ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” по справі № 924/113/23 (908/1341/25). Суддя Черкаський В.І.

 

                                                                                              номер провадження справи 21/3/23

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28.10.2025                                                           Справа № 924/113/23 (908/1341/25)

м. Запоріжжя Запорізька область

 

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 924/113/23 (908/1341/25)

 

За первісною позовною заявою - ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” Слостіна А.Г. (вул. Краснова Миколи, буд. 18, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39802130, kantrade@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

до відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, поштова адреса: вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПРОУ 14360570, e-mail: sud@privatbank.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом - Куклінський Володимир Едуардович (24.03.1961 р.н., РНОКПП 2236306311, представник Маміч Яна Сергіївна (вул. Грушевського, б. 17, кв. 13, м. Полтава, 36021, РНОКПП 3123813889, yanamamich@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

про стягнення 14 684 885, 82 грн.

 

За зустрічною позовною заявою - Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, e-mail: sud@privatbank.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС, представник Труфанова О.С., має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” в особі ліквідатора Слостіна А.Г. (вул. Краснова Миколи, буд. 18, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39802130, kantrade@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом - Куклінський Володимир Едуардович (24.03.1961 р.н., РНОКПП 2236306311, представник Маміч Яна Сергіївна (вул. Грушевського, б. 17, кв. 13, м. Полтава, 36021, РНОКПП 3123813889, yanamamich@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги

 

в межах провадження у справі № 924/113/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” (вул. Краснова Миколи, буд. 18, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39802130, kantrade@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

Ліквідатор - Слостін Андрій Геннадійович (адреса для листування: а/с 154, м. Київ, 03049, Andrey.Slostin@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

Уповноважена особа учасників боржника - Маміч Яна Сергіївна (вул. Грушевського, б. 17, кв. 13, м. Полтава, 36021, РНОКПП 3123813889, yanamamich@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)

 

За участю представників сторін:

Представник позивача за первісним позовом - Слостін Андрій Геннадійович, ліквідатор (в режимі відеоконференції);

Третя особа Куклінський В.Е. - представник Маміч Я.С., адвокат, ордер ВІ № 1201366 від 28.02.2024 (в режимі відеоконференції);

Представник позивача за зустрічним позовом - Сергач А.В., адвокат, ордер (в режимі відеоконференції)

 

СУТЬ СПОРУ:

 

08.05.2025 до системи “Електронний суд” від ліквідатора Товариства з обмеженою від повільністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” Слостіна А.Г. надійшла позовна заява від 08.05.2025 (вх. № 1459/08-07/23 від 09.05.2025) в якій заявник просить суд:

1. Прийняти позовну заяву ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” до розгляду.
2. Розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
3. Стягнути з АТ КБ “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” (69014, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Краснова Миколи, будинок 18, ідентифікаційний код 39802130) сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об’єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 року у розмірі 14 684 885, 82 грн. (чотирнадцять мільйонів шістсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят п’ять гривень 82 копійки).
4. Стягнути з АТ КБ “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” (69014, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Краснова Миколи, будинок 18, ідентифікаційний код 39802130) сплачений судовий збір у сумі 176 218, 63 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.05.2025 розгляд позовної заяви ліквідатора Товариства з обмеженою від повільністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” Слостіна А.Г. передано судді Черкаському В.І.

Ухвалою від 19.05.2025 позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою від повільністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” Слостіна А.Г. від 08.05.2025 (вх. № 1459/08-07/23 від 09.05.2025) до відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення 14 684 885, 82 грн. прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 924/113/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” та відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Підготовче засідання призначено на 17.06.2025, 11 - 00.

04.06.2025 до системи “Електронний суд” від Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” надійшла зустрічна позовна заява від 04.06.2025 (вх. № 1872/08-07/25 від 05.06.2025) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” в особі ліквідатора Слостіна А.Г. про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.06.2025 зустрічну позовну заяву передано на розгляд судді Черкаського В.І.

Ухвалою від 12.06.2025 суд прийняв зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” від 04.06.2025 (вх. № 1872/08-07/25 від 05.06.2025) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” в особі ліквідатора Слостіна А.Г. про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги до розгляду. Вимоги за зустрічною позовною заявою об’єднав в одне провадження з первісним позовом у справі № 924/113/23 (908/1341/25). Підготовче судове засідання для розгляду зустрічної позовної заяви призначив на 17.06.2025, 11 - 00.

Ухвалою від 17.06.2025 зокрема, залучено Куклінського Володимира Едуардовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом. Залучено Куклінського Володимира Едуардовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом. Підготовче засідання відкладене на 16.07.2025, 14 - 00.

Ухвалою від 16.07.2025 суд відклав підготовче засідання на 12.08.2025, 10 - 00.

Ухвалою від 12.08.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження до 11.09.2025. Підготовче засідання відклав на 11.09.2025, 15 - 00.

Ухвалою від 11.09.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.10.2025, 10 - 00.

Ухвалою від 13.10.2025 суд відклав судовий розгляд справи по суті на 23.10.2025, 14 - 00.

У судовому засіданні 23.10.2025 в порядку ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено протокольну ухвалу про перерву у розгляді справи № 924/113/23 (908/1341/25) до 28.10.2025, 10 - 50.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Судове засідання 28.10.2025 здійснювалось у режимі відеоконференції із застосування підсистеми відеоконференцзв’язку ЄСІКС.

У судовому засіданні 28.10.2025 винесено та оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про те, що повний текст рішення буде виготовлено протягом 10-ти днів.

Відповідно до ст. 208 ГПК України, суд заслуховує вступне слово відповідача за первісним позовом, та позивача та відповідача за зустрічним позовом. У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них. Учасники справи можуть ставити питання один одному у черговості, яка визначається головуючим, та з його дозволу. Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процес.

У судовому засіданні 28.10.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” ліквідатор Слостін А.Г. та представник третьої особи Куклінського В.Е. адвокат Маміч Я.С. підтримали позовні вимоги заявлені у первісній позовній заяві.

У судовому засіданні 28.10.2025 представник Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заперечив проти задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” за первісним позовом.

У судовому засіданні 28.10.2025 представник Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” підтримав позовні вимоги викладені у зустрічній позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” ліквідатора Слостіна А.Г. та третьої особи Куклінського В.Е. адвокат Маміч Я.С. та Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” за первісним та зустрічним позовами, суд

 

УСТАНОВИВ:

 

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі за текстом - “Закон про банкрутство”).

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського В.І. здійснює провадження у справі № 924/113/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ”.

Наразі процедура ліквідації ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” триває, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Слостін Андрій Геннадійович.

Позивач за первісним позовом обґрунтовує позовні вимоги наступним.

01.07.2016 між АТ КБ “ПРИВАТБАНК” (далі - Відповідач/Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” (далі - Позивач/лізингоодержувач) укладено Договір (фінансового лізингу) № 4К16040ЛИ, за умовами пункту 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу нерухоме майно, яке є власністю банку та яке зазначено у додатку №1 до договору (надалі майно), а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

За умовами пунктів 3.1, 3.3 Договору, передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід’ємною частиною цього договору. Акт прийому-передачі майна сторони укладають та підписують у дату укладення цього договору. З дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна, лізингоодержувач приймає його від банку в платне володіння та користування.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2 (пункт 2.1 Договору).

Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (пункт 4.1 Договору). Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (пункт 4.3 Договору).

Банк має право: вимоги повернення майна у випадку дострокового розірвання договору (підпункт 5.1.3 пункту 5.1 Договору); відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд; договір є розірваним з дати, зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору (підпункт 5.1.3 пункту 5.1 Договору).

Банк зобов’язується: після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 Договору); прийняти майно від лізингоодержувача у випадку дострокового розірвання цього договору або у випадку закінчення терміну дії цього договору, якщо майно не буде викуплене лізингоодержувачем та не сплачено всі платежі за договором (підпункт 5.2.2 пункту 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 6.2.11 Договору лізингоодержувач зобов’язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку “Фінансовий лізинг (оренда)”; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном, отриманим в лізинг; інші витрати банка, безпосередньо пов’язані з цим договором.

Пунктом 6.2.4 Договору на лізингоодержувача покладено обов’язок повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодування заподіяних цим збитків у строк, не пізніше дати розірвання цього договору.

Підпунктом 8.2.3 пункту 8.2 Договору передбачено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за договором.

01.07.2016 на виконання умов Договору сторони склали акт № 1 прийому-передачі майна, згідно із яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно, яке є об’єктом лізингу.

За час дії договору лізингу ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ “ПриватБанк”, як лізингодавцю, лізингові платежі, як сплату частини вартості об’єкту лізингу, на загальну суму 16 084 885, 82 грн., а саме платіжними дорученнями: від 25.07.2016 № 40 в сумі 391 506, 38 грн., 23.08.2016 № 19 в сумі 3 918 655, 56 грн., 25.07.2017 № 133 в сумі 4 310 161, 94 грн., 23.08.2017 № 142 в сумі 4 310 161, 94 грн., 28.09.2017 № 145 в сумі 310 000, 00 грн., 31.10.2017 № 149 в сумі 291 700, 00 грн., 30.11.2017 № 152 - в сумі 295 000, 00 грн., 31.01.2018 № 177 в сумі 115 000, 00 грн., 16.01.2018 № 166 в сумі 202 500, 00 грн., 28.02.2018 № 182 в сумі 250 000, 00 грн., 30.03.2018 № 191 в сумі 275 000, 00 грн., 27.04.2018 № 198 в сумі 300 000, 00 грн., 31.05.2018 № 211 в сумі 260 000, 00 грн., 04.07.2018 № 219 в сумі 106 000, 00 грн., 31.07.2018 № 226 в сумі 103 200, 00 грн., 31.08.2018 № 237 в сумі 108 000, 00 грн., 28.09.2018 № 243 в сумі 132 000, 00 грн., 31.10.2018 № 248 в сумі 84 000, 00 грн.; 30.11.2018 № 254 в сумі 125 280, 00 грн.; 28.12.2018 № 263 в сумі 108 480, 00 грн.; 31.01.2019 № 274 в сумі 84 480, 00 грн., що підтверджується виписками по рахунку.

07.10.2020 АТ КБ “ПРИВАТБАНК” надіслав на адресу Лізингоодержувача повідомлення № Э.Upr 1/3-201007/2093 про розірвання з 26.10.2020 року Договору лізингу у зв’язку наявністю заборгованості зі сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди за користування майном.

Згідно Актів прийому-передачі майна від 16.11.2020 та 17.11.2020 ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” було повернуло АТ КБ “ПРИВАТБАНК” об’єкт лізингу.

ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” звертаючись з даним позовом до суду, вважає, що, лізингові платежі, які були здійснені на користь Банку в рамках виконання Договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16040ЛИ мають бути стягнуті на користь Позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР в редакції, що діяла на момент дії договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 (надалі - Закон України “Про фінансовий лізинг”), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингові платежі в сумі 16 084 885, 82 грн. сплачені ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ”, як частина відшкодування вартості предмету лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016, є оплатою за договором купівлі-продажу (попередня оплата), а Майно, яке є предметом договору лізингу повинно було перейти в подальшому у власність Лізингоодержувача.

Таким чином, розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та повернення об’єкту лізингу Банку, припиняє обов’язок ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” на сплату цих лізингових платежів, та припиняє право Банку на їх отримання (тримання).

Лізингові платежі на загальну суму 16 084 885, 82 грн., сплачені ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” як частина вартості об’єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 є за своєю суттю оплатою предмету купівлі-продажу.

У свою чергу розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та повернення об’єкту лізингу, призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, та надає ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” право, на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України, на повернення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об’єкту лізингу, як попередньої оплати.

Отже, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу.

Таким чином, після розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та повернення об’єкту лізингу, у Банку виникає заборгованість перед ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” на суму сплачених лізингових платежів: 16 084 885, 82 грн.

У Законі України “Про фінансовий лізинг” прямо не була передбачена можливість Лізингоодержувача вимагати від Лізингодавця повернення сплачених лізингових платежів у випадку розірвання договору лізингу за ініціативою Лізингодавця, однак і не було заборонено це робити.

Відповідно до пункту 7.9 Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016, “строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п’ятнадцять) років”.

Таким чином, строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” лізингових платежів Банку також становить 15 (п’ятнадцять) років, та не сплив на дату звернення ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” з відповідним позовом до суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” звернулось з позовом про стягнення з АТ КБ “ПРИВАТБАНК“ на користь Позивача 1 400 000, 00 грн. частини сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об’єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 (у зв’язку з неможливістю оплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення всієї суми сплачених лізингових платежів).

Позов обґрунтований обов’язком Відповідача повернути спірну суму сплачених Позивачем за Договором лізингових платежів у відшкодування вартості предмета лізингу, яка є сумою здійсненої Позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання Відповідачем зазначеного договору, повернення Позивачем Відповідачу предмета лізингу (об’єктів нерухомого майна) і, відповідно, втрату Позивачем права на можливість отримання цього майна у власність.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” 1 400 000 грн. 00 коп. сплаченої вартості об’єкту лізингу, 21 000 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) залишено без змін.

Також, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23) у аналогічній справі установив, що “предметом спору у цій справі за вимогами Позивача є сплачені ним як лізингодержувачем за Договором (фінансового лізингу) на користь Відповідача (лізингодавця) платежі в рахунок оплати вартості об’єкта лізингу, повернення частини суми яких Позивач вимагає від Відповідача у зв’язку з розірванням Договору та поверненням об’єкта лізингу Відповідачу як лізингодавцю без набуття Позивачем як лізингоодержувачем права власності на такий об’єкт.

У зв’язку з цим Суд звернувся до правового регулювання правовідносин з фінансового лізингу, правові та економічні засади якого визначені у Законі України “Про фінансовий лізинг” в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, а саме в редакції цього Закону від 16.12.1997 № 723/97-ВР, а також до наслідків розірвання договору фінансового лізингу.

Зважаючи на те, що у справі № 924/113/23 (908/2907/23) на користь Позивача з Відповідача вже стягнуто 1 400 000, 00 грн. частини сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об’єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 Позивач, звертаючись із даним позовом просить стягнути залишок сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об’єкта лізингу у сумі 14 684 885, 82 грн.

Слід зазначити, що Відповідачу ліквідатором ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” було направлено лист № 02-01-7-107 від 15.04.2025 із проханням добровільно сплатити суму залишку сплачених лізингових платежів у розмірі 14 684 885, 82 грн. в термін до 25.04.2025, яка станом на день звернення до суду із даним позовом добровільно Відповідачем не сплачена.

Позивач за первісним позовом проти зустрічної позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заперечив з підстав, вказаних у відзиві на зустрічну позовну заяву від 20.06.2025 (вх. № 12740/08-08/25 від 23.06.2025).

Представник третьої особи Куклінського В.Е. адвокат Маміч Я.С. проти зустрічної позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заперечив з підстав, вказаних у поясненнях (запереченнях) до зустрічної позовної заяви від 05.07.2025 (вх. № 13830/08-08/25 від 07.07.2025). Вважає, що поданий банком зустрічний позов є неналежним способом захисту.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються  загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР, в редакції, що діяла на момент дії договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 (надалі - Закон України “Про фінансовий лізинг”), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Сплачені ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” лізингові платежі у розмірі 16 084 885, 82 грн. як частина відшкодування вартості предмету лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 є оплатою за договором купівлі-продажу (попередня оплата), а Майно, яке є предметом договору лізингу повинно було перейти в подальшому у власність Лізингоодержувача.

Тобто, розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та повернення об’єкту лізингу Банку, припиняє обов’язок ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” на сплату цих лізингових платежів, та припиняє право Банку на їх отримання (тримання).

Відповідно до ч 1 ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Як свідчить ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність Лізингоодержувачу по закінченню дії договору.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі.

Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Сплачені ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” лізингові платежі на загальну суму 16 084 885, 82 грн., як частина вартості об’єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 є за своєю суттю оплатою предмету купівлі-продажу.

У свою чергу розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та повернення об’єкту лізингу, призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, та надає ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” право, на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України, на повернення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об’єкту лізингу, як попередньої оплати.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд у справі № 904/2357/20. Так у Постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 15.01.2021 року (пункт 8.4.), зокрема, зазначено: “Згідно з приписами статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов’язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Отже, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг (далі - Лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 підрозділу І розділу ІІІ книги п’ятої ЦК України та законом.

Водночас згідно з приписами абзацу 2 частини другої статті 806 цього Кодексу до відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Положеннями частин другої, четвертої статті 653 ЦК України визначене загальне правило щодо наслідків розірвання договору: у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас наслідки розірвання договору фінансового лізингу мають певні особливості, оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору (частина друга статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”), через що на правовідносини між сторонами договору фінансового лізингу, зокрема щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (див. висновки в постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах (пункт 1.3), якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом наведених норм Закону України “Про фінансовий лізинг” сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмету лізингу (пункти 1.4, 6.2.11 Договору) є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов’язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

У зв’язку із розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, у лізингоодержувача відсутній такий обов’язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, з моменту розірвання договору лізингу зобов’язання лізингодавця щодо передачі об’єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов’язання щодо відшкодування вартості цього об’єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

А тому, оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.

У зазначених висновках Верховний Суд звертався до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

Окрім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 також зауважила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об’єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Враховуючи викладене, імперативну норму частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару (висновки Верховного Суду в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару у покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо проаналізованих судами умов укладеного між сторонами Договору (фінансового лізингу), якими (пункт 6.2.4) не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об’єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу, Суд зазначив про правомірне посилання Позивача на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу вимог до Відповідача у спірних правовідносинах та щодо наявності підстав для повернення Відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої Позивачем покупної плати за надання об’єкта лізингу в майбутньому у власність Позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), а також в постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23) за участі відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об’єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

Правило частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України, діє у відношенні обох сторін договору, а не лише у відношенні тієї із сторін, яка наприклад, припустилася порушення договору. З огляду на це суттєвого значення набувають правила спеціальних законів, умови договорів про наслідки зміни та розірвання договорів.

У правовідносинах за договором фінансового лізингу, за виключенням випадку, передбаченого частиною 1 статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відсутні інші спеціальні норми, закони, якими лізингоодержувачу надається право вимагати виконаного ним за розірваним договором. Право ж лізингодавця вимагати у разі розірвання договору повернення виконаного, а саме, переданого в фінансовий лізинг предмета, безпосередньо визначене частиною 2 статті 7 цього ж Закону.

Частиною 7 статті 17 Закону України “Про фінансовий лізинг” в редакції Закону від 04.02.2021 № 1201-ІХ питання повернення лізингоодержувачу платежів, сплачених за договором до його розірвання, врегульоване наступним чином: Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу. крім випадків, коли одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Первісний обов’язок покупця - частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (часткова або повна попередня оплата встановлюється договором).

Зустрічний обов’язок продавця - передати товар у власність покупця після отримання попередньої оплати товару.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань, ліквідатором ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” на адресу АТ КБ “ПРИВАТБАНК” направлено лист № 02-01-7-107 від 15.04.2025 з проханням добровільно сплатити суму залишку сплачених лізингових платежів у розмірі 14 684 885, 82 грн. у термін до 25.04.2025. Станом на день звернення до суду (08.05.2025) відповідачем добровільно не сплачена.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі “Руїс Торіха проти Іспанії”, Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов’язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ліквідатора Товариства з обмеженою від повільністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” Слостіна А.Г. про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” заборгованості у розмірі 14 684 885 грн. 82 коп. підлягають задоволенню.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати із сплати судового збору покладаються на Акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк”.

Суд розглянувши зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” від 04.06.2025 (вх. № 1872/08-07/25 від 05.06.2025) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” в особі ліквідатора Слостіна А.Г. про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відмовляє у її задоволенні, виходячи з наступного.

Заборгованість АТ КБ “ПРИВАТБАНК” перед ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” є вже визнаною та встановленою при розгляді справи за позовною заявою ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” про стягнення 1 400 000, 00 грн., що становило стягнення частини з усієї суми сплачених лізингових платежів.

Верховним Судом у Постанові від 26.01.2024 по справі № 522/1528/15-ц зазначено наступні висновки: “ …61. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов’язання.

62. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
63. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов’язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
65. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту”.

Верховним Судом визначено, що якщо зобов’язання боржника вже доведено, останній не має права звертатись, ані з зустрічним позовом, ані заявляти окремий позов, адже це не є належним способом захисту прав.

У справі, яка розглядається, зобов’язання АТ КБ “ПРИВАТБАНК” вже є доведеним, що підтверджується Постановою Верховного Суду від 13 травня 2025 року у справі № 924/113/23 (908/2907/23).

Банк помилково зазначає та вводить суд в оману про те, що у справі між ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” та АТ КБ “ПРИВАТБАНК” за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16040ЛИ зобов’язання вже припинене на підставі заяви про залік зустрічних однорідних вимог, що підтверджується.

У зустрічній позовній заяві АТ КБ “ПРИВАТБАНК” повторно посилається на заяву про залік зустрічних однорідних вимог, натомість Верховним Судом у Постанові від 13 травня 2025 року по справі № 924/113/23 (908/2907/23) зазначено наступне: “77.4 Вимоги, про зарахування яких заявлено у односторонньому правочині, вчиненому Відповідачем у формі заяви, не відповідають умовам, дотримання яких згідно із законом вимагається при здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог.

77.5 Заявлені до зарахування вимоги не є зустрічними. Зобов’язання Банку, яке полягає у поверненні лізингових платежів, сплачених як частина вартості об’єкту лізингу за період до моменту розірвання договору фінансового лізингу - не існує. Тому Банк не є і не може бути боржником перед ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” за заявленим до зарахування зобов’язанням на суму 16 084 885, 82 грн.

Крім того, неможливість проведення заліку підтверджується наступним.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі № 924/1172/18 задоволено позов Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” про стягнення 122 155 928, 98 грн., з яких 53 283 704, 76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 50 741 899, 08 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 18 130 325, 14 грн. пені.

13.06.2019 на виконання рішення видано відповідний наказ.

Не погоджуючись з даним наказом, ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” на адресу суду в порядку ст. 328 ГПК України надіслало заяву про визнання наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/1172/18 від 22.07.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині: стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16 084 885, 82 грн; стягнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 53 283 704, 76 грн.; стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті лізингових платежів у рахунок вартості майна за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 9 376 822, 86 гривні.

Вказану заяву відповідач (ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ”) обґрунтовує, тим, що відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України надіслав АТ КБ “Приватбанк” вимогу № 1 від 04.02.2023, в якій просив повернути лізингові платежі на суму 16 084 885, 82 грн., 7-денний строк виконання якої сплинув 12.02.2023. Враховуючи те, що вказана вимога не була задоволена, заявник 13.02.2023 за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог № 2 частково зменшив свої зобов’язання перед АТ КБ “Приватбанк” по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном на суму 16 084 885, 82 грн., з огляду на що відповідний обов’язок заявника припинився. В обґрунтування наведеного також посилається на положення ст. ст. 202, 204, 601, 602 ЦК України.

Заява про залік зустрічних однорідних вимог не визнавалась АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, що було зазначено у запереченнях та вбачається з тексту Ухвали Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року у справі № 924/1172/18: “На адресу суду від позивача (Банк) надійшли заперечення, в яких, зокрема зазначено, що заявлені до зарахування вимоги не є зустрічними; зобов’язання банку, яке полягає у поверненні лізингових платежів, сплачених як частина вартості об’єкту лізингу за період до моменту розірвання договору фінансового лізингу, - не існує. Вважає, що застосування частини 2 ст. 693 ЦК України можливе за наявності одночасно таких умов: покупець здійснив частково або повністю попередню оплату товару у розмірі та строки, передбачені договором; продавець отримав попередню оплату товару в розмірі та строки, обумовлені договором, але не передав товар покупцю. Тобто за умови неналежного виконання зобов’язань лізингоодержувачем (покупцем), відсутності порушення зобов’язання зі сторони лізингодавця (продавця) умови застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України не наступають.

У правовідносинах за договором фінансового лізингу, за виключенням випадку, передбаченого частини 1 статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, відсутні інші спеціальні норми, закони, якими лізингоодержувачу надається право вимагати виконаного ним за розірваним договором. Звертає увагу на врегулювання питання повернення лізингоодержувачу платежів, сплачених за договором до його розірвання, у ч. 7 статті 17 Закону України “Про фінансовий лізинг” в чинній редакції. Зазначає, що сума заборгованості в розмірі 16 084 885, 82 грн. не відповідає умовам прозорості та підлягає встановленню і доказуванню у визначеному законодавством порядку”…

“ … відповідачем не доведено існування ані умов договору, ані законодавчих норм, які би надавали йому право на повернення виконаного за договором лізингу відповідно до ст. ст. 653, 693 ЦК України.

Судом враховується що відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Однак висновки відповідача про припинення його обов’язку зі сплати стягнутої рішенням суду 53 283 704, 76 грн. простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна та наявності у нього права вимагати повернення сплачених лізингових платежів в сумі 16 084 885, 82 грн. не знайшли свого підтвердження і спростовуються волевиявленням сторін договору, викладеними вище нормами законодавства, обов’язковістю виконання судового рішення відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 18, ст. 326 ГПК України…

…Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд уточнив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов’язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20 зауважив про неодноразове зазначення ним про те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов’язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання. Однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язань.

Разом з тим, як із вищенаведених обставин щодо не доведення існування обов’язку позивача повернути відповідачу виконане за договором, так і з наданих позивачем заперечень щодо існування такого обов’язку та можливості зарахування зустрічних однорідних вимог, слідує, що необхідна сукупність умов зарахування зустрічних однорідних вимог відсутня, тому обов’язок щодо виконання наказу, виданого у справі № 924/1172/18 у частині оплати 16 084 885, 82 грн. заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном не припинився. Вказані вище обставини свідчать і про те, що обов’язок позивача з повернення сплачених лізингових платежів як оплати частини вартості об’єкту лізингу не є безспірним щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язання.

При цьому, судом звертається увага на відсутність доказів, які би підтверджували припинення обов’язку відповідача зі сплати відсоткової винагороди саме у розмірі 16 084 885, 82 грн., оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи, відображених у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі № 924/1172/18 та доданих відповідачем до заяви платіжних доручень відповідачем сплачено на користь позивача всього 15 996 645, 82 грн. лізингових платежів у рахунок вартості об’єкту лізингу (платіжні доручення від 25.07.2016 № 40 в сумі 391 506, 38 грн., 23.08.2016 № 19 в сумі 3 918 655, 56 грн., 25.07.2017 № 133 в сумі 4 310 161, 94 грн., 23.08.2017 № 142 в сумі 4 310 161, 94 грн., 28.09.2017 № 145 в сумі 310 000, 00 грн., 31.10.2017 № 149 в сумі 291 700, 00 грн., 30.11.2017 № 152 в сумі 295 000, 00 грн., 31.01.2018 № 177 в сумі 115 000, 00 грн., 16.01.2018 № 166 в сумі 202 500, 00 грн., 28.02.2018 № 182 в сумі 250 000, 00 грн., 30.03.2018 № 191 в сумі 275 000, 00 грн., 31.05.2018 № 211 в сумі 260 000, 00 грн., 27.04.2018 № 198 в сумі 300 000, 00 грн., 04.07.2018 № 219 в сумі 106 000, 00 грн., 31.07.2018 № 226 в сумі 103 200, 00 грн., 28.09.2018 № 243 в сумі 132 000, 00 грн., 31.08.2018 № 237 в сумі 108 000, 00 грн., 31.10.2018 № 248 в сумі 84 000, 00 грн.; 28.12.2018 № 263 в сумі 108 480, 00 грн.; 30.11.2018 № 254 в сумі 125 280, 00 грн.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено існування підстав для припинення його обов’язку зі сплати як 53 283 704, 76 грн. простроченої заборгованості з лізингових платежів у рахунок вартості майна, так і простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16 084 885, 82 грн згідно з наказом Господарського суду Хмельницької області № 924/1172/18 від 13.06.2019”.

Основним меседжем висновку суду було те, що ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” повинен довести у окремому провадження наявність зобов’язання АТ КБ “ПРИВАТБАНК” повернути лізингові платежі, що були сплачені в рахунок вартості об’єкту лізингу, до поки таке зобов’язання не буде визнано судом, проведення заліку зустрічних однорідних вимог неможливе через спірність таких вимог, а отже заява ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” є безпідставною та не підлягає задоволенню, до моменту підтвердження безспірності цих вимог та ініціюванню вже нової та актуальної заяви про залік зустрічних однорідних вимог.

У Постанові Північно-західного апеляційного Господарського суду від 31.08.2023 по справі № 924/1172/18 визначено наступне: “Грошові зобов’язання Банку перед відповідачем саме в розмірі 16 084 885, 82 грн. підлягають встановленню та доказуванню у визначеному законодавством порядку, оскільки вимога щодо заборгованості може бути об’єктом зарахування за статтею 601 Цивільного кодексу України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності.

При цьому, колегією суддів береться до уваги відсутність доказів, які би підтверджували припинення обов’язку відповідача зі сплати відсоткової винагороди саме у розмірі 16 084 885, 82 грн., оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи, відображених як у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2019 у справі № 924/1172/18, так і доданих відповідачем до заяви платіжних доручень, останнім сплачено на користь позивача всього 15 996 645, 82 грн. лізингових платежів у рахунок вартості об’єкту лізингу.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для припинення у відповідача обов’язку зі сплати як 53 283 704, 76 грн. простроченої заборгованості з лізингових платежів у рахунок вартості майна, так і простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 на суму 16 084 885, 82 грн. згідно з наказом Господарського суду Хмельницької області № 924/1172/18 від 13.06.2019”.

Отже, кінцевим рішенням суду, було те, що такий залік не відбувся, а зобов’язання банку не припинилось, що свідчить про те, що такий залік був незаконним, адже він мав спірність, а головною умовою для заліку є безспірність.

Про наявність ухвали Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року у справі № 924/1172/18; Постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 по справі № 924/1172/18 та встановлених у них фактах банку відомо, а саме про те, що залік зустрічних однорідних вимог за заявою № 02 від 13.02.2023 є незаконним, безпідставним та неможливим до того моменту, доки ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” не доведе такий обов’язок банку у судовому порядку.

Станом на 28.10.2025 залік зустрічних вимог вже буде неможливий, адже відкрито провадження у справі про банкрутство і проведення заліку буде порушувати майнові інтереси інших кредиторів у справі.

До Господарського суду Запорізької області Банком подано заяву про відкриття провадження у справі № 924/113/23 про банкрутство ТОВ “Кан Трейд Інновація” яку, з урахуванням уточнень до неї та зменшенням грошових вимог задоволено.

При цьому, банк зменшив суму грошових вимог на суму 16 084 885, 82 грн., не через причину проведення заліку чи визнання його, а через причину того, що така суму була спірною що могло вплинути на відкриття провадження у справі про банкрутство. Про зазначене банк зазначив у заяві про зменшення грошових вимог від 22.03.2023, що вбачається з її тексту: “ініціюючи банкрутство, банком було заявлено в тому числі безспірну заборгованість за судовим рішенням, що набрало законної сили та кредитору не було відомо про будь-які наміри боржника заявити свої вимоги до Банку (після вирішення судового спору минуло більше 3 років).

В даному випадку, банк вважає, що боржник намагається здійснити перешкоди кредитору у реалізації наміру порушення провадження у справі про банкрутство, створюючи імітацію спірності вимог. Натомість, з метою уникнення будь-якої спірності грошових вимог, не надаючи будь-якої правової оцінки здійсненому зарахуванню, АТ КБ “ПриватБанк” керуючись 2 наданим правом зменшує розмір заявлених грошових вимог, при цьому, Банк не здійснює відмову від грошових вимог. Таким чином, Банк зменшує розмір грошових вимог до безспірних, а саме: 106 071 043, 16 грн., яка складається з наступного: 122 155 928, 98 грн. (сума вимог визнана рішенням суду по справі № 924/1172/18); 16 084 885, 82 грн. (сума, зазначена в листі-вимозі ТОВ “Кан Трейд Інновація” від 04.02.2023)”.

Отже, Банк не провів такий залік і повторно зазначив про його невизнання і спірність, такі дії вчинені банком лише для скорішого факту відкриття справи про банкрутство.

Із прийняттям ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство пов’язані певні правові наслідки, зокрема, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Кодексу України з процедур банкрутства.

В момент дії мораторію, заборонено боржнику в будь-який спосіб виконувати свої зобов’язання, зокрема, виключена можливість зарахування зустрічних однорідних вимог перед ініціюючим кредитором. Аналогічну правову позицію висловим Верховний суду у своїй постанові Верховного від 09.07.2020 по справі № 5015/118/11.

Проведення будь-якого заліку на сьогодні є неможливим.

Згідно вимог ст. 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Проте, в процедурі банкрутства, відповідно до ч. 5 ст. 64 Кодексу України з питань банкрутства зазначено: “погашення вимог кредиторів шляхом заліку зустрічних однорідних вимог проводиться за згодою кредитора (кредиторів), за умови що це не порушує майнові права інших кредиторів”.

У Постанові Верховного суду від 27 квітня 2016 року по справі № 908/6061/15 Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що залік зустрічних однорідних вимог можливий лише за згодою кредиторів, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів боржника, після закінчення попереднього засідання суду у справі про банкрутство.

У справі про банкрутство можуть існувати кредитори інших черг задоволення, майнові права яких можуть порушуватись внаслідок відсутності їх згоди на проведення заліку зустрічних однорідних вимог конкретного кредитора, оскільки, сума, на яку здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог кредитора до боржника, є активом боржника, який мав би бути, направлений на погашення вимог всіх кредиторів згідно черговості.

Відповідно до ч. 5 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства лише боржник має право погашення вимог кредитора шляхом заліку зустрічних однорідних вимог - кредитор зі своєї сторони такого права не має. Саме боржник відповідно до Кодексу погашає визнані вимоги кредитора шляхом стягнення з нього боргу, а не навпаки.

Боржник може погашати зустрічні однорідні вимоги кредитора за двох істотних умов: а) повинна бути згода такого кредитора; б) погашення шляхом заліку не повинне порушувати майнові права інших кредиторів.

Це той випадок, коли не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених законом про банкрутство (п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України).

У справі про банкрутство ТОВ “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” наявні кредитори, грошові вимоги яких є визнаними. Іншими кредиторами подані заперечення щодо проведення заліку, адже він порушує їх майновий інтерес.

Суд зазначає, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п’ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов’язку пов’язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб’єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об’єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Отже, розглядаючи справу суд має з’ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

В свою чергу, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Судом під час розгляду справи по суті установлено, що Акціонерним товариством Комерційний банк “ПриватБанк” у зустрічному позові обрано неефективний (неналежний) спосіб захисту та його задоволення не призведе до відновлення порушеного права.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

Судовий збір за подання зустрічної позовної заяви залишається за позивачем за зустрічним позовом - Акціонерним товариством Комерційний банк “ПриватБанк”.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 256-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

 

 

ВИРІШИВ:

 

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, поштова адреса: вул. Набережна Перемоги, буд. 30, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПРОУ 14360570, e-mail: sud@privatbank.ua) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” (вул. Краснова Миколи, буд. 18, м. Запоріжжя, 69014, код ЄДРПОУ 39802130, kantrade@ukr.net, не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІКС, ліквідатор - Слостін Андрій Геннадійович (адреса для листування: а/с 154, Київ, 03049, Andrey.Slostin@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС) основний борг у розмірі 14 684 885 (чотирнадцять мільйонів шістсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят п’ять) грн. 82 коп., судовий збір у розмірі 176 218 (сто сімдесят шість тисяч двісті вісімнадцять) грн. 62 коп.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 

Копію рішення надіслати сторонам, третій особі (до електронного кабінету).

 

Розмістити повний текст рішення на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

 

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

 

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2025.

 

 

 

Суддя                                                                              Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ

 

 

ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ” по справі № 924/113/23 (908/1341/25).