Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДО УВАГИ!!! Учасників провадження у справі № 908/1259/25 (суддя Зінченко Н.Г.), Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО»
Відповідач: Держава Російська Федерація а особі Міністерства юстиції Російської Федерації
номер провадження справи 4/61/25
09.09.2025 справа № 908/1259/25
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО», (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, буд. 82Б), представник позивача адвокат Безух Андрій Миколайович, (69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України,буд. 35)
до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)
про стягнення 23 520 477,16 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача – Безух А.М., на підставі довіреності № б/н від 10.02.2025 (адвокат), в режимі відеоконференції;
від відповідача - не з’явився;
05.05.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 05/05, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 05.05.2025, (вх. № 1371/08-07/25 від 05.05.20254) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО», м. Лозова Харківської області до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Російська Федерація, Москва про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 23 520 447,16 грн., що еквівалентно 570 609,03 доларів США.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 справу № 908/1259/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.05.2025 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1259/25 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/61/25, підготовче засідання призначено на 04.06.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1259/25 до 13.08.2025, підготовче засідання відкладено на 07.07.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/1259/25, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 06.08.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.08.2025 судове засідання відкладалося на 09.09.2025.
В судове засідання 09.09.2025 з’явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв’язку vkz.court.gov.ua.
До системи відеоконференцзв’язку 09.09.2025 приєднався представник позивача.
Відповідач в жодне судове засідання у справі № 908/1259/25 не з’явився, про причини неявки суду не повідомляв, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
В судовому засіданні 09.09.2025 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем та долучених судом до матеріалів справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст., ст. 11, 15, 16, 1166 ЦК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО» є юридичною особою з основним видом діяльності – закупівля, переробка, експорт сільгосппродукції бджільництва (переробка воску бджолиного пасічного, гомогенізація натурального пасічного воску різної якості, очищення, фасування в брикети), яка здійснювалася на території м. Мелітополь Запорізької області, де також планувалося виробництво вощини з переробленого бджолиного воску на експорт. Також підприємство здійснювало експорт меду бджолиного гомогенізованого в металевих бочках (переробку-гомогенізацію робили стороні організації на умовах переробки давальницької сировини, експортували з заводу переробника, залишки знаходились в м. Херсоні). Як стверджує позивач, усі активи ТОВ «ВРМ-АГРО» (основні засоби, об’єкти нерухомості, товари, що знаходилися у виробничо-складських приміщеннях) після початку військової агресії РФ проти України залишилися на тимчасово окупованій території Запорізької області та були пограбовані окупаційними військами. Збройне вторгнення військ РФ та підконтрольних їй збройних формувань на територію України в лютому 2022 році та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасова окупація Запорізької області стали причиною припинення позивачем своєї господарської діяльності. По зазначеним фактам порушено кримінальне провадження № 12024082170000002 від 01.10.2024. Станом на кінець 2021 року на балансі ТОВ «ВРМ-АГРО» знаходилося основних засобів на 2 448,4 тис.грн., а запасів (в т.ч. готової продукції) – на 24 857,05 тис.грн., що підтверджується даними балансу на 31.12.2021. Станом на сьогодні позивач позбавлений можливості доступу до свого майна, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані. Вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, в т.ч. частини Запорізької області, також позбавляють позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності відносно реалізації продукції. Зазначеним позивачу спричинені збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі 23 520 447,16 грн., що еквівалентно 570 609,03 доларів США, що підтверджується висновком судового експерта № 01/10-24 від 04.10.2024. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/1259/25 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».
Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).
Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача, суд
УСТАНОВИВ
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 40693196, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі – 27.07.2016, номер запису - 11011020000004893.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО» було зареєстроване за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вул. Ярослава Мудрого, буд. 12.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «ВРМ-АГРО» є:
32.99 Виробництво іншої продукції, н.в.і.у. (основний),
01.49 Розведення інших тварин,
10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у.,
46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами,
46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами,
46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками,
82.92 Пакування,
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна,
82.19 Фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність,
82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.,
73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки,
72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук,
71.20 Технічні випробування та дослідження,
70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування,
46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами,
46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами,
10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.
Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений до 05.11.2025 включно. Активна фаза військової агресії Російської Федерації триває і зараз.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» територія Мелітопольської міської територіальної громади була віднесена до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.
Згідно з Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», місто Мелітополь, який належить до Мелітопольської міської територіальної громади віднесено до тимчасово окупованих територій з 25.02.2022.
18.11.2022 позивачем здійснено перереєстрацію ТОВ на підконтрольну територію: Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, буд. 82Б. Проте, майно позивача залишилося на окупованій території.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, ТОВ «ВРМ-АГРО» є власником нежитлового приміщення основною площею 2687,0 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Донцова Дмитра, будинок 15/7, де знаходилися виробничо-складські приміщення ТОВ «ВРМ-АГРО» для здійснення його господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «ВРМ-АГРО» є закупівля, переробка, експорт сільгосппродукції бджільництва (переробка воску бджолиного пасічного, гомогенізація натурального пасічного воску різної якості, очищення, фасування в брикети), яка здійснювалася на території м. Мелітополь Запорізької області, де також планувалося виробництво вощини з переробленого бджолиного воску на експорт. Також підприємство здійснювало експорт меду бджолиного гомогенізованого в металевих бочках (переробку-гомогенізацію робили стороні організації на умовах переробки давальницької сировини, експортували з заводу переробника, залишки знаходились в м. Херсоні).
Усі активи ТОВ «ВРМ-АГРО» (основні засоби, об’єкти нерухомості, товари, що знаходилися у виробничо-складських приміщеннях) залишилися на тимчасово окупованій території.
Станом на кінець 2021 року на балансі ТОВ «ВРМ-АГРО» знаходилося основних засобів на 2 448,4 тис.грн., а запасів (в т.ч. готової продукції) – на 24 857,05 тис.грн., що підтверджується даними балансу на 31.12.2021.
По факту захоплення приміщень позивача, розкрадання основних засобів, готової продукції порушене кримінальне провадження № 12024082170000002 від 01.10.2024. З цього приводу здійснені слідчі дії – Постановою старшого слідчого СВ відділу поліції № 1 Мелітопольського РУП ГУНП Запорізької області капітана поліції Милосердової Ю.М. про визнання юридичної особи потерпілим у кримінальному провадженні та залучення представника потерпілого від 01.10.2024 позивач визнаний потерпілим від злочину.
У зв`язку із окупацією військовими частинами Російської Федерації території м. Мелітополя і території підприємства, на якій знаходилися виробничі потужності позивача по вул. Дмитра Донцова, буд. 15-7, наказом № 26/02/к/тр від 26.02.2022 припинено господарську діяльність ТОВ «ВРМ-АГРО» на території м. Мелітополя Запорізької області.
Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (стаття 2 Закону).
Частиною 1 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
З положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» слідує, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).
Відповідно до вказаного Переліку вся територія Мелітополської міської територіальної громади Запорізької області зазначена як території України, тимчасово окуповані Російською Федерацією з 25.02.2022.
Таким чином, як зазначив позивач, Російська Федерація, як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності та одержання прибутку. Вказані вище події (збройна агресія, вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, вилучення (викрадення) основних засобів, товарів, іншого майна позивача, розграбування та руйнація нерухомого майна позивача) позбавляють ТОВ «ВРМ-АГРО» можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності.
В обґрунтування заявлених позовних вимог про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (їх розміру), позивачем додана до позову копія Висновку експерта № 01-10-24 за результатами проведення судової економічної експертизи від 04.10.2024, який виготовлений на замовлення ТОВ «ВРМ-АГРО» судовим експертом Лисенко А.М., відповідно до якого розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, за період з 26.02.2022 по 01.10.2024 становить 23 520 447,16 грн. (570 609,03 доларів США станом на дату оцінки).
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
З положень ч., ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України слідує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
При цьому, упущена вигода будучи складовою поняття збитків, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, з положень ст. 1166 ЦК України слідує, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.
Згідно з п. 1, п. 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Отже, відповідно до наведених вище положень Цивільного кодексу України та вказаної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Оскільки держава може виступати у правовідносини лише через свої компетентні органи, необхідним є чітко визначити який саме державний орган цієї країни уповноважений виконувати представницьку функцію в іноземних судах.
Позивач визначив відповідачем Державу Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, посилаючись на п.п. 3.1) п. 3 Розділу І Указу президента РФ від 13.10.2004 № 1313 «Питання Міністерства юстиції Російської Федерації» відповідно до якого основними задачами Міністерства юстиції Російської Федерації є забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах (п. п. 3.1 введено в дію указом президента РФ від 28.05.2018 № 271).
Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 № 271 «Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313» внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 № 1313 «Питання Міністерства юстиції Російської Федерації» наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: « 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 визнано акт агресії Російської Федерації проти України порушенням статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу припинити збройну агресію проти України; негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом.
Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У частині 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Як зазначено судом вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО» є, зокрема, закупівля, переробка, експорт сільгосппродукції бджільництва (переробка воску бджолиного пасічного, гомогенізація натурального пасічного воску різної якості, очищення, фасування в брикети).
Згідно поданих позивачем доказів, вбачається, що саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації, в результаті військової агресії останньої та тимчасової окупації територій на яких здійснювалась господарська діяльність позивача, позивач не мав можливості здійснювати господарську діяльність та одержувати дохід.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків чи не заподіяння ним шкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Суд дійшов до висновку, що позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу (зазначене відповідачем не спростовано/не доведено). Таким чином судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Позивачем на підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків (упущеної вигоди) в сумі 23 520 447,16 грн. надано в матеріали справи (додано до позову) копію Висновку експерта № 01-10-24 за результатами проведення судової економічної експертизи, підготовленого для подання до суду на замовлення ТОВ «ВРМ-АГРО» судовим експертом Лисенко А.М., від 04.10.224.
При цьому, суд зазначає, що при складанні висновку, як то вбачається з його змісту, експерт користувався, зокрема:
- Порядком визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326;
- Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 «Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» (далі Методика).
Так, у п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 зазначено, що Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 № 326, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
За змістом вказаного пп. 18 п. 2 Порядку, серед основних показників, які оцінюються, визначені зокрема наступні:
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
- упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Порядку), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи… Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 «Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» (далі Методика).
Згідно з пунктом 1 Розділу 1 Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.
Пунктом 1 розділу IV Методики № 3904/1223 встановлено, що визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, єдині майнові комплекси (надалі - ЄМК) підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об`єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об`єкти, асоційовані з бізнесом), тощо здійснюється відповідно до цього розділу.
Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.
Згідно пункту 2 розділу IV Методики № 3904/1223, під упущеною вигодою розуміють розмір накопиченого протягом визначеного періоду часу прибутку, що його міг отримати власник (балансоутримувач, користувач) пошкодженого, втраченого та (або) знищеного майна за умови, що майно не було пошкоджене, знищене або втрачене внаслідок збройної агресії.
В п. 9 розділу I Методики визначено, що для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
З Висновку експерта № 01-10-24 за результатами проведення судової економічної експертизи від 04.10.2024, також вбачається, що розмір упущеної вигоди був встановлений, в т.ч., на підставі досліджень Фінансової звітності малого підприємства ТОВ «ВРМ-АГРО» за 2020 та 2021 роки, у складі балансів (форма № 1-м) та звітів про фінансові результати (форма № 2-м).
Відповідно до вказаного Висновку експерта, розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ «ВРМ-АГРО» від неможливості провадження господарської діяльності у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, за період з 26.02.2022 по 04.10.2024 становить 23 520 447,16 грн., або 570 609,03 дол. США (за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки).
Таким чином, з усього наведеного вище вбачається, що військовою агресією відповідача та окупацією територій Мелітопольської міської територіальної громади Запорізької області, ТОВ «ВРМ-АГРО» заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди внаслідок неможливості здійснення ним господарської діяльності та позбавлення права на майно.
Відповідач своїми діями порушив право власності ТОВ «ВРМ-АГРО» на майно, яке розташоване на зазначених тимчасово окупованих територіях, оскільки у власника - ТОВ «ВРМ-АГРО» немає доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування цим майном.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, суд визнає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРМ-АГРО» обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028,00 грн.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 352 807,16 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 352 807,16 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 25» вересня 2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
