До уваги Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про прийняття рішення у справі №908/176/24 (суддя Корсун В.Л.)

 

 

До уваги Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про прийняття рішення у справі №908/176/24 (суддя Корсун В.Л.)

 

номер провадження справи  17/15/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 05.08.2025                                                                                            Справа № 908/176/24

 м.Запоріжжя Запорізької області  

 

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши матеріали справи №908/176/24

 

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС”, 21021, м. Вінниця, вул. Порика Василя, 38

до відповідача: Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, електронна пошта: info@minjust.gov.ru

про стягнення 10 464 924,00 грн

 

За участю представників сторін та учасників справи:

від позивача: Гришко І.І., ордер серія АР № 115990 від 22.01.24

від відповідача: не з’явився

СУТЬ  СПОРУ:

 

22.01.24 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 22.01.24 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” (далі ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС”) до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10 075 158,84 грн.

23.01.24 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/176/24 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 29.01.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/176/24, якій присвоєно № провадження 17/15/24. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 28.02.24 о/об 10 год. 00 хв. 

Ухвалою від 28.02.24 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів – по 29.04.24 включно та відкладено підготовче засідання на 26.03.24 о 12 год. 00 хв.

Представник позивача в судовому засіданні 26.03.24 надав пояснення на запитання суду, які виникли в підготовчому засіданні.

Також, в судовому засіданні 26.03.24 суд зобов’язав представника позивача надати до наступного судового засідання додаток до позовної заяви за вих. від 22.01.24, а саме: п. 4) копія інвентаризаційного опису запасів від 29.07.2022, через відсутність такого документа у справі.

Представник відповідача в судове засідання 26.03.24 не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою від 26.03.24 судом відкладено підготовче засідання у справі № 908/176/24 на 17.04.24 о 10 год. 30 хв.

04.04.24 до суду в системі “Електронний суд” від представника ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС” надійшло клопотання за вих. від 04.04.24, в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи № 908/176/24 копії документів, а саме: копію інвентаризаційного опису запасів від 29.07.2022 та докази направлення інвентаризаційного опису відповідачу.

Представники сторін в судове засідання 17.04.24 не з’явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 17.04.24 судом задоволено зазначене вище клопотання представника позивача за вих. від 04.04.24 та долучено до матеріалів справи копію інвентаризаційного опису запасів від 29.07.22.

Ухвалою від 17.04.24 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/176/24  та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.24 об 11 год. 00 хв.

Представники сторін в судове засідання 15.05.24 не з’явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 15.05.24 судом оголошено перерву в розгляді справи по суті спору на 30.05.24 о 10 год. 30 хв.

Представник відповідача в судове засідання 30.05.24 не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 30.05.24 представник позивача надав пояснення, які виникли в суду в розгляді справи по суті спору.

Ухвалою від 30.05.24 судом оголошено перерву в розгляді справи по суті спору на 13.06.24 об 11 год. 30 хв.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.24 не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 13.06.24 представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в розгляді справи по суті на 1 день.

Ухвалою від 13.06.24 судом оголошено перерву в розгляді справи по суті спору на 14.06.24 о 10 год. 30 хв.

13.06.24 до суду в системі “Електронний суд” від представника ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС” надійшло клопотання за вих. від 13.06.24, в якому останній просив суд повернути розгляд справи № 908/176/24 на стадію підготовчого провадження з метою вирішення питань, визначених ч. 1 ст. 177 ГПК України, а також для забезпечення права позивача на належний судовий захист; призначити у справі судову економічну експертизу бухгалтерського обліку; на розгляд та вирішення експерту поставити наступні питання: - чи підтверджується документально розмір збитків в сумі 10 075 158,84 грн., завданих ТОВ “Оптово – торгівельна компанія “Референс” внаслідок військової агресії російської федерації проти України; доручити проведення судової експертизи експерту Дєєвій Лілії Євгеніївні (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 14, оф. 24); на час проведення судової економічної експертизи провадження у справі зупинити.

Представник відповідача в судове засідання 14.06.24 не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 14.06.24 представник позивача підтримав клопотання за вих. від 13.06.24 про повернення розгляду справи на стадію підготовчого провадження та призначення судової економічної експертизи.

Розглянувши клопотання представника позивача за вих. від 13.06.24 про повернення розгляду справи на стадію підготовчого провадження та призначення судової економічної експертизи, судом задоволено вказане клопотання з підстав визначених в ухвалі суду від 14.06.24.

Крім того в судовому засіданні 14.06.24 судом задоволено клопотання позивача за вих. від 13.06.24 в частині призначення у справі № 908/176/24 судової економічної експертизи.

Ухвалою від 14.06.24 судом:

- задоволено клопотання ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС” за вих. від 13.06.24 про повернення розгляду справи на стадію підготовчого провадження та призначення судової економічної експертизи;

- постановлено повернутись на стадію підготовчого провадження у справі № 908/176/24;

- призначено у справі № 908/176/24 судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Дєєвій Лілії Євгеніївні (м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 14, оф. 24);

- на вирішення експерта поставлено наступне питання: чи підтверджується документально розмір збитків в сумі 10 075 158,84 грн, завданих ТОВ “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” внаслідок військової агресії російської федерації проти України;

- попереджено експерта про кримінальну відповідальність передбачену ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків;

- враховуючи заявлене клопотання представника ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС”, витрати з оплати проведення судової економічної експертизи покладено на позивача у цій справі - ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС”;

- зобов’язано ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС” сплатити рахунок, виставлений експертною установою на оплату проведення судової електротехнічної експертизи, протягом 7 банківських днів після його отримання;

- провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової економічної експертизи у справі № 908/176/24 та надходження її висновку до Господарського суду Запорізької області;

-  зобов’язано сторін у справі № 908/176/24 надати суду (у випадку надходження відповідного клопотання судового експерта) всі необхідні документи та матеріали для проведення судової експертизи та повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у цій справі;

- для проведення судової економічної експертизи матеріали господарської справи № 908/176/24 направлено експерту Дєєвій Лілії Євгеніївні (м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 14, оф. 24, linara_audit@ukr.net).

- зобов’язано експерта після завершення проведення судової економічної експертизи надіслати експертний висновок та матеріали справи № 908/176/24 на адресу Господарського суду Запорізької області (м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, буд. 4, каб. № 219, корпус № 1, суддя Корсун В.Л.) чи повідомити суд про наявність підстав, які перешкоджають проведенню такої експертизи. 

Ухвалою від 19.06.24 судом виправлено допущену помилку в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали суду від 14.06.24 по справі № 908/176/24, а саме виклавши прізвище та ім’я експерта як – Дєєва Лілія Євгенівна (м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 14, оф. 24).

15.07.24 на адресу суду від судового експерта приватної аудиторської фірми “Лінара-аудит” Дєєвої Л.Є. надійшло клопотання за вих. від 12.07.24 № 59 про надання додаткових документів, необхідних для проведення експертизи у справі № 908/176/24, яка просить суд надати додаткові документи для проведення дослідження, а саме:

- наказ про проведення інвентаризації та протокол засідання інвентаризаційної комісії;

- фінансову звітність станом на 31.12.21 повний комплект;

- фінансову звітність станом на 30.06.22 повний комплект;

- оборотно-сальдову відомість станом на 31.12.21, розгорнуту по субрахункам;

- оборотно-сальдову відомість по рах. 281 станом на 31.12.21, 31.01.22, 28.02.22, 30.06.22 та 29.07.22.

Ухвалою від 23.07.24 судом:

- поновлено провадження у справі № 908/176/24 із 23.07.24 для розгляду клопотання судового експерта за вих. від 12.07.24 № 59 приватної аудиторської фірми “Лінара-аудит” Дєєвої Л.Є. про надання додаткових документів, необхідних для проведення судової економічної експертизи у справі № 908/176/24;

- задоволено клопотання судового експерта за вих. від 12.07.24 № 59 приватної аудиторської фірми “Лінара-аудит” Дєєвої Л.Є. про надання додаткових документів, необхідних для проведення судової економічної експертизи у справі № 908/176/24;

- зобов'язано ТОВ “ОТК“РЕФЕРЕНС” (21021, м. Вінниця, вул. Порика Василя, 38) у строк до 15.08.24 надати судовому експерту приватної аудиторської фірми “Лінара-аудит” – Дєєвій Л.Є.: наказ про проведення інвентаризації та протокол засідання інвентаризаційної комісії; фінансову звітність станом на 31.12.21 повний комплект; фінансову звітність станом на 30.06.22 повний комплект; оборотно-сальдову відомість станом на 31.12.21, розгорнуту по субрахункам; оборотно-сальдову відомість по рах. 281 станом на 31.12.21, 31.01.22, 28.02.22, 30.06.22 та 29.07.22;

- звернуто увагу ТОВ “ОТК“РЕФЕРЕНС” на те, що несвоєчасність надання додаткових документів судовому експерту може призвести до безпідставної тяганини щодо розгляду цієї справи;

- провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової економічної експертизи у справі № 908/176/24 та надходження її висновку до Господарського суду Запорізької області;

- суд зобов’язав судового експерта після завершення проведення судової економічної експертизи надіслати експертний висновок та матеріали справи № 908/176/24 на адресу Господарського суду Запорізької області (м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, буд. 4, кабінет № 219, корпус № 1, суддя Корсун В.Л.).

18.04.25 до Господарського суду Запорізької області повернулись матеріали справи № 908/176/24 із приватної аудиторської фірми “Лінара-аудит” з супровідним листом за вих. від 11.04.25 №43 та висновком № 34 судово-економічної експертизи по матеріалам господарської справи № 908/176/24 за позовом ТОВ “ОТК“РЕФЕРЕНС” до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, який підписано 14.03.25.

Ухвалою від 23.04.25 судом поновлено провадження у справі № 908/176/24 з 07.05.25, судове засідання призначено на 07.05.25 о/об 11 год. 30 хв.

06.05.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти підготовче засідання, призначене на 07.05.25 об 11 год. 30 хв. у справі № 908/176/24 на іншу дату.

Представники сторін в судове засідання 07.05.25 не з’явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені у відповідності до норм чинного законодавства України.

Ухвалою від 07.05.25 судом відкладено підготовче засідання у справі № 908/176/24 на 10.06.25 о 10 год. 00 хв.

03.06.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить суд частково змінити предмет позову у справі № 908/176/24 в частині позовних вимог, зазначених в п. 1 прохальної частини позовної заяви, змінивши її наступним чином:

стягнути з Держави - російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (код ЄДРЮО: 7707211418; місцезнаходження: російська федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельної компанії “Референс” (код за ЄДРПОУ: 42925668; місцезнаходження: Україна, 21021, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Порика Василя, будинок 38), суму матеріальної шкоди в розмірі в загальному розмірі 10 464 924,00 гривень, які складаються зі шкоди (збитків) завданої внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації в сумі 6 832 104,00 грн. та суми упущеної вигоди від недотриманого прибутку у розмірі 3 632 820,00 грн.

09.06.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи № 908/176/24 докази, а саме: копію акту прийому-здачі виконаних робіт від 26.03.25 та копію рахунку №22 від 25.03.25.

Представники сторін в судове засідання 10.06.25 не з’явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені у відповідності до норм чинного законодавства України.

Розглянувши в засіданні 10.06.25 заяву представника позивача про часткову зміну предмету позову у справі № 908/176/24, судом задоволено вказану заяву з підстав викладених в ухвалі суду від 10.06.25.

А тому, як наслідок, з огляду на наведене вище в тексті цього рішення, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням задоволеної заяви про часткову зміну предмету позову (сформованої в системі “Електронний суд” 03.06.25) … та з прохальною частиною в наступній редакції:

“…стягнути з Держави - російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (код ЄДРЮО: 7707211418; місцезнаходження: російська федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельної компанії “Референс” (код за ЄДРПОУ: 42925668; місцезнаходження: Україна, 21021, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Порика Василя, будинок 38), суму матеріальної шкоди в розмірі в загальному розмірі 10 464 924,00 гривень, які складаються зі шкоди (збитків) завданої внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації в сумі 6 832 104,00 грн. та суми упущеної вигоди від недотриманого прибутку у розмірі 3 632 820,00 грн. …”.

Ухвалою від 10.06.25 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів – по 06.08.25 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/176/24 на 08.07.25 о 10 год. 00 хв. Крім того, зобов’язано ТОВ “ОТК “РЕФЕРЕНС” невідкладно надіслати на адресу посольства російської федерації в тих чи інших країнах Європи або світу: екземпляр (копію) цієї ухвали про відкладення підготовчого засідання у справі № 908/176/24 на 08.07.25 о 10 год. 00 хв. та клопотання (сформоване в системі “Електронний суд” 09.06.25) про долучення доказів. Докази такого направлення надати суду.

07.07.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшли клопотання за вих. від 07.07.25 про долучення доказів, в яких останній просить суд долучити до матеріалів справи докази, а саме: копію клопотання щодо направлення копій матеріалів справи відповідачу з додатками та копію квитанції АТ “Укрпошта” від 07.07.25.

В судовому засіданні 08.07.25 судом задоволені клопотання представника позивача за вих. від 07.07.25 про долучення доказів та долучено до матеріалів справи докази, а саме: копію клопотання щодо направлення копій матеріалів справи відповідачу з додатками та копію квитанції АТ “Укрпошта” від 07.07.25.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.25 не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 08.07.25 надав пояснення на запитання суду, які виникли в підготовчому засіданні.

Також, у підготовчому засіданні 08.07.25 судом у представника позивача з’ясовано положення ч. 2 ст. 182 ГПК України та повноту виконання запропонованих вимог, викладених в ухвалі суду про відкриття провадження у даній справі.

Представником позивача повідомлено суду, що до матеріалів справи надані всі документи, необхідні для вирішення даної справи по суті спору.

Ухвалою від 08.07.25 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/176/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 05.08.25 об 11 год. 30 хв.

14.07.25 до суду в системі “Електронний суд” від представника позивача надійшло клопотання за вих. від 14.07.25 про долучення доказів, в яких останній просить суд долучити до матеріалів справи докази, а саме: копію квитанції АТ “Укрпошта” від 10.07.25 про повідомлення відповідача про наступну дату і час судового засідання.

В судовому засіданні 05.08.25 судом задоволено клопотання представника позивача за вих. від 14.07.25 про долучення доказів та долучено до матеріалів справи докази, а саме: копію квитанції АТ “Укрпошта” від 10.07.25 про повідомлення відповідача про дату і час судового засідання. Судом розпочато розгляд справи по суті.

У вступному слові представник позивача в усній формі стисло виклав зміст та підстави своїх вимог щодо предмета позову. Суд перейшов до з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Представник позивача надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в розгляді справи по суті.

Судом завершено стадію з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами. Суд перейшов до судових дебатів.

Позивач в особі уповноваженого представника заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві (з урахуванням заяви про часткову зміну предмету позову у справі № 908/176/24). Позовні вимоги вмотивовані тим, що умисні дії відповідача під час військової агресії російської федерації проти України призвели до прямих збитків позивача внаслідок позбавлення належного йому майна шляхом окупації території його розміщення, обмеження доступу до нього, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані та можливості безперешкодно продовжувати здійснювати господарську діяльність. ТОВ “Оптово-торгівельна компанія “Референс” є суб’єктом підприємницької діяльності (основний вид економічної діяльності: 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення), яке провадило свою господарську діяльність у м. Мелітополь Запорізької області. З метою здійснення господарської діяльності Товариством було укладено з ФОП Біловолом О.Х. договір оренди нежитлового приміщення №7 від 01.04.20, відповідно до якого позивачу було надано у користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Кримська, буд. 1Б. Також, товариство є власником обладнання, техніки та товарів господарського призначення, загальна вартість яких відповідно до інвентаризаційного опису запасів від 29.07.22 становить 10 075 158,84 грн. За твердженням позивача, враховуючи те, що належне товариству майно (обладнання, техніка та товари господарського призначення) фактично викрадено військовими рф та позивачу не повернуто, наявні підстави для стягнення з російської федерації матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 15, 16, 22, 170, 321, 386, 1166 ЦК України ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, позивач просив суд позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено витрати на правничу допомогу у розмірі 50   000,00 грн. 

Відповідач відзив на позов не надав, представник відповідача в судові засідання жодного разу не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином в порядку визначеному чинним законодавством України.

Так, зокрема, до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.92, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.92 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.22 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.22 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 24.02.22 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом за вих. від 06.10.22 № 91935/114287-22-22/12.1.1 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.22) 24.02.22 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, що підтверджується роздруківками з сайту Господарського суду Запорізької області від 29.01.24, від 05.03.24, від 02.04.24, від 22.04.24, від 17.05.24, від 31.05.24, від 13.06.24, від 18.06.24, від 19.06.24, від 24.07.24, від 23.04.25, від 12.05.25, від 13.06.25, від 10.07.25.

Крім того, на виконання відповідних ухвал суду представником позивача копії ухвали суду направлялись на адресу посольства російської федерації, докази направлення долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про можливість розглянути спір за наявними у справі матеріалами. 

В засіданні 05.08.25, на підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представнику позивача повідомлено про дату складення повного тексту судового рішення. 

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

При цьому, судом враховано, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді; 

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” (Товариство, позивач) є юридичною особою, зареєстрованою 03.04.19 у встановленому законодавством України порядку з ідентифікаційним кодом 42925668.

Згідно з даними ЄДР, основним видом економічної діяльності Позивача є: 46.49. Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Станом на 24.02.22, Товариство знаходилось за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6.

З метою здійснення господарської діяльності ТОВ “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” було укладено з ФОП Біловолом О.Х. договір оренди нежитлового приміщення №7 від 01.04.20, відповідно до умов якого Товариству було надано у користування нежитлове приміщення площею 100 кв. м, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кримська, буд. 1Б.

26.12.23 місце реєстрації ТОВ “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” змінено на: 21021, м. Вінниця, вул. Порика Василя, 38.

24.02.22 російська федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України. По всій території України розпочались масові авіаційні удари, ракетні та артилерійські обстріли військових, промислових та цивільних об'єктів.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.25 № 376 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.25 (попередній наказ № 309 від 23.12.22), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

До вказаного Переліку територій України тимчасово окупованих російською федерацією, входить Мелітопольська міська територіальна громада (з 25.02.22).

За поясненнями позивача, Товариству на праві власності належало майно: обладнання, техніка та товари господарського призначення, загальна вартість якого відповідно до інвентаризаційного опису запасів від 29.07.22 становить (ла) 10   075   158,84 грн.

Зазначене майно зберігалось у приміщенні, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кримська, буд. 1Б.

17.03.22 військовослужбовці російської федерації захопили вищезазначений об’єкт нерухомості та заборонивши доступ до нього, почали вивозити наявне у приміщенні майно.

25.03.22 приміщення за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кримська, буд. 1Б, було покинуто військовими рф. 

08.07.22 група озброєних військових рф повторно проникла на територію вищезазначеного приміщення та вивезла решту товару.

Про факт заволодіння військовими російської федерації належним підприємству майном позивачу стало відомо від місцевих мешканців, які були свідками вказаних подій.

Також факт викрадення майна підтверджується відеозаписом, знятим 29.07.22 директором ТОВ “Еталон-М” (код за ЄДРПОУ: 39563219; місцезнаходження: 72319, Запорізька облась, м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6) та ТОВ “Інтерцил” (код за ЄДРПОУ: 40860729; місцезнаходження: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6) Захаровим В.М., діяльність яких здійснювалась за вищезазначеними адресами.

За фактом незаконного заволодіння майном Товариства 05.07.23 Мелітопольським районним управлінням поліції ГУНП у Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023082140000230 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.438 КК України.

За доводами позивача, внаслідок протиправних дій військовослужбовців російської федерації Товариство фактично позбавлене права володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, чим позивачу завдано матеріальної шкоди на суму 10   464   924,00 грн, що складається зі шкоди (збитків) завданої внаслідок знищення та пошкодження майна в сумі 6   832   104,00 грн та суми упущеної вигоди від недотриманого прибутку у розмірі 3   632   820,00 грн (з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, судом враховано наступне.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.22, військова агресія російської федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджено військову агресію росії проти України, викладено вимогу до  російської федерації про припинення військових дій, у т.ч. проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 р. та Додаткового протоколу І 1977 р. до них.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні”, визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутись до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.20 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.20 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України, в розумінні ч. 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Причиною збитків позивача у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди (не отриманого прибутку) від неможливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності є військова агресія російської федерації проти України. Заподіяння шкоди позивачу відбулось внаслідок саме дій військами російської федерації (відповідача), а відтак, такі дії перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із втратою позивачем свого майна (єдиного майнового комплексу ФЕС) та неможливістю здійснювати господарську діяльність. Також, наведене свідчить про наявність вини відповідача у формі умислу у заподіянні відповідної шкоди.

Рада федерації федеральних зборів рф 22.02.22 надала дозвіл президенту російської федерації на використання збройних сил російської федерації за межами росії. Наведена обставина підтверджується інформацією, оприлюдненою офіційним виданням ради федерації “Парламентська газета”. Також, загальновідомим є те, що 24.02.22 президент російської федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні. Наведене підтверджується інформаційними повідомленнями та записами відеотрансляції наведеного звернення, розміщеними як на офіційному веб-сайті президента рф, а також на веб-сайтах інформаційних ресурсів рф.

Факт здійснення російською федерацією проти України так званої “спеціальної воєнної операції” підтверджується Указом Президента України від 24.02.22 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.22 № 2102-1X, Резолюцією ГА ООН від 01.03.22 № А/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.22 № 182. Крім того, вказана обставина є загальновідомою.

За таких умов, дії відповідача щодо позбавлення доступу позивача до належного йому майна та позбавлення його можливості отримувати прибуток від ведення господарської діяльності вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої “спеціальної воєнної операції” та є її прямим і безпосереднім наслідком.

Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоду у цій господарській справі слід надавати, у т.ч., в межах правової оцінки дії держави російська федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної “спеціальної воєнної операції”.

У зв’язку з викладеним, відповідачем у цій справі визначено державу російська федерація в цілому, як специфічний суб'єкт правовідносин, оскільки здійснення “спеціальної воєнної операції” було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації. А тому, до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни. 

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Протоколу № 1 містить три окремі правила. Перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном. Друге правило, яке міститься у другому реченні першого абзацу, стосується лише позбавлення “власності” та підпорядковує цей процес певним умовам. Третє правило, викладене у другому абзаці, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів (“Спорронг і Льоннрот проти Швеції” (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), 1982; Iatridis v. Greece, 1999; J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. the United Kingdom [BП], 2007; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal, 2007; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia; “Іммобіліаре Саффі проти Італії” (Immobiliare Saffi v. Italy), 1999; Broniowski v. Poland; i “Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії” (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Ці три норми не “окремі” в сенсі того, що вони не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити у світлі загального принципу, проголошеного в першому правилі (“Колишній король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece); Bruncrona v. Finland, 2004; Anheuser-Busch Inc. v. Portugal, 2007).

Так, щоб вважатись сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1, втручання має відповідати певним критеріям: воно має відповідати принципу законності та мати за законну мету за допомогою засобів, і пропорційних меті, якої прагнуть досягти (Beyeler v. Italy [BП], 2000, §§ 108-114). При цьому, Європейський суд з прав людини не раз наголошував, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння “майном” може бути виправданим лише якщо воно служить законним суспільним (або загальним) інтересам (Belane Nagy v. Hungary ; (Lekic v. Slovenia).

У свою чергу, вороже вторгнення на територію іншої суверенної держави, що призвело до окупації військами російської федерації частини території України та, як наслідок, призвело до позбавлення правом розпоряджатись, користуватись та мирно володіти своїм майном, апріорі не може мати жодної легітимної мети та служити законним інтересам українського суспільства. Такі дії однозначно та беззаперечно вважаються порушення з боку відповідача права власності позивача та фактично прирівнюються за своїми тривалими наслідкам до втрати майна позивача.

Вказане підтверджується й рішеннями Європейського суду з прав людини. У переважній більшості випадків, якщо Суд встановлює, що втручання не відповідало умовам, передбаченим законом, або не переслідувало суспільний інтерес чи законну мету, він визнає порушення Конвенції лише з цієї причини та не вважає за необхідне братися до аналізу пропорційності оскаржених заходів (“Сімонян проти Вірменії” (Simonyan v. Armenia); “Віятович проти Хорватії” (Vijatovic v. Croatia); “Губйов проти Росії” (Gubiyev v. Russia), 2011, § 83; “Дімітрові проти Болгарії” (Dimitrovi v. Bulgaria); і “Бок і Паладе проти Румунії” (Bock and Palade v. Romania); “Касілов проти Росії” (Kasilov v. Russia).

У справі “Святі монастирі проти Греції” (The Holy Monasteries v. Greece), 1994, Суд постановив, що законодавче положення, яке автоматично передає користування та володіння визначеною власністю державі, призводить до передачі повного права власності на відповідну землю державі та становить позбавлення “володіння”.

Позбавлення “володіння” може виникнути також у ситуаціях, коли не було офіційного рішення про скасування особистих прав, але вплив на “володіння” заявника низки різноманітних заходів, застосованих органами державної влади, настільки глибокий, що робить ці заходи подібні до експропріації. Щоб визначити, чи відбулось позбавлення “володіння”, Суд не повинен обмежуватись перевіркою того, чи сталось позбавлення власності чи офіційна експропріація; він повинен дивитися глибше й досліджувати реальність ситуації, на яку подається скарга. Оскільки Конвенція має на меті гарантувати права, які є “практичними”, необхідно з'ясувати, чи становила така ситуація фактичну експропріацію, Sporrong and Lonnroth v. Sweden, 1982; “BacmecKy npoTH PyMymi” (Vasilescu v. Romania), 1998; “Шембрі та інші проти Мальти” (Schembri and Others v. Malta), 2009; “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania); Depalle v. France [ВП],). Дійсно, згідно з різними статтями Конвенції, практика Суду вказує на те, що може знадобитись дивитись глибше, читати уважніше і зосередитись на реаліях ситуації (наприклад, “Апап Болонья проти Мальти” (Apap Bologna v. Malta). Наприклад, у справі, коли військово-морський флот заволодів землею заявників, заснував там військово-морську базу, а заявники згодом не змогли ні отримати доступ до свого майна, ні продати, заповісти, закласти чи подарувати його, можливість розпоряджатись відібраною землею разом із невдалими спробами виправити ситуацію призвело до достатньо серйозних фактичних наслідків для заявників, щоб Суд міг вважати, що землі були експропрійовані, навіть за відсутності будь-якого офіційного рішення про експропріацію (Papamichalopoulos v. Greece, 1993). Аналогічно, у справі “Сариджа і Ділавер проти Туреччини” (Sanca and Dilaver v. Turkey).

Отже, у своїй практиці Суд розробив гнучкий підхід до доказів, які повинні бути надані заявниками, які стверджують, що вони втратили своє майно та житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього військового конфлікту. Суд відзначає, що схожий підхід відображено в пункті 7 статті 15 Принципів Пінейру ООН.

Так, у справі “Чірагов та інші проти Вірменії” (Chiragov and Others v. Armenia) Європейський суд з прав людини зазначив, що мало місце втручання у права заявників за статтею 1 Протоколу № 1 в тому, що вони не мали можливості доступу до свого майна упродовж періоду часу, що триває, і через це втратили контроль над ним і будь-яку можливість користуватись і володіти ним. Це становить втручання у мирне володіння їхнім майном.

Таким чином, окупація частини Запорізької області, в т.ч. території Мелітопольської міської територіальної громади цієї області, військами російської федерації, позбавило позивача права володіти своїм майном, що може беззаперечно прирівнюватись до втрати майна, а саме: обладнання, техніки та товарів господарського призначення (відповідно до інвентаризаційного опису запасів), яке зберігалось у приміщенні за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кримська, буд. 1Б.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі ГК України), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як свідчить ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 ГК України, право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у т.ч. має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 ГК України, суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 ЦК України, товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність з оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення (основний) тощо, в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів.

За таких умов, заволодіння окупаційними військами відповідача території міста Мелітополя Запорізької області унеможливило реалізацію господарської діяльності позивача на основі використання орендованого ним приміщення та належного йому майна (обладнання, техніки та товарів господарського призначення), яке зберігалось у цьому приміщенні, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За визначенням ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). 

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, заволодіння окупаційними військами відповідача майном позивача та позбавлення його можливості здійснювати господарську (підприємницьку) діяльність з метою отримання доходу порушує відповідне право користування та право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За визначенням ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.22 у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право”, пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як Україна, так і рф є учасницями міжнародних договорів, а саме:

Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;

Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII; рф - постановою верховної ради рф від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.

Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу, громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

У відповідності до ст. 1 Угоди, ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди, компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди, справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у т.ч. росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди, будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним судом за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, позбавлення позивача належного йому майна та можливості здійснювати підприємницьку діяльність є прямим актом агресії рф, не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватноправового так і публічно-правового характеру із жодним із органів росії, а отже ні належне, ні не належне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади росії перед позивачем не можливе. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом заволодіння майном, яке використовувалось ним в підприємницькій діяльності, та знищення майна такого суб’єкта господарювання під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави-учасниці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.22 у справі №428/11673.

Виходячи із наведеного, з урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. “г” п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди щодо відповідної категорії спорів, існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Водночас, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.22 у справі № 308/9708/19, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ч. 3 статті 124 Конституції України).

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у наведеній справі Верховний Суд вказав на те, що у разі застосування “деліктного винятку” будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутим та вирішеним судом України, як належним та повноважним судом.

За правовими посиланнями Верховного Суду, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету (“явно виражена відмова від імунітету” на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або “відмова від імунітету, яка передбачається”, коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатись на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі “Олєйніков проти росії” ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються “відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її”, і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі “Цудак проти Литви” (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Вирішуючи питання щодо застосовного матеріального права суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право”, права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. “ж” ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92, права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулась подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди в межах цієї господарської справи (втрата належного позивачу майна, обмеження доступу до орендованого приміщення та неможливість здійснення господарської діяльності) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 ЦК України, чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, Україна є моністичною державою, в якій міжнародне право не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до положень матеріального закону, залучення держави росія в якості відповідача у цій справі є обґрунтованим та відповідає законодавству України.

Частиною 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.19 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.

До функцій держави, належать, серед іншого:

- економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки);

- інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації);

- функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни).

Реалізація наведених функцій здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою. При цьому, залучення Міністерства юстиції російської федерації, як відповідного органу державної влади, що діє від імені відповідача, є обґрунтованим, оскільки статус міністерства юстиції рф в якості особи, через яку діяв відповідач, відповідає функціям і завданням зазначеного органу в системі органів державної влади рф. В той же час, реалізація державної політики держави-агресора щодо агресивної війни проти України не обмежується діяльністю вказаного міністерства.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в т.ч. як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, як до держави в цілому, не лише відповідає положенням матеріального закону, але і являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1166 ЦК України унормовано, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому, діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу майновою шкодою. Так само, є підтвердженою наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу.

Обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

У п. 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року (п. 2) російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у т.ч. відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватись від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.22 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.22 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні”, визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 р.

Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” унормовано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у т.ч. і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої “спеціальної воєнної операції” є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у т.ч. протиправним є заволодіння майном позивача та позбавлення його можливості вести господарську діяльність, здійснених в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Наведене вище в тексті цього рішення надає суду підстави для висновку про те, що ним (судом) встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди позивачу, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Суд враховує також положення статей 1173 та 1187 ЦК України у тій частині, в якій вони можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі.

Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави. Згідно із п. 6 ст. 3 цього Кодексу справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.

При цьому, у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦК України).

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ч. 1, п. 8 ч. 2 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (ст. 22 ЦК України).

Згідно із ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З метою повного, всебічного та об’єктивного розгляду спору з урахуванням доводів сторін суд дійшов висновку щодо необхідності призначення судової економічної експертизи. При цьому, на вирішення експерту було поставлено наступні питання: чи підтверджується документально розмір збитків в сумі 10   075   158,84 грн, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Згідно з висновком № 34 судово-економічної експертизи по матеріалам господарської справи № 908/176/24 за позовом ТОВ “ОТК“РЕФЕРЕНС” до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, виконаної судовим експертом АФ “Лінара Аудит” Лілією Дєєвою, проведеним дослідженням встановлено, що внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації збитки становлять по показникам бухгалтерського обліку та розрахункам - 10   464   924,00 грн без ПДВ, у тому числі по запасам 6   832   104,00 грн станом на 29.07.22, а також упущеної вигоди від неотриманого прибутку в розмірі 3   632   820,00 грн станом на 31.12.22.

Висновок експерта є одним із видів доказів у судочинстві, який використовується для встановлення обставин, що потребують спеціальних знань. Він є результатом проведеного експертом дослідження та містить обґрунтовані відповіді на поставлені питання. Висновок експерта має процесуальний характер і підлягає оцінці судом на загальних підставах.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Такий правовий висновок щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.19 у справі №918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.21 у справі №910/21300/17, від 15.06.21 у справі № 910/5898/20, від 11.03.21 у справі № 923/188/20, від 12.02.20 у справі №910/21067/17 та у постанові від 15.06.21 у справі №916/2479/17.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №520/8073/16, від 12.02.2020 у справі №457/906/17, від 15.06.2021 у справі №916/2479/17, від 07.06.2022 у справі №916/302/16).

Надаючи оцінку за загальним правилом статті 86 ГПК України висновку експерта від 14.03.25 № 34, складеному за результатами призначеної судової експертизи, як доказу у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, судом визнано, що висновок не викликає сумнівів у його об`єктивності і обґрунтованості; висновок складений особою, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”; предметом висновку є дослідження обставин, які входять до предмета доказування у цьому спорі по справі; висновок не містить суперечностей між дослідницькою частиною та підсумковим висновком; узгоджується з іншими матеріалами справи, а тому прийнятий судом до уваги як належний та допустимий доказ, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, на підтвердження розміру завданих ТОВ “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” збитків внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Частиною 2 статті 224 ГК України унормовано, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище в тексті цього рішення, збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrumcessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnumemergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто, упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

“Майном” може бути як “існуюче майно”, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні “легітимні сподівання” на реалізацію майнового права. “Легітимні сподівання” за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватись на законодавчому положенні або юридичному акті.

Адже до майна, у вигляді правомірних очікувань, ЄСПЛ, зокрема, відносить: ліцензії на право здійснення певних видів підприємницької діяльності ("TreTraktorerAktiebolag v. Sweden", рішення від 07.07.1989, серія A, № 159); дозволи, видані державними чи місцевими органами на вчинення певних дій. Наприклад, дозвіл на розвиток території, на забудову, на промислове освоєння землі ("PineValleyDevelopmentsLtdandOthers v. Ireland", заява № 12742/87), прибутки, що випливають із власності, наприклад, орендна плата ("MellacherandOthers v. Austria", заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19.12.1989 р.), судовий вердикт (рішення у справі “Копеський проти Словаччини”).

Одним із аналогів правомірних очікувань є упущена вигода (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Адже вона представляє собою доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, це актив, у вигляді законного обґрунтованого сподівання (очікування) щодо отримання управомоченою особою майнової вигоди (доходу) у майбутньому. Причому, цей актив може бути оціненим у грошах. За певних умов, і при відсутності правопорушення, очікувана вигода не стала б упущеною, а перетворилася б на існуюче благо (наявний об’єкт).

Відповідно до правового висновку викладеного Верховним Судом в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 918/36/19, задовольняючи чи відмовляючи в задоволенні позову суд не може виходити з припущень чи мотивувати своє рішення на підставі доказів, які містять недостовірну інформацію (зокрема щодо належності підпису в протоколі загальних зборів), адже обов`язком суду є всебічність та повнота розгляду справу. Саме дотримання цих правил дозволяє суду ухвалити обґрунтоване рішення у справі (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.22 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно із пп. 18 п. 2 вказаного Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у т.ч. господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.22 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

З 16.12.22 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.22 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.22 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності".

За наведених обставин суд дійшов висновку, що висновком експерта від 14.03.25 №34, виконаним судовим експертом у відповідності до діючого законодавства та вищезазначеної Методики, підтверджується розмір завданої позивачу шкоди протиправними діями відповідача в загальному розмірі 10   464   924,00 грн без ПДВ, з яких по запасах 6   832   104,00 грн та у вигляді упущеної вигоди від неотриманого прибутку в розмірі 3   632   820,00 грн.

Як свідчить ст. 8 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно із положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Європейський Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватись всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.18 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.18 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.19 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.19 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.20 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.19 у справі №912/1856/16, від 14.05.19 у справі № 910/11511/18.

Судом у справі № 908/176/24 також враховано, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу судів (зауважувала), що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.20 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулось та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Наявними у матеріалах цієї господарської справи доказами повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини. При цьому, правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”).

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 125   579,09 грн (156   973,86 грн х 0,8).

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно рахунку № 22 від 25.03.25 та Акту прийому-передачі виконаних робіт від 26.03.25 ПАФ “Лінара – Аудит”, витрати позивача по оплаті проведення судової економічної експертизи у справі № 908/176/24 склали 20   800,00 грн.

Отже, витрати позивача на проведення незалежної експертної оцінки в розмірі 20   800,00 грн покладаються на відповідача.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу судом не розподіляються з огляду на те, що доказів їх понесення (акта виконаних робіт, детального розрахунку з кількістю витраченого часу тощо) позивачем не надано. 

Керуючись ст. ст. 11-15, 20, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, russian federation код ISO ru/rus 643, електронна пошта: info@minjust.gov.ru) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Оптово-торгівельна компанія “РЕФЕРЕНС” (21021, м. Вінниця, вул. Порика Василя, 38, ідентифікаційний код 42925668) - суму матеріальної шкоди в загальному розмірі 10   464   924 (десять мільйонів чотириста шістдесят чотири тисячі дев’ятсот двадцять чотири) грн 00 коп., які складаються зі шкоди (збитків) завданої внаслідок знищення та пошкодження майна у зв’язку із збройною агресією російської федерації в сумі 6   832   104 (шість мільйонів вісімсот тридцять дві тисячі сто чотири) грн 00 коп. та суми упущеної вигоди від недотриманого прибутку у розмірі 3   632   820 (три мільйони шістсот тридцять дві тисячі вісімсот двадцять) грн 00 коп., а також суму витрат на проведення судової економічної експертизи в розмірі 20   800 (двадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, russian federation код ISO ru/rus 643, електронна пошта: info@minjust.gov.ru) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, стягувач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) - 847   840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

 

Повний текст рішення складено 15.08.2025.

 

   Суддя                                                                           В.Л. Корсун