ДО УВАГИ!!! Учасників у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” по справі № 908/3197/24 (908/1981/25). Суддя Черкаський В.І.

ДО УВАГИ!!! Учасників у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” по справі № 908/3197/24 (908/1981/25). Суддя Черкаський В.І.

 

                                                                                номер провадження справи 21/5/24

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

19.08.2025                                                            Справа № 908/3197/24 (908/1981/25)

м. Запоріжжя Запорізька область

 

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3197/24 (908/1981/25)

 

За позовною заявою - Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” в особі ліквідатора Гаращенка Ігоря Володимировича (а/с 22, м. Київ, 04071, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

до відповідача - Вертегел Костянтина Володимировича (вул. Запорізька, 1, кв. 142, м. Запоріжжя, 69002, РНОКПП 3079722333, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

про визнання недійсним правочину боржника та витребування майна

 

що розглядається в межах провадження у справі № 908/3197/24

 

Кредитори:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗОЛОТИЙ ГЕЙМ” (вул. Зодчих, буд. 28, м. Київ, 03194, код ЄДРПОУ 30532177, ел. пошта: sofdn@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
2. Головне управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код за ЄДРПОУ 44118663, e-mail: zp.official@tax.gov.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “БТЛ ІНЖИНІРІНГ” (вул. Гедройця Єжи, буд. 6, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 44149450, ел. пошта: btlengineering@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС, представник - Кокоячук В.М., ел. пошта: kokoiachukv@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
4. Товариство з обмеженою відповідальністю “ФУД ХАБ” (вул. Дорогожицька, буд. 3, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 43392419, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

Банкрут - Товариство з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (вул. Олександрівська, буд. 18, оф. 22, м. Запоріжжя, 69063, код ЄДРПОУ 38285110, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

банк, здійснюючий розрахунково-касове обслуговування боржника:

1.АТ “СЕНС БАНК”, Київ

2. АТ “Кредобанк”
3. АТ “ОТП Банк”

Ліквідатор - Гаращенко Ігор Володимирович (а/с 22, м. Київ, 04071, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

 

За участю представників сторін:

від позивача - Гаращенко І.В., ліквідатор, особисто (в режимі відеоконференції);

від відповідача - адвокат Ткаченко О.С., адвокат, ордер серії АР № 1252554 від 16.07.2025;

кредитор ТОВ “БТЛ Інжинірінг” - Кокоячук Володимир Мирославович, адвокат, ордер № 1289363 від 17.06.2024 (в режимі відеоконференції)

 

СУТЬ СПОРУ:

 

26.06.2025 до системи “Електронний суд” від Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” в особі ліквідатора Гаращенка Ігоря Володимировича надійшла позовна заява від 26.06.2025 (вх. № 2159/08-07/25 від 27.06.2025) до відповідача - Вертегел К.В. про визнання недійсними правочину боржника та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій просить суд:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (Ідентифікаційний код юридичної особи: 38285110) та Вертегел Костянтином Володимировичем (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: 3079722333), яким відчужено транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см.куб., 2016 року випуску, колір БІЛИЙ, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.
3. Витребувати у Вертегел Костянтина Володимировича (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: 3079722333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (Ідентифікаційний код юридичної особи: 38285110) транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см.куб., 2016 року випуску, колір БІЛИЙ, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.
4. Судові витрати покласти на Відповідача.

Разом із позовною заявою від 26.06.2025 (вх. № 2159/08-07/25 від 27.06.2025) подано заяву (вх. № 13186/08-08/25 від 27.06.2025) про забезпечення позову.

Згідно протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2025 позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” в особі ліквідатора Гаращенка Ігоря Володимировича від 26.06.2025 (вх. № 2159/08-07/25 від 27.06.2025) (єдиний унікальний номер 908/1981/25) передана на розгляд судді Черкаському В.І.

У зв’язку з перебуванням судді Черкаського В.І. у період з 23.06.2025 по 06.07.2025 у відпустці, розгляд позовної заяви та заяви про забезпечення позову визначено судді Ніколаєнко Р.А. (доповідна записка помічника судді М. Садової від 27.06.2025, розпоряджень № П-247/25 та № П-248/25 від 27.06.2025, протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.06.2025 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025).

Ухвалою від 01.07.2025 матеріали за позовом ТОВ “Промислова спілка “Фармпром” та заяви про забезпечення позову для вирішення питання щодо прийняття заяв та їх розгляду в межах справи № 908/3197/24 про банкрутство ТОВ “Промислова спілка “Фармпром” передано Господарському суду у складі суду, яким здійснюється провадження у справі № 908/3197/24 про банкрутство ТОВ Промислова спілка “Фармпром”.

Відповідно до розпоряджень № П-250/25 та № П-251/25 від 01.07.2025, протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2025, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 2 ст. 7 Кодексу з процедур банкрутства, розгляд позовної заяви та заяви (вх. № 13186/08-08/25 від 27.06.2025) про забезпечення позову визначено судді Черкаському В.І.

Ухвалою суду від 01.07.2025 зокрема, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” в особі ліквідатора Гаращенка Ігоря Володимировича від 26.06.2025 (вх. № 2159/08-07/25 від 27.06.2025) до відповідача - Вертегел К.В. про визнання недійсними правочину боржника та витребування майна з чужого незаконного володіння прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 908/3197/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” та відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Увалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Підготовче засідання призначено на 30.07.2025, 12 - 00.

До системи “Електронний суд” надійшли:

- від позивача - клопотання (вх. № 13533/08-08/25 від 02.07.2025) про долучення доказів, відповідь на відзив (вх. № 14735/08-08/25 від 21.07.2025);

- від відповідача - відзив (вх. № 14536/08-08/25 від 16.07.2025);

- від кредитора 3 - заява (вх. № 14575/08-08/25 від 17.07.2025).

У засіданні додаткові докази приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою від 30.07.2025 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.08.2025, 11 - 00.

У засіданні 15.08.2025 позивач позовні вимоги підтримав. Кредитор ТОВ “БТЛ Інжинірінг” позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позовних вимог заперечив.

У засіданні 15.08.2025 оголошувалась перерва до 19.08.2025, 11 - 00 на стадії оголошення вступного слова.

У засіданні 19.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

 

УСТАНОВИВ:

 

Ухвалою Господарського суду Запорізької області суду від 26.12.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ”; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗОЛОТИЙ ГЕЙМ” до боржника у розмірі 101 720 грн. 00 коп. основного боргу та 228 659 грн. 60 коп. пені; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника.

На офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення № 74581 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ”.

Ухвалою від 05.02.2025 за результатами розгляду справи, у попередньому засіданні визнано кредиторські вимоги до боржника: Головного управління ДПС у Запорізькій області до боржника у розмірі 125410 грн. 52 коп. (3-тя черга задоволення), 7 276 грн. 03 коп. (6-та черга задоволення вимог); Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ ІНЖИНІРІНГ" до боржника у розмірі 2 749 030 грн. 74 коп. (4-та черга задоволення вимог), 1 411 744 грн. 31 коп. (6-та черга задоволення вимог).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 03.04.2025 у справі № 908/3197/24 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” призначено арбітражного керуючого Гаращенка Ігоря Володимировича, оприлюднено на офіційному веб-сайті Верховного Суду на веб - порталі “Судова влада України” повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Ухвалою від 11.07.2025 визнані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ФУД ХАБ” до боржника у розмірі 4 234 714 грн. 86 коп. (4-та черга задоволення).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.

Як стало відомо ліквідатору ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” із відповідей Головного сервісного центру МВС України та Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, 12.07.2024 ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” відчужено на користь Вертегел Костянтина Володимировича транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см.куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816 (надалі - Рухоме майно).

Рухоме майно відчужено на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ за № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024 (надалі - Договір).

Відповідно до Договору, ціна транспортного засобу складає 885 265, 00 грн. До Договору надано Рішення учасників № 1/0624 від 03.06.2024, видане ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” та довідка ТЦКСП № 1777 від 22.05.2024, видану Центральним ОРТЦК та СП.

Ліквідатор вважає, що відчуження Рухомого майна не відповідає критерію розумності та свідчить про безпідставне зменшення активів боржника (за рахунок яких отримувався прибуток у господарській діяльності) без отримання зворотного, економічно обґрунтованого ефекту.

Оспорюваний правочин вчинено виключно з метою уникнення сплати боргу, що є очевидно неправомірною та недобросовісною поведінкою, яка свідчить про зловживання правом. Бухгалтерськими балансами ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” станом на 31.12.2023 підтверджується збиткова діяльність ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”. Кредиторська заборгованість протягом 2022-2023 р. р. зростала. Визначальним критерієм недійсності правочину є негативні наслідки виконання боржником майнових зобов’язань перед іншими особами, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

Зважаючи на подальше відчуження Рухомого майна, подальшу передачу цього майна в іпотеку, приходимо до висновку про те, що фактично ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” не отримало економічної вигоди від даного правочину, здійснило відчуження майна боржника, не мало розумної ділової мети, передаючи нерухоме майно іншій особі, фактично позбавило себе основного активу, який міг ефективно використовуватись у підприємницькій діяльності, а у випадку неоплатності мав бути використаний для погашення вимог перед кредиторами.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов’язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов’язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов’язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов’язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов’язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається “про людське око”, таким критеріям відповідати не може. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 08.03.2023 у справі № 127/13995/21).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов’язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам. Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Оскаржуваний Договір укладено в підозрілий період (упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство), в момент, коли ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” вже мало грошове зобов’язання, зокрема, перед ТОВ “ЗОЛОТИЙ ГЕЙМ” та ТОВ “БТЛ ІНЖИНІРІНГ”. З урахуванням наведеного приходимо до висновку, що укладення спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності. Відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України). Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Верховним Судом неодноразово зроблений висновок щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов’язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов’язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов’язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Таким чином, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов’язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У даному випадку оспорюваний Договір очевидно не має правової та господарської мети - одержання прибутку, крім того ще і був укладений у період існування невиконаних зобов’язань перед іншим кредитором. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, вважаю, що дії ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” та Вертегел Костянтина Володимировича щодо укладення спірного Договору є недобросовісними і несправедливими по відношенню до інших кредиторів, є зловживанням правом, спрямовані на позбавлення кредиторів ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”, в майбутньому законних майнових прав. Також, спірний Договір укладено між заінтересованими особами в підозрілий період, і ці особи знали про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочинів, однак вчиняли їх на шкоду кредиторам.

Відповідно до частини другої ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства однією з підстав для визнання недійсним правочину є його укладення боржником в підозрілий період із заінтересованою особою. Якщо правочин вчиняється у підозрілий період із заінтересованою особою, діє ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.

Ця презумпція стосується кола осіб, зазначених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, яка визначає їх як заінтересованих. Дія такої презумпції повинна покладати тягар доказування і на заінтересовану особу. У разі встановлення, що спірний правочин укладено боржником у підозрілий період з юридичною особою, кінцевим бенефіціарним власником є одна й та сама особа, такий правочин слід вважати таким, що укладений із заінтересованою особою, і це є підставою для його визнання недійсним на підставі частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Визначення заінтересованої особи стосовно боржника міститься у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Так, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника;

Засновником та керівником ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” на момент укладання оскаржуваного Договору був Щербатенко Максим В’ячеславович (до 16.09.2024 р.). Щербатенко Максим В’ячеславович також є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр Пектораль” (ЄДРПОУ: 44037726), співзасновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУДАРЬ” (ЄДРПОУ: 39353909).

В той же час, співзасновником цих же товариств (Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр Пектораль” (ЄДРПОУ: 44037726), Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУДАРЬ” (ЄДРПОУ: 39353909)) є, також, Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору).

Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору) є, також, учасником Товариства з обмеженою відповідальністю “ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ ЕНЕРГОПРОМ” (ЄДРПОУ: 40884012), яка є основним контрагентом ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”. Відтак, Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору) є бізнес-партнером Щербатенко Максима В’ячеславовича (засновник та керівник ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” на момент укладання оскаржуваного Договору).

З огляду на це, вважає, що оспорюваний Договір укладено ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” із заінтересованою особою, що є однією з підстав для визнання правочину недійсним згідно з частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначає, що боржник безоплатно здійснив відчуження Рухомого майна, що, також, є однією з підстав для визнання правочину недійсним.

Ліквідатором банкрута проведено аналіз руху коштів по усіх рахунках банкрута, однак оплати Відповідачем за придбаний транспортний засіб не встановлено. Так, відповідно до виписок із банківських рахунків ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”, Вертегел Костянтин Володимирович не здійснював внесення грошових коштів в розмірі 885 265, 00 грн. на рахунок ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” за оскаржуваним Договором. Відтак, ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” безоплатно здійснило відчуження Рухомого майна за оскаржуваним Договором. У зв’язку із наявністю ознак фраудаторності спірних правочинів, укладення їх без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, неспрямованість на реальне настання наслідків, безоплатне відчуження майна, а також за відсутності економічної мети для Боржника, укладення правочину із заінтересованою особою, вважаю, що вимога про визнання недійсними спірного правочину підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Аналогічні положення наведено у статті 208 Господарського кодексу України. Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст. 388 Цивільного кодексу України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов’язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов’язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця (Відповідача) шляхом пред’явлення віндикаційного позову.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом України від 19 листопада 2014 року № 6-170цс14, від 13 травня 2015 року у справі 6-67цс15, від 1 липня 2015 р. у справі № 6-619цс15. постанова від 2 вересня 2015 р. у справі № 6-1168цс15.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Відтак, відсутні передбачені законом підстави для володіння, користування та розпорядження Вертегел Костянтином Володимировичем Рухомим майном, а тому ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”, як законний власник Рухомого майна звертається із даною позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.

Отже, спірний транспортний засіб підлягає включенню до складу ліквідаційної маси ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 927/1606/23, постановах Верховного Суду (від 26.02.2022 у справі № 906/785/21, від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21). Між тим, всупереч вказаним приписам, Ліквідатор в позовній заяві обмежується загальним посиланням на приписи статті 42 КУзПБ, не конкретизуючи, якою сааме частиною (умови визнання договору недійсним) та яким саме пунктом (підстави для визнання договору недійсним) обґрунтовуються позовні вимоги.

Відповідач пояснює суду, що за інформацією, отриманою ним від колишнього керівника Боржника, спірний Автомобіль, дійсно, було передано Боржником в заставу Акціонерному товариству “КРЕДОБАНК” з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором. Договір застави укладено 24 квітня 2020 року, кредитний договір, як вбачається з договору застави - того ж дня. Провадження у справі про банкрутство Боржника порушено 26 грудня 2024 року, про що зазначає Ліквідатор в позовній заяві. Таким чином, взяття Боржником на себе заставних зобов’язань для забезпечення виконання грошових вимог відбулося за чотири із половиною роки до порушення провадження у справі, тобто поза межами підозрілого періоду, вказаного в статті 42 КУзПБ.

Стосовно чотирьох наведених вище ознак недійсності Договору зазначає що безспірним та таким, що не викликає жодних заперечень у Відповідача, є лише вчинення Договору в “підозрілий” період. Спрямованість правочину на завдання шкоди кредиторам має доводитись саме Ліквідатором, адже, як було наведено вище, одного лише припущення про наявність недобросовісного умислу у сторін для витребування майна у набувача вочевидь недостатньо. А от безоплатність Договору та факт його укладання між заінтересованими особами Відповідач категорично заперечує.

Про безоплатність Договору Ліквідатор, як вже згадувалося, напряму не стверджує, однак застосування конструкції “без отримання зворотного економічного ефекту” можна зрозуміти саме так.

Однак, подібна оцінка оспорюваного правочину є повністю абсурдною, адже, як зазначає сам Ліквідатор у позові (сторінка 4 перший абзац), в Договорі визначено цілком конкретну ціну Автомобіля - 885 265, 00 грн. Щоправда, з цього приводу Відповідач має надати суду певні пояснення. В дійсності продаж Автомобіля здійснювався за таких обставин.

03 червня 2024 року між Боржником та Відповідачем було укладено Договір № Ф-30624-1 купівлі-продажу автомобіля, в якому сторонами було узгоджено істотні умови правочину, зокрема, договірну вартість транспортного засобу.

Ця вартість була визначена в розмірі 112 020, 00 грн., яка повністю відповідала технічному стану Автомобіля, а саме: у 2021 році у автомобілі відбулося два капітальних ремонти двигуна - роботи загальною вартістю 276 400, 00 грн. виконувалися на сервісі ТОВ “БОГДАН-АВТО ЗАПОРІЖЖЯ” за ЄДРПОУ 37708102; у 2024 році, безпосередньо перед продажем, в автомобілі було здійснено невдалу спробу капітального ремонту коробки перемикання швидкості та виконані інші ремонтні роботи загальною вартістю 101 720, 00 грн., що здійснено на сервісі ТОВ “ГАММА ІМПЕКС”, код 30532177; крім того, станом на дату укладення Договору в автомобілі були наявні не усунуті під час ремонту несправності та дефекти, зокрема, залишалася проблема відсутності компресії двох циліндрів двигуна, що потребувало повторної його розборки та ремонту.

Окремо слід зазначити, що згідно з довідкою № 0306/24/1 від 03.06.2024 балансова вартість автомобіля на момент його продажу становила 90 431, 25 грн., тобто, всупереч твердженню Ліквідатора, Договір з точки зору податкового законодавства не є збитковим.

04 червня 2024 року за прибутковим ордером № 1 Відповідачем було внесено в касу Боржника 112 020, 00 грн. з призначенням платежу “оплата за авто згідно Договору купівлі-продажу автомобіля № Ф-030624-1 від 03.06.2024 р.”. За інформацією, отриманою від колишнього керівника Боржника, того ж дня, 04.06.2024 грошові кошти в сумі 112 565, 60 грн. були внесені Боржником в касу АТ “Кредобанк” та направлені на погашення заборгованості Боржника за згаданим вище кредитним договором, укладеним в 2020 році.

Таким чином, по факту оспорюваний Договір було укладено Боржником з прямою метою погасити зобов’язання перед кредитором (банком), який, до того ж, був заставодержателем відчужуваного майна, а, отже, згідно зі статтею 1 Закону України “Про заставу” мав переважне право на задоволення своїх вимог саме з вартості автомобіля.

Наведені обставини повністю спростовують твердження Ліквідатора як про безоплатність Договору, так і про його спрямованість на завдання шкоди кредиторам. 02.07.2024 автомобіль за видатковою накладною № 1 та актом приймання-передачі було передано Відповідачу.

Зазначає, що чинне законодавство не встановлює вимоги щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу транспортного засобу, тож, дотримання сторонами простої письмової форми правочину є цілком достатнім.

Водночас, Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371 з наступними змінами та доповненнями, надалі за текстом - Порядок) встановлює спеціальні вимоги до правочинів, які приймаються сервісними центрами МВС України для державної реєстрації транспортних засобів, яка є обов’язковою складовою повноцінного оформлення переходу права власності щодо них.

Зокрема, згідно з пунктом 8 вказаного порядку для державної реєстрації транспортного засобу до документів, що підтверджують правомірність його придбання, належать, зокрема: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

За таких обставин 12 липня 2024 року сторони звернулися до територіального сервісного центру МВС 2341 РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області з метою оформлення вже укладеної і виконаної угоди шляхом підписання відповідного договору у присутності адміністратора такого центру. Однак, під час оформлення правочину сторонам було роз’яснено, що згідно з діючими правилами в графу “ціна” договору купівлі-продажу транспортного засобу має бути внесено ціну, узгоджену сторонами, але не нижче вартості, визначеної в документі про оцінку або середньоринкову вартість. Це обумовлено необхідністю дотримання приписів пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, згідно з якою дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його ринкової вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку). Про обов’язковість зазначення в договорі-купівлі продажу автомобіля, укладеному в сервісному центрі МВС, ціни, яка не може бути нижчою за середньоринкову, прямо вказано також в пункті 14 Порядку.

При визначенні середньоринкової вартості транспортного засобу працівники сервісного центру МВС користуються власними калькуляторами та алгоритмами, що враховують родові характеристики автомобіля (марка, модель, рік випуску, об’єм двигуна тощо) і не враховують фактичний його стан. Саме у такий спосіб було визначено вказану в оспорюваному Договорі ціну у 885 265, 00 грн.

Оскільки, як було роз’яснено сторонам, вказана ціна є базою для нарахування податків і зборів, тож, її зменшення вимагало додаткових витрат (на отримання звіту про незалежну оцінку даного конкретного автомобіля та/або укладення нотаріально посвідченого договору), співставних із сумою податків, яку необхідно було сплатити, Боржник та Відповідач спільним рішенням погодилися вказати в Договорі запропоновану працівником сервісного центру ціну, однак одночасно уклали між собою додаткову угоду до вказаного Договору, в якій зменшили формально визначену ціну до реальної, тобто тієї, за яку автомобіль насправді було продано.

Незважаючи на те, що Ліквідатор обґрунтовує позовні вимоги не тим, що майно продано за ціною, нижчою за ринкову, а саме безоплатністю, Відповідач, зі свого боку, стверджує, що насправді автомобіль було відчужено за ціною, яка відповідала його фактичному стану.

На підтвердження реальності ціни продажу до відзиву Відповідач додає: 1) нотаріально посвідчену заяву свідка - Щербатенко Максима В’ячеславовича, який станом на момент укладення оспорюваного Договору був одноособовим власником і одночасно директором Боржника; 2) пояснення, надані у відповідь на адвокатський запит представника Відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю “Золотий Гейм” (попередня назва ТОВ “Гамма Імпекс”) стосовно технічного стану автомобіля на момент продажу; 3) фото - і відеоматеріали щодо стану автомобіля та його окремих вузлів; 4) оголошеннями про продаж автомобілів аналогічної моделі і року випуску з пробігом, навіть меншим за пробіг спірного автомобіля, за ціною, співставною із ціною продажу - як доказ того факту, що “середньоринкова” ціна, визначена за родовими ознаками, може істотно відрізнятися від реальної ринкової ціни транспортного засобу залежно від стану цього конкретного автомобіля (індивідуальні ознаки).

Щодо укладення Договору із заінтересованою особою, як вже згадувалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо боржник уклав договір із заінтересованою особою.

Статтею 1 КУзПБ визначено, що заінтересованими особами стосовно боржника є: юридична особа, створена за участю боржника; - юридична особа, що здійснює контроль над боржником; юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник; юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи; власники (учасники, акціонери) боржника; керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки; інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Стверджуючи про наявність критерію “заінтересованості” в Договорі, Ліквідатор посилається на те, що засновником та керівником Боржника на момент укладення Договору був Щербатенко Максим В’ячеславович (до 16.09.2024 р.), який також є співзасновником ТОВ “Консалтинговий центр Пектораль” (ЄДРПОУ: 44037726), співзасновником та керівником ТОВ “Посударь” (ЄДРПОУ: 39353909). Іншим учасником двох вказаних господарських товариств є Відповідач. Крім того, за твердженням Ліквідатора, Відповідач має стосунок (в позовній заяві в цій частині пропущено фрагмент речення - див. сторінку 10 третій абзац) до ТОВ “ЕНЕРГОПРОМ” (ЄДРПОУ 40884012), яка “є основним контрагентом” Боржника.

Зрештою, Відповідач, цитуючи Ліквідатора, “є бізнес-партнером Щербатенка Максима Вячеславовича” (сторінка 9 четвертий абзац позовної заяви), і саме це, з точки зору Ліквідатора, є підставою для визнання недійсним договору, укладеного між Боржником та Відповідачем. Водночас, з наведених вище фактів не вбачається ознак пов’язаності в розумінні статті 1 КУзПБ, адже: Відповідач і керівник (власник) Боржника не є родичами; Боржник не здійснює контролю над Відповідачем; Відповідач не і не був є ані власником, ані керівником, ані посадовою особою Боржника; Боржник і Відповідач не перебувають під спільним контролем іншої особи. Сам по собі факт наявності іншого спільного бізнеса у Відповідача та керівника (власника) Боржника не робить їх взаємно “заінтересованими” щодо одне одного, тим більш не свідчить про заінтересованість договірні відносини між Боржником та іншим господарським товариством, належним Відповідачу. Вказані факти насправді свідчать лише про те, що Відповідач та особа, що очолювала (контролювала) Боржника в момент укладання оспорюваного Договору, були знайомі та мали ділові стосунки - не більше того.

На думку Відповідача є цілком очевидним, що продаж автомобілю знайомому абсолютно не означає продаж на невигідних умовах, з порушенням принципу добросовісності тощо.

Більш того, як вже було наведено вище, самий лише факт укладання правочину із заінтересованою особою, за відсутності порушення прав боржника та кредиторів, не може бути підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 42 КУзПБ. Ліквідатор не наводить жодних фактів, які б свідчили про порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення Договору, а також про те, що в результаті укладання Договору Боржник став неплатоспроможним, виконання зобов’язань перед кредиторами стало неможливим тощо.

На момент вчинення оспорюваного правочину стосовно Боржника були відсутні виконавчі провадження за майновими вимогами інших кредиторів, натомість, була наявною заборгованість перед банком, яка через нарахування відсотків зростала щодня. В результаті виконання Договору цю заборгованість Боржником було погашено в повному обсязі.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання недійсним спірного правочину, як такого, що укладений боржником з заінтересованою особою та на шкоду кредиторам згідно зі статтею 42 КУзПБ. Як справедливо вказує Ліквідатор у позовній заяві, категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Фраудаторними правочинами називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов’язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов’язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм зловживання правом. У спірних відносинах, натомість, фактів настання для Боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення спірного правочину не вбачається, адже отримані кошти використані Боржником для погашення кредиту, продаж здійснений за ціною вищою за балансову та справедливою (ринковою), враховуючи стан Автомобіля.

За таких обставин, дії Боржника не можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та завдання шкоди кредиторам. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб’єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. З зазначеного вище, між тим, вбачається, що Боржник, укладаючи Договір, вчиняв заходи щодо погашення заборгованості перед “забезпеченим” кредитором. А отже, наявність заборгованості за іншими, не обтяженими заставою майна Боржника, договорами не свідчить про те, що Боржник мав на меті уникнути погашення такої заборгованості.

З метою кваліфікації оспорюваних правочинів, як фраудаторних та визнання їх недійсними позивач повинен довести: негативний вплив або порушення його майнових прав чи інтересів в момент вчинення правочину; його вчинення з метою зменшення майнових активів боржника чи збільшення кредиторських вимог - з чітким усвідомленням відповідних обставин на момент укладення оспорюваного договору (умисний характер таких дій); спричинення укладенням оспорюваного договору неплатоспроможності боржника; наявність причинно-наслідкового зв’язку між укладенням оспорюваного договору та неможливістю погасити вимоги кредиторів у межах справи про банкрутство повністю або частково.

Вважає, що жодної з вказаних ознак недійсності (фраудаторності) оспорюваного Договору Ліквідатором не доведено.

Дійсно, згідно з частиною 3 статті 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Однак Відповідач звертає увагу суду, що логічний зміст згаданої норми полягає в поверненні боржнику або саме того майна, яке ним було придбане, або його вартості - у випадку, якщо повернути майно в натурі неможливо, наприклад, через його знищення, перепродаж тощо.

У спірних відносинах, натомість, придбавши у Боржника автомобіль в несправному технічному стані, Відповідач протягом наступного періоду власним коштом усунув всі наявні несправності, витративши на це чималі кошти. Будучи фізичною особою, яка не є суб’єктом господарської діяльності та не зобов’язана вести облік своїх витрат, Відповідач не вимагав від виконавців ремонтних робіт їх документального оформлення та не слідкував за збереженням тих документів, які йому надавалися, тож наразі не може підтвердити належними доказами загальний розмір грошових коштів, “вкладених” ним в автомобіль.

Водночас, у разі задоволення позову Відповідачеві доведеться повернути Боржнику спірний автомобіль, який натепер знаходиться в значно ліпшому технічному стані, аніж в момент укладання Договору. Натомість, з боку Боржника Відповідач може розраховувати отримати лише договірну ціну автомобіля - при тому, що відповідні грошові кошти у Боржника ще й відсутні, адже були сплачені банку в погашення кредиту.

За таких обставин, витребування майна в спірних відносинах призведе до непропорційного втручання у право власності Відповідача, проти чого застерігає як Верховний Суд, так і Європейський суд з прав людини (надалі за текстом - ЄСВП).

Підсумовуючи все викладене в сукупності, керуючись ст. ст. 73-80, 145, 165, 236 Господарського процесуального кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства просить у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” в особі ліквідатора Гаращенко Ігора Володимировича про визнання договору недійсним та витребування майна відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з підстав: боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб’єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/201 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Судом установлено, що 12.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (код ЄДРПОУ 38285110) та Вертегел Костянтином Володимировичем (РНОКПП 3079722333) укладений Договір купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 яким відчужено транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.

Датою укладення оспорюваного правочину у цій справі є 12.07.2024.

Враховуючи, що провадження у цій справі про банкрутство відкрито 26.12.2024, то оспорюваний позивачем правочин укладений в межах “підозрілого періоду”, встановленого ст. 42 КУзПБ (26.12.2021 - 26.12.2024).

Як зазначено позивачем, підставою для визнання недійсним оспорюваного договору є недотримання сторонами положень ст. ст. 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки договір є фраудаторними та укладений у так званий “підозрілий період” під час загрози неплатоспроможності та при надмірній заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ”.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов’язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов’язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов’язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається “про людське око”, таким критеріям відповідати не може.

Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі: “Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов’язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов’язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора”.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Верховний Суд виходить з того, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

При цьому, положення ст. 42 КУзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21)).

Верховний Суд звертає увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у “підозрілий період”, а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.

Судом установлено, що позивач/боржник здійснив відчуження рухомого майна за спірним договором внаслідок виконання якого майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог, зокрема, кредиторів у справі № 908/3197/24 - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗОЛОТИЙ ГЕЙМ”, Головного управління ДПС у Запорізькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю “БТЛ ІНЖИНІРІНГ”, вимоги яких виникли до 26.12.2024.

Згідно п. п. 2.1, 2.2, 3.1 Договору право власності на транспортний засіб переходить до Покупця (відповідача) з моменту підписання цього Договору (12.07.2024). Передача транспортного засобу здійснюється після повної оплати вартості майна (885 265 грн. 00 коп.).

Оплата за Договором станом на 19.08.2025 позивачем/боржником не отримана, транспортний засіб знаходиться у розпорядженні відповідача, який було передано йому до укладення Договору за актом від 02.07.2024.

Посилання Відповідача на оплату транспортного засобу шляхом прийняття до каси Позивача готівки від Відповідача з призначенням платежу оплата за авто згідно Договору купівлі-продажу автомобіля № Ф-030624-1 від 03.06.2024 у розмірі 112 020 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру № 1 від 03.06.2024 не можуть бути прийняті судом, враховуючи наступне.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).

Згідно ст. 210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до статті 34 Закону № 3353-XII “Про дорожній рух” (далі - Закон № 3353-XII) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов’язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Договір купівлі-продажу автомобіля № Ф-030624-1 від 03.06.2024 який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (код ЄДРПОУ 38285110) та Вертегел Костянтином Володимировичем (РНОКПП 3079722333), яким відчужено транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816 не пройшов державну реєстрацію. Та у розумінні цивільного законодавства не є вчиненим станом на 19.08.2025.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов’язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до умов Договору № Ф-30624-1 купівлі-продажу автомобіля від 03 червня 2024 року (п. 3.5), право власності на автомобіль переходить від Продавця (позивача) до Покупця (відповідача) після передачі автомобіля Покупцю і його перереєстрації в органах державної автоінспекції. Таким чином, право власності на підставі Договору купівлі-продажу автомобіля № Ф-030624-1 від 03.06.2024 до відповідача на автомобіль не перейшло.

Посилання відповідача на те, що грошові кошти в сумі 112 565, 60 грн. були внесені Боржником в касу АТ “Кредобанк” та направлені на погашення заборгованості Боржника за кредитним договором, укладеним у 2020 році не має відношення до розгляду спору у справі.

Посилання відповідача на те, що Договір № Ф-30624-1 купівлі-продажу автомобіля від 03 червня 2024 року був зареєстрований належним чином в сервісному центрі РСЦ МВС не підтверджується умовами Договору купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024.

Додаткова угода від 12.07.2024 щодо зміни вартості автомобілю за Договором купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024 з 885 265 грн. до 112 020 грн. не може бути прийнята судом, оскільки не пройшла державну реєстрацію та містить помилки у номері спірного договору.

Позивачем доведені ознаки фраудаторності оспорюваного договору, оскільки: 1) умисел сторін на ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами; 2) наявні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цього правочину; 3) договір укладено відповідно до законодавства з порушення принципів цивільного права.

Позивачем доведені обставин, що мало б наслідком визнання спірного договору недійсним в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ, зокрема, що позивач/боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку - в порушення п. 2.1 договору - “передача транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна” боржник передав майно Відповідачеві за актом 02.07.2024, тобто, до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ. Позивач/боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

Визначення заінтересованої особи стосовно боржника міститься у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Так, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

Судом установлено, що засновником та керівником ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” на момент укладення спірного Договору був Щербатенко Максим В’ячеславович (до 16.09.2024 р.). Щербатенко Максим В’ячеславович також є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю “КОНСАЛТИНГОВИЙ ЦЕНТР ПЕКТОРАЛЬ” (ЄДРПОУ: 44037726), співзасновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУДАРЬ” (ЄДРПОУ: 39353909).

В той же час, співзасновником цих же товариств (Товариства з обмеженою відповідальністю “КОНСАЛТИНГОВИЙ ЦЕНТР ПЕКТОРАЛЬ” (ЄДРПОУ: 44037726), Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУДАРЬ” (ЄДРПОУ: 39353909)) є, також, Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору).

Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору) є, також, учасником Товариства з обмеженою відповідальністю “ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ ЕНЕРГОПРОМ” (ЄДРПОУ: 40884012), яка є основним контрагентом ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ”. Відтак, Вертегел Костянтин Володимирович (покупець по оскаржуваному Договору) є бізнес-партнером Щербатенко Максима В’ячеславовича (засновник та керівник ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” на момент укладення оскаржуваного Договору).

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що спірний Договір укладено ТОВ “ПС “ФАРМПРОМ” із заінтересованою особою, що є однією з підстав для визнання правочину недійсним згідно з частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Враховуючи вищевикладене, позовну заяву слід задовольнити та визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” та Вертегел Костянтином Володимировичем, яким відчужено транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.

Згідно ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

За таких обставин, слід витребувати у Вертегел Костянтина Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.

На підставі ст. 129 ГПК України слід стягнути з Вертегел Костянтина Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” судовий збір у розмірі 8 478 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 129, 238, 240, 241, 256-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ВИРІШИВ:

 

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 2341/2024/4751175 від 12.07.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (код ЄДРПОУ 38285110) та Вертегел Костянтином Володимировичем (РНОКПП 3079722333), яким відчужено транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.

Витребувати у Вертегел Костянтина Володимировича (РНОКПП 3079722333, 26.04.1984 року народження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (код ЄДРПОУ 38285110) транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE, об’єм двигуна 2359 см. куб., 2016 року випуску, колір Білий, № двиг. G4KEFA740910, № шасі VIN-код/№ куз. KMHSU81CDGU591816.

Стягнути з Вертегел Костянтина Володимировича (РНОКПП 3079722333, 26.04.1984 року народження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” (код ЄДРПОУ 38285110) суму 8 478 (вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

 

Копію рішення надіслати сторонам, ліквідатору (до електронного кабінету).

 

Розмістити повний текст рішення на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

 

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

 

Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2025.

 

 

 

Суддя                                                                               Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ

 

 

 

ДО УВАГИ!!! Учасників у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВА СПІЛКА “ФАРМПРОМ” по справі № 908/3197/24 (908/1981/25).