Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До відома Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації по справі №908/519/25 (суддя Федько О.А.)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.06.2025 Справа № 908/519/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько О.А.,
за участю секретаря судового засідання Краснікової С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу № 908/519/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (70600, Запорізька область, м. Пологи, вул. Кар’єрна, буд. 28)
до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, ГСП-3, місто Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а)
про стягнення грошової суми,
за участю представників сторін:
від позивача – Єленич О.В. (в режимі відеоконференції), адвокат, ордер ВЕ № 1110645 від 07.03.2025; Страхов В.О. (в режимі відеоконференції), самопредставництво, виписка ЄДР;
від відповідача – не з’явився.
Процесуальні дії по справі.
03.03.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вх.№569/08-07/25 (документ сформований в системі “Електронний суд” 03.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення 35 757 174,20 доларів США, що еквівалентно 1 448 169 130,91 грн, з яких:
- 29 041 714,24 доларів США, що є еквівалентом 1 176 192 330,91 грн - реальних збитків від втрати майна;
- 6 715 460 доларів США, що на дату оцінки є еквівалентом 271 976 800 грн - упущеної вигоди.
У позовній заяві позивачем у відповідності до п. 8 ст. 129 ГПК України наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 220 000,00 грн. Також у прохальній частині позову заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат, пов’язаних із залученням спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи в розмірі 90000,00 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 03.03.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/519/25 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Ухвалою суду від 06.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/519/25 (номер провадження 6/29/25). Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.04.2025 о 10 год. 00 хв.
Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
АТ “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється. У зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.
Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.
За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце підготовчого засідання повідомлено через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, що розміщено 06.03.2025.
Крім того, позивачем до звернення до суду з позовом було здійснено направлення копії позовної заяви з додатками на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації.
Крім того, позивачем до матеріалів справи надано докази підтвердження надіслання на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації, Посольства Російської Федерації в Республіці Польща нотаріально засвідченого перекладу на російську мову копії позовної заяви, ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.03.2025 про відкриття провадження в цій справі, ухвали господарського суду Запорізької області від 03.04.2025, відповідно до якої відкладено підготовче засідання у справі на 29.04.2025.
Відтак, судом ужито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Ухвалою суду від 03.04.2025 підготовче засідання відкладено на 29.04.2025 о 10 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 29.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 04.06.2025 року включно. Закрито підготовче провадження у справі № 908/519/25. Призначено справу № 908/519/25 до розгляду по суті на 20.05.2025 о 10 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 20.05.2025 в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 05.06.2025 о 10 год. 00 хв.
Відповідач в судові засідання не з’являвся, про причини неявки суду не повідомляв; своїм правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 05.06.2025 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення, роз`яснив порядок і строк його оскарження.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В якості підстави для звернення з позовом позивач зазначив, що основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” є добування піску, гравію, глин і каоліну. До початку повномасштабної військової агресії російської федерації підприємство здійснювало розробку Пологівського родовища на території Запорізької області, видобування каоліну вторинного та глини вогнетривкої як сировини для виробництва вогнетривких виробів, різних видів кераміки і цементних домішок, бентонітових (монтморилонітових) глин придатних для виготовлення формовочних і неформовочних матеріалів в будівництві та металургії і піску для закладки відпрацьованого простору гірничих виробок. Все нерухоме майно та рухоме майно Позивача, яке використовувалось у господарській діяльності, зокрема, власний майновий комплекс, спеціальні машини та обладнання, спецтехніка та інші транспорті засоби, перебувало в Запорізькій області, м. Пологи, вул. Кар’єрна, буд. 28.
З 03 березня 2022 року місто Пологи та Пологівський район Запорізької області є окупованими територіями державою-агресором російською федерацією. Рухоме та нерухоме майно Позивача було зруйновано або пошкоджено, транспортні засоби викрадені та перебувають у незаконному володінні та під контролем збройних сил країни агресора – російської федерації, відтак повністю втрачено позивачем у зв’язку з незаконними діями підконтрольних країні-агресору збройних угруповань. Зазначеним позивачу спричинені збитки від втрати майна у розмірі 29 014 714,24 доларів США, що є еквівалентом 1 176 192 330,91 грн
Також позивач зазначає, що з початку військової агресії він був позбавлений можливості отримання прибутку від господарської діяльності, що зумовило понесення збитків у вигляді доходів, які Позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. Розмір упущеної вигоди від неможливості провадження господарської діяльності для позивача становить 6 715 460,00 доларів США, що є еквівалентом 271 976 800,00 грн та визначений Звітом про оцінку розміру реальних збитків №3080/24 та Звітом про оцінку вартості упущеної вигоди №3080/24.
Представники позивача в судовому засіданні 05.06.2025 підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позові.
Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи, що судом згідно чинного законодавства вжито всіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд справи, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (позивач у справі) є юридичною особою, резидентом України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – 00191253, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі – 20.10.1994, дата запису – 30.09.2010, номер запису - 10921450000000614.
Місцезнаходженням позивача є: Україна, 70600, Запорізька область, Пологівський район, місто Пологи, вул. Кар’єрна, буд. 28.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (КВЕД) є добування піску, гравію, глин і каоліну (08.12 основний).
Рухоме та нерухоме майно позивача знаходиться на території Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області.
Для здійснення господарської діяльності ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” використовувало власний майновий комплекс, спеціальні машини та обладнання, спецтехніку та інші транспортні засоби.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 15.05.2024 року №378563204 у власності ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” перебувало наступне нерухоме майно:
Згідно Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 31.12.2021 року ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” має у власності необоротні активи (основні засоби (код рядка 1010) на суму 78 467 тис. грн) та оборотні активи (запаси (код рядка 1100) на суму 93 930 тис. грн.), що також знайшло своє відображення в Балансових довідках про належне на праві власності ТОВ “ГК “МІНЕРАЛ” переліку рухомого майна по відповідним рахункам, а саме:
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів станом на 18.05.2024 року, Листа Головного сервісного центра МВС України №31/60АЗ-928-2025 від 14.01.2025 року та Листа Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПС/1/9483-24 від 21.05.2024 року позивачу на праві приватної власності належить наступне рухоме майно:
Рухоме майно перебувало за місцезнаходженням Позивача в Запорізькій області, Пологівському районі, місті Пологи, вул. Кар’єрна, б. 28, на підставі Договору оренди землі від 27.03.2008 року земельної ділянки загальною площею 413,8751 га, що знаходиться на території Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (далі – Земельна ділянка), що підтверджується повідомленнями про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадить діяльність за формою 20-ОПП, що подавалися до податкового органу 09.10.2020 року та 14.12.2020 року.
Відповідно до договору оренди землі від 27.03.2008 позивач користувався земельною ділянкою кадастровий номер 2324285000:06:001:0060, загальною площею 413,8751 га для розміщення підприємства з видобування та переробки вогнетривкої глини та каоліну, яка знаходиться на території Пологівської сільської ради (Т.1, арк.с. 207-215).
В процесі господарської діяльності здійснювалося видобування відкритим способом вогнетривкої глини та каоліну, бентонітової глини та піску з використанням належного Товариству відповідного рухомого майна (транспортних засобів, обладнання, механізмів та ТМЦ).
Товариством отримувалися відповідні дозвільні документи, зокрема:
- дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (по промисловому майданчику №1 дозвіл №2324210100-63 з терміном дії з 02.07.2016 по 01.07.2026; по промисловому майданчику №2 дозвіл №2324210100-62 з терміном дії з 02.07.2016 по 01.07.2026; по промисловому майданчику №3 дозвіл №2324210100-64 з терміном дії з 02.09.2016 по 01.09.2026);
- дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (№0353.19.23, № 0354.19.23, №0402.12.23, №0405.12.23, №0403.12.23, №0404.12.23, №0006.12.23, №0158.12.23, №1080.14.30) ;
- спеціальний дозвіл на користування надрами №4833, що виданий Державною службою геології та надр України від 25.12.2008 року, чинний до 01.06.2035 року.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено і триває до сьогодні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” наказом Міністерства розвитку громад та територій України №379 від 28.02.2025 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Так, м. Пологи Пологівської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією з 03.03.2022 по теперішній час.
Позивачем за фактами зруйнування, пошкодження та незаконного заволодіння майном збройними силами країни агресора російської федерації були подані заяви до правоохоронних органів, за результатами яких були відкритті наступні кримінальні провадження:
- кримінальне провадження №0002408000001819, яке відкрито на підставі заяви представника позивача від 15.09.2022 року№271/01-юр за знаками ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
- кримінальне провадження №1202280000000133, яке відрито на підставі заяви позивача від 09.09.2024 року №0909 за ознаками ч. 1 ст. 438 КК України. Постановою Служби безпеки України від 12.09.2024 ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” залучено як потерпілого.
- кримінальне провадження №22022080000000020, яке відкрито за ознаками ч.ч. 1, 2 ст. 438 КК України. Постановою Запорізької обласної прокуратури від 14.04.2022 ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” залучено в якості потерпілого.
- кримінальне провадження № 12022082030000292, відкрито на підставі усної заяви ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” за ознаками ч. 3 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортними засобами).
- кримінальне провадження №12022082030000270, відкрито на підставі усної заяви ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” за ознаками ч. 3 ст. 289 КК України.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області прийнято рішення №29060/6/0-01-014-05-03 від 10.11.2022 про неможливість своєчасного виконання платником податків (позивачем у справі) свого податкового обов’язку. Підставою для прийняття такого рішення зазначено втрата первинних документів, комп’ютерного та іншого обладнання, неможливість використання чи вивезення документів, комп’ютерне та інше обладнання, перебування платника податків та фактичне знаходження виробничих потужностей на території, де ведуться бойові дії та яка знаходиться в окупації.
Згідно Звіту №3080/24 про оцінку розміру реальних збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” код ЄДРПОУ 00191253 внаслідок збройної агресії РФ, станом на 01.06.2024 розмір реального збитку, завданого внаслідок збройної агресії склав без ПДВ 29 041 714,24 доларів США, що по курсу НБУ на дату оцінки еквівалентно 1 176 192 330,91 грн.
Відповідно до Звіту №3080/24 про оцінку вартості упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ”, код ЄДРПОУ 00191253, внаслідок збройної агресії російської федерації, станом на дату оцінки 01.06.2024 - розмір упущеної вигоди без ПДВ склав 6 715 460 доларів США, що по курсу НБУ на дату оцінки еквівалентно 271 976 800,00 грн.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з метою відновлення порушених його прав та законних інтересів.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Щодо підсудності справи Господарському суду Запорізької області.
У даній справі спір виник між юридичною особою приватного права – Позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб’єкту - Позивачу.
З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб'єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Позивач визначив відповідачем в цій справі Державу Російську Федерацію в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.
У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.
А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов`язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.
Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.
Обґрунтовуючи пред`явлення позову до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації позивач вказав, що повноваження Генеральної прокуратури Російської Федерації найбільш наближені до представництва в іноземних судах України інтересів Російської Федерації, яка здійснює військову агресію проти України.
Згідно норм підпункту 3.1 статті 1 федерального закону “Про прокуратуру Російської Федерації”, Генеральна прокуратура Російської Федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації в міждержавних органах, іноземних та міжнародних судах, іноземних та міжнародних третейських судах.
За таких обставин, суд зазначає, що Генеральна Прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів РФ в межах цього спору. Разом із цим зазначення Генеральної Прокуратури Російської Федерації чи будь-якого іншого органу рф не впливає на правильність визначення Відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається Держава Російська Федерація.
Відповідно ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 77 Закону України “Про міжнародне приватне право” підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
Оскільки шкода завдана майну позивача, розташованому на території Запорізької області, дана справа підсудна Господарському суду Запорізької області.
Щодо неможливості застосування судового імунітету держави відносно Російської Федерації в межах цього спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право” пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Згідно з ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) “у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження” (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що “надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави” (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права.
У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 75 ГПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66). Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги “будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін” (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).
У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Ураховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.
Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий “деліктний виняток” (“tort exсeption”). Умовами, необхідними для застосування “деліктного винятку”, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Ураховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд виснує, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на підстави позову, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
Крім цього, підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Таким чином, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у даній справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до вищезазначених конвенцій щодо боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права “рівний над рівним не має влади і юрисдикції”. Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).
У своїй постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки “вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН”. Зокрема, Верховний Суд встановив, що “такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача”.
Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй. Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України. Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на даний час Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію Господарського суду Запорізької області на розгляд та вирішення цього спору, пов`язаного з заподіянням шкоди на території України в Запорізькій області.
Щодо нормативних підстав стягнення завданих збитків та їх розміру суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно ч. ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право”, права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У ч. 9 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.
Майно позивача, яке використовувалося ним при здійсненні господарської діяльності, залишилося на тимчасово окупованій Російською Федерацією території, а саме: на території м. Пологи Запорізької області. Відтак, позивач позбавлений доступу до свого майна та не має можливості використовувати його в своїй господарській діяльності та, відповідно, отримувати дохід.
Знищення/захоплення внаслідок збройної агресії Російської Федерації належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Згідно поданих позивачем доказів, суд доходить висновку, що належне позивачу майно було пошкоджено/зруйновано/викрадене саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.
Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
Відповідно до цієї Методики об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).
Згідно з п. 5, 6 Методики оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.
Відповідно до п. 7-9 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою. Об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” суб`єктами оціночної діяльності, в тому числі, є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” проведення оцінки майна є обов`язковим, зокрема, у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
Як встановлено судом при розгляді даної справи, в результаті триваючого неспровокованого та повномасштабного акту збройної агресії Російської Федерації проти України, а також тимчасової окупації збройними формуваннями Російської Федерації території міста Пологи Пологівської міської територіальної громади, було знищено, пошкоджено та викрадене майно позивача, яке перебувало у власності останнього.
Тим самим відповідач завдав позивачу реальні збитки від втрати майна в розмірі 29 041 714,24 доларів США, що на дату оцінки є еквівалентом за курсом НБУ 1 176 192 330,91 грн.
Розмір завданих збитків підтверджується Звітом №3080/24 про оцінку розміру реальних збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ, внаслідок збройної агресії РФ, складеним ТОВ “Консалтингова компанія “ПАРЕТО”.
Щодо упущеної вигоди слід зазначити, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки на момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливістю (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчать, що упущена вигода будучи складовою поняття збитків на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов’язана тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
Відповідно до Звіту про розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (втрата можливості володіти та розпоряджатися власним майном), виготовленого ТОВ “Консалтингова компанія “ПАРЕТО”, розмір упущеної вигоди становить 6 715 460 доларів США, що за курсом НБУ на дату оцінки є еквівалентом 271 976 800 грн.
Отже, судом встановлено, що в діях Російської Федерації наявний склад правопорушення, оскільки саме держава-агресор відповідальна за всі дії, що вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. При цьому факт збройної агресії Російської Федерації в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також який визнаний на міжнародному рівні.
За таких обставин господарський суд вважає, що позов ТОВ “Гірничодобувна компанія “Мінерал” до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації в частині стягнення реальних збитків та упущеної вигоди, є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського та міжнародного права.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 22 ч. ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 1059800 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 1059800 грн, за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Позивач у позові просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 220000,00 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
У силу дії пункту 12 частини 3 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
З матеріалів справи № 908/519/25 вбачається, що позивачем дотримано процесуального порядку та строку подання до суду доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Так, позивач у позові навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв’язку з розглядом справи, зокрема, 220000,00 грн – витрати на професійну правничу допомогу.
В якості доказів наявності підстав для покладення на відповідачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем додані копія Договору про надання юридичних послуг №76 від 28.10.2024, укладеного між ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” та Фізичною особою-підприємцем Шевченком Іллею Володимировичем, який є адвокатом, копії платіжних інструкцій №50 від 12.11.2024 на суму 150000,00 грн. та №38 від 20.05.2025 на суму 70000,00 грн.
Позивач просить відшкодувати за рахунок позивача загальну суму 220 000,00 грн витрат на професійну (правничу) допомогу.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
Матеріали справи № 908/519/25 свідчать, що юридичний супровід ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ”, а саме підготовку та подання позову до суду здійснював адвокат Шевченко Ілля Володимирович, який діяв на підставі ордеру серія ВЕ № 1145358, виданого 28.02.2025 на підставі Договору про надання юридичних послуг №76 від 28.10.2024, укладеного між ФОП Шевченко І.В. та ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (Замовник).
У пункті 1.1 Договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов’язується надати Замовнику за плату послуги (далі – Послуги).
Відповідно до п. 1.1.1 Договору під послугами сторони цього Договору погодились розуміти: комплексний юридичний супровід процедури фіксації збитків Замовника, підготовка та подання судового позову щодо відшкодування нанесених збитків до відповідного суду в Україні, юридичний супровід процедури отримання компенсації.
Загальна вартість послуг за Договором складається з двох частин. Перша частина - це фіксована частина, що складає суму в гривні: 220000,00 грн без ПДВ, яка оплачується Замовником поетапно: перший етап – 150000,00 грн без ПДВ, яку Замовник сплачує на умовах передплати, протягом трьох календарних днів з дати укладення цього договору; другий етап – 70000,00 грн без ПДВ, яку Замовник сплачує протягом трьох днів з дати ухвалення рішення відповідного українського суду за позовом, поданим Виконавцем та/або залученими ним адвокатами в інтересах Замовника проти російської федерації, яким суд повністю або частково задовольнив позовні вимоги (п. 3.1 Договору).
Дослідивши зміст та обсяг наданої професійної правничої допомоги, суд вважає, що надання адвокатом Шевченком І.В. позивачеві правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання юридичних послуг №76 від 28.10.2024.
Відповідно до частин 4 – 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не наведено доводів щодо не співмірності витрат на професійну правничу допомогу, заявлену позивачем.
За ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно зі статтею 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Суд бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Правова позиція, наведена вище, викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
Господарський суд ураховує, що заявлена позивачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність, розумність; принципів співмірності та розумності судових витрат, складності справи № 908/519/25, яка розглядалась за правилами загального позовного провадження, витраченого адвокатом позивача часу на надання послуг у даній справі. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту в суді інтересів позивача.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 220000,00 грн, які понесені позивачем, є доведеним, підтверджений належними доказами та є співмірним складності справи та часу, витраченому адвокатом на надання правничої допомоги позивачеві. З огляду на приписи частини 4 ст. 129 ГПК України, суд покладає понесені позивачем витрати на надання правничої допомоги на відповідача.
Відповідно до частини 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
У частині 3 наведеної статті вказано, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.
Як свідчать матеріали справи 07.06.2024 між ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ “ПАРЕТО” (Виконавець) укладено договір №3080/24 на проведення оцінки розміру реальних збитків та розміру упущеної вигоди, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов’язки по здійсненню робіт з незалежної оцінки розміру реальних збитків та розміру упущеної вигоди, завданих внаслідок збройної агресії та оформлення звітів про оцінку збитків, проведеної суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору об’єкт оцінки: вартість знищеного та/або пошкодженого майна ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ”, згідно узгодженого переліку з Замовником, згідно з підпунктом 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 р. №326 та розмір упущеної вигоди ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ”, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації.
Ціна договору складає 90000,00 грн без ПДВ (п. 2.1 Договору).
За результатами наданих послуг 23.10.2024 між сторонами підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт до Договору №3080/24 на проведення оцінки майна від 07.06.2024, вартість виконаних робіт склала 90000,00 грн без ПДВ.
Позивач надані йому послуги сплатив в повному обсязі, про що свідчать копії платіжних інструкцій №7 від 10.06.2024 на суму 45000,00 грн та №23 від 22.10.2024 на суму 45000,00 грн.
Ураховуючи вищевикладене, позивач довів належними та допустимими доказами понесенням ним витрат на проведення оцінки розміру реальних збитків та розміру упущеної вигоди.
Також суду надано договір про надання послуг від 09.04.2025 №ММ/327/25, укладений між ТОВ “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Мозальовою Мариною Володимирівною (Виконавець), за умовами якого Виконавець зобов’язується за плату та за завданням Замовника надати зазначені в цьому Договорі послуги, а Замовник зобов’язується приймати такі послуги та сплачувати їх вартість на умовах визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що за цим договором надаються наступні послуги: послуги письмового перекладу матеріалів судової справи №908/519/25 з української мови на російську мову відповідно до правил орфографії, пунктуації, лексики та стилістики мови.
Ціна послуг і загальна вартість послуг становить 9381,00 грн (п. 4.1 договору).
За результатами виконаних Виконавцем робіт між сторонами 14.04.2025 підписано Акт №123 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 9381,00 грн.
Суду надані докази сплати позивачем вартості послуг письмового перекладу матеріалів справи №908/519/25 з української мови на російську мову, що підтверджується платіжною інструкцією №28 від 09.04.2025.
Аналіз наявних у справі матеріалів підтверджує факт понесення позивачем витрат на письмовий переклад матеріалів справи у заявленому розмірі.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов’язані з залученням експерта та проведенням робіт з оцінки, витрати на письмовий переклад матеріалів справи, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Держави Російська Федерація (за стандартом ISO 3166: повна назва: Russian Federation; Alpha-3 код: RUS; числовий код: 643; адреса представницького органу Генеральної прокуратури Російської Федерації: вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (70600, Запорізька область, м. Пологи, вул. Кар’єрна, буд. 28, ідентифікацій код юридичної особи 00191253) реальні збитки від втрати майна в розмірі 29 041 714,24 доларів США (двадцять дев’ять мільйонів сорок одна тисяча сімсот чотирнадцять доларів США 24 центи), що на дату оцінки є еквівалентом за курсом НБУ 1 176 192 330,91 (один мільярд сто сімдесят шість мільйонів сто дев’яносто дві тисячі триста тридцять гривень 91 коп.), збитки від упущеної вигоди в розмірі 6 715 460,00 доларів США (шість мільйонів сімсот п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят доларів США), що на дату оцінки є еквівалентом за курсом НБУ 271 976 800 (двісті сімдесят один мільйон дев’ятсот сімдесят шість тисяч вісімсот гривень 00 коп.).
Стягнути з Держави Російська Федерація (за стандартом ISO 3166: повна назва: Russian Federation; Alpha-3 код: RUS; числовий код: 643; адреса представницького органу Генеральної прокуратури Російської Федерації: вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІРНИЧОДОБУВНА КОМПАНІЯ “МІНЕРАЛ” (70600, Запорізька область, м. Пологи, вул. Кар’єрна, буд. 28, ідентифікацій код юридичної особи 00191253) суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 220 000, 00 грн (двісті двадцять тисяч гривень 00 коп.), витрати на проведення експертизи в розмірі 90 000 грн (дев’яносто тисяч гривень 00 коп.), витрати, що пов’язані з залученням перекладача в розмірі 9381,00 грн (дев’ять тисяч триста вісімдесят одну гривню 00 коп.).
Стягнути з Держави Російська Федерація (за стандартом ISO 3166: повна назва: Russian Federation; Alpha-3 код: RUS; числовий код: 643; адреса представницького органу Генеральної прокуратури Російської Федерації: вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) в дохід Державного бюджету України суму 1059800 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – 16.06.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.А. Федько
_03_03.png)
