flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ДО УВАГИ!!! Учасників провадження у справі № 908/905/25 (суддя Зінченко Н.Г.), Позивач: АТ «»ТАСКОМБАНК», Відповідач: Фізична особа-підприємець Макаров Олександр Аркадійович

16 червня 2025, 15:00

ДО УВАГИ!!! Учасників провадження у справі № 908/905/25 (суддя Зінченко Н.Г.), Позивач: АТ «»ТАСКОМБАНК», Відповідач: Фізична особа-підприємець Макаров Олександр Аркадійович

 номер провадження справи  4/34/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

13.06.2025                                                                                               Справа №  908/905/25

м. Запоріжжя Запорізької області

 

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, буд. 30)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Макарова Олександра Аркадійовича, (72503, Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Центральна, буд. 113. кв. 4)

про стягнення 454428,41 грн.

 

 

08.04.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 07.04.2025, (вх. № 988/08-07/25 від 08.04.2025) Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Макарова Олександра Аркадійовича, смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області про стягнення 454428,41 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № НІ 2841 від 14.09.2021, в тому числі 372326,53 грн. заборгованості по тілу кредиту(в тому числі прострочена) та 82101,88 грн. заборгованості по комісії (в тому числі простроченій). 

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 справу № 908/905/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №908/905/25, присвоєно справі номер провадження справи 4/34/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 526629806 ЦК України,ст., ст. 173, 174, 193, 265 ГК України, Законом України «Про фінансовий лізинг»,договором фінансового лізингу № НІ 2841 від 14.09.2021, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 454428,41 грн. заборгованості, в тому числі 372326,53 грн. заборгованості по тілу кредиту(в тому числі прострочена) та 82101,88 грн. заборгованості по комісії (в тому числі простроченій). 

Ухвалою суду 14.04.2025 у справі № 908/905/25 відповідачу запропоновано у строк до 01.05.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву із його документальним обґрунтуванням.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. 

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 06.08.2025включно.   

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).

Фізична особа-підприємець Макаров Олександр Аркадійович має місце реєстрації на території, яка відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, у смт. Якимівка Мелітопольського району Запорізької області.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.

Наразі згідно ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» суд викликає або повідомляє учасників справи про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Враховуючи територіальне перебування відповідачіа на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» ухвала господарського суду Запорізької області від 14.04.2025про відкриття провадження у справі № 908/905/25опублікована на офіційному веб-сайті судової влади України 14.04.2025.

В ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено, що з опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За приписами зазначеної норми Закону якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/905/25.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 14.04.2025 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 14.05.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 13.06.2025.

Розглянувши матеріали справи, суд

 

УСТАНОВИВ

 

14.09.2021 між Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (Лізингодавець, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Макаровим Олександром Аркадійовичем (Лізингоодсржувач, відповідач у справі) укладено договір фінансового лізингу № НІ 2841  (далі за текстом – Договір).

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано Заявку–анкету лізингодержувача, відповідно до якої Лізингоотримувач просив надати лізинг на наступних умовах: мета придбання предмета лізингу : для розвитку бізнесу,предмет лізингу трактор «BELARUS» - 892,2 РБ, 2021 року випуску, ціна за одиницю – 570000, 00 грн.; валюта фінансування – гривня – 433500, 00 грн., строком на 36місяців.

В пункті 14 Договору сторони погодили, що підписанням цього Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач приєднується до Загальних умов договору фінансового лізингу, які є публічною частиною Договору фінансового лізингу.

Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в Договорі), розміщені на офіційному веб-сайті Лізингодавця за посиланням: https://tascombank.ua/corp-business/lizyng в розділі «Лізинг».

Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізінгу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до Договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкій, щодо зміни, припинення договору, порядку та суми дострокового викупу Предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього Договору (включаючи Загальні умови) та зобовязується дотримуватися усіх його умов.

В п.15 Договору сторони домовились, що своїм підписом на Договорі Лізингоодержувач підтверджує факт отримання Договору фінансового лізингу в дату його укладення та запевняє, що на дату підписання договору ознайомився та має доступ до Загальних умов договору фінансового лізингу, які розміщені на офіціальному веб-сайті Лізингодавця та є діючим на дату укладення Договору, а також підтверджує отримання перед укладанням Договору інформації, передбаченої ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до умов п. 3 Договору предметом лізингу є трактор «Беларус» - 892,2 РБ, 2021 року випуску, VIN-код зав. № Y4R900Z05M110259.Вартість предмета лізингу - 578 000 грн., в т.ч. ПДВ 96 333,33 грн.

Згідно п. 9.1 Договору загальна сума лізингових платежів - 740 285,17 грн. на дату укладення Договору і може змінюватися відповідно до умов Договору.

Пунктом 9.3. Договору сторони визначили порядок сплати лізингових платежів та валюту зобов’язання: у гривні згідно з Графіком внесення лізингових платежів (валюта зобов'язання - гривня).Лізингодавець має право зарахувати платіж в погашення заборгованості на наступний робочий банківський день, якщо сплата лізингового платежу або комісії надійшла на поточний рахунок Лізингодавця після 31 години 00 хвилин за Київським часом дня сплати за графіком.До погашення вартості Предмета лізингу відноситься сума, що зазначена в Графі 4 «Платіж, що відшкодовує вартість Предмета лізингу» Графіка платежів на відповідну дату. Комісією Лізингодавця вважається різниця між поточним лізинговим платежем, розрахованим аз цією формулою, і сумою, щовідшкодовує вартість Предмета лізингу.

Графік внесення лізингових платежів (№ платежу, дати нарахування та оплати) сторони узгодили п. 10 Договору.

Відповідно до п. 13 Договору договір фінансового лізингу (разом з Загальними умовами, що є публічною частиною Договору) набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами та скріплення печатками Сторін у( разі їх наявності) та діє протягом перебігу Строку лізінгу (крім випадків коли з підстав за в порядку, передбаченому цим Договором, Сторона відмовиться від Договору в односторонньомупорядкуабоСторонидосягнуть згоди продострокове припинення/ розірвання цього Договору).

Як зазначає позивач в позовній заяві, свої зобов’язання за Договором фінансового лізингу № НI 2841 виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти в обсязі, обумовленому Договором.

Однак, лізінгоодержувачем, умови Договору фінансового лізингу № НI 2841 не виконані, кошти у встановлені умовами Договору строки не повернуті, у зв’язку з чим  станом на 14.02.2025 загальна заборгованість перед позивачем склала 454 428,41 грн., з яких:  заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) – 372 326,53 грн., заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій) – 82101,88 грн., що стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). 

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

            За умовами п. 3 ч. 2 ст. 11  вказаного Закону, лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Положеннями ст. 292 ГК України встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтею 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.1,5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.   

Згідно з ч.1 ст. 13, ч. ст. 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. 

Із змісту положень ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлені договором або законом. 

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено право юридичних осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду. 

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 7879 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Як вже зазначалось судом,  позивач в позовній заяві, зазначив, що свої зобов’язання за Договором фінансового лізингу № НI 2841 виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в обсязі, обумовленому Договором.

Суд зауважує, що Договір лізингу це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) набуває у власність майно і передає його іншій стороні (лізингоодержувачу) у платне користування з правом викупу або без нього, а кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа надає грошові кошти у позику з умовою повернення та сплати відсотків, тобто за договором лізінгу передається саме майно, а не грошові кошти.

Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі за своєю суттю є фактично орендною платою за користування майном.

Проте, матеріали справи не містять, а сторонами не надано Акту прийому-передачі предмету лізингу, обумовленого договором, а саме - трактор «Беларус» - 892,2 РБ, 2021 року випуску, VIN-код зав. № Y4R900Z05M110259.

Отже, матеріали справи не містять доказів передання позивачем відповідачу предмету лізингу. 

Відсутність у справі доказів передання обєкта лізингу, свідчить про невиконання позивачем умов Договору фінансового лізингу № НI 2841від 14.09.2021, а відтак, відсутні підстави для стягнення будь-яких платежів за договором лізингу з лізингоодержувача як відшкодування вартості цього майна.

Також, суд звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 454428,41 грн., які фактично визначає як стягнення суми за кредитним договором, а не як плату за фактичне користування обєктом лізингу.

Так, на підтвердження наявності боргу за користування обєктом лізингу позивачем надано – розрахунок заборгованості по кредитному договору № HI 2841 від 14.09.2021 укладеному з позичальником ФОП Макаров Олександр Аркадійовичстаном на 14.02.2025 та виписку по особовим рахункам кредитного договору №НІ 2841.

Проте, матеріали справи не місять кредитного договору №НІ 2841 від 14.09.2021.

На підставі зазначеного, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позивачем доказово не підтверджені викладені ним у позовній заяві обставини справи, отже в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Макарова Олександра Аркадійовича 372326,53 грн. заборгованості по тілу кредиту (в тому числі прострочена) судом відмовляється.

Оскільки судом відмовлено в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, відсутня правова підстава для стягнення заборгованості по комісії (в тому числі простроченій). Таким чином, в задоволенні вимог про стягнення з відповідача стягнення 82101,88 грн. заборгованості по комісії (в тому числі простроченій) судом також відмовляється.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, правову позицію у справі.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю. 

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Макарова Олександра Аркадійовича, Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка про стягнення 454428,41 грн. відмовити повністю.

 

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України «13» червня 2025 р.

 

Суддя                                                                       Н.Г. Зінченко

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.