Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” про прийняття рішення у справі №908/1843/25 (суддя Корсун В.Л.)
номер провадження справи 17/80/25
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2025 Справа № 908/1843/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1843/25
за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА”, 08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, пров. Чорновола, буд. 3
представник: Сидоренко Вадим Анатолійович, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 131-Б, офіс 38
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ”, 70560, Запорізька область, Оріхівський район, с. Мирне, вул. Василівська, буд. 2
про стягнення 265 899,60 грн та зобов’язання вчинити певні дії
СУТЬ СПОРУ:
16.06.25 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” (далі ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА”) за вих. від 16.06.25 з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” (надалі ТОВ “ТАТЕКС-СПФ”) про:
- стягнення заборгованості за договором поставки від 25.09.19 № 55/19/62 в розмірі 265 899,60 грн;
- зобов’язання ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” підписати надіслані дублікати видаткових накладних від 10.02.22 № 202201260 на суму 265 899,60 грн та від 24.12.21 № 999914883 на суму 33 756,00 грн і повернути підписані дублікати вказаних накладних ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” за поштовою адресою.
Крім того, у вказаній позовній заяві представник позивача просив суд зобов’язати ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” надати відповіді, що зазначені у розділі 5 позовної заяви у відповідності до вимог передбачених ст. 90 ГПК України, а саме:
Також, представник позивача, разом із позовної заявою, надіслав до суду в системі “Електронний суд” клопотання за вих. від 16.06.25, в якому просив суд витребувати від Головного управління ДПС у Запорізькій області інформацію у письмовій формі щодо того, чи здійснювалось віднесення ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” до податкового кредиту з ПДВ податкової накладної № 1378 від 10.02.22, що видана та зареєстрована ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА”.
До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 131 500,00 грн витрат на правову допомогу.
16.06.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1843/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 07.07.25, після усунення позивачем недоліків, які стали підставою для залишення позову без руху, судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1843/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи. Також цією ухвалою суд задовольнив клопотання представника позивача щодо надання запитань відповідачу в порядку ст. 90 ГПК України, викладене в прохальній частині позовної заяви за вих. від 16.06.25, зобов’язав відповідача в контексті положень ст. 90 ГПК України, надати відповіді на питання представника позивача, наведені у клопотанні.
Ухвалою від 07.07.25 суд задовольнив клопотання ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” за вих. від 16.06.25 про витребування доказів; витребував у Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166) інформацію у письмовій формі щодо того, чи здійснювалось віднесення ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” (код ЄДРПОУ 23794250) до податкового кредиту з ПДВ податкової накладної № 1378 від 10.02.22, що видана та зареєстрована ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” (код ЄДРПОУ 37018799).
24.07.25 від Головного управління ДПС у Запорізькій області до суду надійшов лист № 32650/6/08-01-04-01-06 від 22.07.25 в якому повідомлено, що ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” (код ЄДРПОУ 23794250) податкова звітність з податку на додану вартість не подається з 2022 року, останні подана декларація – за січень 2022 року.
Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 05.09.25 включно.
При цьому, враховуючи перебування судді-доповідача Корсуна В.Л. у відпустці з 03.09.25 по 05.09.25 включно, справа № 908/1843/25 розглянута судом в перший після відпустки робочий день яким є 08.09.25.
Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором поставки від 25.09.19 № 55/19/62 щодо сплати вартості отриманого товару за видатковою накладною № 202201260 від 10.02.22 на суму 265 899,60 грн, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку. Позивач зазначив, що на поштову та електронну адреси відповідача направлялись листи щодо підписання та повернення екземплярів дублікатів видаткових накладних № 202201260 від 10.02.22 на суму 265 899,60 грн та № 999914883 від 24.12.21 на суму 33 756,00 грн. Поштове відправлення повернулося відправнику через закінчення встановленого терміну зберігання, відповіді на електронний лист не отримано. Направлений на адресу представника відповідача - адвоката Пономаренка Олександра Олександровича (господарські справи №№ 908/3259/24, 908/1840/24 та 908/1689/24) лист з аналогічними вимогами також залишився без відповіді. У зв’язку із наведеним позивач вимушений звернутись до суду з вимогою щодо зобов’язання відповідача здійснити підписання зазначених дублікатів наведених видаткових накладних. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 131 500,00 грн витрат на правову допомогу.
Оскільки у ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” електронний кабінет не зареєстрований, ухвали про відкриття провадження у справі та про витребування доказів направлені на адресу керівника відповідача – Столяра Ігоря Юрійовича (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 2 кв. 293).
Направлені на адресу керівника відповідача ухвали суду від 07.07.25 про відкриття провадження у справі та про витребування доказів повернулись до суду з відміткою пошти “за закінченням терміну зберігання”.
Також, зважаючи на те, що місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, Оріхівський район, с. Мирне, вул. Василівська, буд. 2, що відноситься до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвал суду у цій справі на офіційному веб-сайті судової влади України (Господарського суду Запорізької області).
Згідно з ч. 1 ст. 121 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення ст. 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та можливість ознайомитись з ухвалою суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1843/25 та розгляд справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.05 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому визнає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
За приписами ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надходило.
Наявні матеріали справи № 908/1843/25 дозволяють розглянути справу по суті спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 08.09.25.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд також відзначає, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” (Постачальник, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” (Покупець, відповідач у справі) 25.09.19 укладено договір поставки № 55/19/62 (далі – Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, в терміни та на умовах, що визначені цим договором Постачальник зобов’язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі – товар, продукція), а Покупець зобов’язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Згідно із п. 2.1 Договору, загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), за групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, можуть бути визначені в специфікаціях, що складаються на кожну поставку та додаються до договору і є його невід’ємними частинами (надалі – Додатки) або бути попередньо обумовлені у листах або електронних листах між сторонами та у подальшому відображені у документі, що фіксує приймання-передачу товару від Постачальника Покупцю.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата товару здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок Постачальника в строки, що визначені умовами Додатків до цього договору або визначені в інших документах (видаткові накладна, додаткова угода).
У відповідності до п. 6.6 Договору, товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем: по кількості (одиниць виміру) – відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в видатковій накладній (товарно-транспортній накладній); по якості – відповідно до критерії якості, вказаних в сертифікаті підприємства_виробника.
В пункті 13.2 Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання представниками обох сторін і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині виконання Покупцем власних зобов’язань за цим договором – до поновних розрахунків. Якщо до закінчення строку жодна із сторін письмово не заявить про його закінчення або зміну, то договір вважається продовженим на наступний календарний рік і так далі.
На виконання договірних зобов’язань ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” поставлено відповідачу товар на загальну суму 4 049 190,89 грн з ПДВ.
Наявними у матеріалах справи видатковими накладними за період з 22.10.19 по 21.12.21 підтверджується поставка товару на загальну суму 3 749 535,29 грн з ПДВ.
За поясненнями позивача, в межах поставок за договором відповідачу також поставлено товар за видатковими накладними № 999914883 від 24.12.21 на суму 33 756,00 грн з ПДВ та № 202201260 від 10.02.22 на суму 265 899,60 грн з ПДВ, однак, підписані екземпляри цих видаткових накладних відповідачем позивачу не повернуто.
На поштову та електронну адреси відповідача 31.01.25 представником позивача направлено лист щодо підписання кваліфікованим електронним підписом дублікатів видаткових накладних № 999914883 від 24.12.21 на суму 33 756,00 грн та № 202201260 від 10.02.22 на суму 265 899,60 грн.
Поштове відправлення повернулось відправнику через закінчення встановленого терміну зберігання, відповіді на електронний лист не отримано.
Також позивачем лист щодо підписання дублікатів видаткових накладних №999914883 від 24.12.21, № 202201260 від 10.02.22 та акта звірки взаємних розрахунків направлено на адресу представника відповідача адвоката Пономаренка Олександра Олександровича (господарські справи №№ 908/3259/24, 908/1840/24 та 908/1689/24). Зазначений лист залишився без відповіді.
За твердженням позивача, відповідачем було прийнято товар та здійснено його оплату за Договором частково на суму 3 783 291,29 грн, у тому числі за видатковою накладною №999914883 від 24.12.21 на суму 33 756,00 грн. Станом на дату подання позовної заяви у цій справі заборгованість відповідача становить 265 899,60 грн з ПДВ.
Неналежне виконання відповідачем у цій справі зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару у визначений договором строк та неповернення підписаних видаткових накладних за останніми двома поставками стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб’єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №55/19/62 від 25.09.19.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар.
Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Виходячи з умов п. 3.1 Договору у справі, оплата за поставлений товар – здійснюється Покупцем в строки, що визначені умовами Додатків до цього договору або визначені в інших документах (видаткові накладна, додаткова угода).
З наявних у справі видаткових накладних вбачається, що сторонами у кожній видаткові накладній визначено дату оплати вартості товару за кожною поставкою (до 60 календарних днів з дати поставки).
Відповідачем видаткові накладні за період з 22.10.19 по 21.12.21 підписані та скріплені печаткою підприємства. За твердженням позивача, вартість отриманого товару за цими видатковими накладними сплачено. Податкові накладні за цими поставками складені та зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Не підписаними відповідачем залишились видаткові накладними № 999914883 від 24.12.21 на суму 33 756,00 грн з ПДВ та № 202201260 від 10.02.22 на суму 265 899,60 грн з ПДВ.
На неодноразові звернення позивача щодо підписання та повернення цих двох накладних відповіді від відповідачем не надано. Доказів зворотнього матеріали справи не містять і суду не надано.
На постачання товару за наведеними видатковими накладними позивачем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 15221 від 24.12.21 (загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ 33 756,00 грн) та № 1378 від 10.02.22 (загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ 33 756,00 грн).
Як вбачається із матеріалів цієї господарської справи, заборгованість в розмірі 265 899,60 грн виникла за видатковою накладною № 2022011260 від 10.02.22 з терміном оплати – до 12.03.22.
Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політку, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку (п. 201.7). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронні довірчі послуги”. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредитну та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період (п. 201.10).
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.18 у справі №910/18036/17, від 23.10.19 у справі №917/1307/18, від 18.11.19 у справі №902/761/18, від 04.12.19 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.20 у справі №129/1033/13-ц.
Судом враховано, що обставини справи та надані позивачем докази свідчать про більш вірогідність факту поставки позивачем товару за двома видатковими накладними, які залишились не підписаними з боку відповідача, в т.ч. на суму 265 899,60 грн з ПДВ. При цьому, суд звертає увагу, що за іншою видатковою накладною на суму 33 756,00 грн з ПДВ вартість отриманого товару відповідачем оплачено повністю. Крім того, господарські відносини сторін за договором поставки № 55/19/62 від 25.09.19 є тривалими і з моменту укладення договору поставки до початку військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”.
Приймаючи до уваги викладене судом визнано, що відсутність у даному випадку підписаної з боку відповідача видаткової накладної за останньою поставкою не звільняє відповідача від зобов’язання по оплаті отриманого товару.
За частиною 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості товару у визначений Договором строк, всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за отриманий товар на суму 265 899,60 грн.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов’язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов’язанням термін вартості отриманого товару є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано як і не надано доказів правомірності своїх дій (бездіяльності) щодо такої не сплати.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 265 899,60,00 грн.
Відносно вимоги позивача про зобов’язання ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” підписати надіслані дублікати видаткових накладних від 10.02.22 № 202201260 на суму 265 899,60 грн та від 24.12.21 № 999914883 на суму 33 756,00 грн і повернути підписані дублікати вказаних накладних ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” за поштовою адресою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її (вимоги) задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, вимога позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо приймання товару шляхом підписання видаткових накладних є вимогою про зобов`язання підписати первинні документи.
Як зазначено вище, первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону). У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону).
Метою складання первинних документів є відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку (ч. 1 ст. 9 Закону), і він (первинний документ) не підтверджує її здійснення. Тобто, первинний документи не є підтвердженням вчинення господарської операції, а тільки містить відомості про неї.
Також Закон не містить приписів щодо часу складання первинного документа, але при цьому зобов`язує відобразити в обліку господарську операцію тільки у тому звітному періоді, у якому така господарська операція була здійснена (ч. 5 ст. 9 Закону).
Вказане свідчить про те, що вимога позивача про зобов`язання відповідача підписати первинні документи (дублікати видаткових накладних) не стосується захисту його прав як продавця за договором поставки.
Положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
В силу положень статті 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого визначенні ст. 16 ЦК України, не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання первинних документів, оскільки такі документи підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача підписати видаткові накладні (які за своєю природою є первинними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України одним з загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Отже, зобов`язання відповідача підписати видаткові накладні не тільки суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб`єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
З огляду на викладене, вимога позивача зобов’язати ТОВ “ТАТЕКС-СПФ” підписати надіслані дублікати видаткових накладних від 10.02.22 № 202201260 на суму 265 899,60 грн та від 24.12.21 № 999914883 на суму 33 756,00 грн і повернути підписані дублікати вказаних накладних ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” за поштовою адресою задоволенню не підлягає.
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару у визначений Договором строк, або підстав для звільнення від такого обов’язку, не надав.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 265 899,60 грн основного боргу. В іншій частині позову (зобов`язання відповідача підписати дублікати видаткових накладних та повернути їх за поштовою адресою позивача) суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3 190,79 грн судового збору (за вимогою майнового характеру).
Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.
З матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду з позовом ТОВ “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” сплачено судовий збір у розмірі 10 044,50 грн (платіжна інструкція № 2822 від 12.06.25)
Частиною 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.25 встановлений на рівні 3 028,00 грн.
У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”).
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи, що заявлено дві вимоги: вимогу майнового характеру та вимогу немайнового характеру, у розумінні Закону України “Про судовий збір” судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 5 613,19 грн (3 988,49 грн х 0,8 + 3 028,00 грн. х 0,8).
З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 4 431,31 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, сума зайво сплаченого ПП “ІНСТРУМЕНТ-КОМПЛЕКТ” судового збору в розмірі 4 431,49 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету - за наявності відповідного клопотання позивача.
Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Витрати позивача на правову допомогу судом не розподіляються, оскільки доказів на підтвердження понесення цих витрат позивачем не надано.
Керуючись ст. ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТЕКС-СПФ” (70560, Запорізька область, Оріхівський район, с. Мирне, вул. Василівська, буд. 2; ідентифікаційний код 23794250) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА” (08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, пров. Чорновола, буд. 3, ідентифікаційний код 37018799) – 265 899 (двісті шістдесят п’ять тисяч вісімсот дев’яносто дев’ять) грн 60 коп. основного боргу та 3 190 (три тисячі сто дев’яносто) грн 79 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.09.25.
Суддя В.Л. Корсун
_03_03.png)
