Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги відповідачів по справі № 908/2616/25 - Фермерське господарство “Агростар-2010” (код ЄДРПОУ 37370697), Тиховод Анатолій Миколайович (РНОКПП: 2579110717; дата народження: 12.08.1970), Воєвода Лариса Іванівна (РНОКПП: 2363411520; дата народження: 15.09.1964)
номер провадження справи 5/154/25
р
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2025 Справа № 908/2616/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (вул. Чикаленко Євгена, буд. 42/4, м. Київ, 01024; код ЄДРПОУ 14361575)
До відповідачів:
1 – Фермерського господарства “Агростар-2010” (вул. Вишневе, буд. 87, село Святотроїцьке, Мелітопольський район, Запорізька область, 72453; код ЄДРПОУ 37370697; електронна пошта: tov.olvia@gmail.com)
2 – Тиховода Анатолія Миколайовича (вул. Шевченко, буд. 12-А, село Святотроїцьке, Мелітопольський район, Запорізька область, 72453; РНОКПП: 2579110717; дата народження: 12.08.1970)
3 – Воєводи Лариси Іванівни (вул. Вишнева, буд. 4-А, село Святотроїцьке, Мелітопольський район, Запорізька область, 72453; РНОКПП: 2363411520; дата народження: 15.09.1964)
про стягнення 3 042 919,33 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Купенко М.С. (в режимі відеоконференції) - довіреність № б/н від 02.09.2024;
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився;
Від відповідача-3: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ:
26.08.2025 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” до відповідачів: 1 – Фермерського господарства «Агростар-2010», 2 – Тиховод Анатолія Миколайовича, 3 – Воєводи Лариси Іванівни про стягнення 3 042 919,33 грн.
26.08.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Згідно з ч. 6 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Приписами ч. 7 ст. 176 ГПК України закріплено, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
На виконання ст. 16 Закону України “Про захист персональних даних”, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.08.2025 № 908/2616/25 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичних осіб: Тиховод Анатолій Миколайович (ідентифікаційний номер: 2579110717) та Воєвода Лариса Іванівна (ідентифікаційний номер: 2363411520). Також зазначено, що питання щодо відкриття провадження у справі №908/2616/25 буде вирішено після надходження до суду витребуваної інформації.
09.09.2025 до Господарського суду Запорізької області від Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України надійшов лист № 19747/0/290-25/13 від 09.09.2025, в якому вказано, що згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 01.09.2025 відсутня інформація щодо Тиховода А.М., 12.08.1970 р.н. та Воєводи Л.І., 15.09.1964 р.н.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/2616/25 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.10.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 18.09.2025 задоволено заяву Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистеми “Електронний суд” ЄСІКС. Судові засідання, призначені по справі № 908/2616/25 вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми “Електронний суд” ЄСІКС.
Ухвалою суду від 13.10.2025 № 908/2616/25 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 05.11.2025 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції.
15.10.2025 від Акціонерного товариства “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових документів.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.11.2025 № 908/2616/25 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 17.11.2025 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою та запропоновано відповідачам – 1,2, 3 у строк до 17.11.2025 здійснити відповідні процесуальні дії. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд”.
Ухвалою суду від 17.11.2025 № 908/2616/25 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 01.12.2025 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов’язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд”.
26.11.2025 від АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” до суду надійшли додаткові пояснення та докази в підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 01.12.2025 здійснювалось в режимі відеоконференції і фіксувалось з використанням підсистеми "Електронний суд” ЄСІКС.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги посилаючись на те, що 06.09.2021 між Акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (Банк) та Фермерським господарством «Агростар-2010» (код ЄДРПОУ 37370697) (Позичальник/Клієнт) укладений Договір фінансового лізингу № EL37370697-0921-60HP-A-157 (Договір). З метою належного виконання зобов’язань за Договором, 13.09.2021 між Банком, Тиховодом Анатолієм Миколайовичем (РНОКПП 2579110717) (Поручитель-1) та Воєводою Ларисою Іванівною (РНОКПП 2363411520) (Поручитель-2) укладений Договір поруки № SFL-153-154-157-158-159 (Договір поруки), згідно умов якого поручителі поручились перед Банком за повне та своєчасне виконання боргових зобов’язань. Поручителі відповідають перед Банком за порушення боргових зобов’язань. Відповідно до умов Договору, Банк зобов'язався придбати у власність Предмет лізингу за Договором купівлі-продажу і передати Предмет лізингу на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу у тимчасове користування та володіння за плату (лізингові платежі), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Об’єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. У відповідності до умов Договору, Банком придбано у власність об’єкт лізингу за Договором купівлі-продажу і за актом приймання-передачі від 30.09.2021 передано Відповідачу Предмет лізингу – трактор Valtra T234 Versu, 2021 р.в., Номер об`єкта: YK5T234V0MS154039, номер двигуна MLD222200, вартість з ПДВ 3 996 424,03 грн. Договором про зміну № 1 від 30.09.2021 до Договору сторони погодили викласти додаток № 3 до Договору – Графік лізингових платежів у новій редакції, за умовами якого визначеного строки та суми щомісячних лізингових платежів з 30.09.2021 по 31.08.2026. Таким чином, Банком виконані свої зобов’язання за Договором в повному обсязі та надано клієнту в користування об’єкт лізингу. Натомість, в порушення умов пункту 5.2.2 Договору та вимог чинного законодавства України, а саме: ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), п. 3 ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про фінансовий лізинг», Клієнт з 01.06.2022 не виконує зобов’язання в частині сплати періодичних лізингових платежів, які погоджені сторонами у Графіку лізингових платежів. У відповідності до пункту 7.1.1. Договору подією невиконання зобов’язань є несплата Періодичних лізингових платежів або інших платежів (частково або в повному обсязі) за Договором та прострочення сплати становить більше 60 (шістдесяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з Договором. Заборгованість за Договором є простроченою, На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів - 1-3 загальну суму заборгованості у розмірі 3 042 919,33 грн., в т.ч. 2 237 997,46 грн. – прострочена заборгованість; 772 951,34 грн. – прострочені проценти, 31 970,53 грн. – прострочена комісія.
Представники відповідачів – 1-3 у жодне судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце призначених судових засідань повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду на електронну пошту та оприлюдненням тексту вказаної ухвали суду на офіційному веб-сайті “Судова влада України” в мережі Інтернет.
Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників відповідачів – 1-3 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Станом на 01.12.2025 письмових відзивів на позовну заяву від відповідачів до суду не надійшло.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який наразі триває.
Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до бази даних “Діловодство спеціалізованого суду” Господарського суду Запорізької області у Фермерського господарства «Агростар-2010” (код ЄДРПОУ 37370697) відсутній електронний кабінет у підсистемі “Електронний суд” ЄСІКС.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Також про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідачі мали можливість дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
14.10.2025 Позивач також додав докази направлення копії позовної заяви разом із доданими до неї документами на електронну пошту відповідача-1: tov.olvia@gmail.com.
З огляду на викладене, повідомлення відповідачів – 1-3 через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями cт. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
01.12.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд
ВСТАНОВИВ:
06.09.2021 між Акціонерним товариством “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (Банк) та Фермерським господарством «Агростар-2010» (Позичальник/Клієнт) укладений Договір фінансового лізингу № EL37370697-0921-60HP-A-157 (Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Банк зобов'язався придбати у власність Об’єкт лізингу за Договором купівлі-продажу і передати Об’єкт лізингу на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу у тимчасове користування та володіння за плату (лізингові платежі), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Об’єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
За умовами п. 1.2. Договору, Лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав Об’єкт лізингу та Продавця. Лізингоодержувач несе відповідальність за ризики, пов’язані з вибором Продавця, ціною (вартістю) Об’єкта лізингу, невиконанням або неналежним виконанням Продавцем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу та невідповідністю Об’єкта лізингу цілям його використання, а також будь-які втрати, упущену вигоду, збитки, що виникають у Лізингоодержувача або у третіх осіб.
Згідно з п. 2.1. Договору, строк лізингу за цим Договором встановлюється в періодах, кількість і тривалість яких зазначаються в Додатку № 3 до Договору.
Першим днем Строку лізингу є дата передачі Об’єкта лізингу Лізингоодержувачу за Актом приймання-передачі.
Останній день Строку лізингу визначено у Графіку лізингових платежів як дата здійснення останнього Періодичного лізингового платежу за Графіком лізингових платежів.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Лізингоодержувач сплачує Банку Авансовий платіж та Періодичні лізингові платежі.
Умовами п. 3.4. Договору визначено, що кожний Періодичний лізинговий платіж включає в себе:
- суму, яка відшкодовує частину Остаточної вартості Предмет лізингу;
- винагороду. Сума, яка відшкодовує частину Остаточної вартості Об’єкту лізингу, сплачується: за індивідуальним графіком (сезонний або персоналізований тип Графіку лізингових платежів). Процентна складова Винагороди обчислюється пропорційно часу і сумі Залишкової вартості Об’єкта лізингу. Для уникненні сумнівів, сума процентної складової Винагороди нараховується на суму фактичної суми Залишкової вартості Об’єкту лізингу на щоденній основі протягом такого періоду лізингу. Комісійна складова Винагороди обчислюється пропорційно сумі Вартості Об’єкта лізингу (за ставкою Винагороди 2) незалежно від часу або є фіксованою.
За умовами пункту 4.1. Договору, Лізингоодержувач сплачує Банку комісію за префінансування, яка нараховується на Вартість Об’єкта лізингу, зменшену на Авансовий платіж, за ставкою у % річних (з урахуванням ПДВ) за кожен день періоду з дня перерахування Банком Продавцю суми, що становить ціну Об’єкта лізингу за Договором купівлі-продажу, до першого дня Строку лізингу (не включаючи такий день). Розмір ставки у % річних зазначається в Додатку № 3 до Договору «…».
Строки оплати та розміри Періодичних лізингових платежів зазначаються в Додатку №3 до Договору (п. 5.2.1. Договору).
За умовами пункту 5.2.2. Договору, кожний черговий Періодичний лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати в дату, що вказана в Додатку № 3 до Договору.
Згідно з п. 7.1.1. Договору, подією невиконання зобов’язань є несплата Періодичних лізингових платежів або інших платежів (частково або в повному обсязі) за Договором та прострочення сплати становить більше 60 (шістдесяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з Договором.
Відповідно до п. 7.2. Договору, у випадку виникнення будь-якої Події невиконання зобов’язань, передбаченої в п. 7.1.1.-7.1.8 Договору, Банк має право на свій розсуд:
а) розірвати договір в односторонньому порядку шляхом направлення лізингоодержувачу письмового повідомлення про розірвання договору не менш, ніж за 10 робочих днів до дати розірвання договору;
б) вилучити Об'єкт лізингу у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України;
в) застосувати інші засоби захисту прав, не заборонені законодавством України;
г) застосувати заходи, передбачені підпунктами а), б), в) п. 7.2. Договору як окремо, так і в сукупності. При цьому, всі раніше сплачені лізингоодержувачем Періодичні платежі поверненню не підлягають. У випадку, якщо зазначені платежі не покривають заподіяних Банку збитків, він має право вимагати відшкодування таких збитків.
Пунктом 7.6. Договору сторони передбачили, що незважаючи на інші положення Договору, у випадку настання Події невиконання зобов’язання, передбаченої п. 7.1.1. Договору, банк також має право вимагати від Лізингоодержувача дострокової сплати усієї простроченої та поточної заборгованості за цим договором, а лізингоодержувач зобов’язаний сплатити її Банку протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту направлення банком відповідної письмової вимоги на адресу лізингоодержувача, зазначену у цьому договорі. Сторони прийшли до згоди про те, що з моменту направлення банком вищевказаної вимоги вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов’язань лізингоодержувача за договором, які існувати на момент її направлення.
Матеріали справи свідчать, що у відповідності до п. 1.1. Договору Банком придбано у власність об’єкт лізингу за Договором купівлі-продажу і за актом приймання-передачі від 30.09.2021 передано Відповідачу Предмет лізингу – трактор Valtra T234 Versu, 2021 р.в., Номер об`єкта: YK5T234V0MS154039, номер двигуна MLD222200, вартість з ПДВ 3 996 424,03 грн.
Договором про зміну № 1 від 30.09.2021 до Договору сторони погодили викласти додаток № 3 до Договору – Графік лізингових платежів у новій редакції, за умовами якого визначеного строки та суми щомісячних лізингових платежів з 30.09.2021 по 31.08.2026.
З метою належного виконання зобов’язань за Договором, 13.09.2021 між Банком, Тиховодом Анатолієм Миколайовичем (РНОКПП 2579110717) (Поручитель-1) та Воєводою Ларисою Іванівною (РНОКПП 2363411520) (Поручитель-2) укладений Договір поруки № SFL-153-154-157-158-159 (Договір поруки), відповідно до умов п. 3 якого поручителі поручились перед Банком за повне та своєчасне виконання Лізингоодержувачем та відповідають перед Банком за порушення Зобов’язань за Договором лізингу (відповідно до п. 11 Договору поруки це Договір Лізингу 5). Банк має право у разі порушення Лізингоодержувачем зобов’язань за Договором Лізингу одержати задоволення своїх вимог за рахунок майна поручителів. Порукою, наданою поручителем за договором забезпечуються вимоги Банку відносно зобов’язань за договором Лізингу в повному обсязі, включаючи сплату будь-якого збільшення суми зобов’язань за договором лізингу, яке було прямо передбачене умовами Договору Лізингу, а також відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за Зобов’язаннями за Договором Лізингу і збитків, завданих порушенням боргових зобов’язань за договором Лізингу «…».
Розділом 5 Договору поруки визначено, що у разі порушення зобов’язань за договором лізингу Банк надсилає Поручителю письмове повідомлення про порушення зобов’язань за договором лізингу (Вимога до Поручителя). У такому повідомленні банка зазначається стислий зміст порушених зобов’язань за договором лізингу, загальний розмір невиконаної вимоги, забезпеченої порукою за договором лізингу, та вимога до поручителя виконати порушені зобов’язання за договором лізингу протягом семи днів з дати отримання ним відповідного повідомлення «…».
Відповідно до розділу 7 Договору поруки, у разі порушення зобов’язань за договором лізингу лізингоодержувач та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, незалежно від того, направлені вимоги до поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена вимоги до лізингоодержувача чи ні. Поручитель відповідає перед банком за виконання зобов’язань за договором лізингу у тому ж обсязі, що і лізингоодержувач «…».
Згідно з абз. 2 розділу 10 Договору поруки, будь-які документи (вимоги, заяви, листи, повідомлення та інше), що направляються однією Стороною іншій протягом строку дії Договору поруки (надалі – «Кореспонденція»), повинні бути здійснені в письмовій формі і будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони відправлені засобами поштового зв’язку (рекомендованим листом, телеграмою або листом з оголошеною цінністю та описом вкладення), направлені за допомогою електронної системи «клієнт-банк», доставлені особисто представником/співробітником Сторони або кур’єром за вказаними в Договорі Поруки адресами (реквізитами) Сторін «…».
Договором про зміну № 1 від 30.09.2021 до Договору поруки сторони погодили викласти додатки № 2, 3 до Основного Договору – Графік лізингових платежів у новій редакції, за умовами якого визначеного строки та суми щомісячних лізингових платежів з 30.09.2021 по 31.08.2026.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, відповідач-1 порушив свої зобов’язання за Кредитним договором, припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів. Останній платіж здійснено 18.05.2022.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач-1 припинив здійснювати лізингові платежі та порушив свої зобов’язання за Договором фінансового лізингу, а відповідачі – 2 та 3 за договором поруки в частині сплати періодичних лізингових платежів, які погоджені сторонами у Графіку лізингових платежів, у зв’язку з чим АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” просить суд стягнути солідарно з відповідачів – 1-3 заборгованість на загальну суму 3 042 919,33 грн., в т.ч. 2 237 997,46 грн. – прострочена заборгованість; 772 951,34 грн. – прострочені проценти, 31 970,53 грн. – прострочена комісія.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, яке відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 807 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
У ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об’єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об’єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі (п. 3 ч. 2 ст. 21 ЗУ “Про фінансовий лізинг”).
Судом встановлено, що Банком виконані свої зобов’язання за Договором в повному обсязі та надано клієнту в користування об’єкт лізингу.
Як встановлено судом, відповідачем-1 порушені свої зобов’язання за Договором в частині сплати періодичних лізингових платежів, які погоджені сторонами у Графіку лізингових платежів.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включно зі сплатою основного боргу, процентів, неустойки, від шкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов’язався відповідати за виконання зобов’язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України).
Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі.
Як встановлено судом, відповідачем-1 порушено Графік лізингових платежів - останній платіж здійснено 18.05.2022.
Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за Договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.
Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.
На момент розгляду справи ні позичальник, ні поручителі заборгованість перед кредитором не сплатили.
За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в частині солідарного стягнення з відповідачів 1-3 заявленої заборгованості.
Перевіривши надані позивачем розрахунки простроченої заборгованості у розмірі 2 237 997,46 грн., прострочених процентів на суму 772 951,34 грн. та простроченої комісії на суму 31 970,53 грн. за Договором фінансового лізингу № EL37370697-0921-60HP-A-157 від 06.09.2021, враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам договору, чинного законодавства та підлягають солідарному стягненню з відповідачів – 1-3.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов’язання щодо його виконання, відповідачами не виконані зобов’язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідачі не надали належних та допустимих доказів сплати заборгованості.
Позивач і відповідач-1 є суб’єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики.
До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс 'Горіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N 303-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів – 1-3 у рівних частинах, а саме по 12 171,68 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2025.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
