі – договір) до об’єкту нерухомості: нежитлове приміщення №365 першого поверху (літ. А-9) загальною площею 17,10кв. м по вулиці Василя Сергієнка, буд 11, м. Запоріжжя між позивачем та відповідачем є укладеним.

Згідно з пунктом 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

У пункті 5 договору зазначено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до пункту 11 договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.

Згідно з п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу визначається на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця http://teploseti.zp.ua.

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 Договору).

Пунктом 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Позивачем надано послугу з постачання теплової енергії в період 01 листопада 2021 року до 30 червня 2024 року на загальну суму 13301,35 грн.

Відповідачеві сформовані та виставлені на оплату рахунки за надані послуги за договором № 74204381 за спірний період листопад 2021 року – червень 2024 року.

Відповідач отриману теплову енергію оплатив частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 5901,35 грн.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати обсягу спожитої послуги стало підставою звернення позивача до суду про стягнення боргу в розмірі 5901,35 грн.

Доказів погашення суми позову відповідач на час розгляду справи суду не надав.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.

Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України (далі – ГК України) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України “Про теплопостачання” відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.ст. 24, 25 Закону України “Про теплопостачання” та є обов`язковим для сторін на підставі закону.

За змістом ст. 25 вказаного Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).

Положеннями ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що:

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Аналіз наведених вище визначень дає підстави дійти висновку про те, що обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії у розумінні цього Закону може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі/користувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Як встановлено судом, об`єкт споживання відповідача (нежитлове приміщення №365 першого поверху (літ. А-9) загальною площею 17,10 кв.м) розташований у багатоквартирному житловому будинку по вул. Василя Сергієнка буд. 11, а тому відповідач є споживачем комунальних послуг у розумінні Закону України “Про житлово-комунальні послуги” №2189-VІІІ.

В офіційному виданні Голос України № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 № 2189-VІІІ.

Відповідно до п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 01.05.2019, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління з побутовими відходами.

За приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст.19 Закону України “Про теплопостачання” споживач або суб`єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо; споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Так, 01.05.2021 набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг”. Згідно з цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі і до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, зокрема до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги” №2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Водночас пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.

У частині першій статті 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Згідно із ч. 7 ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 цього Закону.

За приписами ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 №2189-VIII (в редакції від 01.05.2021), договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України “Про житлово-комунальні послуги” договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021), ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

На виконання вимог Закону, Концерн “МТМ” 02.10.2021 оприлюднив на власному офіційному вебсайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/).

Згідно з п. 1 оприлюдненого Концерном “Міські теплові мережі” Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна;

нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об’єктом нерухомого майна;

співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Як встановлено судом, відповідач є користувачем, на умовах договору оренди нежитлового приміщення № 1225/6 від 25.03.2005, нежитлового приміщення № 365 першого поверху (літ. А-9) загальною площею 17,10 кв.м в будинку № 11 по вул. Василя Сергієнка, м.Запоріжжя.

Нежитлове приміщення, яким користується відповідач, є невід`ємною частиною житлового будинку по Василя Сергієнка, буд. 11 у м. Запоріжжі, який оснащений розподільним приладом обліку теплової енергії: SHARKY 775, заводський № 53165279, про що зазначено в рахунках за надані послуги з постачання теплової енергії, відповідно обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку.

Пунктом 5.13 договору оренди нежитлового приміщення № 1225/6 від 25.03.2005 до обов’язків орендаря віднесено укладення відповідних договорів з постачальниками комунальних послуг.

З урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, оскільки нежитлове приміщення, користувачем якого є відповідач, є невід`ємною (вбудованою) частиною житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Василя Сергієнка, буд. 11, а співвласники житлового будинку, члени якого, у визначений нормативними актами строк, не ухвалили рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, доказів протилежного не надано, відтак, суд дійшов висновку, що типовий індивідуальний договір № 74204381 між Концерном “МТМ” та ФОП Шермінським В.О. є укладеним з 01.11.2021.

Пунктом 4 Типового індивідуального договору № 74204381 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Окрім цього, за змістом п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ Кабінету №1022 від 08.09.2021) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є, в тому числі, факт отримання послуги.

Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення на сайті Концерну “МТМ” публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі “Інтернет” за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає зазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.

Згідно з п. 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Пунктом 24 Правил № 830 визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315”.

Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика).

Нормами Розділу І Методики визначено (п. 3), що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об’єктами нерухомого майна, не є самостійними об’єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об’єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу ІІІ Методики.

Відповідно до абз. 1 п. 4 Розділу І Методики для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.

За приписами п. 7 Розділу І Методики у разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.

Розділом ІІ Методики передбачені базові правила визначення та розподілу між споживачами загальних обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг.

Так, згідно з п. 2 Розділу ІІ Методики загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення (Q^оп_буд) у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень (Q_пр), забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (Q^оп_з.п.б) будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії (У_iQ_{відкл.і}), що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Пунктом 12 Розділу IV Методики передбачено: обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об’ємів їх житлових/ нежитлових приміщень.

Відповідно до визначення, наведеного в п. 2 Розділ І Методики, опалюване приміщення – приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Пунктом 12 частини 1 статті 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Процедура відключення визначена Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019.

Доказів на підтвердження відключення від мережі опалення відповідачем не надано, отже приміщення, що перебуває у користуванні відповідача, є опалювальними.

Пунктом 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, визначено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Відповідні рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок опалювального періоду 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 років у м. Запоріжжя розміщені в загальному доступі в мережі “Інтернет” на офіційному вебсайті Запорізької міської ради, та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі. Також вказані рішення надано позивачем у паперовому вигляді.

Об’єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому за адресою: м.Запоріжжя, вул. Василя Сергієнка, буд. 11, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку – житлових та нежитлових приміщень.

Комунікаційні мережі приміщення відповідача приєднані до внутрішньобудинкової системи житлового будинку та складають його невід’ємну частину, зворотного відповідачем не доведено.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази (відповідачем таких доказів також не надано) на підтвердження відключення від мережі теплопостачання позивача згідно з Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Мінрегіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019, тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що приміщення, що перебуває у користуванні відповідача є опалювальним.

Згідно з Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 Концерном “Міські теплові мережі” для застосування протягом опалювального періоду 2021-2022 років розраховано двоставкові тарифи на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії, які затверджені Рішенням Виконавчого комітету Запорізької Міської Ради від 11.10.2021 № 374 (зі змінами). Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо. Тобто двома ставками. Перша ставка (умовно-змінні витрати) – плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії. Друга ставка (умовно-постійні витрати) – плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов’язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/ годину). Тобто, споживач, сплачуючи за одиницю приєднаного теплового навантаження, сплачує всі витрати, пов’язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової, крім енергоносіїв. Оскільки ці витрати виникають у підприємства протягом всього року, то і тариф розраховано для місячної оплати протягом року, рівними частинами в опалювальний та міжопалювальний періоди. Відповідно до умов укладених договорів плата виконавцю складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.

Плата за абонентське обслуговування включає витрати виконавця, пов’язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води. Концерном “Міські теплові мережі” абонентська плата розрахована відповідно до річних планових витрат на зазначені функції та не залежить від обсягів спожитих послуг. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця та не залежить від обсягів послуг. В силу виконання Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830 Позивачем формуються рахунки на оплату спожитої послуги та надаються споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”.

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 Договору).

За умовами п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Отже, сторони у договорі визначили порядок розрахунків, який не ставить у залежність оплату наданої послуги від отримання споживачем рахунків.

При цьому, позивачем надано поштовий реєстр на відправку №54 від 22.07.2024 (а.с.26).

Відтак, позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги за період з листопад 2021 - червень 2024 р.р. на загальну суму 13301,35 грн, які частково сплачені відповідачем на суму 7400,00грн. Сума заборгованості за виставленими рахунками складає 5901,35грн.

Рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування, зокрема, щодо встановлених приладів комерційного обліку, їхніх показань, загальної площі будівлі, опалювальної площі споживача тощо, що у своїй сукупності дозволяють встановити кількість спожитої теплової енергії відповідачем.

Доказів, які б підтверджували виконання зобов`язань щодо оплати наданих послуг, відповідач не надав та доводів позивача не спростував.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні існують такі основні стандарти доказування: “баланс ймовірностей” (balance of probabilities) або “перевага доказів” (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів” (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом” (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні” (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з “Достатність доказів” на нову – “Вірогідність доказів” та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів”.

Стандарт доказування “вірогідності доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, рахунки оплату вартості спожитої теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.06.2024 в розмірі у сумі 5901,35 грн не оплатив, а тому у позивача є підстави для звернення до суду за захистом своїх прав.

Доказів виконання зобов`язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми боргу не надав.

Ураховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.ст. 74, 76, 77-79, 86 ГПК України, з урахуванням стандарту доказування “вірогідності доказів”, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 5901,35 грн вартості спожитої теплової енергії, є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір у сумі 2422,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись положеннями ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи – підприємця Шермінського Валерія Олеговича (69076, м.Запоріжжя, вул. Козака Бабури, буд. 14, кв. 184, РНОКПП 2233910273) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов”, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458, на розрахунковий рахунок UA063223130000026006000047923 у Філії АТ “Укрексімбанк” у м. Києві, МФО 322313, ЄДРПОУ 32121458) вартість спожитої теплової енергії за договором № 74204381 від 01.11.2021 за період з 01.11.2021 до 30.06.2024 в розмірі 5901 (п’ять тисяч дев’ятсот одна) гривня 35 копійок.

Стягнути з Фізичної особи – підприємця Шермінського Валерія Олеговича (69076, м.Запоріжжя, вул. Козака Бабури, буд. 14, кв. 184, РНОКПП 2233910273) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов”, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458,на розрахунковий рахунок UA553204780000026000924860823, ПАТ АБ “УКРГАЗБАНК”, МФО 320478) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 копійок.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 14.05.2025.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І.Є. Лєскіна